Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти



Скачати 485,43 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації07.01.2017
Розмір485,43 Kb.
  1   2   3







Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти

Академії педагогічних наук України

Білик Надія Іванівна



УДК 37.018.46 – 001.57 (043.3)
МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ

В СИСТЕМІ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ВЧИТЕЛІВ
13.00.04 - теорія і методика професійної освіти


АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук











Київ 2005


Дисертацією є рукопис.




Робота виконана в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти Академії педагогічних наук України.



Науковий керівник доктор педагогічних наук, професор,

Гриньова Марина Вікторівна,

Полтавський державний педагогічний

Університет імені В.Г.Короленка, кафедра

педагогічної майстерності, професор, завідувач,

декан природничого факультету
Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

Сущенко Тетяна Іванівна,

Запорізький обласний інститут післядипломної

педагогічної освіти, кафедра

педагогічної майстерності і нових технологій,

професор, завідувач


кандидат педагогічних наук, доцент

Зубко Анатолій Миколайович,

Південноукраїнський регіональний інститут

післядипломної освіти педагогічних кадрів,

кафедра основ управлінської діяльності,

в.о. професора, ректор
Провідна установа Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С.Сковороди,

кафедра загальної педагогіки,

Міністерство освіти і науки України, м.Харків
Захист відбудеться „6” квітня 2005 року о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.455.01 у Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м. Київ - 53, вул. Артема, 52-А (корпус 3), ауд.20.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України, за адресою: 04053, м. Київ - 53, вул. Артема, 52-А, корпус 3.


Автореферат розісланий „5” березня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С.Снісаренко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність і доцільність дослідження. Основні стратегічні напрями розвитку післядипломної педагогічної освіти, зокрема її підсистеми підвищення кваліфікації вчителів, – це послідовна інтеграція в європейський освітній простір; досягнення збалансованості між попитом і пропозицією фахівців на ринку праці; постійна робота з науково-педагогічними та педагогічними працівниками; упровадження нових концепцій і технологій; суттєве поліпшення науково-методичного забезпечення процесу навчання. На їх реалізацію спрямована робота інститутів післядипломної педагогічної освіти, які у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України „Про освіту”, „Про дошкільну освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про професійно-технічну освіту”, „Про вищу освіту”, „Про наукову і науково-технічну діяльність”, „Про мови”, Державною програмою „Вчитель”, Національною доктриною розвитку освіти в Україні тощо. Досвід навчальних закладів післядипломної педагогічної освіти України та центрів підвищення кваліфікації вчителів зарубіжних країн, більшість яких концентрує увагу на потреби держави у конкурентоздатній особистості, оновленні змісту, методів та форм навчання слухачів може отримати нову якість, якщо поряд з традиційними поступово впроваджувати ефективні моделі курсів підвищення кваліфікації вчителів

Питанням підвищення кваліфікації вчителів приділялась значна увага в монографічних роботах багатьох учених (В.І.Бондар, Н.І.Клокар, С.В.Крисюк, В.І.Маслов, В.В.Олійник, Н.Г.Протасова, П.В.Худоминський т.ін.); розкрита роль обласного інституту післядипломної педагогічної освіти щодо модернізації змісту освіти в Україні (Л.І.Даниленко; Н.І.Клокар; М.І. Лапенок, Л.Д.Покроєва т.ін.); визначені особливості процесу навчання (І.П.Жерносек, А.М.Зубко, М.Ю.Красовицький, С.В.Крисюк, В.І.Пуцов, Т.І.Сущенко, М.М.Чегодаєва т.ін.). Надзвичайно важливим у чинній системі є методологічне обґрунтування природи і сутності процесу навчання (С.І. Архангельський, Ю.К. Бабанський, І.Я. Лернер, В.І.Лозова, Г.В.Троцко), що дозволяє визначити технологію його моделювання.

У педагогіці в основному застосовується моделювання як метод пізнання (Л.В.Зазуліна, В.В.Краєвський, П.І.Сікорський, І.Т.Фролов, В.А.Штофф т.ін). Виявляється тенденція збільшення масштабів його застосування і в системі підвищення кваліфікації вчителів: моделювання передового педагогічного досвіду (М.Ю.Красовицький); моделювання педагогічних ситуацій (О.С.Березюк, Ю.М.Кулюткін, Г.С.Сухобська); імітаційно-ігрове моделювання (Ю.М.Друзь); моделювання управлінської діяльності (А.В.Гулімовський, В.С.Пікельна) тощо.

Найбільший інтерес з теоретичного та практичного погляду для нас є модель розвитку особистості з позиції персонологічного підходу, яку розробив американський учений Дж. Левінджер і технологія модульного навчання, яку запроваджували українські вчені: А.М.Алексюк – для вищої школи; А.В.Фурман – для середньої; Л.О.Гранюк – для системи підвищення кваліфікації вчителів, зокрема розроблено структурно-функціональну модель організації модульного навчання в цій системі.

Проте недостатньо використовується моделювання як „найкорисніший інструмент” (В.Вєніков), ефективний засіб навчання вчителів у системі підвищення кваліфікації. Наявна система організації навчального процесу вимагає змін, потребує ширшого застосування моделювання, що полегшить розуміння проблем післядипломної педагогічної освіти, допоможе уявити процес навчання слухачів як взаємообумовленість моделей фахівця, моделей змісту навчання, моделей форм курсової підготовки та моделей занять. Це спонукало до більш глибокого теоретичного осмислення моделювання, пошуків його місця в системі підвищення кваліфікації вчителів. Важливим структурним елементом цієї системи є її дидактична підсистема, яку можна моделювати. Особливий інтерес до цієї проблеми пояснюється передусім необхідністю розробки моделей курсової підготовки, які б відкривали шлях українській системі підвищення кваліфікації вчителів до входження у світовий культурно-освітній простір.

Актуальність дослідження, недостатнє теоретичне та практичне опрацювання проблеми зумовили вибір теми дисертації „Моделювання процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів”.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось відповідно до плану науково-дослідної роботи Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені М.В.Остроградського (рішення вченої ради, протокол № 1 від 31. 01.1997); тема узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол №1 від 27.01.1998 ).

Об’єкт дослідження – організація процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів.

Предмет дослідження – моделювання процесу навчання вчителів у системі підвищення кваліфікації.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці ефективності технології моделювання процесу навчання вчителів на основі модульно-персонологічного підходу та її включенні в систему підвищення кваліфікації.

Гіпотеза дослідження. Підвищення кваліфікації вчителів стане більш ефективним, якщо:

  • використовувати моделювання як один із засобів побудови структурних елементів навчального процесу в системі підвищення кваліфікації вчителів за умов перспективи розвитку творчого потенціалу вчителя;

  • технологія моделювання процесу навчання буде відбуватися на основі алгоритму побудови та поетапного розгортання дидактичного модуля;

  • будуть створені ефективні моделі курсової підготовки вчителів незалежно від фаху;

  • забезпечуватимуться умови розвитку та саморозвитку творчого потенціалу особистості вчителя.

Для реалізації поставленої мети й перевірки зазначеної гіпотези дослідження були визначені такі завдання:

  • визначити методологічне підґрунтя основ моделювання процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів;

  • обґрунтувати модель процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів;

  • визначити сутність та компоненти дидактичного модуля як основного структурного елемента підвищення кваліфікації вчителів;

  • розробити методику оцінки творчого потенціалу з метою встановлення рейтингу вчителя відповідно кваліфікаційної категорії та прогнозування його розвитку та саморозвитку у міжатестаційний період;

  • визначити види моделей, які у сукупності всебічно забезпечують процес підвищення кваліфікації вчителів;

  • розробити засоби науково-методичного забезпечення системи підвищення кваліфікації вчителів.

Методологічну основу дослідження становить ідея застосування моделювання в системі підвищення кваліфікації вчителів (М.Красовицький); модульний (А.М.Алексюк, Л.О.Гранюк, В.О.Огнев’юк, Є.В.Сковін, А.В.Фурман т. ін.) та персонологічний (В.Б.Гаргай, Ж.Піаже т.ін.) підходи до розвитку особистості вчителя; ідея створення дидактичного модуля відповідно до структури моделі науки (П.Г.Москаленко); наукові здобутки щодо визначення творчого потенціалу особистості вчителя (Н.С.Мартинович, Н.Г.Протасова), дидактичних основ розвитку творчого мислення у процесі навчання (М.А.Данилов, І.В.Калашніков, М.М.Скаткін, В.Оконь, П.І.Підкасистий, П.Торранс), застосування активних методів навчання (Я.М.Бєльчиков, М.М.Бірштейн, С.П.Ляпідовська, В.Я.Платов, Г.П.Щедровицький т.ін.); положення, викладені в національних нормативно-правових документах про систему підвищення кваліфікації вчителів.

Теоретичною основою дослідження є концептуальні положення щодо організації процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів (А.М.Алексюк, В.І.Бондар, І.П.Жерносек, А.М.Зубко, С.У.Гончаренко, В.І.Маслов, В.В.Олійник, Н.Г.Протасова, В.І.Пуцов, Т.І.Сущенко т.ін.); психолого-педагогічні теорії особистості та її розвитку у процесі навчання (О.М.Пєхота, В.А.Семиченко, С.О.Сисоєва); концепції управління процесом навчання (Ю.К.Бабанський, М.В.Гриньова, Г.С.Данилова, Г.В.Єльнікова, В.С.Пікельна т. ін.); застосування моделювання як методу наукового пізнання (Б.А.Глинський, В.А.Штофф).

Методи дослідження: теоретичного пошуку – аналіз, порівняння, систематизація теоретичних і експериментальних даних дали можливість узагальнити дослідницькі матеріали з теми дослідження. Основними методами дослідження виступали теоретичне моделювання – для розробки технології моделювання процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів і педагогічний експеримент щодо запровадження курсів незалежно від фаху вчителів у чинній системі. Крім того, використовувалися методи емпіричного спрямування – діагностичні (анкетування, інтерв’ю, бесіда), обсерваційні (спостереження, самоспостереження), що сприяли вивченню стану проблеми в практиці, статистичної обробки даних (кількісний і якісний) – забезпечили достовірність одержаних матеріалів та власний досвід (робота у Полтавському інституті післядипломної педагогічної освіти: методистом, завідувачем кабінету передового педагогічного досвіду, інформаційно-видавничого сектора, старшим викладачем кафедри педагогічної майстерності).

Експериментальна база. Дослідження проводилося на курсах підвищення кваліфікації вчителів у Полтавському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені М.В.Ост-роградського; у загальноосвітніх навчальних закладах Гадяцького, Зіньківського, Решетилівського та Чутівського районів Полтавської області. Залучено до дослідження 1137 респондентів: 5 колективів шкіл (173 вчителя, учнів – 183, батьків – 195); слухачів курсів підвищення кваліфікації – 317; методистів – 34; авторів публікацій ж. „Імідж сучасного педагога” – 235 учителів.

Дослідження здійснювалося протягом 1988-2004 рр. і проходило у три етапи.

На першому, аналітично-пошуковому етапі (1988-1996) відбувалося цілеспрямоване дослідження організації процесу навчання в системі підвищення кваліфікації, вивчався досвід курсової підготовки вчителів, зокрема, їх організаційно-педагогічне забезпечення.

На другому, конструктивному етапі (1997-1999) вивчався стан проблеми у психолого-педагогічній літературі та практиці системи підвищення кваліфікації вчителів. На основі цього було визначено мету, гіпотезу, завдання, методи дослідження. Було теоретично обґрунтовано компоненти дидактичного модуля та включено його у процес навчання слухачів курсів, розроблялась технологія моделювання процесу навчання в чинній системі. Проводився експеримент, у процесі якого (вперше у 1997 р.) перевірено цю технологію під час проведення курсів як організаційно-діяльнісної гри (курси-ОДГ), створено журнал „Імідж сучасного педагога” (1999) як науково-методичний засіб підвищення педагогічної майстерності.

На третьому, рефлексивному етапі (2000-2004) перевірялася ефективність технології моделювання процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів під час проведення курсів-ОДГ (2000, 2002, 2003, 2004), курсів як пролонгованої ділової гри (курси-ПДГ) (2000) і дистанційних консалт-курсів (2002). Було видано модульний посібник для слухачів курсів (2003).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

  • вперше в системі підвищення кваліфікації обґрунтовано та реалізовано технологію моделювання процесу навчання вчителів на основі модульно-персонологічного підходу;

  • виявлено компоненти дидактичного модуля як основного структурного елементу функціонування системи підвищення кваліфікації;

  • сформульовано принципи модульно-персонологічного навчання;

  • розроблено, експериментально перевірено та впроваджено у практику інститутів післядипломної педагогічної освіти низку курсів підвищення кваліфікації вчителів, організованих на засадах технології моделювання.

Теоретичне значення полягає у створенні технології моделювання процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів; у науковому обґрунтуванні понять: „технологія моделювання процесу навчання”; „модульно-персонологічний підхід”; „дидактичний модуль”; „курси як організаційно-діяльнісна гра”; „курси як пролонгована ділова гра”; „дистанційні консалт-курси”, що поглиблюють сучасне розуміння теорії та методики професійної освіти.

Практична значущість дисертаційного дослідження пов’язана із розробкою моделей курсової підготовки вчителів. Здійснено науково-методичне забезпечення процесу навчання в системі підвищення кваліфікації (створено педагогічний журнал і модульний посібник для слухачів курсів).

Особистий внесок здобувача як співавтора і відповідального за випуск посібників:Методологічні аспекти роботи колективу над педагогічною проблемою” (П.Г.Москаленко, Л.В.Тихомирова), “Педагогічні конкурси на Полтавщині” (П.І.Матвієнко), “Педагогічні технології. Досвід. Практика” (П.І.Матвієнко, С.Я.Клепко, І.В.Гальченко, О.В.Савельєва, Г.О.Сиротенко, В.Ю.Стрельніков), “Удосконалення педагогічної майстерності в умовах особистісно орієнтованої освіти” (В.Р.Ільченко, П.І.Матвієнко), які є засобами науково-методичного забезпечення процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів.

Вірогідність одержаних результатів забезпечується використанням комплексу взаємопов’язаних теоретичних та емпіричних методів, адекватних меті і завданням дослідження, науковою обґрунтованістю витоків дослідження, методикою застосування різноманітних видів експертної оцінки (моніторинговий, діагностичний, прогнозуючий та кваліметричний), що забезпечили логічність наукових завдань та достовірність висновків; стабільністю отриманих результатів.

Апробація результатів дослідження здійснювалась у доповідях і виступах на конференціях: міжнародних: „Педагогічна практика та філософія освіти” „Стратегія і підготовки вчителя ХХІ століття” (Полтава, 28 квітня 2000 р.); „А.С.Макаренко и мировая педагогика” (Полтава, 8-11 квітня 2002 р.); „Педагогічні засади формування гуманістичних цінностей природничої освіти, її спрямованості на розвиток особистості” (Х Каришинські читання, Полтава, 29-30 травня 2003 р.); всеукраїнських: „Післядипломна освіта: проблеми, перспективи розвитку” (Київ, 28 листопада 2000 р.); “Освітній менеджмент: перспективи розвитку та інновації” (Полтава, 23 жовтня 2001 р.); “Педагогічна майстерність як сучасна технологія розвитку особистості вчителя” (Полтава, 4-6 березня 2002 р.); „Інтеграція змісту освіти в школі та ВНЗ: досягнення і перспективи (Полтава, 14-16 квітня 2004 р.).

Матеріали дослідження було використано в системі підвищення кваліфікації вчителів через курси-ОДГ (ліцензія Науково-методичного центру вищої освіти та Департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України від 15.03.2004 р.) і апробовано в Жовтневому, Решетилівському, Калениківському загальноосвітніх навчальних закладах Решетилівського району (довідка № 589 від 15.08.04); у Великопавлівському – Зіньківського району (довідка №486 / 1 від 16.06.04) та №2 – Гадяцького району (довідка №1-10 / 576 від 20.08.04); курси-ПДГ у Полтавському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені М.В.Остроградського (довідка № 479 а від 27.08.04) та дистанційні консалт-курси для вчителів Чутівського району (довідка № 3 від 24.05.02) та науково-практичний освітньо-популярний журнал ”Імідж сучасного педагога”, який включений до переліку фахових видань України (постанова президії ВАК України від 10.05 2000 року № 1 – 02 / 5).

Результати і основний зміст представлено у 23 публікаціях автора (19 – одноосібних), з них: 4 – посібники (у співавторстві); 7 статей – у фахових виданнях; 10 – у матеріалах міжнародних і всеукраїнських конференцій; 2 – у посібниках. За 1999-2004 рр. видано 49 номерів ж. „Імідж сучасного педагога” (головний редактор).

Структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (255 назв, з них: україномовних – 149, російськомовних – 92, англомовних – 14). Обсяг основного тексту – 177 сторінок. Робота містить 19 таблиць, 10 рисунків, 23 додатки, які займають 43 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми. Виділено об’єкт і предмет дослідження, мету і завдання, сформульовано гіпотезу, здійснено підбір методів дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість здобутих результатів, форми їх апробації.

У першому розділі „Теоретичні основи функціонування процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів” подано філософський та психолого-педагогічний аналіз літератури щодо процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів, розкрито науковий апарат дисертаційного дослідження.

Процес навчання В.І.Лозова і Г.В.Троцко визначають як спеціально організовану пізнавальну діяльність, яка моделюється (визначаються цілі, завдання, зміст, структура, методи, форми) для прискореного опанування людиною основами соціального досвіду, накопиченого людством. Це потребує відповідних підходів до організації процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів, яка відрізняється від підвищення кваліфікації фахівців інших галузей і знаходить свій вираз у меті, змісті, формах, методах навчання, спрямуванні цього процесу, її специфіку досліджували М.Ю.Красовицький, В.І.Маслов, В.І.Пуцов т.ін. У цьому напрямку пріоритет потрібно віддати інститутам післядипломної педагогічної освіти, які покликані вдосконалювати фахову майстерність учителів. Зміст процесу навчання повинен спиратися на всебічне діагностування, визначення потреб слухачів щодо забезпечення їх новітньою інформацією, підвищення соціального статусу вчителя.

Аналіз науково-методичної літератури свідчить про інтенсивний розвиток модульного навчання – це поява різних його варіацій у поєднанні з іншими видами навчання чи системою оцінювання знань: модульно-розвивальне (М.В.Гриньова, А.В.Фурман); проектно-модульне (А.Міхеєв, І.Г.Осадчий); блочно-модульне (І.Д.Чегель, В.Д.Горський); проблемно-модульне (М.Ж.Арстанов, П.І.Підкасистий, Ж.С.Хайдаров; Л.І.Круглік; М.А.Чошанов); модульно-рейтингове (А.Г.Чорноштан, П.І.Сікорський); модульно-тьюторне (А.М.Алексюк). Останнім часом запроваджується кредитно-модульне навчання у вищій школі.

На наш погляд, науково-дослідницька підготовка вчителя може здійснюватися через модульно-персонологічний підхід у системі підвищення кваліфікації, що передбачає набуття знань і вмінь користуватися логікою, методологією і системою наукового дослідження в галузі педагогічного людинознавства, а також самостійно проводити наукові дослідження в межах своєї професіональної діяльності, з’ясовувати наукові факти, створювати нові знання і використовувати їх у своїй роботі. Реалізація такого підходу забезпечує органічний зв’язок теорії та практики, наукової та методичної підготовки слухачів; активну їх позицію у процесі навчання; єдність навчальної підготовки і підвищення загальної культури слухачів; відповідність планування процесу навчання логіці науки, яка вивчається, дозволяє вийти на розвиток творчого потенціалу конкретного вчителя.

Проблема моделювання вивчалась багатьма дослідниками (В.А.Вєніков, Б.С.Грязнов, Б.С.Динін, Є.П.Нікітін, В.І.Сідоркін, І.Т.Фролов т.ін.). Погоджуючись з Б.С.Гершунським, що дидактична модель включає процес навчання в системі підвищення кваліфікації (модель навчальної діяльності) та мету навчання в ній (модель підготовки фахівця), та з В.С.Пікельною, що моделювання може виступати і як механізм визначення перспективи розвитку, розуміємо моделювання процесу навчання в системі підвищення кваліфікації як засіб побудови структурних елементів навчального процесу в системи підвищення кваліфікації за умов забезпечення перспективи розвитку творчого потенціалу вчителя. При цьому модель процесу навчання у цій системі розглядається як взаємообумовленість зовнішньої (процес навчання) та внутрішньої (особистість фахівця) складових професійної діяльності в контексті освітнього простору. Під творчим потенціалом особистості вчителя вбачаємо не тільки його професійні знання й уміння, і педагогічну культуру, творчі здобутки та високу результативність у педагогічній діяльності та творчих успіхах учнів, котрих він навчає.

Безпосередній інтерес для педагогіки становить ідея саморозвитку індивідуальності шляхом самопізнання, самовиховання, ствердження того, що тільки в творчій діяльності з найбільшою повнотою розкриваються індивідуальні якості людини. Нам близьке розуміння саморозвитку особистості з погляду філософії (М.Б.Ценко), психології (А.М.Леонтьєв, В.А.Семиченко т.ін.), методології (О.П.Слободян).



Таким чином, моделювання не допускає шаблонного підходу, а вимагає творчого ставлення з урахуванням конкретної навчальної ситуації.

У другому розділі –„Моделювання процесу навчання на основі визначення дидактичних модулів у системі підвищення кваліфікації вчителів” розкрита сутність і характеристика компонентів дидактичного модуля як умови моделювання процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів; дано характеристику модульно-персонологічного навчання; представлена технологія моделювання процесу навчання в цій системі; зроблено аналіз результатів її упровадження.

Моделювання процесу навчання – алгоритм побудови цілісного дидактичного модуля у вигляді поетапного розгортання його компонентів, взаємопов’язаних у певному порядку і спрямованих на досягнення фіксованої мети: активізацію позиції вчителя, творче саморозкриття його через відтворення різноманітних аспектів професійної діяльності. Домінуючим фактором впливу післядипломної освіти на підвищення педагогічної майстерності вчителя є зміщення акценту на розвиток та саморозвиток його творчого потенціалу. Модуль є сукупністю дидактичних компонентів процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів, а дидактичний модуль – взаємозалежна сукупність компонентів, кожний з яких має свій ієрархічний статус і визначене місце; взаємодіє із середовищем і іншими системами як єдине ціле; характеризується цілісністю, відкритістю, гнучкістю, лабільністю.

Компонентами дидактичного модуля є:

Мотиваційно-цільовий (МЦКМ)спрямований на позитивне ставлення слухачів курсів до своєї навчально-пізнавальної діяльності. Важливо, щоб учителі самі виявляли бажання пізнавати нове. Для цього необхідно спиратися на їх потреби, інтереси. У єдності мотивації та цілей навчання міститься сутність цього компоненту.

Змістовий (ЗК) – логічно завершений, відносно самостійний фрагмент навчального матеріалу, що підлягає цілісному системному засвоєнню, провідний компонент навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів, який розглядають як педагогічне втілення соціального замовлення. Змістовий компонент визначається навчальним планом, відповідними типовими програмами, навчальною літературою. Зміст занять конкретизується викладачем з урахуванням поставлених задач підвищення кваліфікації. Демократизація у процесі навчання слухачів курсів забезпечує реалізацію свободи вибору вчителем змісту, форм і методів методичної, науково-дослідницької, організаційно-педагогічної роботи, що сприяють його самовдосконаленню і спрямовані на професійне зростання.

Методичний (МК) – відображає процесуальну сутність навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів. Саме в діяльності викладача та слухача, у їх взаємодії, що протікає у часі, реалізується завдання оволодіння методами навчання, світовим та вітчизняним педагогічним досвідом. У рамках модуля вони застосовуються в різному сполученні залежно від дидактичної мети і структури змістового компонента, особливостей слухачів конкретної групи, професіоналізму викладача, матеріально-технічної бази інституту післядипломної педагогічної освіти тощо.

Компонент організаційних форм навчання (КОФН) – сукупність форм організації процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів, які групуються за такими характеристиками: місце і умови проведення занять із слухачами. Це певний систематично побудований організаційний конструкт, в якому логіка послідовної наступності у лінійній структурі відповідає логіці послідовного руху (зміни) дидактичних цілей і відповідно всіх елементів навчання.
КДК


Контрольно-діагностичний (КДК) – передбачає одночасний контроль викладача за ходом реалізації поставлених завдань навчання та самоконтролю слухачів. Контроль і самоконтроль забезпечують зворотний зв’язок у процесі навчання – отримання викладачем інформації про ступінь ускладнень, якість поетапного розв’язання завдань, типові недоліки навчання слухачів. Вхідне і вихідне діагностування допомагає коригувати, регулювати процес, вносити зміни у методи, форми і засоби навчання, наближати їх до оптимальних.

Результативний (РК)передбачає оцінку викладачем і слухачем досягнутих у процесі навчання результатів (визначається рівень творчого потенціалу вчителя: високий, достатній, середній, недостатній) і встановлення відповідності їх навчальним завданням, з’ясує причини виявлених відхилень, проектує нові завдання, що враховують необхідність виправлення знайдених недоліків у знаннях та вміннях.

У результаті теоретичного та практичного вивчення об’єкта нашого дослідження, створено модель процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів, метою якої є обґрунтування та вдосконалення процесу навчання в цій системі, опису її складових і взаємозв’язків між ними та визначення місця вчителя у цій системі. Дана модель складається з двох частин (технологія моделювання процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів; моделювання процесу навчання, що включає сукупність моделей фахівця, змісту, форм, занять). Поняття „технологія” трактується як сукупність знань про способи і засоби здійснення виробничих процесів (у словнику за ред. О.С.Мельничука). За А.В.Гулімовським технологія моделювання – це „побудова комплексу взаємопов’язаних у певному порядку операцій, спрямованих на досягнення фіксованої мети”. Технологія моделювання процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів зумовлює зміст і обсяг, структурованого у вигляді окремих дидактичних модулів процесу навчання, що забезпечує реалізацію творчого потенціалу особистості вчителя. Вона передбачає: знання цілей і завдань навчання слухачів курсів; вивчення їх особливостей; володіння комплексом різноманітних елементів змісту, методів, прийомів і організаційних форм навчання; уміння правильно організовувати позааудиторну роботу із слухачами.

Характеристика технології моделювання процесу навчання у системі підвищення кваліфікації дана у табл.1. Розгортання дидактичного модуля за підготовчим, конструктивним, тренувальним, творчим, заключним етапами та відповідними компонентами (мотиваційно-цільовим, змістовим, організаційних форм навчання, контрольно-діагностичним і результативним) дало можливість виконувати комплекс взаємопов’язаних у певному порядку операцій: виходячи із соціального замовлення, сформувати цілі навчання; провести підготовку документації, визначити зміст; склад творчої групи, лектури, їх рольові позиції; провести вхідне та вихідне діагностування слухачів і локальний педагогічний моніторинг; корекцію запропонованої програми та уточнення регламенту; розподіл на мікрогрупи слухачів.

Таблиця 1



Технологія моделювання процесу навчання в системі підвищення кваліфікації вчителів

Етапи

моделювання

Компоненти дидак-тичного модуля

Комплекс виконуваних операцій

Підготовчий

Мотиваційно-цільовий

1. Соціальне замовлення.

2. Експериментальне дослідження (локальний педагогічний моніторинг (для одного педколективу).

3. Формування цілей навчання.

4. Постановка завдань.

5. Підготовка документації.

6.Визначення складу творчої групи, лектури, їх рольова участь.

Конструктив-ний

Змістовий

7. Вхідне діагностування (для педколективу – до початку курсів).

8. Розподіл слухачів курсів на МГ (мікрогрупи) або на ДМГ (дискусійні мікрогрупи) та ПС (предметні секції) і визначення їх рольової позиції.

9. Корекція запропонованої програми та уточнення регламенту курсів

Тренувальний або досліджен-ня моделі

Методичний

Організаційних форм навчання


10. Проведення курсів: дотримування визначених цілей, принципів і завдань; виконання програми та регламенту курсів.

11.Здійснення модульно-персонологічного підходу до процесу навчання слухачів курсів підвищення кваліфікації вчителів.

12. Рефлексія у кінці кожного робочого дня.

Творчий

Контрольно-діагностичний

13. Вихідне діагностування.

14. Перенесення знань з моделі для розв’язку визначених педагогічних проблем слухачами курсів.

Заключний


Результативний

15. Захист випускних творчих робіт.

16. Розвиток творчого мислення педколективу та творчого потенціалу кожного вчителя зокрема за визначеними параметрами результативності курсів.
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка