Аналіз відхилень у поведінці учнів



Скачати 162,57 Kb.
Дата конвертації25.12.2016
Розмір162,57 Kb.
АНАЛІЗ ВІДХИЛЕНЬ У ПОВЕДІНЦІ УЧНІВ

Педагогічна практика стверджує, що серед учнів дедалі більше стає важковиховуваних. Проблема «важких» класів стає особливо болісною не тільки для міських, а й для багатьох сільських шкіл. Деякі школи роблять спроби позбутися важковиховуваних дітей, використовуючи для цього безліч способів — від умовлянь батьків перевести дитину до іншої школи до винесення питання про відрахування таких учнів на педраду або комісію в справах неповнолітніх. Нерідко подібні «педагогічні прийоми» застосовуються до учнів, яким не виповнилось 15 років. З одного боку, можна зрозуміти позицію адміністрації, яка бажає мати сильний керований учнівський колектив, а з другого?



В окремих школах проблеми важковиховуваних учнів вирішуються за допомогою своєрідно сприйнятої диференціації, від якої застерігав А.С.Макаренко. Учні з вадами в навчанні і поведінці зводяться у так звані класи «педагогічної підтримки», «класи вирівнювання», «класи корекції» тощо. Така «педагогічна ізоляція» учнів провокує багато непередбаченостей, що тільки загострює проблеми сучасної школи. Вчителі, які працюють у цих класах, відмічають зростання негативних проявів у навчанні та поведінці, формування елементів криміногенної субкультури. Особливості психології важковиховуваного учня дозволяють йому швидко адаптуватись у групі подібних однолітків. Моральні суперечності, що виявляються в його душі, коли він реалізує свою поведінку в колективі звичайного класу, нівелюються моральною підтримкою більшості важковиховуваних у класах «педагогічної підтримки». У таких класах активніше визнають авторитет окремих учнів або груп. Як правило, ці учні стають провідниками аморальных, а нерідко і криміногенних елементів субкультури неповнолітніх, швидко їх згуртовують, виходячи з своїх уподобань. Згуртованість учнів таких класів навколо негативних лідерів характеризується активністю, постійною готовністю до провокуючих дій ї конфліктів. Спостереження показують, що однією з головних причин появи важковиховуваних у школі є відсутність наступності в діяльності дитячого садка чи батьків, які виховують дитину вдома, і початкової ланки школи; відсутність ранньої психолого-педагогічної діагностики відхилень у поведінці, несвоєчасне виявлення в дитини як позитивних, так і негативних якостей і здібностей; відсутність захисту і допомоги дитині у процесі її розвитку. Проблема важковиховуваких у кожний історичний період вирішувалась по-різному. Чимало старих методів виховання сучасному педагогу вважаються дивними і незрозумілими. Свого часу гуманістична педагогіка теж мала багато противників, і тому таким великим педагогам, як Ж. Ж.Руссо, Я. Коменському, К.Д.Ушинському, А.С.Макаренку, В.О.Сухомлинському, доводилося лише ціною неймовірно важких зусиль, поєднуючи практичну, наукову і просвітню роботу, обґрунтовувати доцільність підходу до «важкої дитини». Полемізуючи з вченням про існуючу «вроджену дефективність» частини дітей, педагоги гуманістичної спрямованості визначили, що формування особистості відбувається завдяки дії багатьох умов. С. Виготський, налічивши їх близько 150, стверджував, що розвиток дитини відображає індивідуальну реакцію на ці умови. У початковій школі, на тлі досить загальної психологічної керованості дітей педагогом, важковиховувані діти привертають увагу психічною нестійкістю, низькими пізнавальними потребами та дефектами виховання. Для класного керівника проблема важковиховуваних дітей, що перейшли в середню ланку школи, доповнюється проблемою підліткового віку, коли «важким» за різними ознаками можна вважати майже кожного учня. Водночас під дією негативно спрямованих генетичних, психологічних, соціально-психологічних, соціальних, а також суто педагогічних антидидактичних і антивиховних впливів створюються різні види та ступені важковиховуваності. В одних вона зумовлена зниженою чи, навпаки, негативно загостреною інтелектуальною силою і витривалістю, у других — це вади характеру; треті — керуються неправильно сформованими навичками поведінки в сім'ї або наслідують вимоги і настанови асоціального середовища спілкування. Нашарування цих особливостей на психо-вікові реакції поведінки (групування з однолітками, реакції опозиції, емансипації, сексуального потягу), внутрішню потребу до індивідуалізації і зовнішню — до соціалізації в разі несприятливого розвитку взаємин у сім'ї, школі, в позашкільній діяльності спричинять різні види відхилень. Класному керівникові можна запропонувати виділяти такі типи важковиховуваних. Перший тип — конфліктно-ситуаційний з переважною позитивною спрямованістю; другий — неврівноважено-ситуа-ційний з незначною негативною спрямованістю; третій — нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю; четвертий — стійкий з негативною спрямованістю. Отже, за основу береться спрямованість особистості. Класний керівник повинен уміти розрізняти ці типи, щоб правильно визначити стратегію корекційної роботи Скажімо, формування особистості першого типу відбувається у позитивному середовищі. Особливості духовного світу важковиховуваних (відхилення в сфері потреб, інтересів, звичок) не викликають побоювань. У них переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, потреба до праці. Є незначні спотворені матеріальні потреби. Переважають соціально корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до безцільного проведення вільного часу виражені погано. Мають середній рівень розумової діяльності та самоорганізації. Ставлення до навчання позитивне, працездатність відносно висока. Переважно прийняті колективом класу. Ізольована дуже незначна частина таких підлітків. Право¬порушення для них випадкове явище, яке стало можливим завдяки випадковій ситуації. Для цих учнів досить щирих, довірливих бесід, але вони потребують допомоги у виборі пізнавальних, трудових видів діяльності. Корисний постійний контакт з батьками. Другий тип важковиховуваних підлітків характери¬зується тим, що вони формувалися в середовищі з незначними відхиленнями. У сфері матеріальних потреб — бажання йти в ногу з модою. Відрізняються звичкою до безцільного проведення вільного часу, бродяжництва, догоджання. Інколи бувають мішенню шкільних рекегирів-здирників. Аморальні елементи свідомості та поведінки виражені слабко. Середня працездатність, послаблений інтерес до навчання, в класі їх недооцінюють, принижують, вони, як правило, ізольовані в колективі. Нестійкість і безвілля неповнолітніх цього типу ведуть в компанію з негативною спрямованістю; де їм відводиться роль виконавців. Схильні до вживання наркогенних речовин. Переважно виправдовують мотиви своїх н.;.ативних вчинків. Без особливих вмовлянь залучаються до трудової діяльності. Для них це засіб матеріальної зацікавленості, самоствердження, можливість розвинути професійні навички. Такі підлітки погребують постійного контролю та допомоги у виборі трудової діяльності. Класному керівникові належить знати, де, коли і з ким проводить час підліток, тактовно коригувати взаємини з класом, допомагати батькам у вихованні. Підлітки третього типу формуються у несприятливому середовищі. У них примітивні матеріальні погреби; вони схильні до вживання спиртних напоїв Явно виражене прагнення до самостійності, агресивні, полюбляють бійки, наслідують звички дорослих. Відзначаються значною моральною деформацією. Низька загальна працездатність. Характеризуються конфліктністю з позитивним середовищем. Легко пристосовуються до умов, не змінюючи своїх установок і ціннісних орієнтирів. Рідко виступають у ролі лідерів, проте часто є ініціаторами різноманітних правопорушень. Дотримуються принципу «постою сам за себе». Водночас важковиховувані виявляють, як правило, високу трудову активність, вбачаючи в цьому сенс самоствердженкя, можливість заробити гроші. Таких підлітків насамперед слід залучати до госпрозрахункової трудової діяльності, намагатися виявляти до них чуйність та увагу, обов'язково проводити заняття, щоб допомогти їм позбутися потягу до вживання наркогенних засобів, навчити прийомів самовдосконалення. Важковиховувані четвертого типу переважно виявляються у гвкрай несприятливому середовищі. Мають примітивні потреби. Ведуть споживацький спосіб життя. Характеризуються аморальними переконаннями й установками. Як правило, це — другорічники, невстигаючі. Негативно і цілеспря¬мовано впливають на колектив. Крадіжки — їх основні правопорушення. Вони — лідери груп, навколо яких формуються інші члени протиправної групи. Деякі перебували у спецшколах. Такі підлітки потребують стро гого контролю з боку педагогічного колективу. При першій можливості їх слід працевлаштувати. Якщо необхідно — направляти в спеціальні школм і ПТУ. Звичайно, цей поділ досить умовний. У «чистому» вигляді визначені типи зустрічаються рідко, найчастіше спостерігаються змішані. Соціальна дійсність свідчить, що на тлі педагогічної пасивності великої кількості сімей, їх морального і матеріального зубожіння швидкими темпами зростає: криміналізація неповнолітніх. За статистикою, до 15% учнів шкіл втягуються дорослими або своїми однолітками у протиправні дії, насамперед цьо му піддаються важковиховувані. Особливо гостраї означена проблема в містах, де нагромаджено великий грошовий капітал, водночас слабка молодіжна політика. Існуюча криміногенна ситуація, характер морально-правової оцінки окремих статей: закону та вчинків висвітили злочинну діяльність, що до недавнього минулого була в прихованому ((латентному) стані. Передусім це стосується попг-ирення вживання наркогенних засобів, вимаганнгя, проституції. За сучасних умов постає проблема сімей з активною аморальною спрямованістю. Поглиблення кризи сімей з низьким виховним потенціалом відбувається інтенсивно, цьому сприяє їх матеріальне розшарування. Ба-гато проблем з вихованням постає в сім'ях з великіими матеріальними достатками. Головна причина — моральна безоглядність у задоволенні потреб таких дітей, переважно матеріального, розважального характеру. Внаслідок цього деформується свідомість, психіка розвивається за нестійким типом акцентуації. Класному керівникові слід усвідомлювати та запобігати виникненню важковиховуваності внаслідок прорахунків у навчально-виховній діяльності школи. Це явище зумовлене відсутністю особистісного диференційованого підходу до таких учнів. Споглядальним ставленням до вад міжособистісних стосунків, браком педагогічного такту у значної кількості вчителів. Усе це певною мірою веде до появи другорічників, до пропусків занять, до опозиційних дій щодо виховних і навчальних заходів школи. Характер взаємодії класного керівника і важковиховуваного учня залежить від особливостей профілактичної роботи школи. Учень, який не бачить або не розуміє доцільності, закономірності, комплексності педагогічних впливів на нього, схильний оцінювати такі дії як зазіхання на його особистість, що цілком природно викликає в нього протест, опозицію або роздратованість. Соціометрична позиція важковиховуваного учня в колективі характеризується ізольованістю від позитивного оточення. Водночас наші дослідження стверджують: у випадку, коли важковиховуваний відрізняється психічно активним спрямуванням, його зв'язки в класі сталі і мають вагоміший вплив на поведінку учнів, ніж у позитивно оцінюваних осіб. Це значною мірою зумовлено тим, що у двох третин ' важковиховуваних учнів позитивніше оцінюються їх принадливі особистісні риси. Відповідно ступінь довіри до важковиховуваного учня дещо вищий, ніж до учня, що оцінюється позитивно (відповідно 43% і 32%). Важковиховуваність нерідко висвітлює факт більш раннього психологічного зростання учня. Так, близько двох третин важковиховуваних стверджують, що відчувають себе дорослішими, ніж вони є насправді. Важковиховувані учні критичніше ставляться до своїх якостей, усвідомлюють свої вади, адже водночас миряться з цим і не бачать шляхів їх позбутися. Маючи певні переваги у фізичному розвитку та вольовому настрої, активні важковиховувані користуються повагою однолітків. Спілкуючись поза школою зі старшими за віком, серед яких є такі, що вступають в конфлікт з законом або характеризуються як криміногенні авторитети, важковиховувані учні також стають небезпечними. Важковиховувані більш згуртовані між собою, мають більш сталі міжособистісні контакти. Прогули занять важко-виховуваними відзначаються негативними наслідками. Як доводять дослідження, на відміну від педагогічно занедбаних важковиховувані мають яскраво визначену мотивацію прогулів занять: це потреба в розрядці, відсутність інтересу до навчання, знижений пізнавальний інтерес до змісту навчальної програми, конфліктні стосунки з педагогом, неприязнь до класного керівника, одноманітність і монотонність шкільного життя, відсутність зацікавленості у навчальному предметі, підготовка до уроків з інших предметів, підміна вчителя колегою, пропуски занять «за компанію», відсутність негативної оцінки прогулів з боку однокласників, намагання утвердити себе серед ровесників, прагнення займатись улюбленою справою замість уроків, заняття особистими справами; бажання подивитись цікавий фільм; сімейні обставини; збіг у часі з улюбленим позакласним заняттям; звичка до прогулів; поганий настрій; втома (як психологічний стан); лінощі; байдужість. Головне, що такий підліток усвідомлює свої вчинки, має відповідну до своєї дії мотивацію і сталий механізм її вирішення. Проблема важковиховуваності — це насамперед проблема ставлення до особистості з певними відхиленнями в поведінці з боку оточуючих. Саме тому коригування поведінки важковиховуваних учнів у колективі і через колектив відбувається як позитивно спрямоване відтворення системи гуманних стосунків такого учня з оточуючими його людьми і водночас як процес духовного становлення всіх особистостей, що беруть участь в цьому процесі. Класичним і поки що не спростованим методом є вивчення поведінки учня в спеціально підібраних педагогічних ситуаціях, які створюють умови для оптимального, максимального вивчення його моральності, духовності. Передусім важковиховуваний учень повинен реагувати на позитивні емоції. Тому класному керівникові слід авансувати позитивне ставлення до учнів молодшого підліткового віку. Необхідно справу особистісного ставлення до вчинків учня доповнювати такими ситуаціями, як: «організація успіху у навчанні», «включення в цікаву діяльність», при цьому важливо надавати йому можливість відчути особистісну відповідальність за свої дії, що в нього асоціюється з такими психічними якостями, як відчуття дорослості, самоствердження. На ці та подібні позитивні особливості характеру важковиховуваного учня має спиратись педагог при проведенні з ним корекційної роботи. В широкому плані вона полягає в роз'ясненні учневі його психічних особливостей, залученні до їх самоаналізу, спостереження за власними діями, їх результатами, подальшого осмислення та саморегулювання своєї поведінки. Це дозволить учням звести до мінімуму помилки у власних реакціях, діях, вчинках, виробити адекватний тип поведінки з однолітками та дорослими.

Виховна діяльність класного керівника в цьому напрямі може здійснюватись за такою орієнтовною програмою.

Вивчення рівня розвитку класного колективу.

Вивчення взаємин учню між собою, з учителями та батьками.

Вивчення громадської думки, настроїв і традицій класного колективу.

Вивчення ступеня впливу на учнів неформальних лідерів і мікрогруп.

Вивчення ступеня впливу на учнів формального активу класу.

Вивчення індивідуальних психологічних якостей «важких» учнів.

Анкетування учнів на теми «Ваш клас», «Ви і ваші вчителі», «Ви і ваші батьки».

Анкетування учнів з відхиленнями у поведінці на тему «Важкий підліток».

Класні збори на тему «Морально-психологічний клімат у колективі та шляхи його оздоровлення» (за матеріалами анкетування).

Збори учнів з батьками, учителями на тему «Наші взаємини та їх вплив на успішність і поведінку учнів» (за матеріалами анкетування).

Засідання активу класу на тему «Про роль активу класу в профілактиці відхилень в поведінці учнів».

Здійснення активних форм роботи (диспутів, вікторин, літературних і тематичних вечорів, дискусій та ін.), спрямованих на формування в учнів рис загальнолюдської моралі.

Проведення індивідуальної профілактичної роботи з учнями, що мають відхилення у поведінці, з неформальними лідерами та членами мікрогруп. Педагогічна корекція може застосовуватися як до окремого учня, так і до групи, всього колективу класу. Важливо ставити учнів в ситуації, що потребують від них виявлення отриманих ними знань та поисїіння розходжень між фактами, що спостеріга¬лися, і наявними знаннями. Деякі класні керівники помилково вважають, що індивідуальний підхід слід здійснювати лише до важковиховуваних учнів або порушників норм і правил поведінки. Це, безумовно, треба робити, але слід сприяли повноцінному розвитку особистості кожного учыи. Відомості, що отримав класний керівник про провідні інтереси та нахили своїх вихованців, дозволяють йому педагогічно правильно організувати їхню активну діяльність (навчальну, трудову, спортивну, художню, образотворчу) у тих видах, де їхні результати будуть найвищими. При цьому необхідно відзначати будь-які успіхи учнів, оголошуючи про них у класному колективі. Щоб досягти успіху в коригуванні окремих негативних проявів, вад у поведінці учнів, слід встановити контроль за проведенням їх вільного часу, за ходом засвоєння ними норм і правил поведінки і дотриманням їх у школі та вдома. Педагогові важливо знати належність кожного учня до певних угруповань за межами школи, у разі необхідності своєчасно коригувати, а саме прищеплю¬вати учням навички доброзичливого спілкування, озброювати їх прийомами саморегуляції, самовиховання. Самовиховання в підлітків досягає кінцевої мети, коли вони мають більш-менш чітку програму та опановують певні прийоми. До програми самовиховання важкого підлітка можна включити коротку самохарактеристику та перелік недоліків у тих видах діяльності, де вони найчастіше виявляються. Наприклад, у підлітковому віці можуть бути ефективними бесіди за такою приблизно тематикою: «Якими мають бути взаємини між хлопчиками й дівчатками?»; «Кого можна назвати справжнім другом?», «Дівоча честь», «Чоловіча гідність», «Як перебороти свої недоліки».

Добре зарекомендувала себе на практиці Картка самопізнання, перелік завдань якої додається.

1. Дайте відповідь на запитання: «Ким і яким я хочу бути ?» Визначте свою життєву мету, інакше не зрозумієте сенсу життя.

2. Перелічіть позитивні якості, необхідні для реалізації ваших життєвих планів, а також недоліки, що цьому заважають.

3. Відзначивши недоліки, з'ясуйте їх причину. Якщо причина полягає в зовнішніх обставинах, змініть їх, якщо в вас самих — змінювати доведеться себе самого.

4. Визначте ступінь шкідливості недоліку, негативної якості або вади для ваших життєвих планів, для інших людей, а потім ступінь стійкості всього негативного у власному духовному житті.

5. Знайдіть опору в собі, у своїх сильних сторонах, на які потрібно спиратися, щоб перебороти свої недоліки.

6. Треба зненавидіти зле в собі та в інших, щоб його перебороти, насамперед вийти із середовища, яке підтримує вади, (у середовищі курців і наркоманів не кинеш палити й «кайфувати», серед циніків не набудеш культури мови та поведінки).

7. Навчіться стримувати себе, коли з'явиться спокуса знову піддатися ваді або виявити свою негативну якість. Тільки так виробляється сила волі, необхідна .для перемоги над собою.

8. Визначте методи та засоби боротьби з недоліками, негативними якостями (зміна способу життя, режиму дня, самотренування, правила для себе тощо).

9. Завжди є антипод недоліку, треба його лише знайти та формувати в собі спочатку у сприятливих, а потім і в несприятливих умовах. Якщо не вдосконалювати свій розум, волю, моральну чистоту, то не можна перебороти навіть простого недоліку, навіть малої слабкості.

Запропоновані методичні матеріали удосконалю¬ються вчителем при здійсненні індивідуальної роботи з учнями.

Класний керівник, заохочуючи учнів, що потребують корекції, до процесу самовиховання, навчає їх послідовних розумових та вольових прийомів у такому порядку.

1. Аналіз властивостей, які бажано посилити чи послабити.

2. Розроблення вправ для розвитку чи послаблення певних рис.

3. їх включення до щоденного плану (наприклад, протягом одного тижня, місяця контролюємо свою поведінку, звертаючи увагу, чи не стаємо неприєм ними для людей через те, що насміхаємося з них, кажемо їм прикрі слова).

4. Спостереження когось із близьких за нашим прогресом (навіть клас помітить, що ти змінився).

5. Щоденний контроль за виконанням наміченого плану.

Учнів можна навчити деяких прийомів самовиховання особистості через ставлення до інших, а саме: завжди виявляти повагу до однолітків; намагатися рахуватися з інтересами інших, іноді робити спробу навіть підкоряти власні інтереси колективним прагненням, побажанням; ніколи не починати бесіду з товаришем з підкреслення його слабких сторін; краще починати з позитивного, що є в особистості однолітка, а потім переходити до його негативних сторін; виховувати в собі уміння слухати співбесідника, вникати в його переживання, пробувати «ставити» себе на його місце; завжди поважати почуття гідності товариша, однолітка, яким би він не був; сприймати людину такою, якою вона є. Не шукати в ній тільки негативні риси або, навпаки, не робити з неї ідеалу. Ставлення до себе можна сформувати, використовуючи такі запитання і завдання для самопізнання: як швидко виконуєш різні справи, І доручення у школі і вдома; яке ставлення до отриманих наслідків (позитивне, байдуже, негативне тощо); чи завжди знаєш наперед, який результат отримаєш від певного заняття (спортивного, навчального, трудового тощо); чи вмієш планувати свої дії, зчинш, результати навчання, праці; чи розвинуті в тебе такі психічні якості, як пам'ять, мислення, увага; чого бракує тобі в досягненні навчальних, спортивних, трудових результатів; чи ти лінивий; пробував ти «вести боротьбу» із різними негативними проявами в своєму характері? Дай оцінку собі як особистості («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно»). Роботу з корекції емоцій, особливо негативних, класний, керівник розпочинає з відвертих бесід з вихованцями. Пропонуємо один із варіантів подібної бесіди. Не Всірто піддаватися таким негативним почуттям, як заздрість, мстивість, ненависть, оскільки ці емоції, переживання вражають насамперед нас самих. Заздрощами, ненавистю, прагненням помститися ми «з'їдаємо самих себе», викликаємо хвороби. Наприклад, заздрість аж ніяк не сприяє нашому спокою і зовсім не допомагає нам наблизитися до того, чому ми заздримо. Є люди, які добре поводять себе, але лише до того моменту, поки їх щось не роздратує. Тоді така людина вибухає люттю і просто стає несамовитою. Як можна позбутися цієї негативної властивості? Якщо людина хоче правильно поводити себе з людьми, вона мусить навчитися стримувати себе додержуватися норм і правил поведінки. Кажуть, що треба намагатися зберігати зовнішній спокій навіть тоді, коли відчуваєш себе роздратованим. Чому оточуючі повинні страждати через твою невитриманість? Але й «ковтання злості» погано діє на здоров'я. Звідси виходить, що самовладання має бути не зовнішнім, а внутрішнім. Треба поступово відвикати від внутрішніх вибухів, засвоїти, що не слід хвилюватися через те, чого ти не можеш змінити. У неприємній ситуації найкраще не хвилюватися, а приступити до подолання перешкод, виправлення недоліків.

Уявіть собі, що хтось з вашого оточення — чи вдома, чи в школі, серед знайомих — зробив таке, від чого у вас «закипіла» кров. Зрозуміло, що це діє на вас негативно не тільки морально (псує настрій), а й фізично (на здоров'я). З цього стану можна «вийти» по-різному. Психологи пропонують такі прийоми:

1. Нестриманість зовнішнього вияву почуттів, обурення, крик, У деяких темпераментних народів це вважається цілком звичайним, але наші правила пристойності вимагають іншого. Цей спосіб прийнятний лише у великому горі — виплакати, викричати (італійський спосіб).

2. Прореагувати, але звичним в суспільстві способом. Коли є можливість, рубайте дрова, мийте підлогу, зробіть зарядку, пройдіться енергійним кроком. Фізична діяльність послабить внутрішнє нервове напруження. Центр негативних емоцій розміщений в іншій сфері мозку, ніж центр руху. Інтенсивна ходьба, робота пов'язані з дією моторного центру і виключенням центру, що керує нашими турботами, пригніченістю, тривогою. Біг, швидкий рух посилює кровообіг, поглиблює дихання, а це сприяє поліпшенню настрою.

3. Навчитися третього способу найважче — взагалі не дозволяти спалахувати злості. Це вже справжнє самовладання, не тільки зовнішнє, а й внутрішнє.

Позицію важковиховуваного підлітка, що, як правило, не збігається з позицією педагогічно керованих учнів, слід делікатно коригувати. Педагог використовує ситуації, що стихійно створюються в учнівському колективі, або будує їх з урахуванням своїх знань і досвіду. Методом створення ситуацій моделюються певні умови, за яких учню необхідно розкрити свої погляди, вчинки, беручи до уваги громадську думку, норми та правила поведінки в школі, суспільні й національні традиції тощо. Подаючи важковиховуваному учневі допомогу, ставлячи його у відповідні його потребам і інтересам, здібностям і психологічним якостям проблемні ситуації, педагог стимулює прояв таких привабливих соціально-психологічних рис, як адекватна самооцінка, відповідальність, гуманність, активність. Класний керівник створює умови для нагромадження морально-етичного досвіду в процесі міжособистісних взаємодій з однолітками, дорослими, навчає орієнтуватись в складних ситуаціях, допомагає дотримуватись соціальне бажаної поведінки.


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка