Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти академії педагогічних наук україни



Дата конвертації17.03.2017
Розмір0,68 Mb.




















ЦЕНТРАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ

ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ





Москаленко Алла Миколаївна

УДК. 377.14. 06




РОЗВИТОК УМІНЬ


ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

В СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ
13.00.04 — теорія та методика професійної освіти

АВТОРЕФЕРАТ


дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук


Київ – 2001



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки і психології професійної освіти Академії педагогічних наук України.



Науковий керівник: доктор педагогічних наук,

професор Нагорна Галина Олексіївна,

Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д.Ушинського,

завідувач кафедри соціальної педагогіки і психології


Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук,

професор Пєхота Олена Миколаївна,

Миколаївський державний педагогічний університет,

завідувач кафедри педагогічних технологій та педагогічної майстерності


кандидат педагогічних наук,

доцент Скрипник Марина Іванівна,

Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України
Провідна установа: Житомирський державний педагогічний університет

ім. Івана Франка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Житомир


Захист відбудеться “______” листопада 2001 р. о _______годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.455.01 в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-А, корпус 3, аудиторія 20.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-А.

Автореферат розісланий “______” жовтня 2001 р.


Вчений секретар


спеціалізованої вченої ради О.С. Снісаренко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Проблема розвитку вмінь педагогічного спілкування вчителів у системі післядипломної освіти набуває особливої актуальності в умовах розбудови системи національної освіти України, впровадження інноваційних технологій навчання та виховання учнів.

Упродовж усього історичного шляху розвитку цивілізації простежується розуміння значущості спілкування у формуванні людини, зокре­ма його виняткової важливості у справі виховання. До різних аспектів цієї проблеми зверталися античні мислителі Сократ, Платон, Демокріт, Арістотель, Цицерон, які поєднували ораторську діяльність з педагогічною, представники епохи Відродження, зокрема Т.Мор, Т.Кампанелла, основоположник педагогіки нового часу Я.А.Коменський, відомі просвітителі-педагоги минулого Д.Локк, Ж.-Ж.Руссо, К.А.Гельвецій, Д.Дідро, Й.Г.Песталоцці, Ф.А.Дістерверг, Р.Оуен, Ш.Фур’є, А.К. Сен-Сімон та інші.

Не обійшли увагою зазначену проблему вітчизняні мислителі, починаючи ще з епохи Київської Русі, а також відомі педагогічні діячі П.Могила, І.Галятовський, І.Гизель, Ф.Прокопович, Г.Сковорода, 0.Духнович, К.Ушинський, Б.Грінченко, С.Русова, І.Огієнко, А.Макаренко, В.Сухомлинський та інші.

В останні десятиріччя різні аспекти проблеми спілкування активно вивчаються філософами, соціологами, психологами, лінгвістами, педагогами. Зокрема, філософсько-методологічні підходи до проблеми спілкування досліджував М.С. Каган; соціологічний аспект спілкування розглянутий Г.М.Андрєєвою, В.Н. Ковальовим; соціально-психологічні особливості спілкування вивчали В.А.Богданов, Б.Д. Паригін, П.М. Якобсон; психології спілкування присвячені роботи Б.Г. Ананьєва, М.М. Бахтіна, В.М. Бехтерєва, О.О.Бодальова, М.Й.Боришевського, Л.С.Виготського, В.В.Гаркуші, О.О.Леонтьєва, Б.М. Ломова, В.М.Мясищева, С.Л.Рубінштейна, В.А.Семиченко, Т.С.Яценко; як педагогічну проблему спілкування розглядали І.А.Зязюн, О.В.Киричук, А.В.Мудрик, Л.І.Новикова; спілкування як умову формування професійного мислення вчителя розглянуто Г.О.Нагорною; як складову риторичного мистецтва Г.М. Сагач. У результаті досліджень Ю.К.Бабанського, В.О.Кан-Калика, М.І.Лісіної, Т.М.Мальковської, А.В.Мудрика та інших вчених отримані важливі дані про можливості педагогічного управління спілкуванням в учнівському колективі.

Здійснене дає можливість констатувати, що в Україні накопичений певний досвід з розвитку вмінь педагогічного спілкування. Проте, залишається не розробленою проблема підвищення рівня розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти.

Актуальність порушеної проблеми, доцільність наукового пошуку шляхів розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти вчителів зумовили вибір теми: “Розвиток умінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти”.



Зв’язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до основних напрямів досліджень АПН України, в межах державної теми, яка виконується у відділі теорії та практики педагогічної майстерності Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України “Концептуальні засади психолого-педагогічної підготовки вчителів у сучасних умовах (питання теорії і технологій) РК

№ 0197І006397”.



Об'єкт дослідження – педагогічне спілкування вчителя.

Предмет дослідження – процес розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати, експериментально перевірити модель управління педагогічним спілкуванням у системі післядипломної освіти; розробити науково обґрунтовані методичні рекомендації для педагогічних працівників і керівників закладів освіти з розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що розвиток умінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти буде ефективним за умов:

  • обґрунтування теоретико-методологічних і технологічних засад розвитку вмінь педагогічного спілкування;

  • розробки та впровадження моделі управління педагогічним спілкуванням;

  • критеріально-ціннісного підходу до діагностики вмінь педагогічного спілкування;

  • кореляційного аналізу факторів, які впливають на розвиток умінь педагогічного спілкування.

Визначена мета й висунута гіпотеза дослідження зумовили необхідність вирішення таких завдань:

  • здійснити аналіз сучасної філософської, психологічної та педагогічної літератури з досліджуваної проблеми;

  • виявити закономірності розвитку вмінь спілкування за професійно-педагогічною визначеністю в системі післядипломної освіти;

  • визначити показники та критерії діагностування рівнів розвитку вмінь педагогічного спілкування вчителя;

  • виявити рівень розвитку вмінь педагогічного спілкування в учителів середніх загальноосвітніх шкіл;

  • розробити, теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити модель управління педагогічним спілкуванням у системі післядипломної освіти;

  • підготувати науково обґрунтовані методичні рекомендації з проблеми розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти.

Методологічну основу дослідження становлять положення про діалектичний характер взаємодії суб’єктів, їх функціональний взаємозв’язок, системно-структур­ний і особистісно-діяльнісний підходи, що дозволяють розглядати суб'єкт як ціле, утворене в результаті взаємодії його елементів і враховувати гуманістичну сутність людини; андрагогічний підхід до підвищення кваліфікації педагогів; концепція розвивального навчання як умова перетворення знань в особистісні переконання та життєві принципи.

Теоретичною основою дослідження є концептуальні філософські, соціологічні, психологічні положення з проблеми спілкування людини як суб’єкта й особистісного зростання людини у процесі комунікативної взаємодії (Л.С.Виготський, Є.В.Ільєнков, Г.С.Костюк, О.О.Леонтьєв, О.М.Леонтьєв, М.І.Лісіна, С.Л.Рубінштейн), результати досліджень з модернізації структурно-функціональної та змістової діяльності вищих навчальних закладів та інститутів післядипломної освіти педагогічних кадрів (В.І.Бондар, І.А.Зязюн, Ю.М.Кулюткін, О.В.Купцов, К.В.Макагон, В.І.Маслов, Н.Г.Ничкало, О.М.Пєхота, Г.С.Сухобська).


Розробляючи програму та методику наукового пошуку, ми враховували результати досліджень із проблем післядипломної педагогічної освіти (Л.І.Даниленко, С.В.Крисюк, А.І.Кузьмінський, Н.Г.Протасова, В.І.Пуцов, М.І.Скрипник, Т.І.Сущенко), управління розвитком освіти (В.П.Андрущенко, Г.А.Дмитренко, Г.В.Єльнікова, І.А.Зязюн, В.Г.Кремень, В.І.Луговий, В.С.Пікельна).

У ході дослідження враховувалися положення Конституції (Основного закону) України, Законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про позашкільну освіту”, а також нормативно-правові документи, зокрема Положення про методичну роботу, Положення про районний (міський) методичний кабінет, Положення про методичний кабінет середнього закладу освіти та інші.



Організація дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася в три етапи.

На першому етапі /1993-1994 рр./ аналізувалась філософська, педагогічна, психологічна література та інша джерельна база з проблеми, визначалися критерії розвитку вмінь педагогічного спілкування в учителів, обґрунтовувалися вихідні теоретичні засади, мета, об'єкт, предмет, дослідження, його гіпотеза, конкретизувалися завдання, розроблялася методика констатуючого експерименту.

На другому етапі /1994-1995 рр./ проведено констатуючий експеримент, розроблено теоретичну модель управління педагогічним спілкуванням у системі післядипломної освіти.

На третьому етапі /1995-2001 рр./ здійснювалася експериментальна перевірка розробленої та науково обґрунтованої моделі управління педагогічним спілкуванням у системі післядипломної освіти, узагальнювалися й уточнювалися напрацьовані матеріали; проводився порівняльний аналіз одержаних проміжних і кінцевих результатів педагогічного експерименту; формулювалися висновки; готувалися методичні рекомендації з розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти; узагальнювалися результати наукового пошуку.



Експериментальна робота проводилась у Шевченківському та Харківському районних і шкільних методичних кабінетах м. Києва, Київському міжрегіональному інституті удосконалення вчителів ім. Бориса Грінченка. Вибір експериментальної бази визначався особливостями, які обумовлені тим, що саме зазначені служби є складовими системи післядипломної освіти вчителів і саме тут практично здійснюється реальний вплив на розвиток умінь педагогічного спілкування вчителя.

На різних етапах дослідження використовувалися методи, адекватні меті й завданням:

- теоретичні: історико-порівняльний аналіз вимог до вмінь спілкування в різні історичні епохи; вивчення й аналіз філософської, педагогічної, психологічної літератури та навчально-методичних джерел з проблеми дослідження; ознайомлення з нормативними документами Міністерства освіти і науки України; узагальнення результатів аналізу змісту, форм і методів роботи районних і шкільних методичних кабінетів дозволили систематизувати теоретичні матеріали з проблеми дослідження;

- емпіричні: спостереження за процесом спілкування вчителів та учнів; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду методичних служб різних рівнів з розвитку вмінь педагогічного спілкування; анкетування, тестування, опитування, діагностування вчителів; моделювання різних педагогічних ситуацій, методичних заходів сприяло обґрунтуванню шляхів розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти;

- експериментальні: педагогічний експеримент – констатуючий і формуючий дали змогу дослідити реальний стан розвитку вмінь педагогічного спілкування, організувати навчально-методичну роботу з учителями в системі післядипломної освіти за експериментальною програмою;

- математичні методи кількісної й якісної обробки результатів експерименту довели результативність застосування моделі управління педагогічним спілкуванням у системі післядипломної освіти.

Використовувалися графічні форми відображення отриманої інформації (таблиці, діаграми).

Наукова новизна полягає в тому, що вперше розроблено й обґрунтовано модель управління педагогічним спілкуванням у системі післядипломної освіти, яка забезпечує кожному вчителю не тільки оволодіння комунікативною компетентністю як головною складовою його професіоналізму, а й методологією і технологією педагогічного спілкування. Подальшого розвитку дістали положення щодо розвитку вмінь педагогічного спілкування в учителів середніх загальноосвітніх шкіл.

Теоретична значущість дослідження полягає у виявленні закономірностей розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти; визначенні структури педагогічного спілкування вчителя та системи по­казників і критеріїв його оцінки; в обґрунтуванні факторів і умов, які впливають на розвиток умінь педагогічного спілкування вчителя.

Практичне значення роботи полягає в розробці та впровадженні методики діагностування вмінь педагогічного спілкування вчителя, науково-методичних рекомендацій “Розвиток умінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти”.

Основні концептуальні положення та рекомендації щодо розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти впроваджено у шкільних і районному методичних кабінетах Харківського району м.Києва (довідка № 908 від 25.06.2001 р.), у шкільних і районному методичних кабінетах Шевченківського району м.Києва (довідка № 368 від 31.05.2001 р.), у Київському міжрегіональному інституті удосконалення вчителів ім. Бориса Грінченка (довідка № 152 від 30.05.2001 р.).

Протягом усього періоду наукового пошуку автор особисто брала участь в організації та проведенні експериментальної роботи, впровадженні розроблених рекомендацій, здійснюючи викладацьку, науково-методичну діяльність із організації процесу розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти.

Особистий внесок здобувача полягає в реалізації критеріально-ціннісного підходу до визначення рівня розвитку вмінь педагогічного спілкування, розробці та експериментальній перевірці моделі управління педагогічним спілкуванням у системі післядипломної освіти; розробці програми “Розвиток умінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти” та науково-методичних рекомендацій.

Вірогідність результатів дослідно-експериментальної роботи та обґрунтованих на їх основі висновків забезпечено методологічним і теоретичним обґрунтуванням вихідних позицій; застосуванням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження, що відповідають його меті, об'єкту, предмету, завданням; кількісним і якісним аналізом емпіричного матеріалу; результатами педагогічного експерименту.

Апробація та впровадження результатів дослідження здійснювалася на науково-практичних конференціях, семінарах у Київському міжрегіональному інституті удосконалення вчителів ім. Бориса Грінченка /І995, 1996, І998, 2001/, міжнародних конференціях /Київ, 1997, 2000, 2001; Рівне 1999, 2000/, всеукраїнських науково-методичних конференціях /Київ, 1994, 1997, 2001/, у навчально-виховних закладах, районних методичних кабінетах м. Києва, в публікаціях автора.

Основні матеріали дослідження покладено в основу лекцій, практичних і семінарських занять із студентами та слухачами Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів ім. Бориса Грінченка.



Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 17 працях (16 без співавторства), у тому числі: 3 статті в наукових фахових виданнях. Загальний обсяг опублікованих праць з теми дослідження складає 5,2 умовних друкованих аркушів.

На захист винесено:

1. Розроблена, теоретично обґрунтована та експериментально перевірена модель управління педагогічним спілкуванням у системі післядипломної освіти.

2. Показники та критерії діагностування рівня розвитку вмінь педагогічного спілкування вчителя.

3. Методи, форми й засоби розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти вчителя.

4. Рекомендації з розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти.

Обсяг і структура дисертації зумовлені логікою наукового дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь дослідженості обраної теми; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання роботи; висвітлено гіпотезу, методи дослідження, охарактеризовано його методологічну та теоретичну основи, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість; вказано етапи експерименту, дослідну базу та сферу впровадження результатів дослідження, сформульовано основні положення, винесені на захист; схарактеризовано особистий внесок здобувача.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи розвитку вмінь спілкування” — здійснено історико-порівняльний аналіз вимог до вмінь спілкування, висвітлено проблему розвитку комунікативних умінь у сучасній вітчизняній і зарубіжній літературі, розкрито роль післядипломної освіти в розвитку вмінь педагогічного спілкування.

На основі здійсненого аналізу праць вітчизняних і зарубіжних учених установлено, що в усі періоди життєдіяльності людина відчувала потребу розуміти інших, установлювати контакти, а потім і доповнювати себе іншими людьми. Історичні факти дають підстави вважати, що проблеми та завдання, пов’язані з умінням красиво говорити, впливати словом на людину, обґрунтовувалися на професійному рівні ще в стародавньому світі.

Узагальнені теоретичні та практичні досвіди творців красномовства Сократа, Платона, Арістотеля, Демокріта, Цицерона, Квінтіліана, педагогів-гуманістів, зокрема Ф.Рабле, Е.Роттердамського. Т.Мора, основоположника педагогіки нового часу Я.Коменського, педагогів-просвітителів Ж.Ж.Руссо, К.А.Гельвеція, Д.Дідро, Й.Г.Песталоцці, соціалістів-утопістів Р.Оуена, Ш.Фур’є, А.К.Сен-Сімона.

Наукові та літературні джерела свідчать, що вітчизняне мистецтво красномовства зароджувалося на власному ґрунті та було цілком самостійним. Праукраїнці вірили в силу слова, вважали заставою істинності, скарбницею життєвого досвіду багатьох людей, за його допомогою передавалися людські почуття та наміри.

Слово було домінантою виховання за часів козаччини. Уміло користування словом і “мандрівні дяки”. Гуманістичні ідеї організації взаємин учителів і учнів у братських школах об’єднували прогресивних педагогів-просвітителів. Серед них: Стефан і Лаврентій Зизанії,

Павло Беринда, Мелетій Смотрицький, Іван Борецький, Кирило Ставровецький, Касіян Сакович та інші.

Унікальний досвід навчання красномовству було накопичено в Києво-Могилянській академії. У філософських трактатах та інших творах П.Могили, Ф.Прокоповича, Г.Сковороди, І.Галятовського, І.Гизеля, Й.Горбацького, Л.Барановича, Е.Славинецького, С.Полоцького, В.Ясинського, С.Головчича приділено увагу проблемі спілкування.

До оволодіння комунікативною майстерністю закликали вчителів відомі вітчизняні педагоги-просвітителі минулого О.В.Духнович, М.І.Пирогов, К.Д.Ушинський, М.О.Корф. Непересічні думки щодо спілкування вчителя з учнями висловили Х.Д.Алчевська, Г.Г.Ващенко, А.І.Волошин, Б.Д.Грінченко, М.П.Драгоманов, Т.Г.Лубенець, І.І.Огієнко, С.Ф.Русова, І.М.Стешенко, Я.Ф.Чепіга,. Зміст педагогічної майстерності, шляхи та засоби вдосконалення вмінь професійного спілкування вчителя знайшли відображення у працях А.С.Макаренка та В.О.Сухомлинського.

Осмислення результатів вивчення педагогічних і психологічних праць, виданих в останнє десятиріччя, дозволило схарактеризувати комунікативні вміння як структурний компонент особистості вчителя, що визначає можливість здійснення суб’єкт-суб’єктної взаємодії. Комунікативні вміння як феномен особистості відносяться до продуктивної діяльності, формуються й розвиваються в ній.

У розділі обґрунтовано можливість індивідуального зростання вчителя, розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників, яка є самостійною підсистемою, складовою системи післядипломної освіти.

У другому розділі “Розвиток умінь педагогічного спілкування вчителя як психолого-педагогічна проблема” — на основі здійсненого теоретичного аналізу філософської, психологічної, педагогічної літератури та інших джерел з досліджуваної проблеми розкрито сутність спілкування, педагогічного спілкування, вмінь педагогічного спілкування, комунікативної компетентності. Проаналізовано різні підходи до виділення структурних компонентів педагогічного спілкування. Викладено авторську структуру педагогічного спілкування з урахуванням принципів, функцій, напрямів та його спрямованості в системі післядипломної освіти. Обґрунтовано складові комунікативної компетентності, визначено рівневі характеристики вмінь педагогічного спілкування на основі критеріально-ціннісного підходу. Викладено результати кореляційного аналізу факторів, які впливають на розвиток умінь педагогічного спілкування.

У ході дослідження визначено основні показники розвитку комунікативної компетентності вчителів у системі післядипломної освіти. Розроблено й теоретично обґрунтовано критерії діагностування рівнів розвитку вмінь педагогічного спілкування. Визначені критерії покладено в основу виокремлення чотирьох рівнів розвитку узагальнених умінь педагогічного спілку­вання, згідно з якими виявлялася комунікативна компетентність учителя. Умовно виділеним чотирьом рівням розвитку вмінь педагогічного спілкування були надані певні якісні характеристики.

Високий – творчий рівень. Вчителі досконало володіють узагальненими вміннями педагогічного спілкування: комунікативними (вміннями ство­рювати систему відношень між вербальними та невербальними засобами педагогічного спілкування); інтерактивними (вміннями створювати систему соціально-педагогічних відносин у педагогічному спілкуванні); етичними (вміннями створювати систему етичних відносин у педагогіч­ному спілкуванні); естетичними (вміннями створювати систему есте­тичних відносин у педагогічному спілкуванні).

Достатній – репродуктивно-творчий рівень. Вчителі володіють необхідними узагальненими комунікативними, інтерактивними, естетичними, етичними вміннями пе­дагогічного спілкування взагалі, в більшості ситуацій добре сприймають та оцінюють іншого суб'єкта, обмінюються інформацією та вміють взаємодіяти з ним, хоча й відчувають труднощі в умінні взаємооцінювати результати, взаємопрогнозувати наслідки їх спіль­ної діяльності.

Середній – репродуктивний рівень. Вчителі частково володіють узагальненими комунікативними, інтерактивними, естетичними, етичними вміннями. Вони здебільшого діють за аналогією, шаблоном, копіюють звичний спосіб організації комунікативної взаємодії, відчувають дефіцит у прогнозуванні реакції з боку учнів, нерішучість, труднощі в озна­ченій діяльності.

Низький – інтуїтивний рівень. Узагальнені комунікативні, інтер­активні, естетичні, етичні вміння в учителів розвинені недостатньо. Вони мають лише деякі вміння організовувати спілкування з учнями, що базуються на життєвому досвіді, часто діють інтуїтивно. Пошук шляхів розв'язання тієї чи іншої ситуації здебільшого здійснюють методом випробувань і помилок, їм бракує самостійності у прийнятті рішення.

Тривале спостереження за діяльністю вчителів у реальному педагогічному процесі дало змогу зафіксувати, що вміння педагогічного спіл­кування виявляються в них неоднаково з огляду на параметри інтен­сивності та систематичності.

Оцінки кожного критерію вияву вмінь педагогічного спілкування відстежувалися за допомогою такої шкали:



Бал

"5"

– за умови ситуації, коли певні критерії виявлялися досить яскраво, постійно;

Бал

"4"

– критерії виявлялися достатньо в більшості ситуацій;

Бал

"З"

– критерії виявлялися з помітним дефіцитом;

Бал

"2"

– критерії виявлялися слабко, випадково; частіше не виявлялася, ніж виявлялися.

Кількісний та якісний аналіз виявлення рівня розвитку узагальнених умінь педагогічного спілкування педагогів став основою для визначення стану розвитку вмінь педагогічного спілкування в учителів.

Дані про розподіл респондентів за рівнями розвитку в них умінь педагогічного спілкування наведені в таблиці 1 (див. с. 10).

Узагальнення результатів констатуючого експерименту дало змогу довести ефективність критеріально-ціннісного підходу до діагностики вмінь педагогічного спілкування, суб’єктно-діяльнісного підходу; стихійність розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти, що не забезпечує високого (творчого) рівня розвитку зазначених умінь, підвищення компетентності вчителя в продуктивній педагогічній взаємодії з учнями; обґрунтувати доцільність нових концептуальних ідей і підходів в організації післядипломної освіти вчителів на основі цілісності, неперервності орієнтації на модель управління педагогічним спілкуванням у системі післядипломної освіти.

Таблиця 1

Стан розвитку узагальнених умінь педагогічного спілкування в учителів


п/п


Респонденти за кваліфіка-ційною категорією

Рівні розвитку вмінь педагогічного спілкування







Високий

Достатній

Середній

Низький

Всього







К-сть

%

К-ть

%

К-ть

%

К-ть

%

К-сть

1

Спеціаліст





3

1,75

81

47,37

87

50,88

171

2

Спеціаліст другої категорії

7

4

29

16,57

107

61,14

32

18,29

175

3

Спеціаліст першої категорії

18

10,35

32

18,39

113

64,94

11

6,32

174

4

Спеціаліст вищої категорії

23

13,37

83

48,25

62

36,05

4

2,33

172




Всього к-сть

48




147

147

363




134




692




% від загал.

к-ті респонд.






6,94




21,24




52,46




19,36




З урахуванням результатів кореляційного аналізу факторів, які впливають на розвиток умінь педагогічного спілкування, здійснювався подальший науковий пошук.

У третьому розділі – “Формуючий експеримент з розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти ” – обґрунтовано основні організаційні та психолого-педагогічні умови, котрі уможливлюють ефективний розвиток умінь педагогічного спілкування; розроблено та впроваджено в систему післядипломної освіти модель управління педагогічним спілкуванням, яка дає можливість кожному вчителю не тільки оволодіти комунікативною компетентністю як головною складовою його професіоналізму, але й методологією та технологією педагогічного спілкування; проведено порівняльний аналіз кількісних і якісних результатів дослідження.

У розділі викладено програму розвитку вмінь педагогічного спілкування вчителів у процесі підвищення їх кваліфікації на різних рівнях. При цьому враховано наступне: система підвищення кваліфікації є складовою підсистемою системи післядипломної освіти; кожна ланка системи підвищення кваліфікації виконує специфічні функції та завдання; ефективний розвиток умінь педагогічного спілкування можливий лише за умов наступності в роботі курсів підвищення кваліфікації при інституті та в процесі методичної роботи у школах і районних методичних кабінетах.

Розробляючи програму та методику експериментальної роботи, ми припустили, що розвиток умінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти буде ефективним, якщо реалізовувати такі умови: обґрунтувати теоретико-методологічні та технологічні засади розвитку вмінь педагогічного спілкування вчителів у системі післядипломної освіти; розробити і впровадити модель управління педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти; здійснити критеріально-ціннісний підхід до діагностики вмінь педагогічного спілкування; провести кореляційний аналіз факторів, які впливають на розвиток умінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти. Це має здійснюватися на основі: орієнтації працівників закладів системи підвищення кваліфікації різних рівнів на розвиток у вчителів умінь педагогічного спілкування; врахування у змісті підвищення кваліфікації теоретичних положень та аргументів, які сприятимуть усвідомленню вчителями значущості рівня розвитку вмінь педагогічного спілкування в навчально-виховному процесі; створення та впровадження індивідуальної для кожного вчителя програми розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти; зростання культури спілкування на основі підвищення рівня загальної культури особистості вчителя; забезпечення свободи вибору вчителем змісту та шляхів розвитку вмінь педагогічного спілкування в міжкурсовий період; наявності сприятливого мікроклімату в шкільному колективі для розвитку в учителя вмінь педагогічного спілкування.

Здійснюючи відбір і структурування змісту навчання даного матеріалу для організації підготовки вчителя в курсовий та міжкурсовий періоди, ми виходили з того, що спрямованість на розвиток умінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти потребує цілеспрямованого відбору змісту, форм, методів і засобів навчання.

У процесі моделювання розвитку вмінь педагогічного спілкування враховувалися: принципи андрагогіки; досвід учителів, необхідність індивідуалізації роботи з учителями; відповідність роботи, яка проводиться з учителями, меті розвитку вмінь педагогічного спілкування; орієнтація всієї системи роботи на обов’язкове застосування узагальнених умінь у практичній діяльності; можливість відбору змісту, форм, джерел розвитку вмінь педагогічного спілкування самими вчителями.

Для реалізації завдань дослідження виконувалися такі дидактичні умови: створення творчої атмосфери на заняттях; з’ясування індивідуальних особливостей слухачів; створення належних умов з метою осмислення слухачами власного досвіду творчої діяльності шляхом активного включення в обговорення на заняттях; розвиток активності слухачів, яка забезпечується постійним обміном думками, враженнями про заняття; здійснення постійного зворотного зв’язку з ними у формі аналізу виконаної роботи, що дозволяє коригувати навчальний процес, прогнозувати наступний етап роботи.

Для проведення дослідно-експериментальної роботи було залучено 337 вчителів загальноосвітніх шкіл м. Києва, які проходили курсову підготовку в Київському міжрегіональному інституті удосконалення вчителів ім. Бориса Грінченка. Робота з ними і спостереження за їх педагогічною діяльністю продовжувалася протягом 5 років (1996-2001 рр.) на районних, шкільних рівнях. До контрольної групи увійшли 335 учителів.

Під час проведення формуючого експерименту здійснювався аналіз його проміжних і кінцевих результатів за показниками результативності діяльності вчителів згідно зі спостереженнями, експертними оцінками дітей, адміністрації закладів освіти.

З метою розвитку вмінь педагогічного спілкування розроблено спецкурс “Розвиток умінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти”.

Запропонований теоретичний курс забезпечував підготовку вчителів до наступного, самооцінювального етапу роботи, сприяв актуалізації в них психолого-педагогічних знань, необхідних для розуміння важливих особливостей міжособистісного та професійно-педагогічного спілкування. Він передбачав проведення семінарів, на яких розглядалися основи теорії педагогічного спілкування (закономірності, структура, стилі, технології, ефективність). Обговорювалися, зокрема, такі теми: “Педагогічне спілкування в структурі педагогічної діяльності вчителя”, “Поняття про вміння педагогічного спілкування”, “Уміння педагогічного спілкування як компонент професіоналізму вчителя”, “Елементи культури педагогічного спілкування”, “Рівневі ознаки розвитку вмінь педагогічного спілкування”, “Симпатія та антипатія у спілкуванні вчителя”, “Аспекти педагогічного спілкування”, “Інтерактивні вміння педагога у структурі культури його професійного спілкування”, “Комунікативні вміння педагога”, “Культура педагогічного спілкування та авторитет учителя”, “Саморозкриття і самопрезентація вчителя в педагогічному спілкуванні”.

В міжкурсовий період, відповідно до програми, з учителями проводилася робота як на рівні районного методичного кабінету, так і на рівні школи на основі організації групової діяльності вчителів на практичних заняттях з використанням психотехнічних вправ, рольових ігор, дискусій, моделювання педагогічних ситуацій, тренінгів.

Аналіз результатів розвитку вмінь педагогічного спілкування вчителів під час курсів підвищення кваліфікації та навчання в міжкурсовий період засвідчив, що діагностичне вивчення проблеми, науковість, варіативність змісту та форм підвищення кваліфікації, системність, наступність, єдність мети та завдань на різних рівнях післядипломної освіти забезпечують ефективність зазначеного процесу.

Розподіл педагогів за рівнями розвитку вмінь педагогічного спілкування в контрольних і експериментальних групах на початку експериментальної роботи суттєво не відрізнявся. Перший зріз на початку експерименту дав змогу виявити, що і в контрольних, і в експериментальних групах більшість учителів віднесено до середнього (відповідно 52,54 % та 53,11% від загальної кількості вчителів) та достатнього (20,3% та 21,36 % ) рівнів розвитку вмінь педагогічного спілкування.

Порівняння кількісних і якісних даних педагогічного експерименту, одержаних в обох групах, дало змогу з’ясувати, що на відміну від експериментальних, у контрольних групах відбулися статистично незначні вірогідні зміни в рівнях розвитку вмінь педагогічного спілкування. Результати порівняльного діагностування рівнів розвитку вмінь педагогічного спілкування узагальнено на рис.1.



Контрольні групи Експериментальні групи









Рис. 1. Порівняння даних діагностування рівнів розвитку вмінь педагогічного спілкування вчителів

Отже, експериментальна робота дозволяє зробити такі висновки: функції педагогічного спілкування відіграють позитивну роль, якщо втілюються в реальних планах, програмах, рекомендаціях та становлять основу практичних дій; реальні умови діяльності вчителя дозволяють ефективно проявляти набуті вміння в навчально-виховному процесі.



У загальних висновках викладено результати наукового пошуку з проблеми розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти:

1. Процес державотворення в Україні зумовив зміни, що відбуваються в системі освіти на засадах її модернізації, оновлення змісту та забезпечення неперервності професійного зростання педагогів. Неперервна освіта вчителів розглядається як єдина цілеспрямована система, що спрямована на розвиток компетентності вчителя у педагогічному спілкуванні.

Науковий аналіз літератури з проблеми дослідження дав змогу виявити, що проблема спілкування в історії педагогічної думки викристалізовувалась поступово під впливом потреб життя. Вимоги до вмінь спілкування розширювались, а з часом охопили всі аспекти цього процесу. Результати дослідження проблеми розвитку комунікативних умінь у сучасній вітчизняній і зарубіжній літературі дозволили охарактеризувати комунікативні вміння як структурний компонент особистості вчителя, що визначає можливість здійснення суб’єкт – суб’єктної взаємодії. Комунікативні вміння як феномен особистості відносяться до продуктивної діяльності, формуються та розвиваються в ній.

2. Компетентність у педагогічному спілкуванні є інтегральною якістю особистості, що проявляється у використанні узагальнених умінь педагогічного спілкування, які відображають методологічну та технологічну сторони означеного процесу. Складниками такої компетентності є узагальнені вміння педагогічного спілкування – вміння сприймати та оцінювати один одного у процесі педагогічного спілкування; вміння обмінюватися інформацією між суб’єктами педагогічного спілкування; вміння взаємодіяти у спільній діяльності; вміння взаємооцінювати соціально-педагогічні відносини у спільній діяльності; вміння усвідомлювати позитивне і негативне, справедливе та несправедливе в педагогічному спілкуванні; вміння виховувати особистісну гідність; уміння усвідомлювати прекрасне в педагогічному спілкуванні; вміння створювати прекрасне у спільній діяльності.

3. Розроблена критеріально-ціннісна система оцінювання узагальнених умінь педагогічного спілкування, яка визначає комунікативну компетентність особистості, уможливила визначення таких критеріїв: уміння ідентифікувати себе у процесі пізнання, розуміння й осмислення особистістю іншої особистості; вміння встановлювати референтні відносини між учасниками педагогічного спілкування; вміння володіти рефлексією у процесі педагогічного спілкування; вміння ясно й чітко висловлювати свої думки при подачі інформації в процесі педагогічного спілкування; вміння використовувати знакову систему при обміні інформацією; вміння організовувати діалогічне педагогічне спілкування; вміння “бачити” мету та мотиви педагогічної взаємодії; вміння ставити завдання педагогічної взаємодії; вміння враховувати педагогічні ситуації в ході педагогічної взаємодії; вміння організовувати пізнавальні процеси в спільній діяльності; вміння структурувати педагогічну взаємодію на основі самовладання; вміння взаємооцінювати результати взаємодії в педагогічному спілкуванні; вміння взаємопрогнозувати наслідки результатів спільної діяльності; вміння володіти правилами та нормами моралі в процесі педагогічного спілкування; вміння передбачати наслідки аморальної поведінки в педагогічному спілкуванні; вміння взаємооцінювати етичні відносини в педагогічному спілкуванні; вміння усвідомлювати почуття честі; вміння виховувати почуття обов’язку; вміння виховувати почуття відповідальності; вміння взаємно “бачити “ прекрасне й потворне в різних творах літератури та мистецтва; вміння обмінюватися ідеями, судженнями про позитивне й негативне в педагогічному спілкуванні; вміння розробляти естетичні технології педагогічного спілкування; вміння взаємооцінювати естетичні взаємини педагогічного спілкування. Згідно з цими критеріями визначено рівні розвитку вмінь педагогічного спілкування: високий (творчий), достатній (репродуктивно-творчий), середній (репродуктивний), низький (інтуїтивний).

4. Впровадження теоретично обґрунтованої й експериментально перевіреної моделі управління педагогічним спілкуванням у системі післядипломної освіти дозволила простежити динаміку вдосконалення комунікативної компетентності та визначити фактори, що сприяють ефективному розвитку вмінь педагогічного спілкування; виявити закономірності розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти (розвиток умінь педагогічного спілкування залежить від узгодженості факторів, які на них впливають; чим більш доцільно визначаються обираються форми, методи та засоби реалізації моделі управління процесом оволодіння вміннями педагогічного спілкування, тим швидше переходять учителі на більш високий рівень розвитку зазначених умінь; чим вищим є розвиток умінь педагогічного спілкування, тим більшу комунікативну компетентність проявляють учителі у своїй професійній діяльності).

5. Підвищення ефективності розвитку вмінь педагогічного спілкування вчителя відбувається за таких умов: обґрунтування теоретико-методологічних і технологічних засад розвитку вмінь педагогічного спілкування; розробки та впровадження моделі управління педагогічним спілкуванням; здійснення критеріально-ціннісного підходу до діагностики вмінь педагогічного спілкування; проведення кореляційного аналізу факторів, які впливають на розвиток умінь педагогічного спілкування. Реалізація цих умов здійснюється на основі: орієнтації працівників закладів системи підвищення кваліфікації різних рівнів на розвиток у вчителів умінь педагогічного спілкування; наявності у змісті підвищення кваліфікації теоретичних положень, аргументів, які сприяють усвідомленню вчителями значущості рівнів розвитку вмінь педагогічного спілкування в навчально-виховному процесі; створення та запровадження індивідуальної для кожного вчителя програми розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти; підвищення культури спілкування через зростання рівня загальної культури особистості вчителя; забезпечення свободи вибору вчителями змісту та шляхів розвитку вмінь педагогічного спілкування в міжкурсовий період; наявності сприятливого мікроклімату в шкільному колективі для розвитку в учителя вмінь педагогічного спілкування.

6. Запропонована авторська програма “Розвиток умінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти” дозволила вчителям суттєво підвищити рівень розвитку зазначених умінь, сформувати потребу в їх подальшому вдосконаленні.

7. Результати дослідження можуть бути використані у вищих педагогічних закладах освіти різних рівнів акредитації, інститутах післядипломної педагогічної освіти, в діяльності науково-методичних центрів і методичних кабінетів відділів освіти міських і районних державних адміністрацій.

Результати дослідження дозволяють сформулювати рекомендації щодо доцільності введення в закладах післядипломної педагогічної освіти України спецкурсу “Розвиток умінь педагогічного спілкування”, запровадження моделі управління педагогічним спілкуванням, урахування рівнів розвитку комунікативної компетенції при розробці державних стандартів згідно з вимогами освітньо-кваліфікаційних характеристик.



Проведене дослідження, безумовно, не вичерпує проблему розвитку вмінь педагогічного спілкування вчителів. Перспективними можуть бути дослідження: з проблем розвитку вмінь професійного спілкування в системі неперервної педагогічної освіти; підготовки вчителів до інноваційної освітньо-виховної діяльності в нових соціально-економічних умовах; порівняльного аналізу систем підвищення кваліфікації вчителів у зарубіжних країнах.
Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях:

  1. Москаленко А.М. Критеріально-ціннісна система оцінювання умінь професійного спілкування вчителя // Теоретичні питання освіти та виховання: Збірник наукових праць. Випуск 16 / За загальною редакцією академіка АПН України Євтуха М.Б., укладач – О.В.Михайличенко. – Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2001. – С. 74-77.

  2. Москаленко А.М. Історико-порівняльний аналіз вимог до умінь спілкування в історії зарубіжної педагогіки // Теоретичні питання освіти та виховання: Збірник наукових праць. Випуск 17 / За загальною редакцією академіка АПН України Євтуха М.Б., укладач – О.В.Михайличенко. – Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2001.– С. 95-97.

  3. Москаленко А.М. Розвиток умінь педагогічного спілкування // Економічні та гуманітарні проблеми розвитку суспільства у ІІІ тисячолітті. Зб. наукових праць. – Рівне: Теніс, 2000. – С. 170-177.

  4. Москаленко А.М. Критеріально-ціннісний підхід до діагностики умінь професійного спілкування // Психолого-педагогічні проблеми удосконалення професійної підготовки фахівців сфери туризму в умовах неперервної освіти. Наукові записки Київського інституту туризму, економіки і права. Т. 2. – К., 2001. – С. 141-145.

  5. Москаленко А.М. Деякі питання взаємодії соціальних інститутів у вихованні учнівської молоді // Психолого-педагогічні проблеми професійної освіти: Науково-методичний збірник / Ред.кол.: І.А.Зязюн (голова) та ін. – К., 1994. – С. 198-200.

  6. Москаленко А.М. Я.П.Ряппо та розвиток освіти в Україні. // Я.Ряппо й розвиток національної системи освіти в Україні: Матеріали Всеукра.наук. – практ. кон. – К.: АПН України, 1995. – С. 12-13.

  7. Москаленко А.М. До проблеми удосконалення навичок і вмінь педагогічного спілкування // Порадник методиста – 96: Книга методичних рекомендацій. – К.: КМІУВ ім.Бориса Грінченка, 1996. – С. 46-54.

  8. Москаленко А.М. Шляхи формування і розвитку української освіти // Українознавство. Посібник. – К.: КМІУВ ім..Бориса Грінченка, 1996. – С. 123-154.

  9. Москаленко А.М. Деякі аспекти педагогічного спілкування у творчості Софії Русової // Проблеми шкільної педагогіки і психології навчання і виховання у творчій спадщині Софії Русової. Матеріали Всеукраїнських педагогічних читань, присвячених 140-річчю з дня народження С.Ф.Русової. – Чернігів. 1996. – С. 118-120.

  10. Москаленко А.М. Історія розвитку освіти в Україні. // Лекції з педагогіки. Навчально-методичний збірник. – К.: КМІУВ ім.. Бориса Грінченка, 1997. – С. 26-53.

  11. Москаленко А.М. Проблема педагогічного спілкування у творчості І.Огієнка // Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) і виховання національно свідомої особистості (до 115-річчю ювілею видатного вченого): Матеріали Всеукраїнської наукової конференції 16-17 січня 1997 року. – К.: Вид-во КМІУВ ім. Бориса Грінченка, 1997. – С. 291-293.

  12. Москаленко А.М. Проблема педагогічного спілкування у творчості І.Огієнка (на матеріалах “Граматики малої Лесі”) // Велетень науки:

Науковий збірник: Вип. 2 / за редакцією кандидата педагогічних наук А.А.Марушкевич. – К., 1997. – С.29-30.

  1. Москаленко А.М. До проблеми формування умінь професійного спілкування // Творча особистість вчителя: проблеми теорії і практики: Збірник наукових праць / Ред. кол.: Н.В. Гузій /відп. ред./ та ін. – К., УДПУ, 1997. – Укр. та рос. мовами С.267-268.

  2. Москаленко А.М. До проблеми вмінь педагогічного спілкування // Порадник методиста – 97: Книга методичних рекомендацій. Ч.І – К.: Київськ.міжрегіон.ін-т.удоскон.вчит. ім. Б. Грінченка, 1997. – С.63-64.

  3. Москаленко А.М. Удосконалення умінь педагогічного спілкування // Грінченківські читання – 96: Освіта. Гуманізація. Вчитель. Матеріали звітної науково-методичної конференції професорсько-викладацького і методичного колективу Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів імені Бориса Грінченка 24-25 грудня 1996 року. –К: Вид-во КМІУВ ім.Бориса Грінченка, 1997. – С. 50.

  4. Москаленко А.М. Формування умінь спілкування // Українська родина: Науково-методичний посібник / Уклад. і наук. ред. Т.І.Люріна, В.Г.Слюсаренко, М.Г.Тараненко. – К.: Київськ.міжрегіон.ін-т.удоскон.вчит. ім. Б. Грінченка, 1998. – С.1046-1052.

  5. Москаленко А.М. Творчий пошук нових підходів у виховній діяльності // Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції “Гуманізація навчально-виховного процесу як засіб попередження правопорушень серед учнівської та студентської молоді”. Тези доповідей. – К.: ІСДО, 1994. – С.79-82.

Москаленко А.М. Розвиток умінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 – теорія та методика професійної освіти. – Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України, Київ, 2001.

Дисертація присвячена проблемі розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти. Проаналізовано стан досліджуваної проблеми в педагогічній науці та практиці. Обґрунтовано критеріально-ціннісну систему визначення рівнів розвитку вмінь педагогічного спілкування вчителів, розроблено та експериментально перевірено модель управління педагогічним спілкуванням у системі післядипломної освіти. Встановлено, що підвищення ефективності розвитку вмінь педагогічного спілкування відбувається за умов: обґрунтування теоретико-методологічних і технологічних засад розвитку вмінь педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти; впровадження моделі управління педагогічним спілкуванням у системі післядипломної освіти; критеріально-ціннісного підходу до діагностики; кореляційного аналізу факторів, які впливають на розвиток умінь педагогічного спілкування. Виявлено закономірності розвитку вмінь спілкування за професійно-педагогічною визначеністю (розвиток умінь педагогічного спілкування залежить від узгодженості факторів, які на них впливають; чим більш доречно обрані форми, методи і засоби реалізації моделі управління процесом оволодіння вміннями педагогічного спілкування, тим швидше вчителі переходять на більш високий рівень розвитку зазначених умінь; чим вищим є розвиток умінь педагогічного спілкування, тим більшу комунікативну компетентність проявляють учителі у своїй професійній діяльності).

Ключові слова: педагогічне спілкування, вміння педагогічного спілкування, комунікативна компетентність, система післядипломної освіти; критеріально-ціннісний підхід до діагностики вмінь педагогічного спілкування, модель управління педагогічним спілкуванням у системі післядипломної освіти.

Москаленко А.Н. Развитие умений педагогического общения в системе последипломного образования. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04 – теория и методика профессионального образования. – Центральный институт последипломного педагогического образования АПН Украины, Киев, 2001.

В диссертации исследуется проблема развития умений педагогического общения в системе последипломного образования.

На основе изучения и анализа философской, педагогической, психологической и методической литературы сделаны концептуальные выводы, адекватные к заданиям исследования: феномен общения имеет глубокие исторические и социальные корни; отношение учителя к ученику проявляется сполна тогда, когда учитель начинает коммуникативно действовать в ситуациях, используя весь арсенал умений педагогического общения.

В диссертации раскрыто сущность ключевых для нашего исследования понятий – “педагогическое общение”, “умения педагогического общения”, “коммуникативная компетентность”. Разработана структура педагогического общения в системе последипломного образования, включающая принципы, функции, направления, компоненты, направленность, составные коммуникативной компетентности. Создана критериально-ценностная система определения уровней развития умений педагогического общения учителей, которая включает такие критерии – умение идентифицировать себя в процессе познания, понимания, осознания личностью другой личности; умение устанавливать референтные отношения между участниками педагогического общения; умение владеть рефлексией личности в процессе педагогического общения; умение ясно и четко излагать свои мысли при подаче информации в процессе педагогического общения; умение использовать знаковую систему при обмене информацией; умение организовать диалогическое педагогическое общение; умение “видеть” цель и мотивы педагогического взаимодействия; умение ставить задания педагогического взаимодействия; умение учитывать педагогические ситуации в ходе педагогического взаимодействия; умение организовывать познавательные процессы в совместной деятельности; умение структурировать педагогическое взаимодействие на основе самоуправления; умение взаимооценивать результаты взаимодействия в педагогическом общении; умение взаимопрогнозировать последствия результатов совместной деятельности; умение владеть правилами и нормами морали в процессе педагогического общения; умение предвидеть последствия аморального поведения в педагогическом общении; умение взаимооценивать этические отношения в педагогическом общении; умение осознавать чувства чести; умения воспитывать чувство долга; умение воспитывать чувство ответственности; умение “взаимно видеть” прекрасное и чуждое в различных видах литературы и искусства; умение обмениваться идеями, суждениями о прекрасном и чуждом в педагогическом общении; умение разрабатывать эстетические технологии педагогического общения; умение взаимооценивать эстетические взаимоотношения педагогического общения. Предложенный подход к диагностике развития умений педагогического общения позволяет осуществлять анализ и самоанализ коммуникативной деятельности каждого учителя, определять его потенциальные возможности. На основе критериально-ценностного подхода к диагностике развития умений педагогического общения обосновано четыре уровня их развития – высокий (творческий), достаточный (репродуктивно-творческий), средний (репродуктивный), низкий (интуитивный).

В ходе исследования определены основные показатели развития коммуникативной компетентности учителей – умение воспринимать и оценивать друг друга в процессе педагогического общения; умение обмениваться информацией между субъектами педагогического общения; умение взаимодействовать в совместной деятельности; умение взаимооценивать социально-педагогические отношения в совместной деятельности; умение осознавать доброе и злое, справедливое и несправедливое в педагогическом общении; умение воспитывать личностное достоинство; умение осознавать прекрасное и чуждое в педагогическом общении; умение создавать прекрасное в совместной деятельности.

Осуществлено теоретико-методологическое обоснование модели управления педагогическим общением в процессе получения учителями последипломного образования. Установлено, что повышение эффективности развития педагогического общения происходит при условиях обоснования теоретико-методологических и технологических основ развития умения педагогического общения в системе последипломного образования; внедрения модели управления педагогическим общением в системе последипломного образования; осуществления критериально-ценностного подхода к диагностике; проведения корреляционного анализа факторов, которые влияют на развитие умений педагогического общения.

Выявлено закономерности развития умений общения в системе последипломного образования – развитие умений педагогического общения зависит от соответствия факторов, которые на них влияют; чем более соответствуют формы, методы и средства реализации модели управления процессом овладения умениями педагогического общения, тем быстрее переходят учителя на более высокий уровень развития названых умений; чем выше есть уровень развития умения педагогического общения, тем большую коммуникативную компетентность проявляют учителя в своей профессиональной деятельности.

Экспериментально доказано, что модель управления педагогическим общением в процессе получения учителями последипломного образования является системообразующим фактором организации развития этих умений, возрастание уровня развития умений педагогического общения обеспечивается функционированием системы непрерывного последипломного образования с учетом индивидуальных способностей и потребностей каждого учителя, взаимодействия разнообразных образовательных форм на разных уровнях повышения квалификации, что обеспечивает непрерывность и последовательность овладения педагогами умениями профессионального общения, организационно-аналитической деятельности участников педагогического процесса.

Ключевые слова: педагогическое обучение, умения педагогического общения, коммуникативная компетентность, система последипломного образования, критериально-ценностный подход к диагностике умений педагогического общения, модель управления педагогическим общением в процессе получения учителями последипломного образования.

Moskalenko A.M. The Development of pedagogical communicative skills in the system of postgraduate education. - the Manuscript.

The thesis for the Degree of the Candidate of Pedagogical Sciences on the speciality – 13.00.04 – theory and methods of professional training. – The General Institute of Postgraduate Pedagogical Education of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2001.

The Thesis is a study of the problem of the development of professional competence of the teachers of special subjects in the institutions of vocational vocation and training in the system of the postgraduate education.

The laws of the development of communicative skills were discovered; modern philosophical, psychological, pedagogical and methodological literature which was used for investigating the problem was analyzed. The model of conducting pedagogical communication in the process of postgraduate education was learned and researched due to lots of experiments, the criteria of the evaluation of the communicative skills were formed, the interaction of different educational methods was found-out. It promotes the succession of mastering the pedagogical communicative skills. It was concluded that personal need of every teacher, the activity of methodologists the officials of the educational establishments and common activity of the participants of the pedagogical process promote the growth of the development of the pedagogical communicative skills.



The developing of the pedagogical skills is depending on the sequence of different factors. The more successful are the ways and methods having been researched the more successful is the teacher’s level of the related skills. The higher is the evaluation of the pedagogical communication the better is the teacher’s communicative competence in the professional activity.

The key-words: pedagogical communication; pedagogical communicative skills; communicative competence, the system of postgraduate education; the criteria of evaluation of pedagogical communicative skills; the model of conducting of pedagogical communication within the system of postgraduate education.







База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка