Джоан К. Ролінґ Гаррі Поттер і орден Фенікса Гаррі Поттер – 5



Сторінка10/24
Дата конвертації01.12.2016
Розмір11,4 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   24

Верховний інквізитор Гоґвортсу
Наступного ранку вони сподівалися уважно переглянути Герміонин "Щоденний віщун", щоб знайти статтю, про яку в листі згадував Персі. Та не встигла ще поштова сова проминути, відлітаючи, глечик з молоком, як Герміона голосно зойкнула і розгладила газету з великим фото Долорес Амбридж, яка широко всміхалася й час від часу кліпала на них з‑під заголовка.
МІНІСТЕРСТВО ПРОВОДИТЬ ОСВІТНЮ РЕФОРМУ

ДОЛОРЕС АМБРИДЖ ПРИЗНАЧЕНО

ПЕРШИМ ВЕРХОВНИМ ІНКВІЗИТОРОМ
— Амбридж... "Верховним інквізитором"? — похмуро перепитав Гаррі, а з його рук випала недоїдена грінка. — Що це означає?

Герміона почала читати вголос:
"Учора в Міністерстві магії несподівано затвердили новий законопроект, що встановлює безпрецедентний рівень контролю над Гоґвортською школою чарів і чаклунства.

— Пана міністра давно вже тривожила ситуація в Гоґвортсі, — сказав молодший помічник міністра Персі Візлі. — Він тепер реагує на сигнали від батьків, стурбованих сповзанням школи в хибному, на їхній погляд, напрямку.



За минулі кілька тижнів пан міністр Корнеліус Фадж уже не вперше запроваджує нові закони для поліпшення ситуації в цій чаклунській школі. Скажімо, ЗО серпня було затверджено освітню постанову номер двадцять два, згідно з якою неспроможність директора школи знайти кандидата на певну викладацьку посаду надає міністерству право самому обирати відповідну особу.

— Таким чином і було призначено на посаду вчителя в Гоґвортс пані Долорес Амбридж, — сказав нам учора Візлі. — Дамблдор не зміг нікого знайти, тож міністерство затвердило пані Амбридж, яка, зрозуміло, досягла в школі миттєвого успіху...


— ЧОГО досягла?! — вигукнув Гаррі.

— Чекай, це ще не все, — похмуро відповіла Герміона.


— ...миттєвого успіху, бо революційним чином змінила процес викладання захисту від темних мистецтв і забезпечила міністерство достовірною інформацією про справжню ситуацію в Гоґвортсі.

Саме цю останню функцію щойно узаконило міністерство, затвердивши освітню постанову номер двадцять три про створення нової посади Верховного інквізитора Гоґвортсу.

— Це новий і нестандартний крок пана міністра задля втілення його задуму зупинити процес, який дехто вже називає "занепадом традицій" Гоґвортсу, — сказав нам Візлі. — Інквізитора буде уповноважено інспектувати колег‑викладачів і забезпечувати їхню відповідність належному рівню. Цей пост було запропоновано професорці Амбридж на додачу до її викладацької посади, і ми з радістю повідомляємо, що вона дала свою згоду.



Нові міністерські заходи з ентузіазмом були підтримані батьками гоґвортських учнів.

— Я почуваюся значно спокійніше, знаючи, що дії Дамблдора відтепер будуть оцінені чесно й неупереджено, — сказав нам 41‑річний містер Луціус Мелфой, з яким ми зв'язалися вчора в його маєтку у Вілтширі. — Багато з нас, щиро дбаючи про інтереси своїх дітей, були стурбовані деякими ексцентричними рішеннями Дамблдора, які він приймав останніх кілька років, і з радістю довідалися, що міністерство не збирається випускати ситуацію з рук.



До цих "ексцентричних рішень" можна, поза сумнівом, віднести Деякі вельми суперечливі призначення на викладацькі посади, про які вже писалося в нашій газеті, коли на роботу приймали, скажімо, вовкулаку Ремуса Люпина, напіввелетня Рубеуса Геґріда чи колишнього аврора напівбожевільного Дикозора Муді.

Звичайно, ведеться дедалі більше розмов про те, що Албус Дамблдор — колишній Верховний речник Міжнародної конфедерації чаклунів та Головний Маг Чарверсуду — вже не спроможний керувати такою престижною школою, як Гоґвортс.

— Я думаю, що призначення інквізитора — це перший крок до призначення в Гоґвортс директора, якому ми всі зможемо беззастережно довіряти, — сказав нам учора один з представників міністерства.



Старійшини Чарверсуду Ґрізельда Марчбенкс і Тіберіус Оґден подали у відставку на знак протесту проти запровадження в Гоґвортсі посади інквізитора.

— Гоґвортс — це школа, а не представництво Корнеліуса Фаджа, — сказала мадам Марчбенкс. — Це все чергова брудна спроба дискредитації Албуса Дамблдора.



(Розслідування, присвячене ймовірним зв'язкам мадам Марчбенкс з підривними організаціями ґоблінів, читайте на сімнадцятій сторінці.)
Герміона закінчила читати й глянула на друзів.

— Тепер ми знаємо, як тут опинилася ця Амбридж! Фадж ухвалив "освітню постанову" і нав'язав нам цю панію! А тепер ще наділив її повноваженнями інспектувати інших учителів! — Герміона уривчасто дихала, а її очі палали. — Це просто нечувано! Це обурливо !

— Я знаю, — погодився Гаррі. Він глянув на свою праву руку, що мимоволі стислася в кулак, і побачив невиразні світлі контури слів, які Амбридж змусила його вкарбувати у власну шкіру.

А от Рон раптом криво посміхнувся.

— Що? — одночасно спитали Гаррі й Герміона, глянувши на нього.

— Не можу дочекатися, коли перевірятимуть професорку Макґонеґел, — радісно пояснив Рон. — Амбриджка просто заглохне.

— Усе, — зірвалася на ноги Герміона, — треба бігти, бо якщо вона перевірятиме Бінса, то нам краще не спізнюватися...



Але професорка Амбридж не перевіряла уроку історії магії, не менш нудного, ніж минулого понеділка. Не було її і в Снейповім підвалі, коли вони прийшли туди на два уроки настоянок, а Гаррі отримав назад свій реферат про місячні камені з великою оцінкою "Ж" у верхньому кутку.

— Я поставив вам ті оцінки, які б ви отримали, якби подали ці свої роботи на СОВи, — сказав Снейп з кривою посмішкою, проходячи повз них і роздаючи реферати. — Це допоможе вам реально оцінити, чого очікувати на іспитах.



Снейп підійшов до письмового столу, розвернувся і став обличчям до класу.

— Загальний рівень ваших робіт катастрофічно низький. Більшість із вас на іспитах ганебно провалилася б. Маю надію, що ви докладете значно більших зусиль, працюючи над новим рефератом про різновиди протиотрут, бо інакше мені доведеться призначати покарання тим телепням, що отримають "Ж".



Він злісно посміхнувся, а Мелфой захихотів і голосно прошепотів:

— Хтось одержав "Ж"? Тупак!



Гаррі помітив, як Герміона скосила очі, щоб побачити його оцінку. Він швиденько заховав реферат у портфель, щоб ніхто нічого не побачив.

Гаррі вирішив не дати Снейпові підстав зганьбити його ще й на цьому уроці, тож щонайменше тричі перечитав кожен рядок рецепта, перш ніж його виконувати. Гаррін посилюючий розчин не мав такого ясно‑бірюзового відтінку, як Герміонин, але був принаймні голубий, а не рожевий, як у Невіла.

Наприкінці уроку Гаррі поставив пляшечку розчину на Снейпів стіл з викликом і водночас із полегкістю.

— Вийшло краще, ніж на тому тижні, правда? — сказала Герміона, коли вони виходили з підвалу і через вестибюль Рушили на обід. — І з рефератами теж пішло непогано, так?



Коли ні Рон, ні Гаррі нічого не відповіли, вона додала: — Тобто я й не чекала найвищих оцінок, особливо, якщо йдеться про рівень СОВ, але на цьому етапі достатньо отримати хоч якусь задовільну оцінку. Ви згодні? Гаррі щось ухильно прохрипів.

— Звичайно, до іспитів ще багато чого може змінитися. Часу на вдосконалення ми маємо досить, але оцінками, що ми їх отримуємо зараз, ми закладаємо, так би мовити, основу. Фундамент, на якому можемо будувати...



Вони посідали за ґрифіндорським столом.

— Зрозуміло, я була б на сьомому небі, якби отримала "В"...

— Герміоно, — різко урвав її Рон, — якщо ти так прагнеш знати наші оцінки, то спитай.

— Я не... тобто я... ну, якщо хочете сказати...

— Я одержав "П", — зізнався Рон, наливаючи в тарілку супу. — Задоволена?

— Тут нічого соромитися, — втрутився Фред, який щойно прийшов разом з Джорджем та Лі Джорданом і вмостився за столом праворуч від Гаррі. — Нічого поганого в гарній добротній оцінці "П".

— Але ж, — здивувалася Герміона, — хіба "П" не означає...

— "Погано"? Так, — підтвердив Лі Джордан. — Але це краще, ніж "Ж". Тобто "Жахливо".



Гаррі відчув, як червоніє, і вдавано закашлявся, ніби вдавився булочкою. Та Герміона й далі захоплено дискутувала з приводу СОВ.

— Отож найвища оцінка — це "В", тобто "Відмінно", — сказала вона, — тоді йде "З"...

— Ні, "Д", — виправив її Джордж, — тобто "Добре". До речі, ми з Фредом завжди вважали, що заслуговуємо на "Д" з усіх предметів, бо вже те, що ми з'являлися на іспити — добрий вчинок з нашого боку.

Усі засміялися, крім Герміони, що провадила далі:

— Отож "Д", а потім "З", тобто "Задовільно", і це найнижча оцінка, з якою іспити можна вважати складеними, так?

— Так, — підтвердив Фред і вкинув свою булочку в суп, а потім переправив її в рот і проковтнув, навіть не жуючи.

— Далі йде оцінка "П", або "Погано"... — Рон з удаваним тріумфом підняв над собою руки, — ...і "Ж", тобто "Жахливо'.

— А потім "Т", — нагадав йому Джордж.

— "Т'? — збентежено перепитала Герміона. — Ще нижче за "Ж"? А що ж тоді означає "Т"?

— "Тупий, як троль", — миттю пояснив Джордж.

Гаррі знову засміявся, хоч і не був певний, жартує Джордж, чи ні. Він уявив, як намагається приховати від Герміони, що всі його СОВи оцінено на "Т", і вирішив віднині працювати значно ретельніше.

— Чи у вас уже інспектували якийсь урок? — поцікавився Фред.

— Ні. — відразу відповіла Герміона. — А у вас?

— Та щойно, перед обідом, — сказав Джордж. — Урок замовлянь.

— І як було? — запитали разом Гаррі й Герміона. Фред знизав плечима.

— Не дуже й погано. Амбридж просто сиділа в куточку і щось записувала. Ви ж знаєте Флитвіка, він її сприйняв за гостю й абсолютно на неї не зважав. Вона майже нічого не говорила. Запитала в Алісії, як зазвичай проходять уроки, Алісія відповіла, що дуже добре, ото й усе.

— Хоч би не займали Флитвіка, — сказав Джордж, — бо він ніколи не завалює учнів на іспитах.

— А у вас після обіду хто буде? — спитав у Гаррі Фред.

— Трелоні...

— Їй би я поставив "Т".

— ...і сама Амбридж.

— То будь чемним хлопчиком і не сварися з нею, — порадив Джордж. — Анжеліна здуріє, якщо ти знову пропустиш тренування.



Та Гаррі не довелося чекати захисту від темних мистецтв, щоб зустріти професорку Амбридж. Він саме витягав щоденник снів, сидячи ззаду в тьмяному класі віщування, коли Рон штурхнув його ліктем під ребро. Гаррі озирнувся й побачив професорку Амбридж, що лізла крізь люк у підлозі. Учні, що жваво розмовляли, негайно стихли. Ця раптова тиша змусила озирнутися професорку Трелоні, що саме пропливала класом, роздаючи примірники "Оракула снів".

— Доброго ранку, професорко Трелоні, — широко всміхнулася професорка Амбридж. — Сподіваюся, ви отримали мою записку? З датою і годиною вашого інспектування?



Професорка Трелоні ледь помітно кивнула, з дуже невдоволеним виглядом відвернулася від професорки Амбридж і продовжила роздавати підручники. Професорка Амбридж з тією ж усмішкою схопила спинку найближчого стільця і підтягла його вперед — зразу за кріслом професорки Трелоні. Тоді сіла, витягла з квітчастої сумки записник і стад чекати, коли почнеться урок.

Професорка Трелоні ледь‑ледь тремтячими пальцями щільніше закуталася в шаль і глянула на учнів крізь величезні скельця окулярів.

— Сьогодні ми продовжимо вивчення пророчих снів, — зробила вона відважну спробу заговорити у своїй звичній містичній манері, хоч цього разу її голос трохи тремтів. — Прошу розділитися на пари й витлумачити сни одне одного за допомогою "Оракула".



Вона намірилася піти до свого місця, але побачила там професорку Амбридж і негайно звернула ліворуч до Парваті, що вже захоплено обговорювала з Лавандою свій останній сон.

Гаррі відкрив "Оракул снів", крадькома спостерігаючи за Амбридж. Вона вже щось записувала в нотатник. За кілька хвилин підвелася й почала ходити за Трелоні, прислухаючись до її розмов з учнями і час від часу щось у них питаючи. Гаррі мерщій схилився над книгою.

— Швидко згадай якийсь сон, — сказав він Ронові, — на той випадок, якщо стара ропуха припреться до нас.

— Я це робив того разу, — запротестував Рон, — тепер твоя черга, ти згадуй.

— Ой, я не знаю... — розпачливо зітхнув Гаррі, що останніми днями не бачив ніяких снів. — Скажімо, мені наснилося, що я... втопив у казанці Снейпа. Так, може бути...



Рон захихотів і розкрив "Оракул снів".

— Треба додати до твого віку дату сну, а тоді кількість букв у слові... слові "втопити", "казанець" чи "Снейп"?

— Не має значення, вибирай яке хочеш, — сказав Гаррі, зиркаючи через плече. Професорка Амбридж стояла за спиною професорки Трелоні і записувала щось у нотатник, а Трелоні розпитувала Невіла про його щоденник снів.

— А коли тобі таке наснилося? — спитав Рон, заклопотаний розрахунками.

— Незнаю. Вчора, коли завгодно, — відмахнувся Гаррі, прислухаючись, що каже Амбридж професорці Трелоні. Їх зараз відділяв від Гаррі й Рона лише один стіл. Професорка Амбридж знову щось занотувала, а професорка Трелоні мала ображений вигляд.

— Ви давно, — сказала Амбридж, дивлячись на Трелоні, — займаєте цю посаду?



Професорка Трелоні сердито глянула на неї, склала на грудях руки і згорбилася, ніби намагалася захиститись від цієї принизливої перевірки. Після короткої паузи, мабуть, вирішила, що це запитання не таке образливе, щоб ним знехтувати, й відповіла обуреним тоном:

— Майже шістнадцять років.

— Досить довго, — сказала професорка Амбридж, записуючи це в нотатник. — То вас призначив професор Дамблдор?

— Саме так, — підтвердила професорка Трелоні. Професорка Амбридж і це записала.

— Ви пра‑пра‑правнучка уславленої провісниці Кассандри Трелоні?

— Так, — гордо підняла голову професорка Трелоні. Черговий запис у нотатнику.

— Але мені здається... виправте, якщо я помиляюся... що ви перша представниця вашої родини після Кассандри, яка володіє даром яснобачення?

— Це часто передається через... е‑е... три покоління, — розгубилася професорка Трелоні.



Ропушача усмішка професорки Трелоні стала ще ширша.

— Авжеж, — солодко сказала вона, роблячи наступний запис. — А чи не могли б ви тоді передбачити щось для мене? — з допитливою усмішкою поцікавилася вона.



Професорка Трелоні застигла, не вірячи власним вухам.

— Не розумію вас, — пробелькотіла вона, судомно хапаючись за шаль, що огортала її кістляву шию.

— Я хочу, щоб ви зробили мені якесь передбачення, — дуже чітко повторила професорка Амбридж.

Гаррі й Рон були вже не єдині, хто крадькома прислухався й визирав з‑за підручників. Тепер майже всі зацікавлено вдивлялися в професорку Трелоні, що рвучко випросталася, подзвонюючи намистом і браслетами.

— Внутрішнє Око не провіщає за командою! — обурено вигукнула вона.

— Розумію, — м'яко сказала професорка Амбридж і знову щось записала.

— Я... але... але... стривайте! — професорка Трелоні спробувала заговорити своїм звичним неземним голосом, однак містичного ефекту не досягла, бо голос тремтів зі злості. — Мені... мені здається, я щось таки бачу ... воно стосується вас ... так, я щось відчуваю... щось темне ... якусь серйозну загрозу...



Професорка Трелоні націлила тремтячого пальця на професорку Амбридж, котра й далі незворушно всміхалася, піднявши брови.

— Боюся... боюся, що вам загрожує велика небезпека! — драматично закінчила професорка Трелоні.



Запала мовчанка. Професорка Амбридж пильно дивилася на професорку Трелоні.

— Гаразд, — м'яко сказала вона, зробивши черговий запис. — Якщо це все, на що ви здатні...



Вона відвернулась, а професорка Трелоні застигла на місці, важко дихаючи. Гаррі піймав Ронів погляд і зрозумів, що Рон думає точнісінько те саме, що й він. Вони обидва вважали професорку Трелоні старою шахрайкою, але, з іншого боку, так ненавиділи Амбридж, що навіть відчули тепер до Трелоні певну симпатію — аж поки за кілька секунд вона на них не накинулась.

— Ну? — незвично жваво почала вона й клацнула в Гаррі під носом своїми довжелезними пальцями. — Прошу показати мені початок твого щоденника снів.



Коли вона закінчила надміру голосне тлумачення його снів (усі вони, навіть той, у якому він просто їв кашу, сміло, провіщали йому трагічну й передчасну смерть), він співчував їй значно менше. Увесь цей час професорка Амбридж стояла неподалік, роблячи записи в нотатнику, а щойно пролунає дзвінок, вона перша злізла по сріблястій драбині і, коли вони за десять хвилин прийшли в кабінет захисту від темних мистецтв, Амбридж уже чекала на них. Учні заходили, а Амбридж щось мугикала собі під ніс і всміхалася. Гаррі й Рон, витягаючи "Теорію захисних чарів", розповіли Герміоні, яка прийшла з уроку числомагії, про все, що сталося на віщуванні, але Герміона не встигла нічого в них запитати, бо професорка Амбридж закликала всіх до порядку, і в класі запанувала тиша.

— Прошу сховати чарівні палички, — з усмішкою звеліла вона, і ті учні, що з надією їх повитягали, мусили розчаровано ховати палички в портфелі. — Минулого разу ми закінчили перший розділ, тому прошу знайти дев'ятнадцяту сторінку й почати читати другий розділ: "Загальні теорії захисту та їхнє походження". Жодних зайвих розмов.



Вона сіла за стіл, шкірячись своєю широченною, самовдоволеною усмішкою. Учні зітхнули і всі як один почали шукати дев'ятнадцяту сторінку. Гаррі подумав, чи вистачить у книжці розділів, щоб її читати цілий рік, і вже збирався було шукати сторінку зі змістом, коли помітив, що Герміона знову підняла руку.

Професорка Амбридж теж це помітила. Ба більше, вона вже, здається, виробила стратегію поведінки саме на такі випадки. Замість того, щоб удавати, ніби Герміони не помічає, професорка встала й підійшла до неї майже впритул, нахилилася й прошепотіла нечутно для решти учнів:

— Що цього разу, міс Ґрейнджер?

— Я вже прочитала другий розділ, — сказала Герміона.

— То переходьте до третього.

— Я і його вже прочитала. Я прочитала всю книжку. Професорка Амбридж розгублено закліпала очима, але майже відразу опанувала себе.

— Тоді ви мали б знати, що пише Слинкгард про антипристріт у п'ятнадцятому розділі. — Він пише, що назва "антипристріт" не зовсім відповідна, — миттю затарабанила Герміона. — Він пише, що люди називають "антипристрітом" звичайний пристріт коли бажають, щоб це привабливіше звучало.



Професорка Амбридж підняла брови, і Гаррі бачив, що вона, сама того не бажаючи, була вражена.

— Але я з цим не погоджуюся, — вела далі Герміона. Брови професорки Амбридж піднялися ще вище, а погляд став явно прохолодніший.

— Ви не погоджуєтеся? — перепитала вона.

— Ні, — чітко й виразно сказала Герміона. на противагу шепотінню Амбридж, тож тепер ця розмова привернула увагу всього класу. — Містерові Слинкгарду не подобається пристріт. А на мою думку, він може приносити користь, якщо до нього вдаються заради захисту.

— Он як? На вашу думку? Та невже? — професорка Амбридж забула про шепотіння і випросталася. — Проте в цьому класі має значення думка містера Слинкгарда, а не ваша, міс Ґрейнджер.

— Але... — почала Герміона.

— Годі, — урвала її професорка Амбридж. Вона повернулася до свого столу й подивилася на учнів. Усю її безтурботність мов рукою зняло. — Міс Ґрейнджер, я знімаю п'ять очок з ґрифіндорського гуртожитку.

Учні обурено загули.

— За що? — сердито крикнув Гаррі.

— Не втручайся! — наполегливо прошепотіла Герміона.

— За безглузде втручання, що веде до зриву уроку, — шовковим голосом пояснила професорка Амбридж. — Я тут для того, щоб навчати вас за схваленою міністерством методикою, яка не передбачає висловлювання учнями думок з приводу тих питань, у яких вони дуже мало що тямлять. Ваші попередні вчителі з цього предмета давали вам забагато волі. Та жоден з них — окрім хіба що професора Квірела, який принаймні обмежував себе відповідними для вашого віку темами, — не пройшов би міністерської перевірки...

— Так, Квірел був чудовим учителем, — урвав її зненацька Гаррі. — якщо не зважати на ту дрібну ваду, що з його потилиці стирчала голова Лорда Волдеморта.

Такої лункої тиші, як та, що запала після цих слів, Гаррі чути ще не доводилось. А тоді...

— Містере Поттере, думаю, ще один тиждень покарання піде вам на користь, — повідомила єлейним голосом професорка Амбридж.


*
Рана в Гаррі на руці ледве гоїлася, а назавтра знову кривавилась. Він, однак, під час вечірнього покарання не жалівся — був сповнений рішучості не подарувати Амбридж такої радості. Знову й знову писав " Я не повинен брехати ", а з його вуст не зірвалося ані звуку, хоч рана глибшала з кожною літерою.

Та найгіршою в цьому другому тижні покарань була, як і передбачав Джордж, реакція Анжеліни. Вона накинулася на нього відразу, як він у вівторок вийшов снідати. Вона так голосно кричала біля ґрифіндорського столу, аж до них підбігла професорка Макґонеґел.

— Міс Джонсон, як ви посміли здійняти такий галас У Великій залі! П'ять очок з Ґрифіндору!

— Пані професорко... він знову отримав покарання...

— Що таке, Поттере? — гостро спитала професорка Макґонеґел, повернувшись до Гаррі. — Покарання? Від кого?

— Від професорки Амбридж, — пробурмотів Гаррі, уникаючи погляду схованих за квадратними окулярами очей‑намистинок професорки Макґонеґел.

— Ти хочеш сказати, — стишила вона голос, щоб її не почули занадто цікаві рейвенкловці за спиною, — що після мого попередження минулого понеділка ти знову втратив самовладання на уроці професорки Амбридж?

— Так, — буркнув Гаррі, дивлячись у підлогу. — Поттере, ти повинен себе опанувати! Ти встрягаєш у серйозну халепу! Ще п'ять очок з Ґрифіндору!

— Але... за що?.. Пані професорко! — розсердився Гаррі від такої несправедливості, — мене вже покарала вона , чому ви теж знімаєте очки?

— Бо мені здається, що покарання на тебе ніяк не діють! — відрубала професорка Макґонеґєл. — Усе, Поттере, більше ані слова! А ви, міс Джонсон. надалі кричіть тільки на квідичному полі, інакше втратите свою капітанську посаду!

Професорка Макґонеґел рушила до вчительського столу. Анжеліна з глибокою відразою зиркнула на Гаррі й пішла, а він роздратовано бухнувся на лаву поруч з Роном.

— Вона зняла очки з Ґрифіндору, бо мені щовечора ріжуть до крові руку! Де ж тут справедливість, де?

— Знаю, старий, — співчутливо мовив Рон, докладаючи на Гарріну тарілку шинки, — її вже остаточно занесло.

А от Герміона тільки шурхотіла сторінками "Щоденного віщуна" й мовчала.

— Ти вважаєш, що Макґонеґел правильно зробила, так?— сердито гаркнув Гаррі до фотографії Корнеліуса Фаджа, що закривала Герміонине обличчя.

— Я проти того, щоб вона знімала з тебе очки, але, гадаю, вона слушно попереджає, щоб ти не заїдався з Амбридж, — сказала Герміона, а Фадж тим часом розмахував руками з першої шпальти, очевидно, виголошуючи якусь промову.

Гаррі не розмовляв з Герміоною на уроці замовлянь, та коли вони прийшли на трансфігурацію, забув, що на неї сердився. В кутку зі своїм нотатником сиділа професорка Амбридж, і сам її вигляд одразу вивітрив у нього з голови будь‑які згадки про сніданок.

— Чудово, — прошепотів Рон. коли вони посідали на свої звичні місцях. — Зараз Амбриджка влипне по самі вуха.



Професорка Макґонеґел стрімко зайшла до класу, навіть бровою не повівши на професорку Амбридж.

— Увага, — сказала вона, й миттю запанувала тиша. — Містере Фініґан, прошу підійти до мене й розібрати ваші домашні роботи... міс Браун, візьміть, будь ласка, оцю коробку з мишами... дівчино, не бійтеся, вони не кусаються... роздайте їх учням...

— Гм, гм, — мугикнула професорка Амбридж так. як і першого вечора на бенкеті, коли вона своїм ідіотським кахиканням перебила Дамблдора. Професорка Макґонеґел не звернула на неї уваги. Шеймус передав Гаррі його реферат. Гаррі взяв реферат, не дивлячись на Шеймуса, і з радістю побачив, що отримав літеру "З".

— А тепер прошу уважно слухати... Діне Томасе. якщо ти ще раз таке зробиш зі своєю мишею, я призначу тобі покарання... Більшість із вас успішно виконала "щезнення" слимаків, і навіть ті. в кого залишилися уламки мушлі, збагнули суть цього закляття. Сьогодні ми будемо...

— Гм, гм , — мугикнула професорка Амбридж.

— Так? — повернулася до неї професорка Макґонеґел, і її брови так насупилися, що утворили одну довгу сувору лінію.

— Я лише хотіла знати, пані професорко, чи ви отримали мою записку з датою й годиною інспек...

— Очевидно, що отримала, бо інакше я поцікавилася б. що ви робите в моєму кабінеті, — сказала професорка Макґонеґел і рішуче повернулася спиною до професорки Амбридж. Багато учнів обмінялися радісними поглядами. — Як я вже сказала, сьогодні ми будемо виконувати значно складніше "щезнення" мишей. Отже, закляття "щезник"...

— Гм, гм..

— Цікаво, — ледве стримуючи роздратування, обернулася професорка Макґонеґел до професорки Амбридж, — яким чином ви будете оцінювати методику мого навчання, якщо постійно мене перебиватимете? Доводжу до вашого відома, що я не дозволяю нікому розмовляти, коли говорю я.



Професорка Амбридж мала такий вигляд, ніби отримала ляпаса. Вона нічого не сказала, тільки розкрила свій нотатник і почала в ньому щось розлючено шкрябати.

Професорка Макґонеґел з абсолютно, незворушним виглядом знову звернулася до учнів.

— Як я вже казала, закляття "щезник" ускладнюється настільки, наскільки складнішу тварину треба "щезнути". Слимаки, як безхребетні, піддаються досить легко, а от з мишею, як представником класу ссавців, мороки буде значно більше. Таким чином, ці чари не можна виконати, думаючи про вашу вечерю. Отож... ви знаєте магічну формулу, побачимо, що у вас вийде...

— Як вона може мені дорікати, що я втрачаю з Амбридж самовладання! — прошепотів Ронові Гаррі, але на обличчі в нього сяяла усмішка — він уже зовсім не сердився на професорку Макґонеґел.

Амбридж не ходила по класу за професоркою Макґонеґел, так як вона робила це з Трелоні. Мабуть, збагнула, що професорка Макґонаґел такого їй просто не дозволить. За те весь час щось записувала, сидячи у своєму кутку, а коли професорка Макґонеґел нарешті звеліла всім збирати речі. Амбридж підвелася з похмурим виглядом.

— Це вже початок, — сказав Рон, тримаючи в руках довжелезного і в'юнкого мишачого хвоста, а тоді кинув його в коробку, з якою ходила по класу Лаванда.



Виходячи з класу, Гаррі побачив, як професорка Амбридж підійшла до вчительського столу. Він штурхнув Рона, а той — Герміону, і вони всі втрьох непомітно позадкували, щоб підслухати розмову.

— Чи давно ви вчителюєте в Гоґвортсі? — запитала професорка Амбридж.

— У грудні буде тридцять дев'ять років. — відрубала професорка Макґонеґел, заклацуючи замочок портфеля.

Професорка Амбридж це записала.

— Дуже добре, — сказала вона, — впродовж десяти днів ви отримаєте результати інспектування.

— Ніяк не дочекаюся, — холодно й байдуже озвалася професорка Макґонеґел, йдучи до дверей. — Ворушіться, — підігнала вона Гаррі, Рона й Герміону.

Гаррі не міг стримати усмішки і міг би поклястися, що отримав у відповідь таку саму усмішку.

Він думав, що наступного разу побачить Амбридж аж увечері, коли відбуватиме покарання, проте помилився. Коли вони йшли галявиною до лісу на догляд за магічними істотами, то побачили, що вона вже чекає зі своїм нотатником біля професорки Граблі‑Планки.

— Ви не постійно викладаєте цей предмет? — почув Гаррі її запитання, коли вони підійшли до складаного столу, на якому зграйка поневолених посіпачок, схожих на живі гілочки, порпалася в пошуках мокриць.

— Щира правда. — відповіла професорка Граблі‑Планка. заклавши за спину руки і похитуючись туди‑сюди. — Я замінюю професора Геґріда.

Гаррі стурбовано перезирнувся з Роном та Герміоною. Мелфой шепотівся про щось з Кребом і Ґойлом. Він неодмінно скористається такою нагодою, щоб оббрехати Геґріда на очах у представника міністерства.

— Гм. — мугикнула професорка Амбридж і стишила голос, хоч Гаррі й далі чув її цілком виразно. — Цікаво... директор чомусь на диво неохоче ділиться зі мною інформацією з цього приводу... може, ви мені скажете, чим викликана така довга відпустка професора Геґріда?



Гаррі побачив, як Мелфой пильно глянув на професорок.

— На жаль, — безтурботно відповіла професорка Граблі‑Планка, — мені про це відомо не більше, ніж вам. Я отримала від Дамблдора сову з пропозицією попрацювати кілька тижнів і дала згоду. Більше я нічого не знаю. То можна починати?

— Так, будь ласка. — дозволила професорка Амбридж, шкрябаючи щось у своєму нотатнику.

На цьому уроці Амбридж обрала іншу тактику й ходила між учнями, розпитуючи їх про магічних істот. Майже всі відповідали добре, і настрій у Гаррі трохи поліпшився — учні Геґріда не підвели.

— Якщо брати загалом, — звернулася професорка Амбридж до професорки Граблі‑Планки після довгого розпитування Діна Томаса, — то як ви, тимчасовий член учительського колективу... можна сказати, об'єктивний спостерігач... як ви оцінюєте Гоґвортс? Чи ви отримуєте достатню підтримку від шкільного керівництва?

— О, так, Дамблдор просто чудовий, — гаряче підтвердила професорка Граблі‑Планка. — Мені тут усе подобається, я дуже задоволена.

Амбридж недовірливо, але чемно шкрябнула щось у нотатнику й розпитувала далі: — А що ви плануєте вивчати цього року... звісно, якщо не повернеться професор Геґрід?

— Я ознайомлю учнів з істотами, про яких найчастіше розпитують на іспитах для отримання СОВ, — пояснила професорка Граблі‑Планка. — Уже не так багато й залишилося ... вони проходили єдинорогів та ніфлерів, тож ми вивчимо порлоків та кнізлів, навчимося відрізняти крупів від кнарлів і так далі...

— Видно, що ви знаєте свою роботу, — сказала професорка Амбридж і відверто позначила щось у нотатнику великою галочкою. Гаррі не сподобалось, що вона наголосила на слові "ви", і ще менше сподобалося, коли вона звернулася до Ґойла. — Я чула, що на цих уроках учні зазнавали травм?

Ґойл дурнувато загигогів. Йому на поміч миттю прийшов Мелфой.

— Це було зі мною, — сказав він. — Мене поранив гіпогриф.

— Гіпогриф? — перепитала професорка Амбридж і заграмузляла в нотатнику мов скажена.

— Бо він, бовдур, не слухав, що йому казав Геґрід, — сердито втрутився Гаррі.



Рон і Герміона аж застогнали. Професорка Амбридж повільно повернула голову до Гаррі.

— Покарання ще на один вечір. — м'яко сказала вона. — Дуже вам дякую, пані професорко. Думаю, це все, що мені було потрібно. Результати інспектування ви отримаєте впродовж десяти днів.

— Як добре, — зраділа Граблі‑Планка, а професорка Амбридж потюпала галявиною до замку.
*
Була майже північ, коли Гаррі вийшов з кабінету Амбридж. Рука його стікала кров'ю, закривавлюючи хустинку, якою він її обмотав. Гаррі думав, що у вітальні буде вже порожньо, однак його там чекали Рон та Герміона. Гаррі зрадів, коли їх побачив, тим паче, що Герміона була налаштована скоріше співчутливо, ніж критично.

— На, — вона підсунула до нього мисочку з жовтою рідиною, — вмочи туди руку. Це проціджений відвар маринованих муртлапових щупальців. Має допомогти.



Гаррі занурив у мисочку закривавлену й затерплу від болю руку і відчув блаженну полегкість. Криволапик, муркочучи, потерся об його ноги, вистрибнув йому на коліна і там умостився.

— Дякую, — почухав він Криволапика лівою рукою.

— Я вважаю, що ти повинен поскаржитися, — тихенько порадив Рон.

— Ні, — категорично заперечив Гаррі.

— Макґонеґелка здуріла б, якби довідалася...

— Мабуть, що так, — похмуро погодився Гаррі. — Як гадаєш, скільки мине часу, поки Амбридж пропхне нову постанову про те, що кожного, хто поскаржиться на Верховного інквізитора, треба негайно звільняти з роботи?



Рон уже й рота розкрив, щоб заперечити, та нічого не придумав, тож за якусь мить знову закрив.

— Це жахлива жінка, — тихенько сказала Герміона. — Жахлива. Знаєш, я щойно казала Ронові, перед тим, як ти зайшов... ми повинні з нею щось зробити.

— Я запропонував отруїти, — понуро бовкнув Рон.

— Ні... я мала на увазі якось це пов'язати з тим, що вона погано викладає предмет, адже ми від неї ніякого захисту не навчимося, — сказала Герміона.

— І що ж ми зробимо? — позіхнув Рон. — Уже пізно. Вона отримала посаду і залишиться тут. Фадж постарається.

— Знаєте, я сьогодні думала... — Герміона боязко глянула на Гаррі, а тоді продовжила: — Я подумала, що... можливо, настав час, коли ми повинні... зробити це самі.

— Що самі? — підозріло перепитав Гаррі, все ще не виймаючи руку з відвару муртлапових щупальців.

— Ми самі повинні вивчити захист від темних мистецтв, — сказала Герміона.

— Перестань. — застогнав Рон. — Ти хочеш нас завалити ще й цим? Невже ти не розумієш, що ми з Гаррі знову відстаємо з домашньою роботою, а другий тиждень лише почався?

— Але це важливіше за домашні завдання! — не вгавала Герміона.



Гаррі й Рон витріщилися на неї.

— Я думав, що в цілому всесвіті немає нічого важливішого за домашні завдання! — здивувався Рон.

— Не мели дурниць. Авжеж є, — заперечила Герміона, а Гаррі з лихим передчуттям побачив, що її обличчя раптом спалахнуло тим завзяттям, на яке її зазвичай надихала ССЕЧА. — Нам треба приготуватися, як правильно казав Гаррі, до того, що на нас чекає. Ми повинні вміти себе захистити. Якщо ми за цілий рік нічого не навчимося...

— Але ж ми самі багато не зробимо, — безсило зітхнув Рон. — Тобто так, ми можемо піти в бібліотеку, прочитати там про всілякі закляття, а тоді їх випробувати, але...

— Та ні! Я ж розумію, що ми проминули той етап, коли могли щось вивчити лише з книжок, — заперечила Герміона. — Нам потрібен учитель, причому справжній, такий, що зможе нам показати, як користуватися закляттями, й виправить наші помилки.

— Якщо ти кажеш про Люпина... — почав Гаррі.

— Ні, ні, я кажу не про Люпина, — урвала його Герміона. — У нього дуже багато роботи в Ордені, та й бачити ми його змогли б хіба що на вихідні у Гоґсміді, а цього мало.

— Тоді про кого? — насупився Гаррі. Герміона набрала повні груди повітря.

— Невже не зрозуміло?.. Я кажу про тебе, Гаррі.

На мить запала тиша. Легенький нічний вітерець деренчав шибками за Роновою спиною, а в каміні потріскував, згасаючи, вогонь.

— Що про мене? — перепитав Гаррі.

— Я кажу, щоб ти навчив нас захисту від темних мистецтв.

Гаррі витріщив очі. Тоді повернувся до Рона, готовий обмінятися з ним роздратованим поглядом, як завжди бувало, коли Герміона захоплювалася нездійсненними проектами на зразок ССЕЧА. Але спантеличений Гаррі не помітив у Ронових очах ані сліду роздратування.

Той тільки насупився, щось обмірковуючи. А тоді сказав:

— Цікава думка.

— Яка думка? — не зрозумів Гаррі.

— Про тебе, — пояснив Рон. — Щоб ти нас навчав.

— Але ж...

Гаррі раптом усміхнувся, впевнений, що його розігрують.

— Я ж не вчитель, я не...

— Гаррі, ти був найкращим учнем із захисту від темних мистецтв, — сказала Герміона.

— Я? — ще ширше всміхнувся Гаррі. — Ти що! Ти ж мене випередила на всіх іспитах...

— Якщо чесно, то ні, — спокійно заперечила Герміона. — Ти випередив мене в третьому класі... то був єдиний рік, коли ми разом складали іспит і мали вчителя, який справді знав свій предмет. Але ж я кажу не про результати іспитів, Гаррі. Згадай, що ти зробив!

— Що ти маєш на увазі?

— Знаєш, я вже не хочу, щоб мене навчав такий тупак, — усміхнувся до Герміони Рон. А потім повернувся до Гаррі.

— Подумаймо, — зобразив він гримасу, яка з'являлася на обличчі зосередженого Ґойла. — Е‑е... у першому класі... ти врятував від Відомо‑Кого філософський камінь.

— То мені просто пощастило, — заперечив Гаррі, — я ж нічого такого не вмів...

— У другому класі, — перебив його Рон, — ти вбив Василіска і знищив Редла.

— Так. але якби тоді не з'явився Фоукс, я...

— У третьому класі, — ще голосніше сказав Рон, — ти бився одночасно мало не з сотнею дементорів...

— Ти знаєш, що то був щасливий випадок. Якби часоворот...

— Торік, — майже кричав Рон, — ти знову переміг Відом...

— Послухайте мене! — розсердився Гаррі, бо вже і Рон, і Герміона почали відверто сміятися. — Тільки послухайте, гаразд? Це все чудово звучить у ваших вустах, але мені завжди просто щастило... переважно я не розумів, що діється, нічого наперед не планував, просто робив, що мені стріляло в голову. І майже завжди мені допомагали...

Рон і Герміона задоволено всміхалися, і Гаррі відчув, що втрачає терпець. Він навіть не знав, чому аж так розсердився.

— Чого ви тут шкіритеся, ніби знаєте все краще за мене?! Це ж я там був, а не ви! — спалахнув він. — Я пам'ятаю, що там було, ясно? І мені вдалося все подолати не тому, що я класно вивчив захист від темних мистецтв! Я все подолав, бо... бо вчасно отримав допомогу або просто щось угадав... бо я рухався наосліп, без жодного плану... ТА НЕ СМІЙТЕСЯ!



Мисочка з муртлаповим відваром впала на підлогу й розбилася. Гаррі усвідомив, що стоїть на ногах, хоч не пам'ятав, коли саме встав. Криволапик шмигонув під диван. Усмішки на обличчях Рона та Герміоии зів'яли.

— Ви не знаєте, що це таке! Ви... ніхто з вас... ніколи з ним не стикалися! Думаєте, досить запам'ятати кілька заклять і випробовувати їх на ньому, наче на уроці, чи як? У ті хвилини розумієш одне — що опинився на волосинку від смерті, і тебе вже ніщо не врятує, окрім... власного розуму, чи нахабства, чи ще там чого... Думаєте, можна нормально мислити, коли за якусь частку секунди вас уб'ють, або закатують, або на ваших очах уб'ють когось із друзів... нас не вчили на уроках, як поводитися в таких ситуаціях... а ви тут вдаєте, ніби я такий собі розумненький хлопчик і тому зумів вижити, а дурний Дігорі взяв і все собі зіпсував... Ви просто не врубаєтесь, що це легко могло статися й зі мною, і так би й було, якби я не був потрібен Волдемортові...

— Старий, та ми нічого такого не казали, — приголомшено почав виправдовуватися Рон. — Ми про Дігорі й не згадували... ти все перевернув з ніг на...

Він безпомічно глянув на Герміону.

— Гаррі, — боязко почала вона, — невже ти не бачиш? Саме... саме тому ти нам і потрібний... ми хочемо знати, як це н‑насправді... зустрітися з ним... з В‑волдемортом.



Вона вперше в житті вимовила Волдемортове ім'я, і саме це заспокоїло Гаррі. Важко дихаючи, він упав у крісло і відчув, як болить рука. Відразу пошкодував, що розбив мисочку з муртлаповим відваром.

— Ти... подумай про це, — не вгавала Герміона. — Добре?



Гаррі не знав, що й казати. Йому вже було соромно за свою істерику. Він кивнув, не зовсім усвідомлюючи, на що погоджується.

Герміона підвелася.

— То я пішла спати, — сказала вона якомога буденніше. — Е‑е... на добраніч.



Рон теж звівся на ноги.

— Ідеш? — невиразно спитав він Гаррі.

— Так. За... за хвилинку. Тільки зберу оце все.

Він показав на розбиту миску на підлозі. Рон кивнув головою і вийшов.

— Репаро, — пробурмотів Гаррі, націлившись чарівною паличкою на черепки. Вони злетілися докупи, й мисочка стала як нова, але повернути в неї муртлаповий відвар було вже неможливо.



Раптом Гаррі відчув таку втому, що ледь не впав і не заснув прямо в кріслі. Усе ж він змусив себе встати й піднятися нагору. Тривожна ніч знову повнилася снами про довжелезні коридори та замкнені двері, а вранці, коли він прокинувся, в нього знову болів шрам.
— РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ —

У „Кабанячій голові”
Герміона цілих два тижні не згадувала, щоб Гаррі проводив з ними уроки захисту від темних мистецтв. Гаррі нарешті відбув усі покарання професорки Амбридж і мав сумнів, що вирізані на його руці слова колись остаточно зникнуть. Рон узяв участь ще в чотирьох квідичних тренуваннях, причому на останніх двох на нього вже не кричали. А ще вони всі втрьох на трансфігурації виконали "щезання" мишок (Герміона вже навіть перейшла до "щезання" кошенят). І аж тоді, одного неспокійного, галасливого вечора наприкінці вересня, коли вони сиділи в бібліотеці, шукаючи складників для Снейпових настоянок, знову зайшла мова про уроки захисту.

— Цікаво, Гаррі, — озвалася раптом Герміона. — чи ти вже думав про захист від темних мистецтв?

— Авжеж, думав, — буркнув Гаррі, — спробуй забути, якщо в нас не вчителька, а справжня меґера...

— Я мала на увазі нашу з Роном ідею... — Рон кинув на неї стривожений і водночас застережливий погляд, і Герміона відразу спохмурніла. — Ну, добре, нехай буде мою ідею... про те, щоб ти нас навчав.



Гаррі відповів не зразу. Він зробив вигляд, що переглядає "Азіатські протиотрути", бо не мав бажання казати те. що думав.

Минулі два тижні він багато про це міркував. Іноді ідея здавалася божевільною, як того вечора, коли Герміона її запропонувала, але часом він починав згадувати закляття, які найбільше йому прислужилися під час зіткнень з темними істотами та смертежерами... Щиро кажучи, він уже підсвідомо складав план уроків...

— Я... — поволі витиснув він, коли вже важко було вдавати, ніби "Азіатські протиотрути" дуже його захопили, — так, я... я про це трохи думав.

— І..? — нетерпляче спитала Герміона.

— Не знаю. — почав тягти час Гаррі. Тоді глянув на Рона.

— Я відразу подумав, що це добра думка, — охоче підтримав розмову Рон. коли переконався, що Гаррі не збирається знову кричати.

Гаррі ніяково засовався на стільці.

— Ви чули, як я казав, що мені багато в чому просто пощастило?

— Чули. Гаррі. — лагідно погодилася Герміона. — але все одно немає сенсу вдавати, ніби ти погано володієш захистом від темних мистецтв, бо це неправда. Торік ти єдиний зміг цілковито подолати закляття "Імперіус", ти можеш викликати патронуса, ти вмієш безліч такого, на що не здатні дорослі чаклуни. Віктор завжди казав...

Рон так рвучко на неї озирнувся, що ледь не скрутив собі в'язи. Потираючи їх. спитав: — Ну? І що там казав Вітя?

— Ха‑ха, — втомлено скривилася Герміона. — Він казав, що Гаррі знає таке, що недоступно навіть йому, а він тоді вже закінчував Дурмстренг.



Рон підозріливо глипнув на Герміону.

— Ти часом не підтримуєш з ним контакту?

— А хоч би й так? — прохолодно відповіла Герміона, але обличчя її порожевіло. — Я що. не можу листуватися з товаришем, якщо...

— Він хотів би з тобою не тільки листуватися, — у Роновім голосі прозвучали прокурорські нотки.



Герміона роздратовано похитала головою і, не звертаючи уваги на Рона, що пильно на неї дивився, спитала в Гаррі: — То що ти надумав? Будеш нас учити?

— Тільки тебе й Рона, так?

— Ну, — знову зніяковіла Герміона. — Ну... Гаррі, ти тільки знову не психуй, будь ласка... але мені здається, що ти міг би навчати всіх, хто забажає. Тобто йдеться про те. щоб навчитися захищатись від... В‑волдеморта. Ой, Роне, не будь таким страхопудом... Буде несправедливо, якщо ми не дамо такого шансу іншим учням.

Гаррі на мить замислився, а по хвилі сказав:

— Навряд чи ще хтось, окрім вас, захоче, щоб я їх учив. Я ж божевільний, ви що, забули?

— Ти здивуєшся, скільком учням було б цікаво послухати, що ти розкажеш, — серйозним голосом сказала Герміона. — До речі, — вона підсунулася ближче. Рон, що не зводив з неї погляду, теж підсунувся. — Ти знаєш, що перші у жовтні вихідні ми проводимо в Гоґсміді? Як ти дивишся на те, щоб ми запропонували всім зацікавленим зустрітися з нами в селі й там усе обговорити?

— А чому треба збиратися поза школою? — не зрозумів Рон.

— Бо, — пояснила Герміона, одночасно перемальовуючи з книжки китайську плямкаючу капусту, — навряд чи Амбридж дуже зрадіє, коли довідається, що ми задумали.
*
Гаррі дуже хотів побувати на вихідні у Гоґсміді, але не міг позбутися однієї тривожної думки. Після того, як Сіріус на початку вересня з'явився в каміні, він більше ні разу не озивався. Гаррі знав: вони його тоді розсердили, сказавши, що йому з'являтися небезпечно. Але Гаррі боявся, що Сіріус може начхати на всі застереження і прибути до Гоґсміда. Що їм робити, якщо на сільській вулиці до них підбіжить великий чорний пес, та ще й, цілком можливо, на очах у Драко Мелфоя?

— Не можна йому дорікати, що він хоче вирватися на волю, — сказав Рон, коли Гаррі поділився з друзями своїми побоюваннями. — Він же два роки переховувався, і йому було нелегко, зате він був на свободі. А зараз мусить стирчати в чотирьох стінах з тим жахливим ельфом.



Герміона кинула на Рона сердитий погляд, але зауваження за таку зневагу до Крічера не зробила.

— Лихо в тому, — сказала вона Гаррі, — що поки В‑волдеморт... О Господи, Роне... не виявить себе відкрито Сіріус мусить ховатися. Тобто ідіотське міністерство не визнає Сіріуса невинним, доки там не збагнуть, що Дамблдор увесь цей час казав про нього правду. А коли ті йолопи нарешті почнуть ловити справжніх смертежерів, стане очевидно, що Сіріус до них не належав. Він же навіть мітки не має.

— Не думаю, що він такий дурний, щоб з'являтися в Гоґсміді, — підбадьорливо мовив Рон. — Дамблдор за таке розсердиться, а Сіріус слухається Дамблдора навіть якщо йому це не вельми подобається.

Гаррі це не заспокоїло, і Герміона сказала: — Ми прозондували тих, хто, на нашу думку, хотів би навчатися захисту від темних мистецтв, і дехто виявив зацікавлення. Ми їм запропонували зустрітися в Гоґсміді.

— Добре, — неуважно сказав Гаррі, думаючи про Сіріуса.

— Не хвилюйся, Гаррі, — лагідно сказала Герміона. — Тобі вистачить мороки і без Сіріуса.

І це була щира правда. Він ледве встигав з домашніми завданнями, хоч йому тепер було значно легше, бо він не мусив відбувати вечірні покарання у професорки Амбридж. Рон відстав ще більше, ніж Гаррі, бо, окрім тренувань двічі на тиждень, виконував ще й обов'язки старости. А ось Герміона, котра вивчала більше предметів, ніж вони обидва разом, не лише виконувала всі домашні завдання, а ще й знаходила час плести ельфам одежину. Гаррі мусив визнати, що вона досягла в цьому певних успіхів. Тепер майже безпомилково можна було відрізнити шапочки від шкарпеток.

Ранок їхньої подорожі до Гоґсміда видався ясним, але вітряним. Після сніданку учні вишикувалися в чергу до Філча, котрий звіряв прізвища з довжелезним переліком учнів, які мали дозвіл від батьків або опікунів відвідати село. Гаррі відчув певні докори сумління, коли згадав, що якби не Сіріус, то взагалі не мав би змоги там бувати.

Коли він підійшов до Філча, сторож втягнув носом повітря, ніби хотів щось від Гаррі винюхати. Тоді ледь помітно кивнув головою, від чого в нього затряслися щелепи, і Гаррі вийшов на кам'яні сходи назустріч прохолодному сонячному дневі.

— Е‑е... а чого Філч тебе обнюхував? — поцікавився Рон, коли вони поспішали до воріт.

— Хотів, мабуть, внюхати какобомби, — реготнув Гаррі. — Я й забув вам розповісти...

І він переказав історію про те, як відсилав листа Сіріусові, і як у соварню ввірвався Філч, вимагаючи, щоб Гаррі показав йому листа. На його подив, Герміону ця історія дуже зацікавила, значно більше, ніж його самого.

— Він казав, що йому хтось повідомив, ніби ти замовляєш какобомби? А хто ж це міг би зробити?

— Хіба я знаю? — знизав плечима Гаррі. — Може, Мелфой хотів пожартувати.

Вони проминули височенні кам'яні колони з крилатими вепрами вгорі й повернули ліворуч на дорогу до села. Вітер куйовдив їхнє волосся.

— Мелфой? — скептично перепитала Герміона. — А... так... можливо...



І вона надовго замислилася, аж доки вони дійшли до околиць села.

— До речі, а куди ми підемо? — поцікавився Гаррі. — У "Три мітли"?

— Ой... ні, — стрепенулася Герміона, — ні, там завжди повно людей і страшенно гамірно. Я всім сказала, що зустрінемось у "Кабанячій голові", знаєте, той шинок, що стоїть не на головній вулиці. Він має трохи таку... знаєте... непевну репутацію... учні туди переважно не ходять, тож нас ніхто не підслухає.

Вони пройшли головною вулицею повз крамничку жартів "Зонко" й анітрохи не здивувалися, побачивши там Фреда, Джорджа і Лі Джордана. Тоді проминули пошту, з якої з регулярними проміжками вилітали сови, і завернули в бічну вуличку, наприкінці якої стояв маленький шинок з готельчиком. З іржавої скоби над дверима звисала пошарпана дерев'яна вивіска із зображенням відрізаної голови дикого кабана, що стікала кров'ю на білу скатертину. Вивіска поскрипувала на вітрі. Друзі підійшли й, вагаючись, зупинилися біля дверей.

— Заходьмо, — нервово запропонувала Герміона. Гаррі зайшов перший.



Тут було геть не так, як у "Трьох мітлах" — величезному шинкові, що вражав чистотою та гостинним теплом. "Кабаняча голова" — то була малесенька, темна й дуже брудна кімнатка, що вся просмерділася якимсь козячим духом. На віконечках був такий густий шар сажі, що в кімнатку майже не пробивалося світло. Її освітлювали якісь недогарки свічок, що стояли на шорстких дерев'яних столах. На перший погляд здалося, що підлога земляна, та коли Гаррі на неї ступив, то зрозумів, що знизу, під шаром накопиченого за століття бруду, вона кам'яна.

Гаррі пригадав, як йому, ще першокласникові, розповідав про цей шинок Геґрід. "У тій "Кабанячій голові" повно химерної публіки", — казав він, пояснюючи, як виграв там у якогось незнайомця в каптурі драконяче яйце. Гаррі тоді ніяк не міг зрозуміти, чому Геґріда не здивувало, що той незнайомець під час їхньої зустрічі ховав своє лице під каптуром. А тепер він зрозумів, що приховування обличчя — то такий собі стиль "Кабанячої голови". Біля шинквасу сидів чоловік з обмотаною брудними сірими бинтами головою і склянку за склянкою зативав у щілину, де мав би бути рот, якусь паруючу, вогняну рідину. Біля одного віконечка сиділи дві постаті в каптурах. Гаррі міг подумати, що це дементори, якби вони не говорили з виразним йоркширським акцентом. А в затінку біля каміна сиділа відьма в густій чорній вуалі, що спадала їй аж до ніг. Можна було розрізнити хіба що кінчик її носа, бо в тому місці вуаль трохи відстовбурчувалася.

— Не знаю, Герміоно, — пробурмотів Гаррі, коли вони йшли до шинквасу. Він усе приглядався до відьми у вуалі. — Ти не думаєш, що це може бути Амбридж?



Герміона уважно придивилася до жінки.

— Амбридж за неї нижча, — спокійно відповіла вона. — Та навіть якби Амбридж і справді притарабанилася сюди, вона б нічого нам не зробила. Гаррі, я шкільні правила перечитала не раз і не двічі. Ми нічого не порушуємо. Я спеціально розпитала професора Флитвіка, чи можна учням заходити в "Кабанячу голову", і він сказав, що можна, тільки наполегливо радив приносити з собою власні склянки. І ще я переглянула всю наявну інформацію про навчальні групи та групи з виконання домашніх завдань, і все це однозначно дозволено. Просто я не вважаю, що треба виставляти напоказ те, що ми робимо.

— Ну, так, — сухо погодився Гаррі, — особливо, якщо те, що ти задумала, не зовсім нагадує групу з виконання домашніх завдань.

Звідкілясь із задньої кімнатки до них бочком підійшов шинкар. Це був непривітний старий чоловік з довжелезним сивим волоссям та бородою. Він був високий, худий, і трохи когось нагадував Гаррі.

— Що? — прохрипів він.

— Прошу три маслопива, — замовила Герміона. Чоловік нахилився під ляду, видобув три закурілі й бруднющі пляшки і. грюкнувши, поставив їх на шинквас.

— Шість серпиків, — назвав він ціну.

— Я розрахуюся, — швиденько сказав Гаррі. передаючи гроші. Шинкареві очі ковзнули по Гаррі й на частку секунди затрималися на його шрамі. Тоді шинкар відвернувся й поклав Гарріні гроші в старезну дерев'яну касу, шухляда якої автоматично відкрилася. Друзі знайшли найдальший від шинквасу стіл, сіли і роззирнулися. Чоловік у сірих брудних бинтах постукав по ляді кісточками пальців і отримав від шинкаря чергову порцію паруючого напою.

— Знаєте, що? — пробурмотів Рон, захоплено поглядаючи на шинквас. — Ми б тут могли замовити все, що захочемо. Цей тип продасть нам що завгодно, йому абсолютно байдуже. Я завжди мріяв сьорбнути ковточок вогневіскі...

— Ти... староста, — наголосила Герміона.

— А, — усмішка на Ройовому обличчі зів'яла. — Ну, так...

— То хто мав з нами зустрітися? — поцікавився Гаррі, відкручуючи заіржавілий ковпачок з маслопива й роблячи ковток.

— Та так, кілька душ, — відповіла Герміона, глянувши на годинник, а тоді стурбовано подивилася на двері. — Я їм сказала прийти приблизно в цей час. Вони цей заклад усі знають... ага, дивіться, це вже, мабуть, вони.



Відчинилися двері. Густа смута насиченого курявою сонячного світла на мить прорізала кімнату, а тоді зникла, бо її перекрила, заходячи, ціла юрба учнів.

Перші з'явилися Невіл, Дін та Лаванда, за ними Парваті та Падма Патіл разом з (тут Гарріне серце тьохнуло) Чо та однією з її сміхотливих подруг. Згодом прийшла (така замріяна, ніби потрапила сюди абсолютно випадково) Луна Лавґуд, тоді Кеті Бел, Алісія Спінет та Анжеліна Джонсон, Колін і Деніс Кріві, Ерні Макмілан, Джастін Фінч‑Флечлі, Анна Ебот, якась гафелпафська дівчина з довгою косою, її імені Гаррі не знав, троє рейвенкловських хлопців, звали яких, здається, Ентоні Ґольдштейн, Майкл Корнер і Террі Бут, а ще Джіні, за нею високий худорлявий блондин з кирпатим носом, у якому Гаррі впізнав гравця гафелпафської квідичної команди, і, нарешті, Фред та Джордж Візлі з їхнім приятелем Лі Джорданом. Вони тримали в руках великі паперові пакети, набиті товарами з крамнички "Зонко".

— Оце такі кілька душ? — перепитав у Герміони Гаррі. — Кілька душ?

— Очевидно, ідея сподобалася багатьом, — радісно прощебетала Герміона. — Роне, підтягни сюди стільці!

Шинкар, який саме витирав склянку бруднющою ганчіркою, якої, мабуть, ніколи в житті не прали, завмер на місці. Він ще не бачив у своєму шинку стільки народу.

Фред, привітавшись, підійшов до шинквасу і швидко порахував товариство:

— Прошу нам дати... двадцять п'ять маслопив. Шинкар вилупився на нього, роздратовано жбурнув ганчірку, наче його відірвали від страшенно важливої справи. і почав витягати з‑під ляди запилюжені пляшки.

— Дякую, — сказав Фред і почав роздавати маслопиво. — Ану, витягайте грошики, бо в мене на всіх не вистачить...

Гаррі німо дивився, як галасливі учні розбирали пиво й нишпорили по кишенях, шукаючи монетки. Він не міг зрозуміти, чого ця юрба тут опинилася. І раптом йому стрельнула жахлива думка, що вони, мабуть, хочуть почути від нього якесь вступне слово. Він нахилився до Герміони.

— Що ти їм усім казала? — ледь чутно спитав він у неї. — Чого вони від мене чекають?

— Їм просто цікаво почути, що ти скажеш, — заспокоїла Герміона, але Гаррі так люто на неї зиркнув, що вона швиденько додала: — Ти поки що нічого не роби. Я перша почну говорити.

— Здоров, Гаррі, — привітався сяючий Невіл, сідаючи навпроти.



Гаррі зобразив усмішку, але нічого не відповів, бо в роті йому пересохло. Чо йому просто всміхнулася й сіла праворуч від Рона. Її подруга з кучерявим рудуватим волоссям не тільки не всміхнулася, а ще й недовірливо глянула на Гаррі, ніби хотіла сказати, що якби її воля, то вона ніколи сюди не прийшла б.

Новоприбулі, хто вдвох, хто втрьох, порозсідалися навколо Гаррі, Рона та Герміони. Дехто був схвильований, дехто зацікавлений, а Луна Лавґуд мрійливо дивилася невідь‑куди. Коли вже всі розмістилися, гамір ущух. Усі очі були звернені до Гаррі.

— Е‑е, — почала Герміона трохи писклявим від хвилювання голосом. — Ну... вітаю.



Учні зосередили увагу на ній, хоч і далі стріляли очима на Гаррі.

— Ну... е‑е... ну, ви ж знаєте, чого сюди прийшли. Е‑е... ну, Гаррі подумав... тобто, — (Гаррі гостро зиркнув на неї), — ...я подумала... що було б непогано, якби ті, хто хоче навчатися захисту від темних мистецтв... тобто навчатися по‑справжньому, а не робити ті нісенітниці, які нам нав'язує Амбридж... — (Герміонин голос раптом зміцнів і став значно впевненіший.) — ...і які аж ніяк не можна називати захистом від темних мистецтв... — ("Це точно", — підтримав її Ентоні Ґольдштейн, і Герміона підбадьорилась.) — ...Отже, я подумала, що було б непогано, якби ми, ну, взяли справу в свої руки. Вона зробила паузу, скоса глипнула на Гаррі і повела далі:

— Я маю на увазі, що ми повинні навчитися себе захищати як належить. Не тільки теоретично, а й користуючись справжніми закляттями...

— Ти ж, мабуть, теж хочеш складати іспит із захисту від темних мистецтв для СОВ? — поцікавився Майкл Корнер, котрий уважно на неї дивився.

— Авжеж хочу. — відразу відповіла Герміона. — Та найбільше я хочу навчитися справжнього захисту, бо... бо... — вона набрала повні груди повітря й випалила: — Бо повернувся Лорд Волдеморт.

Реакція була миттєва й передбачувана. Подруга Чо зойкнула й розлила на себе маслопиво. Террі Бута мимоволі пересмикнуло. Падма Патіл здригнулася, а Невіл якось дивно заскімлив, та потім зробив вигляд, що це на нього напав кашель. Однак усі уважно, навіть настирливо, дивилися на Гаррі.

— Отакій план. — додала Герміона. — Якщо хочете до нас приєднатися, мусимо вирішити, як нам...

— А де докази, що повернувся Відомо‑Хто? — досить агресивно урвав її білявий гафелпафський квідичист.

— Дамблдор у це вірить... — почала Герміона.

— Ти хотіла сказати, що Дамблдор вірить йому. — кивнув блондин на Гаррі.

— А ти хто такий? — доволі грубо спитав його Рон.

— Захаріас Сміт, — відповів хлопець. — і ми маємо право знати, чому він каже, що повернувся Відомо‑Хто.

— Послухай. — негайно втрутилася Герміона, — ми не для того тут зібралися...

— Усе нормально, Герміоно, — урвав її Гаррі.

До нього щойно дійшло, чого сюди прийшло так багато людей. Герміона. на його думку, повинна була це передбачити. Деякі з цих учнів, якщо не всі. прийшли, щоб почути з перших уст Гарріну версію.

— Чому я кажу, що повернувся Відомо‑Хто? — перепитав він. дивлячись Захаріасу прямо у вічі. — Бо я його бачив. Але Дамблдор уже розповів усій школі, що сталося, тож якщо ви йому не повірили, то не повірите й мені, а я не збираюся марнувати цілий день, щоб когось переконувати.



Коли Гаррі це говорив, усі затамували подих. Гаррі здалося, що навіть шинкар нашорошив вуха. Він і далі витирав засмальцьованою ганчіркою ту саму склянку, від чого вона ставала ще брудніша.

Проте Захаріас не вгамувався: — Дамблдор нам тоді сказав лише, що Седрика Діґорі вбив Відомо‑Хто, і що ти приніс Седрикове тіло назад у Гоґвортс. Він не розповів нам подробиць, не повідомив, як саме було вбито Діґорі, а ми всі хотіли б про це знати...

— Якщо ти прийшов, щоб почути, як убиває Волдеморт. то я тебе розчарую, — заперечив йому Гаррі. Йому знову, як це вже не раз траплялося останніми днями, почав уриватися терпець. Не відводив очей від агресивного обличчя Захаріаса Сміта і був сповнений рішучості не дивитися на Чо. — Я не хочу говорити про Седрика Діґорі, зрозуміло? Тому, якщо ви прийшли заради цього, можете відразу собі йти, не марнуючи часу.



Він сердито глипнув на Герміону. Це ж вона виставила його тут диваком, а всі, зрозуміло, поприходили, бо їм цікаво послухати, наскільки буйна в нього фантазія. Проте ніхто не зрушив з місця, навіть Захаріас Сміт, котрий, однак, і далі пильно розглядав Гаррі.

— Отже, — знову заговорила тонесеньким голоском Герміона. — Отже... як я вже казала... якщо ви хочете навчитися захисту, то треба домовитись, як нам усе це робити, тобто, як часто зустрічатися і де саме...

— Чи правда, — втрутилася дівчина з довгою косою, поглядаючи на Гаррі, — що ти вмієш викликати патронуса? Усі зацікавлено загомоніли.

— Так, — дещо виклично підтвердив Гаррі.

— Матеріального патронуса? Ця фраза щось Гаррі нагадала.

— Е‑е... а ти часом не знаєш мадам Боунз? — поцікавився він.



Дівчина усміхнулася.

— Це моя тітка, — пояснила вона. — Мене звати Сьюзен Боунз. Вона мені розповідала про слухання твоєї справи. То... це правда? Ти можеш вичаклувати патронуса‑оленя?

— Так, — відповів Гаррі.

— Ого‑го, Гаррі! — вражено вигукнув Лі. — Я й не підозрював!

— Мама наказала Ронові про це не патякати, — сказав Фред, усміхаючись до Гаррі. — Казала, що ти й так забагато привертаєш уваги.

— Вона не помилялася, — зітхнув Гаррі, а дехто з учнів засміявся.



Самотня відьма у вуалі легенько засовалася на місці.

— А чи ти справді вбив Василіска тим мечем, що лежить у Дамблдоровім кабінеті? — запитав Террі Бут. — Це мені розповів один портрет, коли я там був торік.

— Е‑е... так, тим мечем, справді. — підтвердив Гаррі.

Джастін Фінч‑Флечлі коротко свиснув, брати Кріві обмінялися захопленими поглядами, а Лаванда Браун сказала: "Ого"

Гаррі почало кидати в жар, і він боявся глянути на Чо навіть краєм ока.

— А коли ми були в першому класі, — повідомив Невіл, — він урятував філологічний камінь...

— Філософський, — прошипіла Герміона.

— Ну, так, цей камінь... від Відомо‑Кого. — завершив речення Невіл.



Очі в Анни Ебот спали круглі, мов ґалеони.

— І це ще не згадуючи, — додала Чо (Гаррі глянув на неї побачив, що вона йому всміхається, і його серце ледь не вистрибнуло з грудей), — усіх тих завдань, що він виконав на Тричаклунському турнірі... подолав драконів, водяників і так далі...



За столом схвально загомоніли. У Гаррі всередині все приємно стислося. Він намагався не мати самовдоволеного вигляду. Після похвали Чо набагато важче було вимовити те, що він присягся їм сказати.

— Послухайте, — почав він, і всі негайно замовкли. — я... я не хочу здатися надто скромним чи як, але... мені при цьому серйозно допомагали...

— Але не з драконами, — відразу втрутився Майкл Корнер. — То був крутий політ..

— Та ну... — пробелькотів Гаррі, знаючи, що з цим важко було б не погодитися.

— А цього літа тобі ніхто не допомагав здихатися дементорів. — додала Сьюзен Боунз.

— Це так, — знову погодився Гаррі. — ну що ж, дещо мені вдалося без жодної допомоги, але...

— Ти що, хочеш викрутитися й нічого не показати? — здивувався Захаріас Сміт.

— Послухай, — втрутився Рон. перш ніж Гаррі встиг заговорити. — може б ти заткнувся?



Мабуть, Рона зачепило за живе слово "викрутитися", бо він тепер пожирав Захаріаса такими очима, ніби хотів його добряче віддухопелити.

Захаріас почервонів і почав виправдовуватись:

— Ми прийшли чогось від нього навчитися, а він тепер каже, що нічого не може.

— Він такого не казав, — гримнув Фред.

— Може, тобі прочистити вуха? — поцікавився Джордж, витягаючи з пакета з емблемою крамнички "Зонко" якусь довжелезну металеву штуку загрозливого вигляду.

— Або якусь іншу частину тіла. Нам однаково, куди її застромити, — додав Фред.

— Ідемо далі, — поквапилася розрядити обстановку Герміона, — то ми погоджуємося брати в Гаррі уроки?



Усі схвально загомоніли. Захаріас склав на грудях руки Й нічого не сказав, мабуть, тому, що не відводив очей від інструмента у Фредових руках.

— Добре, — з полегшенням зітхнула Герміона. — Тоді наступне запитання: як часто ми будемо збиратися. Думаю, треба не рідше одного разу на тиждень...

— Стривай, — втрутилася Анжеліна, — ще ж треба узгодити, щоб не збігалося з нашими тренуваннями.

— Так, — погодилася Чо, — і з нашими теж.

— І з нашими, — додав Захаріас Сміт.

— Думаю, ми зможемо домовитися про вечір, який влаштує всіх, — нетерпляче сказала Герміона, — але зрозумійте, як це важливо! Ми навчимося захищатися від В‑волде‑мортових смертежерів...

— Добре сказано! — бовкнув Ерні Макмілан, від якого Гаррі вже давно сподівався щось почути. — Я особисто вважаю, що це дуже важливо, мабуть, найважливіше за все, що ми цього року будемо робити, навіть за майбутні СОВи!

Він обвів усіх очікувальним поглядом, наче сподівався, що хтось вигукне: "Та що ти таке верзеш!". Але ніхто не озвався, тож він провадив далі:

— Я особисто не розумію, чому міністерство нав'язало нам таку недолугу вчительку в такий вирішальний час. Там, очевидно, заперечують сам факт повернення Відомо‑Кого, але навіщо призначати вчительку, яка активно перешкоджає нам виконувати захисні закляття?

— На нашу думку, Амбридж не хоче, щоб ми вивчали на практиці захист від темних мистецтв, — сказала Герміона, — бо має якусь... якусь божевільну манію — начебто Дамблдор створює з учнів таку собі приватну армію. Вона вважає, що він налаштовує нас проти міністерства.

Ця новина приголомшила майже всіх, окрім Луни Лавґуд.

— Бо в цьому є сенс, — мовила вона. — Зрештою, має ж Корнеліус Фадж свою приватну армію.

— Що? — розгублено перепитав Гаррі, якого просто ошелешила така інформація. — Так, він має армію геліопатів, — урочисто сказала Луна.

— Нічого він не має, — заперечила Герміона.

— Ні, має, — сказала Луна.

— А що це за геліопати? — здивувався Невіл.

— Це духи вогню, — пояснила Луна і вирячила очі так, що стала ще божевільніша на вигляд, ніж була, — такі височенні полум'яні істоти, що мчать по землі, спалюючи все перед собою...

— Їх не існує, Невіле, — скептично додала Герміона.

— Ще й як існують! — розсердилася Луна.

— А докази? — скривилася Герміона.

— Є безліч описів, зроблених свідками. Невже ти така обмежена, що тобі все треба підсовувати під самий ніс...

— Гм, гм, — так вдало перекривила професорку Амбридж Джіні, що дехто навіть злякано озирнувся, а потім розреготався. — Хіба ми не збиралися вирішити, як часто нам зустрічатися для уроків захисту?

— Так, — відразу погодилася Герміона, — твоя правда, Джіні.

— Раз на тиждень звучить круто, — сказав Лі Джордан.

— Якщо це не... — почала Анжеліна.

— Так, так, ми пам'ятаємо про квідич, — напружено урвала її Герміона. — А тепер треба вирішити, де нам збиратися... Це було складніше завдання. Усі замовкли.

— У бібліотеці? — запропонувала Кеті Бел.

— Навряд чи мадам Пінс дуже сподобається, коли ми почнемо виконувати закляття в бібліотеці, — засумнівався Гаррі.

— То, може, в якомусь порожньому класі? — запропонував Дін.

— Так, — підтримав його Рон, — можливо, Макґонеґел впустить нас до свого класу. Вона вже так робила, коли Гаррі готувався до Тричаклунки.



Але Гаррі чомусь не вірив, що Макґонеґел буде така люб'язна й тепер. Хоч би що там казала Герміона про групи навчання чи виконання домашніх завдань, він чітко усвідомлював, що їхню групу запідозрять у бунтарських намірах.

— Що ж, спробуємо щось підшукати, — сказала Герміона. — Ми всім повідомимо, коли виберемо час і місце для першої зустрічі.



Вона понишпорила в портфелі, витягла звідти пергамент і перо, а тоді завагалася, ніби набираючись рішучості.

— Я... я думаю, що треба записати всі ваші прізвища, щоб ми знати, хто тут був. І ще я думаю, — вона набрала повні груди повітря, — що про це ми не будемо скрізь розпатякувати. Тому кожен, хто підпишеться, обіцяє цим самим не розповідати про наш задум ані Амбридж, ані будь‑кому іншому.



Фред узяв пергамент і впевнено там підписався, але Гаррі помітив, що не всім хочеться записувати свої прізвища.

— Е‑е... — завагався Захаріас. коли Джордж хотів передати йому пергамент. — Ерні скаже мені про час зустрічі.



Одначе Ерні теж не поспішав підписуватися. Герміона глянула на нього, піднявши брови.

— Я... ну, ми ж старости. — вибухнув Ерні. — А якщо цей список знайдуть... тобто... ти ж сама сказала, якщо Амбридж довідається...

— Ти щойно доводив, що наша група стане найважливішою подією цього року, — нагадав йому Гаррі. — Я... так, — промимрив Ерні. — так, я в це вірю, просто...

— Ерні, невже ти думаєш, що я лишатиму цей список хтозна‑де? — роздратувалася Герміона.

— Ні, звичайно, що ні, — вже не так занепокоєно відповів Ерні. — Я... так, авжеж, я підпишуся.

Після Ерні ніхто вже не висловлював заперечень, хоч Гаррі помітив, як подруга Чо докірливо глянула на Герміону, перш ніж записати своє прізвище. Коли підписався останній учень — Захаріас, — Герміона акуратно склала пергамент і заховала в портфель. Усі почувалися трохи дивно, так, ніби щойно підписали якусь угоду.

— Ох і летить час, — Фред зірвався на ноги. — А нам з Джорджем і Лі треба ще купити деякі делікатні штуки, тож побачимося пізніше.



По двоє, по троє, решта учнів теж почала розходитися. Чо дуже довго вовтузилася із замочком свого портфеля, нахилившись над ним так, що її обличчя геть сховалося під довгою чорною пеленою волосся, але її подруга стояла поруч, склавши на грудях руки, і нетерпляче цокала язиком, тож Чо не мала іншого вибору, як вийти разом з нею. Подруга підштовхувала її до дверей, але Чо встигла озирнутися й помахати Гаррі рукою.

— Думаю, все пішло добре, — радісно сказала Герміона, коли за кілька хвилин вони вийшли з "Кабанячої голови" на яскраве сонце. Гаррі з Роном стискали в руках пляшчини з маслопивом.

— Той Захаріас — свинота, — буркнув Рон, люто дивлячись услід Смітові, чия постать ледь виднілася вдалині.

— Мені він теж не дуже подобається, — зізналася Герміона, — але він почув, як я розмовляла з Ерні й Анною за гафелпафським столом, і сказав, що йому це дуже цікаво, то що я могла зробити? Але що більше людей, то краще... наприклад, Майкл Корнер з друзями не прийшов би, якби не зустрічався з Джіні...



Рон, який допивав останні краплі, похлинувся і заляпав маслопивом груди.

— Якби ЩО? — вуха в обуреного Рона стали червоні, як сира яловичина. — Вона зустрічається... моя сестра зустрічається... ти хочеш сказати — з Майклом Корнером?

— Тому ж він і прийшов зі своїми друзями... тобто їм, звісно, цікаво вивчати захист, але, якби Джіні Майклові не розповіла...

— А коли це... коли вона?..

— Вони познайомилися на Різдвянім балу, а зустрічатися почали десь під кінець навчального року, — спокійно пояснила Герміона.

Друзі звернули на Високу вулицю. Герміона затрималася біля крамнички "Пера від Скривеншафта", де на вітрині красувалися розкішні фазанячі пір'їни. — Гм... нове перо мені б не зашкодило. Герміона зайшла до крамниці. Хлопці подалися за нею

— А хто з них Майкл Корнер? — люто допитувався Рон.

— Отой чорнявий, — відповіла Герміона.

— Мені він не сподобався, — негайно буркнув Рон.

— Велика дивина, — ледь чутно відказала Герміона.

— Але, — сказав Рон, ходячи за Герміоною уздовж рядів з перами в мідних горщиках, — мені здавалося, що Джіні мала симпатію до Гаррі!



Герміона глянула на нього майже співчутливо й похитала головою.

— Джіні колись симпатизувала Гаррі, але це в неї минулося кілька місяців тому. Це не означає, звичайно, що вона якось гірше до тебе ставиться, — заспокоїла вона Гаррі, розглядаючи довжелезне золотисто‑чорне перо.



Гаррі, що й досі згадував прощальний помах Чо, зацікавився цією темою значно менше за Рона, котрий аж тремтів від обурення, але тепер принаймні хоч щось розумів.

— То ось чому вона тепер розмовляє! — сказав Гаррі. — Раніше вона при мені завжди мовчала.

— Саме так, — підтвердила Герміона. — Візьму я, мабуть, оце перо...

Вона підійшла до прилавка й виклала п'ятнадцять серпиків і два кнати. Рон і далі дихав їй у потилицю.

— Роне, — суворо сказала Герміона, коли обернулася і наступила йому на ногу, — саме тому Джіні тобі й не казала, що зустрічається з Майклом, бо знала, що ти сприймеш це в штики. Тому не діставай мене більше з цим, благаю.

— Що ти мелеш? Хто сприймає це в штики? Я нікого не збираюся діставати... — бурмотів безперестанку Рон, коли вони вже йшли вулицею.

Герміона скосила очі на Гаррі, і доки Рон останніми словами проклинав Майкла Корнера, ледь чутно запитала: — Коли вже мова зайшла про Майкла і Джіні... то що там у тебе з Чо?

— Що ти маєш на увазі? — миттєво озвався Гаррі.



У нього в грудях ніби щось закипіло й запекло, і через те обличчя розпашілося навіть на холодному вітрі... невже по ньому все так видно?

— Ну... — ледь помітно всміхнулася Герміона, — вона ж не відводила від тебе очей. Ти що, не бачив?



Досі Гаррі й не помічав, яке прегарне село цей Гоґсмід.
— РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ —
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   24


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка