Київський національний економічний університет імені вадима гетьмана



Скачати 391,03 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації03.12.2016
Розмір391,03 Kb.
1   2   3

Інституціональний


  • Ринок продавців фінансових ресурсів

  • Ринок посередників

  • Ринок споживачів фінансових ресурсів

СФР – сукупність фінансових інституцій та установ, через які здійснюється рух світових фінансових потоків

Інструментарний


  • Валютний ринок

  • Ринок капіталів

  • Фондовий ринок (ринок цінних паперів)

  • Ринок деривативів

  • Ринок дорогоцінних металів і золота


СФР - система ринкових відносин, яка забезпечує акумуляцію і перерозподіл світових фінансових потоків з метою безперервності та рентабельності відтворення


Функціональний


  • Реальний ринок

  • Спекулятивний ринок

За рівнем

розвитку


  • ФР промислово розвинутих країн

  • Нові індустріальні фінансові ринки

  • ФР країн, що розвиваються

  • ФР країн з перехідною економікою

СФР - переплетіння, взаємозалежність, інтеграція фінансових ринків різних країн, що забезпечує перелив грошово-кредитних ресурсів між країнами, регіонами, галузями та окремими суб’єктами бізнесу

За типом

розвитку

  • Традиційні ФР

  • “Нові” ФР

  • Офшорні ФР

Трендовий


  • Ринки традиційних фінансових операцій

  • Євроринок (євроінструменти)

  • Ринок похідних фінансових інструментів (деривативи)

  • Віртуальний фінансовий ринок (комп’ютеризація)

СФР – система відносин, що складаються в процесі купівлі-продажу космополізованих фінансових активів у безперервному режимі часу під впливом попиту і пропозиції суб’єктами з різних країн світу в умовах зростання дистанціювання фінансової сфери від реального сектору економіки



Дослідження тенденцій та чинників розвитку сучасної світової економіки дозволило встановити, що трансформація структури СФР та зміна його ролі в архітектурі світового господарства обумовлені новими тенденціями розвитку, які спричинені процесами інтернаціоналізації, фінансової глобалізації та інтеграції. Глобалізація фінансових ринків полягає в посиленні їх ролі через процес інтенсифікації руху фінансових ресурсів між країнами та регіонами світу, що супроводжується виникненням якісних змін у структурі СФР, управлінні та філософії його функціонування. На підставі аналізу впливу глобальних факторів розвитку на функціонування СФР, визначено, що окремі (національні, регіональні) фінансові ринки почали функціонувати не як локальні структури, а як елементи інтегрованої системи ринків, об'єднаної загальними закономірностями розвитку та потужною загальносвітовою фінансовою інфраструктурою, до якої долучилася абсолютна більшість країн світу. Водночас в умовах глобалізації економіки розвиток СФР характеризується не лише посиленням взаємозалежності фінансових ринків різних країн світу, а й відривом фінансового сектору економіки і перетворенням першого на відносно автономну сферу економічної діяльності, величезним зростанням обсягів та розширенням географії використання фіктивного капіталу, зокрема, на 1 долар США, який працює у реальному секторі, припадає 60 доларів, що обертаються на фінансових ринках, небувалим раніше розмахом фінансових спекуляцій (95% фінансових угод, що укладаються на СФР, мають спекулятивний характер), що веде до посилення глобальної фінансової нестабільності.

За результатами дослідження даних щодо зміни напрямів міжнародних фінансових потоків, темпів здійснення операцій (1 млрд. дол. США/хв. або 1,5 трлн. дол. США/добу) та тенденцій глобалізації було встановлено, що найпотужнішою їх рушійною силою є фінансова детермінанта. Це обумовлює найвищий ступінь глобалізації саме фінансового ринку з усіх світових ринків. Крім того, сучасна роль СФР в архітектурі світового господарства полягає в обслуговуванні не тільки реального сектору економіки, а й у збільшенні обсягів обслуговування віртуального ринку.

Дослідження принципів та механізмів регулювання національних та міжнародних фінансових ринків дозволило встановити відсутність глобальної системи комплексного регулювання СФР. За сучасних умов часткові регуляторні функції виконують Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк з реконструкції та розвитку, Банк міжнародних розрахунків та інші організації. Проте посилення процесів глобальної фінансової лібералізації, з одного боку, та неможливість механічного перенесення національних принципів регулювання фінансових ринків на міжнародний рівень, з іншого, обумовлює необхідність формування системи відповідної координації національних регуляторних дій, що базувалися б на єдиних стандартах та нормах функціонування фінансових ринків у єдиному глобальному середовищі.

У розділі розглянуто модель ціноутворення на ринку капіталів, а також сучасну теорію портфеля, арбітражну теорію ціноутворення, теорію сподіваної корисності та асиметричної інформації з погляду впливу двох основних чинників - ризику та інформації - на функціонування фінансових ринків. Проведений аналіз дозволив дійти висновку про відсутність єдиної моделі функціонування фінансових ринків.

У розділі 2 "Розвиток фінансового ринку в Європі як компонента світового фінансового ринку" проведено аналіз особливостей та визначено проблеми розвитку ЄФР в контексті сучасних тенденцій розвитку СФР.

На основі комплексного аналізу макроекономічних та макрофінансових показників розвитку провідних країн та регіонів світу, особливо на початку ХХІ століття, установлено наявність щільного взаємозв’язку зрушень у внутрішньому і зовнішньому макрофінансовому просторі. Визначено, що дані взаємозв’язки слугують не лише досягненню інформаційної симетрії, зниженню трансакційних витрат, уніфікації принципів функціонування складових фінансового ринку, а й прямим каналом трансмісії фінансових та нефінансових ризиків між різними країнами та регіонами світу. Порівняльний аналіз фінансових структур провідних економік світу дав змогу визначити, що традиційною рисою фінансових систем Європи та Японії є залежність від фондів банківського посередництва ("bank-based"), тоді як у США фінансова система характеризується високим рівнем сек'юритизації ("market-based"). Разом з тим ЄФР, зберігаючи окремі регіональні особливості розвитку, зумовлені специфікою формування європейських інституцій, дедалі тісніше інтегрується у глобальну фінансову систему, що проявляється через уніфікацію з іншими провідними фінансовими структурами за рахунок зменшення операцій банківського посередництва у структурі фінансових операцій ЄФР (рис. 1).



Рис.1. Показники фінансової структури ЄФР

(на момент запровадження євро в готівковий обіг у 2001 р.), %

Визначено тенденції розвитку СФР. Це, зокрема, активізація процесів глобальної фінансової лібералізації, формування потужних біржових альянсів і спілок, розширення сфери діяльності фінансових корпорацій, утворення валютних блоків навколо провідних країн світу, трансформація структури фінансового інструментарію на користь інструментів фондового ринку, зміни в ідеології діяльності міжнародних валютно-фінансових організацій унаслідок світових фінансових криз кінця ХХ століття та зростання масштабів глобального технологічного переозброєння фінансових ринків на основі Інтернет-технологій.

Аналіз тенденцій розвитку СФР і ЄФР, зокрема зони євро, дозволив виявити основні наслідки запровадження євро для розвитку ЄФР, що полягають в істотному підвищенні ступеня відкритості національних ринків, посиленні взаємозв’язків між окремими компонентами ЄФР та динамізації їх розвитку, поглибленні міжбанківських зв’язків у зоні євро, формуванні в її рамках інтегрованих грошових і кредитних ринків, у т.ч. ринків облігацій, страхових контрактів, розвитку спільної європейської фінансової інфраструктури, зокрема платіжних систем зони євро. У результаті дослідження визначено новітні тенденції зрушень на фінансовому ринку Європи, які обумовлюють трансформацію його структури, а саме: структурна трансформація у банківському секторі – за рахунок стрімкого розвитку процесів сек’ютеризації, значного розширення спектра послуг, зокрема інвестиційних, страхування, торгівлі цінними паперами та управління активами, унаслідок зростання попиту на них і зменшення попиту на традиційні банківські операції, та універсалізації діяльності фінансових установ, зокрема через формування потужних банківсько-страхових груп для підвищення рівня прибутковості за рахунок освоєння нових технологій, сфер діяльності та територіальної експансії, прискорення процесів фінансової інтеграції, передусім унаслідок приєднання країн Центральної та Східної Європи до ЄС у 2004 р., концентрація активів учасників фінансового ринку через масштабні процеси злиття та поглинання, інтернаціоналізація сегментів фінансового ринку через посилення транскордонного характеру діяльності.

Аналіз дав змогу виявити проблеми функціонування СФР, зокрема відрив фінансової складової від виробничої сфери, зростання обсягів спекулятивних операцій, передусім за рахунок стрімких темпів зростання ринку деривативів та активізації діяльності хедж-фондів, наявність глобальної фінансової недовіри, що зумовлює швидку зміну напрямів руху капіталу, явища неекономічної природи, що підвищують ступінь глобальної фінансової нестабільності та ін. З урахуванням проведеного дослідження особливостей розвитку ЄФР установлено, що в умовах масштабної інституційної трансформації та територіального розширення ЄС поряд із традиційними ризиками (кредитний, відсотковий, валютний ризики) існують і загрози. Серед нових загроз сучасному розвитку ЄФР визначено такі: несприятливий вплив країн-нових членів ЄС, що полягає зокрема у загальному та структурному дестабілізаційному характері впливу; неадекватність регуляторної системи тенденціям розвитку ЄФР, що обумовлено відсутністю надійної системи реагування на кризові явища на окремих ринках країн Європи, загрозою безпеці збереження інформації та невиконання фінансових зобов’язань через невчасне завершення трансакцій; зростання спеціалізації ЄФР на обслуговування непрозорих фінансових операцій, зокрема збільшення обсягів операцій з легалізації “кримінальних” капіталів або переведення їх у “тінь”. Визначено, що реалізація існуючих ризиків та нових загроз послабить позиції ЄФР у СФР та заважатиме його гармонійному розвитку в майбутньому.

У розділі 3 "Механізми взаємного впливу структурних трансформацій європейського та світового фінансових ринків" обґрунтовано необхідність удосконалення регулювання розвитку СФР та його регіональних складових, проведено аналіз чинників, що обумовлюють позиціонування ЄФР як ключового компонента в структурі СФР, проаналізовано сучасний стан фінансового ринку України та визначено основні напрями його включення до європейської підсистеми СФР.

Виходячи з результатів дослідження сучасних проблем розвитку СФР та його європейського компонента, а також з метою забезпечення умов для його стабільного розвитку в майбутньому, було визначено необхідність розроблення заходів та інструментів, спрямованих на:



  • прискорення інтегрованості “нових” фінансових ринків у систему функціонування СФР;

  • удосконалення системи менеджменту ризиків;

  • удосконалення системи регулювання складових СФР;

  • поліпшення системи реагування на кризові явища на національних фінансових ринках.

Для реалізації першого напряму доцільним визначено проведення політики лібералізації фінансового ринку згідно з чітко розробленою програмою в поетапному режимі, установлення контролю над обсягами та напрямами потоків капіталу з боку держави (національний рівень) та міжнародних фінансових організацій (наднаціональний рівень) через податкову та банківську системи, запровадження системи заходів, спрямованих на обмеження деформуючого руху короткострокового капіталу, розширення присутності хедж-фондів за умови законодавчого забезпечення контролю за їх діяльністю.

Реалізація другого напряму передбачає низку заходів залежно від видів ризиків. Так, зокрема, для уникнення валютного і відсоткового ризиків пропонується запровадження системи страхування на міжнародному ринку через удосконалення використання в короткостроковій та довгостроковій перспективі інструментів ринку деривативів. Запровадження моніторингу та встановлення контролю за обсягами кредитування, надання гарантій безперешкодного та негайного доступу до інформації щодо особливостей функціонування національних ринків, уніфікація принципів роботи інституту банкрутства і заморожування платежів – дасть змогу знизити кредитний ризик; запровадження спеціальної наглядової програми з метою забезпечення надійності та зміцнення стабільності платіжних систем на різних рівнях - сприятимуть зниженню інформаційного ризику.

Удосконалення системи регулювання складових СФР передбачає розроблення та використання уніфікованих стандартів та нормативів регулювання, запровадження багаторівневої системи законодавчих та нормативних актів, побудованої на основі сучасних інформаційних технологій. У рамках реалізації даного напряму важливим завданням визначено розроблення нових підходів до формування системи органів управління. Як інституційну основу визначено необхідність створення сучасного організаційно-регуляторного комплексу функціонування СФР, роль інституцій у якому полягає у розробленні і проведенні спільної стратегії регулювання та координації СФР на глобальному рівні. Каркас такого комплексу має спиратися на дві опори – національні як основні низові регулятори, і наднаціональну структуру, яка координує і спрямовує дії останніх. Цей комплекс дозволяє розширити сферу діяльності та впливу такої “системи органів”, уможливити використання переваг економії від збільшення масштабів, забезпечити добре організовану систему контролю, більшу прозорість ринку, що в результаті сприятиме підвищенню рівня міжнародної конкурентоспроможності національних фінансових ринків та ефективності СФР у цілому.

Для реалізації четвертого напряму доцільно встановити постійний моніторинг національних складових СФР з метою виявлення джерел потенційних ризиків і послідовного виконання адекватних коригуючих дій, удосконалення методології прогнозування кризових явищ на регіональних фінансових ринках і запровадження комплексної програми, яка передбачає надзвичайні заходи для припинення втечі капіталу і довгострокові реформи, пов’язані зі зменшенням асиметрії сучасної фінансової архітектури.

У процесі дослідження доведено, що динамічний процес фінансової інтеграції в ЄС ґрунтується на фундаменті глобального фінансового ринку з потенційним перетворенням європейського компонента на визначальний чинник структурної трансформації СФР. Поряд із основними факторами, що сприяють розвитку ЄФР, зокрема зростання ступеня відкритості світової економіки (зовнішній фактор), та процесами економічної і політичної інтеграції в Європі (внутрішні фактори), рушійними силами цього процесу є активізація фінансової інтеграції в межах ЄС, створення Європейського економічного і валютного союзу, успішне запровадження та посилення позицій єдиної європейської валюти на СФР, високий рівень стабільності та надійності європейських фінансових інституцій, забезпечення інтегрованої інформаційної бази.

На основі аналізу сучасного розвитку фінансового ринку України і досвіду процесів фінансової інтеграції країн Центральної та Східної Європи обґрунтовано доцільність сегментного підходу до інтеграції фінансового ринку України до ЄФР через прискорення інтеграції найбільш розвинутого його елементу - банківського сектору. У межах даного підходу запропоновано таку систему заходів: створення конкурентного середовища для фінансової діяльності в Україні, привабливого для іноземних суб'єктів і капіталів, розширення виходу на міжнародні фінансові ринки через концентрацію національного банківського капіталу та за допомогою створення альянсів з участю розвинутих транснаціональних банків світу, диверсифікація співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями.

У розділі також обґрунтовано напрями розвитку національного банківського сектору через підвищення якості його суб’єктів з урахуванням приходу до нього іноземного капіталу, зокрема через розширення присутності філій іноземних банків або інші форми і механізми – купівлю акцій, поглинання місцевих банків і перетворення їх на підпорядковані фінансові установи. Крім того, обґрунтовано доцільність розширення присутності філій іноземних банків на фінансовому ринку України. Зарубіжний досвід свідчить, що їхня присутність впливає, передусім, на зниження вартості фінансових ресурсів та зростання їхньої доступності для суб'єктів реального сектору економіки і приватних осіб, підвищення якості та асортименту фінансових послуг, створення організаційного та фінансового фундаменту для зростання іноземних інвестицій у реальний сектор економіки, зменшення дохідності і маржі місцевих банків та підвищення ефективності банківської системи в цілому. Філії іноземних банків також є важливим учасником у сегменті довгострокового кредитування та менш чутливими до традиційних для України неекономічних стимулів, що сприяє реалокації ресурсів у кредитування ефективних проектів. Проте проблема їх допуску на фінансовий ринок України має вирішуватись передусім з урахуванням необхідності підвищення конкурентоспроможності та концентрації українського банківського капіталу, забезпечення його диверсифікації для ефективного фінансування конкурентоспроможних виробництв та процесів модернізації економіки.

У цілому характер та рівень фінансового співробітництва України з ЄС та перспективи її єврофінансової інтеграції залежатимуть від результатів внутрішніх економічних трансформацій, створення умов для стабільного соціального розвитку та зростання національної економіки.



1   2   3


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка