Джоан К. Ролінґ Гаррі Поттер і орден Фенікса Гаррі Поттер – 5



Сторінка19/24
Дата конвертації01.12.2016
Розмір11,4 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24

*
Увесь день Гаррі тремтів від жаху, думаючи, що скаже Снейп, довідавшись, як далеко пробрався він у відділ таємниць у вчорашньому своєму сні. З почуттям провини він усвідомив, що з часу їхнього останнього уроку самостійно блокологією він не займався ні разу. Після зникнення Дамблдора навколо стільки всього діялося, що він був певний — хоч як би старався, все одно не зміг би звільнити мозок від усього зайвого. Однак сумнівався, що Снейп візьме це до уваги.

Спробував хоч трохи потренуватися на уроках, але нічого не вийшло. Коли він замовкав, щоб звільнитися від думок і емоцій, Герміона щоразу питала, що з ним сталося.

Та й як, урешті‑решт, можна було очистити мозок, коли вчителі постійно бомбардували учнів запитаннями для закріплення пройденого матеріалу. Налаштувавшись на найгірше, він після вечері подався до Снейпового кабінету. Але у вестибюлі його наздогнала Чо.

— О, йди сюди, — зрадів Гаррі, що хоч ненадовго зможе відтягти зустріч зі Снейпом, і поманив її в той куток вестибюлю, де стояли величезні пісочні годинники. Ґрифіндорський годинник був уже майже порожній. — Як справи? Амбридж тебе ще не питала про ДА?

— Та ні, — поспіхом відповіла Чо. — Ні, просто... я тільки хотіла сказати... Гаррі, я й уявити не могла, що Марієтта все розповість...

— Ага, — невдоволено буркнув Гаррі. Він і справді волів би, щоб Чо прискіпливіше добирала подруг. Його мало тішило, що Марієтта, як він чув, і досі лежала в шкільній лікарні, бо мадам Помфрі нічогісінько не могла вдіяти з її прищами.

— Насправді вона мила дівчина, — виправдовувалася Чо. — Просто зробила помилку...

— Мила дівчина, яка зробила помилку? Вона ж усіх нас зрадила, і тебе теж!

— Але ж ми всі виплуталися, — благально сказала Чо. — Знаєш, її мама працює в міністерстві, їй було дуже нелегко...

— Ронів тато теж працює в міністерстві! — сердито вигукнув Гаррі. — А в нього, якщо ти й досі не помітила, на обличчі не написано "ябеда"...

— Це дуже жорстокий трюк Герміони Ґрейнджер, — сердито пирхнула Чо. — Вона повинна була нас попередити, що зачаклувала список...

— А я вважаю, що вона класно придумала, — холодно заперечив Гаррі. Чо почервоніла, а очі її спалахнули. — Ну так, я й забула... якщо це зробила люба Герміона...

— Тільки не починай знову плакати, — застеріг її Гаррі.

— Я й не збиралася! — крикнула Чо.

— Ну то... добре, — буркнув він. — У мене зараз купа справ.

— То й біжи у своїх справах! — люто вигукнула Чо, розвернулася й пішла.



Роздратований Гаррі зійшов у Снейпів підвал. Хоч він і знав з досвіду, що Снейпові значно легше проникати в його мозок, якщо він приходить сердитий і обурений, та нічого не міг з собою вдіяти і, наближаючись до підвальних дверей, думав лиш про те, що не встиг сказати Чо про Марієтту.

— Ти спізнився, Поттере, — холодно промовив Снейп, коли Гаррі зачинив за собою двері.



Снейп стояв до Гаррі спиною, видобуваючи з себе, як завжди, деякі думки й акуратно складаючи їх у Дамблдорове сито спогадів. Поклав останнє сріблясте пасмо в кам'яну чашу і повернувся до Гаррі.

— То як, — спитав. — Чи ти тренувався?

— Так, — збрехав Гаррі, не відводячи очей від ніжок Снейпового стола.

— Зараз побачимо, — спокійно мовив Снейп. — Витягни чарівну паличку, Поттере.



Гаррі зайняв своє звичне місце обличчям до Снейпа. Той стояв з другого боку стола. Гарріне серце несамовито калатало від злості на Чо й тривоги за те, що ж цього разу видобуде Снейп з його мозку.

— На рахунок "три", — ліниво проказав Снейп. — Раз, два...



Двері Снейпового кабінету рвучко відчинилися й увірвався Драко Мелфой.

— Пане професоре... ой... вибачте...



Мелфой здивовано глянув на Снейпа і Гаррі.

— Усе гаразд, Драко, — опустив чарівну паличку Снейп. — Поттер прийшов по лікувальну настоянку.



Такого радісного Мелфоя Гаррі бачив тільки тоді, як Амбридж приходила інспектувати Геґріда.

— А я й не знав, — вишкірився Мелфой на Гаррі, обличчя якого палало. Багато чого віддав би він за можливість крикнути Мелфоєві всю правду... або, ще краще, торохнути його добрячим закляттям.

— Ну, що там, Драко? — запитав Снейп.

— Професорка Амбридж... карочє, їй потрібна ваша допомога, пане професоре, — повідомив Мелфой. — Знайшли Монтеґю, пане професоре, він застряг у туалеті на п'ятому поверсі.

— А як він там опинився? — здивувався Снейп.

— Не знаю, пане професоре, він і сам, тіпа, якийсь розгублений.



— Ну‑ну, Поттере, — сказав Снейп, — продовжимо лікування завтра ввечері.

І він вилетів з кабінету. Мелфой глузливо й ледь чутно прошамкотів: — Лікувальні настоянки, Поттер? — і побіг за Снейпом.

Сердитий Гаррі поклав чарівну паличку в кишеню й пішов до виходу. От добре, матиме ще цілу добу, щоб потренуватися. Мав би радіти, що все так обійшлося. Хоч тепер, на жаль, Мелфой розпатякає цілій школі, що Гаррі мусить приймати лікувальні настоянки.

Був уже біля дверей кабінету, коли побачив, як на одвірку танцює смуга мерехтливого світла. Зупинився, бо воно йому щось нагадувало... і пригадав: світло було трохи схоже на те, що мерехтіло в іншому приміщенні, яким він проходив у вчорашньому сні, потрапивши у відділ таємниць.

Озирнувся. Світло линуло з сита спогадів на Снейповім столі. Там вирувало й кружляло щось сріблясто‑біле. Снейпові думки... ті, що він оберігав від Гаррі, якби той випадково прорвався крізь Снейпів захист...

Гаррі дивився на сито спогадів, переповнений цікавістю... що ж саме Снейп намагався приховати від нього?

Сріблясте світло мерехтіло на стіні... Гаррі ступив два кроки до стола, напружено думаючи. Може, там інформація про відділ таємниць, яку Снейп ховає від нього?

Гаррі зиркнув на двері. Серце калатало як ніколи. Як довго Снейп визволятиме Монтеґю з туалету? Він відразу повернеться в кабінет, чи відведе Монтеґю до шкільної лікарні? Швидше за все відведе... Монтеґю — капітан слизеринської квідичної команди, тож Снейп захоче пересвідчитися, що з ним усе гаразд.

Гаррі підступив ближче до сита спогадів і зазирнув у нього. На мить завагався, прислухаючись, а тоді витяг чарівну паличку. У кабінеті і в коридорі панувала суцільна тиша. Гаррі легенько тицьнув чарівною паличкою в те, що було у ситі спогадів.

Срібляста речовина завирувала. Гаррі схилився над нею й побачив, що вона стала прозора. Він знову мовби дивився в якесь приміщення крізь кругле віконечко в стелі... до речі, якщо він не помилявся, це була Велика зала.

Його дихання затуманювало поверхню Снейпових думок... мозок був ніби в якійсь мряці... справжнісіньке божевілля чинити так, як йому закортіло... він весь тремтів... Снейп може повернутися будь‑якої миті... але Гаррі пригадав, як розсердилася Чо, як глузливо вишкірився Мелфой, і його охопила зухвала відвага.

Набрав повні груди повітря й занурив лице у Снейпові думки. Підлога кабінету відразу похитнулася, і Гаррі полетів сторч головою у сито спогадів...

Він падав у холодну темряву, шалено обертаючись, а далі...

Опинився посеред Великої зали, але там не було чотирьох гуртожитських столів. Замість них у залі стояла сотня менших столиків, за ними сиділи учні і, низько понахилявшись, щось писали на сувоях пергаменту. Тишу порушувало тільки рипіння пер та шелестіння пергаменту. Учні явно складали іспити.

Сонце світило з височенних вікон на похилені потилиці учнів, і ті відсвічували різними відтінками мідного, каштанового й золотого. Гаррі обережно роззирнувся. Десь тут мав би бути і Снейп... це ж був його спогад...

А ось і він, за столиком позаду Гаррі. Гаррі придивився. Підліток Снейп був якийсь миршавий і блідий, наче рослина, що давно не бачила сонця. Масне волосся звисало над столом, а гачкуватий ніс мало не торкався пергаменту, на якому він писав. Гаррі обійшов Снейпа ззаду і глянув на назву екзаменаційної роботи: "ІСПИТ ДЛЯ ОТРИМАННЯ СЕРЕДНІХ ОЦІНОК ВЗІРЦЕВОГО УЧНЯ З ЗАХИСТУ ВІД ТЕМНИХ МИСТЕЦТВ".

Отже, Снейпові було п'ятнадцять чи шістнадцять років, тобто він був приблизно Гарріного віку. Його рука аж літала над пергаментом. Написав уже принаймні на тридцять сантиметрів більше, ніж його сусіди, хоч почерк мав дуже щільний, а літери крихітні.

— Залишилося п'ять хвилин!



Гаррі аж підскочив з несподіванки. Озирнувся й побачив поблизу потилицю професора Флитвіка, що ходив поміж столами. Професор Флитвік саме проходив повз хлопця з розкуйовдженим чорним волоссям... з дуже розкуйовдженим чорним волоссям...

Гаррі метнувся так швидко, що якби був у своїй фізичній подобі, то перекинув би, мабуть, кілька столів. Натомість він плавно проминув два проходи між рядами й вилетів у третій. Потилиця чорнявого хлопця дедалі ближчала і... ось він розігнувся, відклав перо й підсунув до себе сувій пергаменту, немовби хотів перечитати написане...

Гаррі зупинився перед його столиком і подивився на свого п'ятнадцятирічного батька.

Мало не вибухав від хвилювання. Дивився мовби на власний портрет з невеличкими відмінностями. Джеймс мав карі очі, ніс у нього був трохи довший, ніж у Гаррі, а на чолі не було шраму. Проте вони мали однакові худорляві обличчя, однакові губи, брови. Волосся в Джеймса стирчало на потилиці так само, як і в Гаррі, руки його не відрізнялися від Гарріних, та й на зріст вони були майже однаковісінькі.

Джеймс солодко позіхнув і розкуйовдив своє й так уже розпатлане волосся. Тоді поглянув на професора Флитвіка, повернувся на стільці й усміхнувся хлопцеві, що сидів за чотири столики від нього.

Гаррі знову розхвилювався, бо побачив Сіріуса. Той весело показав Джеймсові великого пальця, недбало погойдуючись на задніх ніжках свого стільця. Сіріус був надзвичайно вродливий. Темне волосся спадало йому на чоло з тією невимушеною елегантністю, якої ніколи не могли досягти ні Джеймс, ні Гаррі. Якась дівчина, що сиділа в Сіріуса за спиною, з надією стріляла в нього очима, хоч він того навіть не помічав. А ще за два місця від тієї дівчини сидів... тут Гаррі знову відчув приємне хвилювання... Ремус Люпин. Був він блідий і хворобливий на вигляд (може, наближався час повного місяця?) і всю свою увагу зосередив на іспиті. Перечитав відповіді, почухав підборіддя кінчиком пера і насупився.

Це означало, до речі, що десь поблизу мав би бути й Червохвіст... і справді, за кілька секунд Гаррі помітив і його — низенького хлопця з мишачим волоссям і гострим носом. Червохвіст мав стурбований вигляд. Гриз нігті, дивлячись на свою роботу, і човгав по підлозі ногами. Коли‑не‑коли з надією позирав на сусідів. Гаррі якусь мить дивився на Червохвоста, а тоді знову глянув на Джеймса. Батько щось малював на клапті пергаменту. Це було зображення снича, а знизу він написав дві літери "Л. Е.". Що б це могло означати?

— Прошу відкласти пера! — пискнув професор Флитвік. — Це стосується й тебе, Стебінсе! Прошу не вставати з місць, доки я не зберу ваші пергаменти! Акціо!



Понад сто сувоїв пергаменту полетіли в простягнуті руки професора Флитвіка й повалили його на спину. Почувся регіт. Двоє учнів, що сиділи спереду, зірвалися з місць, підхопили професора Флитвіка за лікті й поставили на ноги.

— Дякую вам... дякую, — засапався професор Флитвік. — А тепер можете всі виходити!



Гаррі глянув на батька, котрий поспіхом закреслив оздоблені візерунками літери "Л. Е.", підвівся, поклав перо й екзаменаційні питання в ранець, закинув його на спину й затримався — мабуть, щоб зачекати Сіріуса.

Неподалік Гаррі побачив Снейпа, той ішов поміж столами до виходу у вестибюль, на ходу перечитуючи екзаменаційні питання. Сутулий і кістлявий, він ішов посмикуючись, немов павук, а його масне волосся метлялося перед очима.

Зграйка балакучих дівчат відділила Снейпа від Джеймса, Сіріуса й Люпина. Гаррі втиснувся між ними й таким чином міг і далі бачити Снейпа, а водночас прислухатися до розмов Джеймса з друзями.

— Муні, як тобі сподобалося десяте питання? — поцікавився Сіріус, коли вони вже вийшли у вестибюль.

— Просто кайф, — весело відповів Люпин. — "П'ять оз нак, що визначають вовкулаку". Класне питання.

— І що, ти зумів пригадати всі ознаки? — вдавано стурбованим голосом запитав Джеймс.

— Начебто так, — серйозно відказав Люпин, поки вони юрмилися біля вхідних дверей разом з іншими учнями, що теж прагнули якнайшвидше вийти на сонячне подвір'я. — Перша: він сидить на моєму стільці. Друга: носить мій одяг. Третя: його звати Ремус Люпин.

Не розреготався лише Червохвіст.

— Я пригадав форму писка, зіниць і хвоста, — стурбовано пояснив він, — але більше нічого не зміг придумати...

— Чого ти такий тупий, Червохвосте? — не стерпів Джеймс. — Ти ж раз на місяць гасаєш з вовкулакою...

— Тихіше, — благально попросив Люпин.



Гаррі знову тривожно озирнувся. Снейп, що був неподалік, все ще переглядав екзаменаційні питання... але ж це був Снейпів спогад, тож якщо він на подвір'ї піде в інший бік, Гаррі вже не зможе йти за Джеймсом. Однак, на його превелику радість, коли Джеймс зі своїми трьома друзями подався галявиною до озера, Снейп рушив за ними, не відриваючи очей від екзаменаційних питань і явно не маючи якихось конкретних планів.

Тримаючись трохи попереду нього, Гаррі міг не відставати від Джеймса з друзями.

— Цей іспит був легенький, — почув він голос Сіріуса. — Я дуже здивуюся, якщо не отримаю за нього "відмінно".

— Я теж, — погодився Джеймс. Сягнув рукою в кишеню й витяг золотого снича, що відчайдушно пручався.

— Де ти його взяв?

— Свиснув, — недбало пояснив Джеймс. Він почав бавитися зі сничем, відпускаючи його майже на півметра, а тоді знову ловив. Мав неймовірну реакцію. Червохвіст захоплено на все це дивився.

Вони зупинилися в затінку того самого бука на березі озера, що під ним якось у неділю Гаррі, Рон та Герміона дописували домашні завдання, й попадали на траву. Гаррі знову озирнувся й задоволено побачив, що Снейп теж сів на травичці в затінку густих кущів. Він і далі був заглиблений у питання іспитів для СОВ, і це дало Гаррі змогу сісти на траві між буком та кущами, спостерігаючи за чотирма друзями під деревом. Сонце іскрилося на гладесенькій поверхні озера. Дівчата, які щойно вийшли з Великої зали, посідали на березі, пороззувалися і, сміючись, бовтали ногами у воді.

Люпин дістав книжку й почав читати. Сіріус поглядав на учнів, що там і тут товклися на траві. Вигляд він мав дещо зверхній і знуджений, однак не менш привабливий. Джеймс і далі грався зі сничем, відпускаючи його щораз далі, але завжди в останню мить ловлячи. Червохвіст дивився на це з роззявленим ротом. Коли Джеймсові вдавався особливо ефектний рух, Червохвіст захоплено ойкав і ляпав у долоні.

Минуло хвилин з п'ять, і Гаррі вже дивувався, чому батько не заспокоїть Червохвоста, але Джеймсові, мабуть, подобався вияв такої уваги. Гаррі помітив, що батько постійно розкуйовджував собі волосся, ніби не хотів, щоб воно лежало охайно, а ще він часто позирав на дівчат, що сиділи на березі.

— Та вже досить, — озвався нарешті Сіріус, коли Джеймс ефектно впіймав снича, а Червохвіст радісно закричав, — бо Червохвіст від захоплення зараз напудить у штани.



Червохвіст порожевів, але Джеймс лише всміхнувся.

— Добре, якщо це тебе так дратує... — він сховав снича в кишеню. Гаррі мав чітке враження, що лише перед Сіріусом Джеймс не хизувався, як перед усіма іншими.

— Мені тут нудно, — буркнув Сіріус. — Швидше б настав повний місяць.

— Мусиш зачекати, — похмуро озвався Люпин, що не відривався від книжки. — Попереду ще трансфігурація, якщо тобі нудно, то перевір мене. На, візьми... — і він подав йому підручника.



Але Сіріус зневажливо пирхнув. — Мені ця дурня не потрібна, я й так усе знаю.

— Зараз розвеселишся, Гультяю, — неголосно сказав Джеймс. — Дивися, хто там...



Сіріус повернув голову. Завмер, наче пес, що занюхав зайця.

— Чудово, — тихо промовив він. — Слинявус.



Гаррі озирнувся, щоб побачити, на кого дивиться Сіріус.

Снейп тим часом звівся на ноги і запихав у ранець питання для СОВ. Коли він вийшов із затінку кущів і пішов по траві, Сіріус і Джеймс теж повставали.

Люпин із Червохвостом продовжували сидіти. Люпин не відривався від книжки, хоч його очі не рухалися, а між бровами з'явилася зморшка. Червохвіст пожадливо зиркав то на Джеймса з Сіріусом, то на Снейпа.

— Як ся маєш, Слинявусе? — голосно привітався Джеймс. Снейп відреагував так миттєво, ніби очікував нападу.



Кинув на землю портфель, сягнув рукою під мантію і вже витягав чарівну паличку, коли Джеймс вигукнув:

— Експеліармус!



Снейпова чарівна паличка злетіла на три‑чотири метри вгору й упала в траву в нього за спиною. Сіріус зареготав.

— Імпедімента! — крикнув він, спрямовуючи на Снейпа чарівну паличку. Той полетів на землю, не маючи змоги дотягтися до власної палички, що лежала в траві.



До них обернулися всі учні. Деякі повставали й попідходили ближче. Одні поглядали на те, що відбувалося, боязко, а іншим видовище подобалося.

Снейп, важко дихаючи, лежав на землі. Джеймс і Сіріус насувалися на нього, тримаючи напоготові чарівні палички, причому Джеймс увесь час озирався на дівчат біля води. Червохвіст уже був на ногах і жадібно за всім стежив, обходячи Люпина, щоб краще бачити.

— Як іспити, Слинько? — поцікавився Джеймс.

— Я бачив, як він аж носом тер об пергамент, — лиховісно сказав Сіріус. — Тепер пергамент, мабуть, такий заяложений, що ніхто не розбере жодного слова.

Дехто з учнів засміявся. Снейпа тут помітно недолюблювали. Червохвіст теж пронизливо захихотів. Снейп спробував підвестися, але закляття ще не втратило своєї сили. Він борсався, наче обплутаний невидимими мотузками.

— Ти... зачекай‑зачекай, — він важко дихав і дивився на Джеймса з неприхованою ненавистю, — зачекай... ти!

— Чого іще чекати? — холодно спитав Сіріус. — Що ти збираєшся зробити, Слинько? Витерти собі носа?

Снейп лайнувся і почав їх проклинати, але його чарівна паличка лежала за три метри від нього, тож нічого не сталося.

— Помий собі рота, — холодно відреагував Джеймс. — Брудозникс!



Зі Снейпового рота вилетіли рожеві мильні бульбашки, Губи його вкрилися піною, він почав хапати ротом повітря й задихатися...

— ВІДЧЕПІТЬСЯ від нього!



Джеймс і Сіріус озирнулися. Джеймсова вільна рука відразу потяглася до волосся.

То була одна з тих дівчат, що сиділи на березі озера. Густе темне волосся з рудуватим відливом падало їй на плечі, відтінюючи дивовижні зелені мигдалеподібні очі... Гарріні очі.

Гарріна мама.

— Як ся маєш, Еванс? — привітався Джеймс, і голос його раптом став дуже лагідний, глибокий і дорослий.

— Відчепіться від нього, — повторила Лілі. Вона дуже неприязно зиркнула на Джеймса. — Що він вам зробив?

— Ну... — Джеймс обмірковував відповідь, — вистачає самого факту його існування...



Дехто засміявся. Сіріус і Червохвіст теж. Люпин, що все ще не підводив очей від підручника, не сміявся. Не засміялася й Лілі.

— Поттере, ти вважаєш, що це смішно? — холодно спитала вона. — Ти просто самовпевнений нахаба. Відчепися від нього.

— Відчеплюся, Еванс, якщо почнеш зі мною зустрічатися, — швидко сказав Джеймс. — Погодься, і я ніколи не підніму паличку на того Слинька.

Стримувальне закляття за його спиною вже почало втрачати силу. Снейп, випльовуючи з рота мильні бульбашки, поповз до своєї чарівної палички.

— Я не стала б з тобою зустрічатися, навіть якби довелося вибирати між тобою і кальмаром, — відрубала Лілі.

— Не пощастило, друже Золотороже, — весело поспівчував Джеймсові Сіріус і повернувся до Снейпа. — ОЙ!

Та було вже пізно. Снейп націлив чарівну паличку прямісінько на Джеймса. Блиснуло світло, і на Джеймсовім лиці з'явилася рана, забризкавши кров'ю мантію. Джеймс крутнувся, знову спалахнуло світло, і ось уже Снейп висів у повітрі догори дриґом, мантія закотилася йому на голову, оголивши бліді худющі ноги й сіруваті труси.

Учні в натовпі заулюлюкали, а Сіріус, Джеймс і Червохвіст аж покотилися зі сміху.

Лілі, розлючене обличчя якої ледь‑ледь пересмикнулося, ніби вона й сама готова була всміхнутися, крикнула:

— Опусти його на землю!

— В момент, — погодився Джеймс і легенько смикнув чарівною паличкою. Снейп гепнувся на землю. Виплутавшись з‑під власної мантії, він швидко зірвався на ноги й наставив чарівну паличку, але Сіріус вигукнув: "Петрифікус Тоталус!" — і Снейп знову повалився, мов колода.

— ВІДЧЕПІТЬСЯ ВІД НЬОГО! — закричала Лілі. Вона теж витягла чарівну паличку. Джеймс і Сіріус боязко озирнулися.

— Ой, Еванс, не змушуй мене знову хапатися за паличку, — попередив Джеймс.

— То розчаклуй його!



Джеймс тяжко зітхнув, повернувся до Снейпа і пробурмотів протизакляття.

— Будь ласка, — зітхнув він ще раз, поки Снейп зводився на ноги. — Тобі пощастило, Слинявусе, що тут була Еванс...

— Мені не потрібна допомога задрипаної бруднокровки! Лілі закліпала очима.

— Прекрасно, — холодно озвалася вона. — Надалі я тебе не рятуватиму. І не забудь випрати труси, Слинявусе.

— Попроси в Еванс пробачення! — заревів Снейпові Джеймс, погрозливо націлившись чарівною паличкою.

— Мені не потрібно, щоб ти витягав з нього вибачення, — крикнула Лілі, повертаючись до Джеймса. — Ти нічим не кращий за нього.

— Що? — вибухнув Джеймс. — Я НІКОЛИ не обізвав би тебе... сама знаєш як!

— Розтріпуєш свої патли, бо думаєш, що стаєш стильнішим, ніби щойно зліз із мітли, викаблучуєшся з тим дурним сничем, тиняєшся коридорами й зачакловуєш усіх, хто тебе дратує, тільки тому, що ти це вмієш... я ще дивуюся, як твоя мітла взагалі відривається від землі з таким придурком. Мене від тебе НУДИТЬ.



Вона розвернулася й побігла геть.

— Еванс! — крикнув їй услід Джеймс. — ЕВАНС! Але вона не озирнулася.

— Що з нею? — здивувався Джеймс, марно намагаючись вдавати, що все це не має для нього великого значення.

— Читаючи поміж рядків, старий, можна припустити, що вона вважає тебе чваньком, — пояснив Сіріус.

— Ну що ж, — розлючено буркнув Джеймс, — що ж... Знову зблиснуло світло — і Снейп іще раз завис у повітрі догори ногами.

— Хто хоче бачити, як я скину зі Слинька труси?



Але Гаррі не встиг довідатися, чи справді Джеймс роздяг Снейпа. Його руку раптом стисли, мов кліщами, чиїсь пальці. Гаррі зіщулився й озирнувся, щоб глянути, хто його схопив. І тут, на превеликий жах, побачив величезного й цілком дорослого Снейпа, що стояв біля нього, побілілий від злості.

— Розважаєшся?



Гаррі відчув, що здіймається догори. Сонячний день довкола нього згас. Він мчав кудись угору крізь крижану темряву, а Снейпові пальці міцно стискали його руку. Тоді раптом зробив щось на зразок сальто в повітрі, ноги торкнулися кам'яної підлоги підвалу, і він знову опинився біля сита спогадів у темному кабінеті вчителя настійок.

— Ну, — Снейп так міцно стис Гарріну руку, що вона аж заніміла. — Що... Поттере, розважався?

— Н‑ні, — спробував вивільнити руку Гаррі.

Це було страшне видовище — Снейпові губи тремтіли, обличчя поблідло, а зуби вишкірились.

— Веселий був твій батько, правда? — Снейп так струсонув Гаррі, що в того трохи не злетіли з носа окуляри.

— Я... не...

Снейп щосили відштовхнув Гаррі від себе і той боляче гепнувся на підлогу.

— Не смій нікому говорити про побачене! — заревів Снейп.

— Не буду, — підвівся Гаррі й позадкував якомога далі від Снейпа. — Не буду, звичайно, я не...

— Геть звідси, геть! Не хочу тебе більше бачити у своєму кабінеті!



Гаррі кинувся до виходу, а над його головою розбилася посудина з дохлими тарганами. Він вискочив за двері і так чкурнув, що зупинився аж тоді, коли його зі Снейпом уже розділяли три поверхи. Важко дихаючи, притулився до стіни й почав розтирати синець на руці.

Не мав жодного бажання так рано повертатися до ґрифіндорської вежі чи переповідати побачене Ронові й Герміоні. Гаррі почувався таким переляканим і нещасним не тому, що на нього кричали і шпурлялися банками. Просто він знав, як то буває, коли тебе принижують на очах у інших, чудово розумів, що відчував Снейп, коли його батько над ним глумився, а судячи зі щойно побаченого, батько й справді був зухвалий і зарозумілий — на чому завжди й наголошував йому Снейп.
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ —

Консультація з працевлаштування
— А чому ти більше не вивчаєш блокологію? — поцікавилася нахмурена Герміона.

— Та я ж тобі казав, — пробелькотів Гаррі. — Снейпові здається, що я вже вивчив основи і далі можу займатися самостійно.

— То що, тобі вже не сняться дивні сни? — недовірливо спитала Герміона.

— Майже ні, — відповів, не дивлячись на неї, Гаррі.

— А я думаю, що Снейп не повинен був зупинятися, доки ти не будеш абсолютно певний, що їх контролюєш! — обурилася Герміона. — Гаррі, ти мусиш піти до нього й попросити...

— Не піду, — категорично заперечив Гаррі. — Забудь про це, Герміоно.



Був перший день великодніх канікул, і Герміона за звичкою креслила для них трьох графіки повторення матеріалу. Гаррі з Роном у це не втручалися, бо все одно з нею краще було не сперечатися, та й графіки ці, врешті‑решт, могли пригодитися.

Рон запанікував, довідавшись, що до іспитів залишилося всього шість тижнів.

— Не розумію, чому це для тебе несподіванка? — здивувалася Герміона, торкаючись чарівною паличкою кожного квадратика на Роновім графіку, і той спалахував відповідним кольором, залежно від предмета.

— Не знаю, — буркнув Рон, — багато всього діялося.

— На, це тобі, — передала вона йому графік, — якщо його дотримаєшся, то все буде нормально.



Рон похмуро подивився на графік і раптом повеселішав.

— Ти мені щотижня даєш вільний день!

— Це для квідичних тренувань, — пояснила Герміона. Усмішка на Роновім обличчі зів'яла.

— А який сенс? — знову спохмурнів він. — Скоріше мій тато стане міністром магії, ніж ми цього року завоюємо кубок.



Герміона нічого не відповіла. Вона дивилася на Гаррі, що втупився в стіну, а Криволапик торсав його лапкою — хотів, щоб його почухали за вушком.

— Що таке, Гаррі?

— Га? — отямився він. — Та нічого.

Гаррі схопив підручник "Теорії захисних чарів" і вдав, що шукає потрібний розділ. Криволапик розчаровано заліз під Герміонине крісло.

— Я недавно бачила Чо, — невпевнено почала Герміона. —



Вона щось була не в гуморі... ви що, знову посварилися?

— Що? А, так, посварилися, — зрадів Гаррі, що Герміона змінила тему.

— А чому?

— Через її подружку‑ябеду, Марієтту, — пояснив Гаррі.

— І правильно зробив, що посварився! — обурено вигукнув Рон, відкладаючи графік повторення матеріалу. — Якби не вона...

Рон почав нарікати на Марієтту Еджком, і це Гаррі дуже допомогло. Тепер йому достатньо було з сердитим виразом кивати головою і вставляти "так" або "правильно", коли Рон переводив дух, а самому пригадувати побачене в ситі спогадів.

Гаррі відчував, як той спогад роз'їдає його зсередини. Він ніколи не сумнівався, що його батьки були чудовими людьми, тому завжди обурено відкидав усі наклепи, якими паплюжив батька Снейп. Хіба ж не казали такі люди, як Геґрід і Сіріус, що Гаррін батько був прекрасною людиною? ("А ти подивись, яким був сам Сіріус, — бурмотів набридливий голосочок у Гарріній голові, — ...не кращий, якщо не гірший. ") Так, він колись підслухав, як професорка Макґонеґел казала, що школа ще не бачила гірших шибеників, ніж його батько і Сіріус, але вона також назвала їх натхненниками близнюків Візлі, а Гаррі не міг собі уявити, щоб Фред і Джордж для забави перевертали когось догори ногами... хіба що вони когось люто ненавиділи... скажімо. Мелфоя, або того, хто справді цього заслужив...

Гаррі намагався довести самому собі, що Джеймс не просто так знущався над Снейпом, але ж хіба не питала Лілі: "Що він вам зробив?" І хіба Джеймс не відповів: "Вистачає самого факту його існування ". Хіба Джеймс не почав ту дурну забаву лише тому, що Сіріусові було нудно? Гаррі пригадав, як Люпин розповідав на площі Ґримо, що Дамблдор зробив його старостою, сподіваючись, що він хоч трохи стримуватиме Джеймса та Сіріуса... проте в ситі спогадів Люпин сидів і не втручався...

Гаррі пригадав, як не витримала Лілі; мати вчинила порядно. Але його дуже тривожив вираз її обличчя, коли вона кричала на Джеймса; помітно було, що вона його ненавидить, і Гаррі не міг збагнути, чому вони врешті‑решт побралися. Він навіть підозрював, що Джеймс міг її просто присилувати...

Майже п'ять років думка про батька була джерелом радості і натхнення. Коли йому казали, що він схожий на Джеймса, Гаррі аж світився від гордості. А тепер... тепер згадка про батька приносила холод і розпуку.

Минали великодні канікули, погода дедалі теплішала‑веселішала, але Гаррі, як і всі п'яти— й семикласники, сидів безвихідно над підручниками, повторював пройдений матеріал і бував хіба що в бібліотеці. Гаррі вдавав, що настрій у нього поганий тільки через наближення іспитів, а оскільки його друзям‑ґрифіндорцям самим уже остогидло вчитися, то йому ніхто не допікав зайвими запитаннями.

— Гаррі, я ж до тебе звертаюся, ти чуєш?

— Га?

Він озирнувся. До його самотнього столика в бібліотеці підсіла розпатлана Джіні Візлі. Був пізній недільний вечір. Герміона пішла до ґрифіндорської вежі повторювати стародавні руни, а Рон був на квідичному тренуванні.

— Привіт, — підтягнув до себе підручники Гаррі. — А чому ти не на тренуванні?

— Уже закінчилося, — пояснила Джіні. — Рон мусив відвести до лікарні Джека Слоупера.

— Чому?

— Ми не певні, але думаємо, що він сам себе лупнув биткою і знепритомнів. — Вона тяжко зітхнула. — До речі... прийшла посилка, ми її щойно отримали після перевірки в Амбридж.

Джіні підняла на стіл коробку, загорнуту в бурий папір. Його явно розгортали, а потім абияк знову обгорнули ним коробку. Зверху червоним чорнилом було написано: "Пере вірено й дозволено Верховним інквізитором Гоґвортсу".

— Це великодні яєчка від мами, — пояснила Джіні. — Є одне й для тебе... На.



Вона передала йому гарне шоколадне яєчко, оздоблене крихітними глазурованими сничами. Судячи з обгортки, в яєчку був ще й пакетик свистобджілок. Гаррі якусь мить дивився на нього, а тоді з жахом відчув, як йому до горла підступив клубок.

— Що з тобою, Гаррі? — тихенько спитала Джіні.

— Усе нормально, — хрипко відповів Гаррі. Клубок у горлі був болючий. Він не розумів, чому на нього так подіяло великоднє яйце.

— Ти останнім часом якийсь зажурений, — не вгавала Джіні. — Мені здається, якби ти поговорив з Чо...

— Я хотів би поговорити не з Чо, — заперечив Гаррі.

— А з ким? — пильно глянула на нього Джіні.

— Я...

Він озирнувся, чи ніхто їх не підслуховує. Досить далеко від них Мадам Пінс видавала величезну гору книжок ошелешеній Анні Ебот.

— Я хотів би поговорити з Сіріусом, — пробурмотів він. — Але знаю, що це неможливо.



Джіні задумливо дивилася на нього. Щоб десь подіти руки, Гаррі зняв обгортку з великоднього яєчка, відламав чималий шматок і поклав у рот.

— Якщо ти так хочеш поговорити з Сіріусом, — протягла Джіні, теж частуючись яєчком, — то можна щось придумати.

— О‑о,тут придумаєш, — втомлено зітхнув Гаррі. — Амбриджка стежить за камінами й перечитує листи.

— Якщо ростеш в одному домі з Фредом і Джорджем, — замислено сказала Джіні, — то починаєш розуміти: не існує нічого неможливого, якщо маєш крихту зухвальства.



Гаррі глянув на неї. Можливо, це подіяв шоколад — Люпин завжди радив його їсти після зіткнення з дементорами — або просто він нарешті висловив уголос бажання, що нестерпно пекло його зсередини ось уже цілий тиждень, але Гаррі відчув якусь надію.

— ЩО ЦЕ ВИ ТУТ ВИТВОРЯЄТЕ?!

— От чорт, — прошепотіла Джіні, зриваючись на ноги. — Я й забула...

На них насувалася мадам Пінс. Її зморшкувате лице перекосив гнів.

— Шоколад у бібліотеці! — закричала вона. — Геть... геть... ГЕТЬ!



Махнула чарівною паличкою — і Гарріні книжки, порт фель і каламар полетіли з бібліотеки навздогін йому та Джіні, кілька разів добряче стукнувши їх по головах.
*
Ніби підкреслюючи важливість майбутніх іспитів, наприкінці канікул на столах у ґрифіндорській вежі з'явилися брошурки, проспекти й рекламки з описами різноманітних чаклунських професій, а на дошці оголошень вивісили таке повідомлення:
КОНСУЛЬТАЦІЯ З ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

У перший тиждень останньої чверті всім п'ятикласникам необхідно зустрітися з вихователями їхніх гуртожитків для обговорення майбутнього працевлаштування.

Знизу додається розклад індивідуальних консультацій.
Гаррі переглянув список і побачив, що він має бути в кабінеті професорки Макґонеґел о пів на третю в понеділок, а це означало, що доведеться пропустити майже весь урок віщування. Разом з іншими п'ятикласниками останні дні великодніх канікул він провів, перечитуючи всю залишену для них інформацію про майбутні професії.

— Цілительство мене не приваблює, — мовив Рон в останній вечір перед початком чверті. Він перечитував брошурку з перехрещеними кісткою та чарівною паличкою на обкладинці — тобто з емблемою лікарні Святого Мунґо. — Тут пишуть, що для цього необхідно, складаючи НОЧІ, отримати, щонайменше, "Д" з настійок, гербалогії, трансфігурації, замовлянь і захисту від темних мистецтв. Тобто... оце так... потрібно зовсім небагато, правда?

— Бо це дуже відповідальна робота, — неуважно сказала Герміона. Вона переглядала яскравий помаранчево‑рожевий проспект, що називався "ТО ВИ ХОТІЛИ Б МАТИ РОБОТУ, ПОВ'ЯЗАНУ З МАҐЛАМИ?" — Не треба особливої кваліфікації, щоб налагоджувати контакти з маґлами. Вистачить отримати СОВу за маґлознавство: "Набагато більше важать ваше завзяття, витримка та добре почуття гумору!"

— Для налагодження контакту з моїм дядьком доброго почуття гумору не вистачить, — похмуро заперечив Гаррі. — Радше треба мати добру реакцію, щоб ухилятися від стусанів. — Гаррі саме читав рекламну брошурку про роботу в чаклунському банку. — Ось послухайте: "Прагнете за хопливої праці, пов'язаної з подорожами, пригодами та вагомими преміями за ризикові пошуки скарбів? То поду майте про роботу в чаклунському банку "Ґрінґотс", де зараз є вакантні посади зламувачів заклять у багатообіцяючих закордонних проектах... "Але потрібне знання числомагії... Герміоно, ти можеш за це взятися!

— Мене банки не цікавлять, — байдуже відповіла Герміона, що переглядала брошурку "ЧИ МАЄТЕ ВИ ХИСТ ДО МУШТРУВАННЯ ТРОЛІВ‑ОХОРОНЦІВ?"

— Агов! — почув Гаррі голос над вухом. Він озирнувся. До них підсіли Фред і Джордж. — Джіні нам про тебе розповіла, — сказав Фред, кладучи ноги на столик, від чого на підлогу впало кілька брошурок про роботу в Міністерстві магії. — Казала, що ти хотів би поспілкуватися з Сіріусом.

— Що? — негайно озвалася Герміона. Її рука завмерла на півдорозі до проспекту "ЗАВІТАЙТЕ У ВІДДІЛ МАГІЧНИХ НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ ТА КАТАСТРОФ".

— Так... — якомога недбаліше підтвердив Гаррі, — було б непогано...

— Не будь таким ідіотом, — випросталася Герміона і глянула на нього так, ніби не вірила власним очам. — 3 Амбридж, яка порпається в камінах і обшукує всіх сов?

— Думаю, можна піти іншим шляхом, — з усмішкою потягся Джордж. — Треба тільки елементарно відвернути її увагу. До речі, ви, мабуть, помітили, що на великодніх канікулах ми не вчиняли ніяких заворушок?

— Бо який був сенс псувати собі відпочинок? — додав Фред. — Ніякого сенсу. Окрім того, ми б заважали учням повторювати пройдене, а такого ми собі аж ніяк не могли дозволити.

Він святенницьки вклонився Герміоні, яку помітно вразила така чуйність з його боку.

— Але завтра знову починаються будні, — весело провадив Фред. — І якщо ми все одно збираємося трошки хаоснути, то чому Гаррі не може цим скористатися, щоб побалакати з Сіріусом?

— Так, але все ж, — заперечила Герміона з таким виглядом, ніби пояснювала щось простеньке комусь дуже тупому, — навіть, якщо ви й відвернете її увагу, то як саме Гаррі зможе з ним поговорити?

— У кабінеті Амбриджки, — тихесенько проказав Гаррі. Він уже давно про це думав і не бачив іншої альтернативи.



Амбридж сама сказала, що не стежать тільки за її каміном.

— Ти... мабуть... здурів? — ледве чутно прошепотіла Герміона.



Рон опустив брошурку про торгівлю високосортними грибками і насторожено прислухався.

— Не думаю, — знизав плечима Гаррі.

— А як же ти туди потрапиш? Гаррі вже мав готову відповідь.

— Сіріусів ніж.

— Вибач?

— Позаторік на Різдво Сіріус подарував мені ножа, що відкриває будь‑який замок, — пояснив Гаррі. — Тому, якщо вона навіть зачаклувала двері й "Алогомора" не подіє — а вона це зробила, я не сумніваюся...

— А ти що про це думаєш? — запитала Герміона в Рона, і Гаррі відразу пригадав місіс Візлі, що просила допомоги у свого чоловіка під час першої Гарріної вечері на площі Ґримо.

— Не знаю, — засовався Рон, не бажаючи висловлювати свою думку. — Якщо Гаррі хоче, то це його власна справа.

— Оце справжній друг, та ще й з роду Візлів, — поплескав Рона по плечі Фред. — Ну що ж. У нас є певні плани на завтра, відразу після уроків, бо найбільший ефект вийде тоді, як усі ще будуть у коридорах... Гаррі, ми почнемо це у східному крилі, щоб відразу виманити її з кабінету... думаю, ми тобі можемо гарантувати хвилин з двадцять. Так? — глянув він на Джорджа.

— Легко, — підтвердив Джордж.

— А що саме ви зробите? — поцікавився Рон.

— Побачиш, братику, — відповів Фред, і вони з Джорджем підвелися, — якщо прогуляєшся завтра десь о п'ятій вечора тим коридором, де статуя Григорія Улесливого.


*
На другий день Гаррі прокинувся раненько, відчуваючи майже таку ж стурбованість, як і того ранку, коли в міністерстві відбувався розгляд його справи. Гаррі хвилювало не лише майбутнє вторгнення до кабінету Амбридж і використання її каміна для розмови з Сіріусом, хоча й цього було б цілком досить. Сьогодні Гаррі мав ще й побачити Снейпа — уперше після того як Снейп викинув його зі свого кабінету.

Гаррі якийсь час полежав, думаючи, що його чекає цього дня, а тоді тихенько встав, підійшов до вікна біля Невілового ліжка й задивився на чудовий ранок. У синьому безхмарному небі висів прозорий молочний серпанок. Просто перед Гаррі виднівся розлогий бук, під яким його батько колись знущався над Снейпом. Не був певний, що скаже йому Сіріус для виправдання побаченого в ситі спогадів, але страшенно хотів почути безпосередньо з Сіріусових уст, що ж тоді сталося, дізнатися про якісь пом'якшувальні моменти, знайти хоч якесь пояснення батькової поведінки...

Увагу Гаррі привернув якийсь рух на узліссі Забороненого лісу. Він примружився від сонця й побачив Геґріда, що виходив з‑за дерев. Здається, він накульгував. Гаррі дивився, як Геґрід пошкандибав до дверей свої хижі, а тоді зайшов усередину. Кілька хвилин Гаррі стежив за хижею. Геґрід більше не з'являвся, а з димаря заструмував димок. Отже, Геґрід не був тяжко поранений, якщо міг розвести вогонь. Гаррі відвернувся від вікна, пішов до своєї валізи й почав одягатися.

Його очікувало проникнення в кабінет Амбридж, тож Гаррі й не сподівався, що цей день буде спокійний. Однак він не врахував, що Герміона не перестане відраджувати його від того, що він запланував на п'яту годину. Уперше в житті на історії магії вона слухала професора Бінса так само неуважно, як і Гаррі з Роном, зате невтомно засипала Гаррі застереженнями, які той пропускав повз вуха.

— ...а якщо вона тебе впіймає, то не тільки вижене зі школи, а й здогадається, що ти розмовляв з Сопуном, і тоді таки змусить тебе випити сироватку правди й відповісти на її запитання...

— Герміоно, — обурено прошепотів Рон, — може, ти нарешті перестанеш нападати на Гаррі й почнеш слухати Бінса? Бо інакше мені самому доведеться конспектувати його лекцію!

— Можеш хоч раз законспектувати, не помреш!



Коли вони спустилися в підвали, Гаррі й Рон з Герміоною не розмовляли. Це її не зупинило, й вона скористалася їхньою мовчанкою, щоб бомбардувати їх нескінченним потоком похмурих прогнозів. Вона так несамовито сичала, що Шеймус мало не п'ять хвилин розглядав свій казанок, шукаючи, де він протікає.

Тим часом Снейп вирішив поводитися так, ніби Гаррі просто не існувало. Гаррі був звиклий до такої тактики, адже її з превеликою втіхою застосовував дядько Вернон. Слава Богу, що не сталося нічого гіршого. До речі, порівняно з традиційним Снейповим глузуванням і дошкульними зауваженнями, цей новий підхід мав свої переваги. Гаррі з радістю виявив, що, коли до нього ніхто не чіпляється, йому досить легко вдається виготовити підбадьорливу настоянку. Наприкінці уроку він налив порцію настоянки в пляшечку, закоркував її і поніс до Снейпового стола для перевірки, відчуваючи, що зараз міг би навіть отримати оцінку "Д".

Та щойно він відвернувся від стола, як почув за спиною голосний брязкіт. Мелфой вибухнув задоволеним реготом. Гаррі швидко обернувся. Пляшечка з його настоянкою лежала розбита на підлозі, а Снейп дивився на нього зі зловтіхою.

— Овва, — тихим голосом сказав він. — Ще одна нульова оцінка, Поттере.



Гаррі від гніву не міг говорити. Побіг до свого казанка, щоб наповнити ще одну пляшечку й таки примусити Снейпа поставити оцінку, але з жахом побачив, що казанець уже порожній.

— Вибач! — затулила руками рота Герміона. — Вибач мені, Гаррі. Я думала, що ти вже все зробив, тому взяла й почистила казанець!



Гаррі навіть слова не зміг сказати. Коли продзвенів дзвінок, він, не озираючись, подався з підвалу, а за обідом сів між Невілом і Шеймусом, щоб Герміона не допікала його через плани, пов'язані з кабінетом Амбридж.

Коли Гаррі прийшов на віщування, то був у такому кепському настрої, що навіть забув про консультацію щодо працевлаштування у професорки Макґонеґел. Пригадав про це аж тоді, як Рон поцікавився, чому він на неї не пішов Помчав сходами нагору й прибіг, ледве дихаючи, всього на п'ять хвилин пізніше.

— Вибачте, пані професорко, — прохрипів він, зачиняючи двері. — Вилетіло з голови.

— Нічого, Поттере, — сказала Макґонеґел, а в кутку в цей час хтось зашморгав носом. Гаррі озирнувся.

Там з нотатником на колінах сиділа професорка Амбридж. На шиї в неї було недоладне жабо, а на обличчі — бридка самовдоволена усмішка.

— Сідай, Поттере, — напружено мовила професорка Макґонеґел. Тремтячими руками вона перекладала на столі численні брошурки.



Гаррі сів спиною до Амбридж і щосили намагався не прислухатися до рипіння її пера об пергамент.

— Отже, Поттере, ми тут зустрічаємося, щоб обговорити твої плани щодо майбутньої праці й допомогти тобі вибрати предмети для вивчення в шостому і сьомому класах, — пояснила професорка Макґонеґел. — Чи ти вже думав, що хотів би робити після закінчення Гоґвортсу?

— Е‑е... — видушив з себе Гаррі.

Його увагу дуже відвертало рипіння пера за спиною.

— Ну? — підганяла професорка Макґонеґел.

— Взагалі, я хотів би стати аврором, — проказав Гаррі.

— Для цього потрібно мати найвищі оцінки, — сказала професорка Макґонеґел, витягаючи зі стосу проспектів на столі маленьку темну брошурку й розгортаючи її. Коли складатимеш НОЧІ, мусиш щонайменше з п'яти предметів отримати оцінку не нижчу за "добре". Після цього необхідно буде пройти цілу серію суворих тестів у штаб‑квартирі аврорів, де випробують твій характер і здібності. Це тяжка професія, Поттере, туди беруть най‑най‑найкращих. Мені навіть здається, що за минулі три роки на цю роботу не взяли нікого.



Тієї миті професорка Амбридж легенько кашлянула, немовби перевіряла, як тихо зможе це зробити. Професорка Макґонеґел не звернула на це уваги.

— Ти, мабуть, хотів би знати, які тобі треба вивчати предмети? — запитала вона голосніше, ніж досі.

— Так, — відповів Гаррі. — Очевидно, захист від темних мистецтв?

— Авжеж, — коротко підтвердила професорка Макґонеґел. — А ще б я порадила...



Професорка Амбридж знову кашлянула, тепер значно виразніше. Професорка Макґонеґел на мить заплющила очі, а тоді знову розплющила й говорила далі, ніби нічого не сталося.

— А ще б я порадила трансфігурацію, адже аврорам під час роботи часто доводиться перетворюватися чи розперетворюватися. Але мушу попередити, Поттере, що в моїх класах готуватимуться до рівня НОЧІ тільки ті учні, які отримали "добрі" або вищі СОВи. Я оцінила б теперішній твій рівень на "задовільно". Тож ти повинен перед іспитами добряче попрацювати, щоб мати змогу продовжити навчання. Окрім цього, тобі треба буде вивчати замовляння, це завжди пригодиться, і настоянки. Так, Поттере, настоянки, — додала вона, ледь помітно всміхнувшись. — Аврорам абсолютно необхідно знати отрути й протиотрути. А професор Снейп категорично відмовляється приймати учнів, які отримали СОВи менші, ніж "відмінні", тому...



Професорка Амбридж кашлянула дуже голосно.

— Долорес, може, тобі дати краплі від кашлю? — запитала професорка Макґонеґел, не дивлячись на професорку Амбридж.

— Та ні, дуже тобі дякую, — відповіла Амбридж з тією самовдоволеною усмішкою, що її так ненавидів Гаррі. — Мінерво, чи не могла б я вставити буквально два слова?

— Не сумніваюся, що могла б, — процідила професорка Макґонеґел крізь міцно стиснуті зуби.

— Мені просто цікаво, чи містер Поттер досить урівноважений як на аврора? — солодко проказала професорка Амбридж.

— Тобі цікаво? — зверхньо кинула професорка Макґонеґел. — Поттере, — провадила вона далі, мовби й не зупинялася. — якщо це в тебе серйозний намір, то я б тобі радила зосередитися на трансфігурації та настоянках. Бачу, професор Флитвік минулі два роки ставив тобі "задовільно" і "добре", отже, з замовляннями в тебе нібито непогано Щодо захисту від темних мистецтв, то тут твої оцінки в основному були високі. Професор Люпин узагалі вважав, що ти... Долорес, тобі справді не потрібні краплі від кашлю?

Ой, Мінерво, не потрібні, дякую. — дурнувато всміхнулася професорка Амбридж, яка щойно закашлялася чи не найголосніше. — Мені лише здалося, що перед тобою немає останніх Гарріних оцінок із захисту від темних мистецтв. Я їх тобі передавала.

— Оці? — з відразою витягла професорка Макґонеґел аркуш рожевого пергаменту з Гарріної папки. Переглянула його, трохи звівши брови, а тоді без коментарів поклала назад у папку.

— Як я вже казала, Поттере, професор Люпин вважав, що ти виявив неабиякі здібності до цього предмета, а отже, і до професії аврора...

— Мінерво, ти не зрозуміла мого зауваження? — знову втрутилася професорка Амбридж медовим голосом, навіть забувши покашляти.

— Авжеж зрозуміла, — професорка Макґонеґел так зціпила зуби, що її слова важко було розібрати.

— Тоді я просто збентежена... як же ти після цього можеш давати містерові Поттеру марні надії на те...

— Марні надії? — перепитала професорка Макґонеґел, і далі не дивлячись на Амбридж. — Він отримав високі оцінки на всіх тестах із захисту від темних мистецтв.

— Мінерво, мені страшенно прикро тобі заперечувати, але ти мала помітити, що з мого предмета Гаррі має жалюгідні результати...

— Либонь, я повинна зрозуміліше пояснити, що маю на увазі, — нарешті глянула прямо у вічі Амбридж професорка Макґонеґел. — Він отримав високі оцінки з усіх тестів, що їх проводили компетентні вчителі.

Усмішка професорки Амбридж зникла так миттєво, ніби перегоріла лампочка. Вона відхилилася в кріслі, перегорнула сторінку свого нотатника й почала там писати з шаленою швидкістю, а її вибалушені очі перекочувалися з боку вбік. Професорка Макґонеґел знов обернулася до Гаррі. Ніздрі в неї тріпотіли, очі палали.

— Маєш якісь запитання, Поттере?

— Так, — сказав Гаррі. — Які саме тести на характер і здібності проводить міністерство, якщо добре скласти НОЧІ?

— Треба продемонструвати здатність опиратися чужому тиску та несприятливим обставинам, — сказала професорка Макґонеґел, — виявити завзяття й наполегливість, адже навчання аврора триває додаткові три роки. А ще, звичайно, показати високий рівень володіння практичним захистом. Потрібно довго вчитися навіть після закінчення школи, тому, якщо ти не готовий...

— І ще не треба забувати, — втрутилася Амбридж, голос у якої був тепер крижаний, — що міністерство перевіряє репутацію тих, хто бажає стати аврором. Чи не порушували вони законів.

— ...якщо ти не готовий складати іспити й після Гоґвортсу, то варто подумати про інший...

— А це означає, що цей хлопець має не більше шансів стати аврором, ніж Дамблдор — повернутися до цієї школи.

— Отже, він має дуже добрі шанси, — відрізала професорка Макґонеґел.

— Поттер порушував закон, — голосно додала Амбридж.

— З Поттера зняли всі звинувачення, — ще голосніше заперечила Макґонеґел.



Професорка Амбридж підвелася. Вона була така низька, Що це мало що змінило. Однак її показна самовдоволеність змінилася нестямною люттю, від чого широке обвисле обличчя стало напрочуд зловісне.

— Поттер не має жодних шансів стати аврором! Професорка Макґонеґел теж зірвалася на ноги — і досягла цим значнішого ефекту, адже тепер вона височіла над професоркою Амбридж.

— Поттере, — задзвенів її голос, — я допоможу тобі стати аврором, хоч би чого це мені коштувало! Я з тобою працюватиму навіть ночами, але ти досягнеш необхідного результату!

— Міністр магії нізащо не візьме на роботу Гаррі Поттера! — просичала Амбридж.

— Коли Поттер шукатиме роботу, міністром магії, цілком можливо, буде хтось інший! — крикнула Макґонеґел.

— Ага! — теж крикнула професорка Амбридж, наставивши на Макґонеґел свого куцого пальця. — Так! Так‑так‑так! Авжеж! Ось чого ти хочеш, Мінерво Макґонеґел! Хочеш, щоб Корнеліуса Фаджа замінив Албус Дамблдор! Гадаєш, що опинишся на моєму місці, станеш першим заступником міністра і заодно директоркою!

— Ти мариш, — презирливо сказала професорка Макґонеґел. — Поттере, на цьому консультацію завершено.

Гаррі схопив портфель і вискочив з кабінету, не наважившись глянути на професорку Амбридж. Навіть у коридорі він чув, як Амбридж із професоркою Макґонеґел щось кричали одна одній.

Коли згодом професорка Амбридж прийшла на урок захисту від темних мистецтв, вона дихала так важко, ніби щойно пробігла крос.

— Гаррі, добре поміркуй, чи варто робити те, що ти задумав, — зашепотіла Герміона відразу, як вони знайшли в підручниках тридцять четвертий розділ "Ненасилля і переговори". — Здається, в Амбридж уже й так жахливий настрій.



Амбридж коли‑не‑коли люто зиркала на Гаррі, а той не піднімав голови від "Теорії захисних чарів", хоч нічого там не бачив, а просто сидів і думав...

Міг собі уявити реакцію професорки Макґонеґел, якби його впіймали під час спроби проникнути в кабінет Амбридж — усього через кілька годин після того як вона за нього поручилася... йому ніщо не заважало вернутися до ґрифіндорської вежі і аж влітку, на канікулах, розпитати Сіріуса про сцену, очевидцем якої Гаррі став у ситі спогадів... ніщо не заважало, але думка про такі розсудливі дії свинцевим тягарем тиснула йому на груди... а ще ж лишалися Фред і Джордж, які ретельно спланували свою акцію... не кажучи вже про ніж, подарований Сіріусом, — він лежав зараз у його портфелі разом зі старим батьковим плащем‑невидимкою.

Та якщо його впіймають...

— Гаррі, Дамблдор пожертвував своїм становищем, щоб ти залишився в школі! — шепотіла Герміона, затуляючись книжкою від Амбридж. — Якщо тебе сьогодні виженуть, усе це виявиться марним!



Він міг забути про цей задум і просто змиритися зі спогадом про те, що вчинив його батько одного літнього дня понад двадцять років тому...

І тут він згадав Сіріуса в каміні ґрифіндорської вітальні нагорі...

"Ти не такий, як був твій батько... для Джеймса життя без ризику було нецікаве..."

Але чи хотів він і далі бути схожим на батька?

— Гаррі, не роби цього, прошу тебе, не роби! — розпачливо заблагала Герміона, коли дзвоник сповістив про закінчення уроку.



Він не відповів. Не знав, як йому бути.

Рон, мабуть, вирішив нічого не говорити й не радити. Він навіть не дивився на Гаррі, але щойно Герміона розкрила рота для чергової спроби відрадити Гаррі, як Рон неголосно буркнув:

— Відчепися від нього, чуєш? Він і сам може вирішити.



Коли Гаррі виходив з класу, серце в нього несамовито калатало. Не встиг дійти й до середини коридору, як почув удалині специфічні звуки, які, безсумнівно, свідчили про початок акції. Згори долинули крики й верески. Учні, що виходили з класів, завмерли, боязко поглядаючи на стелю...

Амбридж вилетіла зі свого кабінету з максимальною швидкістю, яку дозволяли розвинути її короткі ноги. Витягла чарівну паличку й побігла у протилежному від кабінету напрямку. Зараз або ніколи.

— Гаррі... будь ласка! — розпачливо благала Герміона.



Але він уже вирішив. Надійніше стис портфель і кинувся бігти, прослизаючи поміж учнів, які квапилися побачити, що сталося в східному крилі, і бігли йому назустріч.

Гаррі влетів у вже безлюдний коридор, що вів до кабінету Амбридж, і сховався за лицарськими обладунками, шолом яких зі скрипом повернувся, щоб на нього подивитися. Відкрив портфель, вийняв Сіріусового ножа й накинув на себе плаща‑невидимку. Тоді поволі і обережно виповз із‑під обладунків і подався до кабінету Амбридж.

Застромив лезо магічного ножа в щілину між дверима й одвірком, легенько провів ним утору‑вниз і витяг. Щось ледве чутно клацнуло — і двері відчинилися. Прослизнув до кабінету, мерщій зачинив за собою двері й озирнувся.

Там ніщо не ворушилося, крім бридких мальованих кошенят, які й далі вистрибували на тарілках, що прикрашали стіну над конфіскованими мітлами.

Гаррі зняв плаща‑невидимку, підбіг до каміна й одразу знайшов те, що йому було потрібно — маленьку коробочку з сяючим порошком флу.

Присів перед порожнім каміном і відчув, як тремтять руки. Ніколи раніше цього не робив, хоч і знав, як усе має бути. Запхав голову в камін, тоді набрав чималу пучку порошку й кинув його на акуратно складені поліна. Вони одразу спалахнули смарагдово‑зеленим полум'ям.

— Площа Ґримо, будинок дванадцять! — голосно й чітко промовив Гаррі.



То було дивовижне відчуття. Звичайно, він уже подорожував за допомогою порошку флу, але тоді все його тіло кружляло в полум'ї, пролітаючи по мережі чаклунських камінів, що вкривала всю країну. Цього ж разу його коліна навіть не відірвалися від холодної підлоги кабінету, і тільки голова мчала кудись, охоплена смарагдовим полум'ям...

Аж ось, не менш раптово, ніж почалося, кружляння припинилося. Його нудило, він мав таке відчуття, ніби голова була обмотана дуже теплим шарфом. Гаррі розплющив очі й побачив, що визирає з кухонного каміна, перед яким стояв довгий дерев'яний стіл. За столом сидів якийсь чоловік і зосереджено вивчав аркуш пергаменту.

— Сіріус?



Чоловік підскочив і озирнувся. То був не Сіріус, а Люпин.

— Гаррі! — приголомшено вигукнув він. — Чого ти тут? Що сталося? Чи все гаразд?

— Так, — відповів Гаррі. — Я тільки хотів знати... тобто я хотів би... побалакати з Сіріусом.

— Зараз покличу, — схопився на ноги все ще приголомшений Люпин. — Він нагорі шукає Крічера — той знову заховався десь на горищі...



І Гаррі побачив, як Люпин вибіг з кухні. Тепер йому не залишалося нічого робити, як дивитися на крісло й ніжки стола. Дивувався, чому Сіріус ніколи не казав, як незручно розмовляти з каміна. Його коліна вже затерпли на твердій кам'яній підлозі інквізиторського кабінету.

Незабаром прибігли Люпин і Сірус.

— Що таке? — відразу запитав Сіріус, відкидаючи з лоба довге чорне волосся й сідаючи на підлогу біля каміна, щоб бути на одному рівні з Гаррі. Стурбований Люпин теж став навколішки. — 3 тобою все нормально? Потрібна допомога?

— Та ні, — заперечив Гаррі, — річ не в цьому... я хотів поговорити... про свого тата.

Вони здивовано перезирнулися, але Гаррі не мав часу соромитися й ніяковіти. Біль у колінах посилювався, а з початку акції вже мало б минути хвилин п'ять. Джордж гарантував йому не більше двадцяти хвилин. Ось чому він негайно почав розповідати про те, що побачив у ситі спогадів.

Коли закінчив, то ні Сіріус, ні Люпин не промовили й слова. А тоді Люпин тихенько сказав: — Гаррі, на твоєму місці я не судив би про батька на підставі побаченого. Йому було тільки п'ятнадцять років...

— Мені теж п'ятнадцять! — гаряче заперечив Гаррі.

— Послухай, Гаррі, — примирливо сказав Сіріус, — Джеймс і Снейп ненавиділи один одного з першої зустрічі. Таке буває, ти ж можеш це зрозуміти, правда? Гадаю, що Джеймс втілював у собі все, до чого прагнув Снейп... ним захоплювалися, він чудово грав у квідич... йому майже все легко вдавалося. А Снейп був малим диваком, що по самі вуха захопився темними мистецтвами, тоді як Джеймс... хоч би яким він тобі здавався, Гаррі... завжди ненавидів темні мистецтва.

— Так, — погодився Гаррі, — але ж він напав на Снейпа без жодних на те підстав, тільки тому... бо ти сказав, що тобі нудно, — закінчив він дещо вибачливим тоном.

— Я цим анітрохи не пишаюся, — швидко сказав Сіріус. Люпин скоса зиркнув на Сіріуса, а тоді мовив: — Гаррі, зрозумій, твоєму батькові і Сіріусу вдавалося все, за що вони бралися... вони були найстильнішими в школі... усім подобалися... і якщо їх колись трохи й заносило...

— Тобто, якщо ми іноді бували чванливими бевзями, — пояснив Сіріус.



Люпин усміхнувся.

— Він іще постійно куйовдив собі волосся, — похнюплено додав Гаррі.



Сіріус і Люпин зареготали.

— Я й забув, що він це робив, — лагідно промовив Сіріус.

— А сничем він теж бавився? — поцікавився Люпин.

— Так, — нічого не розуміючи, глянув Гаррі на усміхнених Сіріуса й Люпина, що поринули в спогади. — Словом... мені здалося, що він поводився як дурень.

— Звичайно, як дурень! — бадьоро погодився Сіріус, — та ми всі були дурні! Може, крім Муні, — чесно виправився він, зиркнувши на Люпина.

Але Люпин похитав головою. — Хіба я хоч раз заборонив нам чіплятися до Снейпа? — заперечив він. — Хіба хоч раз наважився вам сказати, що ви зайшли надто далеко?

— Так, але, — не погодився Сіріус, — іноді ти змушував нас соромитися своїх вчинків... а це вже щось...

— А ще, — вперто стояв на своєму Гаррі, вирішивши вилити всі свої сумніви, якщо вже тут опинився, — він постійно поглядав на дівчат біля озера, сподівався, що ті на нього подивляться!

— Та він завжди клеїв дурника, коли поблизу була Лілі, — знизав плечима Сіріус, — біля неї він не міг стриматися, щоб не похизуватися.

— А як сталося, що вони одружилися? — приречено спитав Гаррі. — Вона ж його ненавиділа!

— Та де там, — заперечив Сіріус.

— Почала зустрічатися з ним у сьомому класі, — додав Люпин.

— Після того як Джеймс трохи вгамувався, — сказав Сіріус.

— І перестав для сміху зачакловувати учнів, — закінчив Люпин.

— Навіть Снейпа? — запитав Гаррі.

— Ну, — протяг Люпин, — зі Снейпом була особлива ситуація. Тобто Снейп сам не втрачав нагоди заклясти Джеймса, то хіба можна було очікувати, що Джеймс з цим змириться?

— І що, мама не заперечувала?

— Якщо чесно, вона про це майже не знала, — пояснив Сіріус. — Адже Джеймс не запрошував Снейпа на побачення, щоб накладати на нього чари в неї на очах.

Сіріус насуплено дивився на Гаррі, якого їхні пояснення переконали мало.

— Послухай, — сказав він, — твій батько був моїм найкращим другом і доброю людиною. Багато п'ятнадцятирічних хлопців поводяться як ідіоти. Але він це переріс.

— Що ж, — важко зітхнув Гаррі. — Просто я ніколи не думав, що буду співчувати Снейпові.

— Якщо ти вже про це згадав, — Люпин легенько нахмурив брови, — то цікаво, як відреагував Снейп, коли зрозумів, що ти все побачив?

— Сказав, що більше не навчатиме мене блокології — байдужим голосом пояснив Гаррі. — Подумаєш, налякав...

— ЩО він сказав? — гаркнув Сіріус, а Гаррі аж підскочив і трохи не вдавився попелом.

— Гаррі, ти серйозно? — перепитав Люпин. — Він перестав давати тобі уроки?

— Так, — Гаррі здивувався, що вони надали цьому аж такого великого значення. — Ну то й що? Я цим не переймаюся, мені так ще краще...

— Я мушу там бути, щоб поговорити зі Снейпом! — рішуче заявив Сіріус і вже почав зводитися на ноги, але Люпин знову посадив його на місце.

— Якщо вже й говорити зі Снейпом, то це маю зробити я! — категорично заперечив він. — Але, Гаррі, перш за все ти сам мусиш піти до Снейпа і сказати, що він у жодному разі не може припиняти уроків з тобою... якщо Дамблдор про це довідається...

— Та як я йому скажу? Він же мене вб'є! — обурився Гаррі. — Бачили б ви його, коли я вийшов із сита спогадів.

— Гаррі, для тебе не існує нічого важливішого за опанування блокології! — суворо сказав Люпин. — Ти мене зрозумів? Не існує нічого!

— Добре, — збентежено й роздратовано буркнув Гаррі. — Я спробую з ним поговорити... але це буде не...

Він раптом замовк. Почув далекі кроки.

— Це що, Крічер спускається?

— Ні, — глянув йому за спину Сіріус. — Це хтось там у тебе. Серце в Гаррі мало не зупинилося.

— Мушу тікати! — квапливо вигукнув він і вийняв голову з каміна на площі Ґримо. На якусь мить здалося, ніби вона шалено закрутилася на плечах — і ось він уже знову стояв навколішки перед каміном Амбридж і дивився, як замерехтіло й погасло смарагдове полум'я.

— Швидко, швидко! — задихався хтось за дверима кабінету. — О, вона їх не зачинила...

Гаррі схопив плаща‑невидимку й ледве встиг його на себе накинути, як у кабінет увірвався Філч. Був він страшенно радий і щось гарячково бубонів собі під ніс. Перебіг кімнату, висунув шухляду директорчиного стола й почав ритися в паперах.

— Дозвіл на шмагання... дозвіл на шмагання... нарешті можна... вони роками наривалися...



Витяг аркуш пергаменту, поцілував його, притис до грудей і хутко почовгав з кабінету.

Гаррі зірвався на ноги, пересвідчився, що портфель при ньому і що плащ‑невидимка надійно його закриває, рвучко відчинив двері й вибіг з кабінету вслід за Філчем, який віддалявся з нечуваною швидкістю.

Коли Гаррі спустився поверхом нижче, то вирішив, що вже безпечно знову стати видимим. Скинув плаща, запхнув його в портфель і швиденько рушив далі. З вестибюлю долинали крики й метушня. Збіг униз мармуровими сходами й побачив, що там зібралася мало не вся школа.

Це нагадувало той вечір, коли звільнили Трелоні. Учні, постававши попід стінами, утворили велике коло. Деякі, як помітив Гаррі, були заляпані чимось дуже схожим на смердосік. У натовпі були також учителі та привиди. Серед усіх присутніх вирізнялися члени інквізиторського загону. Видно було, що вони дуже собою пишаються. Угорі погойдувався Півз, приглядаючись до Фреда і Джорджа, що стояли посеред вестибюлю з промовистим виглядом людей, яких загнали в кут.

— Ну! — переможно вигукнула Амбридж. Гаррі збагнув, що вона стоїть усього кількома сходинками нижче за нього і свердлить очима свої чергові жертви. — Що... думаєте, це дуже смішно — перетворювати шкільний коридор на болото?

— Та наче трохи смішненько, — відказав Фред, дивлячись на неї без найменшого страху.

Філч проштовхався до Амбридж, ледь не ридаючи від щастя.

— Я знайшов дозвіл, пані директорко, — хрипко повідомив він, розмахуючи аркушем пергаменту, що його на Гарріних очах вийняв з шухляди. — Знайшов дозвіл і приготував батоги... ох, дозвольте мені негайно почати...

— Дуже добре, Аргусе, — відповіла вона. — А ви, — глянула директорка на Фреда з Джорджем, — зараз довідаєтеся, що роблять з порушниками в моїй школі.

— Знаєте, що? — озвався Фред. — Мабуть, ми так і не довідаємось.



Він повернувся до брата.

— Джорджику, мабуть, вистачить нам уже шкільної освіти.

— Я й сам уже про це думав, — безтурботно підтримав його Джордж.

— Настав час розкрити наші таланти в реальному світі, — продовжив Фред.

— Безперечно, — погодився Джордж.

І перш ніж Амбридж устигла промовити хоч слово, вони підняли чарівні палички й вигукнули разом:

— Акціо мітли!



Гаррі почув, як вдалині щось загуркотіло. Глянувши ліворуч, він ледве встиг пригнутися. Фредова й Джорджева мітли мчали коридором до своїх власників. З однієї звисали важкий ланцюг і залізний гак зі стіни, до якої вони були приковані. Мітли повернули ліворуч, кулею пролетіли понад сходами й різко загальмували перед близнюками, брязнувши ланцюгом об кам'яні плити підлоги.

— Ми з вами більше не зустрінемося, — сказав Фред професорці Амбридж, закидаючи ногу на мітлу.

— Не шукайте з нами контакту, — додав Джордж, сідаючи на свою.

Фред окинув поглядом учнів, що мовчки на них дивилися.

— Якщо хтось забажає придбати "Переносне болото", щойно продемонстроване нагорі, — ласкаво просимо на алею Діаґон, номер дев'яносто три... "Відьмацькі витівки Візлів", — оголосив він. — Наша нова крамничка!

— Спеціальні знижки для гоґвортських учнів, які пообіцяють використати наші товари, щоб здихатися оцієї старої кажанихи, — додав Джордж, показуючи на професорку Амбридж.

— ЗУПИНИТИ ЇХ! — заверещала вона, та було вже пізно. Побачивши, що на них насувається інквізиторський загін, Фред і Джордж відштовхнулися від підлоги й злетіли вгору метрів на п'ять. Залізний гак загрозливо розгойдувався під ними. Фред глянув на Полтергейста, що завис над юрбою на одному з ними рівні.



— Півзе, покажи їй де раки зимують.

І Півз, який ніколи досі не виконував учнівських наказів, скинув свого капелюха з дзвіночками й слухняно віддав їм честь. А Фред і Джордж під бурхливі оплески учнів розвернулися і крізь відчинені двері полетіли з замку в напрямку чудового призахідного сонця.
— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ —
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка