Джоан К. Ролінґ Гаррі Поттер і келих вогню Гаррі Поттер – 4



Сторінка10/17
Дата конвертації01.12.2016
Розмір8,32 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   17

Несподіване завдання
— Поттере! Візлі! Ви будете нарешті слухати?

Роздратований голос професорки Макґонеґел ляснув, наче удар батогом. Гаррі та Рон аж підскочили й подивилися на неї.

Урок трансфігурації закінчувався. Учні практично завершили свою роботу. Всіх морських чайок, яких слід було перетворити на морських свинок, закрили у великій клітці на столі професорки Макґонеґел. Невілова свинка лишилася з пір'ям. Учні переписали з дошки домашнє завдання: "Опишіть та наведіть приклади змін трансформуючого закляття при виконанні міжвидових перетворень". От‑от мав прозвучати дзвінок, і Гаррі та Рон у дальньому кутку класу влаштували з Фредом і Джорджем "битву на мечах", замість яких використовували несправжні чарівні палички. Після окрику професорки Макґонеґел Рон завмер з бляшаним папугою, а Гаррі — з гумовою рибою.

— Нарешті Поттер і Візлі поводяться відповідно до свого віку — вони люб'язно продемонстрували нам це, — мовила професорка, сердито зирячи на них обох. Голова Гарріної риби обвисла й беззвучно впала на підлогу. За мить перед тим дзьоб Ронового папуги теж від'єднався від тіла. — Я всім вам хочу щось сказати.



Наближається Різдвяний бал — традиційна частина Тричаклунського турніру і прекрасна нагода поспілкуватися з нашими іноземними гостями. На бал запрошуються учні від четвертого класу й старші. Хоч, якщо бажаєте, можете запрошувати й молодших...

Лаванда Браун різко хихикнула. Парваті Патіл штурхнула її ліктем під ребра, напружуючи обличчя, щоб теж не захихотіти. Обидві озирнулися на Гаррі. Професорка Макґонеґел не звернула на них уваги, і Гаррі подумав, що це несправедливо, адже йому та Ронові вона щойно зауваження зробила.

— Усім одягти святкові мантії, — продовжувала професорка. — Бал почнеться на Святвечір у Великій залі. Початок о восьмій годині, а завершення — опівночі. Ще одне...



Професорка Макґонеґел повільно обвела поглядом клас.

— Різдвяний бал — це можливість для нас усіх... е‑е‑е... розпустити волосся, — промовила вона несхвальним тоном.



Лаванда хихикнула ще голосніше, міцно затисла рота долонею, щоб не було так чути. Гаррі розумів, з чого вони сміються: волосся в професорки Макґонеґел було вічно стягнене в тугий вузол, і здавалося, що вона ніколи в житті не розпускала його за жодних обставин.

— Але це аж ніяк не означає, — вела далі професорка, — що учням буде дозволено порушувати всі інші правила поведінки Гоґвортсу. Мені було б страшенно прикро, якби ґрифіндорські школярі якимось чином осоромили школу.



Продзвенів дзвінок, і почалося звичне шарудіння: всі складали портфелі й закидали їх на плечі.

Професорка Макґонеґел гукнула, намагаючись перекричати гамір:

— Поттере, підійди до мене на пару слів...



Вирішивши, що йтиметься про безголову гумову рибу, Гаррі похмуро поплівся до вчительського столу. Професорка Макґонеґел дочекалася, поки всі вийдуть, і сказала:

— Поттере, чемпіони та їхні партнери...

— Які ще партнери? — здивувався Гаррі.

Професорка подивилася на нього з підозрою, мовби він прикидався дурником.

— Ваші партнери на Святковому балу, Поттере, — холодно сказала вона. — Ваші танцювальні партнери.



У Гаррі всередині все скрутилося і наїжачилось:

— Танцювальні партнери?



Він відчув, що червоніє.

— Я не танцюю, — промовив швидко.

— Ні, ти танцюєш, — роздратувалася професорка Макґонеґел. — Я тобі кажу, що танцюєш. За традицією бал відкривають чемпіони зі своїми партнерами.

Гаррі на мить уявив себе в циліндрі, у фраку, та ще й у супроводі якоїсь дівчини, вбраної в сукню з рюшами, як ті, що вдягала тітка Петунія на святкові вечори, що відбувалися на роботі в дядька Вернона.

— Я не танцюю, — повторив він.

— Це традиція, — твердо мовила професорка Макґонеґел. — Ти чемпіон Гоґвортсу і робитимеш те, чого від тебе очікують, як від представника школи. Тому обов'язково знайди собі партнерку, Поттере.

— Але я не...

— Поттере, ти чув, що я сказала, — своїм тоном професорка Макґонеґел дала зрозуміти, що розмову закінчено.
* * *
Тиждень тому Гаррі сказав би, що пошуки партнерки для танців можна порівняти хіба з двобоєм з угорською рогохвісткою. Але тепер, після двобою, коли йому світила перспектива запрошувати дівчину на бал, йому здавалося, що легше позмагатися з рогохвісткою ще раз.

Гаррі досі не бачив, щоб стільки учнів записувалися провести Різдво у Гоґвортсі. Сам він, звісно, завжди залишався, бо інакше довелося б повертатися на Прівіт‑драйв. Але дотепер Гаррі був один з небагатьох. А от цього року залишалися всі, починаючи з четвертого класу. І всі страшенно переймалися майбутнім балом — принаймні, дівчата. Просто дивовижно, скільки дівчат, як раптом виявилося, навчається в Гоґвортсі. Раніше Гаррі цього не помічав. Дівчата хихотіли й перешіптувалися в коридорах, дівчата заливалися дзвінким сміхом, коли повз них проходили хлопці, дівчата схвильовано обмінювалися думками, хто що одягне на Святковий бал...

— Чому вони завжди ходять зграями? — спитав Гаррі в Рона, коли їх проминуло з десяток дівчат, пирскаючи сміхом і витріщаючись на Гаррі. — Як узагалі можливо порозмовляти з якоюсь однією, щоб запросити?

— Може, аркан накинути? — порадив Рон. — Ти вже знаєш, на котру?

Гаррі не відповів. Він прекрасно знав, кого хотів би запросити, але йому не вистачало сміливості... Чо була за нього старша на рік і дуже гарна. Крім того, вона добре грала у квідич і її всі любили.

Рон, здавалося, розумів, що діється у Гарріній душі.

— Слухай, які проблеми? Ти ж чемпіон. Ти недавно переміг угорську рогохвістку. Та вони в чергу ставатимуть, щоб піти з тобою на бал.



Віддаючи належне їхній недавно поновленій дружбі, Рон понизив гіркоту у власному голосі майже до мінімуму. На диво, Гаррі виявив, що Рон має рацію.

Уже на другий день кучерява третьокласниця з Гафелпафу з якою Гаррі ні разу навіть словом не перекинувся, запросила його піти з нею на бал. Гаррі був захоплений зненацька і тому відповів "ні", навіть не придумавши причини для відмови. Дівчинка ображено відійшла, а Гаррі весь урок історії магії довелося терпіти насмішки Діна, Шеймуса та Рона. Ще через день до Гаррі підійшли аж дві дівчинки: другокласниця і — просто жахливо — п'ятикласниця, яка, здавалося, могла Гаррі просто прибити, якби він їй відмовив.

— Вона ж була гарненька, — чемно сказав Рон, цього разу без реготу.

— Вища за мене на голову, — відповів Гаррі, все ще схвильований. — Уяви, на що б це було схоже, якби я з нею танцював.

Він постійно пригадував Герміонині слова про Крума: "Він їм подобається лиш тому, що знаменитий!" Гаррі дуже сумнівався, що хоч одна з дівчат, які напрошувалися в його партнерки, захотіла б піти з ним на бал, якби він не був шкільним чемпіоном. Далі він замислився, чи думав би про таке, якби його запросила Чо.

Загалом Гаррі мусив визнати, що, незважаючи на тривожну перспективу відкриття балу, його життя значно покращало відколи він упорався з першим завданням. Він більше не мав помітних неприємностей у коридорах і підозрював, що завдячує цим Седрикові. Гаррі вважав, що Седрик, вдячний за підказку про драконів, попросив гафелпафців дати йому спокій. Здавалося також, що довкола поменшало значків "Підтримуйте СЕДРИКА ДІҐОРІ." Звичайно, Драко Мелфой при кожній нагоді продовжував цитувати статтю зі "Щоденного Віщуна" про Гаррі, але сміялися з цього дедалі рідше. Гаррі радів, що Ріта Скітер і досі не надрукувала статті про Геґріда.

— Не подібно, шо вона направду си цікавить магічними істотами, — відповів Геґрід, коли Гаррі, Рон та Герміона на останньому в півріччі уроці догляду за магічними істотами запитали, як пройшло його інтерв'ю з Рітою Скітер. На їхнє велике полегшення, Геґрід уже не наполягав на близькому контакті зі скрутами, тож вони сиділи позад його халупи за саморобним столом і готували свіжі набори кормів для скрутів.

— Вона хтіла, аби я говорив тілько про тебе, Гаррі, — казав Геґрід низьким голосом. — Ну, я мовив, що ми колєґи, відколи я забрав тя від Дурслів. "І за ці чотири роки вам не доводилося його лаяти?", — спитала вона. — "І він жодного разу не пошив вас у дурні?" Я сказав "нє", і вона зовсім си не тішила з того. Гаррі, думаєш, вона хтіла, аби я сказав, що ти мерзенник?

— Звісно, що хотіла, — відповів Гаррі, кидаючи шматки драконячої печінки у велику залізну чашу й беручи ножа, щоб нарізати ще. — Вона не може й далі писати, що я — маленький трагічний герой. Це стає нудно.

— Геґріде, їй потрібен новий підхід, — з мудрим виглядом пояснив Рон, облущуючи саламандрячі яйця. — Треба було сказати, що Гаррі — чокнутий злочинець!

— Але ж се не так! — Геґрід був щиро вражений.

— Їй би треба було взяти інтерв'ю у Снейпа, — похмуро сказав Гаррі. — Він втамував би її спрагу на сто відсотків: "З найпершого дня у школі Поттер уперто порушував правила..."

— Він так казав? — спитав Геґрід, доки Рон з Герміоною сміялися. — Може, ти й порушив якісь правила, Гаррі, але ж ти файний хлопець!

— Геґріде, ми жартуємо, — усміхнувся Гаррі.

— Геґріде, а ти прийдеш на Різдвяний бал? — поцікавився Рон.

— Може, й зазирну, — хрипко відповів Геґрід. — Має бути файно, як мені си видає. Ти меш відкривати вечір — так, Гаррі? То кого ти си вибрав?

— Поки що нікого, — відповів Гаррі, відчуваючи, що знову червоніє. Геґрід не продовжив теми.



Останній тиждень перед Різдвом ставав дедалі бурхливішим. Скрізь ширилися чутки про Святковий бал, хоч Гаррі половині з них і не вірив — наприклад, що Дамблдор придбав у мадам Розмерти вісімсот діжок хмільної медовухи. Зате схоже було на правду, що він запросив на танці "Фатальних сестер". Гаррі не знав, хто такі чи що таке ті "Фатальні сестри", бо ніколи не мав чаклунського радіо. Однак, судячи з шаленого захвату тих, хто виріс, слухаючи ЧРМ (Чаклунську радіомережу), то була дуже популярна група.

Деякі вчителі, такі, як крихітний професор Флитвік, уже й не намагалися чогось навчити на своїх уроках, адже було очевидно, що думками учні перебувають деінде. У середу він навіть дозволив їм на своєму уроці гратися, а сам обговорював з Гаррі його бездоганне замовляння‑викликання на першому завданні Тричаклунського турніру. Інші вчителі не були такі великодушні. Професора Бінса, наприклад, від хронології повстань ґоблінів не відірвала б навіть власна смерть — що вже казати про таку "дрібничку", як Різдвяний бал. Просто дивовижно, як він умів перетворити описи кривавих і жорстоких ґоблінських бунтів на занудство, чимось схоже на звіти Персі про товщину казанів. Професори Макґонеґел та Муді завантажували їх до останньої секунди занять, а Снейп скоріше усиновив би Гаррі, ніж дозволив би на своїх уроках гратися. З відразою поглипуючи на клас, він повідомив, що на останньому уроці півріччя дасть контрольну з протиотрут.

— Що за паскудний тип! — з гіркотою сказав Рон того вечора у ґрифіндорській вітальні. — В останній день давати контрольну! Пересобачити останні години року!

— Щось не схоже, що ти перевтомлюєшся, — зиркнула Герміона поверх свого зошита з "Зілля й настійок". Рон захопився побудовою замку з вибухових карт. Це було набагато цікавіше, ніж робити те саме зі звичайних маґлівських, адже ця розвага будь‑якої миті могла несподівано закінчитися.

— Це ж Різдво, Герміоно, — ліниво сказав Гаррі. Він сидів у кріслі біля каміна і вдесяте перечитував "Літаючи з "Гарматами".



Герміона суворо глянула й на нього:

— Гаррі, я думала, що хоч ти робиш щось корисне, навіть якщо не вчиш протиотрути!

— Наприклад? — спитав Гаррі, спостерігаючи, як Джо Дженкінс із "Гармат" метнув бладжера в напрямку загонича "Кажанів з Проклятого замку".

— Яйце! — прошипіла Герміона.

— Та ну, Герміоно, до двадцять четвертого лютого ще далеко, — сказав Гаррі.

Він тримав яйце у валізі і не заглядав у нього з часу святкового вечора після першого завдання. Зрештою, залишалося цілих два з половиною місяці, щоб дізнатися, що означають усі ті пронизливі завивання.

— Та на це ж може піти цілий тиждень! — обурилася Герміона. — Ти будеш наче ідіот, якщо всі знатимуть, яке наступне завдання, а ти — ні!

— Дай йому спокій, Герміоно, Гаррі заслужив відпочинок, — сказав Рон. Він якраз розмістив дві останні карти на вершечку замку, і цілісінька споруда вибухнула, обсмаливши йому брови.

— Прикольно виглядаєш, Рон... Пасуватимеш до своєї святкової мантії.



Це були Фред і Джордж. Вони підсіли за стіл до Гаррі, Рона та Герміони, якраз коли Рон визначав, наскільки серйозні його ушкодження.

— Рон, позичиш Левконію? — спитав Джордж.

— Ні, бо її зараз нема — полетіла з листом, — сказав Рон. — А що?

— Джордж хотів запросити її на бал, — саркастично кинув Фред.

— Нам треба відправити листа, йолопе, — сказав Джордж.

— І кому ж це ви пишете? — спитав Рон.

— Не пхай свого носа до чужого проса, бо я ще й його присмалю, — погрозливо замахав чарівною паличкою Фред. — То ви вже знайшли собі дівчат на бал?

— Ні.

— То поквапся, старий, бо всіх гарненьких порозбирають, — сказав Фред.

— А ти з ким ідеш? — поцікавився Рон.

— З Анжеліною, — відразу ж відповів Фред без найменшого сліду збентеження.

— Що? — вигукнув захоплений зненацька Рон. — Ти її вже запросив?

— Влучне запитання, — сказав Фред. Він повернув голову й гукнув через усю вітальню:

— Агов, Анжеліно!



Анжеліна, котра якраз базікала з Алісією Спінет, сидячи біля каміна, поглянула на нього.

— Що? — гукнула вона у відповідь.

— Хочеш піти зі мною на бал?

Анжеліна окинула Фреда оцінювальним поглядом.

— Ну добре, — сказала вона, повернулася до Алісії й продовжила балачку з ледь помітною усмішкою.

— Ну от, — сказав Фред до Гаррі та Рона, — все дуже просто.

Він звівся на ноги й позіхнув:

— Доведеться взяти шкільну сову. Ходімо, Джорджику... — І вони пішли.



Рон перестав обмацувати брови й поглянув на Гаррі крізь тліючий кістяк свого карткового замку.

— Ми таки повинні ворушитися... повинні когось запросити. Він правильно каже. Ми ж не хочемо в результаті опинитися поруч з парою тролів.

— Вибач, з ким? — аж спалахнула від обурення Герміона.

— Ну, знаєш, — гигикнув Рон, — краще я піду сам, ніж, скажімо, з Луїзою Міджен.

— У неї останнім часом набагато менше прищів. І вона дуже мила!

— У неї ніс перехняблений!

— Ага, зрозуміло, — наїжачилася Герміона. — Тобто ти готовий піти з гарненькою дівчиною, навіть якщо вона просто нестерпна?

— Е‑е‑е... ага, приблизно так, — погодився Рон.

— Я йду спати, — урвала розмову Герміона і, не сказавши більше й слова, подалася до сходів у дівчачу спальню.
* * *
Гоґвортці, бажаючи ще дужче вразити гостей з Бобатону та Дурмстренґу, вирішили на Різдво показати замок у всій красі. Коли його прикрасили, Гаррі відзначив, що таких чудових оздоб він у школі ще не бачив. Нетанучі бурульки прикріпили до поручнів мармурових сходів; на традиційні дванадцять ялинок у Великій залі начіпляли найрізноманітніших прикрас: від самосвітних жолудів до золотих, одначе живісіньких, сов, а лицарські обладунки зачаклували так, що, коли повз них хтось проходив, вони починали щедрувати. Це було неабищо — чути "Щедрик‑щедрик, щедрівочка..." у виконанні порожнього шолома, що знав лише половину слів. Кілька разів шкільний сторож Філч мусив витягати з обладунків Півза, що взяв собі за звичку там ховатися і в перервах між щедрівками горлав придумані ним самим віршики нещедрувального змісту.

Гаррі ще й досі не запросив Чо на бал. Вони з Роном страшенно хвилювалися, але, як зауважив Гаррі, Рон без партнерки не здаватиметься таким дурнем, як він сам — адже Гаррі разом з іншими чемпіонами мав відкривати бал.

— Про запас завжди залишається Плаксива Мірта, — похмуро пожартував він, маючи на увазі привидку, що оселилася в дівчачому туалеті на третьому поверсі.

— Гаррі, треба просто зціпити зуби й запросити, — сказав Рон у п'ятницю вранці таким тоном, наче вони збираються штурмувати неприступну фортецю. — Давай домовимось: коли зустрінемося ввечері у вітальні, то в обох уже будуть партнерки. Згоден?

— Е‑е‑е... Добре, — погодився Гаррі.



Проте щоразу, коли він того дня бачив Чо — на перерві, на обіді, і раз по дорозі на історію магії, — вона була оточена приятельками. Невже вона ніколи не ходить сама? Може, підстерегти її, як ітиме в туалет? Ба ні — здавалося, що навіть туди її супроводжують четверо чи п'ятеро дівчат. Але якщо не запросити її якнайшвидше, то її обов'язково запросить хтось інший.

Він ніяк не міг зосередитися на Снейповій контрольній з протиотрут, і в результаті забув додати основний складник — шлунковий камінь бізор. Це означало найнижчу оцінку, але Гаррі було байдуже. Він збирав усю свою відвагу для рішучого вчинку. Щойно прозвучав дзвінок, Гаррі схопив портфель і помчав до підвальних дверей.

— Побачимося на вечері, — гукнув він до Рона й Герміони і кинувся сходами нагору.



Йому треба було просто відкликати Чо на одне слово... Шукаючи її, він пробіг кількома коридорами і, навіть швидше, ніж сподівався, наткнувся на Чо — вона саме виходила з уроку захисту від темних мистецтв.

— Е‑е‑е... Чо... Можна тебе на хвилинку?



"Хоч би ж не так неприховано хихотіли", — зі злістю подумав Гаррі про подруг Чо. Добре, що хоч вона не сміялася.

— Звичайно, — сказала вона і відійшла з ним так, щоб не чули однокласниці.



Гаррі повернувся до неї, і шлунок його дивно підскочив — так буває, коли пропустиш сходинку, спускаючись додолу.

— Е‑е‑е... — протяг він.



Він просто не міг сказати їй цього. Просто не міг. Але ж мусив. Чо розгублено дивилася на нього.

Слова вилетіли раніше, ніж язик їх промовив.

— Хочнабалзіною?

— Що? — не зрозуміла Чо.

— Хочеш... хочеш піти на бал зі мною? — спитав Гаррі. І чому він почервонів саме в цю мить? Чому?

— Ох! — Чо почервоніла теж. — Ох, Гаррі, мені страшенно прикро, — було видно, що це справді так. — Я вже пообіцяла іншому хлопцеві.

— А‑а... — тільки й сказав Гаррі.



Він почувався вкрай незвично: ще мить тому всередині все звивалося, мов клубок змій, а тепер здавалося, що в животі в нього порожнеча.

— Що ж, — сказав він, — нічого страшного.

— Мені дуже‑дуже прикро, — тихо повторила вона.

— Усе нормально, — сказав Гаррі.



Вони стояли, дивлячись одне на одного.

— Ну... — нарешті обізвалася Чо.

— Так, — сказав Гаррі.

— Ну то па‑па, — сказала Чо, і, все ще червона, пішла.

— З ким ти йдеш? — не стримавшись, гукнув їй услід Гаррі.

— З Седриком, — відповіла Чо. — 3 Седриком Діґорі.

— А‑а, ясно.

Гаррі відчув, що його нутрощі знову повернулися на місце. Але тепер вони були налиті свинцем.

Геть забувши про вечерю, він повільно підіймався до ґрифіндорської вежі. З кожним кроком у голові відлунював голос Чо: "Седрик... Седрик Діґорі." Седрик уже починав був Гаррі подобатись, незважаючи навіть на те, що той якось був переміг його у квідич, і що був гарний, популярний і улюблений чемпіон більшості школярів. Тепер Гаррі раптом зрозумів, що насправді Седрик — лише нікчемний красунчик з курячими мізками.

— Казкові вогні, — отупіло промовив він до Гладкої Пані — учора пароль було змінено.

— Так, авжеж, дорогенький! — провуркотіла вона, розгладила нову блискучу стрічку у волоссі, нахилилася вперед і пропустила його.

Гаррі увійшов до вітальні, озирнувся і, на свій подив, помітив Рона, котрий сидів у найдальшому кутку з посірілим обличчям. Біля нього сиділа Джіні й говорила щось підкреслено тихо й заспокійливо.

— Роне, що сталося? — спитав Гаррі, підходячи.



Рон поглянув на нього з виглядом невимовного жаху.

— Нащо я це зробив? — ошаліло спитав він. — Не знаю, що на мене найшло!

— Що ж ти зробив? — допитувався Гаррі.

— Він... запросив Флер Делякур піти з ним на бал, — пояснила Джіні. Видно було, що вона намагається приховати посмішку, продовжуючи зі співчуттям погладжувати Ронову руку.

— Що‑що?! — не повірив Гаррі.

— Не знаю, що на мене найшло! — задихався Рон. — На що я розраховував? Там було повно людей... скрізь... я, мабуть, сказився... усі ж це бачили! Я проходив повз неї у вестибюлі — вона якраз розмовляла з Діґорі — і тут на мене найшло. Я її запросив!



Рон застогнав і затулив обличчя долонями. При цьому й далі бурмотів:

— Вона подивилася на мене, як на якогось морського слизняка. Нічого навіть не відповіла. А я... н‑не знаю... нарешті отямився, чи що, і — драла!

— Вона частково віїла, ти правду казав, — мовив Гаррі. — Її бабуся була віїлою. Ти не винен. Думаю, що коли ти повз неї проходив, вона застосувала свою силу на Діґорі, а ти потрапив під вплив. Але вона дарма старалася. Він піде з Чо Чанґ.

Рон підняв очі.

— Я щойно запрошував її піти зі мною, — похнюплено сказав Гаррі, — і вона мені розповіла.



Джіні раптом перестала всміхатися.

— Це просто казна‑що, — обурився Рон, — ми єдині залишилися без пари. Та ще Невіл. Угадай, кого він запросив? Герміону!

— Що? — вигукнув спантеличений новинами Гаррі.

— Отож! — до Ронового обличчя почав повертатися нормальний колір і він навіть засміявся. — Він мені розповів це після Снейпового уроку. Сказав, що Герміона завжди була до нього така люб'язна, допомагала з навчанням і все таке — але вона йому відповіла, що її вже хтось запросив. Ха! Якби ж то! Вона просто не захотіла йти з Невілом... Та й хто б ото захотів?

— Припини! — роздратувалася Джіні. — Не смійся!

І тут до вітальні крізь отвір пролізла Герміона.

— Чого ви не прийшли вечеряти? — спитала вона, підходячи.

— Бо... хлопці, перестаньте сміятися... бо їм обом відмовили дівчата, яких вони хотіли запросити на бал! — сказала Джіні.

Від цих слів Гаррі та Рон замовкли.

— Красненько тобі дякуємо, Джіні, — кисло промовив Рон.

— Що, Роне, всіх красунь розібрали? — зверхньо сказала Герміона. — Луїза Міджен з кожною хвилиною гарнішає, правда? Не сумніваюся, ти таки знайдеш кого‑небудь, хто з тобою піде...

Але Рон дивився на Герміону так, ніби раптом побачив її у геть іншому світлі.

— Герміоно, знаєш, а Невіл має рацію! Ти ж таки дівчина!

— Влучне спостереження, — промовила вона крижаним голосом.

— Можеш піти з кимось із нас! — сказав Рон.

— Ні, не можу, — відповіла Герміона.

— Та ну, чого ти, — нетерпляче сказав Рон, — нам дуже потрібні партнерки. Ми будемо наче телепні, якщо нікого не знайдемо. Усі вже познаходили...

— Я не можу з вами піти, — Герміона залилася рум'янцем, — бо я вже декому пообіцяла.

— Не може бути! — вигукнув Рон. — Ти сказала це просто, щоб відшити Невіла!

— Та невже? — Герміонині очі небезпечно зблиснули. — Якщо ти, Роне, аж три роки не помічав, що я — дівчина, то це не означає, що цього не помітив хтось інший.

Рон поглянув на неї. Тоді знов усміхнувся.

— Ну добре, добре, ми знаємо, що ти дівчина, — сказав він. — Цього вистачить? Підеш?

— Я ж тобі сказала! — розлютилася Герміона. — Я вже йду з іншим! — і подалася в напрямку дівочої спальні.

— Вона бреше, — категорично сказав Рон, провівши Герміону поглядом.

— Ні, не бреше, — тихо заперечила Джіні.

— Із ким же вона йде? — задерикувато спитав Рон.

— Я тобі не скажу, це її власна справа, — відказала Джіні.

— Що ж, — Рон був остаточно виведений з рівноваги, — це вже просто тупо. Джіні, ти підеш з Гаррі, а я...

— Я не можу, — сказала Джіні і стала червона, як буряк. — Я йду з Невілом. Він запросив мене, коли Герміона йому відмовила, і я подумала... нехай... Я б інакше не потрапила, бо я ще не в четвертому класі. — Вигляд у неї був нещасний. — Я піду, мабуть, повечеряю, — додала вона і, похнюпивши голову, вийшла крізь отвір за портретом.

Рон глянув на Гаррі округленими з подиву очима.

— Що це на них найшло? — запитав він.



Та Гаррі якраз помітив, що крізь отвір у вітальню залазять Парваті та Лаванда. От і настала мить для рішучої дії.

— Зачекай тут, — кинув він Ронові, устав і підійшов до Парваті:

— Парваті? Підеш зі мною на бал?

На Парваті напало хихотіння. Гаррі зачекав, коли воно вщухне, схрестивши в кишені мантії пальці.

— Добре, піду, — нарешті погодилася вона, страшенно засоромившись.

— Дякую, — Гаррі аж полегшало. — А ти, Лавандо, підеш з Роном?

— Вона йде з Шеймусом, — повідомила Парваті, і вони з Лавандою захихотіли ще дужче.



Гаррі зітхнув.

— А ти не знаєш, хто міг би піти з Роном? — спитав він, стишивши голос, щоб Рон нічого не почув.

— Може, Герміона Ґрейнджер? — сказала Парваті.

— Вона вже йде з іншим.



Парваті була вражена.

— Та ти що? З ким? — верескнула вона.



Гаррі знизав плечима.

— Поняття не маю, — сказав він. — То як бути з Роном?

— Гм... Думаю, моя сестра змогла б піти, — повільно протягла Парваті. — Ти знаєш — Падма... з Рейвенклову. Якщо хочеш, я її спитаю.

— Це було б чудово, — зрадів Гаррі. — Скажеш мені потім, добре?



Він повернувся до Рона, думаючи, що через цей бал набагато більше мороки, ніж він того вартий, і щиро сподіваючись, що ніс у Падми Патіл не перехняблений.
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ —

Святковий бал
Попри величезну кількість домашніх завдань, яких назавдавали четвертокласникам на канікули, Гаррі не мав настрою працювати після закінчення навчального півріччя. Тож тиждень перед Різдвом він разом з усіма розважався, як лише міг. Учнів у ґрифіндорській вежі було не менше, ніж під час навчання. Здавалося, що вежа аж поменшала через небувалий галас її мешканців. Канаркові заварні тістечка Фреда й Джорджа мали чималий успіх, і тому в перші дні канікул скрізь можна було зустріти оброслих пір'ям учнів. Але незабаром ґрифіндорці стали обачнішими, коли хтось їх чимось частував — щоб не з'їсти часом канаркове заварне. Тож Джордж зізнався Гаррі, що вони з Фредом зараз винаходять щось інше. Гаррі пообіцяв собі ніколи не брати у Фреда з Джорджем навіть крихти. Він пам'ятав, як Дадлі від їхніх цукерок рознесло язика.

Густий лапатий сніг падав на замок та навколишні землі. Світло‑блакитна бобатонська карета скидалася на великий заморожений гарбуз, а Геґрідова халупа стала, мов пряникова хатинка з казки. Ілюмінатори дурмстрензького корабля затягло крижаною емаллю, снасті побіліли від інею. Ельфи‑домовики перевершили самих себе, наготувавши смаженого й тушкованого м'яса та апетитних пудингів. І тільки Флер Делякур вдавалося знаходити причини для невдоволення.

— Уся ця 'Оґвогтська їжя дуже некогисна й важька, — якось увечері сказала вона сварливим голосом, повертаючись із Великої зали. Друзі йшли позад неї. Рон ховався за Гаррі, з усієї сили стараючись, щоб Флер його не помітила. — Я не волізу в святкову мантію!

— О‑о‑о, це трагедія, — роздратовано буркнула Герміона, коли Флер вийшла у вестибюль. — Вона про себе дуже високої думки!

— Герміоно, з ким ти йдеш на бал? — спитав Рон.



Він увесь час докучав їй цим запитанням, сподіваючись захопити її зненацька. Та Герміона лише насупилася й сказала:

— Я тобі не скажу, ти будеш мене діставати.

— Візлі, ти шо, тіпа, жартуєш? — сказав за їхніми спинами Мелфой. — Ти що, хочеш сказати, шо хтось, карочє, піде на бал з цією зубатою бруднокровкою?

Гаррі й Рон обернулися, щоб на нього кинутись, але Герміона голосно вигукнула, махаючи рукою комусь поверх Мелфоєвого плеча:

— Добрий день, професоре Муді!



Мелфой зблід і відскочив, дико озираючись у пошуках Муді, але той і досі сидів за вчительським столом, доїдаючи тушковане м'ясо.

— Боягузливий тхорик! — уїдливо кинула Герміона услід Мелфоєві. А тоді, щиро сміючись разом з Гаррі та Роном, рушила вгору мармуровими сходами.

— Герміоно, — Рон глянув на неї збоку й раптом насупився. — Що з твоїми зубами?

— А що з ними? — здивувалася вона.

— Змінилися... Я щойно помітив...

— Авжеж змінилися — чи ти хотів, щоб я ходила з тими іклами, які мені начарував Мелфой?

— Та ні, вони стали інакші, ніж були перед тим, як Мелфой їх закляв... стали рівні й поменшали...

Герміона раптом пустотливо всміхнулася, й Гаррі теж помітив: усмішка в неї геть інакша, ніж та, що він пам'ятав.

— Ну... коли я пішла до мадам Помфрі, щоб зменшити зуби, вона тримала переді мною дзеркало й наказала крикнути "стоп", коли зуби знову стануть такі, як були, — пояснила Герміона. — І я... дала їй потримати дзеркало трохи довше. — Вона всміхнулася ще ширше. — Мамі з татом це не сподобається. Я вже сто років переконую їх, щоб дозволили мені зменшити зуби, а вони кажуть, щоб я носила пластинку. Ви ж знаєте, вони зубні лікарі, і вважають, що зуби і магія — це не... О, дивіться! Левконія повернулася!



Крихітна Ронова сова щось бурхливо щебетала, сидячи на вершечку обліплених бурульками перил. До її лапки був прив'язаний сувій пергаменту. Школярі, проходячи, тицяли на неї пальцями й сміялися, а зграйка третьокласниць зупинилася і одна з дівчаток вигукнула:

— Дивіться, яка манюня сова! Яка гарнесенька!

— Шизоїдний клубок пір'я! — зашипів Рон. Він кинувся нагору і схопив Левконію. — Ти повинна приносити листа адресатові, а не товктися у всіх на очах!

Левконія щасливо ухкала, вистромивши голову з Ронового кулака. Третьокласниці були вражені.

— Зникніть! — гримнув на них Рон, махаючи кулаком з Левконією. Шугаючи в повітрі, сова заухкала ще щасливіше. — На, Гаррі, це тобі, — додав Рон на півтона тихіше, коли обурені третьокласниці втекли. Він зняв Сіріусову відповідь з лапки Левконії. Гаррі сховав її в кишеню, і вони кинулися до ґрифіндорської вежі, щоб там прочитати.



Всі у вітальні були заклопотані канікулярними справами, й нікого не обходило, хто що робить. Гаррі, Рон і Герміона сіли окремо від усіх біля темного вікна, яке поступово заносило снігом, і Гаррі прочитав:

Дорогий Гаррі!

Вітаю з перемогою! Той, хто вкинув твоє ім'я у Келих, тепер, мабуть, не дуже радий. Я збирався запропонувати тобі закляття "Кон'юнктивітіс", адже очі в дракона — найслабше місце...

— Крум так і зробив! — прошепотіла Герміона.



...але твій спосіб був кращий. Я вражений.

Але, Гаррі, не задирай носа... Ти виконав лиш одне завдання. Той, хто втяг тебе в турнір, матиме ще не одну нагоду тебе скривдити. Будь напоготові — особливо, коли особа, про яку ми з тобою говорили, десь поблизу. І намагайся не потрапляти в халепи.

Підтримуй зі мною зв'язок, я хочу знати про кожну незвичну дрібничку.

Сіріус.

— Він каже про те саме, що й Муді, — тихо сказав Гаррі, запихаючи листа в кишеню мантії. — Постійна пильність! Можна подумати, що я ходжу з міцно заплющеними очима, стукаючись об стіни...

— Гаррі, але ж він пише правильно, — сказала Герміона, — попереду в тебе ще два завдання. Ти й справді мусиш глянути в те яйце й почати думати, що воно означає...

— Герміоно, у нього ще купа часу! — огризнувся Рон. — Гаррі, в шахи зіграємо?

— Давай, — відповів Гаррі. Тоді, перехопивши Герміонин погляд, сказав:

— Та що ти, хіба я можу зосередитись, коли навколо такий шарварок? Тут і яйця не почуєш.

— Може, й так, — зітхнула вона й сіла спостерігати за їхнім шаховим поєдинком. Партія закінчилася тим, що Рон поставив Гаррі ефектний мат за допомогою двох до необачності відчайдушних пішаків та войовничого офіцера.
* * *
Різдвяного ранку Гаррі прокинувся якось раптово. Дивуючись, що ж це так несподівано його збудило, він розплющив повіки і майже впритул перед собою побачив величезні круглі зелені очі, що дивилися на нього з темряви.

— Добі! — вигукнув Гаррі, відсахнувшись від ельфа так різко, що ледь не впав з ліжка. — Не роби так!

— Добі пе‑перепрошує, п‑паничу! — злякано запищав Добі, відстрибуючи назад і затуляючи довгими пальцями рот. — Добі п‑просто хотів п‑привітати Гаррі Поттера з Різдвом і принести йому дарунок, паничу! Гаррі Поттер сказав, що Добі може часом приходити, щоб з ним побачитися!

— Усе нормально, — Гаррі все ще дихав швидше, ніж звичайно, хоч серце потроху заспокоювалося. — Лише... лише наступного разу штовхни мене абощо, а не нахиляйся наді мною так, як зараз...



Гаррі відхилив запони, взяв зі столика окуляри й надів їх. Його вигук розбудив Рона, Шеймуса, Діна й Невіла. Заспані і скуйовджені, вони визирали з‑за ледь розсунутих запон своїх ліжок.

— Що, Гаррі? На тебе хтось напав? — сонно спитав Шеймус.

— Та ні, це Добі, — пробурмотів Гаррі. — Спіть.

— О! Дарунки! — Шеймус помітив чималу купу пакунків біля ліжка.



Рон, Дін і Шеймус вирішили, якщо вони вже прокинулися, то теж можуть узятися за свої дарунки. Гаррі обернувся до Добі, що стояв біля його ліжка, все ще переживаючи, що засмутив Гаррі. На петельці його чохла для чайника гойдалася ялинкова прикраса.

— Чи Добі може віддати Гаррі Поттеру дарунок? — невпевнено запитав він.

— Авжеж, можеш, — сказав Гаррі. — Е‑е‑е... Я теж для тебе щось маю.

Це була брехня. Він для Добі нічого не купив, але швидко відкрив свою валізу й вийняв зав'язану вузлом пару розтягнутих шкарпеток. То були його найстаріші і найнеулюбленіші шкарпетки, жовто‑гірчичного кольору, що колись належали дядькові Вернону. Розтяглися шкарпетки через те, що Гаррі понад рік тому ховав у них стервоскоп. Він витяг стервоскоп і простяг шкарпетки Добі, кажучи:

— Вибач, забув загорнути...



Та Добі був надзвичайно задоволений.

— Шкарпетки — най‑найулюбленіший одяг Добі, паничу! — сказав він, знімаючи з себе старі й надіваючи дядьковернонівські. — Я тепер маю їх аж сім, паничу... але, паничу Гаррі Поттер... — промовив він, вирячивши очі й натягши шкарпетки аж до трусів, — у крамниці помилилися, дали вам дві однаковісінькі!

— Ой, Гаррі, як ти міг не помітити! — зареготав Рон зі свого ліжка, закиданого обгортковим папером. — Слухай, Добі, візьми ще оцю пару, перемішаєш їх з тими, і буде, як треба. А оце твій светр!

Він кинув Добі пару щойно розпакованих фіолетових шкарпеток та сплетений місіс Візлі светр.

Добі був приголомшений.

— Панич такий люб'язний! — запищав він, низько кланяючись Ронові, а очі його знову наповнилися слізьми. — Добі знав, що панич великий чарівник, адже він — найближчий друг Гаррі Поттера, але Добі не знав, що панич такий великодушний, шляхетний, щедрий...

— Подумаєш, шкарпетки, — Ронові вуха порожевіли, і видно було, що йому дуже приємно. — Оце так... — він щойно розпакував дарунок від Гаррі — капелюх команди "Гармати з Чадлі". Рон одразу нап'яв його на голову. — Супер! — Капелюх страшенно не личив до Ронового волосся.

Добі простяг Гаррі пакуночок, у якому виявилися... шкарпетки.

— Добі сам їх сплів, паничу! — щасливо промовив ельф. — Вовну купив за чесно зароблені гроші, паничу!



Ліва шкарпетка була яскраво‑червона, з візерунком з мітел. Права була зелена, розцяцькована сничами.

— Вони... вони дуже... дякую, Добі, — сказав Гаррі і надів шкарпетки, від чого очі в Добі знову засяяли.

— Тепер Добі мусить іти, бо ми вже готуємо різдвяну вечерю! — пропищав Добі й поспішив зі спальні, махаючи рукою Ронові і всім, повз кого проходив.

Інші подарунки для Гаррі були значно доречніші, аніж непарні шкарпетки від Добі. За одним очевидним винятком — дарунком від Дурслів. Вони прислали Гаррі серветку, однісіньку, неспроможні, вочевидь, забути Фредових та Джорджевих цукерок. Герміона подарувала Гаррі книжку під назвою "Квідичні команди Британії та Ірландії", Рон — велику торбу какобомб, Сіріус — кишеньковий складаний ніж зі спеціальними інструментами, що відкривали й закривали замки і розплутували будь‑які вузли, а Геґрід — величезну коробку з улюбленими ласощами Гаррі: горошком на кожен смак "Берті Бот", шоколадними жабками, жуйками "Друбл" та шипучими свистобджілками. Ще, звісно, був пакунок від місіс Візлі. Там були домашні пиріжки з м'ясом та новий светр — зеленого кольору з драконом на грудях, тож Гаррі здогадався, що Чарлі розповів їй про рогохвістку.

Гаррі та Рон зустрілися з Герміоною у вітальні й разом пішли снідати. Майже цілий ранок вони провели у ґрифіндорській вежі, де всі тішилися своїми дарунками, а тоді знову повернулися до Великої зали на прекрасний обід: щонайменше сотня індиків, різдвяних пудингів та купи чарівного печива чекали їх на столах.

Надвір вони вийшли по обіді. Скрізь лежав незайманий сніг, прорізаний глибокими стежками — їх протоптали учні Бобатону та Дурмстренґу, йдучи до замку. Герміона відмовилася брати участь у сніжковій битві Гаррі та Рона, і якийсь час спостерігала за нею збоку, а о п'ятій годині сказала, що йде нагору готуватися до балу.

— Тобі потрібно аж три години? — недовірливо спитав Рон і відразу ж поплатився: величезна сніжка, кинута Джорджем, влучила йому в потилицю. — З ким ти йдеш? — закричав він услід Герміоні, та вона тільки помахала рукою й зникла в замку.



Того дня традиційного чаю о п'ятій не було, адже бал передбачав ще й бенкет, тому о сьомій годині, коли вже стало важко цілитися, всі перестали кидатися сніжками й гуртом повернулися до вітальні. Гладка Пані сиділа у своїй рамі разом з подругою Віолеттою, обидві вже добряче п'яненькі. Біля їхніх ніг височіли гори порожніх коробок з‑під шоколадних цукерок з лікером.

— Рання пташка, — проказав пароль хтось із хлопців.

— О так, манна кашка! — захихотіла вона й пропустила їх досередини.

Гаррі, Рон, Шеймус, Дін та Невіл переодяглися у свої святкові мантії в спальні. Усі трохи соромилися незвичного вбрання, та далеко не так, як Рон: він оглядав себе у видовженому дзеркалі в кутку з переляканим обличчям. Годі було заперечити факт, що його мантія найбільше в світі скидалася на дівчачу сукню. У розпачі, щоб надати їй хоч трохи чоловічого вигляду, Рон застосував до мереживного коміра й манжетів відривальні чари. Вони подіяли непогано, мережив не стало. Та Рон застосував чари не дуже акуратно і краї мантії мали дуже сумний вигляд.

— Ніяк не збагну, як це вам вдалося запросити двох найкрасивіших дівчат, — пробурмотів Дін, коли вони спускалися сходами.

— Бо ми шалено привабливі, — похмуро відповів Рон, витягуючи нитки, що лізли з манжетів.

Вітальня, заповнена людьми у різнобарвних мантіях замість звичних чорних, здавалася незнайомою. Парваті чекала на Гаррі біля сходів. Вона справді була дуже гарна в мантії яскраво‑рожевого кольору, з золотою стрічкою, вплетеною в довгу чорну косу та золотими браслетами, що виблискували на зап'ястках. Гаррі аж полегшало, коли він побачив, що Парваті не хихоче.

— Ти... е‑е‑е... гарна, — незграбно втулив він.

— Дякую, — відповіла Парваті. — Падма зустріне тебе у Великій залі, — додала вона Ронові.

— Ясно, — сказав Рон, роззираючись. — А де Герміона?



Парваті знизала плечима:

— Ходімо вниз, Гаррі?

— Гаразд, — мовив Гаррі, понад усе бажаючи лишитися у вітальні. Прямуючи до отвору за портретом, він побачив Фреда, який підбадьорливо йому підморгнув.

Вестибюль був забитий учнями. Усі товклися, очікуючи восьмої години, коли відчинять двері до Великої зали. Ті, що мали зустріти своїх партнерів з різних гуртожитків, пробиралися крізь юрбу, намагаючись знайти одне одного. Парваті знайшла свою сестру Падму й підвела її до Гаррі та Рона.

— Привіт, — сказала Падма, така ж гарненька, як і Парваті, вбрана у яскраву бірюзову мантію. Видно було, що партнером вона не вельми задоволена. Її темні очі зміряли Рона знизу догори, зупинившись на пошарпаному комірі та рукавах.

— Привіт, — відповів Рон, не дивлячись на неї, а все видивляючись когось у юрбі. — Ой...

Він пригнувся за спиною в Гаррі, бо саме тієї миті повз них проходила Флер Делякур, просто приголомшлива у своїй сріблясто‑сірій єдвабній мантії. Її супроводжував капітан Рейвенкловської квідчиної команди Роджер Девіс. Коли пара зникла, Рон випростався й почав розглядатися поверх натовпу.

— Де ж Герміона? — знову спитав він.



Сходами зі своєї підземної вітальні піднімалася групка слизеринців. Мелфой ішов попереду. На ньому була чорна оксамитова мантія з високим коміром, який, на думку Гаррі, робив його схожим на сільського священика. Пенсі Паркінсон, у блідо‑рожевій мантії з безліччю складок, вчепилася в його руку. Креб і Ґойл були в зелених мантіях і нагадували два оброслі мохом камені. Що особливо потішило Гаррі — ні один, ні другий не знайшли собі партнерки.

Відчинилися дубові парадні двері, і всі повернулися до них, щоб подивитися, як у вестибюль заходять дурмстрензькі учні на чолі з професором Каркарофим. Крум ішов попереду в парі з гарною незнайомою Гаррі дівчиною в синій мантії. Понад їхніми головами Гаррі побачив, що галявина перед замком перетворилася мовби на вертеп, повний чарівних вогників. То були справжнісінькі живі феї, вони сиділи на вичаклуваних трояндових кущах і пурхали над статуєю Святого Миколая та його оленів.

— Чемпіонів прошу сюди! — почувся голос професорки Макґонеґел.



Променисто всміхаючись, Парваті поправила свої браслети. Кинувши Ронові та Падмі: "Ми на хвильку", вони з Гаррі рушили крізь натовп, котрий гудів і розступався, пропускаючи їх. Професорка Макґонеґел була вбрана у червону картату мантію, а на крисах її капелюшка красувався гиденький вінок з чортополоху. Вона сказала Гаррі та Парваті почекати, поки до Великої зали зайде решта учнів. Чемпіони мали туди увійти, коли інші вже займуть свої місця. Флер Делякур та Роджер Девіс розмістилися найближче до дверей. Девіс був дико ошелешений негаданим щастям мати за партнерку Флер Делякур — і просто не міг відірвати від неї погляду. Седрик та Чо стояли недалечко від Гаррі. Він не дивився на них, щоб уникнути розмови. Натомість глянув на дівчину, що стояла поряд з Крумом. І в нього відвисла щелепа.

То була Герміона.

Але вона анітрохи не скидалася на колишню Герміону. Щось сталося з її волоссям: воно було не пишно‑кучеряве, як завжди, а навпаки — гладеньке й блискуче, та ще й закручене в елегантний вузол на потилиці. Вона була вбрана в мантію з легкої барвінково‑синьої тканини. І трималася вона якось геть інакше — може, просто через те, що не мала з собою двадцяти книжок, які вічно тягала на плечах. Вона всміхалася — щоправда, досить знервовано — і від цього було ще помітнішим те, що в неї поменшали зуби. Гаррі не зрозумів, як він не зауважив цього раніше.

— Привіт, Гаррі! — сказала вона. — Привіт, Парваті!



Парваті — явно несхвально — витріщилася на Герміону, не вірячи власним очам. І вона була не єдина: коли відчинилися двері до Великої зали, повз них промаршували дівчата з Крумового бібліотечно‑застелажного фан‑клубу, кидаючи на Герміону сповнені ненависті погляди. Пенсі Паркінсон, заходячи з Мелфоєм, широко роззявила рота, дивлячись на неї. А Мелфой навіть не спромігся знайти для Герміони якоїсь образи. Зате Рон проминув Герміону, навіть на неї не глянувши.

Коли всі порозсідалися, професорка Макґонеґел звеліла чемпіонам та їхнім партнерам стати парами і йти за нею. Велика зала загула від оплесків, коли пари попрямували до великого круглого столу на чільному місці зали, туди, де сиділи судді.

Стіни Великої зали були вкриті іскристим срібним інеєм, під чорною, всіяною зірками, стелею висіли сотні гірлянд з омели та плюща. Великі столи зникли, замість них з'явилося до сотні менших, освітлених ліхтариками. За кожним сиділо по десять‑дванадцять осіб.

Гаррі зосередився, аби не спіткнутися. Парваті була помітно собою вдоволена: вона променисто всміхалася на всі боки і так наполегливо вела Гаррі, що він почувався псом, якого показують на виставці. Йдучи до круглого стола, він помітив Рона та Падму. Рон примруженими очима дивився, як проходить Герміона. У Падми вигляд був похмурий.

Дамблдор весело засміявся, коли чемпіони підійшли до суддівського столу, а от обличчя Каркарофа мало вираз, дивовижно схожий на Ронів, коли той дивився, як ідуть Крум та Герміона. Лудо Беґмен, сьогодні вбраний у фіолетову мантію з великими жовтими зірками, аплодував так само завзято, як і учні. Мадам Максім, котра змінила свою звичну уніформу з чорного єдвабу на бузкову шовкову сукню, аплодувала чемпіонам дуже стримано. Зате містера Кравча, як раптом зрозумів Гаррі, не було. На п'ятому місці за столом сидів Персі Візлі.

Коли чемпіони зі своїми партнерами зупинилися біля суддівського стола, Персі підсунув до Гаррі вільний стілець і підкреслено на нього поглянув. Гаррі зрозумів натяк і сів біля Персі, вбраного у новісіньку мантію кольору морської хвилі. Обличчя його світилося самовдоволенням.

— Мене підвищили, — повідомив Персі таким тоном, наче його вибрали Верховним Правителем Всесвіту, ще до того, як Гаррі встиг що‑небудь запитати. — Я тепер особистий помічник містера Кравча, і я його представляю.

— Чому він сам не прибув? — поцікавився Гаррі. Йому не дуже хотілося під час вечері слухати лекцію про товщину казанків.

— Страшно сказати, але містер Кравч почувається погано, дуже погано. Йому стало недобре ще на Кубку світу. І це не дивно — він перепрацювався. Він уже не такий молодий, як був — хоч досі такий же видатний, звісно. Його розум так само величний, як і раніше. Але Кубок світу виявився цілковитим фіаско для всього міністерства, до того ж містер Кравч пережив велетенський особистий шок у зв'язку з негідним поводженням тієї ельфині — Блінкі, чи як там її... Природно, що він її відразу ж звільнив, але... як я сказав, йому погано, йому потрібен догляд, і, на мою думку, відколи вона пішла, рівень затишку в його домі різко знизився. І потім ще цей турнір, котрий ми мусили влаштувати, і наслідки Кубка світу, з якими треба було дати раду, і ця огидна Скітер, яка постійно дзижчить довкола... Ох, бідолашний, у нього зараз чесно зароблене, спокійне Різдво вдома. Я просто радий, що йому є на кого покластися, що є кому його замінити.



Гаррі страшенно хотілося спитати, чи перестав містер Кравч називати Персі "Везербі", однак устояв проти спокуси.

На блискучих золотих тарелях поки що не було страв, але перед кожним лежали маленькі меню. Гаррі невпевнено взяв своє і озирнувся — офіціантів ніде не було. Дамблдор, одначе, уважно проглянув своє меню, а тоді дуже чітко проказав до свого тареля: "Свиняча відбивна!"

І свиняча відбивна з'явилася.

Зрозумівши принцип, усі за столом теж зробили замовлення. Гаррі мигцем глянув на Герміону, щоб побачити, як вона почувається через цей новий метод обслуговування — адже це означало, що ельфам‑домовикам додалося праці, — та Герміона явно не думала про ССЕЧА. Вона була поглинута бесідою з Віктором Крумом, і, здавалося, навіть не помічала, що їсть.

Гаррі раптом спало на думку, що він ніколи не чув, як Крум говорить. А от зараз він говорив, та ще й дуже енергійно.

— Ми теж мати замок, не так велико, як цей, і не так зручно, я думати, — розповідав він Герміоні. — Ми мати лиш чотири поверх і вогні запалювати лиш для магічно мета. Зате ми мати багато білша територія — але у зима ми мати дуже коротко день, тому радість було мало. Та у літо ми щодень літати, над озеро і над горов...

— Годі, Вікторе, годі! — Каркароф удавано засміявся. — Більше нічого не кажи, бо твоя чарівна подруга дізнається, де нас шукати!

— Ігорку, що це за таємничість... Ще хтось подумає, ніби вам не хочеться мати гостей, — усміхнувся Дамблдор, блискаючи очима.

— Дамблдор, — сказав Каркароф, показуючи свої зковті зуби, — ми всі захищаємо наші приватні володіння, адже так? Кожен з нас — пристрасний охоронець довіреного йому храму науки. Чи ж це неправильно — пишатися лиш нам відомими таємницями школи і захищати їх?

— Ігорку, а я от ніколи й не мріяв знати всі Гоґвортські таємниці, — миролюбно сказав Дамблдор. — Скажімо, сьогодні вранці, йдучи в туалет, я звернув не в той бік, і опинився в чималій і красивій кімнаті, якої до цього ніколи не бачив. Вона містила просто дивовижну колекцію нічних горщиків. Коли я потім туди повернувся, щоб ретельніше все дослідити, то виявилося, що кімната зникла. Але я її шукатиму. Ймовірно, вона доступна тільки о п'ятій тридцять ранку. Або з'являється лише при молодому місяці. Чи тоді, як шукачеві дуже треба в туалет.



Гаррі чмихнув у свою тарілку з гуляшем. Персі насупився, але Гаррі міг би поклястися, що Дамблдор легенько йому підморгнув.

Тим часом Флер Делякур уголос критикувала Гоґвортське оздоблення.

— Це пгосто нікчемно, — казала вона, оглядаючи іскристі стіни Великої зали. — У паласі Бобатон на Гіздво вся Банкетна заля пгикгашена скульптутами з кгиги. Вони, звісно, не тануть... Вони сяють, як велетенські діамантові статуї. А їжя пгосто пгекгасна. І водяні німфи гозважають нас сегенадами, доки ми їмо. І немає жьодного пготивнючого лицагського панцигя, і якби навіть полтегґейст з'явився в Бобатоні, ми пгогнали б його отак. — І вона нестримано ляснула долонею по столі.



Роджер Девіс дивився на неї заціпенілим поглядом і все не втрапляв виделкою в рота. Гаррі подумалося, що Девіс був надто зайнятим витріщанням на Флер, щоб ще й слухати про що вона говорить.

— Щира правда, — випалив Девіс і теж ляснув долонею по столі, наслідуючи Флер. — Саме так. І не інак.



Гаррі оглянув залу. Геґрід сидів за одним з учительських столів. Він знову нап'яв свій жахливий ворсистий бурий костюм і не зводив погляду з суддівського столу. Ось він легенько помахав комусь рукою, і Гаррі, розглянувшись, помітив, що мадам Максім махала йому у відповідь. Її коштовні опали поблискували в сяйві свічок.

Герміона вчила Крума правильно вимовляти її ім'я. Він називав її "Гермовніна".

— Гер‑мі‑о‑на, — промовляла вона повільно та чітко.

— Гер‑міо‑ніна.

— Майже‑майже, — сказала вона, впіймавши погляд Гаррі й усміхнувшись.



Коли всі страви було з'їдено, Дамблдор підвівся і попросив учнів зробити те ж саме. Тоді помахом чарівної палички повідсовував столи до стін, звільнивши місце посеред зали, а далі вичарував праворуч від себе сцену. На ній з'явилися барабани, гітари, лютня, віолончель та козика.

На сцену під несамовиті оплески вийшли "Фатальні сестри". Вони були довговолосі й розпатлані, одягнуті в чорні мантії, майстерно подерті та порізані. Вони підняли інструменти, і Гаррі, захопившись, забув, що на нього чекає. Раптом він усвідомив, що ліхтарі на інших столах погасли й інші чемпіони зі своїми партнерами підвелися.

— Вставай! — зашипіла Парваті. — Треба танцювати!



Встаючи, Гаррі перечепився за свою мантію. "Фатальні сестри" почали грати якусь повільну сумну мелодію. Гаррі вийшов на яскраво освітлене місце для танців, старанно уникаючи поглядів. І все ж він таки бачив Шеймуса та Діна, котрі махали йому й гиготіли. Наступної миті Парваті схопила його руки, одну поклала собі на талію, а другу міцно стиснула у своїй.

Усе не так і жахливо, як могло бути, думав Гаррі, повільно обертаючись на місці. Танець вела Парваті. Він намагався дивитися поверх голів, але невдовзі багато глядачів теж повиходило танцювати, тож чемпіони не були більше в центрі уваги. Неподалік танцювали Невіл та Джіні — Гаррі бачив, як часто Джіні морщилася, коли Невіл наступав їй на ногу. Дамблдор вальсував з мадам Максім. Він супроти неї був мов карлик: вершечок його гостроверхого капелюха лоскотав їй підборіддя. Одначе рухалась вона дуже граційно, як на жінку таких розмірів. Дикозор Муді незграбно шкутильгав поряд з професоркою Сіністрою, що нервово виверталася від його дерев'яної ноги.

— Гарні шкарпетки, Поттер, — прогарчав Муді, коли вони опинилися дуже близько. Професорове магічне око дивилося крізь мантію Гаррі.

— А, так, це мені сплів ельф‑домовик Добі, — засміявся Гаррі.

— Він такий страшний! — зашепотіла Парваті, коли Муді пошкутильгав далі. — Таке око треба заборонити!



Гаррі з полегшенням почув останню тремтливу ноту козики. "Фатальні сестри" перестали грати, оплески знову заповнили залу, й Гаррі відразу ж відступив від Парваті.

— Може, сядемо?

— Але ж... це така гарна пісня! — сказала Парваті, коли "Фатальні сестри" почали нову мелодію, набагато швидшу за попередню.

— А мені не подобається, — збрехав Гаррі і повів її з танцювального майданчика повз Фреда та Анжеліну, котрі танцювали так бурхливо, що всі довкола них розступилися, побоюючись травм. Вони підійшли до столу, за яким сиділи Рон та Падма.

— Як справи? — запитав Гаррі в Рона, сідаючи поруч з ним і відкриваючи пляшку маслопива.

Рон не відповів. Він з люттю дивився на Герміону та Крума, які танцювали неподалік. Падма сиділа, схрестивши руки, закинувши ногу на ногу й погойдуючи нею в такт музиці. Коли‑не‑коли вона кидала сердитий погляд на Рона, що цілковито її ігнорував. Парваті сіла з другого боку біля Гаррі, теж схрестила руки, теж заклала ногу на ногу, і менш ніж за хвилину її запросив на танець хлопець з Бобатону.

— Гаррі, ти не заперечуєш? — спитала Парваті.

— Що? — обізвався Гаррі. Він тепер дивився на Чо та Седрика.

— Та нічого, — відрізала Парваті й пішла з бобатонцем. Коли пісня закінчилася, Парваті назад не повернулася.



Підійшла Герміона й сіла на її стілець. Вона була трохи рум'яна від танців.

— Привіт, — сказав Гаррі. Рон промовчав.

— Гаряче, правда? — сказала Герміона, обмахуючись рукою. — Віктор пішов узяти чогось випити.

Рон зміряв її вбивчим поглядом.

— Віктор? — сказав він. — Він ще не попросив тебе казати на нього Вітя?



Герміона глянула на нього здивовано.

— Що з тобою? — запитала вона.

— Якщо ти не знаєш, — відповів Рон в'їдливо, — то я тобі не скажу.

Герміона подивилася на нього, потім на Гаррі.

Гаррі знизав плечима.

— Роне, що?..

— Він з Дурмстренґу! — сварливо сказав Рон. — Він змагається проти Гаррі! Проти Гоґвортсу! Та ти... ти... — Рон намагався знайти слово, достатньо сильне, щоб описати Герміонин злочин, — братаєшся з ворогом, ось що ти робиш!

Герміона з несподіванки роззявила рота.

— Не будь дурнем! — сказала вона за мить. — 3 ворогом! Якщо чесно — то хто з нас найбільше захоплювався, коли він прибув? Хто хотів узяти в нього автограф? Хто у себе в спальні тримає його модель?



Рон вирішив проігнорувати ці слова.

— Мабуть, він тебе запросив, коли ви обоє стирчали в бібліотеці?

— Так, — відповіла Герміона, і рожеві плями на її щоках пояскравішали. — То й що?

— І як це було? Ти заманювала його в сечу?

— Не заманювала! Якщо хочеш знати, він... він сказав, що приходив щодня до бібліотеки, щоб порозмовляти зі мною, але ніяк не міг наважитися!

Герміона промовила це дуже швидко й так зачервонілася, що стала одного кольору з мантією Парваті.

— Ну, ну... це така його баєчка, — Ронові слова прозвучали непереконливо.

— Що ти цим хочеш сказати?

— Це ж очевидно! Він учень Каркарофа, правда? Він знає, з ким ти приятелюєш... він просто намагається наблизитися до Гаррі — роздобути про нього інформацію, щоб зробити якусь шкоду..



Герміона скривилася так, наче Рон дав їй ляпаса. Коли вона заговорила, голос її тремтів:

— До твого відома, він жодного разу нічогісінько не питав у мене про Гаррі...



Рон зі швидкістю світла змінив тактику:

— Тоді він сподівається, що ти йому допоможеш з'ясувати, що означає його яйце! Ви вже, мабуть, про це радилися, сидячи в бібліотеці в теплому куточку...

— Я б нізащо не допомагала йому розібратися з яйцем! — вигукнула Герміона, ображена до глибини душі. — Ніколи! Як ти можеш таке казати... Я хочу, щоб Гаррі виграв турнір. І Гаррі це знає. Правда, Гаррі?

— Ти вибрала дивний спосіб це продемонструвати, — насмішкувато сказав Рон.

— Весь цей турнір для того й вигадано, щоб познайомитися з іноземними чарівниками й потоваришувати з ними! — різко відповіла Герміона.

— Це не так! — закричав Рон. — Головне — перемога!



На них починали звертати увагу.

— Роне, — тихо сказав Гаррі. — Я нічого не маю проти того, що Герміона пішла з Крумом...



Але Рон проігнорував і Гаррі.

— Біжи шукай свого Вітю! Він, мабуть, дивується, де ти поділася, — сказав Рон.

— Не називай його Вітя! — Герміона зірвалася на ноги й пронеслася через танцювальний майданчик, розчинившись у натовпі.

Рон зловтішно дивився їй услід.

— Ти взагалі збираєшся запросити мене танцювати? — спитала його Падма.

— Ні, — сказав Рон, все ще дивлячись услід Герміоні.

— Прекрасно, — різко кинула Падма, встала й відійшла, приєднавшись до Парваті та бобатонського хлопця, що покликав для компанії когось із друзів. Той долучився до них так швидко, що Гаррі здалося, ніби він з'явився за допомогою замовляння‑викликання.

— Де бути Гер‑мов‑ніна? — почувся голос.

Крум підійшов до їхнього столу, тримаючи два маслопива.

— Не знаю, — вперто сказав Рон, дивлячись на нього. — Що, загубив її?



Крум знову спохмурнів.

— Якщо побачити її, то переказати, що я взято напою, — сказав він і, сутулячись, пішов.

— Роне, ти потоваришував з Віктором Крумом? — метушливо підбіг Персі, потираючи руки. Вигляд у нього був трохи бундючний. — Чудово! У цьому ж і суть! Знаєш — міжнародна магічна співпраця!

На велике роздратування Гаррі, Персі швиденько зайняв вільний Падмин стілець. За суддівським столом не було тепер нікого. Професор Дамблдор танцював з професоркою Спраут, Лудо Беґмен — з професоркою Макґонеґел, мадам Максім та Геґрід проклали для себе широкий шлях навколо танцмайданчика, вальсуючи серед учнів, а Каркарофа ніде не було видно. Коли закінчилася чергова пісня, усі знову зааплодували, і Гаррі побачив, як Лудо Беґмен поцілував руку професорці Макґонеґел і пішов крізь натовп. Там його зупинили Фред із Джорджем.

— Що це вони роблять? Як сміють дратувати високопопосадового працівника міністерства? — зашипів Персі, з підозрою спостерігаючи за Фредом і Джорджем. — Ніякої поваги...



Та Лудо Беґмен позбувся близнюків дуже швидко. Помітивши Гаррі, він помахав йому рукою й підійшов до їхнього столу.

— Містере Беґмен, сподіваюся, мої брати не дуже вас потурбували? — відразу ж запитав Персі.

— Що? О ні‑ні, анітрохи! — сказав Беґмен. — Це вони мені розповіли про фальшиві чарівні палички. Цікавилися, чи можу я їм щось порадити щодо збуту. Я пообіцяв, що допоможу їм зав'язати контакти з крамницею жартів "Зонко"...

Персі від цих слів не зрадів. Гаррі не сумнівався, що він одразу, як потрапить додому, розповість усе місіс Візлі. Очевидно, плани у Фреда й Джорджа останнім часом стали ще грандіозніші, якщо вони сподівалися продавати свої винаходи.

Беґмен відкрив рота з наміром щось у Гаррі запитати, але Персі його перебив:

— Містере Беґмен, як, на вашу думку, проходить турнір? Наш відділ майже задоволений... Порушення з Келихом Вогню... — він поглянув на Гаррі, — то, звісно, була невеличка невдача, але відтоді все, здається, йде гладенько. Чи як ви гадаєте?

— О так, — бадьоро сказав Беґмен, — це все надзвичайно весело. Як там старий Барті? Це просто сором, що він не зміг прибути.

— Я впевнений, що містер Кравч от‑от буде на ногах, — бундючно сказав Персі, — але тим часом я не маю наміру байдикувати. Авжеж, у наші обов'язки входить не лише відвідувати бали, — він безтурботно реготнув, — я мусив давати раду з усіма проблемами, що повилазили за час його відсутності — ви ж чули, що Алі Башир був спійманий на спробі ввезення контрабандної партії літаючих килимів? Ще ми намагалися переконати трансільванців підписати угоду про міжнародну заборону дуелей. У новому році я маю зустріч з їхнім Головою магічної співпраці...

— Ходімо прогуляємось, — буркнув Рон до Гаррі, — подалі від цього Персі...

Вдавши, ніби йдуть узяти собі ще напоїв, Гаррі з Роном встали з‑за столу, обійшли танцюристів і вислизнули у вестибюль. Парадні двері були відчинені, і тремтливі чарівні вогні на трояндових кущах мерехтіли й сяяли. Хлопці зійшли сходами і опинилися на звивистій доріжці, оброслій декоративними кущами та обставленій великими кам'яними статуями. Гаррі чув плюскіт води, наче у фонтані. Тут і там на різьблених лавах сиділи люди. Рон з Гаррі нарешті запримітили вільну й попрямували до неї поміж трояндових кущів, але не встигли далеко зайти, як почули неприємний знайомий голос:

— ... не розумію, Ігор, навіщо метушитися.

— Северусе, не вдавай, що нічого нема! — голос Каркарофа звучав стурбовано і притишено, наче він боявся, що його підслухають. — Уже кілька місяців це стає дедалі очевидніше. Я серйозно стурбований, я цього не заперечую...

— То зникни, — стримано сказав Снейпів голос. — Зникни, я передам твої вибачення. Сам я, однак, залишаюся в Гоґвортсі.



Снейп з Каркарофим вийшли на світло. Снейп тримав у руці чарівну паличку й стріляв з неї по трояндових кущах — зривав злість. Із багатьох кущів долинали жалібні зойки і вискакували якісь темні фігури.

— Десять очок з Гафелпафу, Фосет! — загарчав Снейп, коли повз нього пробігла дівчина. — І десять очок з Рейвенклову, Стебінс! — крикнув, коли за нею помчав хлопець. — А ви чого тут? — додав він, зауваживши на стежці перед собою Гаррі та Рона. Каркароф також стривожився, помітивши їх. Його рука нервово потяглася до цапиної борідки, і він почав намотувати її на палець.

— Прогулюємось, — коротко відповів Снейпові Рон. — Це ж не протизаконно?

— То прогулюйтеся! — злісно пробурчав Снейп і, проходячи, ледь не збив їх з ніг. Довга чорна мантія розвівалася за ним. Каркароф поспішив за Снейпом. Гаррі з Роном попрямували стежкою далі.

— Чого це Каркароф такий стривожений? — здивувався Рон.

— І відколи це вони зі Снейпом на ти? — поцікавився Гаррі.



Вони дійшли до великого кам'яного північного оленя, над яким здіймалися блискучі струмені високого фонтану. Нечіткі обриси двох велетенських людей виднілися на кам'яній лавці. Вони дивилися на воду в місячному сяйві. І тоді Гаррі почув голос Геґріда.

— Як тілько я вас уздрів, то відразу знав, — сказав він дивно захриплим голосом.



Гаррі та Рон завмерли. Це не схоже було на сцену, за якою їм можна спостерігати... Гаррі озирнувся й побачив Флер Делякур та Роджера Девіса, що стояли неподалік, напівприховані трояндовим кущем. Він поплескав Рона по плечу й кивнув у їхній бік, маючи на думці, що вони зможуть прослизнути тією стежкою непоміченими, бо Флер та Девісові було зовсім не до них. Однак Рон, чиї очі розширилися з жаху, коли він побачив Флер, рішуче затрусив головою й потяг Гаррі глибше — у затінок за оленем.

— Щьо ви знали, 'Еґріде? — запитала мадам Максім з відчутним муркотінням у низькому голосі.



Гаррі геть не хотів цього чути. Він знав, що Геґріда обурило б, якби він довідався, що його в такій ситуації підслуховують. Якби він міг, то заткнув би вуха пальцями й голосно щось би заспівав, та це було неможливо. Натомість він спробував зацікавитися жучком, що повзав по спині кам'яного оленя, але жучок виявився не таким цікавим, щоб відвернути увагу від того, що казав Геґрід:

— Знав'єм... знав'єм, шо ми схожі... То була ваша мамця чи татуньо?

— Я... Я не р'озумію, про щьо ви, 'Еґріде...

— Бо в мене мати, — тихо сказав Геґрід. — Вона була єдна з остатніх у Британії. Звісно, я не памнятаю її добре... вона мене лишила. Коли я си мав десь три рочки. То не по‑материнськи. І не подібно на них. Не відаю, шо з нею си стало... певно, вмерла...



Мадам Максім не відповіла. І Гаррі, злий сам на себе, відірвав погляд від жучка й поглянув через оленячі роги, прислухаючись... Він досі ще не чув, щоб Геґрід розповідав про власне дитинство.

— Вона розбила татуньове серце, коли пішла. Мій татуньо був мацюпусінький. Як я мав років зо шість, я міг си його підоймати й класти на шафу, якщо він мене денервував. Він з того страшно си тішив... — Геґрід замовк. Мадам Максім слухала непорушно, очевидно, дивлячись на срібний фонтан. — Татуньо мене зростив... Але він си вмер, коли я пішов до школи. Я си мусив прокладати свій шлях. А Дамблдор направду мені дуже поміг. Він був зо мною такий добрий...



Геґрід вийняв свою хустинку‑як‑скатертинку й голосно висякався:

— Але доста про мене. А ви? З чийого боку вам то дісталоси?



Але мадам Максім раптом звелася на ноги.

— Дуже хольодно, — погода й справді була холодна, та голос мадам Максім був набагато холодніший. — Мені пора йти.

— Га? — безпорадно вимовив Геґрід. — Нє, не йдіт! Я... Я ніколи ще не стрічав такого єншого!

— Якого іншого? — спитала мадам Максім крижаним тоном.



Гаррі хотів би підказати Геґрідові, що краще не відповідати. Він стояв у затінку, скрегочучи зубами, і сподівався, що Геґрід нічого не скаже. Та дарма.

— Єнчого наполовину велетня, звісно! — сказав Геґрід.

— Та як ви смієте! — закричала мадам Максім. Її голос пролунав серед нічної тиші, наче сирена. Гаррі почув, як Флер та Роджер вискочили зі свого трояндового куща. — Ніколі в житті мене ще т'ак нє принижювали! Нап'ольовину велетень? Муа? Я? У мене просто... просто вельикі кістки!

І вона помчала пріч. Величезні барвисті зграї фей здіймалися в повітря, коли вона проходила, люто пробиваючись крізь кущі. Геґрід усе ще сидів на лавці, дивлячись їй услід. Було надто темно, щоб зрозуміти, який у нього вираз обличчя. За хвилину він підвівся й попрямував геть, але не до замку, а в темряву туди, де стояла його халупа.

— Роне, — тихесенько сказав Гаррі. — Пішли...



Але Рон не ворушився.

— Що таке? — спитав Гаррі.



Рон поглянув на Гаррі з дуже серйозним виразом обличчя.

— Ти знав? — прошепотів він. — Про те, що Геґрід — наполовину велетень?

— Ні, — сказав Гаррі, знизуючи плечима. — То й що? З погляду, яким подивився на нього Рон, він одразу зрозумів, що знову виявив незнання світу чарівників. Вихований Дурслями, Гаррі сприймав як відкриття чимало такого, що для чарівників було само собою зрозуміле. Та коли він почав навчатися в школі, ці сюрпризи траплялися дедалі рідше. Хоч зараз до нього дійшло, що більшість чарівників не запитали б отак просто "То й що?", виявивши, що мати їхнього друга була велеткою.

— Поясню в замку, — тихо сказав Рон. — Пішли...



Флер та Роджер Девіс зникли. Можливо, сховалися в захищеніше від чужих очей місце. Гаррі з Роном повернулися до Великої зали. Парваті й Падма сиділи тепер за віддаленим столиком з цілим гуртом бобатонських хлопців, а Герміона знову танцювала з Крумом. Гаррі й Рон усілися за стіл, далеко відсунутий від танцювального майданчика.

— То що? — штовхнув Гаррі Рона. — Які там проблеми з велетнями?

— Ну, вони... вони... — Рон намагався підібрати слово, — вони не дуже хороші, — сказав він непереконливо.

— Яка різниця? — спитав Гаррі. — Геґрід нормальний!

— Я знаю, але... не дивно, що він це приховує, — похитав Рон головою. — Я завжди думав, що в дитинстві він потрапив під ненажерливі чари чи щось таке. І що не любить про це згадувати...

— Але яка різниця, якщо його мама була велетка? — запитав Гаррі.

— Його знайомих це не турбує, бо вони знають, що він безпечний, — повільно проказав Рон. — Але... Гаррі, вони просто жахливі, ті велетні. Це, як каже Геґрід, їхня природа, вони ніби тролі... вони просто люблять убивати, і всім це відомо. Але в Британії вже жодного не залишилося.

— Що з ними сталося?

— Вони й так вимирали, але багатьох винищили аврори. Можливо, десь за кордоном і є велетні... вони переважно ховаються в горах...

— Не знаю, кого хоче обдурити Максім, — сказав Гаррі, дивлячись на похмуру мадам, що сиділа сама за суддівським столом. — Якщо Геґрід наполовину велетень, то вона, безперечно, теж. Великі кістки... Більші, ніж у неї, кістки має лише динозавр.



До закінчення балу Гаррі й Рон говорили у своєму кутку про велетнів. І в жодного з них не було охоти до танців. Гаррі намагався не дивитися на Чо та Седрика, бо від цього йому страшенно хотілося що‑небудь копнути.

"Фатальні сестри" закінчили грати опівночі. Їх нагородили останніми бурхливими оплесками. Потім усі почали виходити до вестибюлю. Багато хто висловлював бажання, щоб бал тривав іще, але Гаррі був абсолютно щасливий, що може нарешті лягати спати. Для нього цей вечір був не дуже веселим.

У вестибюлі Гаррі з Роном побачили Герміону. Вона прощалася з Крумом, який мав повертатися на дурмстрензький корабель. Герміона дуже холодно глянула на Рона, без жодного слова проминула його й піднялася мармуровими сходами. Гаррі з Роном пішли за нею, але раптом Гаррі почув, що його хтось кличе.

— Агов, Гаррі!



Це був Седрик Діґорі. Гаррі бачив, що Чо чекає на нього внизу.

— Що? — холодно спитав Гаррі, коли Седрик підійшов до нього.



Видно було, що Седрик нічого не хоче говорити в присутності Рона, тож той, стенувши плечима, засмучено поплівся нагору.

— Слухай... — Седрик знизив голос. — Я перед тобою в боргу... за драконів. Так от, про те золоте яйце... Твоє верещить, якщо відкрити?

— Ага, — сказав Гаррі.

— Ну то... прийми ванну, добре?

— Що?

— Прийми ванну і... е‑е‑е... візьми з собою яйце, і... е‑е‑е... просто погрій ту штуку в гарячій воді. Це допоможе тобі здогадатися... повір мені.



Гаррі дивився на нього круглими очима.

— І ще я тобі ось що скажу, — промовив Седрик. — Піди у ванну старост. Четверті двері ліворуч від статуї Бориса Збитого‑з‑пантелику на шостому поверсі. Пароль — соснова свіжість. Ну то я йду... хочу ще попрощатися...



Він усміхнувся Гаррі й поквапився вниз до Чо.

Гаррі повертався до ґрифіндорської вежі сам. Порада була страшенно дивна. Чому це ванна мала підказати йому, що означає крикливе яйце? Може, Седрик хотів його обманути? Може, він намагався зробити з Гаррі круглого ідіота, щоб таким чином сподобатися Чо ще більше?

Гладка Пані та її подруга Віолетта куняли на картині, що закривала вхід у вітальню. Гаррі довелося аж закричати "Рання пташка!", щоб вони збудилися. Коли йому це нарешті вдалося, дами дуже розсердилися. Гаррі проліз у вітальню й застав там Рона та Герміону. Між ними розгорілася бурхлива сварка. Стоячи на відстані трьох метрів, розчервонілі, вони несамовито верещали одне на одного.

— Якщо тобі це не подобається, то хіба ти не знаєш, як усе вирішити? — кричала Герміона. Її волосся було тепер розпущене, а лице — перекривлене від злості.

— Та невже? — закричав Рон. — І як же?

— Наступного разу, коли буде бал, запроси мене до того, як це зробить хтось інший! І не як останній варіант!



Рон беззвучно схопив ротом повітря, наче викинута на берег рибина, а Герміона крутнулася на підборах і помчала до дівчачої спальні. Рон обернувся, щоб подивитися на Гаррі.

— Це... — наче вражений громом, пробелькотів він. — Це лише доводить... геть не вловила суті...



Гаррі не сказав нічого. Він дуже радів, що вони з Роном знову розмовляють, і тому не хотів з ним ділитися своєю думкою, але йому чомусь здалося, що Герміона набагато краще вловила суть, аніж його друг.
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ —
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   17


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка