Концепція удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейськи Х



Скачати 467,94 Kb.
Сторінка2/5
Дата конвертації20.01.2017
Розмір467,94 Kb.
1   2   3   4   5


Розділ II
Завдання подальшого розвитку правосуддя



Завданням подальшого розвитку правосуддя є реальне утвердження верховенства права у суспільстві і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді. Сутність верховенства права визначає постулат, за яким права людини та основоположні свободи є тими цінностями, що формують зміст і спрямованість діяльності держави. Одначе верховенство права так і залишатиметься теоретичною доктриною, позбавленою практичного значення, допоки судді не керуватимуться принципом верховенства права у своїй професійній діяльності.

Подальший розвиток правосуддя в Україні має бути спрямований на забезпечення:




  • доступності правосуддя;

  • справедливої судової процедури;

  • незалежності, безсторонності та професіоналізму суддів;

  • юридичної визначеності, єдності судової практики й відкритості судових рішень;

  • ефективності судового захисту.


1. Доступність правосуддя
Вільний доступ до правосуддя є конституційним правом особи і основою справедливого судочинства. Принцип вільного доступу до правосуддя покладає на суди обов‘язок не відмовляти у розгляді справ компетентної юрисдикції з метою захисту порушеного права, свобод та інтересів особи, передбачає територіально зручне місцезнаходження судів, наявність достатньої кількості судів і суддів на території України. Судові витрати, які несе особа, не повинні бути перешкодою для судового захисту її прав. Вимогу про доступність правосуддя буде дотримано лише тоді, коли буде створено ефективну систему надання правової допомоги, а особливо – малозабезпеченим. Правосуддя не стане доступним, якщо система судів лишатиметься складною та незрозумілою для особи щодо визначення компетентного суду для вирішення її справи. Однією з важливих умов доступності правосуддя є поінформованість особи про організацію і порядок діяльності судів. При цьому доступність до правосуддя не виключає можливості для особи вирішити свій спір у позасудовому порядку. Держава повинна сприяти розвиткові таких недержавних інституцій, як третейські суди, медіатори тощо, які допомагають залагодити спір, не доводячи його до суду.
2. Справедлива судова процедура
Вимога справедливої судової процедури є визначальним складником верховенства права. Така процедура має бути створена на засадах законності, рівності учасників процесу перед законом і судом, змагальності, диспозитивності, гласності, відкритості та обов’язковості виконання судових рішень. Будь-яке відхилення від цих засад можливе лише як виняток і лише в передбачених законом випадках. Правосудність судового рішення визначається згодою з ним сторін, а також наявністю права на оскарження та перегляд рішення в суді вищої інстанції. Правила судочинства не повинні бути переобтяжені формальностями. Для забезпечення права особи на швидке поновлення своїх прав, особливо у нескладних справах, судову процедуру доцільно спростити там, де спрощення не порушуватиме інтересів сторін у справедливому вирішенні їхньої справи. Потрібно передбачити ефективні механізми для запобігання недобросовісному використанню учасниками судочинства своїх процесуальних прав, а також відповідальність за невиконання процесуальних обов’язків.
3. Незалежність, безсторонність (неупередженість) та професіоналізм суддів
Неодмінною умовою справедливого судочинства є незалежність, безсторонність (неупередженість) та професіоналізм судді. Система добору кандидатів на посаду судді, престижність і авторитет посади судді мають бути такими, що забезпечать формування висококваліфікованого і високоморального корпусу суддів. Подальша спеціалізація судів і суддів сприятиме якісному вирішенню судових справ. Організація судової системи і судочинства повинна запобігати будь-яким спробам чинити тиск на суддів та виникненню найменших сумнівів щодо неупередженості та професіоналізму суддів. Механізм відповідальності суддів має гарантувати ефективне і своєчасне реагування на прояви їхнього свавілля чи некомпетентності.
4. Юридична визначеність, єдність судової практики й

відкритість судових рішень
Судові рішення мають відповідати критеріям юридичної визначеності та єдності практики. Цього треба досягати незалежно від якості законодавства, яке, не виключено, може бути нечітким, суперечливим або таким, що містить прогалини. Суд, застосовуючи положення закону, повинен враховувати цілі та намір законодавця, інтерпретувати його виходячи з принципу верховенства права. Відкритий доступ до судових рішень повинен стати однією з найефективніших форм контролю громадськості за діяльністю судової влади, що сприятиме однаковому застосуванню законів і передбачуваності результатів вирішення аналогічних справ. Повинні бути передбачуваними і юридичні наслідки ухваленого судового рішення для особи. Обмеження щодо відкритості судових рішень може встановлювати лише закон і лише в інтересах нерозголошення конфіденційної інформації про особу чи таємниці, що охороняється законом.
5. Ефективність судового захисту
Вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Судовий захист не може вважатися дієвим, а діяльність суду позбавлена сенсу, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.


Розділ III
Система судів


Правильно організована система судів є однією з гарантій справедливого та ефективного судочинства. Існуюча система судів загальної юрисдикції потребує вдосконалення з метою реалізації засад, визначених Конституцією України, вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення права на судовий захист та положень нового процесуального законодавства.

Систему судів загальної юрисдикції має бути побудовано на основі принципів:
- спеціалізації (відповідно до якого суди мають бути організовані виходячи з особливостей предмета судових справ за відповідною юрисдикцією та із зумовленого цими особливостями виду судочинства);

- територіальності (відповідно до якого суди мають бути утворені так, щоб їхня юрисдикція охоплювала певну територію країни виходячи з потреби наближення судочинства до людини);

- інстанційності – (відповідно до якого суди мають бути організовані так, щоб забезпечити право на перегляд судового рішення у суді вищого рівня).

1. Спеціалізованою має бути вся система судів загальної юрисдикції, а не лише окрема її частина. Поділ загальної юрисдикції на окремі види спеціалізованих юрисдикцій покликаний підвищити оперативність і якість вирішення судових справ. Спеціалізація судів має відбуватися за галузевою ознакою та обумовленим нею видом судочинства. Це дозволяє вирізняти в межах загальної юрисдикції – цивільну, кримінальну, адміністративну, а також господарську як особливий різновид цивільної юрисдикції. Тож, на початковому етапі реформи загальні суди доцільно визнати спеціалізованими з розгляду цивільних, кримінальних, а також адміністративних справ, підсудних місцевим загальним судам. Поряд із загальними судами діють суди окремих судових юрисдикцій – господарські та адміністративні. У подальшому – на наступному етапі реформи – необхідно запровадити спеціалізацію судів з поділом на цивільні, кримінальні та адміністративні; у цих судах необхідно запровадити спеціалізацію суддів (колегій суддів, палат з розгляду окремих категорій справ) у тому числі за суб’єктною ознакою (наприклад, у справах щодо неповнолітніх).
2. Територіальну організацію місцевих та апеляційних судів не потрібно жорстко прив’язувати до адміністративно-територіального поділу. Її слід визначати виходячи з об’єктивних критеріїв, спрямовуючи на забезпечення наближеності місцевих і апеляційних судів до людини та водночас незалежності суддів від місцевої влади. Юрисдикцію кожного суду одного рівня доцільно поширити на територію з приблизно однаковою кількістю населення. Місцезнаходження суду необхідно визначати з урахуванням транспортних зв’язків. У найменуванні місцевих та апеляційних судів слід використовувати назву населеного пункту за їх місцезнаходженням.

Оптимальне поєднання критеріїв доступності судів і незалежності суддів породжує необхідність запровадити дворівневу структуру місцевих судів. На найбільш наближеному до людей рівні – район чи місто – діють місцеві суди, які вирішують у першій інстанції цивільні, нескладні кримінальні та адміністративні справи відповідно до спеціалізації суддів. У разі утворення кількох судів у містах із районним поділом недоцільно прив’язувати їхню юрисдикцію до території району, оскільки рішення органу місцевого самоврядування про реорганізацію районів змушуватиме змінювати кількість таких судів, хоч об’єктивної потреби в цьому не буде. Організація судів не повинна залежати від місцевого самоврядування. У місті з районним поділом можуть бути утворені дільничні суди з визначенням територіальних меж їхньої юрисдикції.

Для другого рівня організації місцевих загальних судів слід утворити (шляхом виокремлення з існуючих загальних апеляційних судів) окружні кримінальні суди для розгляду кримінальних справ, які зараз підсудні апеляційним судам як судам першої інстанції, та інших категорій складних кримінальних справ. У цих судах повинен функціонувати суд присяжних. Реалізація цього підходу забезпечить більш професійне здійснення правосуддя у кримінальних справах внаслідок поглиблення спеціалізації судів, а також позбавить апеляційні загальні суди не властивих таким судам функцій суду першої інстанції. З цих міркувань відпадає потреба у створенні Апеляційного суду України. Це дасть можливість уникнути значних витрат на конвоювання підсудних, яких утримують під вартою, та витрат, пов‘язаних з викликом учасників кримінального судочинства. Утворення окружних кримінальних судів стане першим кроком до створення системи спеціалізованих кримінальних судів.

Місцеві спеціалізовані суди доцільно утворювати в межах області або частини її території. Ці суди мають бути здатними забезпечити оперативне, кваліфіковане та неупереджене вирішення у першій інстанції складних справ, зокрема тих, у яких високою є ймовірність тиску на суддів.

Апеляційні суди мають діяти або в межах усієї території однієї області, або в межах частини території однієї області, або в межах території декількох областей – залежно від потреб кожного виду судочинства.

Кількість посад суддів у місцевих та апеляційних судах доцільно визначити на основі розрахунку середньої кількості судових справ, яка припадає на відповідну територію, поділеної на норматив навантаження на одного суддю. Норматив навантаження має залежати від кількості судових справ, правильному вирішенню яких суддя може приділити достатню увагу.


3. Інстанційна організація судів повинна забезпечити правосудність рішення. Особі має бути гарантоване право на перегляд її справи судом апеляційної інстанції з огляду на правильність встановлення фактів і застосування права. Виходячи з необхідності однакового застосування права на всій території України учасник судового процесу після апеляційного розгляду справи повинен бути наділений правом оскаржити судові рішення першої та апеляційної інстанцій до суду касаційної інстанції (відповідного вищого суду) щодо правильності застосування права, крім випадків, встановлених законом.

Систему судових інстанцій необхідно організувати, зважаючи на те, що учасникам судочинства потрібно забезпечити рівні права на оскарження судових рішень. А для цього потрібно, щоб кожен суд виконував функції лише однієї інстанції: місцеві суди – першої інстанції, апеляційні суди – апеляційної інстанції, вищі суди – касаційної інстанції, Верховний Суд України – касаційної інстанції у виняткових випадках.

Такий підхід зумовлює необхідність утворення в системі загальних судів Вищого цивільного суду (як касаційної інстанції для справ цивільної юрисдикції) та Вищого кримінального суду (як касаційної інстанції для справ кримінальної юрисдикції).

У разі виявлення різного застосування норми права судами окремих спеціалізованих юрисдикцій та в інших виняткових випадках, визначених законом, правосудність судових рішень повинен має забезпечувати найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції – Верховний Суд України.


4. У судовій системі України не повинно бути такого виду, як військові суди. Судді військових судів мають особливий статус (зокрема: перебувають на військовій службі; мають військові звання; отримують доплати за військові звання), що суперечить принципу єдності статусу суддів. Усе це є несумісним з вимогами щодо незалежності та безсторонності судді і не відповідає європейським стандартам, як їх витлумачив Європейський Суд з прав людини.

До повного скасування інституту військових судів ці суди можуть зберігатися лише як суди кримінальної юрисдикції для розгляду справ про військові злочини у першій інстанції. Особливості діяльності судів у воєнний час та у зв`язку з перебуванням підрозділів Збройних Сил України за кордоном необхідно визначити законом.


5. У сфері розвитку адміністративної юстиції першочерговим кроком має стати завершення формування системи адміністративних судів на чолі з Вищим адміністративним судом України. Необхідно прискорити утворення апеляційних адміністративних судів та окружних адміністративних судів, зокрема, забезпечити їх належними приміщеннями, а також призначити та обрати суддів до їхнього складу. З метою забезпечення незалежності суддів від впливу місцевої влади територіальна юрисдикція цих судів не повинна бути жорстко прив’язаною до адміністративно-територіального устрою. Окружні адміністративні суди необхідно утворити в межах території області або частини її території з урахуванням чисельності населення та транспортних зв’язків. Потрібно законом встановити спеціальні вимоги до кандидатів на посаду судді адміністративного суду виходячи з особливостей предмету адміністративної юрисдикції.

6. У майбутньому на основі загальних судів необхідно окремо утворити кримінальні суди, а на основі загальних та господарських судів – цивільні суди. Таким чином, систему судів загальної юрисдикції складатимуть: цивільні, кримінальні та адміністративні суди. Цивільні суди розв’язуватимуть усі приватноправові спори за правилами цивільного судочинства; адміністративні суди в порядку адміністративного судочинства – публічно-правові спори, крім справ конституційної та кримінальної юрисдикцій; кримінальні суди вирішуватимуть справи про кримінальні правопорушення за правилами кримінального судочинства. Найдоступніші для населення місцеві суди районного рівня і надалі розглядатимуть нескладні цивільні, адміністративні та кримінальні справи.
7. Конституційний Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції. Конституційну процедуру його формування змінювати недоцільно, але на законодавчому рівні потрібно запобігти ситуаціям, коли дієздатність Конституційного Суду залежить від одного з органів, до повноважень яких належить формування його складу. Слід також визначити законом процедуру конституційного судочинства.

1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка