Концепція удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейськи Х



Скачати 467,94 Kb.
Сторінка1/5
Дата конвертації20.01.2017
Розмір467,94 Kb.
  1   2   3   4   5
національнА комісія зі зміцнення демократії та

утвердження верховенства права

Концепція



удосконалення судівництва ДЛЯ

утвердження справедливого суду

в Україні

відповідно до європейських стандартів


Ухвалено на шостому пленарному засіданні Комісії

(м. Київ, 22 березня 2006 року)


З М І С Т


Концепція 1

Розділ I мета та завдання концепції 3

Розділ II Завдання подальшого розвитку правосуддя 7

Розділ III Система судів 9

Розділ IV Судочинство 13

Розділ V Статус професійних суддів 16

Розділ VI Добір і кваліфікація суддів 17

Розділ VII Дисциплінарна відповідальність суддів 20

Розділ VIIІ Суддівське самоврядування 22

Розділ IХ Забезпечення діяльності судів 23

Розділ X Суміжні інститути 25


Розділ I. Мета та завдання Концепції 3

Розділ II. Завдання подальшого розвитку правосуддя 7

Розділ III. Система судів 9

Розділ IV. Судочинство 13

Розділ V. Статус професійних суддів 16

Розділ VI. Добір і кваліфікація суддів 17

Розділ VII. Дисциплінарна відповідальність суддів 20

Розділ VIIІ. Суддівське самоврядування 22

Розділ IХ. Забезпечення діяльності судів 23

Розділ X. Суміжні інститути 25



Розділ I
мета та завдання концепції



Метою Концепції є забезпечення становлення в Україні судівництва як єдиної системи судового устрою та судочинства, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і гарантує право особи на справедливий суд.
Завданнями Концепції, що випливають з її мети, є:


  • створити цілеспрямовану, науково обґрунтовану методологічну основу розвитку правосуддя в Україні на найближчі десять років;

  • окреслити шляхи вдосконалення законодавства у цій сфері;

  • напрацювати заходи для усунення негативних тенденцій, що мають місце внаслідок непослідовності здійснення попередньої судової реформи;

  • забезпечити доступне та справедливе судочинство, прозорість діяльності судів, оптимізацію системи судів загальної юрисдикції;

  • посилити гарантії незалежності суддів;

  • якісно підвищити фаховий рівень суддівського корпусу;

  • підвищити статус суддів у суспільстві;

  • істотно поліпшити умови професійної діяльності суддів;

  • радикально поліпшити стан виконання судових рішень;

  • створити можливості для розвитку альтернативних (позасудових) способів розв’язання спорів.

Судову реформу в Україні започатковано в часи здобуття державної незалежності. Головна мета на той час полягала в тому, щоб утвердити судову владу як незалежну гілку влади в рамках системи поділу влади у демократичному суспільстві. Незважаючи на позитивні здобутки на цьому шляху, процес становлення незалежного судівництва в Україні супроводжувався суперечливістю та непослідовністю. Далися взнаки також консерватизм у підходах до реформування та брак чіткого бачення того, якою має бути судова система в державі, що керується верховенством права. Тому на даний час українські суди ще не стали дієвим інститутом захисту прав людини, рівень довіри до них з боку суспільства лишається вкрай низьким. Головними причинами такого стану є:




  1. Відсутність системного й узгодженого бачення

подальшого здійснення судової реформи
Концепція судово-правової реформи 1992 року, відігравши важливу роль у становленні судової влади в Україні, практично втратила значення програмного документа після прийняття Конституції України 1996 року, хоча деякі положення Концепції тривалий час зберігали свою актуальність. У Конституції України систему правосуддя окреслено у загальному вигляді, визначено лише засади її організації та діяльності. Українська держава за десять років не спромоглася виробити та законодавчо закріпити чітке і системне бачення стратегії реформування правосуддя.
2. Невідповідність системи судів загальної юрисдикції вимогам

Конституції України, видам та стадіям судочинства
В рамках існуючої системи судів загальної юрисдикції неповністю враховано конституційні засади її організації. Нераціональна побудова системи судових установ та розподіл між ними юрисдикції нерідко спричиняють розгляд спору різними судами одного рівня та несправедливе обмеження права на оскарження судових рішень в окремих категоріях справ. Досі не завершено формування цілісної системи адміністративних судів, обов’язком яких є захист прав та свобод особи у її відносинах із суб’єктами владних повноважень.
3. Незавершеність реформи процесуального права
Справедливе судочинство та належний захист прав і свобод людини можливі лише за наявності досконалого процесуального законодавства. Проте кримінальне судочинство в Україні залишається не реформованим ще з радянських часів: Кримінально-процесуальний кодекс 1960 року, незважаючи на деяке оновлення, не відповідає вимогам захисту прав людини відповідно до європейських стандартів. Господарські суди розглядають спори за правилами, що не відповідають сучасним тенденціям розвитку цивільного судочинства. Незважаючи на ухвалення Кодексу адміністративного судочинства, досі не прийнято закон про адміністративні процедури, де було б визначено стандарти відносин особи з органом влади (посадовою особою), додержання яких мають перевіряти адміністративні суди.

4. Перевантаженість судів та недостатня прозорість їхньої діяльності


Внаслідок недосконалості судових процедур, а також не завжди виправданого розширення компетенції судів, зокрема щодо розгляду питань про так звані адміністративні правопорушення, судді не мають можливості своєчасно і якісно розглядати справи. Нерідкою практикою стало необґрунтоване повернення позовних заяв, зволікання розгляду справ та ухвалення судового рішення поза межами розумних строків. Відсутність ефективної системи правової допомоги, зокрема, безоплатної для малозабезпечених, істотно перешкоджає доступу до правосуддя. Досі не існує чіткого механізму відповідальності судів за тяганину під час розгляду справ, а також суддів за некваліфіковане здійснення суддівських функцій. Нераціонально розподілено штатні суддівські посади між судами, що є причиною перевантаження одних судів і недовантаженості інших.
Інформація про порядок звернення особи до суду є недостатньо відкритою, часом незрозумілою, а отже – недоступною. Тексти судових рішень переважно є недоступними для осіб, які не були залучені до справи, але інтересів яких рішення безпосередньо стосується. Рішення судів нижчого рівня практично не публікуються. Через брак приміщень для проведення судових засідань, судді часто розглядають справи у робочих кабінетах. Має місце практика здійснення судочинства з порушенням принципів відкритості (публічності) судового процесу. Не забезпечено повсюдно фіксації судового процесу технічними засобами.
5. Чинники, що перешкоджають незалежності судді
Процедура добору суддів є непрозорою, що може створювати сприятливі умови для зловживань та залежності суддів від посадових осіб, задіяних у цій процедурі. Немає чітко встановленої законом системи визначення суддівської винагороди. Неналежний рівень матеріального забезпечення суддів зумовив непривабливість посади судді для висококваліфікованих юристів. Водночас наявність сприятливих умов для одержання на цій посаді певних вигод, сумнівних з точки зору законності, перетворює ці посади на привабливі для осіб, цілі яких не мають нічого спільного із неупередженим правосуддям.

Судді, що перебувають на адміністративних посадах, здійснюють не властиві для посади судді адміністративно-господарські функції. Голови судів розподіляють справи між суддями, формують колегії суддів для розгляду справ, мають вплив на вирішення питань кар’єри та соціального забезпечення суддів (відпустки, премії тощо). До того ж встановлена законом процедура призначення на посади голови суду та заступника голови суду не відповідає положенням Конституції України.

Нерідко при ухваленні рішень на суддів чиниться тиск як з боку представників органів влади, так і зацікавлених осіб. Недосконала процедура відкриття провадження у кримінальних справах щодо суддів дозволяє використовувати її для впливу на них зі сторони обвинувачення.

Великою загрозою для незалежності суддів є недостатній рівень їх матеріального та соціального забезпечення, особливо у місцевих судах, а також неналежне фінансування судів, що змушує суди вишукувати інші можливості для забезпечення потреб у якісному здійсненні правосуддя.


6. Неналежний рівень кваліфікації значної частини суддівського корпусу та малоефективність системи професійної відповідальності суддів
На посаду судді не завжди призначаються особи, які мають достатній освітній рівень та високі професійні і моральні якості. Не створено належної системи підготовки та перепідготовки суддів. Неефективна система відповідальності суддів в одних випадках дозволяє їм уникати професійної відповідальності, а в інших – створює сприятливі умови для здійснення тиску на тих суддів, які у своїй діяльності виявляють незалежність і принциповість.
7. Недостатнє фінансування судової влади
Усталилася практика закладати в Державний бюджет України видатки на утримання судової влади, які є значно меншими від необхідних для забезпечення реальних потреб судів, особливо тих, що пов’язані зі здійсненням правосуддя. Державне мито, яке сплачується за звернення до суду, не спрямовується безпосередньо на потреби судів. Здебільшого його розмір є надто низьким. Незважаючи на те, що роль і функції судів та навантаження на них радикально змінилися, методика визначення щорічних видатків на їхнє утримання не зазнала істотного покращення.
8. Неефективність системи виконання судових рішень
Існуюча система виконання судових рішень є малоефективною. Фактично відсутня система контролю за діяльністю державної виконавчої служби. Європейський суд з прав людини у рішеннях проти України найчастіше констатує порушення права на справедливий суд внаслідок невиконання рішень національних судів.

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка