Державний вищий навчальний заклад донецький національний технічний університет



Сторінка1/5
Дата конвертації11.01.2017
Розмір1,5 Mb.
  1   2   3   4   5
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ




НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ



ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ


СХВАЛЕНО

Протокол засідання кафедри

«Економічна теорія»

№____ від ____ __________ 20__ р.







Завідувач кафедри
«____» «_________» 20_ р.

________________________


Рецензент


Доцент кафедри «Економічна теорія»,

к.е.н. ____________________Н.В. Оленцевич




КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ


з нормативної дисципліни циклу професійної підготовки

економіка державного сектора


Напрям підготовки 0501 Економіка та підприємництво

Спеціальність: 8.050101 Економічна теорія – ЕТ

Розроблено: доцент кафедри

«Економічна теорія», к.е.н. _____________________М.В. Гордон

Донецьк, 2009 р.



ЗМІСТ


Вступ

3




Тема 1. Держава як інституціональна основа національної економіки


4




Тема 2. Теорії держави і економіки державного сектора


11




Тема 3. Взаємозв’язок політики і економіки


20




Тема 4. Теорія державних витрат


27




Тема 5. Роль державного сектора в соціалізації економіки


36




Тема 6. Теорія формування дохідної частини державного бюджету


41




Тема 7. Теорія оптимального оподаткування і розподілу податкового тягаря в короткостроковому та довгостроковому періодах


44




Тема 8. Державне підприємництво і його роль в економіці державного сектора


48




Тема 9. Державне управління


53




Тема 10. Державне управління фінансовими ресурсами і грошовими потоками


56




Тема 11. Теоретичне обґрунтування оптимальних розмірів державного сектора в трансформаційних економіках


60




Тема 12. Особливості становлення і суперечності державного управління в економіці України


63

Список літератури

68


Вступ

Ефективне функціонування національної економіки базується на вмілому поєднанні та взаємодії інструментів державного регулювання та ринкових важелів саморегулювання. Конкретний механізм взаємодії, сукупність, сукупність інструментів і межі свободи підприємницької діяльності в кожній країні визначаються відповідними інституціональними особливостями, рівнем соціально-економічного розвитку та цільовими пріоритетами, що вирішуються у суспільстві. Процес розвитку кожного конкретного суспільства об’єктивно вимагає виваженого втручання в економку держави для регулювання діяльності.

Таким чином, необхідність вивчення дисципліни «Економіка державного сектора» визначається наступним:

- постійним підвищенням ролі та масштабності держави в організації зростаючого усуспільнення всіх сфер економічної діяльності;

- розширенням прав і свобод громадян, що передбачає адекватну зміну функцій держави та методів державного управління щодо забезпечення цих прав і свобод;

- усвідомленням історичної ролі держави в формуванні цінностей у суспільстві;

- активним процесом глобалізації, у якому досить вагомим стає роль держави щодо інтеграції національної економіки у світове господарство;

- покладанням на державу нової місії – подолання екологічної кризи й уникнення техногенних криз та вирішення глобальних проблем людства.

Конспект лекцій з дисципліни «Економіка державного сектора» складений для студентів напряму підготовки 0501 Економіка та підприємництво спеціальності 8.050101 Економічна теорія – ЕТ.

Конспект лекцій з дисципліни входить до складу основних документів кафедри економічної теорії, що визначають зміст і організацію навчального процесу студентів. Підставою для розробки конспекту лекцій є Навчальний план для студентів денної форми напряму підготовки 0501 Економіка та підприємництво спеціальності 8.050101 Економічна теорія – ЕТ.



Тема 1. Держава як організаційно-політична та соціально-економічна форма реалізації суспільних інтересів

1. Суспільний сектор та його роль в сучасній економіці.

2. Передумови існування державного сектора.

3. Проблеми екстерналій в ефективному функціонуванні економіки.

4. Проблеми асиметричності інформації як неспроможність ринку.

5. Проблеми оптимального забезпечення суспільними благами.

6. Суспільні функції держави та їх еволюція.
1. Суспільний сектор та його роль в сучасній економіці.

Економіка суспільного сектора - наукова і навчальна дисципліна, предметом якої виступає держава як специфічний суб'єкт економічних дій. Різні економічні школи внесли свій внесок в розробку сучасної економіки суспільного сектора.

Економічні функції держави цікавили дослідників з часів меркантилістів. Роль держави у відтворювальному процесі підкреслювалася фізіократами. Адам Сміт виділяв 3 завдання, які, на його думку, покликана вирішувати держава:

1) це захист від зовнішньої загрози, замахів з боку інших держав;

2) охорона законних прав індивідів від посягань з боку інших членів суспільства;

3) існують такі блага, приватні вкладення у виробництво яких не здатні окупатися, і по-цьому виробництво таких благ повинна брати на себе держава.

Давид Рікардо займався проблемами оподаткування. У Джона Стюарта Мілля можна виявити спроби вивчення того, що в наслідку одержало назву вад ринку (в основному він вказував на брак інформації). Альфред Маршалл досліджував деякі варіанти переміщення податкового тягаря.

Однак найбільшою мірою попередниками сучасної економіки суспільного сектору можна вважати італійських економістів, що працювали на рубежі ХІХ та ХХ ст.: Маффео Пантелеоні, Уго Маццолу та Антоніо де Віте де Марко, а також шведського дослідника Кнута Вікселя. Ними був запропонований цілісний погляд, з одного боку, на добробут індивідів, що складається під впливом споживача як приватних, так і суспільних благ, а з іншого боку на державу як господарюючий суб'єкт зі своїми доходами і витратами. Цей підхід був згодом істотно розвинений учнем Вікселя Еріком Ліндалем.

У першій половині ХХ ст. найбільш помітне просування мало місце в теорії державних фінансів, на базі якої згодом виросла економіка суспільного сектора у своєму нинішньому вигляді. По-перше, слід вказати на теорію податків, віхами розвитку якої з'явилися зокрема, концепції Артура Сесіла Пігу, що погоджує податки з екстерналіями, та Френка Рамсея, що заклад основи теорії оптимального оподаткування. По-друге, кейнсіанська революція дала потужний імпульс вивченню макроекономічної ролі держави.

Становленню економіки суспільного сектора сприяв також інтенсивний розвиток мікроекономіки, що призвело до створення стрункої концепцій суспільних благ Пола Самуельсона.

Економіка суспільного сектора займає важливе місце в ряду економічних дисциплін, вона в певному сенсі поглинула теорію оподаткування. Для економіки суспільного сектора однаково значущі доходи і витрати держави.



Предметом вивчення економіки суспільного сектора є формування та використання ресурсів держави та вплив держави на економічне становище і поведінку організацій (фірм) і домогосподарств.

Позитивна економіка суспільного сектора досліджує внутрішню логіку і фактичні образи економічної поведінки держави і реагуючої на це поведінки ланок господарства.

Нормативна економіка суспільного сектора обґрунтовує ефективні рішення, які доцільно брати до уваги при розробці економічної політики держави.

Суспільний сектор - це не тільки підприємства і установи, що перебувають у власності держави. Найважливішим видом ресурсів в ринковій економіці є грошові кошти. Тому ключову роль серед компонентів суспільного сектора відіграють державні фінанси, перш за все держав бюджет, його доходи і витрати.

Державні фінанси покликані виконувати три самостійні функції: аллокаційну, розподільну (дистрибутивну) і стабілізаційну.

Грань між державною власністю і державними фінансами не є настільки певною, тому що права власності різноманітні.

Масштаби суспільного сектора можуть характеризуватися як розмірами державної власності, так і обсягом державних доходів і витрат. У першому випадку мова йде про запас ресурсів, що належать держав, у другому випадку - про потоки коштів, що збираються і що витрачаються.

Суспільний сектор займає найбільш міцні позиції в таких сферах діяльності, як оборона, фундаментальні наукові дослідження, охорона здоров’я, культура, комунальне господарство, поштові послуги, залізничні перевезення.


2. Передумови існування державного сектора.

Сучасний стан економічного розвитку країн світового співтовариства свідчить про органічну єдність та взаємозалежність економіки і політики. Держава є визначальним і водночас досить суперечливим елементом в економіці. Її залежність від існуючої економічної системи, з одного боку, та залежність економіки від державної політики, з іншого, демонструють всю складність цього інституту.



Методологічний підхід до класифікації передумов державного втручання спирається на концептуальні засади такого напряму, як теорія суспільної економіки. Центральна проблема теорії суспільної економіки – питання про те, які послуги має забезпечувати держава, в яких масштабах і розмірах. На відміну від невизначеного поняття усуспільнення, ця теорія чітко сформувала основні причини, що зумовлюють необхідність доповнення ринкового механізму регулюванням державним.

Ефективність дії ринкового механізму багато в чому залежить від бажань і волі людей. У сучасному суспільстві вольові відносини його членів закріплюються в структурі прав, морально-етичних норм, економічних стимулів і т.п., що в цілому визначає поведінку кожної людини. Ці передумови ефективності ринкової економіки, з одного боку, а з другого — її наслідки регулюються здебільшого державою. В цілому, завжди існує система інституцій — формальних і неформальних норм і правил поведінки, що розробляються та встановлюються державою, суспільством і дають змогу індивідам структурувати та координувати свою діяльність.



Інституціональне середовище функціонування економічних суб’єктів багато в чому визначається правами власності. Сучасна економічна теорія під правом власності розуміє санкціоновані норми поведінки, сукупність яких регулює відносини між людьми щодо використання ними економічних благ. Ефективність цих норм прямо залежить від панівної в суспільстві форми власності, а також від структури форм власності (приватна, державна та комунальна), що склалася, та тенденції її розвитку.

Німецький економіст А. Пігу пояснює зростання активності держави «провалами ринку» обставинами, при яких ринковий ціновий механізм не забезпечує ефективний розподіл ресурсів.



Форми «провалів (неспроможностей) ринку»:

І. Монополія реалізується як додаткова економічна влада

ІІ. Суспільні блага.

ІІІ. Екстерналії (або зовнішні ефекти).

IV. Асиметричність інформації.

Необхідність держави, пов'язана з регулюванням провалів ринку, створює нижню межу активності держави, яка доповнюється соціальною політикою, інфраструктурною стратегією, програмами подолання нестабільності (циклічність, безробіття, інфляція).


3. Проблеми екстерналій в ефективному функціонуванні економіки.

На зміст інституціональної системи суттєво впливає існування зовнішніх ефектів (екстерналій), тобто витрат або вигод від ринкових операцій, що не отримали відображення в цінах.

Якщо діяльність економічного агента призвела до витрат у інших виробників чи споживачів товарів і послуг, то в цьому разі має місце негативний зовнішній ефект. Яскравим прикладом такого ефекту є забруднення навколишнього середовища.

Позитивний зовнішній ефект виникає тоді, коли діяльність одного економічного агента принесла вигоду іншим. Прикладом позитивного зовнішнього ефекту може слугувати освітянська діяльність.

Оцінюючи зовнішній ефект, визначають різницю між суспільними витратами (вигодами) та індивідуальними витратами (вигодами):



MSC = MPC + MEC, (1.1)

де MSC — граничні суспільні витрати;



MPC — граничні індивідуальні витрати;

MEC — граничні зовнішні витрати.

На рис. 1.1 та 1.2 показані види зовнішніх ефектів (MSB, MPB — відповідно граничні суспільні та граничні індивідуальні вигоди). Варто звернути увагу на те, що за наявності негативного зовнішнього ефекту економічне благо продається та купується у більшому обсязі порівняно з ефективним його розміром, а за позитивного ефекту — у меншому обсязі.




Рис. 1.1. Негативний зовнішній ефект

Рис. 1.2. Позитивний зовнішній ефект

Щоб зменшити перевиробництво товарів з негативним зовнішнім ефектом або збільшити виробництво, що має позитивний зовнішній ефект, необхідно трансформувати зовнішні ефекти у внутрішні. З цим завданням ринок не може справитись, і виправляти становище повинна держава.

В арсеналі економічної політики є різні засоби щодо усунення небажаних зовнішніх ефектів. Використання цих засобів сприяє наближенню обсягів виробництва із зовнішніми ефектами до ефективних. З цією метою вдаються до:

а) встановлення прав власності на ресурси і створення можливостей для вільного обміну цими правами;

б) колективного або державного володіння благами, яким властиві зовнішні ефекти;

в) заборони або встановлення обмежень на види забруднюючих та шкідливих речовин;

г) запровадження корегуючих податків і субсидій.

Мета використання зазначених інституцій (за винятком державного володіння цими благами) полягає у включенні додаткових суспільних витрат (вигоди) благ із зовнішніми ефектами до індивідуальних витрат (вигод). У цьому випадку йдеться про інтерналізацію зовнішніх ефектів.


4. Проблеми асиметричності інформації як неспроможність ринку.

Іншою, але не менш важливою проблемою формування економічно ефективної системи ринкового саморегулювання є розподіл інформації між суб’єктами господарювання.



Асиметричність інформації – це володіння більшою часткою ринкової інформації деякими ринковими суб'єктами. Тобто інформаційна асиметрія – це ситуації, коли інформація стосовно ринкових угод розподілена нерівномірно між суб’єктами господарювання. Асиметричність інформації викликає додаткові витрати.

Асиметричність інформації обумовлена її властивостями:

а) високі витрати її виробництва та низькі витрати копіювання (відтворення цієї інформації);

б) інформація не відчужується від її власника;

в) не схильна фізичному зносу, проте має вагомий ризик морального зносу;

г) інформація фізично не зникає при споживанні, проте для її використовування (отримання позитивного ефекту) необхідно мати певні навики.

Отже, причинами асиметричності інформації є:

1.Рідкість блага, пов'язана з високими альтернативними витратами.

2. Мінливість інформації.

3. Для використовування інформації необхідне перетворення її в знання.



Основними наслідками асиметричності інформації є впровадження наступних дій з боку держави:

1. Сигналювання, тобто розповсюдження суспільних відомостей, що дозволяють судити про якість об'єкту ринкових операцій.

2. Контроль за рекламною діяльністю.

3. Встановлення стандартів якості та сертифікації товарів.

4. Нецінова сигнальна система: акредитація і категорування.

5. Підтримка суспільних організацій споживачів і виробників (товариства захисту прав споживачів).

6. Створення інституту експертів.

7. Створення служби страховки.


5. Проблеми оптимального забезпечення суспільними благами.

Механізм державного регулювання приходить на допомогу ринку і при розв’язанні проблем суспільних благ, тобто благ, споживання яких неможливо обмежити лише для осіб, що платять за них.

На відміну від індивідуальних благ, суспільним благам притаманна невибірковість, неконкурентність у споживанні. Доступність суспільного блага практично не зменшується або не зникає зовсім для всіх членів суспільства після того, як окремий споживач використав це благо. Неконкурентність суспільного блага означає й те, що гранична вартість надання права користування благом ще одному споживачеві є нульовою.

Суспільні блага вирізняються також невинятковістю — блага пропонуються всім без винятку членам суспільства. Жодна людина не може бути недопущеною до споживання суспільного блага, навіть якщо вона відмовляється за це платити. Готовність суспільства платити за суспільне благо — це сума індивідуальних бажань платити за нього, бо кожен має можливість спожити сумарну кількість виробленого товару.

Класифікація благ за критеріями винятковість-конкурентність подана на рис. 1.3.










Винятковість







Легко відмовити в доступі

Важко відмовити в доступі

Споживання

Індивідуальне споживання

(конкурентне)


Приватні блага
Загальнодоступні блага (товари вільного доступу)

повітря, вода в річках, морях, океанах і т.і.

Спільне споживання

(неконкурентне)



Клубні (спільні товари)

кабельне та супутникове телебачення, телефон, водопровід, платна автодорога і т.і.


Чисті суспільні блага (колективні товари)

національна оборона, тюремне ув’язнення правопорушників, маки, імунізація і т.і.

Рис. 1.3. Класифікація благ за критеріями винятковість-конкурентність.


Ринок неспроможний забезпечити громадян суспільними благами, тому держава стає основним їх виробником чи замовником, визначає оптимальну їх кількість і мінімізує витрати їх виробництва.

Рис. 1.4. Оптимальна кількість суспільного блага
Оптимальний обсяг виробництва суспільного блага визначається за допомогою «фантомних» кривих попиту (рис. 1.4). Попит на суспільне благо визначається як сума цін, які всі споживачі (А, Б) готові заплатити за останню одиницю даного товару за всіх можливих обсягів попиту на нього. Оптимальним є обсяг, за якого гранична вигода громадян дорівнює граничним витратам суспільства на виробництво даного блага.

Суспільний вибір способу забезпечення громадян благами колективного користування визначається не ринком, а політичними процесами.


6. Суспільні функції держави та їх еволюція.

Суспільні функції держави характеризуються такими загальними рисами:

1. Зміст кожної функції держави складається із сукупності однорідних аспектів державної діяльності. Подібні сторони державної діяльності поєднуються в одну функцію виходячи із специфіки і характеру тих суспільних відносин, на які вино впливають.

2. На відміну від функцій численних державних органів, спеціально призначених для певної діяльності, функції держави охоплюють її діяльність у цілому, що не можна ототожнювати з виконанням функцій окремих державних органів. Суспільні функції держави є ширшим поняттям, які відповідають основним, суспільно значимим напрямам її діяльності, тоді як у функціях окремих виконавчих органів держави не завжди можна простежити соціальне призначення і сутність держави.

3. Суспільні функції держави носять комплексний, систематизуючий і мобілізаційний характер, де знаходить своє вираження зусилля держави на вирішальних, життєво важливих напрямах її внутрішньої чи зовнішньої діяльності.



Функції держави – особливий механізм державного впливу на суспільні відносини і процеси, що охоплює основні напрямки діяльності держави по управлінню суспільством.

Функції держави тісно пов'язані з характеристиками держави, її типом і формою. З еволюцією держави, еволюціонують і її функції.



Класифікація функцій держави:

1. За часом дії:

- постійно здійснювані державою на всіх етапах її існування;

- тимчасові – їх поява викликана специфічними умовами суспільного розвитку.

2. За сферою політичної спрямованості:

- внутрішні являють собою діяльність держави усередині країни та визначають її роль у житті даного суспільства;

- зовнішні – діяльність за межами країни, в яких виявляється роль держави у взаєминах з іншими державами

3. За сферами громадського життя:

- економічні (розвиток економіки);

- соціальні (охорона прав та свобод);

- політичні (охорона суверенітету).



4. За значимістю:

- основні;

- неосновні (інша точка зору – глобальні і регіональні).

5. За процесом реалізації державної влади:

- законодавчі;

- управлінські;

- правоохоронні;

-інформаційні.
Тема 2. Теорії держави і економіки державного сектора

1. Теорії виникнення держави як суспільного феномену.

2. Типологія держави або політико-організаційні форми управління.

3. Максимізація суспільного добробуту як мета економіки державного сектора.
1. Теорії виникнення держави як суспільного феномену.

Ще здавна люди замислювалися над питаннями щодо причин і шляхів виникнення держави, створювали теорії, що по-різному відповідають на ці питання. Різноманітність цих теорій пояснюється розходженням історичних і соціальних умов, у яких формувалася кожна з нинішніх держав і в яких, відповідно, жили автори концепцій із власними ідеологічними та філософськими позиціями.

Зважаючи на полярність і множинність теорій виникнення держави, можна виділити три підходи до дослідження держави:

1. Політико-філософський (представники стародавньої філософії Аристотель та Цицерон), згідно з яким держава розглядається як свого роду спілкування, організоване заради спільного блага, задоволення щоденних потреб, як засіб вирішення «спільних справ» і регулювання відносин «народ – держава».

2. Класовий (марксистський підхід), що вбачає в державі результат розподілу суспільства на класи та засіб класової боротьби, машину для гноблення одного класу іншим.

3. Організаційно-правовий, який визначає державу як організаційний і правовий засіб регулювання суспільних відносин.

Всю сукупність теорій виникнення держави можна об’єднати в такі напрямки:



1. Патріархальна теорія доводить, що держава виникла з сім’ї. яка розрослася, а роль батька в родині переростає до ролі правителя держави. В країнах Південної Америки, Азії та Африки можна знайти тенденції, що підтверджують достовірність цієї теорії. державне управління в таких країнах характеризується патерналізмом.

2. Договірна теорія пояснює появу держави досягненням угоди між людьми про розподіл функцій у суспільстві, коли одні керуватимуть, а інші підкорятимуться. Якщо в поглядах філософів Давньої Греції ми знаходимо лише зачатки даної теорії, то в працях блискучої плеяди мислителів XVII-XVIII ст. Бенедикта Спінози, Олександра Миколайовича Радищева, Томаса Гоббса, Джона Локка, Жан-Жака Руссо й інших вона дістала повний свій розвиток.

3. Теологічна теорія – держава створена Богом, джерелом державної влади, як і всього сущого на Землі, є воля вищої сили, Бога.

4. Психологічна теорія доводить, що в силу своїх психологічних особливостей одна частина населення повинна панувати, а інша – підкорятися.

5. Космічна теорія – держава на Землю принесена з космосу, більш розвинутими цивілізаціями.

6. Теорія насильства стверджує, що держава виникла унаслідок насильства, в результаті завоювання одного племені іншим. Це пояснюється тим, що з підкорення одного народу іншим виводять появу держави прихильники цієї теорії – адже переможцеві потрібно було утримувати в покорі переможених.

Ураховуючи сучасні тенденції державотворення в різних країнах та еволюцію формування нових держав у світі необхідно визнати, що найбільш науково обґрунтованою теорією виникнення держави є договірна теорія.


2. Типологія держави або політико-організаційні форми управління.

Теорія держави, фіксуючи в її історії реально виникаючи форми правління виробила кілька їх класифікацій.

І. Найпоширенішою з них є поділ форм держави за кількістю правлячих осіб:

1) монархія – влада належить одному;

2) аристократія – влада належить багатьом;

3) демократія, або республіка – влада належить всім.

Існування такою класифікації зазначене ще Геродотом. Така класифікація називається класичною. Треба зазначити, що на сьогодні аристократична форма практично вже зжила себе. Тому нині мова йде про монархію й республіку, хоча окремі елементи аристократичної форми правління існують досі (наприклад, Палата лордів в англійському парламенті).

У різних країнах одного типу держави мають певні особливості, характерні ознаки, що у міру суспільного розвитку наповнюються новим змістом, збагачуючись у взаємозв’язку та взаємодії. Разом з тим держава одного типу, особливо сучасна, має загальні ознаки, що дає змогу визначити кожен складовий елемент.

Республіці, як формі правління, притаманні такі ознаки:

1) вибрання органів державної влади на визначений термін та її колегіальний характер;

2) наявність обраного на певний термін глави держави;

3) здійснення державного управління не за власним бажанням, а за затвердженням законодавчо правилами та під контролем суверенного народу;

4) юридична відповідальність глави держави.

Республіканська форма правління з’являється там, де йдеться про політичне об’єднання вільних громадян, які є самостійними суб’єктами господарського й суспільного життя.

Спотвореною формою республіки є форма правління тоталітарної держави. Їй притаманні наступні ознаки:

1) наявність правлячої партії, що утворює ядро політичної системи і відіграє керівну роль в управлінні всіма державними й суспільними справами держави;

2) збіг вождя партії та глави держави в одній особі, що прагне до довічного збереження своїх політичних посад;

3) наділення глави держави диктаторськими повноваженнями;

4) формальний характер партійних і державних виборів;

5) завищена роль партійної та державної бюрократії, яка вирішує всі конкретні справи суспільного й державного життя;

6) відсутність юридичної відповідальності глави держави та партії.

Класифікація республік:

1) президентська – базується на концепції незалежності органів законодавчою, виконавчої та судової влад. Ця форма врядування не визнає поняття вищого державного органу, із повноважень якого могли б виводитися повноваження інших державних органів. Президент обирається на всенародних виборах і є главою держави та виконавчої влади. Він формує уряд, очолює його і несе відповідальність за його функціонування. Весь апарат державного управління діє в умовах жорсткого підпорядкування президентові (США, Аргентина, Мексика, Швейцарія);

2) парламентська – глава держави не може впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітний лише його (Італія, ФРН);

3) президентсько-парламентська – глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем’єр-міністра), який підлягає обов’язковому затвердженню парламентом (Україна, Фінляндія, Франція).

ІІ. Класифікація за формою державного устрою розглядає організацію держави з погляду державної влади і державного суверенітету в центрі і на місцях, їхнього поділу між складовими держави:



1) унітарна держава – це єдине державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, які підкоряються центральним органам влади й не мають ознак державної незалежності. Зокрема, згідно зі статтею 2 Конституції України, Україна є унітарною державою, її територія в межах існуючого кордону є недоторканою. Унітарна держава характеризується наступними ознаками:

- унітарний устрій допускає єдині, загальні для всієї країни вищі виконавчі, представницькі та судові органи, що здійснюють верховне керівництво відповідними органами;

- на території унітарної держави діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство;

- територіально складові унітарної держави (області, департаменті, графства, провінції тощо) державного суверенітету не мають;

- унітарна держава, на території якої проживають невеликі за чисельністю національності, допускає широку національну та законодавчу автономію;

- усі зовнішні міждержавні відносини здійснюють центральні органи, що офіційно представляють країну на міжнародній арені;

- має єдині збройні сили, керівництво якими здійснюється центральними органами державної влади;

2) федеративна держава - форма державного устрою, за якої вищі територіальні одиниці держави мають певну юридично визначену політичну самостійність, чим відрізняються від звичайних адміністративно-територіальних одиниць унітарної держави. Складові частини федерації - це своєрідні державоподібні утворення, які називають суб’єктами федерації, а територія федерації складається з територій її суб'єктів.

Основною ознакою федеративної держави є поділ суверенітету між двома рівнями (федеральним і суб'єктів федерації), що передбачає, зокрема існування двох систем державної влади та управління, кожна з яких діє у визначених межах. Характерною рисою федеративної держави є те, що поряд з федеральною конституцією, органами влади та законодавством свої конституції, закони, свою систему законодавчих, виконавчих та судових органів мають суб'єкти федерації. Характерне конституційно установлене розмежування компетенцій між федерацією у цілому та її суб'єктами. До відання федерації, як правило, належать найважливіші питання державного життя: зовнішня політика, оборона країни, фінанси, оподаткування, організація федеральних органів, розв'язання конфліктів між суб'єктами федерації. Компетенція суб'єктів федерації у цілому ширша, але вона зводиться переважно до питань, що не потребують однакового регулювання. До них віднесені організація органів місцевого самоврядування, громадський порядок, охорона довкілля, встановлення місцевих податків та ін. (Австрійська Республіка, Боснія і Герцеговина, Королівство Бельгія, Російська Федерація, ФРН, ПАР, Канада, Мексиканські Сполучені штати, США);



3) конфедеративна держава - це країна або утворення схоже у своїй пірамідальній структурі на федерацію але з не таким могутнім центральним урядом. Конфедерація може складатися з країн-членів, що тимчасово делегують свій суверенітет, які у своїх повноваженнях можуть вважатися цілком суверенними і залишають право на вихід. Хоча конфедерація це «вільне подружжя» але, дійсно, різниця з федерацією не є виразною. США спершу були засновані, як конфедерація підписавши Акт Конфедерації але пізніше перетворилися на федерацію, ратифікувавши сучасну Конституцію США у 1789 році. Громадянська війна в Америці може розглядатися, як війна між прихильниками федеративного і конфедеративного єства цієї держави.

Конфедеративна держава нестійка і переростає або у федерацію (США у XVIII ст., Швейцарія в XIII ст., Німеччина у XIX ст.), або розпадається.


3. Максимізація суспільного добробуту як мета економіки державного сектора.

Функцію суспільного добробуту можна представити як зростаючу функцію від добробуту (функції корисності) окремих членів суспільства:

W = W (U1, U2, ... .., Ui),

i = 1 .... е, (2.1)

де W - функція добробуту;

U - функція корисності.

Кожна з цих функцій корисності індивідів визначається на безлічі можливих аллокацій всіх доступних суспільству благ.

Існують непереборні труднощі при побудові функції суспільного добробуту, пов’язані з нерозв’язністю проблеми справедливого розподілу. Тому виникла ідея вибрати такий критерій оцінки суспільного добробуту, який би не зачіпав розподілу добробуту між членами суспільства. Такий критерій був запропонований Вільфредо Парето.

Відповідно до цього критерію деяка подія покращує стан економіки, якщо внаслідок цього підвищується добробут хоча б одного індивіда без погіршення добробуту інших. Якщо за деякого стану економіки жодні зміни у виробництві й розподілі не можуть підвищити добробут хоча б одного суб’єкта, не знижуючи добробуту інших, то такий стан, за Парето, називають ефективним (оптимальним). При цьому справедливі наступні дві теореми (основні теореми теорії добробуту).

Теорема 1. Стан конкурентної рівноваги є Парето-ефективним.

Теорема 2. Парето-оптимальний стан може бути поданий як ринкова рівновага.

Концепція оптимального за Парето розподілу ресурсів базується на трьох передумовах, які беззаперечно є ціннісними судженнями:

1) кожна людина краще від усіх здатна оцінити свій власний добробут;

2) суспільний добробут визначається тільки в одиницях добробуту окремих людей;

3) добробут окремих людей непорівнюваний.

Існують граничні умови максимального добробуту. Ці граничні передумови - не більше ніж система рівнянь, яка повинна бути розв’язана для визначення невідомих цін і кількостей усіх товарів і послуг, розподілених між індивідами й видами споживання. Якщо відомі запаси ресурсів, що належать окремим особам, технічні коефіцієнти витрат, а також функція суспільного добробуту, яка є системою суспільних кривих байдужості (останні ранжують різні комбінації індивідуальних корисностей у відповідності до системи ціннісних суджень про розподіл доходу), то теоретично можливо розв’язати систему рівнянь відносно невідомих цін і кількостей.

Умовами оптимуму суспільного добробуту є такі.

1. Умова оптимального обміну. Відношення граничних корисностей, чи гранична норма заміщення для кожної пари споживчих товарів, повинно бути однаковим для всіх домогосподарств, які споживають обидва товари; іншими словами, усі домогосподарства в результаті повинні виявитися десь на контрактній кривій обміну (крива споживчих можливостей) у діаграмі Еджуорта, оскільки кожна її точка показує максимально можливий рівень задоволення потреб одного споживача при даному рівні задоволення потреб іншого.

2. Умова оптимального виробництва. У межах технічних обмежень співвідношення граничних прибутків (у натуральному вираженні), чи гранична норма заміщення для кожної пари факторів виробництва, повинно бути однаковим для всіх фірм у галузі, яка виробляє однорідний продукт. Якщо виробничі фактори відкладені по осях «ящика Еджуорта», ізокванти для будь-якої пари фірм повинні бути дотичними одна до одної; усі фірми у підсумку повинні бути на контрактній кривій виробництва. Крім того, гранична норма заміщення між виробництвом будь-яких двох товарів повинна бути однаковою для будь-яких двох фірм, що виробляють обидва товари.

3. Умова оптимальної структури продукції. Якщо задовольняються перша і друга умови, граничний продукт кожного фактора буде мати однакову цінність у кожній галузі, і ціни, що відповідають цій ситуації, будуть дорівнювати граничним нормам заміщення між благами, що споживаються (граничні норми заміщення при цьому загальні для всіх домогосподарств). Підсумовуючи, отримаємо, що гранична норма заміщення між будь-якою парою продуктів для будь-якого домогосподарства, що споживає обидва товари, повинна бути такою ж, як гранична норма заміщення між ними у виробництві.

4. Умова оптимальної інтенсивності використання факторів. Гранична норма заміщення між роботою й дозвіллям повинна дорівнювати граничній нормі технічного заміщення між годинами роботи і продуктом, що отримується в результаті; іншими словами, повинно бути неможливим збільшення сумарної цінності продукції, що випускається, при зміні оплати працівника у залежності, наприклад, від кількості робочого часу.

5. Умова оптимального моменту часу. Якщо враховувати розподіл вкладень ресурсів і випуску продукції в часі, перші чотири умови оптимуму можуть бути застосовані для того, щоб отримати оптимальні умови цього розподілу. Гранична норма заміщення в часі між кожним фактором виробництва і продуктом, також як і гранична норма заміщення в часі між факторами й між продуктами, повинна дорівнювати ставці відсотка по безризикових цінних паперах. Таким чином, ставка відсотка повинна вирівнювати граничні переваги на даний момент для всіх людей з нормою доходу відносно витрат. Якщо деякі активи є неліквідними, а їхній дохід ненадійним, то граничні ставки заміщення між кожною парою активів різних ступенів ліквідності й надійності повинні бути рівними для всіх домашніх господарств.

Усі ці умови можуть бути підсумовані в одному основному критерії: суб’єктивні й об’єктивні граничні норми заміщення між будь-якими двома благами (продуктами і факторами) повинні бути рівними для всіх домогосподарств і всіх виробничих одиниць відповідно, і ці суб’єктивні й об’єктивні співвідношення повинні дорівнювати один одному.

Ці п’ять умов, разом узяті, складають необхідний базис для досягнення максимального добробуту. Однак, оскільки вони являються граничними умовами, або умовами першого порядку, їх недостатньо для того, щоб гарантувати максимум добробуту. На додачу їм необхідні ще умови другого порядку, спадної віддачі для того, щоб усі криві байдужості були випуклі й усі криві виробничої трансформації були ввігнуті донизу поблизу точки максимуму добробуту. Для того щоб добробут був максимальним, повинна виконуватися також сумарна умова: не може бути збільшена сума надлишків у виробників і споживачів шляхом запуску у виробництво нового продукту або вилучення старого. Економічний добробут буде максимальним при одночасному виконанні граничних умов, умов другого порядку і сумарних умов.

Існування держави, яка втручається в процеси встановлення досконалої конкуренції, фактично гарантує проблему квазіоптимуму (second best). Так, загальну рівновагу викривляють податки, оскільки сприяють відхиленню цін від рівноважних. Це впливає, з одного боку, на виробників (знижуються стимули виробництва), а, з іншого боку, — на вибір споживачів. Останні, прагнучи зменшити податковий тягар, вибирають товари-замінники. Зростаючі ефекти взаємозамінності призводять до викривлення сукупного попиту і, в кінцевому підсумку, до втрат ефективності. Загальна рівновага досягається на новому рівні, на рівні квазіоптимуму.

Теорія квазіоптимуму («другого кращого») (Ричард Джордж Ліпсі та Келвін Ланкстер) стверджує, що у разу неможливості досягнення будь-якої з умов Парето-ефективності, найкраща ситуація (другий оптимум) може бути досягнена за відмови від інших умов Парето. Цей постулат отримав назву теореми «другого кращого».

Такий підхід дає змогу по-новому поглянути на проблему провалів ринку. Вони існують тоді, коли обмін між покупцями і продавцями на вільному ринку не обумовлює досягнення максимуму ефективності випуску. Це буває там і тоді, де і коли приватні витрати (вигоди) не збігаються із суспільними граничними витратами (вигодами).

Дуже важливо відрізняти критерії добробуту, такі як економічна ефективність, справедливість, стабільність і життєздатність, від технічних (функціональних) показників, показників економічного зростання, індексів розподілу доходів, «розмаху» бідності, рівня інфляції, рівня виснаження матеріальних ресурсів.

Узагалі добробут включає два основних критерії: ефективність і справедливість. Ураховувати ці два критерії дуже важко. Крім того, рішення про ефективність можуть бути об’єктивними, але рішення про справедливість мають суб’єктивні елементи і не являються переконливими. Якщо економіст може встановити норми ефективності взагалі, то ніякий економіст, ніякий учений не може встановити єдині для всіх норми справедливості. Тому економісти схильні відділяти економічний аналіз, що базується на концепції ефективності, від економічного аналізу, що опирається на принципи справедливості. Однак економічний аналіз повинен здійснюватися з урахуванням двох аспектів - ефективності і справедливості, - це очевидно й необхідно. Ізолювання цих критеріїв один від одного призводить до багатьох помилок. Існує багато проблем у реальному житті, рішення яких буде більш дієвим, якщо економічна ефективність і соціальна справедливість будуть ураховуватись одночасно. Наприклад, одне суспільство підтримує фірми, які видають основну платню тим, хто працює неповний робочий день. Інше суспільство надає перевагу звільненню таких працівників, оподатковує фірми і створює бюрократичну машину для розподілу трансфертних платежів звільненим, причому деякі з них могли при цьому заробляти в паралельному господарстві. Очевидно, що перше суспільство, яке вирішує одночасно проблему ефективності і справедливості, працює краще іншого, яке вирішує ці питання окремо. У будь-якому випадку, завжди необхідно пам’ятати про недоліки поділу цих двох критеріїв.

Однак на практиці перерозподіл, як правило, не буває чистим, оскільки збігається з явними й неявними втратами – окремі блага (ресурси) у процесі перерозподілу втрачаються або залишаються невикористаними. У зв'язку із цим у літературі сформульовані критерії відносної ефективності, які дозволяють чітко розподілити зміни в рівні економічної ефективності та процеси перерозподілу:

- критерій Калдора-Хікса припускає, що підвищення економічної ефективності має місце в тих випадках, коли в новій ситуації учасники, які одержали додаткові вигоди, здатні компенсувати іншим їхні втрати і при цьому залишитися у виграші, порівняно з початковою ситуацією;

- критерій Скітовськи означає поліпшення суспільного добробуту, якщо виконується критерій Калдора-Хікса, а аутсайдери не можуть підкупити переможців для скасування дій останніх;

- критерій Літтла визначає, що для забезпечення ефективності діяльності необхідні виконання критерію Скітовськи й умови відсутності погіршення розподілу суспільного добробуту.

У реальному світі умови, у яких справедливі фундаментальні теореми економіки добробуту, виконуються з досить істотними обмеженнями з причин існування ринку, тобто ситуацій, в яких господарюючі суб'єкти, які використовують ринковий механізм, не можуть або не мають стимулів виробляти блага в соціально оптимальних обсягах або з належною якістю. У таких умовах державне втручання може розглядатися як один із способів підвищення ефективності розподілу ресурсів. При цьому державу слід розглядати лише як економічного агента, який втручається лише тоді, коли запобігання або пом'якшення тієї або іншої недосконалості не може бути забезпечене за рахунок функціонування ринку.

Ключовим принципом у реалізації функцій держави виступає забезпечення соціальної справедливості. Соціальна справедливість соціально-психологічне сприйняття принципів і форм організації суспільства, що відповідає інтересам людей і соціальних груп, тобто узагальнена моральна оцінка суспільних відносин.

Соціальна справедливість — це і узагальнена моральна оцінка суспільних відносин, і один з основних загальнолюдських соціальних ідеалів, конкретне розуміння і зміст якого змінювалося протягом історії. При визначенні соціальну справедливість найчастіше співвідносять із соціальною рівністю, і в цьому контексті соціальна справедливість розуміється як міра рівності й нерівності в розподілі матеріальних і духовних благ у суспільстві, статусів і влади, а також у стані життя різних суспільних груп. Механізми такого розподілу по-різному бачаться прихильникам багатьох політичних доктрин.

Консервативна традиція виходить з невизнання іншого принципу розподілу, крім ринкового. Вільне суспільство не допускає встановлення моделей розподілу, оскільки це зумовлює втручання в права людини й обмеження її волі. Марксизм вбачав у соціальній справедливості знищення приватної власності та реалізацію принципу розподілу по праці.

Справедливість, відповідно до визначення відомого представника сучасної економічної теорії Макміллана — це чесність, неупередженість. Якщо ж розглядати справедливість у контексті відомої нам теорії економіки добробуту, то справедливим можна було б вважати розподіл, що відповідає двом умовам: по-перше, воно повинно бути рівноправним, тобто жоден із суб’єктів суспільства не претендує на товарний набір іншої особи на користь власному товарному набору.



По-друге, воно повинне бути ефективним за Парето. Одночасно і рівноправний, і ефективний за Парето розподіл можна трактувати як справедливий. Взагалі соціальна справедливість в економічній теорії — це проблема прийнятного ступеня нерівності в розподілі доходів. І тут треба відразу сказати, що єдиної відповіді на це питання в економістів-теоретиків, по суті, немає.

У науковій літературі мають місце чотири погляди на соціальну справедливість. Ми розглянемо найбільш відомі концепції справедливості чи справедливого розподілу доходів: егалітаристську, утилітарна, роулсіанську й ринкову (табл. 2.1).



Таблиця 2.1
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка