Джоан К. Ролінґ Гаррі Поттер і орден Фенікса Гаррі Поттер – 5



Сторінка23/24
Дата конвертації01.12.2016
Розмір11,4 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24

За завісою
Довкола них раптом виринули чорні постаті, перекриваючи їм шлях. Крізь прорізи у їхніх масках світилися очі, з десяток чарівних паличок націлилися сяючими кінчиками просто в серця друзям. Джіні зойкнула з жаху.

— Мені, Поттере, — ліниво повторив Луціус Мелфой, простягаючи руку долонею вгору.



У Гаррі в грудях усе обірвалося. Вони потрапили в пастку, і їх було вдвоє менше.

— Мені, — знову повторив Мелфой.

— Де Сіріус? — запитав Гаррі.

Кілька смертежерів зареготали. Темна постать ліворуч від Гаррі переможно промовила хрипким жіночим голосом:

— Темний Лорд завжди все знає!

— Завжди, — м'яко повторив Мелфой. — Давай сюди пророцтво, Поттере.

— Я хочу знати, де Сіріус!

— Я хочу знати, де Сіріус! — перекривила його та жінка.

Зграя смертежерів підступила ближче й зупинилася зовсім поруч з Гаррі та його друзями. Світло чарівних паличок сліпило хлопцеві очі.

— Ви напали на нього! — вигукнув Гаррі, намагаючись не зважати на паніку, яка його охоплювала, на жах, з яким він боровся, відколи вони зайшли в дев'яносто сьомий ряд. — Він тут. Я знаю.

— Дитинка плокинулася від стлаху й подумала, со її сон був плавдивий, — бридко закривлялася й засюсюкала жінка. Гаррі відчув, як у нього за спиною заворушився Рон.

— Нічого не роби, — пробурмотів Гаррі. — Ще рано... Жінка, що з нього глузувала, пронизливо розреготалася.

— Ви його чули? Ви його чули? Дає вказівки дітлахам, ніби думає з нами битися!

— О, Белатрисо, ти ще не знаєш Поттера, — спокійно озвався Мелфой. — Він має велику слабкість до героїзму. Темний Лорд прекрасно це збагнув. Віддай мені пророцтво, Поттере.

— Я знаю, що Сіріус тут, — повторив Гаррі, хоч паніка і тискала йому груди, і він не міг нормально дихати. — Я знаю, що ви на нього напали!

Це викликало новий вибух реготу смертежерів, але жінка сміялася найголосніше.

— Пора б уже зрозуміти різницю між снами й життям, Поттере, — озвався Мелфой. — Віддай мені пророцтво, або ми пустимо в діло чарівні палички.

— То використовуйте, — огризнувся Гаррі й підняв свою чарівну паличку на рівень грудей. Миттєво довкола нього піднялося ще п'ять чарівних паличок — Ронова, Герміонина, Невілова, палички Джіні й Луни. Гаррі ще дужче стисло в грудях. Якщо Сіріуса й справді тут нема, то його друзі загинуть даремно...

Але смертежери не ворухнулися.

— Передай сюди пророцтво — й ніхто не постраждає, — холодно звелів Мелфой.



Тепер уже Гаррі засміявся.

— Аякже! — глузливо мовив він. — Я віддам вам це... пророцтво, так? І ви отак просто відпустите нас додому? І все?



Не встиг він договорити, як смертежерка вигукнула:

— Акціо пророц...



Та Гаррі був до цього готовий. Вигукнув "Протеґо!", перш ніж та закінчила своє закляття, і хоч куля почала вислизати з його пальців, зумів її втримати.

— О, він уміє гратися, наш хлопчик‑горобчик Поттер, — блиснула жінка божевільними очима крізь щілини маски. — Дуже добре, тоді...

— НЕ СМІЙ! Я Ж ТОБІ КАЗАВ! — загорлав на неї Луціус Мелфой. — Якщо ти розіб'єш!..

Гаррі гарячково міркував. Смертежерам була потрібна ця запорошена кулька зі скловолокна. Його ж вона нітрохи не цікавила. Він хотів єдиного — щоб усі залишилися живі, щоб ніхто з друзів не заплатив жахливу ціну за його тупість...

Жінка вийшла зі зграї смертежерів і відкинула з обличчя каптур. Азкабан виснажив Белатрису Лестранж, зробив її лице худющим і кістлявим, мов череп, але очі її світилися гарячковим, фанатичним блиском.

— Тебе треба переконувати ще? — запитала вона, швидко дихаючи. — Дуже добре... візьміть оту найменшу, — наказала вона найближчим від неї смертежерам. — Нехай дивиться, як ми будемо мучити дівчинку. Я сама нею займуся.



Гаррі відчув, як друзі заступили собою Джіні. Він теж зробив крок убік, щоб закрити її спиною. Пророцтво притис до грудей.

— Якщо нападете на нас, то розіб'єте цю штуку, — застеріг він Белатрису. — Не думаю, що ваш шеф дуже зрадіє, якщо ви повернетеся без неї.



Белатриса не ворухнулася. Тільки дивилася на нього, облизуючи язиком тонкі губи.

— До речі, — вів далі Гаррі, — про яке пророцтво йдеться?



Не знав, що робити, тому й спитав. Невілова рука, що торкалася його, тремтіла. Відчував на потилиці ще чиєсь швидке дихання. Сподівався, що друзі міркують, як вибратися з халепи, бо його голова була порожня.

— Про яке пророцтво? — перепитала Белатриса, і на її обличчі зів'яла посмішка. — Гаррі Поттер, ти що, смієшся?

— Ні, не сміюся, — заперечив Гаррі, поглядаючи то на одного смертежера, то на другого, шукаючи найслабшу ланку, проміжок, у який можна було б прослизнути. — Навіщо воно Волдемортові?

Кілька смертежерів засичали.

— Ти смієш вимовляти його ім'я? — прошепотіла Белатриса.

— Так, — відповів Гаррі, міцно стискаючи в руці скляну кулю в очікуванні нових спроб вирвати її чарами. — Я легко вимовляю ім'я Вол...

— Стули пельку! — крикнула Белатриса. — Як ти смієш вимовляти це ім'я нечистими вустами, як ти смієш оскверняти його своїм язиком покруча, як смієш...

— А ви не знаєте, що він теж покруч? — відчайдушно урвав її Гаррі. Герміона аж застогнала в нього над вухом. — Ваш Волдеморт. Його мати була чаклунка, але тато — маґл... чи, може, він вам казав, що чистокровний?

— ЗАКЛЯК...

— НІ!

З чарівної палички Белатриси Лестранж вирвався червоний струмінь, але Мелфой одразу відхилив його вбік. Закляття влучило в полицю за півметра від Гаррі й розбило кілька скляних куль.

Дві перламутрово‑білі, мов привиди, і плинні, наче дим, постаті здійнялися з розбитого скла, розкиданого по підлозі, й заговорили. Їхні голоси перепліталися між собою, тож можна було розібрати лише уривки, та й ті заглушували крики Мелфоя та Белатриси.

— ...сонцестояння матиме новий... — промовив образ старого бородатого чоловіка.

— НЕ НАПАДАЙ! НАМ ЦЕ ПРОРОЦТВО ПОТРІБНЕ!

— Він посмів... як він сміє... — незв'язно верещала Белатриса, — стоїть тут... брудний покруч...

— ЗАЧЕКАЙ, ПОКИ ЗДОБУДЕМО ПРОРОЦТВО! — горлав Мелфой.

— ...і потім ніхто не прийде... — виголосила примара молодої жінки.



Два образи, що зринули з розбитих куль, розчинилися в повітрі. Від них і від їхніх колишніх осель залишилися тільки скляні друзки на підлозі. Проте вони підказали Гаррі одну думку. Але як поділитися нею з друзями?

— Ви мені не сказали, що такого важливого в цьому пророцтві, яке я мав би вам віддати, — почав він тягти час. Ледь помітно пересунув убік ногу, шукаючи ноги друзів.

— Поттере, не треба водити нас за носа, — застеріг Мелфой.

— Нікого я не воджу, — заперечив Гаррі, а сам і далі крадькома шукав чию‑небудь ногу. Нарешті наткнувся на чиюсь і наступив. Почув за спиною ледь чутний зойк і зрозумів, що то була нога Герміони.

— Що? — прошепотіла вона.

— Хіба Дамблдор тобі не розповідав, що згадка про причину появи твого шраму зберігається в глибинах відділу таємниць? — глузливо запитав Мелфой.

— Я... що? — розгубився Гаррі й на якусь мить забув про свій задум. — До чого тут мій шрам?

— Що? — настирливіше зашепотіла за спиною Герміона.

— Як же так? — з лиховісною втіхою спитав Мелфой. Дехто зі смертежерів знову зареготав, а Гаррі скористався цим і прошепотів Герміоні, майже не розтуляючи губ: — Громіть полиці...

— То Дамблдор нічого тобі не сказав? — перепитав Мелфой. — Тоді зрозуміло, Поттере, чого ти не прийшов раніше. Темний Лорд ще дивувався, чому...

— ...коли я скажу "давай"...

— ...ти побіг не відразу, коли він показав тобі у снах, де ця куля захована. Думав, що ти з природної цікавості захочеш почути точні слова...

— Он як? — сказав, аби щось сказати, Гаррі. Не так почув, як відчув спиною, що Герміона переповідає його наказ іншим, і тому намагався розмовою відвернути увагу смертежерів. — То він хотів, щоб я прийшов по цю кулю? А чому?

— Чому? — Мелфой, здавалося, страшенно зрадів. — А тому, Поттере, що забрати пророцтво з відділу таємниць можуть лише ті, кого воно безпосередньо стосується. Темний Лорд це з'ясував, коли змушував інших його викрасти.

— А чому він хотів викрасти пророцтво, що стосувалося мене?

— Вас обох, Поттере, обох... невже ти ніколи не задумувався, чому Темний Лорд хотів убити тебе ще немовлям?



Гаррі втупився в щілини маски, крізь які виблискували Мелфоєві очі. Невже це пророцтво було причиною смерті його батьків, причиною появи його шраму‑блискавки? Невже він тримає в руці відповідь на всі ці запитання?

— Хтось напророкував про мене й про Волдеморта? — неголосно перепитав Гаррі, дивлячись на Луціуса Мелфоя й міцно стискаючи пальцями теплу скляну кульку. Була вона не більша за снича і шорстка від прикипілого пилу. — А він змусив мене прийти й забрати це пророцтво для нього? Чого ж він не прийшов сам?

— Сам? — аж зайшлася божевільним реготом Белатриса. — Щоб Темний Лорд приходив у Міністерство магії, де всі так мило ігнорують його повернення? Щоб з'являвся тут перед аврорами, які марнують час на пошуки мого любого двоюрідного братика?

— То він послав вас виконати за нього всю брудну роботу? — вколов Гаррі. — Спочатку змушував викрасти пророцтво Стержиса... потім Боуда?

— Дуже добре, Поттере, дуже добре... — протяг Мелфой. — Темний Лорд знає, що ти маєш голову на пле...

— ДАВАЙ! — крикнув Гаррі.



П'ять голосів за його спиною гримнули "РЕДУКТО!" П'ять заклять полетіли в п'ять різних боків, і полиці, в які вони влучили, негайно вибухли. Височенні стелажі захиталися, а сотні скляних куль порозбивалися на друзки. З них вилітали перламутрово‑білі постаті, що зависали в повітрі, а їхні голоси з невідь‑якої минувшини відлунювали серед оглушливого тріску скла й дерева, серед уламків, що густим дощем сипалися на підлогу...

— ТІКАЙТЕ! — загорлав Гаррі, а зі стелажів, що загрозливо хиталися, летіли все нові й нові скляні кулі. Гаррі схопив Герміону за мантію й поволік за собою, прикриваючись другою рукою від друзок скла, що падали згори. Якийсь смертежер кинувся до них крізь хмару пилюки, і Гаррі щосили вгатив його ліктем у пику, приховану маскою. Усі кричали, хтось горлав від болю, лунав оглушливий тріск, полиці падали одна на одну, а химерні уривки пророцтв лунали з безлічі кульок...



Гаррі побачив, що шлях попереду вільний. Повз нього, затуляючи голови руками, промчали Рон, Джіні й Луна. Щось важке вдарило його в щоку, але він лише пригнувся й побіг далі. Чиясь рука схопила його за плече. Почув Герміонин крик "Закляктус!" — і рука негайно його відпустила...

Добігли до кінця дев'яносто сьомого ряду. Гаррі повернув праворуч і побіг ще швидше. Чув за спиною кроки й голос Герміони — вона підганяла Невіла. Попереду були відчинені двері, крізь які вони сюди зайшли. Гаррі вже бачив мерехтливе сяйво схожого на дзвін ковпака. Шаснув у двері, міцно стискаючи в руці пророцтво, зачекав, поки всі перестрибнуть поріг, і, грюкнувши, зачинив двері...

— Колопортус! — видихнула Герміона, і двері запечаталися з химерним чваканням.

— А де... де всі інші? — захекано спитав Гаррі.

Йому здавалося, що Рон, Луна й Джіні бігли попереду, що вони чекають їх у цій залі, але тут нікого не було.

— Мабуть, побігли не в той бік! — з жахом прошепотіла Герміона.

— Слухайте! — теж прошепотів Невіл.

За дверима, які вони щойно запечатали, чулися вигуки й біганина. Гаррі притулив до дверей вухо й почув Мелфоєве гарчання:

— Покинь Нота, покинь, кажу... Його рани — ніщо порівняно з тим, що зробить Темний Лорд, якщо ми втратимо пророцтво. Джаґсон, сюди, треба організуватися! Ділимося на пари й шукаємо дітлахів! Тільки будьте обережні з Поттером, поки не заберете в нього пророцтво! Інших, якщо треба, можна вбивати... Белатрисо, Родольфусе — ви йдіть ліворуч. Креб з Рабастаном — біжіть направо... Джаґсон, Дологов — до тих дверей попереду... Макнейр та Ейвері, сюди... Руквуде, туди... Мульцибер іде зі мною!

— Що нам робити? — запитала в Гаррі Герміона, трусячись усім тілом.

— Насамперед, не будемо тут чекати, поки нас знайдуть, — відповів Гаррі. — Тікаймо від цих дверей.



Якомога тихіше вони пробігли повз мерехтливий ковпак, де з крихітного яєчка постійно вилуплювалася й знову поверталася в нього пташка колібрі. Майже добігли до входу в круглу залу, коли Гаррі почув, як щось велике й важке вгатилося в запечатані Герміоною двері.

— Відійди! — наказав хтось хрипко. — Алогомора!



Двері вилетіли, а Гаррі, Герміона й Невіл кинулися під столи. Бачили, як наближаються краї двох смертежерських мантій, і чули кроки.

— Вони могли вибігти в коридор, — припустив хрипкий голос.

— Перевір під столами, — порадив другий голос. Гаррі побачив, як згинаються коліна смертежерів. Виставив з‑під стола чарівну паличку й вигукнув:

— ЗАКЛЯКТУС!



Струмінь червоного світла влучив у найближчого смертежера. Той гепнувся спиною на високий стоячий годинник і перекинув його на підлогу. Але другий смертежер устиг відскочити й ухилитися від Гарріного закляття. Тепер він уже й сам спрямував чарівну паличку на Герміону, яка виповзала з‑під стола, щоб краще прицілитися.

— Авада...



Гаррі стрибнув і схопив смертежера за коліна. Той повалився додолу і не влучив у Герміону. Невіл аж стола перекинув, так спішив допомогти. Не тямлячись, наставив чарівну паличку на них обох і вигукнув:

— ЕКСПЕЛІАРМУС!



Як Гарріна, так і смертежерова палички вислизнули їм з рук і полетіли до входу в залу Пророцтв. Обидва зірвалися на ноги й помчали за паличками — смертежер попереду, а Гаррі на півкроку позаду. Приголомшений тим, що зробив, Невіл побіг на ними.

— Гаррі, відійди! — закричав Невіл, сповнений рішучості виправити помилку.



Гаррі відскочив, а Невіл прицілився й загорлав:

— ЗАКЛЯКТУС!



Струмінь червоного світла пролетів над самісіньким смертежеровим плечем і влучив у засклену настінну шафку де було повно різноманітних годинників. Шафка впала на підлогу й розлетілася, вибухнувши на всі боки битим склом. а тоді застрибнула назад на стіну і знову стала як нова. а за мить ще раз упала і вибухла...

Смертежер схопив свою чарівну паличку, що лежала на підлозі біля мерехтливого скляного ковпака. Гаррі пірнув під найближчий стіл. Смертежер обернувся, але його маска перекосилася, й він нічого не бачив. Зірвав її вільною рукою й закричав: — ЗАКЛЯ...

— ЗАКЛЯКТУС! — встигла поперед нього Герміона, яка щойно їх наздогнала. Червоний струмінь ударив смертежера в груди. Смертежер завмер з піднятою рукою, його чарівна паличка впала на підлогу, а сам він повалився спиною на скляний ковпак з колібрі. Гаррі чекав, що зараз почує дзенькіт розбитого скла і смертежер сповзе на підлогу. — натомість його голова провалилася крізь поверхню ковпака, наче то була мильна бульбашка, і смертежер завмер горілиць на столі, а його голова так і стриміла в ковпаку, де мерехтів сліпучий вихор.

— Акціо чарівна паличка! — крикнула Герміона. Гарріна паличка прилетіла з темного кутка прямо їй у руку, й вона кинула її йому.

— Дякую, — проказав Гаррі. — Змиваємося звідси...

— Дивіться! — з жахом вигукнув Невіл. Він не відводив очей від смертежерової голови в скляному ковпаку

Усі троє підняли чарівні палички, але ніхто не завдав удару. Роззявивши роти, вони отетеріло дивилися на те, що сталося з головою смертежера.

Вона швидко зменшувалася й лисіла, чорне волосся й щетина зникали під шкірою, щоки ставали гладенькі, а череп округлювався і вкривався ніжним пушком...

З товстої, м'язистої шиї смертежера, який і досі намагався звестися на ноги, тепер химерно стирчала голівка немовляти. Аж ось на їхніх очах ця голівка знову почала розбухати до початкових розмірів, а з маківки й підборіддя проросло густе чорне волосся...

— Це Час, — благоговійно промовила Герміона. — Час...



Смертежер потрусив своєю бридкою головою, намагаючись отямитися, але не встиг, бо голова знову стала дитячою...

У сусідній залі хтось крикнув, тоді почувся тріск і вереск.

— РОН? — закричав Гаррі, швидко відвернувшись від ковпака з його потворним видовищем. — ДЖІНІ? ЛУНА?

— Гаррі! — зойкнула Герміона.

Смертежер витяг голову з‑під ковпака. Вигляд у нього тепер був чудернацький. Його дитяча голівка заходилася плачем, а товстелезні руки небезпечно розмахували навсібіч, трохи не зачепивши Гаррі — той ледве встиг пригнутися. Гаррі підняв чарівну паличку, але Герміона, на превеликий подив, схопила його за руку.

— Не можна кривдити дитину!



Сперечатися було ніколи. У залі Пророцтв тупотіли кроки, вони наближалися, й Гаррі із запізненням зрозумів, що не треба було йому кричати й видавати себе.

— Тікаймо! — гукнув він, і, залишивши позаду потворного смертежера з дитячою голівкою, вони кинулись до відчинених дверей, що вели до темної зали.



Пробігли вже половину відстані, коли Гаррі помітив, що назустріч їм через темну залу мчать ще двоє смертежерів. Завернув ліворуч, разом з друзями влетів у темний захаращений кабінетик і зачинив за собою двері.

— Колопо... — почала Герміона, та не встигла закінчити закляття, бо двері рвучко відчинилися, і смертежери ввірвалися в кабінет.



Обидва тріумфально заволали:

— ІМПЕДІМЕНТА!



Гаррі, Герміону й Невіла збило з ніг. Невіла кинуло через стіл і він зник з очей. Герміону, що врізалася в книжкову шафу, засипало важкими книжками. Гаррі гупнувся потилицею об кам'яну стіну, з очей йому посипалися дрібні іскорки, і якусь мить він був такий запаморочений і очманілий, що ні на що не реагував.

— МИ ЙОГО ВПІЙМАЛИ! — загорлав найближчий до Гаррі смертежер. — ТУТ, У БІЧНОМУ КАБІНЕТІ...

— Сіленціо! — крикнула Герміона, і в смертежера пропав

голос. Він і далі роззявляв рота крізь проріз у масці, але не чути було ні звуку. Його відштовхнув другий смертежер.

— Петрифікус тоталус! — закричав Гаррі, щойно другий смсртежер підняв чарівну паличку. Смертежерові руки й ноги зліпилися докупи, і він, наче дошка, гепнувся долілиць на килимок у Гаррі під ногами, не в змозі поворухнутися.

— Молодець, Га...

Але смертежер, якого Герміона щойно позбавила мови, хльоснув зненацька чарівною паличкою, мов батогом. Смужка якогось пурпурового полум'я пронизала Герміоні груди. Вона зойкнула, мовби від подиву, повалилася на підлогу й завмерла.

— ГЕРМІОНО!



Гаррі впав біля неї навколішки, а Невіл швидко поповз із‑під стола, тримаючи напоготові чарівну паличку. Смертежер щосили вдарив Невіла ногою. Його черевик розламав надвоє Невілову чарівну паличку і зачепив обличчя. Невіл завив від болю й скрутився на підлозі, затуляючи рота й носа.

Гаррі крутнувся, тримаючи напоготові чарівну паличку, і побачив, як смертежер зриває з себе маску й цілиться чарівною паличкою просто в нього. Гаррі впізнав з фотографії в "Щоденному віщуні" це довге бліде й викривлене обличчя — перед ним був Антонін Дологов, чаклун, що замордував Преветів.

Дологов криво посміхнувся. Вільною рукою показав на пророцтво, що його Гаррі й далі стискав у руці, тоді на себе, потім на Герміону. Хоч він і не говорив, усе було зрозуміло й без слів. Віддай мені пророцтво, або буде те саме, що й з нею...

— Ніби ти все одно нас не вб'єш, коли я віддам! — скривився Гаррі.



Жах, що його охопив, заважав чітко думати. Він стискав Герміонине плече, ще тепле, але не наважувався на неї глянути. Хоч би вона не померла, хоч би не померла, я буду винен у її смерті...

— 'і за що, 'Арі, — люто пробелькотів з‑під столу Невіл, ніс у якого був переламаний, а з рота на підборіддя текла кров, — не ві'авай йому!



За дверима щось гупнуло, і Дологов озирнувся. У дверях з'явився смертежер з дитячою голівкою, що аж заходилася плачем. Його величезні кулаки некеровано махали на всі боки. Гаррі скористався нагодою:

— ПЕТРИФІКУС ТОТАЛУС!



Дологов не встиг захиститися, закляття влучило в нього, смертежер повалився на свого дружка, й обидва завмерли на підлозі.

— Герміоно, — Гаррі почав її трясти одразу, як смертежер з дитячою голівкою кудись поповз. — Герміоно, прокинься...

— 'о він їй з'обив? — виповз із‑під стола і став біля неї навколішки Невіл. Ніс його швидко розпухав, а кров юшила не спиняючись.

— Не знаю...



Невіл намацав Герміонине зап'ястя.

— 'Арі, 'ульс є, це 'очно.



Гаррі охопила така хвиля полегкості, що аж запаморочилася голова.

— Вона жива?

— 'умаю, шо 'ак.

Якусь мить Гаррі пильно прислухався, чи не чути ще кроків, але з сусіднього приміщення долинало тільки рюмсання й лепет смертежера з дитячою голівкою.

— Невіле, ми близько до виходу, — прошепотів Гаррі, поруч з тією круглою залою... Якщо до того, як з'явиться решта смертежерів, нам пощастить її перебігти й знайти потрібні двері, ти понесеш Герміону коридором прямісінько до ліфта... а тоді когось знайдеш... здіймеш тривогу...

— А 'и шо оби'имеш? — Невіл витер рукавом закривавленого носа.

— Мушу знайти всіх наших, — відповів Гаррі. — 'оді я піду з 'обою, — рішуче сказав Невіл.

— А Герміона?..

— 'Ізьмемо її з обою, — наполягав Невіл, — я її 'онесу, а ти укатимеш наших...



Він устав і взяв Герміону за руку, рішуче дивлячись на Гаррі. Той завагався, а тоді взяв її за другу руку й допоміг завдати безвольне тіло Невілові на плечі.

— Чекай, — Гаррі підняв з підлоги Герміонину чарівну паличку й тицьнув її Невілові в руку, — пригодиться.



Невіл відкинув ногою уламки своєї чарівної палички, й вони помалу рушили до дверей.

— 'Абуся мене п'иб'є, — бідкався Невіл, і кров з його носа аж хлюпала, — па'ичка була ше 'ідова.



Гаррі зазирнув у двері й уважно придивився. Смертежер з дитячою голівкою лементував, натикався на різні предмети, топтав старовинні годинники й перекидав столи, а засклена шафка, в якій, — подумав Гаррі, — мабуть, зберігалися часовороти, все собі падала, розбивалась і знов опинялася на стіні як нова.

— Він нас не помітить, — прошепотів Гаррі. — Ходімо... тільки не відставай...



Вони вислизнули з кабінету й рушили до дверей у чорну залу. Невіл заточувався під вагою Герміони. Двері зали Часу зачинилися за ними, і стіни закрутилися знову. Від недавнього удару по потилиці Гаррі нетвердо стояв на ногах і бачив усе трохи розмито. Коли стіна нарешті зупинилася, він примружив очі і з розпачем побачив, що Герміонині вогненні хрести з дверей позникали.

— Куди ж нам тепер?..



Та не встигли вони вирішити, куди йти, як одні двері відчинилися, і з них вискочили три постаті.

— Роне! — кинувся до них Гаррі. — Джіні... що з вами?..

— Гаррі, — захихотів Рон, схопив Гаррі за мантію і втупився в нього нетвердим поглядом, — ось і ти... ги‑ги... ти такий смішний, Гаррі... весь розпатланий...

Обличчя в Рона було бліде, а з кутика рота сочилася темна цівочка. Наступної миті коліна в нього підкосилися, але він і далі тримав за мантію Гаррі, який аж вигнувся, мов лук, щоб і собі не впасти.

— Джіні? — злякано запитав Гаррі. — Що сталося?



Та Джіні лише похитала головою, сповзла по стіні на підлогу й сіла, важко дихаючи й тримаючись за ногу.

— Думаю, в неї перелом, я чула, як щось тріснуло, — прошепотіла Луна й схилилася до неї. Луна, здається, єдина не постраждала. — Їх було четверо, й вони нас загнали в залу з планетами. Там так дивно. Ми якийсь час просто пливли в темряві...

— Гаррі, ми зблизька бачили Уран! — знову кволо гигикнув Рон. — Врубався, Гаррі? Ми бачили Уран... ги‑ги‑ги...

У кутику Ронового рота надулася й луснула кривава бульбашка.

— ...так ось, один з них упіймав Джіні за ногу, я використала зменшувальне закляття й метнула йому в пику Плутоном, але...



Луна розпачливо показала на Джіні, яка ледве дихала і не розплющувала очі.

— А що з Роном? — зі страхом поцікавився Гаррі, бо Рон не переставав хихотіти, чіпляючись за Гарріну мантію.

— Не знаю, чим його закляли, — сумно відповіла Луна, — але він став трохи дивний. Я його ледве сюди дотягла.

— Гаррі, — Рон потяг його до себе, щоб сказати на вухо, кволо хихочучи, — знаєш, хто ця дівчина, Гаррі? Це Лунатичка... Лунатичка Лавґуд... ги‑ги‑ги...

— Ми мусимо звідси вибратися, — рішуче сказав Гаррі. — Луно, зможеш допомогти Джіні?

— Так, — Луна заклала чарівну паличку собі за вухо, обняла Джіні рукою за талію і спробувала підняти.

— Звичайний вивих, я можу й сама! — запротестувала Джіні, та вже наступної миті повалилася набік, хапаючись за Луну. Гаррі закинув Ронову руку собі на плече, як це робив влітку з Дадлі. Озирнувся — у них був один шанс із дванадцяти з першого разу вгадати потрібні двері...

Поволік Рона до дверей. Їм залишалося буквально півметра, коли з протилежного боку зали різко відчинилися двері й увірвалося троє смертежерів на чолі з Белатрисою Лестранж.

— Ось вони! — закричала Белатриса.



По залі шугнули приголомшливі закляття. Гаррі влетів у двері, безцеремонно скинув з себе Рона й кинувся назад — допомогти Невілові з Герміоною. Вони встигли перестрибнути поріг і зачинити двері перед самим носом Белатриси.

— Колопортус! — вигукнув Гаррі й почув, як у двері з того боку з розгону врізалося троє тіл.

— Нічого! — почувся чоловічий голос. — Є й інші двері... МИ ЇХ УПІЙМАЛИ, ВОНИ ТАМ!

Гаррі озирнувся. Вони були в залі Мозку. І справді, уздовж стін було багато інших дверей. Почув здалеку кроки смертежерів, що бігли їх відчиняти.

— Луно... Невіл... поможіть!



Вони утрьох заметалися по залі, запечатуючи всі входи й виходи. Гаррі наштовхнувся на стіл і перелетів через нього, — так поспішав до наступних дверей.

— Колопортус!



За стіною лунали швидкі кроки, час від часу чиєсь важке тіло гупалося в чергові двері, аж ті тріщали й здригалися. Луна й Невіл зачакловували двері уздовж протилежної стіни... і тут, коли Гаррі добіг уже до самого кінця кімнати, почувся Лунин крик:

— Коло... а‑а‑а‑а‑а‑а‑ай...



Він озирнувся й побачив, як дівчина відлетіла вбік. У двері, що їх вона не встигла запечатати, ввірвалося п'ятеро смертежерів. Луна вдарилася об стіл, проїхалася по ньому і впала з другого боку на підлогу, розпростершись так само нерухомо, як і Герміона.

— Хапайте Поттера! — заверещала Белатриса й рвонула до нього. Він крутнувся й чкурнув у протилежний бік зали. Був у безпеці, поки вони боялися влучити в пророцтво...

— Гей! — це Рон зіп'явся на ноги і поплентався до Гаррі, п'яно похитуючись і хихочучи. — Гей, Гаррі, тут є мізки, ги‑ги‑ги, прикольно, правда, Гаррі?

— Роне, відійди, пригнися...



Але Рон уже націлився чарівною паличкою на резервуар.

— Чесно, Гаррі, це мізки... дивися... Акціо мозок!



Усі на якусь мить завмерли. Гаррі, Джіні, Невіл і всі смертежери мимоволі обернулися до резервуара, з зеленої рідини якого вилегів, немов якась стрибуча риба, мозок. Спочатку завис у повітрі, а тоді помчав, обертаючись, до Рона, і з нього, немов рулони плівки, розкручувалися стрічки рухомих картинок...

— Ги‑ги‑ги, Гаррі, ти ба... — захихотів Рон, дивлячись, як мозок вивергає свої барвисті нутрощі, — Гаррі, ану помацай, так прикольно...

— РОНЕ, НЕ ЗАЙМАЙ!

Гаррі не знав, що станеться, коли Рон доторкнеться до цих летючих щупалець з думками, але був певний, що нічого доброго не вийде. Кинувся до Рона, але той уже впіймав мозок простягненими руками.

Щупальці торкнулися шкіри й умлівіч обмотали Ронові руки, немов мотузки.

— Гаррі, дивися, що стал... Ні... ні... мені не подобається... перестаньте... перестаньте...



Але тоненькі стрічки вже обвили Ронові груди. Він борсався і віддирав їх, а мозок присмоктався до нього, мов спрут.

— Діфіндо! — закричав Гаррі, намагаючись розірвати щупальця, які в нього на очах міцно обмотували Рона, але ті не піддавалися. Рон упав на підлогу борсаючись з останньої сили.

— Гаррі, він задушиться! — крикнула Джіні, яка не могла встати через перелом ноги. Тут з чарівної палички котрогось зі смертежерів вилетів червоний струмінь і влучив їй в обличчя. Вона впала боком і знепритомніла.

— ЗА'ЛЯ'ТУС! — вереснув Невіл, замахуючись Герміониною чарівною паличкою на смертежерів, що насувалися, — ЗА'ЛЯ'ТУС, ЗА'ЛЯ'ТУС! Але нічого не сталося.



Один зі смертежерів вистрілив приголомшливим закляттям у Невіла, але не влучив. Гаррі з Невілом залишилися вдвох проти п'яти смертежерів, двоє з яких стріляли струменями сріблястого світла, що пролітали повз хлопців, наче стріли, й залишали в стіні за їхніми спинами вибоїни. Гаррі побіг, а Белатриса Лестранж кинулася за ним. Гаррі мчав залою з одною‑єдиною думкою — відвести смертежерів якнайдалі від друзів.

Здається, йому це вдалося. Смертежери рвонули за ним, перекидаючи стільці й столи, але заклясти його не наважувалися — боялися знищити пророцтво. Гаррі кинувся в єдині відчинені двері, крізь які забігли смертежери. На бігу благав Невіла залишитися з Роном і якось допомогти йому звільнитися. Влетів у наступну залу й відчув, що підлога під ногами зникла...

Він котився вниз крутими кам'яними сходами, підскакуючи на кожному ряду, аж доки гупнувся спиною просто в западину, де на підвищенні височіла кам'яна арка. Йому забило дух. Уся зала аж дзвеніла від смертежерського реготу. Підвів голову й побачив, що до нього спускається та п'ятірка, що була в залі Мозку. Ще стільки ж смертежерів з'явилося з інших дверей. Вони стрибали з лави на лаву, теж насуваючись на нього. Гаррі схопився, хоч ноги страшенно тремтіли й ледве тримали тіло. Пророцтво в лівій руці, на диво, залишилося неушкоджене. А правою він міцно стискав чарівну паличку. Позадкував, озираючись і намагаючись не випустити з поля зору жодного смертежера. Наштовхнувся на щось тверде — то було підвищення з аркою. Не озираючись, виліз на нього. Смертежери зупинилися і втупились у Гаррі. Дехто був задиханий не менше за нього. Один страшенно кривавив. Дологов, позбувшись закляття‑тілов'язу, криво посміхався. Його чарівна паличка цілила Гаррі прямо в лице.

— Усе, Поттере, ти програв, — ліниво проказав Луціус Мелфой, знімаючи маску, — тому віддай мені пророцтво як чемний хлопчик.

— Нехай... нехай вони всі заберуться, і я віддам його вам! — розпачливо вигукнув Гаррі.

Кілька смертежерів зареготали.

— Поттере, ти не в тому стані, щоб торгуватися, — бліде Мелфоєве лице аж розчервонілося від задоволення. —Ти ж бачиш, нас десятеро, а ти сам... Дамблдор не навчив тебе рахувати?

— 'Ін не 'ам! — пролунав угорі голос. — 'Ше є я!

Гаррі похололо в грудях. Невіл спускався кам'яними лавами, стискаючи тремтячою рукою Герміонину чарівну паличку.

— Невіле... не треба... вертайся до Рона...

— ЗА'ЛЯКТУС! — закричав Невіл, цілячись по черзі у смертежерів. — ЗА'ЛЯКТУС! ЗА'ЛЯ...

Один з найкремезніших смертежерів схопив Невіла за поперек і притис йому руки до боків. Невіл звивався й борсався, а смертежери реготали.

— Це, здається, Лонґботом? — глузливо посміхнувся Луціус Мелфой. — Твоя баба вже звикла втрачати родичів заради нашої справи... твоя смерть її особливо й не засмутить.

— Лонґботом? — перепитала Белатриса, і лиха посмішка освітила її кістляве лице. — Я мала приємність знати твоїх батьків.

— НІЧОГО 'И НЕ МА'А! — заревів Невіл і так несамовито почав видиратися зі смертежерових рук, що хтось інший крикнув:

— Та приголомште його!

— Ні‑ні‑ні, — заперечила Белатриса. Вона була в захваті, аж засвітилася від збудження, зиркаючи то на Гаррі, то знову на Невіла. — Давайте поглянемо, скільки протримається Лонґботом, перш ніж здуріє, як і його батьки... хіба що Поттер вирішить віддати нам пророцтво.

— НЕ 'ІД'АВАЙ! — ревів Невіл, що наче сам не свій борсався й звивався, поки на нього насувалася Белатриса з піднятою чарівною паличкою. — НЕ 'ІД'АВАЙ ЇМ, 'АРРІ!

Белатриса націлилася чарівною паличкою. — Круціо!

Невіл закричав, його ноги підсмикнулися до грудей, відірвавшись на якусь мить від підлоги. Він упав, смикаючись і волаючи від болю.

— Це ще тільки квіточки! — знову підняла чарівну паличку Белатриса, а Невіл перестав кричати і лише скімлив біля її ніг. Белатриса озирнулася на Гаррі. — Отож, Поттере, або віддавай нам пророцтво, або твій дружок помре в нестерпних муках!



Гаррі довго не роздумував. Не мав іншого вибору. Куля з пророцтвом була аж гаряча від його руки, коли він простяг її перед собою. Мелфой кинувся до Гаррі.

І тут угорі рвучко відчинилося ще двоє дверей, і до зали ввірвалося п'ятеро: Сіріус, Люпин, Муді, Тонкс і Кінґслі.

Мелфой озирнувся, підняв чарівну паличку, але Тонкс уже вистрілила в нього приголомшливим закляттям. Гаррі навіть не дивився, чи воно влучило, бо негайно зістрибнув з підвищення. Увагу смертежерів відвернула поява членів Ордену, які обстрілювали їх закляттями, перестрибуючи сходинки і збігаючи в заглибину. У цій метушні серед спалахів світла Гаррі побачив, як відповзає вбік Невіл. Сам ухилився від чергового червоного струменя й кинувся додолу, щоб допомогти Невілу.

— Як ти? — крикнув Гаррі, а над головами просвистіло ще одне закляття.

— 'Ормально, — відповів Невіл, намагаючись устати.

— А Рон?

— 'Умаю, шо 'еж... 'ін бився з 'озком, коли я 'ішов...

Прямо між ними раптом вибухнула кам'яна підлога. Закляття влучило туди, де щойно лежав Невіл. Хлопці відповзли від вирви, аж тут невідомо звідки виринула масивна рука, схопила Гаррі за шию й підтягла вгору — він торкався підлоги лише кінчиками пальців.

— Віддай, — прогарчав на вухо чийсь голос, — віддай мені пророцтво...



Той чоловік так міцно стискав горло, що Гаррі не міг дихати. Побачив крізь сльози Сіріуса, що бився зі смертежером метри за три від нього. Кінґслі боровся відразу проти двох. Тонкс, яка встигла добігти до середніх ярусів, обстрілювала закляттями Белатрису... Ніхто не бачив, що Гаррі помирає. Спрямував чарівну паличку чоловікові в бік, але не міг промовити закляття... А вільна чоловікова рука вже тяглася до долоні, в якій Гаррі стискав пророцтво...

— А‑А‑А!



Хтозна звідки з'явився Невіл. Він не міг нормально проказати закляття, тому щосили штрикнув Герміониною паличкою в смертежерову маску, в щілину для очей. Чоловік завив од болю і відпустив Гаррі, що миттю обернувся до нього й видихнув:

— ЗАКЛЯКТУС!



Смертежер упав на спину, маска сповзла з його лиця. Це був Макнейр, той, що мав стати катом Бакбика. Око в Макнейра розпухло й надилося кров'ю.

— Дякую! — гукнув Гаррі Невілу, відштовхуючи його набік, бо на них ледь не наштовхнувся Сіріус, який так люто бився зі смертежером, що їхні чарівні палички зливалися в суцільні смуги. Тут Гарріна нога натрапила на щось кругле й тверде, і він послизнувся. На якусь мить йому здалося, що це впало пророцтво, але потім побачив — по підлозі котиться магічне Дикозорове око.



Власник ока лежав на боці з закривавленою головою, а його суперник насувався на Гаррі й Невіла. Це був Дологов. Його довге бліде обличчя судомилося дикою радістю.

— Тарантале ґ ра! — закричав він, махнувши чарівною паличкою на Невіла. Невілові ноги негайно почали вибивати якусь оскаженілу чечітку, від чого хлопець утратив рівновагу і знов упав на підлогу. — Ну, Поттере...



Він знову хльоснув, мов батогом, чарівною паличкою, як це зробив перед тим з Герміоною, але Гаррі встиг закричати:

— Протеґо!



Відчув, що по щоці ніби чиркнуло тупим ножем. Його збило з ніг — він повалився боком на Невіла, але закляття "щит" урятувало його від найгіршого.

Дологов ще раз підняв чарівну паличку. — Акціо проро...

Звідкись з'явився Сіріус, штовхнув Дологова плечем — і той полетів сторч головою. Пророцтво знову ледь не випало з Гарріних пальців, але він зумів його втримати. Тепер Сіріус бився з Дологовим, їхні чарівні палички виблискували, мов мечі, і розсипали іскри...

Дологов налаштувався хльоснути чарівною паличкою, як це зробив з Гаррі й Герміоною. Гаррі схопився на ноги і закричав:

— Петрифікус тоталус!



Руки й ноги Дологова притислися до боків, і він з розмаху беркицьнувся на спину.

— Молодець! — крикнув Сіріус і пригнув Гарріну голову, бо до них уже шугонуло двійко приголомшливих заклять. — А тепер тікай зві...



Вони знову мусили пригнутися. Струмінь зеленого світла мало не влучив у Сіріуса. Гаррі побачив, як упала й покотилася кам'яними сходами обм'якла Тонкс, а Белатриса, шаленіючи від радості, кинулася в саму гущу бійки.

— Гаррі, бери пророцтво, хапай Невіла й тікай! — крикнув Сіріус, кидаючись напереріз Белатрисі. Гаррі не бачив, що було далі, бо огляд йому затулила спина Кінґслі, який бився з Руквудом. Пооране віспою лице смертежера було вже без маски. Гаррі нахилився над Невілом, а над його головою просвистів ще один зелений струмінь...

— Ти можеш стояти? — закричав він просто Невілові у вухо, дивлячись, як безконтрольно смикаються його ноги. — Поклади руку мені на шию...

Невіл так і зробив... Гаррі напружився... Невілові ноги й далі сіпалися, не тримаючи його. І тут, невідомо звідки, на них налетів якийсь чоловік. Друзі попадали на спини, Невілові ноги несамовито засмикалися, мов у перевернутого догори ланками жука, а Гаррі підняв ліву руку, щоб не розбити скляної кульки.

— Пророцтво, віддай мені пророцтво! — загарчав йому на вухо Луціус Мелфой, і Гаррі відчув на ребрах Мелфоєву чарівну паличку.

— Не дам... геть... від... мене. Невіле... лови!

Гаррі покотив пророцтво по підлозі, а Невіл перекрутився на спині, схопив і притис його до грудей. Мелфой зопалу перевів чарівну паличку на Невіла, але Гаррі миттєво через плече махнув паличкою на смертежера і вигукнув:

— Імпедімента!



Закляття влучило Мелфоєві у спину. Встаючи, Гаррі озирнувся й побачив, що Мелфой з усього розмаху врізався в підвищення, на якому йшов двобій між Сіріусом і Белатрисою. Мелфой знову націлився паличкою на Гаррі й Невіла, та не встиг набрати в груди повітря, як між ними опинився Люпин.

— Гаррі, бери його й ТІКАЙ!



Гаррі схопив Невіла за плечі й поволік на перший ярус кам'яних сходів. Невілові ноги сіпалися і не тримали тіла. Гаррі тяг його щосили, й вони піднялися ще на одну сходинку...

Біля самісіньких Гарріних ніг у кам'яну лаву влучило закляття. Лава розвалилася, а Гаррі зірвався на нижчу сходинку. Невіл упав, не перестаючи смикати ногами, але таки спромігся заховати пророцтво в кишеню.

— Давай! — Гаррі розпачливо потяг Невіла за мантію. — Відштовхуйся ногами...



Зробив ще одне колосальне зусилля — і Невілова мантія роздерлася зліва по шву. Кулька зі скловолокна вилетіла з кишені, і, перш ніж вони встигли її впіймати, Невілові неслухняні ноги штовхнули її ще далі. Кулька відлетіла метрів на три праворуч від них, стукнулася об сходи й розбилася. Вони отетеріло втупилися в те місце, приголомшені тим, що сталося, а в повітря знялася перламутрово‑біла постать з неприродно збільшеними очима. Ніхто, крім них, її не помітив. Гаррі бачив, як ворушаться її вуста, але навколо лунало стільки вибухів, криків і волань, що не чути було жодного слова пророцтва. Постать замовкла й безслідно розчинилася.

— 'Аррі, п'обач мені! — Невілове обличчя викривилося з болю, а ноги й далі дриґалися. — П'обач, 'Аррі, я не 'отів...

— Уже не має значення! — крикнув Гаррі. — Вставай, треба звідси...

— 'Амбл'ор! — дивлячись над Гарріним плечем, вимовив Невіл і його спітніле обличчя раптом аж засяяло.

— Що?

— 'АМБЛ'ОР!



Гаррі озирнувся. У дверях до зали Мозку прямо над ними з піднятою чарівною паличкою стояв Албус Дамблдор. Обличчя його було бліде і люте. Гаррі відчув, ніби кожнісіньку клітину його тіла пронизало струмом — вони врятовані .

Дамблдор помчав униз повз Невіла й Гаррі, які вже й не думали тікати. Він був майже внизу, коли його помітив найближчий смертежер і відразу попередив решту. Якийсь смертежер кинувся тікати, дряпаючись по сходах рачки, наче мавпа. Дамблдорове закляття повернуло його назад так легко й невимушено, ніби той потрапив на гачок невидимої вудки...

Лише одна пара продовжувала двобій, мабуть, не помітивши Дамблдора. Гаррі бачив, як Сіріус, глузуючи, ухилився від Белатрисиного червоного струменя.

— Ану, ще! Ти ж здатна на більше! — вигукнув Сіріус, і його голос розійшовся луною в просторій залі.



Другий струмінь світла вдарив його прямо в груди.

Усмішка залишалася на його обличчі, але очі приголомшено розширились.

Гаррі випустив з рук Невіла, навіть цього не усвідомивши. Знову кинувся вниз, витягаючи чарівну паличку.

Дамблдор теж обернувся до підвищення.

Сіріус падав, здавалося, цілу вічність. Його тіло вигнулося зграбною дугою, і він повалився спиною на пошарпану завісу, що звисала з арки.

Гаррі помітив суміш страху й подиву на виснаженому, колись такому вродливому обличчі хрещеного батька, коли той падав у старезну арку і зникав за завісою, яка затріпотіла на мить, ніби від сильного вітру а тоді знову нерухомо завмерла.

Гаррі почув переможний крик Белатриси Лестранж, але знав, що це ще нічого не означає. Сіріус просто впав у арку і зараз вийде з другого боку...

Але Сіріус не виходив.

— СІРІУСЕ! — закричав Гаррі. — СІРІУСЕ!



Добіг до самого низу, уривчасто дихаючи. Сіріус там, відразу за завісою... Гаррі зараз його витягне...

Та коли він кинувся бігти до підвищення, Люпин схопив Гаррі за барки й не пустив.

— Гаррі, ти вже нічого не зробиш...

— Поможіть йому, врятуйте, він просто впав! — ...пізно, Гаррі.

— Ми ще можемо його врятувати... — Гаррі несамовито виривався, та Люпин його не відпускав...

— Гаррі, ти вже нічого не вдієш... нічого... його вже немає...
— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ ‑

Єдиний, кого він боявся
— Він є! — закричав Гаррі.

Він не вірив, не міг повірити. Щосили виривався з рук Люпина. Люпин не розумів, що за цією завісою ховаються люди. Гаррі чув їхній шепіт, коли вперше тут опинився. Сіріус просто зачаївся, сховався від них...

— СІРІУСЕ! — волав він. — СІРІУСЕ!

— Гаррі, він не повернеться, — сказав Люпин надтріснутим голосом, намагаючись утримати Гаррі. — Він не повернеться, бо вже пом...

— ВІН... НЕ... ПОМЕР! — заревів Гаррі. — СІРІУС!



Довкола ще щось діялося — безглузда метушня, спалахи нових заклять. Для Гаррі все це не мало значення, він не звертав уваги на закляття. що пролітали повз них. Ніщо не мало значення, тільки б Люпин перестав удавати, що Сіріус — який був зовсім поруч, он, за тією старою завісою — не може повернутися будь‑якої миті, відкидаючи назад чорне волосся і прагнучи продовжити бій.

Люпин відтягнув Гаррі від підвищення. Гаррі не зводив очей з арки і вже аж сердився на Сіріуса, що той примушує на себе чекати...

Але вириваючись із рук Люпина, він поступово почав усвідомлювати, що Сіріус ще ніколи не змушував його чекати... Сіріус завжди ризикував усім, щоб тільки побачити Гаррі, щоб допомогти йому... якщо Сіріус не виходив з тієї арки, хоч Гаррі кликав його так розпачливо, ніби від цього залежало все його життя, то це можна було пояснити лише одним — Сіріус не може повернутися... Сіріус і справді вже...

Дамбддор зібрав уцілілих смертежерів посеред зали, зв'язавши їх невидимими мотузками. Дикозор Муді підповз туди, де лежала Тонкс, і намагався її оживити. За підвищенням усе ще блискало світло, лунали крики й стогони — то Кінґслі продовжував Сіріусів двобій з Белатрисою.

— Гаррі!



Невіл, одну за одною долаючи кам'яні лапи, оповз туди, де стояв Гаррі. Гаррі вже не виривався від Люпина, який усе ще про всяк випадок тримав його за руку.

— 'Аррі... мені 'ак 'рикро... — пробелькотів Невіл. Його ноги й далі безконтрольно витанцьовували. — Той 'оловік... 'Іріус 'Лек... 'о був 'вій 'руг?



Гаррі кивнув головою.

— Хвилинку, — тихенько сказав Люпин, спрямував чарівну паличку на Невілові ноги й промовив: — Фініте. — Закляття перестало діяти. Невілові ноги перестали смикатися. Обличчя в Люпина було бліде. — Треба... треба знайти інших. Де вони, Невіле?



Говорячи, Люпин відвернувся від арки. Здавалося, ніби кожне слово завдає йому болю.

— 'Они 'ишилися 'ам, — показав Невіл. — На 'Опа 'апав 'озок, але 'адаю, шо з ним усе 'аразд... а 'Ер'іона 'омліла, але 'ульс 'ув...



За підвищенням голосно бабахнуло й пролунав крик. Гаррі побачив, як Кінґслі впав, волаючи від болю. Белатриса Лестранж побачила Дамблдора й кинулася тікати. Дамблдор метнув у неї закляттям, але вона його відбила. Була вже на середині сходів...

— Гаррі... не смій! — крикнув Люпин, але Гаррі вже вирвався з його послабленої хватки.

— ВОНА ВБИЛА СІРІУСА! — кричав Гаррі. — ВОНА ЙОГО ВБИЛА... А Я ВБ'Ю ЇЇ!

І він помчав нагору. Услід йому щось гукали, та він не зважав. Перед його очима майнув край Белатрисиної мантії, і ось вони знову були в тій залі, де плавали мізки...

Не обертаючись, вона метнула закляття через плече. Резервуар піднявся в повітря й перевернувся. На Гаррі вилився смердючий розчин. Слизькі мізки почали обплутувати його довжелезними барвистими щупальцями, але він крикнув: "Вінґардіум левіоза!"— й вони з нього зіслизнули. Ковзаючи, побіг до дверей. Перестрибнув через Луну, що стогнала на підлозі, минув Джіні, яка спитала: "Гаррі... що..." — тоді Рона, який ледь чутно хихотів, та Герміону, що так і не прийшла до тями. Рвучко відчинив двері в округлу чорну залу й побачив, як Белатриса вибігла з дверей на протилежному кінці приміщення. Там був коридор, що вів до ліфтів.

Гаррі кинувся туди, але вона грюкнула за собою дверима, і стіни почали кружляти. Довкола знову з'явилися смуги блакитного світла з рухомих підсвічників.

— Де вихід? — розпачливо крикнув він, коли стіна з гуркотом зупинилася. — Як звідси вийти?



Зала ніби цього й чекала. За його спиною відчинилися двері, й перед ним простягся безлюдний, освітлений смолоскипами коридор, що вів до ліфтів. Він побіг...

Почувся брязкіт ліфта. Гаррі помчав коридором, завернув за ріг і вдарив кулаком по кнопці, викликаючи другий ліфт. Грюкаючи й дзенькаючи, той помаленьку опустився. Роз'їхалися ґратчасті двері, Гаррі заскочив усередину й затарабанив по кнопці з написом "Велика зала". Двері зачинилися, і він поїхав нагору...

Вискочив з ліфта, не дочекавшись, коли повністю розсунуться ґратки, й роззирнувся. Белатриса була вже майже біля ліфта‑телефону, але обернулася до нього й вистрілила ще одним закляттям. Гаррі сховався за фонтаном Магічної братії. Закляття просвистіло повз нього і влучило в ковані золотом ворота наприкінці великої зали, що забриніли, мов дзвони. Більше не чув її кроків. Вона вже не тікала. Гаррі зачаївся за статуями й прислухався.

— Виходь‑виходь, Гаррічку! — почала вона сюсюкати й кривлятися. Її голос відбивався луною від блискучої дерев'яної підлоги. — Чого ж це ти за мною погнався? Хочеш, мабуть, помститися за мого любого двоюрідного братика?

— Хочу! — крикнув Гаррі, і в залі залунав цілий хор примарних Гарріних голосів: "Хочу! Хочу! Хочу!"

— Ага‑а‑а‑а‑а‑а... то ти любив його, хлопчику‑горобчику Поттере?



Гаррі ще ніколи не відчував більшої ненависті. Вискочив з‑за фонтана й загорлав: — Круціо!

Белатриса заверещала. Закляття збило її з ніг, але вона не звивалася й не волала від болю, як Невіл. Одразу схопилася на ноги, важко дихаючи, та вже не посміхалася. Гаррі знову сховався за золотим фонтаном. Її закляття‑відповідь влучило в голову вродливого чарівника. Голова пролетіла метрів шість і покотилася по дерев'яній підлозі, залишаючи глибокі подряпини.

— Що, ніколи ще не використовував непрощенні закляття, хлопче? — крикнула Белатриса, вже не сюсюкаючи. — Цього треба захотіти, Поттере! Треба прагнути завдати болю... насолоджуватися ним... праведний гнів на мене не діє... я зараз тобі покажу, як це робиться, чуєш? Дам тобі урок...



Гаррі крадькома обходив фонтан з другого боку, коли вона закричала: "Круціо!" — і він знову мусив пригнутися, а кентаврова рука з луком відірвалася і з гуркотом упала на підлогу неподалік від золотої голови чарівника.

— Поттере, ти мене не переможеш! — крикнула смертежерка.



Гаррі чув, як вона перебирається праворуч, щоб краще його бачити. Позадкував довкола статуї й заховався за ногами кентавра. Тепер його голова була на одному рівні з головою ельфа‑домовика.

— Я була і є найвірнішою слугою Темного Лорда. Він мене навчав темних мистецтв, і я знаю такі потужні закляття, з якими тобі, жалюгідному хлопчику‑горобчику, ніколи не впоратися...

— Закляктус! — крикнув Гаррі. Він дійшов до того місця, де ґоблін захоплено всміхався вже безголовому чарівникові, і вистрілив смертежерці в спину, коли вона зазирала за фонтан. Белатриса зреагувала так швидко, що він ледве встиг пригнутися.

— Протеґо!



На нього зрикошетив червоний струмінь його власного приголомшувального закляття. Гаррі відскочив за фонтан, а ґоблінове вухо полетіло через усю кімнату.

— Поттере, я дам тобі один‑єдиний шанс! — крикнула Белатриса. — Віддай мені пророцтво... покоти його до мене... і я подарую тобі життя!

— Доведеться тобі мене вбити, бо його вже немає! — закричав Гаррі, і тієї ж миті його чоло пронизало болем. Шрам знову палав вогнем, і Гаррі відчув раптову хвилю ненависті, аж ніяк не пов'язану з його власною люттю. — І він це знає! — шалено зареготав Гаррі не гірше за саму Белатрису. — Твій любий Волдеморт знає, що пророцтва вже нема!

Мабуть, він буде не надто тобою задоволений?

— Що? Що ти хочеш цим сказати? — крикнула вона, і вперше в її голосі забринів страх.

— Пророцтво розбилося, коли я тягнув сходами Невіла! Цікаво, що тобі тепер скаже Волдеморт?

Шрам палав і пік... від болю на очах виступили сльози...

— БРЕШЕШ! — вереснула вона, але її лють уже не могла приховати переляку. — ПОТТЕРЕ, ВОНО В ТЕБЕ І ТИ ЙОГО



МЕНІ ВІДДАСИ! Акціо пророцтво! АКЦІО ПРОРОЦТВО!

Гаррі знову зареготав, бо знав, що це її розлютить. Голова боліла так, що, здавалося, череп зараз розколеться. Помахав рукою над одновухим ґобліном і миттю її відсмикнув, бо до нього вже летів черговий зелений промінь.

— Нічого вже немає! — крикнув він. — Нема що забирати! Пророцтво розбилося, й ніхто тих слів не почув! Так і передай своєму шефові!

— Ні! — заверещала вона. — Це неправда! Ти брешеш! ВОЛОДАРЮ, Я СТАРАЛАСЯ!.. НЕ КАРАЙТЕ МЕНЕ...

— Кидаєш слова на вітер! — крикнув Гаррі. Від жахливого, небувалого болю в шрамі, здавалося, аж вилазили очі. — Він все одно тебе не чує!

— Не чую, Поттере? — пролунав пронизливий, холодний голос.

Гаррі розплющив очі.

Високий худий, у чорному каптурі... страхітливе зміїне біло‑кістляве обличчя... налиті кров'ю очі зі щілинками‑зіницями... Лорд Волдеморт з'явився посеред зали, цілячись чарівною паличкою в Гаррі. Той завмер, не в змозі поворухнутися.

— Отже, ти розбив моє пророцтво? — вкрадливо мовив Волдеморт, пронизуючи Гаррі безжалісними червоними очима. — Ні, Бело, він не бреше... я бачу істину в глибині його нікчемної голови... місяці підготовки, місяці зусиль... і смертежери знову допустили, щоб Гаррі Поттер зірвав мої задуми...

— Володарю, пробачте, я не знала, я билася з анімагом Блеком! — ридаючи кинулася Белатриса в ноги Волдемортові. — Володарю, ви ж повинні знати...

— Помовч, Бело, — з погрозою сказав Волдеморт. — До тебе ще дійде черга. Чи ти гадаєш, що я прийшов у Міністерство магії, щоб вислуховувати твої слиняві виправдання?

— Володарю... він же тут... унизу... Волдеморт не звернув на її слова жодної уваги.

— Поттере, мені більше нічого тобі сказати, — спокійно промовив він. — Ти занадто часто мене дратував. І занадто довго. АВАДА КЕДАВРА!



Гаррі навіть пальцем не поворушив, щоб захиститися. У голові гула порожнеча, а чарівна паличка була спрямована в підлогу.

Але безголова золота статуя чарівника в фонтані зненацька ожила, зістрибнула з постаменту і брязнулася на підлогу між Гаррі й Волдемортом. Закляття чиркнуло по грудях статуї, що розставила свої руки, захищаючи Гаррі.

— Що?.. — закричав Волдеморт, озираючись довкола. А тоді видихнув: — Дамблдор!



Гаррі озирнувся, і серце в нього закалатало. Біля золотих воріт стояв Дамблдор.

Волдеморт націлився чарівною паличкою, і в Дамблдора шугнув черговий зелений промінь, але Дамблдор, майнувши мантією, раптом зник. Наступної секунди знову з'явився, тепер уже у Волдеморта за спиною. Махнув чарівною паличкою на рештки фонтану. Ожили й інші статуї. Статуя чарівниці кинулася на Белатрису. Смертежерка заверещала й почала відстрілюватися закляттями, але ніякої шкоди статуї вони не завдали, і та притисла Белатрису до підлоги. Тим часом ґоблін і ельф‑домовик подріботіли до камінів, вимуруваних попід стіною, а однорукий кентавр учвал помчав до Волдеморта, який зник і знову з'явився вже біля басейну. Безголова статуя відштовхнула Гаррі назад, подалі від бійки, а Дамблдор пішов на Волдеморта. Золотий кентавр галопував навколо них.

— Томе, ти зробив дурницю, прийшовши сьогодні сюди, — спокійно мовив Дамблдор. — Зараз тут будуть аврори...

— Але мене вже тут не буде, а ти будеш мертвий! — гаркнув Волдеморт. Метнув у Дамблдора ще одне смертоносне закляття, проте не влучив, а тільки підпалив стіл служби безпеки.

Дамблдор змахнув чарівною паличкою. Закляття було таке потужне, що Гаррі, навіть захищений золотим охоронцем, відчув, як волосся стало дибки, коли закляття просвистіло повз нього. Волдеморт устиг вичаклувати прямо з повітря блискучий срібний щит. Закляття не завдало щитові видимої шкоди, він лише задзвенів глибоко, наче гонг — дивним моторошним звуком.

— Невже ти мене вб'єш, Дамблдоре? — гукнув Волдеморт, визираючи своїми вузькими червоними очима поверх щита. — Опустишся до такого звірства?

— Томе, ми обидва знаємо, що чоловіка можна знищити й іншими способами, — спокійно заперечив Дамблдор, йдучи до Волдеморта, ніби нічогісінько на світі не боявся, ніби ніщо не могло зупинити його ходи. — Мушу зізнатися: мені мало просто забрати в тебе життя...

— Немає нічого гіршого за смерть, Дамблдоре! — огризнувся Волдеморт.

— Помиляєшся, — Дамблдор і далі йшов на Волдеморта, говорячи так безтурботно, ніби вони спілкувалися за келихом вина. Гаррі було страшно дивитися, як він іде — абсолютно безборонний, без жодного щита... Хотів було щось йому крикнути, попередити, але безголовий охоронець спиною притис його до стіни, блокуючи найменші спроби вирватися. — Твоя неспроможність збагнути, що існують речі значно гірші за смерть, завжди була твоїм найслабшим місцем...

Ще один струмінь зеленого світла шугонув з‑за срібного щита. Цього разу удар прийняв на себе однорукий кентавр, що вистрибував перед Дамблдором. Він розлетівся на сотні шматочків, але не встигли ці уламки торкнутися підлоги, як Дамблдор замахнувся чарівною паличкою і цвьохнув нею, наче батогом. Довгий тонкий струмінь полум'я вилетів з кінчика палички й обмотався навколо Волдеморта з його щитом. На якусь мить здалося, ніби Дамблдор переміг, але тут вогняна мотузка перетворилася на змію, негайно відпустила Волдеморта і з лютим сичанням кинулася до Дамблдора.

Волдеморт зник, а змія підняла голову над підлогою, готова завдати удару...

У повітрі над Дамблдором спалахнув вогонь, і Волдеморт з'явився цього разу на постаменті серед басейну, де ще недавно височіли п'ять статуй.

— Обережно! — закричав Гаррі.



Та водночас з його криком черговий струмінь зеленого світла вистрілив у Дамблдора з Волдемортової чарівної палички, а змія кинулася вперед...

Перед Дамблдором раптом виник Фоукс — він широко розкрив дзьоба й проковтнув увесь зелений промінь. Вибухнув вогнем і впав на підлогу — маленький, зморщений і безкрилий. У ту ж мить Дамблдор довгим і плавним рухом змахнув паличкою. Змія, що ось‑ось мала вп'ястися в нього зубами, підлетіла високо вгору й перетворилася на пасмо темного диму, а вода в басейні піднялася і накрила Волдеморта, наче кокон з розтопленого скла.

Кілька секунд було видно тільки темну, розмиту, безлику Волдемортову постать, що невиразно мерехтіла на постаменті, намагаючись вирватися з тієї задушливої пастки... А далі він зник, і водяна маса з гуркотом ринула назад у басейн, переливаючись через краї і розхлюпуючись по блискучій підлозі.

— ВОЛОДАРЮ! — закричала Белатриса.



Було ясно, що все закінчилося, і ясно, що Волдеморт утік, тож Гаррі намірився вибігти з‑за статуї‑охоронця, але Дамблдор загорлав:

— Залишайся на місці, Гаррі!



Уперше в Дамблдоровім голосі забринів страх. Гаррі не міг зрозуміти, чому, адже в залі не було вже нікого, окрім них самих, ридаючої Белатриси, яку й досі не відпускала статуя чарівниці, та фенікса‑пташеняти Фоукса, що кволо попискував на підлозі...

І тут Гаррін шрам вибухнув, і він зрозумів, що вмирає. Це був абсолютно пекельний, абсолютно нестерпний біль...

Його вже не було в цій залі, він був обмотаний кільцями якоїсь істоти з червоними очима, так туго, що Гаррі вже не знав, де закінчувалося його власне тіло і де починалося тіло істоти. Вони злилися в єдине ціле, пов'язані спільним болем, і не було рятунку...

А тоді істота заговорила Гарріними вустами, і він у муках відчув, як рухається його щелепа...

— Убий мене, Дамблдоре...



Гаррі був засліплений і помирав, кожною клітиною тіла волаючи про порятунок. Він відчув, як істота знову скористалася його вустами...

— Якщо смерть — це ніщо, Дамблдоре, то вбий хлопця...



Тільки б припинився цей біль, — думав Гаррі... — хай би нас убили... закінчуй, Дамблдоре... смерть — це ніщо порівняно з цим...

І я знову побачу Сіріуса...

Серце Гаррі затріпотіло від хвилювання, і тут кільця істоти ослабли, а біль ущух. Гаррі лежав долілиць, без окулярів, і тремтів, немовби підлога була крижана, а не дерев'яна...

А ще в залі лунали голоси, багато голосів...

Гаррі розплющив очі й побачив свої окуляри біля ніг безголової статуї, що перед цим його охороняла, а тепер лежала на спині, потріскана й нерухома. Надів їх, підняв голову й побачив прямо перед собою гачкуватий ніс Дамблдора.

— З тобою все гаразд, Гаррі?

— Так, — відповів він. Ним так трясло, що він ледве тримав голову. — Так, я... а де Волдеморт, де... хто всі ці... що...

У великій залі було повно людей. Підлога віддзеркалювала смарагдово‑зелені язики полум'я, що ожило в усіх камінах уздовж стіни, і там з'являлися усе нові й нові чарівники та чарівниці. Коли Дамблдор допоміг йому встати, Гаррі побачив, що маленькі золоті статуї ельфа‑домовика та ґобліна ведуть попід руки приголомшеного Корнеліуса Фаджа.

— Він тут був! — закричав чоловік у яскраво‑червоній мантії з волоссям, зав'язаним на потилиці у хвостик, показуючи на купу золотих уламків з протилежного боку зали, де зовсім недавно лежала під статуєю Белатриса. — Я бачив його, містере Фадж! Клянуся, це був Відомо‑Хто, він схопив жінку і роз'явився!

— Я знаю, Вільямсоне, знаю, я сам його бачив! — белькотів Фадж. З‑під його смугастої мантії виднілася піжама, він важко дихав, наче щойно пробіг кілька кілометрів. — Мерлінова борода... тут... тут!.. у Міністерстві магії!.. пресвяті небеса... просто неймовірно... слово честі... як таке могло?..

— Корнеліусе... — сказав, помітно втішений, що з Гаррі все гаразд, Дамблдор і вийшов наперед (усі помітили його аж тепер — дехто наготував чарівні палички, а інші просто ошелешено дивилися. Статуї ельфа й ґобліна заплескали в долоні, а Фадж з несподіванки підстрибнув, і його ноги в капцях відірвалися від підлоги). — Якщо ти спустишся у відділ таємниць, то в залі Смерті знайдеш кількох утікачів‑смертежерів, зачаклованих протироз'явним закляттям. Вони очікують твого рішення, що з ними робити.

— Дамблдоре! — отетеріло зойкнув сам не свій Фадж. Ти... тут... я... я...

Він дико зиркнув на аврорів, яких привів з собою, й було очевидно, що вже збирався, мабуть, крикнути: "Хапайте його!"

— Корнеліусе, я готовий боротися з твоїми людьми... і знову перемогти! — погрозливо застеріг Дамблдор. — Але кілька хвилин тому ти на власні очі бачив доказ того, що я цілий рік казав правду. Лорд Волдеморт повернувся. Ти увесь цей час полював не за тим, за ким було треба, тож нарешті настав час прислухатися до здорового глузду!

— Я... ні... ну... — почав було Фадж, озираючись довкола, ніби сподівався, що хтось підкаже, як вчинити. Коли ж ніхто не обізвався, він звелів: — Дуже добре... Доліш! Вільямсон! Спустіться у відділ таємниць і подивіться... Дамблдоре, ти... ти повинен пояснити... фонтан Магічної братії... що сталося? — трохи не заскімлив він наприкінці, поглядаючи на підлогу з розкиданими рештками статуй чарівника, чарівниці й кентавра.

— Ми про це поговоримо після того, як я відішлю Гаррі назад у Гоґвортс, — сказав Дамблдор.

— Гаррі... Гаррі Поттера?

Фадж обернувся і вп'явся очима в Гаррі, що й далі стояв під стіною біля лежачої статуї, яка охороняла його під час двобою Дамблдора з Волдемортом.

— Він... тут? — Фадж спантеличено розглядав Гаррі. — Як... Що це означає?

— Поясню згодом, — повторив Дамблдор, — коли Гаррі повернеться до школи.

Він пішов від басейну туди, де на підлозі лежала золота голова чарівника. Спрямував на неї чарівну патичку й пробурмотів: — Летус! — Голова засяяла блакиттю, кілька секунд зі стуком і брязкотом потрусилася на дерев'яній підлозі, а тоді знову завмерла.

— Стривай, Дамблдоре! — запротестував Фадж, коли Дамблдор підняв з підлоги голову й поніс її до Гаррі. — Ти не маєш дозволу на використання цього летиключа! Не можна такого виробляти на очах у міністра магії! Ти... ти...



Він затнувся, коли Дамблдор владно глянув на нього поверх своїх окулярів‑півмісяців.

— Підготуєш наказ про звільнення з Гоґвортсу Долорес Амбридж, — звелів Дамблдор. — Скажеш, щоб твої аврори припинили розшук мого вчителя догляду за магічними істотами, бо він має повернутися на роботу. Пожертвую тобі сьогодні... — Дамблдор витяг з кишені годинника з дванадцятьма стрілками й подивився на нього, — ...півгодини свого часу, впродовж якого ми, гадаю, зможемо обговорити усі важливі моменти того, що тут сталося. Після цього буду змушений повернутися до школи. Якщо буде потрібна моя допомога, зі мною завжди можна зв'язатися у Гоґвортсі. До мене дійдуть листи, адресовані директорові.



Фадж іще більше вибалушив очі, роззявив рота, а його кругле обличчя, облямоване розкошланим сивим волоссям, порожевіло.

— Я... ти...



Дамблдор повернувся до нього спиною.

— Бери летиключа, Гаррі.



Дамблдор простяг йому золоту голову статуї, і Гаррі поклав на неї долоню, не думаючи, що буде далі й де він опиниться.

— Побачимося за півгодини, — тихо сказав Дамблдор. — Раз... два... три...



Гаррі відчув знайоме смикання за уявний гачок біля пупа. Блискуча дерев'яна підлога провалилася з‑під ніг. Велика зала, Фадж і Дамблдор зникли, а він помчав кудись у вирі барв та звуків...
— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ —
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка