Джоан К. Ролінґ Гаррі Поттер і келих вогню Гаррі Поттер – 4



Сторінка13/17
Дата конвертації01.12.2016
Розмір8,32 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

* * *
Коли опівдні наступного дня вони вийшли з замку, слабке сріблясте сонце осявало шкільні угіддя. Вітру майже не було, тож дійшовши до Гоґсміда, друзі познімали мантії і просто накинули їх на плечі. Їжа, яку просив принести Сіріус, лежала в Гаррінім портфелі. З обіднього столу їм вдалося поцупити дванадцять курячих стегенець, хлібину й пляшку гарбузового соку.

Зайшовши в крамницю чаклунського одягу "Чудові лахи", щоб купити дарунок для Добі, вони добряче там повеселилися: таких чудернацьких шкарпеток вони ще не бачили — розцяцьковані, наприклад, сяючими золотими та срібними зірками, або такі, що починали голосно кричати, коли ставали занадто смердючі. О пів на другу друзі рушили Високою вулицею попри "Дервіш і Бенкс" і так аж до краю села.

Гаррі ще ніколи тут не бував. Крива сільська дорога вела їх за околиці Гоґсміда. Хаток ставало все менше, а городи коло них усе більшали. За селом вони взяли напрям до підніжжя гори, в затінку якої й лежав Гоґсмід. Ще один поворот — і вони побачили перелаз наприкінці дороги. Спершись на нього передніми лапами і тримаючи в зубах якісь газети, їх чекав великий кудлатий чорний пес, дуже знайомий на вигляд...

— Привіт, Сіріусе, — вигукнув Гаррі, коли вони підійшли.



Пес пожадливо обнюхав портфель Гаррі, махнув хвостом, а тоді розвернувся й побіг від них поміж кущами до кам'янистого підніжжя гори. Друзі перелізли через перелаз і поспішили за псом.

Сіріус довів їх до всіяного камінцями підніжжя гори. Йому, чотирилапому, бігти було легко, зате Гаррі, Рон і Герміона дуже швидко захекалися. Але Сіріус не спинявся. З півгодини вони, обливаючись потом, дерлися крутою, звивистою і кам'янистою стежкою, намагаючись не відставати від чорного волохатого хвоста. Лямка Гарріного портфеля різала плече.

Врешті‑решт Сіріус зник з очей. Пройшовши ще трохи, друзі натрапили на вузьку розколину в скелі. Протиснувшись у неї, вони опинилися в прохолодній, напівтемній печері. У найдальшому кінці до великого каменя був прив'язаний гіпогриф Бакбик. Його задні ноги, тулуб і хвіст були як у коня, а велетенські крила, передні лапи й голова з дзьобом нагадували орла. Він люто зблиснув жовтогарячими очима, побачивши Гаррі, Рона та Герміону. Трійця низько йому вклонилася, і Бакбик якусь мить гордо їх розглядав, а тоді зігнув лускаті коліна й дозволив Герміоні підійти ближче, щоб погладити його пір'я на шиї. Тим часом Гаррі дивився, як чорний пес перетворився на його хрещеного батька.

Сіріус був у пошарпаній сірій мантії, у тій самій, в якій утік з Азкабану. Його довге сплутане чорне волосся відросло ще більше після того, як Гаррі востаннє бачив його в каміні. У Сіріуса був виснажений вигляд.

— Курка! — хрипко вигукнув він, випльовуючи старі випуски "Щоденного віщуна" на долівку печери.



Гаррі відкрив портфель і простяг Сіріусові пакет з курячими стегенцями та хлібом.

— Дякую, — сказав Сіріус, розгорнув пакет, ухопив стегенце і, всівшись долі, відкусив великий шмат. — Я харчувався переважно щурами. Не міг красти у Гоґсміді багато їжі — це привернуло б увагу.



Він голосно засміявся, та Гаррі у відповідь лиш неохоче всміхнувся.

— Що ти тут робиш, Сіріусе? — запитав він.

— Виконую свої обов'язки хрещеного батька, — відповів Сіріус, по‑собачому вгризаючись у кістку. — За мене не турбуйся, я прикидаюся лагідним бездомним псом.

Він усе ще радісно всміхався, але, помітивши тривогу на обличчі Гаррі, сказав уже серйозніше:

— Я хочу сам за всім спостерігати. Твій останній лист... Скажімо так: усе стає якось підозріло. Я намагався при кожній нагоді красти газети. І, судячи з усього, стурбований не лише я.



Він кивнув на газети, що жовтіли долі. Рон підняв їх і розгорнув.

Гаррі не зводив із Сіріуса очей:

— А що, як вони тебе упіймають? Що, як тебе хтось бачив?

— Про те, що я анімаг, відомо тільки вам трьом та Дамблдору, — сказав Сіріус, знизуючи плечима й продовжуючи поглинати куряче стегенце.

Рон штурхнув Гаррі ліктем і простяг два примірники "Щоденного віщуна". У першому був заголовок "Таємнича хвороба Бартеміуса Кравча", у другому — "Чарівницю з міністерства й досі не знайшли. До справи залучено міністра магії".

Гаррі проглянув статтю про Кравча. Кожне нове речення вражало: "не бачили на людях ще з листопада...", "будинок справляє враження покинутого...", "у лікарні магічних хвороб імені Святого Мунґо ухилилися від коментарів...", "Міністерство відмовляється підтвердити чутки про небезпечну хворобу..."

— Вони так це висвітлюють, наче він помирає, — повільно проказав Гаррі. — Але навряд чи він дуже хворий, якщо спромігся добратися аж сюди...

— Мій брат — особистий помічник Кравча, — повідомив Рон. — Він каже, що Кравч перепрацювався...

— Востаннє, коли я бачив його зблизька, він мав справді хворобливий вигляд, — повільно проказав Гаррі, й далі читаючи статтю. — Це було того вечора, коли з Келиха вилетіло моє прізвище...

— Так йому й треба — за те, що вигнав Вінкі, — холодно сказала Герміона. Вона гладила Бакбика, а той хрумкотів курячими кістками, що їх йому кидав Сіріус. — Мабуть, тепер шкодує... Нарешті відчув, як це — жити, коли Вінкі його вже не доглядає.

— У Герміони — нав'язлива ідея про ельфів‑домовиків, — пояснив Рон Сіріусові, кинувши на Герміону похмурий погляд.



Сіріус, однак, зацікавився.

— Кравч звільнив свого ельфа‑домовика?

— Так, на Кубку світу з квідичу, — сказав Гаррі й почав розповідати про те, як з'явилася Чорна мітка, про Вінкі, яку знайшли із затиснутою в руці чарівною паличкою Гаррі та про лють містера Кравча.

Коли Гаррі закінчив свою розповідь, Сіріус схопився на ноги й почав міряти кроками печеру.

— Якщо я правильно розумію, — сказав він за хвилину, розмахуючи черговим курячим стегенцем, — то вперше ви побачили цю ельфиню в ложі для шановних гостей. Вона зайняла для Кравча місце, так?

— Так, — одночасно вигукнули друзі.

— Але Кравч на матч так і не з'явився?

— Не з'явився, — сказав Гаррі. — Здається, він це пояснив тим, що був дуже заклопотаний.

Сіріус мовчки ходив. Тоді сказав:

— Гаррі, після того, як ви вийшли з ложі, ти перевіряв, чи чарівна паличка в кишені?

— Е‑е‑е... — Гаррі напружено згадував. — Ні, — сказав він нарешті. — Не було потреби її використовувати до того, як ми опинилися в лісі. А потім я запхав руку в кишеню і знайшов там лише всенокль, — він глянув на Сіріуса. — Думаєш, той, хто вичаклував Мітку, вкрав у мене паличку ще в ложі?

— Цілком можливо, — сказав Сіріус.

— Вінкі не крала палички! — різко заперечила Герміона.

— Ельфиня не єдина сиділа в ложі для шановних гостей, — відказав Сіріус, наморщивши лоба й не перестаючи ходити. — Хто сидів позаду вас?

— Багато хто, — задумався Гаррі. — Якийсь болгарський міністр... Корнеліус Фадж... Мелфої...

— Мелфої! — раптом вигукнув Рон так голосно, що аж луна прокотилася печерою, а Бакбик нервово труснув головою. — Точно кажу — це Луціус Мелфой!

— Був іще хтось? — запитав Сіріус.

— Та ні, нікого, — відповів Гаррі.

— Був іще Лудо Беґмен, — нагадала йому Герміона.

— А, справді...

— Я про Беґмена нічого не знаю. Тільки те, що він був відбивачем команди "Оси з Озборна", — задумався Сіріус, усе ще походжаючи. — Який він?

— Нормальний, — сказав Гаррі. — Весь час пропонує мені допомогти з Тричаклунським турніром.

— Он як? — Сіріус ще дужче наморщив чоло. — Цікаво, навіщо він це робить?

— Каже, що я йому симпатичний, — промовив Гаррі.

— Гм... — тільки й мовив Сіріус, замислившись.

— Ми бачили його в лісі якраз перед тим, як з'явилася Чорна мітка, — сказала Герміона. — Пам'ятаєте? — повернулася вона до Гаррі й Рона.

— Так, але він у лісі не лишився, — згадав Рон. — Тільки‑но ми сказали йому про бешкети, він перенісся до наметового містечка.

— Як ти знаєш? — висловила сумнів Герміона. — Як ти знаєш, куди він явився насправді?

— Та ну, — не повірив Рон, — ти хочеш сказати, що це Лудо Беґмен вичаклував Чорну мітку?

— Швидше він, аніж Вінкі, — правила своєї Герміона.

— Я ж казав, — Рон багатозначно глянув на Сіріуса, — я ж вам казав, що в неї манія з тими ельфами...

Але Сіріус підняв долоню, закликаючи Рона до тиші.

— Що зробив Кравч, коли виникла Чорна мітка і знайшли його ельфиню з чарівною паличкою Гаррі?

— Оглянув усі кущі, — сказав Гаррі, — але там більше нікого не було.

— Авжеж, — забурмотів Сіріус, походжаючи з кінця в кінець, — авжеж, він хотів повісити це на когось іншого, тільки не на свою ельфиню... а потім він її звільнив?

— Так, — палко промовила Герміона, — він звільнив її лише через те, що вона не залишилася в наметі й не дозволила себе розтоптати...

— Герміоно, ти можеш трохи заспокоїтися з тими ельфами? — не втерпів Рон.



Але Сіріус похитав головою й сказав:

— Роне, вона краще збагнула Кравча, ніж ти. Коли хочеш дізнатися, що за людина перед тобою, придивись, як вона ставиться не до рівних, а до підлеглих.



Він провів рукою по неголеному обличчі, очевидно, напружено міркуючи.

— Уся ця постійна відсутність Барті Кравча... Він не лінується подбати, щоб ельфиня‑домовичка зайняла йому місце на Кубку світу з квідичу, а в результаті навіть не з'являється на матч. Він тяжко працює, щоб відновити Тричаклунський турнір, а потім так само не приходить і на нього... Це не схоже на Кравча. Я готовий з'їсти Бакбика, якщо він хоч раз у житті брав собі вихідний через хворобу.

— То ти знаєш Кравча? — спитав Гаррі.

Обличчя Сіріуса спохмурніло. Він раптом набрав такого загрозливого вигляду, як і в ту ніч, коли Гаррі вперше з ним зустрівся і коли ще вважав його вбивцею.

— О, я добре знаю Кравча, — тихо сказав він. — Це він наказав посадити мене в Азкабан — без суду й слідства.

— Що? — в один голос вигукнули Рон з Герміоною.

— Та ти жартуєш! — не повірив Гаррі.

— Ні, не жартую, — сказав Сіріус, відгризаючи великий шматок курки. — Кравч тоді був начальником відділу магічних правоохоронних органів. Ви не знали?

Друзі заперечливо похитали головами.

— Він мав бути наступним міністром магії, — вів далі Сіріус. — Барті Кравч — великий чарівник, наділений неймовірними магічними здібностями та владолюбством. І лютий противник Волдеморта, — додав він, правильно витлумачивши вираз Гарріного обличчя. — Барті Кравч завжди виступав проти темних сил... але ви не зрозумієте... ви ще юні...

— Мій тато на Кубку світу казав так само, — у Роновому голосі чулося роздратування. — Може, ми все ж спробуємо зрозуміти?

Усміх промайнув на худім лиці Сіріуса.

— Гаразд...



Він ще раз пройшовся туди‑сюди печерою і сказав:

— Уявіть, що Волдеморт знову могутній. Ви не знаєте, хто його прибічники, не знаєте, хто працює на нього, а хто — ні. Відомо лиш те, що він уміє керувати людьми, примушуючи їх робити жахливі речі — і вони не можуть опиратися. Ви боїтеся за себе, за своїх рідних та друзів. Щотижня з'являються нові повідомлення про смерті, зникнення, тортури... У Міністерстві магії сум'яття, там не знають, що робити, намагаються хоч би тримати все в таємниці від маґлів — а тим часом маґли теж гинуть. Повсюди жах... паніка... розгубленість... от як воно було.

— Такі часи виявляють в одних їхні найкращі якості, а в інших — найгірші. Можливо, Кравчеві принципи на початку були добрі. Не знаю. Він швидко зростав на службі і почав наводити лад, вживаючи суворі заходи до Волдемортових прибічників. Аврорам було надано нові повноваження — наприклад, убивати — замість того, щоб захоплювати. Я був не єдиний, кого без суду передали дементорам. Жорстокість Кравч намагався здолати жорстокістю. Він дозволив застосовувати проти підозрюваних непрощенні закляття. Я сказав би, що він став таким же безжальним та жорстоким, як і прибічники темних сил. Однак багато хто вважав, що він усе робить правильно, і чимало чарівників та чарівниць галасувало, щоб він став міністром магії. Коли Волдеморт зник, здавалося, що підвищення Кравча на цю посаду — лише питання часу. Але тоді раптом сталося нещастя... — Сіріус похмуро усміхнувся. — Кравчевого сина впіймали з групкою смертежерів, яким вдалося уникнути Азкабану. Очевидно, вони намагалися знайти Волдеморта й повернути його до влади.

— Впіймали Кравчевого сина? — не повірила власним вухам Герміона.

— Еге ж, — підтвердив Сіріус, кинув курячу кістку Бакбикові, сів долі біля хлібини й розламав її навпіл. — Можу собі уявити — невеличкий шок для старого Барті. Треба було більше часу проводити вдома, з родиною. Треба було хоч іноді повертатися зі служби раніше — тоді краще знав би власного сина...

Сіріус почав жадібно їсти хліб.

— Його син був смертежером? — спитав Гаррі.

— Поняття не маю, — відповів Сіріус, що й далі напихався хлібом. — Я був у Азкабані, коли його заарештували. А дізнався про все вже тоді, коли звідти втік. Хлопця справді впіймали в товаристві людей, які — можу заприсягтися — були смертежерами. Але він міг просто потрапити у невдале місце в невдалий час, як і та ельфиня.

— А Кравч намагався свого сина витягти? — прошепотіла Герміона.



Сіріус засміявся. Його сміх більше нагадував гавкіт.

— Кравч? Витягти? А я було подумав, Герміоно, що ти його справді розкусила. Усе, що могло заплямувати його репутацію, мусило зникнути, адже він ціле життя поклав на те, щоб стати міністром магії. Ви ж бачили, що він вигнав віддану ельфиню‑домовичку лише через те, що пов'язав її з Чорною міткою — невже це ні про що не свідчить? Батьківської любові у Кравча вистачило тільки на те, щоб провести розслідування, але, судячи з усього, то був лише привід показати, як люто він ненавидить рідного сина... і хлопця запакували в Азкабан.

— Він віддав свого сина дементорам? — тихо спитав Гаррі.

— Авжеж, — підтвердив Сіріус, і вся веселість у його голосі зникла. — Крізь ґрати у дверях своєї камери я бачив, як дементори привели бідолаху. Йому було не більше дев'ятнадцяти. Його помістили в сусідній камері. Цілу ніч він плакав і кликав маму. Та за кілька днів стих... Урешті‑решт усі вони стихають... хіба що часом кричать уві сні...



На мить заціпенілий вираз Сіріусових очей став ще помітнішим — наче хтось закрив очі віконницями.

— То він і досі в Азкабані? — спитав Гаррі.

— Ні, — неуважно сказав Сіріус. — Ні, його там більше немає. Він помер десь через рік після того, як з'явився у в'язниці.

— Помер?

— Не він один, — з гіркотою відказав Сіріус. — Більшість там божеволіє, частина врешті‑решт перестає їсти. Втрачає бажання жити. Про наближення смерті знають усі, бо дементори її відчувають і збуджуються. А хлопець мав хворобливий вигляд, ще коли прибув. Оскільки Кравч — високопосадовий працівник міністерства, то йому з дружиною дозволили провідати сина на смертному ложі. Це я тоді востаннє бачив Барті Кравча. Він майже ніс свою дружину повз мою камеру. Сама вона померла десь невдовзі після того. З горя. Зачахла так само, як і хлопець. Кравч навіть не прибув по синове тіло. Я бачив, як дементори поховали його за фортечною стіною.

Сіріус відклав уже піднесений до рота кусень хліба, замість нього схопив пляшку з гарбузовим соком і осушив її.

— Отож старий Кравч утратив усе саме тоді, коли думав, що от‑от матиме все, — повів далі він, витираючи рукою рота. — Однієї миті — герой, готовий стати міністром магії... а наступної — син і дружина помирають, честь родини зганьблено, популярність різко падає. Коли хлопець помер, люди почали відчувати до нього трохи більше симпатії і запитували: як це так вийшло, що приємний молодий хлопець з хорошої родини збився зі шляху. Зробили висновок, що винен батько, який про нього не дбав. Тому найвища посада дісталася Корнеліусу Фаджу, а Кравча відсунули вбік, у відділ міжнародної магічної співпраці.



Запала тривала мовчанка. Гаррі пригадав вирячені Кравчеві очі, коли той у лісі під час Кубка світу дивився на неслухняну ельфиню Вінкі. То он чому він так бурхливо відреагував, коли її знайшли під Чорною міткою. Це розбудило спогади про сина, про давній скандал і втрату прихильності в міністерстві.

— Муді каже, що в Кравча манія ловити темних чаклунів, — сказав Гаррі.

— Так, я чув, що в нього є така манія, — закивав Сіріус. — На мою думку, він сподівається, що поверне собі колишню популярність, якщо зловить ще одного смертежера.

— А ще він прокрався у Снейпів кабінет і щось там шукав! — з тріумфом зиркнувши на Герміону, вигукнув Рон.

— Так, це взагалі незрозуміло, — задумливо промовив Сіріус.

— Ще й як зрозуміло! — схвильовано сказав Рон.



Сіріус заперечливо похитав головою.

— Якщо Кравч хоче стежити за Снейпом, то чому ж він не з'являється судити турнір? Це був би ідеальний привід регулярно навідуватися в Гоґвортс і весь час мати Снейпа на оці.

— То ти гадаєш, що Снейп щось затіває? — спитав Гаррі, але Герміона перебила:

— Хоч би що ви казали, а Дамблдор Снейпові довіряє.

— Герміоно, перестань, — нетерпляче озвався Рон. — Я знаю, що Дамблдор чудовий і все таке, але це не означає, що кмітливий темний чаклун не зміг би його обдурити...

— Чому ж тоді в першому класі Снейп урятував Гаррі життя? Міг би просто дати йому померти.

— Не знаю... Може, боявся, що Дамблдор його вижене...

— Сіріусе, а ти що думаєш? — голосно спитав Гаррі, і Рон з Герміоною, закінчивши суперечку, прислухались.

— Думаю, що вони обоє мають рацію, — сказав Сіріус, замислено дивлячись на Рона й Герміону. — Коли я довідався, що Снейп працює тут, я не переставав дивуватися, навіщо Дамблдор узяв його на роботу. Снейп завжди захоплювався темними мистецтвами — цим він і прославився в школі. Слизький підлабузник, хлопчисько з масним волоссям — ось який він був, — додав Сіріус, і Гаррі з Роном розреготалися. — Коли Снейп вступив до школи, він знав більше заклять, аніж який‑небудь семикласник. З їхньої слизеринської компанії майже всі стали смертежерами.

Сіріус почав загинати пальці, називаючи імена:

— Розьє та Вілкіс — обох убили аврори за рік до падіння Волдеморта. Подружжя Лестранжів — вони в Азкабані. Про Ейвері я чув, що той уник неприємностей, бо сказав, ніби діяв під закляттям "Імперіус" — він і досі на волі. Як мені відомо, Снейпа ніколи навіть не звинувачували в тому, що він був смертежером — але це ще нічого не означає. Багатьох з них так і не впіймали. А Снейп достатньо розумний і хитрий, щоб не потрапляти в халепу.

— Снейп близько знається з Каркарофим, хоча й воліє тримати це в таємниці, — сказав Рон.

— Бачили б ви Снейпове обличчя, коли Каркароф учора приперся на урок "настійок"! — швидко додав Гаррі. — Каркароф хотів зі Снейпом поговорити, казав, що Снейп його уникає. І мав дуже стурбований вигляд. Показав Снейпові щось у себе на руці, але я не бачив, що саме.

— Він показав Снейпові щось на руці? — Сіріус був щиро спантеличений. Його пальці мимохіть перебирали брудні пасма волосся. Врешті він стенув плечима. — Не уявляю, до чого це все... одначе, якщо Каркароф непідробно захвилювався і прийшов до Снейпа щось питати...

Сіріус якийсь час вдивлявся в стіну печери, а тоді на його обличчі вималювалося розчарування.

— Усе ще слід зважати й на те, що Дамблдор Снейпові довіряє. Я розумію, що професор довіряє багатьом таким людям, яким не довіряє більше ніхто, але я не допускаю, що він дозволив би Снейпові викладати у Гоґвортсі, якби той коли‑небудь працював на Волдеморта.

— То чому ж Муді та Кравч так пориваються влізти у Снейпів кабінет? — уперто спитав Рон.

— Думаю, — повільно вимовив Сіріус, — Дикозор обшукав кабінети всіх учителів, тільки‑но потрапив у Гоґвортс. Цей Муді сприймає захист від темних мистецтв дуже серйозно. Я не певен, чи він узагалі хоч кому‑небудь довіряє, і після всього, що він у житті бачив, це не дивує. Та попри все, Муді ніколи не вбивав, якщо цьому можна було запобігти. Він діяв твердо, але ніколи не опускався до рівня смертежерів. А Кравч... то геть інший випадок... Може, він справді хворий? Якщо хворий, то навіщо виснажувався, щоб прокрастися у Снейпів кабінет? А якщо ні... то що він задумав? Чим таким важливим займався на Кубку світу, що не з'явився в ложі для шановних гостей? Що він робив у той час, коли мусив судити на Турнірі?



Сіріус замовк, втупившись у стіну печери. Бакбик обнюхував кам'яну долівку, шукаючи кісток.

Врешті Сіріус звів погляд на Рона.

— Кажеш, твій брат — особистий помічник Кравча? Ти можеш його спитати, чи він останнім часом не бачився з Кравчем?

— Можу спробувати, — невпевнено сказав Рон. — Тільки щоб не здалося, що я Кравча в чомусь підозрюю. Персі його любить.

— Заразом спробуй довідатися, чи не знайшли вони якихось слідів Берти Джоркінз, — Сіріус жестом вказав на другий примірник "Щоденного віщуна".

— Беґмен казав, що не знайшли, — мовив Гаррі.

— Так, його в цій статті цитували, — кивнув Сіріус на газету. — Він нарікав, яка в Берти погана пам'ять. Може, вона й змінилася з тих часів, що я її знав, але Берта ніколи не була забудькувата. Скоріше навпаки. Не дуже розумна — це так, але на плітки вона мала чудову пам'ять. Через це в неї було багато неприємностей, адже вона не знала, коли треба тримати рота на замку. Думаю, там, у Міністерстві магії, Берта трохи заважала... може, саме через те Беґмен так довго не починав пошуків...



Сіріус широко позіхнув і потер запалі очі.

— Котра година?



Гаррі зиркнув на годинник, але згадав, що той зупинився ще на дні озера.

— Пів на четверту, — сказала Герміона.

— Вам уже пора вертатися, — сказав Сіріус, зводячись на ноги. — І послухай... — особливо пильно глянув він на Гаррі, — тобі не треба часто зникати зі школи, щоб зі мною побачитися. Краще шли мені записки. Я й далі хочу знати про все незвичайне. Та нізащо не виходь з Гоґвортсу без дозволу, бо цим даси кому‑небудь ідеальний шанс на тебе напасти.

— Досі ніхто не пробував на мене нападати, крім дракона та кількох ґринділів, — сказав Гаррі.



Сіріус кинув на нього сердитий погляд.

— Байдуже... Спокійно дихати я зможу лише тоді, як закінчиться Турнір — тобто не раніше червня. І не забувайте, якщо будете розмовляти про мене між собою, то називайте мене Сопуном. Домовились?



Він простяг Гаррі пляшку й серветку, в яку була загорнута їжа, і підійшов до Бакбика, щоб поплескати його на прощання.

— Проведу вас аж до села, — сказав Сіріус, — може, вкраду ще одну газету.



Перед тим, як вони вийшли з печери, він перекинувся на великого чорного пса. Схилом гори компанія спустилася донизу. Біля перелазу Сіріус дозволив кожному з них погладити себе по голові, а відтак повернувся й побіг сільською околицею.

Гаррі, Рон та Герміона повернулися в Гоґсмід, а звідтіля подалися до Гоґвортсу.

— Цікаво, чи Персі знає всі оті речі про Кравча? — міркував уголос Рон, поки вони йшли дорогою до замку. — Та йому, мабуть, байдуже... напевно, він через це ще більше захоплювався б Кравчем. Персі любить закони і тому скаже, що Кравч відмовився їх порушувати навіть заради рідного сина.

— Персі нізащо не віддав би дементорам когось зі своєї родини, — суворо сказала Герміона.

— Не знаю, — засумнівався Рон. — Якби він подумав, що ми стоїмо на заваді його кар'єрі... Персі дуже честолюбний...



Вони піднялися сходами до вестибюлю. З Великої зали долинали заманливі запахи обіду.

— Бідний старий Сопун, — сказав Рон, принюхуючись. — Мабуть, він тебе, Гаррі, дуже любить... Уяви собі — харчуватися щурами.


— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ —

Божевілля містера Кравча
У неділю по сніданку Гаррі, Рон та Герміона піднялися до соварні, щоб за порадою Сіріуса відіслати листа Персі: спитати, чи не бачився він останнім часом з містером Кравчем? Листа доручили Гедвізі, бо вона давно вже не мала роботи. Провівши сову поглядами, друзі зійшли до кухні, щоб подарувати Добі шкарпетки.

Ельфи‑домовики зустріли їх радісно й привітно, примудряючись одночасно кланятися, робити реверанси і заварювати для гостей чай. Добі не тямився від захвату.

— Гаррі Поттер до Добі занадто добрий! — пищав він, витираючи зі своїх величезних очей рясні сльози.

— Добі, тими зяброростями ти врятував мені життя, — із вдячністю сказав Гаррі.

— Чи можна мені ще кілька тістечок? — звернувся Рон до сяючих ельфів.

— Ти щойно снідав! — обурилася Герміона.

Та четверо ельфів уже несли до них чималий срібний таріль з тістечками.

— Треба відіслати їжі Сопунові, — пробурмотів Гаррі.

— Добра думка, — підтримав Рон. — Дамо Леву роботу. Ви принесете ще трохи харчів, правда? — спитав він ельфів. Ті радісно закивали й заметушилися.

— Добі, а де Вінкі? — поцікавилася Герміона, оглядаючи кухню.

— Вінкі біля каміна, панночко, — тихо відповів Добі, і його вуха сумно обвисли.

— О Боже! — вигукнула Герміона, помітивши Вінкі. Гаррі теж поглянув на камін. Вінкі сиділа на тому самому ослінчику, що й минулого разу, але тепер вона була така бруднюча, що ледве вирізнялася на тлі закопченої цегли каміна. Одяг на ній був подертий і давно не праний. У руці вона стискала пляшку маслопива й погойдувалася на ослінчику, втупившись у вогонь. Раз чи двічі ельфиня голосно гикнула.

— Вінкі дійшла до шести пляшок на день, — скрушно прошепотів Добі.

— Це ж не дуже міцний напій, — сказав Гаррі.



Та Добі похитав головою:

— Для ельфів‑домовиків дуже міцний, паничу..



Вінкі знову гикнула. Ельфи, котрі принесли тістечка, повернулися до своєї роботи і час від часу кидали на неї несхвальні погляди.

— Вінкі чахне, паничу Гаррі Поттер, — сумно прошепотів Добі. — Вінкі хоче додому. Вона й далі думає, що містер Кравч — її господар, паничу. Добі ніяк не може переконати її, що тепер господарем став професор Дамблдор.

— Агов, Вінкі! — Гаррі раптом сяйнула одна ідея. Він підійшов до ельфині й нахилився над нею, — ти не знаєш, що сталося з містером Кравчем? Він перестав з'являтися на Тричаклунському турнірі.

Очі Вінкі заблищали. Її величезні зіниці втупилися в Гаррі. Вона знову трохи хитнулася, а тоді сказала:

— Хазяїн перестати — гик! — приходити?

— Еге ж, — підтвердив Гаррі, — ми його не бачили ще з першого завдання. У "Щоденному віщуні" пишуть, що він захворів.

Вінкі похиталася ще трохи, дивлячись на Гаррі затуманеним поглядом.

— Хазяїн — гик! — хворий? — Її нижня губа затремтіла.

— Ми не певні, чи це правда, — швидко додала Герміона.

— Хазяїнові потрібна його — гик! — Вінкі! — запхинькала ельфиня. — Хазяїн не подужати — гик! — робити все — гик! — сам...

— Вінкі, інші люди самі собі дають раду з домашніми клопотами, — строго промовила Герміона.

— Вінкі — гик! — робити не лише — гик! — домашню роботу для містера Кравча! — обурено запищала Вінкі, розхитуючись іще більше й розливаючи маслопиво на брудну блузку. — Хазяїн — гик! — довіряти Вінкі — гик! — найважливіші — гик! — найтаємніші...

— Що? — спитав Гаррі.

Але Вінкі сильно затрясла головою, вихлюпнувши на себе ще більше маслопива.

— Вінкі берегти — гик! — хазяїнові таємниці, — войовничо сказала вона і захиталася ще дужче, суворо дивлячись на Гаррі перекошеними очима. — Ви — гик! — пхати носа, от.

— Вінкі не повинна так розмовляти з Гаррі Поттером! — гнівно сказав Добі. — Гаррі Поттер сміливий і шляхетний, і ніколи не пхає носа в чужі справи!

— Він пхати носа — гик! — в особисті й таємні справи — гик! — мого хазяїна — гик! Вінкі — хороша ельфиня‑домовичка — гик! — Вінкі тримати язика за зубами — гик! Люди намагатися — гик! — підглядати й пхати свої носи — гик! — повіки Вінкі опустилися й вона несподівано зіслизнула з табурета, впала перед каміном і голосно захропла. Порожня пляшка з‑під маслопива відкотилася по викладеній плиткою підлозі.



З півдесятка ельфів поспішили до Вінкі. Їхні обличчя кривилися від огиди. Один підняв пляшку, а інші накрили Вінкі картатою чорно‑білою скатертиною, щоб її ніхто не бачив.

— Нам дуже прикро, що вам довелося це побачити! — пропищав найближчий ельф, хитаючи головою з дуже присоромленим виглядом. — Маємо надію, що ви не подумаєте, ніби ми всі такі, як ця Вінкі!

— Вона дуже нещасна! — розсердилася Герміона. — Краще б ви її підбадьорили, а не накривали скатертиною!

— Просимо вибачення, панночко, — знову низько вклонився ельф‑домовик, — однак ельфи‑домовики не мають права бути нещасними тоді, як треба працювати й обслуговувати господарів.

— Ох, заради всього святого! — ще більше розгнівалася Герміона. — Послухайте мене всі! Ви маєте таке саме право бути нещасливими, як і чарівники! Ви маєте право на платню, на вихідні, на пристойний одяг, ви не повинні робити все, що вам наказують! Погляньте на Добі!

— Будь ласка, панночко, не вплутуйте Добі, — перелякано пробурмотів той. Веселі усмішки раптом позникали з личок ельфів. Вони дивилися на Герміону так, наче перед ними стояла небезпечна психопатка.

— Ми принесли ще харчів! — запищав один ельф під ліктем у Гаррі й тицьнув йому в руки великий шмат шинки, дванадцять тістечок та фрукти. — Бувайте!

Ельфи‑домовики оточили Гаррі, Рона та Герміону і, штурхаючи їх у спини крихітними кулачками, почали випихати з кухні.

— Дякую за шкарпетки, паничу Гаррі Поттер! — сумно гукнув від каміна Добі, стоячи біля накритої скатертиною Вінкі.

— Герміоно, ти просто не можеш втримати язика за зубами! — гнівно сказав Рон, коли за ними, грюкнувши, зачинилися кухонні двері. — Тепер вони не захочуть, щоб ми до них приходили! А ми могли б вивідати у Вінкі про Кравча!

— Наче ти цим переймаєшся! — зіронізувала Герміона. — Ти сюди любиш приходити лише заради їжі!



Візит на кухню зіпсував увесь день. Гаррі так втомила Ронова й Герміонина гризня, що він узяв харчі для Сіріуса і сам піднявся до соварні.

Крихітна Левконія не подужала б віднести на гору біля Гоґсміда цілий шмат шинки, тому Гаррі вирішив, що їй допоможуть дві шкільні сипухи. Вони вилетіли у вечірні сутінки, несучи втрьох один величезний пакунок, і вигляд у них від цього був дуже дивний. Гаррі сперся на підвіконня і дивився їм услід. Потім оглянув шкільні угіддя, верхівки дерев Забороненого лісу та вітрила дурмстрензького корабля. Крізь кільця диму, що здіймався з димаря Геґрідової халупи, пролетів пугач, підлетів до соварні, облетів навколо й зник з очей. Придивившись, Гаррі побачив Геґріда, що завзято копав землю перед своєю хатиною. Схоже було на те, що він скопував нові грядки для овочів. Поки Гаррі придивлявся, з бобатонської карети вийшла мадам Максім і підійшла до Геґріда. Здавалося, вона намагається втягти його в розмову. Геґрід сперся на лопату, але, очевидно, не виявив особливої охоти підтримувати бесіду, бо мадам Максім дуже скоро вернулася до карети.

Не бажаючи повертатися до ґрифіндорської вежі й слухати, як сваряться Рон та Герміона, Гаррі спостерігав за Геґрідом, аж доки того не поглинула темрява. Невдовзі почали прокидатися сови, вони пролітали повз Гаррі і зникали в чорному небі.
* * *
До сніданку наступного дня поганий настрій Рона та Герміони розвіявся. На щастя, не справдилися похмурі Ронові пророцтва щодо ображених Герміоною ельфів‑домовиків, які подаватимуть на ґрифіндорський стіл зіпсовану й несмачну їжу. Бекон, яйця та копчена риба були такими ж смачними, як завжди.

Коли почали прибувати поштові сови, Герміона зайорзала від нетерпіння — вочевидь, вона чогось очікувала.

— Персі однак ще не встиг би відповісти, — сказав Рон. — Ми послали Гедвігу лише вчора.

— Я не через те, — пояснила Герміона. — Я передплатила "Щоденного віщуна". Набридло довідуватися про все від слизеринців.

— Класно придумала, — похвалив Гаррі, теж дивлячись на сов. — Герміоно, здається, тобі пощастило...



Одна з сов опускалася до Герміони.

— Але це не схоже на газету, — розчаровано сказала вона. — Це...



Та на її подив, сова приземлилася просто перед тарілкою, а слідом за нею ще дві — руда й сіра, і чотири сипухи.

— Скільки газет ти передплатила? — запитав Гаррі, хапаючи Герміонин келих, що його ледь не скинули сови. Кожна з них проштовхувалася вперед, намагаючись віддати свого листа першою.

— Що це таке? — здивувалася Герміона, забираючи листа в сірої сови, розкриваючи його й починаючи читати. — Та невже? — спалахнула вона.

— Що сталося? — спитав Рон.

— Це... ох, як дотепно, — вона тицьнула листа Гаррі, і той побачив, що він не написаний від руки, а складений з приклеєних літер, вирізаних, скоріше за все, зі "Щоденного віщуна".
Ти оГиДНе дівЧиСько. ГаРРі ПоттЕр ваРтИЙ КращоЇ. пОверТаЙся зВІдки з'яВИлаСя маҐелко.
— Вони всі такі! — з відчаєм сказала Герміона, розкриваючи листи один за одним. — "Гаррі Поттер може знайти собі кращу, ніж ти...", "Тебе треба зварити у жаб'ячій ікрі..." Ой!

Вона розкрила останній конверт, і на руки їй вилилася жовто‑зелена рідина із запахом бензину. Від неї на шкірі одразу ж з'явилися великі жовті пухирі.

— Нерозведений гній буботруба! — сказав Рон, обережно беручи й обнюхуючи конверт.

— Ой! — знову скрикнула Герміона, і сльози навернулися їй на очі, бо вона спробувала витерти гній серветкою, але її пальці так швидко й густо вкрилися виразками, що здавалося, ніби на руках — товсті ґулясті рукавиці.

— Негайно йди в лікарню, — сказав Гаррі, коли сови знялися в повітря, — ми скажемо професорці Спраут, де ти...

— Я ж її попереджав! — зітхнув Рон після того, як Герміона, притискаючи руки до грудей, вибігла з Великої зали. — Я ж казав, щоб не дратувала Ріту Скітер! Ось подивися... — Він прочитав ще один лист із тих, що покинула на столі Герміона. — "Я прочитала у "Відьомському тижневику", як ти обманюєш Гаррі Поттера — а він уже й так зазнав доволі лиха. Тому, щойно знайду великого конверта, нашлю на тебе вроки". От халепа! Доведеться їй стерегтися.

На гербалогію Герміона не з'явилася. Коли Гаррі й Рон вийшли з оранжереї і пішли на урок догляду за магічними істотами, то помітили Мелфоя, Креба й Ґойла, що вийшли з замку і спускалися кам'яними сходами. Пенсі Паркінсон, ідучи за ними, хихотіла й перешіптувалася з іншими слизеринськими дівчатами. Перехопивши погляд Гаррі, Пенсі крикнула:

— Поттер, ти що, порвав зі своєю подружкою? Чому вона на сніданку так засмутилася?



Гаррі вдав, що не чує. Він не хотів, щоб вона зраділа, довідавшись, якого лиха накоїла стаття у "Відьомському тижневику".

Геґрід, який на минулому уроці попередив, що вони завершують тему єдинорогів, чекав на учнів біля своєї хатини. Біля нього стояло кілька відкритих ящиків. Серце в Гаррі ледь не зупинилося — невже вилупився ще один скрут? Та коли він підійшов ближче й зазирнув у ящики, то побачив там пухнастих чорних істот з довгими рильцями й напрочуд пласкими, наче лопатки, передніми лапками. Істотки кліпали очицями, дивлячись на учнів і щиро дивуючись такій увазі.

— Се ніфлери, — сказав Геґрід, коли всі учні зібралися. — Вони жиют переважно в шахтах. І люблят усьо блискуче... дивіться...



Один ніфлер раптом підстрибнув і спробував укусити Пенсі Паркінсон за руку. Вона верескнула й відскочила.

— Вони файно вміют шукати коштовності, — радісно повідомив Геґрід. — Я подумав, що ми нинька добре си порозважаємо. Видите отам? — Він показав на велику свіжоскопану грядку, яку копав якраз тоді, як Гаррі спостерігав за ним з вікна. — Я запорпав там золоті монетки. Маю приз для того, чий ніфлер випорпає їх найбільше. Тілько поскидайте з себе всі прикраси, виберіт ніфлера і приготуйтеся.



Гаррі зняв свого зіпсованого годинника, що його носив за звичкою, і заховав у кишеню. Тоді вибрав ніфлера. Тваринка встромила довге рильце Гаррі у вухо й почала захоплено принюхуватися. Її так і кортіло пригорнути до себе.

— Заждіт, — сказав Геґрід, зазираючи в ящик. — Ще їден ніфлер зоставси... Кого бракує? Де Герміона?

— Вона мусила піти до лікарні, — сказав Рон.

— Потім пояснимо, — пробурмотів Гаррі — Пенсі Паркінсон уважно прислухалася.



Вони так ще не веселилися на жодному уроці догляду за магічними істотами. Ніфлери пірнали в землю й вистрибували з землі, наче з‑під води. Коли‑не‑коли якась із тваринок підбігала до свого учня й кидала йому в долоні золоту монетку. Ронів ніфлер діяв особливо проворно, дуже швидко наповнивши його пригорщі золотом.

— Геґріде, а можна його купити собі як домашню тваринку? — захоплено поцікавився Рон, коли ніфлер знову пірнув, обсипавши його мантію землею.

— Роне, твоя мамця не дуже би си втішила, — усміхнувся Геґрід. — Ці ніфлери нищать будинки. Мені си здає, шо вони зібрали вже майже всі монетки, — додав він, обходячи грядку. — Я запорпав тілько сто. О, Герміона!

З перебинтованими руками й нещасним виразом обличчя Герміона прошкувала до них галявиною. Пенсі Паркінсон пильно до неї придивлялася.

— Ану перевірмо, як вам то вдалося! — сказав Геґрід. — Полічіть свої монетки! Ґойле, то не є мудро їх красти, — додав він і його чорні очі звузилися. — Се золото леприконів. Воно зникає по кількох годинах.



Ґойл, набурмосившись, спорожнив кишені. Виявилося, що найуспішнішим шукачем був Ронів ніфлер, тож Геґрід нагородив Рона величезною плиткою "чоколяди" з "Медових руць". Пролунав дзвінок, закликаючи всіх на обід. Увесь клас, окрім Гаррі, Рона й Герміони, подався до замку. Друзі ж залишилися, щоб допомогти Геґрідові повкладати ніфлерів у ящики. Гаррі помітив, що мадам Максім спостерігає за ними з вікна карети.

— Герміоно, що си стало з твоїми руками? — стурбовано спитав Геґрід.



Герміона розповіла про злі листи, які отримала сьогодні вранці, і про конверт, наповнений гноєм бубо‑трубів.

— А‑а‑а, не журиси, — заспокоїв її Геґрід. — Я так само діставав такі письма, коли Ріта Скітер написала про мою мамцю. "Ви справжній монстр і вас треба знищити"; "Ваша мати вбивала невинних людей, і якби ви мали хоч краплю гідності, то давно б уже кинулися в озеро".

— Не може бути! — вражено вигукнула Герміона.

— Ага, — сказав Геґрід, відсуваючи ящики з ніфлерами до стіни. — То пишут тілько вар'яти, Герміоно. Не розкривай більше тотих листів, коли будуть приходити. Кидай відразу до вогню.

— Ти пропустила дуже цікавий урок, — сказав Гаррі Герміоні, коли вони поверталися до замку. — Ніфлери такі милі, правда, Роне?

Однак Рон мовчав і насуплено дивився на Геґрідів шоколад. Здавалося, щось вивело його з рівноваги.

— Що таке? — запитав Гаррі. — Не смачно?

— Не в тому річ, — буркнув Рон. — Чого ти не сказав мені про золото?

— Про яке золото? — не зрозумів Гаррі.

— Золото, яке я тобі дав на Кубку світу з квідичу, — мовив Рон. — Золото леприконів, яким я тобі заплатив за всеноклі. У ложі для шановних гостей. Чому ти не сказав, що воно зникло?

Гаррі довелося якусь мить помізкувати, перш ніж він зрозумів, про що йдеться.

— А!.. — нарешті згадав він. — Не знаю... Я не помітив, що воно зникло. Я переживав, що зникла моя чарівна паличка.



Вони піднялися сходами до вестибюлю, а звідти подалися до Великої зали на обід.

— Це, мабуть, класно, — раптом сказав Рон, щойно вони всілися й почали накладати собі ростбіфів та пирогів з м'ясом. — Класно, коли маєш так багато грошей, що навіть не помічаєш, як зникає повна кишеня ґалеонів.

— У мене тієї ночі інше було в голові! — нетерпляче сказав Гаррі. — У нас у всіх! Чи ти забув?

— Я не знав, що золото леприконів зникає, — пробурмотів Рон. — Я думав, що я тобі заплатив. Не треба було дарувати мені на Різдво капелюх "Гармат із Чадлі".

— Забудь про це, добре? — сказав Гаррі.

Рон настромив на виделку шматочок смаженої картоплі й задивився на нього. Тоді промовив:

— Жахливо бути бідним.



Гаррі з Герміоною перезирнулися. Вони не знали, що сказати.

— Дурниці, — Рон і далі дивився на картоплю. — Я не звинувачую Фреда й Джорджа за те, що вони хочуть заробити трохи грошей. Я й сам би не проти. От мати б ніфлера!

— Ну, тепер ми хоч знаємо, що тобі подарувати на наступне Різдво, — пожартувала Герміона. Та Рона це не розвеселило. Герміона сказала:

— Перестань, Роне, буває й гірше. Радій, що в тебе пальці не гнояться, — вона над силу користувалася ножем та виделкою. Пальці не згиналися й дуже порозпухали. — Як я ненавиджу ту чортову Скітерку! — вона аж спалахнула зі злості. — Чого б це мені не коштувало — але я їй помщуся!


* * *
Злі листи надходили Герміоні увесь наступний тиждень. Як і радив Геґрід, вона їх не відкривала, проте кілька "доброзичливців" прислали ревунів. Ті вибухали коло ґрифіндорського столу й викрикували всілякі образи. Їх чули всі, хто сидів у залі. Навіть ті, хто не читав "Відьомського тижневика", знали геть усе про нібито трикутник Гаррі — Крум — Герміона. Гаррі вже нудило від необхідності щоразу пояснювати, що Герміона не його дівчина.

— Усе стихне, якщо не звертати уваги, — сказав він Герміоні. — Людям це швидко обридне, як і тоді, коли вона писала про мене минулого разу...

— Я хочу знати, як вона підслуховує особисті розмови, якщо їй заборонено бувати на території школи! — сердито сказала Герміона.

Вона затрималася після уроку захисту від темних мистецтв, щоб дещо спитати в професора Муді. Решта учнів ледве дочекалися перерви. Муді дав їм таку важку контрольну з протидії закляттям, що багато хто тепер дмухав на дрібні порізи й опіки. Гаррі трапився нелегкий випадок вухосмички, і тому, виходячи з класу, він мусив притримувати вуха руками.

— Ріта точно не використовує плащ‑невидимку! — задихано повідомила Герміона, наздогнавши Гаррі з Роном у вестибюлі й відриваючи Гарріну руку від рухливого вуха, щоб він її почув. — Муді каже, що на другому завданні її біля суддівського столу не бачив. І біля озера ніде не бачив!

— Герміоно, чи можливо тебе переконати, щоб ти все це покинула? — спитав Рон.

— Неможливо! — відрубала Герміона. — Я хочу знати, як вона почула нашу розмову з Віктором! І як вона вивідала про Геґрідову маму!

— Може, вона підклала тобі жучка, — припустив Гаррі.

— Жучка? — не зрозумів Рон. — Це як? Бліх напустила?



Гаррі почав пояснювати про приховані мікрофони та записувальну апаратуру.

Рон був захоплений, але Герміона їх перебила:

— Чи ви колись прочитаєте "Історію Гоґвортсу"?

— А навіщо? — здивувався Рон. — Ти ж її напам'ять знаєш. Як буде щось треба, спитаємо в тебе.

— Усі ці замінники магії, які використовують маґли — електрика, комп'ютери, радари, — у Гоґвортсі та його околицях не діють. Тут надто багато чарів у повітрі. Ні, щоб підслуховувати, Ріта використовує магію, по‑іншому тут просто неможливо... якби ж я могла дізнатися, яку... якщо це щось незаконне, то я її дістану...

— Невже в нас нема інших проблем? — запитав її Рон. — До повного щастя нам не вистачає лише кровної помсти Ріті Скітер?

— Я не прошу вас мені допомагати! — огризнулася Герміона. — Я сама це зроблю!



І вона покрокувала мармуровими сходами вгору, навіть не глянувши на хлопців. Гаррі був упевнений, що Герміона йде до бібліотеки.

— Закладаюся, що вона повернеться з коробкою значків "Я ненавиджу Ріту Скітер", — сказав Рон.



На щастя, Герміона так і не попросила їх про допомогу в помсті. Обидва були їй за це дуже вдячні, адже перед Великодніми канікулами учнів завантажили цілими горами завдань. Гаррі щиро захоплювався, як Герміоні, окрім домашнього завдання, вдавалося вивчати ще й магічні методи підслуховування. Сам він віддавав усі сили навчанню, хоч і взяв собі за обов'язок регулярно відсилати Сіріусові в гірську печеру пакунки з їжею. Поголодувавши торік улітку в Дурслів, він не забув, як то — постійно бути голодним. У пакунки Гаррі вкладав записки, в яких повідомляв, що не сталося нічого незвичайного і що вони й досі чекають відповіді від Персі.

Гедвіґа не поверталася аж до кінця Великодніх канікул. Лист Персі був укладений у пакунок з крашанками, присланий місіс Візлі. Крашанки для Гаррі й Рона були завбільшки з драконячі яйця, ще й наповнені домашніми ірисками. Герміонина ж була навіть менша за куряче яйце. Вона аж зблідла, побачивши дарунок.

— Роне, твоя мама часом не читає "Відьомського тижневика"? — тихо спитала Герміона.

— Читає, — відповів Рон з набитим цукерками ротом. — Передплачує заради рецептів.

Герміона сумно поглянула на своє крихітне яєчко.

— Не хочеш подивитися, що написав Персі? — скоромовкою спитав її Гаррі.



Лист Персі був короткий і роздратований.

Як я постійно торочу кореспондентам "Щоденного віщуна", містер Кравч узяв заслужену відпустку. Він регулярно присилає сов із вказівками. Я з ним самим не бачився, але, думаю, ніхто не сумнівається, що я добре знаю почерк власного начальника. У мене багато роботи і я не можу витрачати час ще й на спростування цих сміховинних чуток. Прошу мене більше не турбувати, хіба що заради чогось важливого. Вітаю зі святом.


* * *
Початок весняної чверті зазвичай означав для Гаррі безперервні тренування перед останнім у році матчем з квідичу. Але тепер він мусив готуватися до третього й останнього завдання Тричаклунського турніру, хоч і досі не знав, яким воно буде. Нарешті в останній тиждень травня професорка Макґонеґел затримала його після уроку трансфігурації.

— Поттере, сьогодні о дев'ятій вечора прийдеш на поле для квідичу, — сказала вона. — Там буде містер Беґмен. Він розповість чемпіонам про третє завдання.



Тож о восьмій тридцять Гаррі залишив Рона з Герміоною у ґрифіндорській вітальні і спустився сходами у вестибюль. Там він натрапив на Седрика.

— Як гадаєш, що там буде? — спитав Седрик, коли вони вийшли надвір, у захмарений вечір. — Флер постійно каже про якісь підземні тунелі, де нам доведеться шукати скарбів.

— Це було б зовсім непогано, — сказав Гаррі і подумки всміхнувся, уявляючи, як попросить у Геґріда ніфлера, а той усе за нього зробить.

Перетнувши темну галявину, вони опинилися на стадіоні. Доріжкою між трибунами вийшли на поле.

— Що вони з ним зробили? — обурено вигукнув Седрик, зупинившись, мов укопаний.



Поле для квідичу більше не було гладеньке й рівне. Здавалося, що хтось забудував його довгими й низькими стінами, які звивалися й перетиналися у всіх напрямках.

— Це живопліт! — сказав Гаррі, торкнувшись найближчої.

— О, вітаю, вітаю! — почувся веселий голос.

Лудо Беґмен стояв посеред поля разом з Флер та Крумом. Гаррі з Седриком попрямували до них, перелазячи через живі стіни. Коли підійшли ближче, Флер широко всміхнулася до Гаррі. Її ставлення до нього кардинально змінилося після того, як він витяг з озера її сестру.

— Ну, що ви про це все думаєте? — весело сказав Беґмен, коли Гаррі з Седриком перелізли через останню стіну. — Гарно ростуть, правда? Ще місяць і Геґрід виростить їх метрів на шість. Не переживайте, — додав він з усмішкою, помітивши не дуже радісний вираз Гаррі та Седрика, — коли турнір завершиться, ваше поле для квідичу знову стане таким, як було! Припускаю, ви вже здогадалися, що це таке?



На мить запала мовчанка.

— Лабіринт, — пробурмотів Крум.

— Правильно! — сказав Беґмен. — Лабіринт. Третє завдання дуже просте. Тричаклунський кубок стоятиме в центрі лабіринту. Чемпіон, який перший до нього доторкнеться, отримає найвищу оцінку.

— Ми пгосто повинні пгойти лябігинт? — спитала Флер.

— Там будуть перешкоди, — радісно застрибав Беґмен. — Геґрід забезпечить певну кількість істот... ще треба буде зламати закляття... усяке таке, знаєте. Чемпіони, які мають більше очок, стартуватимуть у лабіринті першими. — Беґмен вишкірився до Гаррі й Седрика. — Потім зайде містер Крум... А тоді — міс Делякур. Але реальний шанс перемогти матиме кожен. Усе залежатиме від того, наскільки вдало ви подолаєте перешкоди. Буде весело!

Гаррі єдиний знав, якими саме істотами Геґрід збирався забезпечити змагання, і тому подумав, що навряд чи слід чекати веселощів. Одначе він ввічливо закивав, як і всі.

— Ну що ж... якщо не маєте більше запитань, то повертаймося в замок... Стає прохолодно...



Коли всі виходили з лабіринту, Беґмен поспішив за Гаррі. Гаррі відчував, що Беґмен от‑от знову почне пропонувати свою допомогу, але якраз у цю мить Крум поплескав його по плечі.

— Чи могти ми поговорити?

— Авжеж, — сказав Гаррі, трохи здивований.

— Будеш пройтися зі мною?

— Так, — зацікавлено погодився Гаррі.

Беґмена це, здається, збило з пантелику:

— Гаррі, тебе зачекати?

— Та ні, пане Беґмен, усе гаразд — відмовився Гаррі, стримуючи усмішку. — Я й сам знайду дорогу до замку. Дякую.

Гаррі й Крум разом вийшли зі стадіону, але Крум не повернув до дурмстрензького корабля. Навпаки, пішов у напрямку лісу.

— Чого ми йдемо сюди? — запитав Гаррі, коли вони проминули Геґрідову хатину й освітлену бобатонську карету.

— Не хотіти, щоб нас підслухано, — коротко мовив Крум.

Коли вони нарешті опинилися в тихому місці неподалік від загороди з бобатонськими кіньми, Крум зупинився під деревом і обернувся до Гаррі.

— Я хотіти знати, — сердито сказав він, — що бути між ти і Гер‑мов‑ніна.



Гаррі, що з огляду на Крумову таємничість очікував чогось значно серйознішого, глянув на нього здивовано.

— Нічого, — відповів він. Одначе Крум аж випромінював злість, і Гаррі вкотре усвідомив, який Віктор високий і міцний. — Ми просто друзі. Вона аж ніяк не моя дівчина і ніколи нею не була. Це все вигадки Ріти.

— Гер‑мов‑ніна говорити про тебе дужо часто, — підозріливо сказав Крум.

— Авжеж, — сказав Гаррі, — ми ж друзі.



Йому ніяк не вірилося, що розмовляє про таке з самим Віктором Крумом, відомим у всьому світі квідичистом. Виходило, що вісімнадцятирічний Крум вважає його, Гаррі, рівним собі суперником.

— Ти не мати ніколи... ти не бути...

— Ні, — твердо відказав Гаррі.

Крум трохи прояснів. Кілька секунд він просто дивився на Гаррі, а тоді сказав:

— Ти літати дужо добро. Я бачити на першо завдання.

— Дякую, — широко всміхнувся Гаррі, раптом відчувши себе набагато вищим. — А я тебе бачив на Кубку світу. Фінт Вронського — ти справді...

Але тієї миті позаду Крума між деревами щось ворухнулося, і Гаррі, який трохи знав, які саме істоти полюбляють чигати в лісі, інстинктивно схопив Крума за руку й відтяг його вбік.

— Що статися?



Гаррі похитав головою, вдивляючись у те місце, де він помітив рух. Тоді сягнув рукою в мантію, щоб витягти чарівну паличку.

З‑за високого дуба, похитуючись, вийшов чоловік. Спершу Гаррі його не впізнав... та, придивившись, зрозумів: то був містер Кравч.

Кравч мав такий вигляд, наче кілька днів десь блукав. Мантія на колінах була подерта й закривавлена; обличчя подряпане, неголене й сіре від виснаження. Охайні раніше вуса й волосся тепер потребували ножиць та води. Однак поведінка його була ще дивніша, ніж вигляд. Бурмочучи й махаючи руками, містер Кравч із кимось розмовляв, але співрозмовника бачив лише він. Кравч нагадав Гаррі літнього волоцюгу, баченого колись під час походу з Дурслями по крамницях. Бездомний чоловік також жваво вів бесіду з повітрям. Тітка Петунія схопила Дадлі за руку й потягла його через дорогу, щоб обійти старого. Пізніше дядько Вернон виголосив цілу промову про те, що б він зробив з жебраками та волоцюгами.

— Хіба він не бути суддя? — Крум витріщився на містера Кравча. — Хіба він не бути з вашого міністерства?



Гаррі кивнув, на мить завагавшись, а тоді повільно підійшов до містера Кравча. Той на нього навіть не глянув і все говорив щось до найближчого дерева:

— ...і коли ви, Везербі, це зробите, то пошліть до Дамблдора сову з підтвердженням кількості дурмстрензьких учнів, які будуть присутні на турнірі. Каркароф щойно повідомив, що їх буде дванадцятеро...

— Містере Кравч? — обережно промовив Гаррі.

— ...а потім пошліть іще сову до мадам Максім — може, вона, як і Каркароф, теж захоче взяти з собою більше учнів... Чули, Везербі? Виконаєте? Вико... — очі містера Кравча вирячилися. Він стояв і дивився на дерево, беззвучно ворушачи губами. Тоді, хитаючись, відійшов убік і впав на коліна.

— Містере Кравч? — голосно покликав Гаррі. — Що з вами?

Кравчеві очі забігали. Гаррі обернувся до Крума. Той підійшов ближче і дивився на Кравча з тривогою.

— Що з ним?

— Не знаю, — пробурмотів Гаррі. — Слухай, збігай когось поклич...

— Дамблдора! — почав задихатися Кравч. Він ухопив Гаррі за мантію і притяг до себе, хоч погляд його був спрямований кудись поверх Гарріної голови. — Мені треба... побачити... Дамблдора...

— Гаразд, — сказав Гаррі, — якщо ви встанете, містере Кравч, то підемо до...

— Я зробив... дурницю, — видихнув містер Кравч. Вигляд у нього був божевільний. Очі крутилися й витріщалися, по підборіддю котилася слина. Кожне слово коштувало йому страшенних зусиль. — Мушу... розповісти... Дамблдорові...

— Підводьтеся, містере Кравч, — голосно й чітко сказав Гаррі. — Вставайте і я відведу вас до Дамблдора!

Очі містера Кравча зупинилися на Гаррі.

— Ви... хто? — прошепотів він.

— Я учень цієї школи, — Гаррі озирнувся до Крума, чекаючи допомоги, але той, помітно нервуючись, тримався позаду.

— Ви не... його? — зашепотів Кравч. Рот у нього перекосився.

— Ні, — відповів Гаррі, не маючи ані найменшого уявлення, про що говорить Кравч.

— Ви Дамблдорів?

— Так, — сказав Гаррі.

Кравч притяг його до себе ще ближче. Гаррі спробував вивільнитися, та дарма.

— Попередьте... Дамблдора...

— Я приведу Дамблдора, якщо ви мене пустите, — сказав Гаррі. — Відпустіть мене, містере Кравч, і я його приведу...

— Дякую, Везербі, і як усе оце зробите, принесіть мені кави. Моя дружина з сином скоро приїдуть. Ми сьогодні збираємося на концерт з містером та місіс Фадж. — Кравч знову говорив до дерева, і, як видно, навіть не здогадувався про присутність Гаррі. Це так здивувало Гаррі, що він і не помітив, як Кравч відпустив його мантію. — Так, мій син нещодавно отримав дванадцять СОВ, так, це найвища оцінка, так, авжеж пишаюся. А поки що, прошу принести мені оту записку від Андорського міністра магії. У мене зараз є час накидати відповідь...

— Залишайся тут з ним! — сказав Гаррі Крумові. — Я приведу Дамблдора. Так буде швидше, бо я знаю, де його кабінет.

— Він божевільний, — невпевнено озвався Крум, не зводячи очей з Кравча. Той щось базікав до дерева, вочевидь, переконаний, що то Персі.

— Побудь біля нього, — сказав Гаррі і зібрався вже йти, та його рух викликав ще одну різку зміну в поведінці містера Кравча. Він міцно обхопив Гаррі за коліна й потяг на землю.

— Не... кидайте... мене! — прошепотів він, знову вирячивши очі. — Я... втік... мушу попередити... мушу сказати... побачити Дамблдора... моя провина... це все я винен... Берта... мертва... це все я винен... мій син... моя провина... скажи Дамблдорові... Гаррі Поттер... Темний Лорд... сильнішає... Гаррі Поттер...

— Я приведу Дамблдора, якщо ви мене пустите, містере Кравч! — сказав Гаррі. Він люто озирнувся на Крума. — Допоможи мені, нарешті!

Переляканий Крум підійшов і присів біля містера Кравча.

— Не дай йому нікуди піти, — промовив Гаррі, визволяючись із чіпких рук містера Кравча. — Я повернуся з Дамблдором.

— Тільки спішити, добро? — гукнув услід йому Крум, коли Гаррі вибіг з лісу й побіг темними шкільними угіддями. Там давно нікого не було. Беґмен, Седрик і Флер зникли. Гаррі вибіг кам'яними сходами, проскочив у дубові передні двері й побіг мармуровими сходами на третій поверх.

П'ятьма хвилинами пізніше він налетів на кам'яного гаргуйля, що стояв посеред коридору.

— Лимонний шер‑шербет! — видихнув він.



То був пароль для прихованих сходів, що вели до кабінету Дамблдора. Принаймні два роки тому був такий пароль. Поза сумнівом, його змінили — кам'яний гаргуйль не ожив і не відскочив, а стояв непорушно і пронизував Гаррі зловісним поглядом.

— Ворушися! — закричав на нього Гаррі. — Швидко!



Та жодна річ у Гоґвортсі не рухалася лише через те, що хтось на неї кричав. Гаррі зрозумів — справи кепські. Глянув у обидва кінці темного коридору. Може, Дамблдор у вчительській? Гаррі щодуху рвонув до сходів...

— ПОТТЕР!



Гаррі аж занесло від різкої зупинки. Він озирнувся.

Снейп щойно з'явився з прихованих сходів за кам'яним гаргуйлем. Стіна за ним знову з'їхалася, а він пальцем підкликав Гаррі до себе.

— Поттере, що ти тут робиш?

— Я мушу побачити професора Дамблдора! — відповів Гаррі, побігши назад коридором і зупинившись перед Снейпом. — Містер Кравч... він щойно з'явився... він у лісі... він просить...

— Що за нісенітниці? — блиснув чорними очима Снейп. — Про що ти?

— Про містера Кравча! — закричав Гаррі. — 3 міністерства! Він хворий, він у лісі, він хоче побачитися з Дамблдором! Скажіть мені пароль...

— Поттере, директор зайнятий, — сказав Снейп і його тонкі губи скривила неприємна посмішка.

— Я повинен розповісти Дамблдорові! — не вгавав Гаррі.

— Поттере, ти хіба не чув, що я сказав?



Гаррі бачив, що Снейп насолоджується своєю владою над ним.

— Послухайте, — сердито промовив Гаррі. — 3 Кравчем не все гаразд. Він... він з'їхав з глузду. Каже, що хоче попередити...



Кам'яна стіна за Снейпом розсунулася. В її отворі стояв Дамблдор, одягнений у довгу зелену мантію. Його обличчя виказувало крайнє зацікавлення.

— Щось сталося? — спитав він, дивлячись то на Гаррі, то на Снейпа.

— Пане професоре! — Гаррі поспішив заговорити раніше за Снейпа. — У лісі містер Кравч. Він хоче з вами говорити!

Гаррі думав, що Дамблдор щось запитає, але, на щастя, Дамблдор нічого не питав.

— Показуй дорогу, — кинув він і пішов слідом за Гаррі. Снейп залишився стояти біля гаргуйля. Обличчя його стало вдвоє потворнішим, ніж завжди.

— Гаррі, що казав містер Кравч? — спитав Дамблдор, коли вони збігали мармуровими сходами.

— Казав, що хоче вас попередити... що він зробив щось жахливе... згадував свого сина... і Берту Джоркінз... і... і Волдеморта... казав, що Волдеморт стає сильніший...

— Авжеж, — Дамблдор пришвидшив темп, і вони вбігли в непроглядну темряву.

— Він поводиться ненормально, — розповідав Гаррі біжучи. — Здається, він не розуміє, де перебуває. Постійно говорить так, наче звертається до Персі Візлі, а тоді його перемикає і він починає бубоніти, що хоче побачитися з вами... Я залишив його з Віктором Крумом.

— З Крумом? — різко вимовив Дамблдор і пришвидшив крок. — Не знаєш, чи ще хтось бачив містера Кравча?

— Ні, — сказав Гаррі. — Ми з Крумом розмовляли. Містер Беґмен якраз закінчив розповідати нам про третє завдання, ми трохи відстали, а потім побачили, що з лісу виходить містер Кравч...

— Де вони? — спитав Дамблдор, коли з темряви виринула бобатонська карета.

— Отам, — Гаррі вийшов уперед, щоб показувати Дамблдорові стежку поміж дерев. Він більше не чув голосу Кравча, але знав, куди йти. Це було недалечко від бобатонської карети... десь тут...

— Вікторе! — погукав Гаррі.

Ніхто не відповідав.

— Вони були тут, — сказав Гаррі. — Вони точно були десь тут...

— Лумос, — Дамблдор засвітив чарівну паличку й підняв її догори.

Вузький промінь світла перебігав з дерева на дерево й освітлював землю. І раптом упав на чиїсь ноги.

Гаррі з Дамблдором кинулися вперед. Крум лежав непритомний. Навколо не було й сліду містера Кравча. Дамблдор присів біля Крума й обережно підняв йому повіку.

— Його оглушили, — тихо сказав він, роззираючись. Схожі на півмісяці окуляри поблискували у світлі чарівної палички.

— Може, я когось покличу? — спитав Гаррі. — Мадам Помфрі?

— Ні, — швидко сказав Дамблдор. — Залишайся тут.



Він підняв чарівну паличку й націлив її в напрямку Геґрідової хатини. Гаррі помітив, як щось срібне вилетіло з кінчика палички і майнуло поміж дерев, неначе примарний птах. Дамблдор знову нахилився над Крумом, доторкнувся до нього паличкою й сказав:

— Розсійчари!



Крум розплющив очі. Вигляд у нього був очманілий. Побачивши Дамблдора, він спробував сісти, але той поклав руку йому на плече і змусив лягти.

— Він на мене кидатися! — пробелькотів Крум, приклавши до голови руку. — Старий псих напасти на мене! Я дивитися, куди піти Поттер, а він напасти ззадо!

— Полеж, — сказав Дамблдор.

До них долинуло гупання кроків і незабаром з'явився захеканий Геґрід з арбалетом та з Ікланем.

— Пане професоре! — вигукнув він. Його очі розширилися. — Гаррі!.. Що си стало?..

— Геґріде, треба, щоб ти привів професора Каркарофа, — сказав Дамблдор. — На його учня напали. Як приведеш, повідом професора Муді...

— Без потреби, Дамблдоре, — пролунало хрипке гарчання. — Я вже тут. — Муді шкутильгав до них, спираючись на костур і присвічуючи собі чарівною паличкою.

— Клята нога, — сердито буркнув він. — Я був би тут скоріше... що сталося? Снейп казав щось про Кравча...

— Про Кравча? — сполотнів Геґрід.

— Геґріде, прошу привести Каркарофа! — перебив Дамблдор.

— А, так... зара' приведу, пане професоре, — сказав Геґрід, розвернувся й зник поміж темних дерев. Іклань побіг за ним.

— Мені не відомо, де Барті Кравч, — сказав Дамблдор до Муді, — але його необхідно знайти.

— Я тільки "за", — прогарчав Дикозор і, виставивши вперед чарівну паличку, пошкутильгав у ліс.



Ні Дамблдор, ні Гаррі більше не промовили й слова, доки не почули характерних звуків наближення Геґріда з Ікланем. Блідий і схвильований, Каркароф ішов з ними. На його плечах вилискувало сріблясте хутро.

— Що це таке? — закричав він, коли побачив на землі Крума, а поряд — Гаррі та Дамблдора. — Що відбувається?

— На мене напасти! — сказав Крум, знову сідаючи й потираючи голову. — Містер Кравч чи як там його називато...

— Кравч на тебе напав? На тебе напав Кравч? Суддя турніру?

— Ігорку — почав Дамблдор, та Каркароф випростався, судомно вчепився в своє хутро і аж посинів.

— Це зрада! — заревів він, тицяючи в Дамблдора. — Це змова! Ви з вашим Міністерством магії заманили мене сюди під фальшивим приводом! Це не справжній турнір! Спершу ви запхали в нього Поттера, хоч йому й замало років! Тепер ваш друг з міністерства намагається здихатися мого чемпіона! В усій цій справі ніяк не обійшлося без корупції та подвійної гри, головну роль у якій відіграєте ви, Дамблдоре, з усіма вашими балачками про відновлення міжнародних чарівницьких зв'язків, про стирання відмінностей між нами... Ось що я думаю про вас!



І Каркароф плюнув Дамблдорові під ноги. Геґрід схопив його за хутро, підняв угору і вдарив об найближче дерево.

— Прошу си вибачити! — гаркнув він, поки Каркароф хапав ротом повітря й махав ногами, адже Геґрід своєю масивною долонею стис йому горло.

— Геґріде, ні! — крикнув Дамблдор. Його очі спалахнули.

Геґрід забрав руку, що притискала Каркарофа до дерева. Той сповз додолу й безформною брилою гепнувся на коріння. Дрібні гілочки й листочки посипалися йому на голову.

— Будь ласкавий, Геґріде, проведи Гаррі до замку, — суворо наказав Дамблдор.



Тяжко дихаючи, Геґрід зміряв Каркарофа сердитим поглядом.

— Мо', директоре, я краще си лишу тут...

— Геґріде, ти відведеш Гаррі до школи, — твердо повторив Дамблдор. — Аж до ґрифіндорської вежі. А тебе, Гаррі, я попрошу залишатися там. Хоч би як тобі хотілося щось зробити, хоч би як хотілося вислати сову — все це зачекає до ранку. Ти мене зрозумів?

— Е‑е‑е... так, — кивнув Гаррі, вражено дивлячись на нього. Як Дамблдор довідався, що саме цієї миті він думав, що треба відіслати до Сіріуса Левконію з повідомленням про останні події?

— Директоре, я лишу з вами Ікланя, — Геґрід усе ще загрозливо позирав на Каркарофа, що лежав під деревом, заплутавшись у хутрі і в корінні. — Будь тутка, Ікланю.

Вони мовчки проминули бобатонську карету і попрямували до замку.

— Як він си насмілив, — загримів Геґрід, коли вони проминули озеро. — Як він си насмілив звинуватити Дамблдора? Казати, що Дамблдор робив усі тоті речі! Що Дамблдор хтів, аби ти зайняв перше місце в турнірі! Не знаю, коли я й видів, аби Дамблдор так си хвилював, аби так прагнув зробити всьо файно, як на турнірі... А ти! — раптом сердито сказав він Гаррі, який, глянувши на свого кремезного друга, відступив назад. — Що ти робив тамка з тим Крумом? Він же з Дурмстренґу, Гаррі! Міг на місці тебе й заклясти, хіба нє? Чи Муді тебе ніц не навчив? Тілько уяви, шо могло си стати...

— Крум не поганий! — захитав головою Гаррі, коли вони піднімалися сходами до вестибюлю. — Він не збирався мене заклинати, він просто хотів поговорити про Герміону...

— Я побалакаю і з нею, — насуплено сказав Геґрід, важко ступаючи східцями. — Що менше ви будете водитися з тими чужоземцями, то будете щасливіші. Їм си не можна вірити.

— А ви з мадам Максім непогано ладнали, — роздратовано кинув Гаррі.

— Не говори мені про ню! — Геґрід несподівано розлютився. — Я зрозумів, чого вона хтіла! Хтіла си піддобрити до мене, аби я їй повів, що буде в третім завданні. Ха! Не можна нікому з них вірити!



Геґрід так розлютився, що Гаррі був радий з ним попрощатися. Він проліз до вітальні крізь отвір за портретом Гладкої Пані і поспішив у куток, де сиділи Рон з Герміоною, щоб розповісти їм про все, що сталося.
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ —
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка