Джеффрі Чосер Оповідь Слуги каноніка



Скачати 392,22 Kb.
Дата конвертації31.03.2017
Розмір392,22 Kb.
Джеффрі Чосер

Оповідь Слуги каноніка

Переклад К. Родигіна


Перша публікація:

Чосер Дж. Оповідь Слуги каноніка / Джеффрі Чосер; [пер. К. Родигіна] // Отражения: Выпуск 5. Первые опыты художественного перевода / [отв. ред. и сост. О.В. Матвиенко]. – Донецк: ДонНУ, 2012. – С. 5-23.

1 Сім років я в каноніка служив,

2 Проте його наук не зрозумів.

3 Все те, що мав, я втратив задарма,

4 І знає Бог, що не один лиш я.

5 Веселим хлопцем я колись бував,

6 Вдягатися красиво полюбляв.

7 Тепер на голові онучу маю;

8 Рум’яними вже щоки не бувають,

9 Вони свинцево-сині та бліді;

10 Науки шлях привів нас до біди.

11 Від праці ув очах туман стоїть

12 І множити метали знов велить!

13 Зробило жебраком учення слизьке,

14 І жодного немає з нього зиску.

15 В боргах по вуха довелося жити,

16 Позиченого злата не злічити,

17 За все життя вернуть не зможу я.

18 Така повчальна розповідь моя.

19 Кидає жереб запальний гравець,

20 Аж поки не програє все вкінець.

21 І не дано йому перемагати,

22 З грошима вкупі розум він утратить.

23 Безумний і до ризику готовий,

24 Скарби згубивши всі обов’язково,

25 Залучить інших він до темних справ,

26 Щоб всі програли так, як він програв.

27 Приємні всім негідникам, одначе,

28 Чужі страждання, біди та невдачі.

29 Про це я чув від вченого одного,

30 Та байдуже це. Далі моя мова

31 Про те, як за роботу ми беремось –

32 Чарівниками мудрими здаємось,

33 Учені дивні терміни ми знаєм

34 І до нестями печі роздуваєм.

35 І пропорційно кожний компонент

36 Ми вводимо в новий експеримент.

37 Відмірять срібла треба унцій п’ять,

38 А, може, шість, а, може, більше взять?

39 Чи, може, взяти, скільки стане хисту,

40 Залізну стружку, орпімент і кістку,

41 У порошок старанно розтирати,

42 А далі в горщик глиняний зсипати,

43 В який ти сіль і перець додаєш

44 До того, як цю суміш покладеш?

45 А далі що? Беремо лист зі скла

46 Накрити горщик – ось і справа вся.

47 Щілини герметично замастити,

48 Щоб для повітря вихід перекрити

49 При нагріванні на вогні повільнім –

50 Тремтіти так над горщиком безцінним?

51 А далі обережно сублімуєш,

52 І кальцинуєш, і амальгамуєш

53 Меркурієм, що ртуттю кличе всяк?

54 Це вирішить не вдасться нам ніяк.

55 Ми орпімент з меркурієм візьмемо,

56 І глет свинцевий на порфірі тремо.

57 Я так і сяк пропорції складав,

58 Але даремно – знову труд пропав.

59 Ні гази, що над розчином витають,

60 Ні тверді солі, що на дно сідають, -

61 Ніщо не вкаже шлях нам до мети.

62 І знов у муках працю нам вести.

63 І знов нечиста сила нам на зло

64 Влаштує, щоби все внівець пішло!

65 А зараз розповім про інші речі,

66 Які в лабораторії доречні.

67 І хоч я неосвічений та темний,

68 Щоб пояснити тонкощі учені,

69 Однак я можу перерахувати

70 Все те, що мені вдасться пригадати.

71 Зелена мідь, і глина, і бура,

72 Химерний посуд з глини та зі скла,

73 Всілякі наші тиглі та фіали,

74 Субліматорії та урінали,

75 Алембік перегінний, кукурбіт

76 І різний інший мотлох там лежить

77 (Про нього можна не казать детально).

78 Міхур бичачий, розчин фарбувальний,

79 Арсен і сірка, амонійна сіль

80 І не злічити скільки різних зіль.

81 Лунарія, реп’ях і валер’яна

82 Та ще багато всякого дурману…

83 Наш каганець палає день і ніч,

84 До білого розжарюємо піч,

85 Щоб кальцинацію провести знову.

86 Для вибілення розчини готові,

87 А ще вапно, і крейда, і білок,

88 І гній, і сеча, попіл та пісок,

89 Селітра, купорос і пломінь сильний,

90 Що вмить з’їдає дрова та вугілля;

91 Ось луг, поташ, солоний препарат,

92 Ось винний камінь і коагулят,

93 Галун і дріжджі, вощена тканина,

94 З волоссям кінським змішаная глина,

95 І реальгар, і добрий адсорбент,

96 І ще якийсь там хитрий ресорбент.

97 Старанно срібло потім цитринуєш,

98 І також цементуєш, ферментуєш,

99 А проби слід у форму відливати.

100 І ще я дещо маю розказати:

101 Металів – сім, а тіл летких – чотири.

102 Напам’ять ми з каноніком завчили:

103 Меркурій – перший серед летких тіл,

104 Арсен – це другий, третій – нашатир,

105 Четверта – сірка. Розповім я далі

106 Про сім планет, подібних до металів:

107 Так, Сонце – золото, а Місяць – срібло суть,

108 Залізо– Марс, Меркурій, звісно,–ртуть,

109 Юпітер – олово, Сатурн – це є свинець,

110 Венера – мідь. На цьому все. Кінець.

111 Та той, хто нашу справу обирає,

112 Багатим і щасливим не буває.

113 Це вірного розорення стезя,

114 І сумнівів не маю в цьому я.

115 А хто безумство хоче проявити,

116 Нехай береться золото варити.

117 У тебе в гаманці побитий гріш –

118 Ставай тоді філософом скоріш.

119 Ви думаєте, легко це збагнути?

120 Каноніком, монахом можеш бути,

121 Священиком чи іншим мужем вченим,

122 Вивчати книги в кабінеті темнім,

123 Але Мистецтва чудернацьку суть

124 Тобі ніколи не дано збагнуть.

125 А як почне простак Мистецтво вчити –

126 О, жах! Про це не варто говорити…

127 І хтось багато знав, а хтось не знав –

128 Усіх спіткав однаковий фінал.

129 На тих та інших, я це добре знаю,

130 Один невтішний результат чекає.

131 І як не прагни, не старайся ти,

132 В алхімії не досягнеш мети.

133 Я ще забув докладно розповісти

134 Про води, що метали можуть їсти;

135 Про набрякання різних твердих тіл

136 Та затвердіння, коли осад сів;

137 Розчинники, олії та метали –

138 І товстелезних буде книг замало,

139 Щоб розповісти. Вчені назви ті

140 Нема бажання згадувать мені.

141 Здається, я достатньо розповів –

142 Від цього сам диявол би здурів.

143 Та ні! Я позабув сказати зовсім,

144 Що ми шукаєм камінь філософський

145 Чи Еліксир, що творить чудеса.

146 Але – клянуся Богом в небесах –

147 Яких би ми не докладали сил,

148 Знайти нам не вдається Еліксир.

149 Заради нього ладні все втрачати

150 Та майже божевільними ставати,

151 Проте надія добра в серці є,

152 І впевненість вона нам надає,

153 Що недаремні наші всі труди,

154 Що Еліксир нас витягне з біди.

155 І цей вогонь, що у душі палає,

156 На безкінечний пошук надихає

157 Та знов і знов веде на жертви нас.

158 І хоч нам до плодів Мистецтва зась,

159 Гірко-солодким смак його здається,

160 І знов алхімік над печами б’ється.

161 Діряву ковдру, хоч би і не спати,

162 Та й плащ останній ладен він продати

163 Заради справи. Дійде до того,

164 Коли втрачати вже нема чого.

165 І всюди, де алхіміки пройдуть,

166 Їх за сірчаним духом впізнають.

167 Така є в них огидна риса зла –

168 Від них смердить, неначе від козла,

169 І хоч від них на милю відійди,

170 Цей запах все одно відчуєш ти!

171 За смородом та за брудним лахміттям

172 Алхіміка впізнаєте ви миттю.

173 Спитаєте, побачивши це диво,

174 Чому він так одягнений жахливо,

175 І він тоді вам прошепоче тихо,

176 Що так він береже секрет від лиха,

177 Що нібито предивні ці знання

178 Адепту коштуватимуть життя.

179 Та годі вже. Продовжую я далі

180 Про певну кількість в горщику металів;

181 Цю хитру суміш мій хазяїн склав

182 Тоді, коли вогонь я роздував.

183 Сказати я насмілюся напевно:

184 Канонік вельми це робив майстерно.

185 Але хоча уміння його красить,

186 Він все одно в якусь халепу втрапить.

187 Як саме зазвичай буває це?

188 Раптово: вибух – бах! – Пропало все!

189 Могутня сила у металах цих –

190 Ніякий тигель не зупинить їх,

191 Лиш кам’яна стіна, вапняний розчин –

192 І ті, можливо, не зупинять зовсім.

193 Частинки суміші пробили стіни

194 Та просочились у земні щілини,

195 А деякі – під стелею висять.

196 Докупи все ніколи не зібрать.

197 І хоч я сам диявола не бачив,

198 Ширяв він тут неподалік, одначе.

199 І в пеклі навіть, де він управляє,

200 Такого гніву та скорбот немає.

201 Як на вогні знов горщик розірветься,

202 Одразу кожен лайкою зайдеться.

203 Вогонь в печі для когось винний був,

204 Чи я його неправильно роздув

205 (Тому що я з міхами повсякчас),

206 А третій мовив: «Дурні! Тьху на вас!

207 Тут помилився той, хто суміш склав!»–

208 «Замовкніть ви! – четвертий тут сказав. –

209 На дрова нам годиться тільки бук.

210 Тому вперед – і не жалійте рук!»

211 Всіх сперечань не можу пригадати.

212 Жахлива сварка – нічого сказати.

213 Канонік мовив тут: «Не вийшло знову.

214 Не треба стільки галасу, панове.

215 Надтріснутий був горщик – ось де штука!

216 Нехай же буде з цього нам наука.

217 Ну а тепер підлогу підметіть

218 І не втрачайте духу ні на мить».

219 Сміття з підлоги в купу ми змітали,

220 А потім на полотнище збирали,

221 І далі наш матеріал безцінний

222 Крізь сито просівали безупинно.

223 Зібрали рештки нашого металу –

224 «Ось, бачите, не все у нас пропало.

225 І хоч не вийшла спроба ця у нас,

226 Нам успіх принесе наступний раз.

227 Ризикувати є резон, панове.

228 Прошу, повірте ви моєму слову,

229 На ризик і купці багаті йдуть,

230 Що споряджають кораблі у путь,

231 І можуть деякі не повернутись.

232 Прошу вас, ради Бога, схаменутись.

233 Зроблю цю вправу по-новому я,

234 А як не вийде – то вина моя.

235 Була помилка, це я зрозумів».

236 Хтось каже знов: вогонь занадто грів.

237 Потрібний пломінь теплий чи гарячий,

238 Ніколи ми не взнаєм, не побачим.

239 Лише тепер я це сказати вільний,

240 Раніше марив, наче божевільний.

241 Кожен із нас, коли нагоду мав,

242 Все Соломона мудрого вдавав.

243 Але не все те злато, що блищить –

244 Нас недарма цьому прислів’я вчить.

245 І дивний плід, що барвами вражає,

246 Смачним і добрим не завжди буває.

247 І, бачить Бог, так само серед нас:

248 Розумним нам здається невіглас,

249 Який насправді нічого не знає;

250 І злодій маску чесності вдягає;

251 Я наостанок дещо розповім,

252 Щоб ви переконались точно в тім.


Кінець першої частини.
Частина друга.
253 Один канонік, про якого мова,

254 Характеру підступного та злого,

255 Згубити міг велику Ніневію,

256 Велику Трою, Рим, Олександрію

257 Та інші три з числа античних міст.

258 За ним шахрайств тягнувся довгий хвіст,

259 Що за віки ніхто б не описав.

260 Він рівних у ділах брехні не мав.

261 Бесідував, неначе вив вервечку,

262 Солодкі сипав лестощі доречно

263 І слухачів завиграшки дурив,

264 А далі з ними що хотів робив,

265 Якщо не з самим чортом справу мав.

266 Багацько так людей він ошукав,

267 А скільки ще від нього постраждає…

268 Навколо себе учнів він збирає,

269 Що пішки йшли чи верхи прискакали,

270 Поради і премудрості шукали,

271 Але ніхто не знає серед них,

272 Який страшний обман спіткає їх.

273 Каноніків шановних я прошу

274 На оповідь не ображатись цю.

275 На вас наклеп я зводить не бажаю,

276 Але й між вас гріховний брат буває.

277 Та бачить Бог, що ні один пройдисвіт

278 Не заплямує ваше товариство.

279 Моя мета – не вас заплямувати,

280 А на ганебний випадок вказати.

281 Я не лише вам це розповідаю,

282 Бо кожен з вас, звичайно, добре знає,

283 Що був серед апостолів Іуда.

284 Його провину добре знають люди:

285 Це він посмів Спасителя продати,

286 А інші учні тут не винуваті.

287 Лише на нього ліг жахливий гріх,

288 Та не зганьбив апостолів святих.

289 Якщо знайдеться серед вас Іуда,

290 Женіть його негайно, добрі люди.

291 Не гнівайтесь на мене, я благаю,

292 Історію про це я починаю.

293 Один священик в Лондоні столичнім

294 Жалобні меси проводив щорічні.

295 Він був люб’язний, добрий та привітний,

296 Та стіл ділив з хазяйкою обідній.

297 Грошей вона не стала з нього брати

298 За харчування, одяг і кімнату.

299 Веселим був, дзвінку монету мав.

300 Та не про це я розповідь почав,

301 А про каноніка, що хитро діяв,

302 Священикові лихо заподіяв.

303 Одного дня до цього капелана

304 З’явився наш канонік вранці-рано,

305 Позичить трохи злота попрохав

306 І швидко повернути присягав.

307 «Позичте, отче, марку на три дні,

308 А потім я вам поверну її.

309 І – ось вам хрест! – якщо не поверну,

310 Нехай мене повісять за брехню!»

311 Священик виніс марку і віддав.

312 Канонік «щиро дякую» сказав,

313 З ним попрощався, своїм шляхом рушив

314 І обіцянки тої не порушив.

315 Пройшло три дні – він злато повернув.

316 Священик надзвичайно радий був:

317 «Тепер спокійним можна буть мені.

318 Позичить можна нобль, і два, і три,

319 Чи іншу цінну річ якусь надати

320 Тому, хто може чесність показати

321 І вчасно повернути борг мені.

322 Такому я сказать не можу: «Ні».

323 «Помилуйте! Хіба інакше міг

324 Зробити я? Не можна йти на гріх,

325 Порушуючи обіцянку дану.

326 Ніколи я таке чинить не стану.

327 І все життя, до часу гробового,

328 Завжди тримати буду чесне слово!

329 Я цьому кредо завжди вірний був

330 І ще нікого я не обманув,

331 Я гроші завжди повертаю вчасно.

332 В душі нема брехні, лиш правда ясна.

333 Шановний отче, я вам щиро вдячний

334 За те, що ви люб’язний, хоч обачний,

335 За ваше благородство, доброту

336 Та істинну душевну чистоту.

337 За це відкрию вам знання таємні

338 Та методи чудесні. Недаремно

339 Колись я філософію вивчав.

340 Уважні будьте, щоб я розпочав,

341 І вправи ви побачите майстерні».

342 «Невже це правда?» – «Отче, будьте певні!

343 Мистецтво мудрих, котрим володію,

344 Ось просто тут і зараз вам відкрию»,–

345 Канонік йому хитро відповів.

346 Ось так пройдисвіт цей людей дурив!

347 Відгонить кепсько від подібних справ,

348 Це правильно один мудрець казав.

349 Я наведу незаперечний приклад,

350 Як хитромудрий злодій та пройдисвіт

351 Народ хрещений у спокусу вводить,

352 І сил встояти жоден не знаходить;

353 Ведуть думки захланні до біди.

354 Від цього зла нас, Боже, захисти!

355 Але не знав священик, з ким зв’язався,

356 Про наслідки сумні не здогадався.

357 Довірливий, нещасний панотець,

358 Облудою засліплений вкінець!

359 Обману ти побачити не зміг,

360 Ніхто тебе тоді не застеріг,

361 Що хитрий лис до тебе вже підкрався –

362 І ти йому у пазурі попався.

363 Чудесних знань таємних забажав,

364 Але натомість жертвою ти став.

365 І ось я далі розповідь веду

366 Про глупство, горезвісну сліпоту,

367 Коли секрет дізнатись ти хотів,

368 Натомість тебе злодій обдурив.

369 Слухач, мабуть, невірно зрозумів,

370 Що я цьому каноніку служив.

371 Клянуся Небом, цей канонік – інший,

372 У сто разів хитріший та спритніший,

373 Пройдисвіт, що людей дурив так спритно,

374 Що про таке і згадувать огидно.

375 Коли про нього промовляю слово,

376 Мене душити починає сором,

377 І щоки наче вогнище палають,

378 Хоча червоними і не бувають:

379 Здоровий колір витруїли з них

380 Пари отруйні речовин летких,

381 Всілякі препарати та метали,

382 Яких до того я назвав чимало.

383 І ось канонік панотцю сказав,

384 Щоби за ртуттю той слугу послав.

385 «Нехай придбає унції дві-три,

386 Щоб згодом ви побачити змогли

387 Чудесну річ одну, чарівне диво».

388 «Так, так», – священик відповів квапливо,

389 Покликав хлопця, наказав іти

390 Та ртуті кілька унцій принести.

391 Слуга його одразу зрозумів

392 І швидко, як наказано, зробив.

393 Коли слуга три унції придбав,

394 Він цей метал каноніку віддав,

395 А той вугілля наказав принести,

396 Щоби вогонь для досліду розвести.

397 Коли й вугілля вже канонік мав,

398 Він тигель із-за пазухи дістав,

399 Священикові подивився в очі:

400 «Візьміть посудину, шановний отче,

401 Туди ви ртуті унцію вмістіть

402 І наш таємний дослід розпочніть.

403 Якщо на все це буде ласка Бога,

404 Тоді вам до філософів дорога.

405 Лиш обраним секрет я відкриваю,

406 Але на вас надію покладаю.

407 Ця ртуть піддатись має мукам смертним,

408 Щоб сріблом обернутися шляхетним.

409 Метал цей буде якісний, хороший,

410 Не гірший, ніж у наших срібних грошах,

411 Ковкий, без всяких домішок метал.

412 Хай чорт мене візьме, якщо збрехав!

413 Нехай тоді ганьба мені довічна!

414 Я володію порошком магічним,

415 Який мені майстерність дивну дав.

416 Щоби я вам це продемонстрував,

417 Я прошу, щоб слуга з кімнати вийшов

418 Та за собою вхід закрив щільніше,

419 Щоб змоги він побачити не мав

420 Таємних наших філософських вправ».

421 Коли таке канонік повелів,

422 Свого слугу священик відпустив,

423 На засув зачинив свою кімнату –

424 Пора таємну вправу починати.

425 Канонік хитрий тут його наставив,

426 Щоб він у піч посудину поставив

427 І полум’я ретельно роздував.

428 Тоді канонік порошок дістав

429 (То крейда лиш була, скоріш за все),

430 І далі в тигель він підсипав це.

431 За порошок цей я гроша б не дав,

432 Але немов сліпим священик став.

433 До справи він доклав усі зусилля,

434 Ретельно тигель обкладав вугіллям.

435 Сказав канонік: «Якщо ти зумієш,

436 То власноруч до мрії шлях відкриєш».

437 «Спасибі вам», - священик відповів

438 І далі безупинну працю вів.

439 А поки він над піччю чаклував,

440 Канонік (хай би чорт його забрав)

441 Шмат деревного витягнув вугілля,

442 В якому заховав частинки срібла,

443 Завбачливо порожняву зробивши.

444 Була там срібла унція, не більше.

445 Майстерно отвір воском він закрив.

446 Я думаю, що кожен зрозумів,

447 Що срібло той підготував завчасно

448 І трюк підступний спланував прекрасно.

449 Заздалегідь усе приготував,

450 Бо величезний в цьому досвід мав.

451 Про те, як він ошукував невинних,

452 Розповісти я до кінця повинний.

453 Ці згадки позбавляють мене сил,

454 І злодію давно б я відплатив,

455 Якби знайшов. Але він невловимий,

456 Невтомний, наче привид невидимий.

457 Проте, послухайте, що далі було.

458 Шматок вугілля, про який ви чули,

459 Канонік спритно в кулаку сховав,

460 Коли вогонь священик роздував,

461 Щоби вуглини швидше розгорілись.

462 «Ви, друже мій, помилки припустились, –

463 Сказав канонік. – Ви вугілля склали

464 Не так і майже справу зіпсували.

465 Але я вам усе ж допоможу

466 І правильно вуглини загребу.

467 Ви втомлені, і піт із вас струмить.

468 Лице обтерти рушничка візьміть».

469 І поки той обличчя витирав,

470 Канонік хитрий також не дрімав.

471 Над тиглем прямо він поклав вуглину,

472 А після того, в ту саму хвилину,

473 Міхами він роздув вогонь великий.

474 «Тепер, панотче, можна трохи випить, –

475 Сказав канонік. – Справа йде як слід,

476 Тому я пропоную відпочить».

477 Тим часом та вуглина запалилась,

478 І срібло швидко в тиглі опинилось.

479 Розтоплене, униз воно стекло;

480 Інакше просто бути не могло.

481 Пройдисвіт свою справу добре знав.

482 Але священик сумнівів не мав,

483 Що все це щира правда без облуди,

484 Що результат чудесний зараз буде.

485 Алхімік тут побачив: час настав.

486 «Вставайте, – він священику сказав. –

487 Потрібна форма, щоб метал відлить.

488 Для цього – вапняку шматок несіть.

489 Із нього швидко форму я зроблю,

490 І наш метал туди я віділлю.

491 А також принесіть з водою таз.

492 Вже успіх скоро розвеселить нас,

493 Робота наша буде недаремна.

494 І щоб були ви абсолютно певні,

495 Що вас не обману, не ошукаю,

496 Я по вапняк із вами вирушаю.

497 Мене ви бачить будете завжди».

498 І ось вони по камінь цей пішли,

499 Ключем замкнувши двері до кімнати,

500 Щоб свій секрет надійно зберігати.

501 Та цілий день про це розповідать

502 Немає сенсу. Як прийшли назад,

503 Канонік той, попрацювавши добре,

504 Із вапняку зробив потрібну форму.

505 Та непомітно з рукава дістав

506 Пластинку срібну (чорт би його взяв!)

507 На унцію, не менше та не більше,

508 А далі фокус викинув хитріший!

509 Він під пластинку форму підігнав

510 (Про неї нещодавно я казав).

511 Цю штуку дуже спритно він утнув,

512 А панотець нічого не збагнув.

513 Сховав канонік срібло у рукав,

514 Відлив у форму з тигля свій розплав,

515 А потім все у воду помістив,

516 За тим отцю святому заявив:

517 «Мій друже, тільки руку простягніть

518 І чисте срібло там на дні знайдіть.

519 Якого дідька там щось буде інше,

520 Окрім металу в якості найвищій?»

521 Поки канонік це проголосив,

522 Пластину в воду спритно він впустив,

523 А далі знов її з води дістав.

524 «Хвала Христу! – священик закричав. –

525 Нехай святі всі вас благословлять.

526 Я буду таємницю зберігать,

527 Всіма святими я клянуся в тім.

528 Благаю, будьте вчителем моїм.

529 Я ваш навіки, ладен все віддати».

530 «Так, – відповів канонік. – Починати

531 Таємну вправу будемо ще раз,

532 Щоб стало це наукою для вас,

533 Щоб і тоді, як буду я відсутній,

534 Мистецтвом володіли ви могутнім.

535 Тому роботу нашу пригадайте

536 Та знову ртуті унцію подайте.

537 Якщо усім вказівкам вірним буть,

538 То знову сріблом обернеться ртуть».

539 Ретельно все священик готував,

540 Він знову ртуті унцію дістав,

541 Вогонь розводив довго, дуже сильно.

542 Канонік на процес дивився пильно.

543 Ані слівця при цьому не сказав

544 І за священиком спостерігав.

545 Новий обман канонік тут замислив,

546 І паличку дістав він порожнисту,

547 В яку він срібла унцію вмістив,

548 А отвір добре воском заліпив,

549 Так само, як робив він із вугіллям,

550 Де срібло було сховане надійно.

551 Поки з вогнем священик працював,

552 Канонік знову в тигель підсипав

553 Свій горезвісний порошок фальшивий

554 Для того, щоб нове зробити диво.

555 Нехай би чорт пройдисвіта забрав,

556 Щоб більше він людей не ошукав!

557 Канонік спритно працював над тиглем,

558 І паличкою помішав вугілля,

559 Аж поки пломбу воскову нагрів

560 І жаром її швидко розтопив.

561 Із палички прихованеє срібло

562 Швиденько все потрапило до тигля.

563 Розумному це має бути ясно.

564 Та вкотре злодій трюк утнув прекрасно,

565 І вдруге він такий обман зробив

566 Та знов у дурні панотця пошив.

567 А той був радий просто несказанно,

568 І як би я вам не хотів докладно

569 Цей подив фантастичний описати,

570 Словами це не можна передати.

571 Канонік мовив: «Хоч я небагатий,

572 Але ще на багато чого здатний.

573 Чи не могли знайти б ви, отче, мідь?»–

574 «Звичайно, пане, почекайте мить». –

575 «Якщо немає міді, то придбайте,

576 І прошу, отче, вас, не зволікайте».

577 Метал священик швидко відшукав,

578 І мідь до рук каноніку віддав,

579 А той відважив унцію від цього.

580 Я так втомився говорить про нього,

581 І мій простий язик не зможе дійсно

582 Жахливе описати лицемірство.

583 Наївним людям другом він ставав,

584 Та розум злий і чорне серце мав.

585 Хоча ці згадки крають мені душу,

586 Історію продовжити я мушу

587 Заради однієї лиш мети –

588 Людей від підступів застерегти.

589 Канонік мідь в посудину поклав

590 І знов подібну вправу розпочав.

591 Він сипав порошок, священик дув

592 Та перед піччю довго спину гнув.

593 Завзято, безупинно працював –

594 Ба, про шахрайство гадки він не мав.

595 Та ось канонік знов метал відлив

596 І в чан з водою форму помістив

597 Та умочив широкий свій рукав,

598 В якому він заздалегідь тримав –

599 Ви зрозуміли вже – пластинку срібла,

600 І знов її у чан підкинув підло.

601 Униз метал цей швидко опустився,

602 Поки священик в інший бік дивився.

603 За тим канонік швидко відшукав

604 Пластинку мідну, із води дістав,

605 Знов у рукав сховавши непомітно,

606 І панотця схопив за рясу спритно

607 Та відказав йому мов жартома:

608 «Ви, отче, зволікаєте дарма.

609 Не стійте, а мені допомагайте

610 І бажаний метал в воді шукайте».

611 Коли священик срібло це дістав,

612 Йому канонік радісно сказав:

613 «Тепер до ювеліра час рушати,

614 Щоб якість наших зливків з’ясувати.

615 Але я честю присягнуть готовий,

616 Що наш метал воістину чудовий,

617 Вам доказ мушу зараз я надати».

618 І, не забувши три пластинки взяти,

619 До ювеліра вмить вони пішли.

620 Вогонь і молоток там довели,

621 Що срібло було добрим, найчистішим.

622 Ніхто не був у світі щасливішим,

623 Ніж той священик. Ні ранковий птах,

624 Ні соловей у весняних лісах

625 Такими радісними не бувають;

626 Ні юні леді, що пісень співають

627 І вечорами мріють про любов,

628 Ні лицар, що гарячу має кров

629 І серце дами здобуває ревно –

630 Не знали того захвату, напевно.

631 Священик думав, що адептом став.

632 «Хай береже Господь вас, – він сказав. –

633 Вам рівних ув алхімії нема.

634 Яка ж рецепта вашого ціна?»

635 «Рецепт мій, отче, коштує чимало,

636 І в Англії лиш двоє його знали

637 Донині: я та ще один монах». –

638 «На все я згодний, друже! По руках?

639 Одне благаю: ціну лиш назвіть» –

640 «Заслуги ваші, отче, ні на мить

641 Забути я ніяк уже не зможу,

642 Тому я тільки сорок фунтів прошу.

643 Якби не наша дружба найщиріша,

644 Ціна була би набагато більша».

645 Тоді ці гроші панотець дістав

646 І за рецепт каноніку віддав.

647 Від споминів про підступ і оману

648 Обурюватись я не перестану.

649 Канонік тут сказав: «Моє Мистецтво

650 Небезпідставно таємничим зветься.

651 Я мушу про одне вас попрохати –

652 Рецепт у таємниці зберігати.

653 Якщо ж про це довідаються люди,

654 Тоді мені життя від них не буде.

655 Філософів ненавидить юрба».

656 Священик мовив: «Боже мій! Хіба

657 Я міг колись свойого друга зрадить?

658 Скоріше згоден я багатство втратить,

659 Ніж розповісти про Мистецтва дар,

660 Підставивши вас, друже, під удар». –

661 «Спасибі, отче. Успіх здобувайте.

662 Хай вас Господь благословить. Бувайте».

663 Пішов канонік, побажав удачі,

664 І більше панотець його не бачив.

665 Коли ж за свої вправи він засів –

666 Ні золота, ні срібла не зварив.

667 Каноніком обдурений підступним,

668 Він на гріховний шлях потрапив згубний.

669 Так золото веде людей до пекла,

670 Вступає з ними в боротьбу запеклу,

671 Перемагає – та зникає враз.

672 Жага багатства засліпляє нас,

673 І чесно, я, панове, вам кажу,

674 Що це приносить людям лиш біду.

675 Філософи говорять дуже темно

676 Про дивні свої досліди. Даремно

677 Нам намагатись зрозуміти їх,

678 Коли, подібно до птахів лісних,

679 Вони усе щебечуть-розмовляють,

680 Але насправді успіху не мають.

681 Як хто візьметься злато добувати,

682 Лише навчиться гроші марнувати.

683 І внаслідок захоплення цього

684 Замінить горе радощі його,

685 Злий вітер буде в гаманці гуляти,

686 І всі навколо будуть проклинати

687 Його за те, що борг не повернув.

688 Дивись уважно! Хто вогонь роздув,

689 Нехай себе спитає обережно,

690 Чи зможе врятуватись від пожежі?

691 Не треба випробовувати долю.

692 Я знаю: краще пізно, ніж ніколи,

693 Облиште: в цьому злата не знайти,

694 Немов сліпець, ідучи до мети.

695 Як легендарний Байард, кінь сліпий,

696 Летить на камінь в гонці бойовій,

697 Долаючи безстрашно свою путь –

698 Так само і алхіміки ідуть.

699 Якщо ж нас око обманути може,

700 Нехай тверезий розум допоможе.

701 І як би він далеко не дивився,

702 В алхімії ніхто не збагатився.

703 Залийте цей вогонь, бо буде пізно,

704 І проти вас він обернеться грізно.

705 Покиньте ви це ремесло непевне,

706 Воно біду лиш принесе, напевно.

707 Тепер, панове, трохи зауважу,

708 Що деякі філософи нам кажуть.

709 Арнольд із Вілланови написав

710 «Розарій» свій і ось що там сказав:

711 «Меркурій можна мортифікувати

712 Лише за допомоги його брата».

713 Я дуже добре це запам’ятав

714 І знаю, що до того це сказав

715 Славетний муж, Гермес Тричі Великий,

716 Алхімії засновник знаменитий:

717 «І не помре дракон, не стане златом,

718 Якщо не буде вбитий рідним братом».

719 Дракон – меркурій. Сульфур – його брат.

720 Вони в основі сущого лежать,

721 Місяць і Сонце їм відповідають.

722 І я скажу, хай всі запам’ятають:

723 Хто таємниць премудрості не знає,

724 Хай до Мистецтва рук не простягає.

725 Таємний сенс речей ти не збагнеш

726 І в пошуках на манівці зійдеш.

727 Це непроста для розуміння штука,

728 А таємниці таємниць наука.

729 Про це один я приклад пригадав.

730 Мудрець Платон багато учнів мав,

731 І ось один щось запитав у нього;

732 Я пригадаю кожне його слово.

733 «Скажи мені, учителю, – спитав він. –

734 Яким ім’ям звуть Таємничий Камінь?»

735 Філософ мовив:«Звуть його Титаном» –

736 «Що це таке?» – «Магнезія – те ж саме».

737 Та учень тут сказав: «Неясно знову ж.

738 Ignotum per ignotius ти мовиш.

739 А що то за Магнезія така?» –

740 «Скажу тобі, мій учню, це вода,

741 В якій чотири елементи злиті». –

742 «А чи не можна, вчителю, відкрити

743 Основу, корінь, суть в тій рідині?»

744 На це Платон рішуче мовив: «Ні,

745 Філософи клялись не відкривати

746 Таємних знань. Секрети зберігати

747 Та не писати в книгах без обмежень

748 Про те, що Богу самому належить.

749 Якщо ж Господь інакше побажає,

750 То обраним секрет Він відкриває.

751 Проте частіше Він не допускав

752 Людей до таємниць. Я все сказав».

753 Тут оповідь завершувати треба.

754 Скажу я так: якщо Господь на Небі

755 Філософам не хоче дозволяти

756 Навчити нас цей Камінь добувати,

757 Залиште ви непевну цю дорогу.

758 Якщо ж підете проти волі Бога,

759 То все життя вам золото шукати,

760 Але ніколи щастя не спіткати.

761 На цьому все. Нас, Боже, не покинь,

762 Від зла і лиха борони. Амінь.



Від перекладача
Твір англійського поета XIV ст. Джеффрі Чосера «Оповідь Слуги каноніка» входить до збірки «Кентерберійські оповіді» та є яскравим зразком соціокультурної рефлексії складного та багатогранного феномена – середньовічної європейської алхімії.

Повного українського перекладу «Кентерберійських оповідей» зараз не існує. Наявними є переклади лише кількох частин цього циклу – «Загального прологу», «Оповіді Мірошника», виконані Є.Крижевичем [1]. «Оповіді Слуги каноніка» серед них не було, що актуалізувало питання підготовки її українського перекладу.

На меті даного перекладу було поставлено підготовку тексту з максимальною відповідністю до оригіналу як у частині фактичного наповнення (лексико-термінологічного, семантичного, природничонаукового та історичного), так і в частині збереження емоційного навантаження твору та інтелектуального настрою автора. Іншим завданням перекладу є розвиток українського інформаційно-культурного простору – розширення літературного базису залученням класики європейської літературної традиції.

Для здійснення перекладу «Оповіді…» Чосера як головне джерело було використано поетичний переклад Дж. Ніколсона [2] сучасною англійською мовою. Для порівняння смислового наповнення та акцентів було використано віршований переклад частини твору сучасною англійською мовою, виконаний Ф. Вокером [3]. Для уточнення неоднозначних моментів було взято до розгляду оригінальний староанглійський текст [4]. Російськомовний поетичний переклад І. Кашкіна [5] було залучено для додаткового порівняння смислового наповнення текстів.

Представлений тут поетичний переклад зберігає кількість рядків і метричну структуру оригінального тексту. При виконанні поетичного перекладу ставилося на меті граничне наближення тексту вірша до точності підрядкового перекладу шляхом мінімізації власного образно-художнього внеску.

Костянтин Родигін


Коментарі
1. «Сім років я в каноніка служив…» Вочевидь, йдеться про одного з «регулярних каноніків» – представників духівництва, що вели напівчернечий спосіб життя.

7. «Тепер на голові онучу маю…» Англійське слово «hose» (панчоха) було свідомо замінено на українське «онуча», що при збереженні мотиву бідності героя дозволяє уникнути небажаних асоціацій з образом грабіжника, що виникли в сучасній суспільній свідомості.

11-12. «Від праці ув очах туман стоїть // І множити метали знов велить!». Терміни «multiply», «multiplication», які часто вживає Чосер, можуть означати як одну з канонічних операцій алхімії – «мультиплікацію», примноження благородних металів дією філософського каменю, так і примноження знань та багатства, виступаючи синонімом для занять алхімією взагалі. Ці терміни були перекладені залежно від контексту: «множити метали», «золото шукати», «злато добувати», «жага багатства».

40. Орпімент (від лат. auri pigmentum – золотий барвник) – мінеральний пігмент жовтого кольору. За хімічним складом – арсен (ІІІ) сульфід (As2S3).

47-48. «Щілини герметично замастити, // Щоб для повітря вихід перекрити…» Термін «герметично» вжито в перекладі свідомо. Поняття герметичності означає, перш за все, замкненість та непроникність чого-небудь (зокрема, посудини). Воно походить безпосередньо з лабораторної практики алхіміків – знавців «герметичного Мистецтва» (від імені Гермеса Трисмегіста, див. 715-716).

59. «Ні гази, що над розчином витають…» В цьому фрагменті Чосер використовує слово «spirites»- «духи» (лат. spiritus – дух). В термінології алхіміків одне з його значень співвідноситься з поняттям про леткі або газоподібні речовини. Для того, щоб зробити текст зрозумілішим для сучасного читача, в новоанглійському перекладі було використано сучасний природничонауковий термін «гази» (gases). Термін «газ» було запроваджено у XVIIст. видатним діячем пізньої алхімії Йоганном ван Гельмонтом. Етимологічно термін «газ» зазвичай пов’язують із грецьким chaos – «хаос», голландським gisten – «бродити», або німецьким geist – «дух». Спорідненість останнього з англійським ghost – «привид» надає такому прочитанню слова «газ» виразного містичного звучання. Тому вживання в описі алхімічних операцій терміну «гази» не означає втрати духовного, містичного сприйняття об’єкта, але полегшує сприйняття тексту.

75. Алембік – «дистиляційний шолом», верхня частина перегінної установки. Кукурбіт – її нижня частина, перегінний куб.

95. Реальгар (від араб rahj al-ġār – рудниковий пил) – мінеральний пігмент помаранчевого кольору. За хімічним складом – арсен моносульфід (AsS).

97. «Старанно срібло потім цитринуєш…». Йдеться про алхімічну операцію цитринування (від лат. citrus – лимон), що може бути метафорою трансмутації срібла в золото, оскільки останнє має жовтий колір.

407-408. «Ця ртуть піддатись має мукам смертним, // Щоб сріблом обернутися шляхетним». Чосер використовує типову для алхімії метафору «відродження через смерть». Див. також 711-712.

695. «Як легендарний Байард, кінь сліпий…» У цьому фрагменті Чосером згадано сліпого Байарда (Bayard the blind) – чарівного коня, якого середньовічний лицарський епос пов’язував із такими епічними героями, як Рено Монтабанський та Амадіс Галльський.

709. Арнольд із Вілланови (б.1235 – 1311) – знаменитий алхімік, лікар Салернської медичної школи. Автор трактату «Розарій філософів» (Rosarium Philosophorum).

711-712. «Меркурій можна мортифікувати // Лише за допомоги його брата». Архетипічний мотив «відродження через смерть» (407-408) конкретизується не менш стародавньою метафорою братовбивства. Див. також 719-720.

715-716. «Славетний муж, Гермес Тричі Великий, // Алхімії засновник знаменитий». Легендарного Гермеса Трисмегіста, автора базисного алхімічного тексту «Смарагдова Скрижаль» (Tabula Smaragdina), Чосер називає просто «отцем філософів» (father of philosophers). Використання титулу «Тричі Великий» (Трисмегіст) відповідає усталеній історичній традиції та має на меті підкреслити енциклопедичний характер оповідання, притаманний твору Чосера.

719-720. «Дракон – меркурій. Сульфур – його брат. // Вони в основі сущого лежать». Коротко викладено сутність так званої сульфур-меркуріальної теорії, згідно з якою в основі матерії, зокрема металів, лежать два принципи-першооснови. Філософський сульфур (сірка) є началом чоловічим, сухим, горючим та стійким, тоді як філософський меркурій (ртуть) – жіночим, вологим, летким та мінливим.

738. Ignotum per ignotiusНевідоме через невідоміше (лат.)


Джерела та література
1. Рудницька Н.М. Часова дистантність художнього твору як проблема перекладу: (на матеріалі перекладів «Кентерберійських оповідей» Дж. Чосера сучасною англійською, німецькою, українською та російською мовами): Автореф. дис. на здобуття ступеня канд. філол. наук: 10.02.16 / Н.М. Рудницька. – Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2005. – 19 с.

2. Chaucer G. The Canterbury Tales / Geoffrey Chaucer; [rendered into Modern English by J.U. Nicolson]. – New York: Dover Publication Inc., 2004. – P. 446-464.

3. Walker F. Geoffrey Chaucer and Alchemy / F. Walker // J. Chem. Educ. – 1932. – Vol. 9, No. 8. – Р. 1381-1383.

4. Chaucer G. The Canterbury Tales / Geoffrey Chaucer. – New York, 1855. – P. 479-498.



5. Чосер Дж. Кентерберийские рассказы / Джеффри Чосер; [пер. с англ. И. Кашкина и О. Румера]. – М.: Правда, 1988. – С. 490-509.


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка