Концепція походження людини



Скачати 66,82 Kb.
Дата конвертації04.12.2016
Розмір66,82 Kb.

Докняжий період

Концепція походження людини

У колі питань, які можна назвати вічними, знаходиться проблема походження людини. Більшість теорій можна звести до трьох груп:

– людину створив Бог (креаціоністська теорія)

– людина походить від мавпи (дарвінізм)

– людина походить від інопланетян (теорія позаземного походження).

Перші дві з указаних версії – старі, третя – наймолодша. Прихильників божественного походження людини іменують креаціоністами, тваринного походження – еволюціоністами, космічного – космістами.


У таксономічній системі Ліннея людина виглядає так:

Світ тварин

Тип хребтових

Клас ссавців

Загін приматів

Надсімейство гоміноїдів

Сімейство гомініди

Рід гомо

Вид сапієнс.


Антропологічна періодизація історії людства

  • Антропологія – наука, що вивчає походження і розвиток людського організму

Період

Характеристика

4 млн років

тому

Австралопітеки (південна мавпа) — перші людиноподібні істоти, які вважають-

ся безпосередніми предками сучасної людини. Розпочали ходити на двох ногах.

З’явилися в Африці

2,5—2 млн

років тому

Homo habilis (людина вміла) — перші розумні істоти, які розпочали виготовляти

знаряддя праці. З’явилися в Африці

1,5 млн років

тому

Homo erectus (людина з прямою ходою), або архантропи (найдавніші люди) — були

першими, хто навчився використовувати вогонь. З’явилися в Африці й розселили-

ся за її межами. Близько 800 тис. років тому архантропи потрапили на територію

сучасної України з півдня Європи

150—100 тис.

років тому

Неандертальці або палеоантропи (давні люди) — були першими людьми, що хова-

ли своїх померлих. З’явилися в Азії, Африці та Європі. Найдавніші людські решт-

ки на українських землях (печера Кіїк-Коба в Криму) належать палеоантропам

40—30 тис.

років тому

Homo sapiens (людина розумна) з’явилася у багатьох регіонах нашої планети. Із по-

явою неоантропів (нових людей), або кроманьйонців — людей сучасного фізичного

типу — завершився процес антропогенезу на Землі та розпочалася історія людства

Археологічна періодизація історії України


Період

Хронологічні межі

Кам’яний вік

Палеоліт, або давній кам’яний вік

Виділяють три етапи палеоліту

— ранній, або нижній

— середній, або мустьє

— пізній, або верхній

Мезоліт, або середній кам’яний вік

Неоліт, або новий кам’яний вік

Близько 80—11 тис. років тому

Закінчився 150 тис. років тому

150—35 тис. років тому

35—11 тис. років тому

10—8 тис. років тому

5—4 тис. років тому

Енеоліт, або мідно-кам’яний вік

4—3 тис. років до н. е.

Бронзовий вік

2 тис. років до н. е-поч. І тис до н. е.

Ранній залізний вік

ІХ ст. до н. е.-ІV ст. н.е.

Археологія — галузь історичної науки, що вивчає минуле за допомогою дослідження речових знахідок.

Магія  (від грецького «чаклунство», «чарівництво») або чари — сукупність прийомів і обрядів, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину.

Фетиши́зм (фр. fetichisme) — одна із ранніх форм релігійних вірувань; поклоніння предметам неживої природи — фетишам, які нібито наділені чудодійною силою. Яскравим прикладом фетишизму у сьогоденні є носіння різноманітних амулетів, оберегів, (наприклад, хрестиків у християн), віра в чудодійність ікон, ідолів тощо.

Анімі́зм (від лат. anima — душа) — віра в існування душі і духів, які керують матеріальним світом.

Тотемíзм віра у містичний зв'язок, тобто «кровну» спорідненість певного роду, племені з якимось видом тварин чи рослин (тотемом). З тотемічними віруваннями пов’язана система специфічних заборон – табу. Це слово можна перекласти з полінезійської буквально як «особливо виділений», «відзначений», а терміном-антонімом є «пот-а», тобто «загальний», «звичайний».

Тотемный стовп з Тотемного парку, Вікторія, Британська Колумбія.

Палеоліт на українських землях


Палеолі́т (від грец. παλαιός — давній і грец. λίθος — камінь) — давня кам'яна доба, найдавніший період людського суспільства. Щодо тривалості палеоліту існують різні думки (від 3 млн. до 100—150 тис. років тому). Кінець палеоліту датується близько 13 тис. років тому (12 000 — 10 000 років до Р. Х.).

Давня кам'яна доба — час життя класичного неандертальця. Європа, Середня Азія і Африка були місцями поширення неандертальців. Антропологічно вони були подібними до сучасної людини кроманьйонця. Тільки у Європі так званий «класичний» неандерталець мав антропологічні відмінності. Неандертальці зникли у 27 000 роках до Р. Х. внаслідок холодів (можливо, ворожнечі з кроманьйонцями, які прибули з Азії в Європу приблизно за 40 тис. років до Різдва Христового). Після 27 тисячоліття до Р. Х. зустрічається тільки сучасна людина кроманьйонець.



Палеоліт на національній монеті, усередині — колесо історії

Палеоліт ділиться на три доби:

Палеоліт ділиться на три доби:

  • Ранній палеоліт (2 500 000 до Р. Х. — 120 000 до Р. Х. , приблизно): Це був час сокири. Людина цієї доби названа антропологами Хомо Хабіліс (Homo habilis) і Хомо Еректус (Homo erectus).
  • Середній палеоліт (300 000 до Р. Х. — 30 000 до РХ , приблизно): Вироблені крем'яні знаряддя. Час кремезних, низькорослих неандертальців.
  • Пізній палеоліт (30 000 до Р. Х. — 10 000 до Р. Х. , приблизно): Людина цієї доби названа кроманьйонець, або сучасна людина.

Риси характеристики

Період

Ранній палеоліт

Середній палеоліт

Пізній палеоліт

Вид людини

Архантроп

Палеоантроп

Неоантроп

Основні заняття

Збирання рослинної їжі, слимаків пташиних яєць. Полювання на дрібних тварин.

Збиральництво. Полювання на мамонтів, диких коней, зубрів.

Збиральництво. Полювання на мамонтів, бізонів, північних оленів. Застосування різних способів полювання

Знаряддя праці

Чопери, ручні рубила

Гостроконечники, скребла

Різці, скребла, ножі, сокири, наконечники списів

Форма об'єднання людей

Первісне людське стадо

Материнський рід

Материнський рід

Відомі стоянки

Усього бл. 30 стоянок: Королеве, Амвросіївка, Кіїк-Коба інші

Усього бл. 200 стоянок: Молодове, Житомирська, Антонівка інші

Усьго бл. 500 стоянок: Мізин, Межиріч, Кирилівська, Молодове, Пушкарі.

Мезоліт на українських землях

Основні заняття

  • Полювання на невеликих тварин та птахів, риболовля, річкове збиральництво (ловля раків і птахів)
  • Здобутки і досягнення

  • Поява луку і стріл — одного з перших механічних пристроїв, винайдених людиною
  • Приручення людиною першої тварини — собаки

Мезолі́т (грец. μέσος - середній і λίθος - камінь), Середня кам'яна доба – епоха кам’яної доби (12,000-7,000 до РХ), що була перехідною між палеолітом і неолітом. Також, деколи вживається назва епіпалеоліт.

Неолітична революція


Неолі́т, Нова́ ка́м'яна доба́ (від грец. νέος — новий і λίθος — камінь) — новий кам'яний вік (X-поч. III тис. до н. е.), що заступив палеоліт і мезоліт та передував мідному віку, заключний період кам'яної доби. Неоліт став особливим етапом в історії України і людства взагалі. Саме з неолітом пов'язаний початок переходу від привласнюючих форм господарства до відтворювальних, створення культурно-історичних областей, в межах яких розповсюджувалися такі інновації, як відтворювальне господарство, кераміка, відтискна техніка розщеплення, шліфування, свердління, різноманітні елементи духовної культури.

Терміном «неолітична революція» англійський археолог Гордон Чайлд визначив зміни, які відбулися в житті людей в епоху неоліту — останньої доби кам’яного віку.


Неолітична революція


Привласнююче господарство – форма господарювання, за якої все необхідне для життя людина бере в природі в готовому вигляді

Неолітична революція – перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства

Відтворююче господарство – форма господарювання, за якої все необхідне для свого життя людина виробляє самостійно

Збиральництво

Полювання

Землеробство

Скотарство

Характерні риси неолітичної революції

  • Поширення нових способів обробки каменю — свердлення, шліфування і пиляння

  • · Перехід від кочового до осідлого способу життя

    · Приручення більшості свійських тварин: биків, свиней, кіз, вівців

    · Виникнення виробництва кераміки, прядіння і ткацтва
  • Перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства: від

  • мисливства і збиральництва до скотарства і землеробства
  • Унаслідок значного збільшення населення помітно зростає кількість і розміри поселень
  • Відбуваються суттєві зміни в духовному світі та світобаченні людини. Помітно прискорюється розвиток людського суспільства

Доба енеоліту (ІV-ІІІ тис. до н. е.)


Мі́дна доба́, енеолі́т, халколі́т (від лат. aeneus — мідний і грец. λίθος — камінь) — назва перехідного часу від неоліту до бронзової доби, яку застосовують археологи в зв'язку з появою й поширенням у той час виробів із міді. Мідні знаряддя вживалися поряд з кам'яними, які переважали. Найдавніші мідні предмети й шматки руди виявлені у ранньоземлеробних поселеннях Передньої Азії (8-5 тисяч років до н. е.). У 4-3 тисячоліттях до Різдва Христового мідні й бронзові знаряддя стали витісняти кам'яні на Стародавньому Сході з 4 тисячоліття до н. е., в Європі — з 3 тисячоліття до н. е. На території України мідний вік датується 4-3 тисячоліттям до н. е. Вищий, порівняно з неолітом, етап розвитку продуктивних сил і виробничих відносин первісного суспільства. Період дальшого удосконалення відтворювальних форм господарства (землеробство, скотарство). Накопичення продукту, зростання суспільних багатств стимулювало міжплемінний обмін. Енеоліт — період консолідації суспільної організації племен, розквіту патріархату, формування великих, спільних за походженням, об'єднань. На території України за часів енеоліту жили племена — носії трипільської, ямної культури тощо.

· Перехідний етап від кам’яного віку до доби металів, період остаточного утвердження домінуючої ролі відтворюючого господарства

· Мідні знаряддя праці поступово витісняють кам’яні, відбувається перехід від мотичного до орного землеробства з використанням тяглової сили (бика)

· Відбувається перший великий суспільний поділ праці — відокремлення скотарства від землеробства. Землероби вели осідлий спосіб життя, будували укріплені поселення, винайшли рало;

скотарі винайшли колісний транспорт, удосконалили зброю, приручили коня

· Поширення у лісостеповій зоні України трипільської культури землеробів, у степовій — середньостогівської культури скотарських племен

Трипільська культура (кінець V тис. до н. е. — середина III тис. до н. е.)


Назва походить від с. Трипілля під Києвом, відкритого в 1893 р. археологом Вікентієм Хвойкою

Характерні риси Трипільської культури

  • Поширена в лісостеповій смузі від Румунського Прикарпаття на заході до Середнього Подніпров’я на сході.
  • На пізньому етапі обіймала територію у 200 тис. км2 і сягала Північного Причорномор’я на півдні. Етнічна належність не встановлена. Відомо понад 3 тисяч поселень та 200 поховальних пам’яток На ранніх етапах поселення були невеликими, складалися із 7—14 жител на площі в 1—2 гектари. Розташовані на берегах річок, схилах долин.
  • Основу господарства складало орне землеробство і скотарство. Вирощували пшеницю, ячмінь, горох.
  • Землеробство було екстенсивним, переложним: один раз на 50—70 років ділянки і поселення переносилися на нові місця. Основу стада складала велика рогата худоба. Дрібну рогату худобу і свиней розводили на м’ясо.
  • Наприкінці V — у першій половині IV тис. до н. е. у межиріччі Південного Бугу та

  • Дніпра виникають протоміста. Усього відомо близько 20 поселень площею

    понад 100 гектарів. Найбільше —Таллянки, де на площі в 450 гектарів

    знаходилося 2800 будівель, у яких мешкало до 14 тис. осіб.
  • Унаслідок екологічної та господарської кризи першої половини III тис. до н. е. трипільська культура розпадається на окремі локальні групи

Доба бронзи


Бро́нзова доба або бронзовий вік, епоха бронзи — історичний період, котрий прийшов на заміну енеоліту (мідна доба) — перехідному періоду після кам'яної доби. Характеризується виготовленням і використанням бронзових знарядь праці і зброї, появою кочового скотарства, поливного рільництва, писемності, рабовласницьких держав (кінець IV — початок I тисячоліття до н. е.). Бронзова доба змінилася залізною добою у I тисячолітті до н. е.

Зброя та інші знаряддя Бронзової доби

Поширення металургії в Старому світі до середини 2 тисячоліття. Темніші області найстарші. Зеленими цятками позначені родовища міді, синіми - олова, червоними - золота. Стрілкою позначені шляхи розповсюдження бурштину.

· Поява бронзи (сплав міді та олова) першого штучного металу, створеного людиною

· Набуває значного розвитку бронзоливарне виробництво, посилюється обмін між племенами

· Триває поглиблення першого суспільного поділу праці. У Лісостепу розвивається орне землеробство, у Степу — пастуше скотарство

· На зміну родовій громаді приходить сусідська, з’являється майнова нерівність

· Посилення ролі батьківського права в роді спричиняє встановлення патріархальних відносин. Відбувається подальше виділення з роду парної сім’ї (усе частіше будуються невеликі житла для однієї родини)

· Зростає рухливість населення завдяки удосконаленню способів пересування водою і суходолом

· Виникають великі етнокультурні утворення. (Український Лісостеп входив до ареалу поширення тшинецько-комарівської культури праслов’ян)

Зміна форм суспільної організації


Період

Основні риси організації

Ранній палеоліт

Первісне людське стадо — невелике нестійке об’єднання первісних людей

Середній палеоліт

Пізній палеоліт

Родова громада — сталий колектив родичів, що мають спільну власність і пра-

цюють разом. Її основою був рід

Мезоліт

Плем’я — група родових громад, які мають спільні мову, територію, вірування, матеріальну та духовну культуру

Неоліт

Енеоліт

Перехід від материнського роду (матріархату) до батьківського (патріархату)

Доба бронзи

Союзи племен — політичні об’єднання кількох племен (за певних умов става-

ли зародками державної організації)

Ранній залізний вік на українських землях


Залі́зна доба (I тис. до н. е.) — період ранньої історії людства, який визначається розвитком металургії і використанням залізних виробів (ножі, сокири, посуд, зброя, прикраси тощо).

Кіммерійський період на території України


Населення Кіммерійці — кочові скотарі іраномовного походження . Носії чорноліської культури — осілі землероби, предки слов’ян (праслов’яни)

Спосіб життя Кочовий. Пересувалися разом зі своїми стадами на великі відстані.

Чоловіки їхали верхи на конях, люди похилого віку, жінки і діти — у кибитках



Осілий. Поселення із 6—10 великих дерев’яних жител (землянки і напівземлянки). Городища, збудовані на мисах річок, були оточені валами з дерев’яним муром, що слугували сховищами під час нападів кочовиків

Основа господарства Кочове скотарство. Провідну роль відігравало конярство. Коні були

основним засобом пересування і забезпечували продуктами харчування



Орне землеробство і присадибне скотарство. Вирощували пшеницю, ячмінь, жито, просо; розводили кіз, вівців, коней, свиней.

Пам’ятки матеріальної культури Поховання в курганах попередніх епох. Знайдено понад 200 поховань кіммерійських вождів і воїнів.

Поселення і городища. На межі зі степом була створена лінія з 12-ти укріплених городищ для захисту від нападів кіммерійців

Скіфи


VII ст. до н. е. Скіфи витіснили кіммерійців зі степів Північного

Причорномор’я



Близько 515 р. до н. е. Війна скіфів проти перського царя Дарія I

Гістаспа. Перемога скіфів



Кінець V—VI ст. до н. е. Розквіт Великої Скіфії

496 р. до н. е. Скіфи здійснили похід за Дунай до Херсонеса

Фракійського



Середина IV ст. до н. е. За правління царя Атея Скіфія

перетворилася на централізовану державу



339 р. до н. е. Війна з македонським царем Філіппом II, у якій Атей

зазнав поразки і загинув



331 р. до н. е. Похід Зопіріона, полководця Александра Македонського,

із 30-тисячним військом проти скіфів та його поразка



Кінець IV — початок III ст. до н. е. Занепад і загибель Великої Скіфії

Кінець III ст. до н. е. Утворення Малої Скіфії зі столицею в Неаполі

Скіфському. Поява сарматів у Північному Причорномор’ї



Основні події історії скіфів

Сармати


Сармати — назва кочових племен, які в

III ст. до н. е. — IV ст. н. е.

заселяли територію степів від Західного Казахстану до Дунаю.

Готи

  • Го́ти (готською мовою: gutans — Гутанс, лат. Gothi, Got(h)ones, дав.-гр. Γότθοι) — група східногерманських народів, які протягом II-VIII ст. відігравали значну роль в історії ранньосередньовічної Європи.
  • Це були германські племена, ймовірно, південно-скандинавського походження (деякі з вчених-археологів не підтримують цього твердження), які розмовляли на східногерманській готській мові (для якої готський єпископ Вульфіла в IV ст. розробив готську писемність).
  • На початку нашої ери вони мігрували з півдня Балтики до Чорного моря та Дунаю, досягнувши кордонів Римської імперії та утворивши одне з перших державних утворень на території сучасної України - державу Ойум.

Гуни


Вперше про народ гунів повідомив видатний географ, астроном та математик Клавдій Птолемей, який жив і творив у середині II ст. н. е. У своїй «Географії», що базувалася на дослідженнях його попередників, він розташував хунів (Chuni) між роксоланами і бастарнами (останні мешкали в Карпатах).[1] Описуючи Північне Причорномор'я під назвою «Європейська Сарматія», Птолемей зокрема пише: «…між бастарнами і роксоланами живуть хуни». Бастарни тоді населяли Карпати, а на лівому березі Дніпра жило сарматське плем'я — роксолани. Як бачимо, гуни тоді займали південь Правобережної України. У переліку племен Європейської Сарматії Птолемей перераховує ще одне окреме гунське плем'я — савари.[2].

Перша письмова згадка про гунів, що відноситься до 124 року, є у Діонісія Перієгета, який повідомляє про прибуття гунського вождя Гуннора на західний берег Каспійського моря[Джерело?]. Обширні розвідки про європейських гунів, що дійшли до нашого часу, написали Амміан (кінець IV ст.), Пріск (середина V ст.) та Йордан (середина VI ст.). Дещо можна віднайти у працях Прокопія (середина VI ст.).

Гунисхідноєвропейський народ ІІ-VIII ст. невизначеного походження.

Імперія гунів станом на 453 рік

Атила. Так уявляли гунського правителя середньовічні художники

"Бій гунів з аланами, малюнок Johann Nepomuk Geiger (1873 рік). Так уявляли собі гунів художники XIX століття

Кий з батьком приймають гунських послів. 450 рік.

Анти


Áнти — група ймовірно слов'янських племен, що згадується візантійськими авторами з 4 ст. до початку 7 ст.

Походження терміну має різні гіпотези. Частина дослідників (Олексій Шахматов) утотожнювала антів з усім східним слов'янством, інші — з його південною частиною. Деякі вчені вважають, що візантійці називали антами ту частину східних слов'ян, що в 4-7 століттях були об'єднані в міцному міжплемінному союзі, який умовно називають Антський союз. Див.: "Стадичі" (уривок "Анти")

Територія антів охоплювала переважно лісостепову зону Східної Європи. Археологічно анти представляють собою пеньківську культуру.

За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром. За Прокопієм, їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході — долини Дунаю (Маврікій).

Слов'яни — східна група індоєвропейських народів VI столітті.

Античні міста-колонії у Північному Причорномор’ї


Основні пояснення причин заснування греками колоній

Причина

Пояснення

Демографічна

Зростання населення внаслідок демографічного вибуху спричинило переселенські рухи

Торговельна

Пошуки нових ринків збуту своїх товарів

Сировинна

На нових землях греки шукали продукти і сировину, яких не вистачало на батьківщині (зерно, метали, будівельний ліс тощо)

Соціальна

Переселення греків на нові землі відбувалося унаслідок соціально-політичних конфліктів: ті, хто програв, — переселялися в інші землі

Воєнна

До пошуку нових земель греків примушувала агресія лідійців та персів

Етнічна

Переселенський рух спричиняли міжетнічні конфлікти різноплемінного населення грецьких полісів

Особливості грецької колонізації Північного Причорномор’я


Носила мирний характер. На початку колонізації стосунки з місцевим населенням були мирними; греки селилися лише на незайнятих територіях

•Мала аграрний характер. У колонізації греками Північного Причорномор’я переважала не торговельна, а аграрна форма

•Незалежність відносно метрополії. Засновані колонії були незалежними від тих міст, з яких походили переселенці. Відносини між ними базувалися на рівноправних засадах

•Поєднання стихійного і планового характеру. Переселення на нові землі відбувалося організовано. Проте відсутність регулярного розпланування міст-колоній (усіх, крім Херсонеса) свідчить про її подальший стихійний розвиток

Особливості господарського життя античних міст-колоній Північного Причорномор’я


Провідна галузь — виробництво зерна (пшениця, ячмінь, просо, жито)

Розвиток садівництва і городництва. Великих масштабів набуло

виноградарство, яке стало основою виноробства

•Розвиток тваринництва: розведення биків, коней, кіз, вівців, ослів, свиней, курей,

качок

Було поширене залізоробне, ювелірне, склоробне виробництво, будівельна

справа. Найбільшого розвитку набуло керамічне виробництво

•Розвиток домашніх ремесел: чинбарство, прядіння, різьблення по дереву і

кістці

Головні промисли: рибальський, мисливський і солевидобувний

•Колонії вели торгівлю з місцевими племенами (продавали зброю, тканини,

кераміку, ювелірні вироби, вино тощо) і Східним Середземномор’ям (вивозили

зерно, худобу, шкіру, пушнину, рабів )

Торгівля з місцевою людністю мала переважно обмінний характер, у колоніях

використовувалися гроші

Органи влади Античними містами-державами


На початку свого існування грецькі міста були рабовласницькими республіками. Право брати участь в управлінні містом мали лише вільні громадяни-чоловіки з 25 років. Жінки, іноземці, раби були позбавлені виборчих прав. Уся законодавча влада в містах зосереджувалася в руках народних зборів, до яких мав право ввійти будь-який громадянин міста; виконавча — у руках ради міста, яка обиралася на однорічний термін.

Коло питань, які розв'язували народні збори:

· укладання миру чи оголошення війни;

· взаємовідносини із сусідами;

· грошовий обіг та сплата мита;

· надання статусу «громадянина міста» іноземцям;

· нагородження громадян за особливі заслуги.

Рада міста (сенат) виконувала такі функції:

· подання питань для розгляду народними зборами;

· контроль за діяльністю виконавчих органів;

· розгляд кандидатур претендентів на державні посади.

До ради міста входили :

- суд присяжних
  • базилевс — головний жрець міста
  • виконавчу владу здійснювали різноманітні колегії, найвпливовішою з яких була колегія архонтів (їй підпорядковувалися всі інші колегії).

Причини занепаду античних міст-колоній Північного Причорномор’я


•Загальна криза, яка із середини

III ст. н. е. охопила античну

цивілізацію і, зокрема, спричинила

занепад колоній

•Посилення натиску варварів

(III ст. н. е. — готи, IV ст. н. е. — гуни), які

двома хвилями пройшлися Північним

Причорномор’ям

Вплив античних міст-колоній Північного Причорномор’я на розвиток сусідніх народів


•Місцеве населення отримало можливість прилучитися до передових для свого часу надбань античної цивілізації

•Знайомство з демократичним устроєм грецьких полісів вплинуло на державотворчі традиції народів українських земель

•Місцева людність залучалася до товарно-грошових відносин, ознайомилася з новаціями, які використовували греки в ремеслі та сільському господарстві

•Виникнення античних міст-колоній започаткувало процес урбанізації (зростання міст і міського населення) Північного Причорномор’я

•Наприкінці I ст. н. е. античні міста-колонії стали одним зі шляхів поширення на українські землі перших паростків християнства

Основні етапи становлення слов’янської етнічної спільноти


Етап

Загальна характеристика

4000—1200 рр. до н. е.

Перше велике переселення народів. За доби бронзи внаслідок розселення індоєвропейців в українському Лісостепу набуває поширення культура шнурової кераміки (кінець III — перша половина II тис. до н. е.). Її носії були пред ками германців, балтів і слов’ян

ХV—ХI ст. до н. е.

Поширення в українському Лісостепу, Поліссі, а також південно-східній частині сучасної Польщі тшинецько-комарівської культури праслов’ян — попе-

редників східних і західних слов’ян

ХI—IХ ст. до н. е.

Формування на українських землях білогрудівської культури праслов’ян,

що успадкували традиції тшинецько-комарівської людності

IХ—VII ст. до н. е.

Носії чорноліської культури в центральній частині українського Лісостепу

продовжують традиції культури білогрудівської спільноти

VII—III ст. до н. е.

Скіфів-орачів, яких Геродот називав серед народів Великої Скіфії, що заселяли Лісостеп, уважають нащадками праслов’ян-чорнолісців

Кінець III ст.

до н. е.— II ст. н. е.

Існування зарубинецької культури землеробів українського Лісостепу. За-

вершення процесу становлення слов’янства

Зарубинецька культура (III ст. до н. е. — II ст. н. е.)


Культура раннього залізного віку. Назва походить від

с. Зарубинці на Київщині, яке

в 1899 р. відкрив В. Хвойка
  • Була поширена на території Середнього і Верхнього Подніпров’я, охоплювала площу близько 500 тис. км2.
  • Відомі заплавні та мисові поселення, іноді захищені валами та ровами. Селища розташовувалися гніздами, віддаленими одне від одного. Кожне гніздо складалося з 10—15 поселень, які належали одному племені.
  • Гончарам зарубинецької культури був відомий ручний гончарний круг.
  • Розвинуте металообробне виробництво. Із заліза виготовляли знаряддя праці та зброю. Нині археологами відкрито близько 500 поселень і 1000 поховань.
  • Етнічна приналежність носіїв зарубинецької культури ймовірно слов’янська. Займалися орним землеробством, присадибним скотарством, мисливством і рибальством.

  • - Археологічні знахідки свідчать, що зарубинці підтримували

    регулярні торговельні зв’язки з античними містами-колоніями

    Північного Причорномор’я
  • Із другої половини I ст. н. е. території, заселені зарубинцями,

  • опинилися в зоні експансії сарматів. Це змусило основну

    масу слов’ян залишити освоєні землі й відійти у Верхнє

    Подніпров’я і Південне Побужжя

Слов’яни під владою готів та гунів (друга половина ІІ ст. — V ст.)


Кінець II —початок

III ст.

Друга половина

II ст.

Остання третина

IV ст.

V ст.

Розпад заруби-

нецької спільноти

внаслідок наступу

з пониззя Вісли

германських пле-

мен (готів, гепідів,

вандалів та ін.) на

київську (Подніпров’

я) і зубрицьку

(Верхнє Подністров’

я) культури

У Надчорномор’ї поширюється черняхів-

ська культура, яка включає слов’янські,

готські, фракійські

та сарматські елемен-

ти. Загалом відповідає переддержавному

утворенню — гот-

ській імперії Герма-

наріха

Занепад черня-

хівської культури

внаслідок навали

гунів. Більшість

готів переселилася

на Середній Дунай.

Слов’яни визнають владу гунів і починають освоєння

нових територій,

звільнених від готів

Виникнення нових

слов’янських куль-

тур — пеньківської

(її носіїв тогочасні

історики називали

антами), празько-

корчацької (ототожнюється зі склавинами),

колочинської (не

згадується у візантій-

ських джерелах)

Риси слов’янської спільноти в V—VII ст.


· Єдиний тип ведення господарства, в основу якого було закладено підсічне \

орне землеробство, що доповнювалося присадибним тваринництвом

· Розвинуте ремесло і торгівля. Особливо помітні успіхи в залізовидобуванні й

металообробці. Набула поширення внутрішня і зовнішня (особливо з Візантією)

торгівля

· Розташування поселень невеликими гніздами, кожне з яких складалося з

кількох селищ, розташованих на невеликій відстані. Селища не укріплювалися.

У них проживало від 5 до 15 сімей-домогосподарств

· Основний тип житла — квадратна напівземлянка зі зрубними або стовповими

стінами довжиною 3—4 м, у якій мешкала одна сім’я. Для приготування їжі та

обігріву використовувалася кам’яна або глиняна піч, розташована в кутку оселі

· Суспільство перебувало на етапі розкладу первісної рівності, формування

племінної військової таристократії і перших племінних центрів

· На відміну від попередніх часів у V—VII ст. слов’яни стають більш войовничими,

схильними до захоплення сусідніх земель

Велике слов’янське розселення V—VII ст.


Період

Характерні риси

Початок V ст.

Слов’янські племена антів і склавинів визнають владу гунів і освоюють землі,

полишені готами

453 р.

Смерть вождя гунів Аттили. Розлад гунського об’єднання племен. Активізація

переселенських рухів племен, раніше підвладних гунам

VI ст.

Початок Балканських війн — військової експансії антів і склавинів проти Ві-

зантійської імперії. Спочатку вони обмежувалися окремими нападами, а із се-

редини століття оселяються за Дунаєм

VI—VII ст.

Просування слов’ян на північний схід. Формування слов’янських племінних

Союзів у верхів’ях Дніпра (кривичі) і в басейні оз. Ільмень (ільменські словени)

Кінець VI — по-

чаток VII ст.

Активізація переселенських рухів слов’ян у північно-західному напрямку. Ви-

никнення у Центральній Європі слов’янської «держави Само»

Близько VII ст.

Слов’яни з Подунав’я рухаються далі двома потоками: анти — углиб Балкан-

ського півострова, а склавини — уверх по Дунаю

Кінець VII ст.

Унаслідок розселення формуються східні, західні та південні слов’янські союзи

племен

Історичне значення великого переселення народів «започаткувало поділ слов’ян на ті етнічні

групи, які, залежно від історичних обставин, заклали основи процесів формування сучасних

слов’янських народів» (В. Баран).


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка