Біосоціальні чинники психічного здоров’я. Вікові аспекти: Психологічні особливості розвитку підліткового та юнацького періодів. Поведінкові зрушення, психічна депривація



Скачати 59,71 Kb.
Дата конвертації25.12.2016
Розмір59,71 Kb.

Біосоціальні чинники психічного здоров’я. Вікові аспекти: Психологічні особливості розвитку підліткового та юнацького періодів. Поведінкові зрушення, психічна депривація.

Це період завершення дитинства і початку дорослості. Відбувається якісна перебудова особистості, змінюються стосунки з дорослими, підліток засвоює нові суспільні норми поведінки. Характерна невідповідність між новими потребами „напівдитини – напівдорослої людини” і застарілим ставленням до неї оточуючих. У цей час виникає криза 13 років, що виявляється в різкому протиставленні себе дорослим, внутрішній дисгармонії, потягу до самостійності. Провідною потребою стає вибіркове спілкування з однолітками. Спілкування як і в немовляти, стає провідною діяльністю, замінюючи в цьому плані навчальну діяльність. Основним чинником становлення особистості є спілкування. “Підліток -дитина на підрості”. “Уже не дитина – ще не доросла” (В.Даль).

  • Це період завершення дитинства і початку дорослості. Відбувається якісна перебудова особистості, змінюються стосунки з дорослими, підліток засвоює нові суспільні норми поведінки. Характерна невідповідність між новими потребами „напівдитини – напівдорослої людини” і застарілим ставленням до неї оточуючих. У цей час виникає криза 13 років, що виявляється в різкому протиставленні себе дорослим, внутрішній дисгармонії, потягу до самостійності. Провідною потребою стає вибіркове спілкування з однолітками. Спілкування як і в немовляти, стає провідною діяльністю, замінюючи в цьому плані навчальну діяльність. Основним чинником становлення особистості є спілкування. “Підліток -дитина на підрості”. “Уже не дитина – ще не доросла” (В.Даль).
  • .Цей вік відрізняється психологічними проявами, які називають важким, кризовим, перехідним періодом. Л.Виготський виділив основну рису цієї чергової кризи розвитку, а саме: домінуючий паннігілізм. Він вважав, що це явище в цілому позитивне, яке здебільшого дає новий імпульс психічному розвитку людини.

Психологічні новоутворення у цьому віці:

  • 1. Прояв інстинкту стадності (групування, інтереси).
  • 2. Бажання зайняти своє місце в колективі ровесників.
  • 3. Бажання завоювати авторитет, визнання товаришів.
  • 4. Орієнтація на вимоги колективу і його суспільну думку.
  • 5. Підвищена увага і вимогливість до себе.
  • 6. Схильність до гіперсоціалізації, прагнення до “дорослості”.

Психологи підкреслюють одну із особливостей підліткового віку, а саме становлення і розвиток особливих особистісних відносин між підлітками, які називаються дійовим спілкуванням. Розвиток повноцінного дійового спілкування є дуже важливим для майбутнього людини. В цей період формується соціальна самосвідомість, як соціальна свідомість, перенесена всередину (Л.Виготський).

  • Психологи підкреслюють одну із особливостей підліткового віку, а саме становлення і розвиток особливих особистісних відносин між підлітками, які називаються дійовим спілкуванням. Розвиток повноцінного дійового спілкування є дуже важливим для майбутнього людини. В цей період формується соціальна самосвідомість, як соціальна свідомість, перенесена всередину (Л.Виготський).

В підлітковому віці формується індивідуальна спрямованість духовних інтересів. Сутність їх вдало виразив І.Кант у книзі “Критика чистого розуму”: 1)що я можу знати?; 2)що я повинен робити?; 3) на що я смію надіятись? Здорова зріла особистість повинна адекватно зіставляти свої потреби і свої можливості. Ця якість формується у підлітковому віці.

  • В підлітковому віці формується індивідуальна спрямованість духовних інтересів. Сутність їх вдало виразив І.Кант у книзі “Критика чистого розуму”: 1)що я можу знати?; 2)що я повинен робити?; 3) на що я смію надіятись? Здорова зріла особистість повинна адекватно зіставляти свої потреби і свої можливості. Ця якість формується у підлітковому віці.

Бурхливий ріст і перебудова організму у цьому віці спричиняють підвищений інтерес дитини не тільки до психічного розвитку, а й до своєї зовнішності. Формується новий образ свого фізичного “Я”. Через перебільшення значення зовнішності підлітки дуже болісно переживають недоліки (особливо дівчатка), справжні, а частіше надумані. Непропорційний розвиток окремих частин тіла, скутість рухів, неправильність рис обличчя, шкіра, яка втрачає дитячу ніжність, надмірна вага або худорлявість дратують, а часто спричиняють переживання почуття власної неповноцінності, зумовлюючи замкнутість, а то й дитячі неврози. Відомі випадки психічної анорексії, коли дівчатка (зрідка хлопці), прагнучи стати такими, як фотомоделі, або на насмішки ровесників за надмірну повноту, дотримувалися надзвичайно суворої дієти, а згодом взагалі відмовлялися їсти, доводячи себе тим самим до повного фізичного виснаження, що вимагало медичного втручання.

  • Бурхливий ріст і перебудова організму у цьому віці спричиняють підвищений інтерес дитини не тільки до психічного розвитку, а й до своєї зовнішності. Формується новий образ свого фізичного “Я”. Через перебільшення значення зовнішності підлітки дуже болісно переживають недоліки (особливо дівчатка), справжні, а частіше надумані. Непропорційний розвиток окремих частин тіла, скутість рухів, неправильність рис обличчя, шкіра, яка втрачає дитячу ніжність, надмірна вага або худорлявість дратують, а часто спричиняють переживання почуття власної неповноцінності, зумовлюючи замкнутість, а то й дитячі неврози. Відомі випадки психічної анорексії, коли дівчатка (зрідка хлопці), прагнучи стати такими, як фотомоделі, або на насмішки ровесників за надмірну повноту, дотримувалися надзвичайно суворої дієти, а згодом взагалі відмовлялися їсти, доводячи себе тим самим до повного фізичного виснаження, що вимагало медичного втручання.

Тяжкі емоційні розлади, пов’язані з реакцією підлітків на свою зовнішність, пом’якшуються теплими, довірливими стосунками з близькими дорослими, які мають виявляти велику тактовність і глибоке розуміння проблем, що хвилюють підлітка, і ні в якому разі – грубість, залякування і знущання чи інші форми вияву волі дорослих.

  • Тяжкі емоційні розлади, пов’язані з реакцією підлітків на свою зовнішність, пом’якшуються теплими, довірливими стосунками з близькими дорослими, які мають виявляти велику тактовність і глибоке розуміння проблем, що хвилюють підлітка, і ні в якому разі – грубість, залякування і знущання чи інші форми вияву волі дорослих.

Л. Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування. Нині ця суперечність, зумовлена випередженням статевого дозрівання, має особливо гострий характер.

  • Л. Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування. Нині ця суперечність, зумовлена випередженням статевого дозрівання, має особливо гострий характер.

Криза тринадцяти років. Ламання старих психологічних структур, характерне для цього віку, призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства та невихованості. Це кризовий, перехідний період. Ця вікова криза виникає внаслідок найбільш інтенсивного розвитку біологічного і соціального функціонування людини, різкого підвищення чутливості до зовнішнього впливу середовища і ризику виникнення захворювань. Факт кризи означає настання якісно нового етапу психічного розвитку (про що вже зазначалось в попередньому розділі) індивідуума з його новими мотивами поведінки і новими соціальними вимогами до нього.

  • Криза тринадцяти років. Ламання старих психологічних структур, характерне для цього віку, призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства та невихованості. Це кризовий, перехідний період. Ця вікова криза виникає внаслідок найбільш інтенсивного розвитку біологічного і соціального функціонування людини, різкого підвищення чутливості до зовнішнього впливу середовища і ризику виникнення захворювань. Факт кризи означає настання якісно нового етапу психічного розвитку (про що вже зазначалось в попередньому розділі) індивідуума з його новими мотивами поведінки і новими соціальними вимогами до нього.

Найбільш виражені симптоми кризи:

  • Найбільш виражені симптоми кризи:
  • 1. Зниження продуктивності навчання і здатності до навчання, навіть у тих сферах, в яких підліток обдарований, особливо при виконанні творчих завдань, при цьому виконання механічних завдань збережені. Це зумовлено переходом від конкретного до логічного мислення.
  • 2.Негативізм, який виражається у сварках, порушеннях дисципліни, водночас підліток переживає внутрішнє занепокоєння, невдоволення, прагнення до самотності та самоізоляції.

Порушення поведінки у підлітків

  • При всьому розмаїтті реакцій, які лежать в основі порушень поведінки, у дітей і підлітків частіше спостерігаються.
  • Реакція відмови виникає в умовах, коли порушуються емоційні стосунки дитини чи підлітка в умовах позбавлення, втрати чогось: сім’ї внаслідок поміщення дитини в інтернат; одного з батьків в результаті їх розлучення; компанії однолітків після переїзду в нове місце проживання тощо. Діти відмовляються від спілкування, забав, їжі тощо.
  • Реакція опозиції викликається надмірним навантаженням або позбавленням підлітка колишньої уваги при появі в сім’ї брата чи сестри, у випадках повторного створення нової сім’ї тощо. Мотивом для суїцидальної поведінки, втечі з дому, хуліганських вчинків є прагнення привернути до себе увагу, продемонструвати себе як жертву ситуації, створеної іншими, “жорстокими людьми”.
  • Реакція імітації проявляється в наслідуванні іншій особі або взірцю-кіногерою, однолітку, вихователю. Ця реакція може стати причиною порушення соціальних норм, якщо об’єктом імітації виявиться антисоціальна особа (фільми-бойовики із сценами насильства, згвалтування, викрадення тощо. Негативна реакція імітації може виражатись прагненням поводитись протилежно якомусь взірцю: підкреслено тверезий спосіб життя у сина пияка; відмова від батьківського забезпечення у підлітка, який ріс у сім’ї користолюбців тощо. В межах негативної реакції імітації може проявитись реакція емансипації - боротьба підлітка за свої права і самостійність.

Реакція компенсації спрямована на компенсацію якогось недоліку: фізично слабкий підліток домагається визнання однолітків шляхом посилених розумових вправ, досягає відмінних показників у навчанні, вражаючи своїми знаннями інших.

  • Реакція компенсації спрямована на компенсацію якогось недоліку: фізично слабкий підліток домагається визнання однолітків шляхом посилених розумових вправ, досягає відмінних показників у навчанні, вражаючи своїми знаннями інших.
  • Реакція гіперкомпенсації проявляється впертими заняттями в тій сфері, у якій підліток має слабину і виявляється досягненням покращених результатів.
  • Реакція групування з однолітками виражається у формуванні підліткових груп з своїми лідерами, певним розподілом ролей всередині групи та своєї території. Більшість правопорушень здійснюються підлітками групи.
  • Реакції захоплення (хобі) – азартні ігри, прагнення до лідерства, збагачення, інтелектуально-естетичні, колекціонування, комп’ютерні забави, спортивні. Негативні наслідки бувають в тих випадках, коли хобі протиставляються навчанню і роботі підлітка, поглинають увагу і час, або за змістом мають дивний , абсурдний характер та пов’язані з порушенням соціальних норм (вболівальники футбольних матчів тощо).
  • Реакції, обумовлені формуванням сексуальних потягів, спрямовані на безпосередню реалізацію статевого збудження (онанізм, гомосексуалізм і т.д.), або відображають глибоко приховану сексуальність. Сексуальність підлітків недиференційована, проявляється під впливом різноманітних подразників (порнографія, секс-фільми), нестійка, легко переходить в хворобливі форми сексуальних спотворень та сексуальні девіації.

Патологічні реакції, на відміну від здорових реакцій: неадекватні змісту ситуації; схильні до розширення (генералізації) за межі ситуації і мікрогрупи, де вони виникли; мають тенденцію до звичного (стереотипного) реагування в різних ситуаціях; приводять до соціальної дезадаптації. На їх основі виникає хвороблива (патологічна) поведінка.

  • Патологічні реакції, на відміну від здорових реакцій: неадекватні змісту ситуації; схильні до розширення (генералізації) за межі ситуації і мікрогрупи, де вони виникли; мають тенденцію до звичного (стереотипного) реагування в різних ситуаціях; приводять до соціальної дезадаптації. На їх основі виникає хвороблива (патологічна) поведінка.
  • Одним з варіантів їх є делінквентна поведінка – ланцюжок вчинків і правопорушень (пропуски занять, дрібне хуліганство і злодійство, знущання і пограбування дітей, порушення громадських правил тощо).

Близькими до делінквентних патологічних варіантів поведінки є втечі з дому і бродяжництво. Серед причин подібних дій можуть бути знущання батьків в сім’ї, відсутність уваги і теплих стосунків, страх покарання, прагнення до розваг тощо.

  • Близькими до делінквентних патологічних варіантів поведінки є втечі з дому і бродяжництво. Серед причин подібних дій можуть бути знущання батьків в сім’ї, відсутність уваги і теплих стосунків, страх покарання, прагнення до розваг тощо.
  • Одним із чинників такої поведінки є алкголізація і наркотизація, що в наш час набули поширення серед підлітків з порушеною поведінкою.
  • Суїцидальна поведінка – думки, наміри, висловлювання про самогубство, спроби і дії. Ці форми поведінки “помолодшали” і зустрічаються у дітей до 14 років, а найбільше суїцидальний ризик зростає з 15-16 років. Суїцидальна поведінка є реакцією на психотравмуючу ситуацію у підлітків з порушеним формуванням характеру.

Стан психічного здоров’я у сучасних школярів

  • В структурі психічної патології спостерігаються донозологічні розлади (група ризику); органічні, включаючи симптоматичні розлади; порушення психологічного розвитку; невротичні, пов’язані із стресом, а також соматоформні; поведінкові і емоційні розлади, які починаються уже в дитячому віці.

До факторів, що формують високий рівень тривоги у старшокласників належать:

  • До факторів, що формують високий рівень тривоги у старшокласників належать:
  • - емоційна незадоволеність, розчарування, стреси через посилений самоконтроль, спрямований на завоювання престижу;
  • - суперечливі вимоги до дитини, непослідовність у здійсненні виховної
  • функції;
  • - неадекватні вимоги до дитини, які не відповідають її віку, можливостям, прагненням і бажанням. Особливо така ситуація стає небезпечною коли дитина не хоче і не може виконувати вимоги рідних, але відчуває себе відповідальною, зобов’язаною перед ними і боїться їх розчарувати.

Перехід до юності та особливості юнацтва

  • В цьому віці особливо гостро, інколи доходячи до рівня акцентуації, проявляються окремі властивості характеру, які не є самі по собі патологією, проте збільшують ймовірність психічних травм та відхилень у поведінці. Зокрема, загострення типологічної для юнацтва такої риси як гіпертимність (підвищена активність та надмірне збудження), нерідко спричинює нерозбірливість у знайомствах, схильність до непродуманих, авантюрних вчинків, а типологічно обумовлена замкнутість може перерости у хворобливу самоізоляцію або почуття власної неповноцінності тощо. На думку О.Личко, вік від 14 до 18 років є критичним періодом для розвитку психопатій.

Юнацький вік – це завершення перехідного стану від дитинства до дорослости. У психологічному плані в цей час (18-23 роки) відбувається саморозвиток, свідоме самовдосконалення. Це остання стадія підготовки до дорослості, до практичної професійної діяльності. Соціальну ситуацію розвитку можна визначити як поріг дорослого життя.

  • Юнацький вік – це завершення перехідного стану від дитинства до дорослости. У психологічному плані в цей час (18-23 роки) відбувається саморозвиток, свідоме самовдосконалення. Це остання стадія підготовки до дорослості, до практичної професійної діяльності. Соціальну ситуацію розвитку можна визначити як поріг дорослого життя.

Однією з центральних проблем є взаємостосунки з дорослими та однолітками. Юнаки, як і підлітки, прагнуть звільнитись від контролю та опіки дорослих, а також від встановлених ними норм і порядків. Вони домагаються автономії:

  • Однією з центральних проблем є взаємостосунки з дорослими та однолітками. Юнаки, як і підлітки, прагнуть звільнитись від контролю та опіки дорослих, а також від встановлених ними норм і порядків. Вони домагаються автономії:
  • - у сфері поведінки – потреба і право самостійно вирішувати особисті проблеми (дозвілля поза домівкою, перевага впливу однолітків);
  • - у сфері емоцій – потреба і право мати власні, самостійно обрані уподобання (розрив емоційного зв’язку з батьками, з’являються черствість, байдужість);
  • - у сфері нормативності – потреба і право на власні норми і цінності (ревниво захищають своє право на власні переконання, моральні установки і цінності, займають підкреслено максималістські позиції, висловлюють крайні погляди щодо моди, смаків, проведення дозвілля).

Молодість – початковий період зрілості (24-30 років), який характеризується як час пошуків себе, вироблення індивідуальності, усвідомлення себе як дорослої людини з відповідними правами і обов’язками, формування конкретного уявлення про майбутнє життя, зустрічі з майбутнім подружжям, одруження, водночас проблеми трудовлаштування та побуту.

  • Молодість – початковий період зрілості (24-30 років), який характеризується як час пошуків себе, вироблення індивідуальності, усвідомлення себе як дорослої людини з відповідними правами і обов’язками, формування конкретного уявлення про майбутнє життя, зустрічі з майбутнім подружжям, одруження, водночас проблеми трудовлаштування та побуту.

На цій стадії переходу до розквіту часто відбувається велика криза в житті людини (близько 30 років), коли її уявлення про життя розходяться з дійсністю, життя перестає здаватися легким і зрозумілим, іноді руйнуються основи способу життя, перебудовується вся особистість.

  • На цій стадії переходу до розквіту часто відбувається велика криза в житті людини (близько 30 років), коли її уявлення про життя розходяться з дійсністю, життя перестає здаватися легким і зрозумілим, іноді руйнуються основи способу життя, перебудовується вся особистість.
  • Значна частина молодих людей, які вступають в самостійне життя, переживають своєрідну “кризу деілюзії”, сутність якої зумовлена переживанням внутрішнього конфлікту між створеними у мріях ідеалами і реальним життям. Як приклад наводимо прояви професійної деілюзії медика.

Молоді схильні до ілюзій. Як і більшість людей, медики-початківці (крім студентів з лікарських династій) часто вважають медицину всесильною. Такі люди при зустрічі з практичною медициною переживають деілюзію - розчарування. Медицина може успішно лікувати лише гострі патологічні стани, а не вилікувати всіх людей на всіх етапах хвороби. Проте гіпертрофія деілюзії є шкідливою. Медик перестає бачити хворого, а лише фіксує “випадки з практики”. Медики з надмірною самооцінкою лідерів починають переживати, що вони не можуть внести вирішальний особистий вклад в умовах колективної роботи (бригадира реанімаційного відділення, етапне лікування інфаркту міокарда тощо). У деяких молодих медиків при невдачах опускаються руки. Певна частина звикаються з тим, що вони “не боги” і перестають критично оцінювати чи все можливе вони зробили для допомоги хворому. У частини молодих лікарів розвиваються підвищене незадоволення, нервозність у ставленні до хворих та колег, вони викликають в інших антипатію, псують життя собі і іншим, формується професійна деформація.

  • Молоді схильні до ілюзій. Як і більшість людей, медики-початківці (крім студентів з лікарських династій) часто вважають медицину всесильною. Такі люди при зустрічі з практичною медициною переживають деілюзію - розчарування. Медицина може успішно лікувати лише гострі патологічні стани, а не вилікувати всіх людей на всіх етапах хвороби. Проте гіпертрофія деілюзії є шкідливою. Медик перестає бачити хворого, а лише фіксує “випадки з практики”. Медики з надмірною самооцінкою лідерів починають переживати, що вони не можуть внести вирішальний особистий вклад в умовах колективної роботи (бригадира реанімаційного відділення, етапне лікування інфаркту міокарда тощо). У деяких молодих медиків при невдачах опускаються руки. Певна частина звикаються з тим, що вони “не боги” і перестають критично оцінювати чи все можливе вони зробили для допомоги хворому. У частини молодих лікарів розвиваються підвищене незадоволення, нервозність у ставленні до хворих та колег, вони викликають в інших антипатію, псують життя собі і іншим, формується професійна деформація.

Вплив сім’ї на формування тривоги у дитини

  • З однієї сторонни, тривога, – це показник значущості, цінності чого-небудь для людини, яка виявляється в певних ситуаціях. Якщо вона виникає, то це говорить про небайдужість людини, про її певне ставлення до того, що відбувається. Це так звана ситуативна тривога

На формування тривожної особистості дитини особливий вплив виявляє тип виховання в сім’ї, а також ставлення до дитини зі сторони рідних. Серед найбільш несприятливих стилів виховання, тобто таких, які можуть викликати стан невпевненості і тривоги, можна виділити твердий авторитарний стиль, при якому дитина вимушена відігравати роль слабкої. Внаслідок такого стилю виховання дитина незадоволена собою і тим, що вона робить, оскільки оцінює себе за критеріями рідних, намагається постійно компенсувати свою слабкість і страх. Найбільш негативно на розвиток дитини впливає емоційне знехтування рідних, коли вона є тягарем для них, її потреби ігноруються. Дорослі постійно виявляють загальне незадоволення дитиною.. А вона, в свою чергу, не може зрозуміти, чим це викликано і прагне всіма засобами повернути любов близьких.

  • На формування тривожної особистості дитини особливий вплив виявляє тип виховання в сім’ї, а також ставлення до дитини зі сторони рідних. Серед найбільш несприятливих стилів виховання, тобто таких, які можуть викликати стан невпевненості і тривоги, можна виділити твердий авторитарний стиль, при якому дитина вимушена відігравати роль слабкої. Внаслідок такого стилю виховання дитина незадоволена собою і тим, що вона робить, оскільки оцінює себе за критеріями рідних, намагається постійно компенсувати свою слабкість і страх. Найбільш негативно на розвиток дитини впливає емоційне знехтування рідних, коли вона є тягарем для них, її потреби ігноруються. Дорослі постійно виявляють загальне незадоволення дитиною.. А вона, в свою чергу, не може зрозуміти, чим це викликано і прагне всіма засобами повернути любов близьких.

Психічна депривація

  • В науці проблема психічної депривації довгий час була майже невідомою. Останнім часом реальне життя примусило займатись цією проблемою.
  • Депривація – обмеження можливостей задовольняти якісь потреби (рухові, сенсорні, материнські, соціальні, емоційні та інші), що супроводжується комплексними емоційними переживаннями.

Психічна депривація - це психічний стан, який виникає в результаті життєвої ситуації, при якій суб’єкт не має можливості для задоволення своїх основних психічних потреб в достатній мірі і протягом тривалого періоду (Й.Лангмейєр і інші).

  • Психічна депривація - це психічний стан, який виникає в результаті життєвої ситуації, при якій суб’єкт не має можливості для задоволення своїх основних психічних потреб в достатній мірі і протягом тривалого періоду (Й.Лангмейєр і інші).
  • Основними психічними потребами є: а) потреба в певній кількості стимулів, котрі постійно змінюються; б) умов для дійового навчання; в) потреба в первинних суспільних зв’язках (особливо з матір’ю; г) потреба суспільної самореалізації з неможливістю оволодінням суспільної ролі.

Види психічної депривації

  • Сепарація – ситуація, при якій відбувається припинення специфічного зв’язку між дитиною і її соціальним середовищем. При сепарації порушується взаємний контакт дитини з батьками. Це обумовлено зміною звичного соціального середовища (поміщення дитини в ясла, школу, групи продовженого дня, лікарню, коли хтось із батьків залишає сім’ю, після народження молодшої сестри або брата, у надзвичайних ситуаціях викликаних природними катастрофами).

Типи сепараційних реакцій

  • 1. Реакція на залишення матір’ю в грудному віці (синдром аналітичної депресії) – діти стають пасивними, сумними або боягузливими, притискаються до дорослих, вимагають уваги, перестають гратись. Потім розвиваються апатія і аутизм, інколи виражене оціпеніння. Коефіцієнт розвитку знижується, дитина втрачає вагу, скаржиться на безсоння, починає часто хворіти. Сьогодні такі вчинки матерів стали масовими. Держава законодавчо повинна зупинити це ганебне явище.

2. Реакція на поміщення в заклад дітей повзункового віку (12-24 місяці)

  • 2. Реакція на поміщення в заклад дітей повзункового віку (12-24 місяці)
  • З’являються ознаки відчаю, порушення апетиту, апатія до іграшок, неприязнь до інших дітей, нестійкість настрою, ігнорування дорослих, або надмірний потяг до них (“вішаються” на шию), неврози, прояви “активного протесту”.
  • Діти, які поступили із сімей реагують на перехід в нове середовище більш виражено і негативно, ніж діти із сиротинців.
  • При переході з одного дитячого закладу в інший 60% дітей практично не реагують на зміну оточення; у 40% - виникають тимчасова пасивність, в’ялість, “тупість”. Через певний час ці явища минають.

3. Реакція дитини на повернення в сім’ю

  • 3. Реакція дитини на повернення в сім’ю
  • Сепараційна тривожність (бояться нової розлуки).
  • Посилено тягнуться до матері і бояться розлуки з нею.
  • Через кілька тижнів ці явища минають, проте, якщо розлука тривала понад
  • 6 місяців, дитина не може нормально зблизитись з матір’ю.

Період адаптації дітей до умов лікарні у віці 1 рік 6-9 днів, 2 роки –9-10 дні, 3 роки – 5-9 днів, 4 роки- 4-5 днів, 5 років – 2-4 дні, 11-15 років – 1-2 дні. Найдовше пристосовуються до умов лікарні діти у віці 2 роки. Такі пацієнти повинні перебувати з матерями. Дитина, котра росте без батьківського авторитету часто буває недисциплінованою, асоціальною, агресивною щодо дорослих і дітей.

  • Період адаптації дітей до умов лікарні у віці 1 рік 6-9 днів, 2 роки –9-10 дні, 3 роки – 5-9 днів, 4 роки- 4-5 днів, 5 років – 2-4 дні, 11-15 років – 1-2 дні. Найдовше пристосовуються до умов лікарні діти у віці 2 роки. Такі пацієнти повинні перебувати з матерями. Дитина, котра росте без батьківського авторитету часто буває недисциплінованою, асоціальною, агресивною щодо дорослих і дітей.

Госпіталізм і психічна депривація.

  • Госпіталізм і психічна депривація - це психологічні феномени, які розиваються у дітей і дорослих внаслідок тривалого перебування поза сім’єю, а саме – в лікарнях, будинку немовляти, тижневих дитячих яслах. Госпіталізм розвивається у дорослих, частіше похилого віку, а явища психічної депривації - у дітей.

Фактори, які сприяють їх виникненню: бідний психологічний клімат в середовищі; недостатність людської уваги до дитини чи хворого, недостатність емоційних проявів зі сторони обслуговуючого персоналу. Ці фактори викликають у дітей так звану психічну депривацію, яка проявляється емоційною недостатністю, пасивністю, затримкою розвитку у них навичок спритності і розумових здібностей. Як наслідки – прояви психічного регресу. Дитина ніби повертається в минулий етап свого розвитку: втрачає деякі уже здобуті навички, наприклад гігієнічні, такі як підтримання чистоти тіла, самостійне виконання фізіологічних відправлень, втрачають уміння самостійно одягатись, не розвивають мовних навиків,розмовляють менше і гірше, не вміють гратися у ігри.

  • Фактори, які сприяють їх виникненню: бідний психологічний клімат в середовищі; недостатність людської уваги до дитини чи хворого, недостатність емоційних проявів зі сторони обслуговуючого персоналу. Ці фактори викликають у дітей так звану психічну депривацію, яка проявляється емоційною недостатністю, пасивністю, затримкою розвитку у них навичок спритності і розумових здібностей. Як наслідки – прояви психічного регресу. Дитина ніби повертається в минулий етап свого розвитку: втрачає деякі уже здобуті навички, наприклад гігієнічні, такі як підтримання чистоти тіла, самостійне виконання фізіологічних відправлень, втрачають уміння самостійно одягатись, не розвивають мовних навиків,розмовляють менше і гірше, не вміють гратися у ігри.

Емоційна реакція дітей проявляється:

  • Емоційна реакція дітей проявляється:
  • - депресією, нудьгою і плачем;
  • - шумним, злобним протестом, біганиною, пошуками матері;
  • - аутизмом, замкнутістю, дитина „не впізнає” маму, яка її відвідує. Це підсвідоме витіснення – дитина безсвідомо “карає” маму за те, що вона її залишила;
  • - утилітарне ставлення до факту госпіталізації. Дитина вимагає уваги, бо “вона хвора”, або не бажає виписуватись із лікарні, щоб іти в школу;
  • - отупілістю, яка в більшості випадків має риси прояву моторного регресу: монотонні, стереотипні кивальні рухи, смоктання пальців, неартикулярні звуки і інші неадекватні прояви моторної активності, котрі не відповідають віку дитини.

Госпіталізм частіше розвивається у людей похилого віку, які тривалий час перебувають на стаціонарному лікуванні (наприклад у туберкульозній, або психіатричній лікарні) і які втратили зв’язок з сім’ями. Після виписки з лікарні їм нема до кого повернутись, або сімейні обставини є несприятливими. Тривала госпіталізація може призвести до соціальної дезадаптації. Людина втрачає навички ділового спілкування, різко знижується здатність до самообслуговування. Пролікований хворий боїться самотності, втрати мінімуму контактів, які є в лікарні (з лікарями, медсестрами і іншими хворими – особливо молодими).

  • Госпіталізм частіше розвивається у людей похилого віку, які тривалий час перебувають на стаціонарному лікуванні (наприклад у туберкульозній, або психіатричній лікарні) і які втратили зв’язок з сім’ями. Після виписки з лікарні їм нема до кого повернутись, або сімейні обставини є несприятливими. Тривала госпіталізація може призвести до соціальної дезадаптації. Людина втрачає навички ділового спілкування, різко знижується здатність до самообслуговування. Пролікований хворий боїться самотності, втрати мінімуму контактів, які є в лікарні (з лікарями, медсестрами і іншими хворими – особливо молодими).

Госпіталізм є фактором підвищення рівня суїцидності. Дезадаптовані хворі після виписування з лікарні нерідко роблять спроби самогубства. Гостпіталізм і феномен психічної депривації є медико-соціальною проблемою. Без вирішення соціального аспекту цю проблему вирішити

  • Госпіталізм є фактором підвищення рівня суїцидності. Дезадаптовані хворі після виписування з лікарні нерідко роблять спроби самогубства. Гостпіталізм і феномен психічної депривації є медико-соціальною проблемою. Без вирішення соціального аспекту цю проблему вирішити
  • неможливо. Лікар повинен психологічно підготувати хворого до виписування, а також вжити всіх заходів щодо профілактики психічної депривації у дітей (разом з психологами і педагогами).


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка