2. Цикл політики Визначення проблеми



Скачати 129,64 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації18.12.2016
Розмір129,64 Kb.
  1   2   3
  • Інститут соціальних досліджень і політичного аналізу
  • Оцінка успішності політики та її коригування. Аналіз політики в контексті «реальної політики»
  • 2014 року
  • 2. Цикл політики
  • Визначення проблеми - з’ясування потреби урядових дій з тих чи інших проблем
  • Встановлення порядку денного – з’ясування того, на яких специфічних аспектах проблеми слід зосередити увагу уряду і тих хто повинен займатися їх розв’язанням.
  • Формулювання пропозицій політики – висунення альтернативних пропозицій щодо розв’язання наявних проблем.
  • Ухвалення політики – відбір однієї із запропонованих пропозицій, створення політичної підтримки для неї та впровадження її через прийняття відповідного повноважного рішення.
  • Впровадження політики – заходи по реалізації поставлених цілей політики.
  • Оцінювання та зміна політики – систематична оцінка якості діяльності і результативності виконання програми з метою вивчення її впливу, внесення пропозиції щодо змін та виправлень.
  • 3. Оцінювання / моніторинг
  • Моніторинг - продукування інформації стосовно причин і наслідків альтернатив політики і державних програм. Дає відповідь на питання: «Що сталося і чому?»
  • Оцінювання - створення інформації щодо дієвості політики. Дає відповідь на питання: «Що це дає?»
  • 4. Основні функції моніторингу в аналізі політики
  • Узгодженість
  • Аудит
  • Звітування
  • Пояснення
  • Інформація, на основі якої здійснюється моніторинг, повинна бути:
  • релевантна;
  • надійна;
  • обґрунтована.
  • Ключові питання:
  • Хто визначає критерії вимірювання?
  • Як вони обчислюються?
  • Які джерела інформації?
  • Хто ставить питання?
  • Який період часу обирається для моніторингу?
  • Хто визначає, що вважається ефективним і продуктивним, або яку цінність мають гроші?
  • 5. Критерії моніторингу («індикатори якості»)
  • Повинні:
  • визначати прогрес у русі до досягнення цілей;
  • визначати проблемні сфери;
  • позитивно впливати на поліпшення управління персоналом: підвищувати звітність (основа для планування і контролю, надання інформації для відстеження заходів організації, основа для системи оцінювання працівників);
  • бути узгодженими в часі й між окремими підрозділами;
  • бути порівнюваними за подібністю;
  • бути чіткими й добре визначеними;
  • вимірювати лише те, що входить до сфери відповідальності менеджера;
  • не повинні бути незалежними від оточення, в якому відбувається прийняття рішень;
  • бути вичерпні і відбивати важливі сфери піклування;
  • обмежуватися ключовими питаннями якості;
  • стосуватися конкретних потреб і умов організації;
  • встановлювати реалістичні цілі.
  • 6. Формативний моніторинг
  • Формативний моніторинг – аналіз впровадження, який відстежує яким чином програма адмініструється чи управляється для того, щоб отримати зворотний зв’язок, що слугуватиме для поліпшення процесу впровадження.
  • якою мірою програма доходить до відповідної цільової аудиторії?
  • чи відповідає надання послуг тому, що закладено в програму при її розробці?
  • які ресурси витрачені при виконанні цієї програми?
  • 8. Вплив політики
  • Вплив політики - з’ясування ефективності політики в ролі офіційного засобу розв’язання проблеми (насамперед дії на намічені групи населення).
  • Чи досягла політика поставлених цілей?
  • Чи є зміни передбачуваними або запланованими?
  • Вплив політики – суміш її результатів та наслідків.
  • Результат політики (policy outputs) – те, що реально зроблено в процесі реалізації або виконання політичних рішень або заяв.
  • Наслідки політики (policy outcomes) – очікувані / неочікувані кінцеві результати свідомої діяльності або бездіяльності.
  • Вплив на цільову проблему можуть здійснювати:
  • Чинна програма;
  • Непередбачувані зміни (наслідок взаємодії «інтерференції» з іншими програмами);
  • Довгострокові наслідки попередніх програм.
  • 9. Види впливу політики
  • Політичний вплив – вплив на виборців (збільшення / зменшення довіри і підтримки) та легітимність і стабільність політичної системи.
  • Економічний вплив – вплив на загальне розміщення ресурсів (розподіл сукупного багатства) на макро-, мезо- та мікро- рівнях.
  • Соціальний вплив – політика, спрямована на заміну поведінки.
  • 10. Характерні виміри впливу політики
  • політика впливає на ті суспільні проблеми та на тих людей, на які вона спрямована;
  • політика може мати передбачувані та непередбачувані наслідки;
  • політика може вплинути не на ті ситуації чи групи, на які вона спрямована;
  • політика має наслідки як для поточного стану, так і для майбутнього;
  • політика має як позитивні наслідки (вигоди), так і негативні (витрати)
  • Різновиди витрат:
      • прямі витрати на здійснення політики
      • непрямі витрати
      • альтернативні витрати
  • впливи політики можуть бути або матеріальні, або символічні;
  • реалізація політики впливає на розуміння проблеми та генерування нових проблем.
  • 11. Оцінювання політики
  • Оцінювання політики – підсумовування, оцінка або експертиза політики щодо її змісту, здійснення, досягнення цілей та інших результатів.
    • Спрямоване на ідентифікацію чинників, що сприяють / не сприяють успіху політики.
    • Передбачає застосування певної шкали цінностей до наслідків політики.
  • 12. Функції оцінювання
    • надійна та адекватна інформація про функціонування політики, її дієвість;
    • сприяє з’ясуванню та критиці цінностей, які лежать в основі вибору цілей і завдань політики;
    • сприяє застосуванню інших аналітичних методів;
    • сприяє визначенню нових альтернатив або їх перегляду, демонструє ефективність дії обраної раніше альтернативи.
  • 13. Оцінювання політики відрізняється від інших форм аналізу політики тим, що:
        • воно призначене для прийняття рішень і спрямовується на аналіз проблем у тому вигляді, як їх визначили виробники рішень, а не аналітики;
        • це дослідження, включене в структуру політики, а не в структуру науки;
        • воно часто викликає конфлікт між дослідниками і практиками;
        • воно зазвичай не публікується.
  • 14. Проблеми оцінювання
    • невизначеність щодо цілей політики;
    • труднощі щодо встановлення причинності;
    • розпорошеність впливів політики;
    • труднощі щодо отримання даних;
    • офіційний опір;
    • обмеження в часі;
    • брак впливу оцінювання;
    • обмеженість порівнянь з іноземним досвідом.
  • 15. Напрямки оцінювання політики
  • стосовно цілей, яких вона повинна досягти;
  • стосовно її фактичного впливу.
  • 16. Головні аспекти оцінювання
    • Які фінансові витрати?
    • Хто і в якій кількості отримає вигоди?
    • Чи має місце дублювання?
    • Чи виконується прийнята політика належним чином?
  • Важливо:
      • оцінювати вплив політики на потреби чи проблеми, на вирішення яких вони (заходи політики) націлені;
      • порівняти «те, що дійсно відбулося, з тим, що сталося б, якби програму ніколи не було здійснено».
  • 17. Методи оцінювання
  • І. Експериментальний – порівняння двох груп (експериментальної (залученої до програми) та контрольної), вибраних випадково з цільової групи населення.
  • ІІ. Квазіекспериментальний – експериментальна група порівнюється з іншою, схожою за багатьма характеристиками (можливість впливу на показники груп внутрішніх характеристик більше ніж програмної діяльності).
  • ІІІ. Порівняльний:
      • Порівняння ситуації «до» та «після» реалізації програми.
      • Порівняння ситуації, що склалася після реалізації політики, з екстрапольованою тенденцією розвитку минулого стану.
      • Порівняння суб’єктів.
      • Систематичні опитування.
  • 18.1 Оцінка політики з точки зору її початкових цілей
    • Оцінювання публічної політики – це об’єктивна, систематична, емпірична перевірка впливу, який мають поточні політики й публічні програми на свої цільові групи з точки зору цілей, які вони мають досягти
    • Політика:
    • Може відійти від задуму.
    • Обслуговувати не тих клієнтів.
    • Держслужбовці можуть виконувати не ту роботу, яка планувалася.
    • Передбачає:
    • Визначення, що має означати реалізація програми.
    • Визначення ступеня толерантності в досягненні цих цілей окремих установ / їхніх угруповань.
    • Необхідно нагромадити інформацію про ступінь, до якої реалізуються програмні цілі. Джерела інформації:
  • Адміністративна реєстрація;
  • Опитування фактичних / потенційних клієнтів;
  • Спостереження.
  • 18.2 Оцінка політики з точки зору її початкових цілей
    • Де неможливо дійти згоди з приводу конкретних і повнозначних цілей:
    • Відмова від оцінювання.
    • Поставити питання і чекати, коли персонал дійде згоди.
    • Оцінювач сам формулює декларацію про цілі.
    • Оцінювач сприяє формулюванню цілей колективними зусиллями, провівши переговори з практиками реалізації.
    • Полишити проблему цілей і здійснювати поглиблене, виважене оцінювання.
    • Опитування представників цільової групи про те, що вони вважають цілями програми.
  • 18.3 Оцінка політики з точки зору її початкових цілей
    • Як слід визначити або вимірювати успіх у досягненні цілей?
  • можливе застосування непрямих показників (комплексу показників);
  • слід пам’ятати, що оцінка суб’єктивного характеру буває упередженою та необгрунтованою;
  • необхідно визнати норми, за якими визначатиметься успіх;
  • необхідно виявити та визначити побочні ефекти (шкода, надлишкові вигоди) відносно головних цілей;
  • інформація, необхідна для оцінки, може бути наявна в неадекватному вигляді, або взагалі відсутньою;
  • необхідно відмежувати вплив програми від інших чинників:
    • можлива взаємодія кількох програм на цільову групу (деякі програми можуть діяти лише у зв’язку з іншими);
    • важко розмежувати довготривалі наслідки попередніх програм із впливом наявної;
  • необхідно проаналізувати розподіл впливу (дезагрегація): як розподіляється виграш, і чи дійсно виграють ті групи, які потребують цього найбільше;
  • оцінити згоду з приводу відносних пріоритетів множинних цілей
  • 19. Презентація результатів оцінювання
  • не обмежуватися резюмуванням висновків дослідження. Треба чітко сформулювати наслідки політики та надати рекомендації щодо наступних дій;
  • завжди пам’ятати про підтекст політики;
  • повідомляти результати мовою, зрозумілою для тих, хто приймає рішення;
  • необхідно повідомляти про обмеження дослідження;
  • якщо в організації чиниться опір втіленню / оприлюдненню висновків оцінювання, його текст (звіт) може безслідно зникнути;
  • треба звіряти результати оцінки з «прихованим порядком денним цілей»;
  • попит на оцінку існує при зміні керівництва;
  • проблема прийнятності результатів оцінювання виникає й у клієнтів НУО та фундаторів програми;
  • до якої міри слід оприлюднювати результати оцінювання?
  • Споживання результатів оцінювання – політичний процес.
  • 20. Оцінювання може бути використано
  • для затримки прийняття рішень;
  • для виправдання та легітимації вже прийнятих рішень;
  • для обстоювання політики перед виборцями, спонсорами, громадськістю;
  • для уникнення дискусій щодо майбутньої політики.
  • 21. Оцінювання як політичний процес
  • є формою переговорів, а не пошуком об’єктивної «істини»;
  • те, що насправді вважається успіхом і невдачею - питання суперечностей і конфліктів;
  • може застосовуватися учасниками для просування своїх справ чи інтересів, або свого визначення проблеми;
  • числа означають те, що виробники політики хочуть, щоб вони означали:
      • коли дослідження проводиться тими, хто впроваджує політику (чи їхніми колегами), то вони покажуть, що політика дала хороші результати;
      • якщо дослідження виконується незалежним аналітиком, вони дадуть негативний ефект;
      • чим краще проводиться дослідження, тим менша ймовірність того, що воно покаже позитивний вплив.
  • може вплинути на спосіб використання ресурсів і на спосіб захисної реакції інших учасників;
  • від його результатів залежать чиїсь кар’єрні перспективи, репутація, вигоди;
  • кількісний аналіз того, як політика вплинула на проблему, може бути способом легітимації процесу вироблення політики;
  • дослідження впливів політики переростає у формування контексту порядку денного, в якому проблема визначається і конструюється (формулюється).
  • Необхідно пам’ятати про цілі оцінювання, практичні обмеження та політичний контекст.
  • 22. Наслідки оцінювання
    • Варіанти розвитку політики:
    • припиняється;
    • модифікується (політика наступництва);
    • триває (продовжується):
      • - сила інерції;
      • - спеціальне рішення уряду;
      • - невдалі пропозиції щодо припинення або наступництва.
  • 23. Значення способу розподілу вигод та витрат для майбутнього політики
    • Невеликі витрати і великі вигоди
    • Великі витрати і великі вигоди
    • Великі витрати і невеликі вигоди
    • Невеликі витрати і невеликі вигоди
  • 24. Види припинення або наступництва
    • Функціональний аспект – виконання певної функції (повноваження).
    • Організаційний аспект – організації схильні до продовження свого існування.
    • Діяльність програми легше припинити ніж діяльність організації:
    • в організації більше прихильників, ніж у програми;
    • з точки зору цілей програму оцінити легше ніж організацію, яка має багато цілей;
    • більшість програм матиме своїх критиків.
    • Політичні діячі, процес, результати процесу політики значною мірою залежать від існуючої політики.
    • При здійсненні політики припинення / наступництва:
    • необхідно зважати на «політичний» та «природний» контексти;
    • визначити часові рамки (опір та можливість маневру);
    • можливість залишення у розпорядженні організації частини ресурсу;
    • заходи по послабленню шкідливих перехідних або розподільчих впливів на персонал, клієнтів, розміщення засобів реалізації;
    • делегітимізацію теорії або аргументів, на яких вибудовувалась політика.
  • 25.1 Політика припинення
    • Аспекти політики і організацій, які зачіпатиме припинення політики:
    • функціональні;
    • організаційні;
    • публічні політики;
    • програми.
    • Причини, через які припинення політики зустрічається вкрай рідко
    • інтелектуальне небажання;
    • політики мають тривати довго, вони отримують значні інвестиції;
    • для припинення політик немає політичних стимулів;
    • інформацію про невдачу політики можуть ігнорувати;
    • політика чи програма з часом стає «утішником»;
    • інституційна незмінність;
    • динамічний консерватизм;
    • конфлікти навколо припинення вельми брутальні;
    • законодавчі перешкоди;
    • великі витрати, пов’язані з ініціюванням припинення;
    • несприятливі наслідки;
    • зволікання і відмова;
    • вартість припинення може розглядатися в аспекті шкоди, яку вона може завдати іншим програмам.
  • 25.2 Політика припинення
    • Хто наполягає на припиненні політики:
    • опозиціонери;
    • «економи»;
    • реформатори.
    • Чинники, сприятливі для припинення політики
    • коли до влади приходить новий уряд чи нова адміністрація;
    • делегітимація ідеологічної матриці, в яку була вбудована ця політика;
    • збурення, що ослаблює прихильність до нинішніх політик;
    • може бути, що для політики визначено термін її припинення.
    • Припинення політики треба проводити так, щоб пом’якшити неприємності для тих, кого це зачіпає.
    • Ідеологія – явна чи прихована – є мотиваційною й визначальною силою, що стоять за діями з припинення.
    • Припинення (часткове чи повне) спрямоване на окремі програми.
  • 26. Політика наступництва
    • Стереотипи:
    • Не звертають увагу на наступництво (переоцінюють ступінь інноваційності);
    • Аналітик та виробник рішення можуть почати все з «чистого аркуша».
    • Політичні діячі можуть обіцяти інновації, але після обрання вони успадковують рішення і пріоритети своїх попередників.
    • Традиції політики можуть утворити значний масив консенсусу, що суттєво утруднює розробку «нових» підходів.
    • Публічну політику можна вважати причиною самої себе, а не наслідком існування «проблеми».
    • Наступництво:
    • низька ймовірність «радикально нової» сфери діяльності, неохопленої раніше державною політикою;
    • необхідність нової політики, як правило, породжується незадовільністю попередньої;
    • наявність попередніх зобов’язань існуючої політики, які неможливо проігнорувати.
  • 27. Типи наступництва
  • лінійне;
  • консолідація;
  • розчеплення;
  • нелінійне.
  • Процес змін в континуумі зі збереженням політики:
  • чинна програма може бути розширена на новий набір клієнтів;
  • її масштаби збільшені (охоплюватимуть нові періоди часу чи географічні області);
  • перегляд стандартів якості для існуючої програми;
  • індексована;
  • розширена завдяки зовні генерованим вимогам.
  • 28. Інновація відбувається рідко:
      • «нове питання» потребує мобілізації достатньої підтримки для того, щоб воно потрапило до «порядку денного»;
      • подолання опору уряду проти його розгляду;
      • вимагає більше довгострокових ресурсів;
      • «нові» питання мають тенденцію до формування в контексті нинішньої політики та інституцій;
      • «нова» політика може бути реінкарнацією політики, що реалізовувалась (була відкинута) в минулому.
    • Виробники політики можуть вирішити «вбрати інновацію в старі шати», щоб досягти прийняття політики (і навпаки).
  • 29. Труднощі політики наступництва
    • наражається на більш згуртовану протидію;
    • передбачає зміну існуючих, а не створення нових організацій;
    • інтерактивний вплив на інші види політики та інші програми;
    • легше виокремити результати політики інновацій ніж наступництва.
  • 30. Представлення політики
    • Виробникам політики притаманно казати, що сама політика добра, але її представлення погане.
    • Використання ідей щоб здобути політичну підтримку, відбираючи її в опонентів, і все це для того, щоб контролювати політику.
    • Політики можуть досягати успіху на символічному рівні чи рівні відкритих запевнень, але зазнавати поразки на практиці.
  • 31. Базові розходження тлумачень
  • Хоча аналіз тенденцій – головний інформаційний контекст, в якому проблеми виникають і вирішуються, вони можуть бути такими, якими ви їх хочете бачити:
    • індикатори;
    • сенс;
    • важливість.
  • 32. Інтерпретативна природа політики
    • Факти вимагають інтерпретатора. Проблеми політики почасти містяться в очах тих, хто їх зрить.
    • Вироблення політичного курсу є, в свою чергу, постійною боротьбою за класифікаційні критерії, категорійні межі та визначення ідеалів, що й обумовлює людську поведінку.
    • Політична діяльність – це «лінгвістично побудована «діяльність». Можна сказати, що це стосується і мови, й ідей, які ця мова виражає чи замовчує.
    • Політична діяльність є процесом вибору того чи іншого тлумачення.
  • 33. Метафори та аналогії як засіб тлумачення
    • Аргументація в політиці – це стратегічна образність для переконливості й, зрештою, для політичної мети.
    • Дії мають не лише безпосередні результати, а й побічні, непередбачені, другорядні й третьорядні наслідки, довгострокові й ланцюгові наслідки. Мова політики, власне, і сповнена метафор, які змальовують широкі суспільні наслідки окремих дій.
  • 34. Мова конфігурує і структурує публічну політику
  • Використання поняття політики – це також введення централізованого контролю: орієнтація на досягнення цілей підкреслює силу повноважних осіб порівняно із заявами клієнтів чи місцевими інтересами, або навіть з інертністю організації.
  • Ті, хто ухвалює рішення, в основному окреслюють політичні дебати (в ЗМІ) в термінах, що відповідають їхній політиці.
  • Виміри влади:
  • участь і рішення - контроль над порядком денним;
  • мобілізація упереджень;
  • формування бажань і очікувань та маніпуляція міфами й символами.
  • Боротьба за владу – це боротьба за встановлення дискурсу, в якому конфігурується проблема.
  • 35. Необхідність аналізу мови політики
  • Одне поняття може мати багато тлумачень, необхідно зрозуміти як вони з’являються та як використовують ці тлумачення в політичній боротьбі.
  • «Систематичний аналіз політики зосереджується на тому, що уряди роблять, чому вони це роблять і яке це має значення. Він надає меншого значення тому, що уряди кажуть. Напевно, це – слабкість аналізу політики. Ми зосереджуємося на заходах уряду, а не на його риториці» (Томас Р. Дай).
  • Аналіз політики повинен виявляти інтерес до комунікативної, символічної та спотворюючої природи вироблення політики.
  • 36. Функції головних понять
  • Головні поняття сповнені двозначностей і проблем витлумачення, що робить їх об’єктом політичної боротьби:
  • Виражають цінності;
  • Формулюють цілі;
  • Слугують засобами дій / бездіяльності;
  • Задають стандарти;
  • Слугують критеріями оцінки;
  • Розділяючи, водночас об’єднують людей.
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка