Концепція удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейськи Х



Скачати 467,94 Kb.
Сторінка5/5
Дата конвертації20.01.2017
Розмір467,94 Kb.
1   2   3   4   5

Розділ VII
Дисциплінарна відповідальність суддів

З метою запобігання дискредитації судової влади через неналежне виконання суддею професійного обов`язку необхідно вдосконалити систему дисциплінарної відповідальності суддів.


1. Підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності потрібно чітко визначити законом, щоб суддя, який вчинив дисциплінарний проступок, не міг уникнути відповідальності. Доцільно, щоб суддю можна було притягнути до відповідальності, зокрема, за явно некваліфіковане вирішення справ, зволікання розгляду справ з його вини, систематичне або грубе порушення правил суддівської етики, розголошення таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні. Дисциплінарним стягненням поряд з існуючими могла б стати процедура підтвердження кваліфікаційного класу.
2. Дисциплінарні повноваження мають бути виключені з компетенції кваліфікаційних комісій суддів, оскільки питання дисципліни суддів прямо не пов’язані з кваліфікацією. Доцільно створити постійно діючу Дисциплінарну комісію суддів, більшість складу якої формував би з’їзд суддів України, зокрема з числа суддів, які вийшли у відставку, а частину – з‘їзд адвокатів України з числа адвокатів, які не здійснюють представництво та захист в суді. Кожна зацікавлена особа повинна мати право звернутися до дисциплінарних органів щодо ініціювання притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарна комісія суддів, Вища рада юстиції та їхні члени повинні оперативно реагувати на повідомлення про дії суддів, які містять ознаки дисциплінарного проступку, ретельно їх перевіряти, не втручаючись у здійснення правосуддя. Для забезпечення своєчасної перевірки таких повідомлень у кожній області повинні працювати судові інспектори, яких має призначати з‘їзд суддів України, зокрема з числа суддів у відставці, а також з числа осіб, які тривалий час працювали суддями, прокурорами, адвокатами і мають бездоганну репутацію. Рішення про відкриття (відмову) дисциплінарного провадження має приймати колегія членів Дисциплінарної комісії суддів.
3. Для досягнення справедливих результатів дисциплінарна процедура має наближатися до судової (квазісудова процедура). Розгляд дисциплінарної справи повинен відбуватися на змагальних засадах. Обов‘язок доводити наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності необхідно покласти на судових інспекторів, які здійснювали перевірку. Особа, яка вважає себе потерпілою від негідної поведінки судді, а також суддя, щодо якого здійснюється дисциплінарне провадження, повинні мати право викласти свою позицію особисто під час розгляду дисциплінарної справи. За результатами розгляду дисциплінарної справи до порушників має бути вжито відповідних заходів (стягнення або ініціювання звільнення судді з посади). Такі заходи повинні запобігти проявам суддівського свавілля, а також гарантувати відповідальне ставлення суддів до своїх обов‘язків і усвідомлення свого високого статусу. Дисциплінарне покарання повинно мати для судді певні негативні правові наслідки, його може бути знято лише з підстав, які передбачатиме закон. Рішення у дисциплінарній справі судді може бути оскаржено в суді лише з мотивів порушення процедури його ухвалення.


Розділ VIIІ
Суддівське самоврядування

Суддівське самоврядування має бути ефективною формою вирішення питань внутрішньої діяльності судів та захисту їхніх професійних інтересів. Органи суддівського самоврядування повинні активно реагувати на будь-які прояви втручання в діяльність судів, а також на порушення прав суддів і гарантій їхнього високого статусу.


1. Самоврядування має бути реалізоване насамперед на рівні окремого суду. Збори суддів відповідного суду повинні вирішувати питання, пов‘язані із запровадженням спеціалізації суддів, а також: затверджувати порядок розподілу заяв і судових справ між суддями; затверджувати порядок утворення колегій суддів і призначення головуючих; затверджувати порядок заміщення суддів у разі їх відсутності; вирішувати питання соціально-побутового забезпечення суддів; регулювати графік відпусток суддів; заслуховувати звіти суддів, що обіймають адміністративні посади, керівника апарату суду та керівників його структурних підрозділів тощо.
2. Адміністративні посади у судах повинні обіймати судді, призначені органами суддівського самоврядування на строк, визначений законом, але не більше ніж на два строки підряд. Необхідно встановити такий спосіб перебування на цих посадах, який запобіг би залежності голови суду чи його заступника (наприклад: обрання голови суду та його заступника зборами суддів відповідного суду, територіальною радою суддів або іншим органом суддівського самоврядування залежно від рівня суду та кількості суддів у ньому). Кількість адміністративних посад у багатьох судах необхідно скоротити. Функції голови суду мають бути обмежені представницькими повноваженнями і контролем за діяльністю апарату суду. Голова суду повинен репрезентувати суд як орган державної влади, а представником суду як юридичної особи має бути керівник апарату суду. Необхідно скасувати інститут президії суду, що є адміністративним органом у складі судів, але вирішує питання внутрішньої діяльності судів, віднесені Конституцією до повноважень суддівського самоврядування. Натомість збори суддів у великих судах можуть формувати раду суддів відповідного суду і делегувати їй окремі свої повноваження.
3. Система органів суддівського самоврядування потребує значного удосконалення, зокрема, вона повинна формуватися з урахуванням розвитку системи судів загальної юрисдикції. Судді місцевих та апеляційних судів, що знаходяться на території певної області, повинні мати можливість бути представленими на конференції суддів відповідних судів. З метою підвищення ефективності роботи рад суддів державна судова адміністрація повинна забезпечити їх постійно діючим апаратом і відповідними матеріально-технічними ресурсами.

Необхідно передбачити, що Рада суддів України як орган професійного самоврядування, який представляє весь суддівський корпус, може залучатися до підготовки та опрацювання законопроектів щодо судового устрою, статусу суддів, судочинства, до вирішення питань забезпечення судів, вироблення правил суддівської етики тощо. У складі Ради суддів України не повинно бути більше третини суддів, які перебувають на адміністративних посадах в судових органах.




Розділ IХ
Забезпечення діяльності судів

Належне забезпечення діяльності судів є однією з гарантій незалежності судів та суддів. Якість правосуддя значно залежить від того, скільки часу суддя витрачає на вирішення судових справ. Для ефективної організації робочого часу судді мають бути звільнені від вирішення питань, пов‘язаних із забезпеченням діяльності суду.


1. Відповідно до принципу поділу влади судові та організаційно - управлінські функції не повинні поєднуватися в рамках судової влади. Важливо чітко розмежувати повноваження судів та органів виконавчої влади. Суди мають здійснювати правосуддя, а спеціалізовані органи – відповідати за забезпечення діяльності судів і бути підконтрольними суддівському самоврядуванню.

Про належне забезпечення діяльності судів повинна дбати державна судова адміністрація. Апарат суду варто підпорядкувати державній судовій адміністрації, щоб голова суду не переймався адміністративними та господарськими питаннями і не потрапляв у залежність від місцевої влади чи підприємців. Апарат, підзвітний голові та загальним зборам суддів відповідного суду, має відповідати за: належне технічне оснащення приміщень суду; організацію їх ремонту; ведення діловодства і судової статистики; виклик учасників процесу, народних засідателів, присяжних; припровадження до суду підсудних, що утримуються під вартою; фіксування судового процесу технічними засобами тощо. Контроль за забезпеченням діяльності судів мають здійснювати органи суддівського самоврядування. Підбір помічників суддів та керівництво їх діяльністю можуть здійснювати самі судді.


2. Необхідно поліпшити фінансування судової влади, зокрема, затвердити нормативи фінансового забезпечення судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування. На основі нормативів головні розпорядники коштів, визначені Законом “Про судоустрій України”, мають щороку розробляти пропозиції (бюджетні запити) щодо фінансування судової влади, які належить включати до проекту закону про Державний бюджет України. У разі незгоди Кабінет Міністрів України разом з проектом закону про Державний бюджет України може подати до парламенту свої вмотивовані зауваження. З метою забезпечення цільового витрачання коштів перелік бюджетних програм, за якими фінансується судова влада, необхідно деталізувати.

Джерела фінансування видатків на здійснення правосуддя мають бути закріплені законодавчо. Поліпшенню фінансування судів сприятиме заміна державного мита за звернення до суду на судовий збір, надходження від якого йтимуть на забезпечення потреб судової влади. Розмір судового збору має зумовлюватися видом і складністю справи; такий збір в адміністративному судочинстві повинен бути меншим, ніж у цивільному. Запровадження судового збору дасть змогу відмовитися від оплати сторонами витрат на інформаційно-технічне обслуговування судового процесу.


3. Одним із пріоритетів діяльності державної судової адміністрації є здійснення комп‘ютеризації в судах, що забезпечить поступовий перехід від паперового до електронного діловодства. Необхідно завершити процес обладнання судів технічними засобами фіксації процесу, а також створити єдину судову інформаційну мережу, яка міститиме, зокрема, правову базу даних, бланки судової документації, базу даних судової практики (державний реєстр судових рішень), електронну бібліотеку. Згодом у судах повинні бути створені електронні архіви судових справ, де зберігатиметься документація у справі, результати фіксації судового процесу з наступним об‘єднанням їх в єдину мережу з наданням доступу учасникам процесу до матеріалів їхніх справ через Інтернет.

З метою створення і забезпечення функціонування єдиної інформаційної мережі Державна судова адміністрація повинна забезпечити взаємодію судів з органами юстиції, правоохоронними органами та органами, що відповідають за виконання судових рішень. Налагодження відеоконференцзв’язку між судами та установами системи виконання покарань (замість доставляння до суду засуджених) сприятиме економії бюджетних коштів.


4. Прозорість судової влади вимагає забезпечення доступності судових рішень для всіх заінтересованих осіб. Крім регулярного видання збірників судової практики, доцільно створити єдиний державний реєстр судових рішень з відкритим доступом до нього через Інтернет, що сприятиме однаковому застосуванню права суддями, підвищенню прогнозованості результатів вирішення справ, забезпеченню контролю громадськості за діяльністю судів. Тексти судових рішень, що перебувають у відкритому доступі, не повинні містити конфіденційної інформації про особу чи іншу таємницю, яка охороняється законом.
5. Для високого фахового рівня суддів, прокурорів, адвокатів вирішальне значення має система юридичної освіти в Україні, яка потребує докорінного перегляду. Вищою юридичною освітою, яку відповідно до закону необхідно мати для того, щоб посісти відповідні посади, слід вважати освіту рівня магістра права (з огляду на зміст Болонської декларації міністрів освіти Європи). Важливо, щоб підготовку стандартів у галузі юридичної освіти здійснювали спільно Міністерство освіти і науки України та Міністерство юстиції України.

Потребує розвитку навчально-методологічне забезпечення судової системи. Провідну роль у цьому має відігравати Академія суддів України. Вона повинна здійснювати узагальнення судової практики на науковому рівні, постійно надавати судам методичну допомогу, забезпечувати підготовку кандидатів у судді та регулярне підвищення кваліфікації суддів, організовувати науково-практичні та навчальні семінари, конференції тощо, здійснювати співпрацю з відповідними установами інших країн з питань обміну досвідом у царині правосуддя, організовувати стажування.


6. Для охорони приміщень судів, підтримання порядку в них, забезпечення безпеки учасників судового процесу доцільно утворити спеціальний підрозділ в системі державної судової адміністрації.

Розділ X
Суміжні інститути

Повноцінна судова реформа неможлива без реформування та розвитку інститутів, які безпосередньо пов’язані з реалізацією права на судовий захист.


1. Доступність правосуддя вимагає ефективного механізму надання правової (юридичної) допомоги. Держава має гарантувати юридичну допомогу малозабезпеченим особам не лише у кримінальних, але й у цивільних та адміністративних справах, принаймні, коли йдеться про захист найважливіших прав людини. Держава повинна сформувати систему правової допомоги, що надається за рахунок коштів державного бюджету.

Для забезпечення якісної юридичної допомоги необхідно чіткіше розмежувати статус адвоката та статус інших представників у судовому процесі. До здійснення функції захисника у кримінальному процесі потрібно допускати лише адвокатів. Варто передбачити відповідальність за надання неякісної юридичної допомоги.

Необхідно виробити механізми залучення перекладачів і спеціалістів до судового процесу, що забезпечить ефективну взаємодію з відповідними установами та фахівцями (швидкий виклик до суду, гарантована та належна оплата їхніх послуг тощо).

Державна судова адміністрація спільно з органами місцевого самоврядування повинна організувати інформаційні центри для безоплатного (або за доступну плату) доступу членів відповідних територіальних громад до правових баз даних, надання консультацій з питань судового процесу, стандартизованих бланків заяв, скарг, клопотань до суду, допомоги в їх заповненні, іншої інформації, необхідної для звернення до суду.


2. Потребує глибокого реформування система досудового слідства у кримінальних справах. З огляду на те, що прокуратура наділена повноваженнями здійснювати нагляд за досудовим слідством та підтримувати державне обвинувачення в суді, необхідно привести у відповідність до Конституції України положення закону про повноваження прокуратури стосовно функції досудового слідства. На основі структурних підрозділів прокуратури, на які покладено функцію досудового слідства, доцільно створити державну службу розслідувань як центральний орган виконавчої влади з відповідними її територіальними підрозділами на місцях.

Прокуратура не повинна мати повноважень, які мають характер загального нагляду, оскільки такі повноваження є близькими до тих, що їх здійснюють органи правосуддя, тобто квазісудовими. Окрім цього, слід взяти до уваги й те, що контроль за додержанням законів у чітко визначених галузевих напрямах здійснюють і відповідні державні органи.


3. У сфері виконання судових рішень слід передбачити заходи, спрямовані на заохочення державних виконавців забезпечувати ефективне виконання судових рішень, на посилення гарантій незалежності державних виконавців від зовнішнього втручання, на підвищення відповідальності боржників за невиконання судових рішень чи за навмисне створення умов, які унеможливлюють їх виконання. Варто створити умови, за яких добровільне виконання судового рішення було б для боржника набагато вигіднішим, ніж у примусовому порядку. Необхідно виробити ефективні механізми виконання судових рішень як національних судів, зокрема, у справах проти держави, так і рішень Європейського Суду з прав людини.

Потрібно чітко визначити місце державної виконавчої служби в системі органів державної влади. Особи, які претендують на заняття діяльністю, пов’язаною з виконанням судових рішень, повинні обов’язково скласти кваліфікаційний іспит та пройти стажування. Доцільно поступово демонополізувати державну діяльність з виконання судових рішень і передбачити можливість передачі її недержавним виконавцям чи виконавчим агенціям під дійовим контролем з боку Міністерства юстиції.


4. Для підвищення ефективності виконання судових рішень у кримінальних справах необхідно вдосконалити організацію пенітенціарної системи. Держава повинна вживати заходів, спрямованих на те, щоби пенітенціарна система відповідала світовим і європейським стандартам, рішуче запобігати будь-яким проявам катування, тортур, іншого нелюдського або такого, що принижує честь і гідність, поводження з особами, що перебувають під вартою, або засудженими. Слід забезпечити виконання зобов`язань, які Україна взяла на себе зі вступом до Ради Європи – передати пенітенціарну систему під контроль Міністерства юстиції. Функції управління пенітенціарними установами та їхньої охорони мають бути розділені і закріплені за різними органами, відповідно – Міністерством юстиції України та іншим органом виконавчої влади.
5. З метою розвантаження судів потрібно розвивати альтернативні (позасудові) способи врегулювання спорів, а також створити умови для стимулювання дешевших і менш формалізованих способів їх врегулювання. Наукового обґрунтування і практичного втілення потребує медіація – діяльність професійних посередників, які спрямовують учасників юридичного спору до компромісу і врегулювання спору самостійно самими учасниками. Поширення діяльності третейських судів має зменшити навантаження на суди загальної юрисдикції. Громадськість повинна бути поінформована про переваги, які мають ці способи у порівнянні з судовим механізмом захисту прав. Звернення до суду бажано використовувати як винятковий спосіб розв’язання юридичного спору.
Суттєвого розвантаження судової системи можна досягти, посиливши потенціал нотаріату. Наказове провадження у цивільному судочинстві (видача судового наказу за відсутності юридичного спору між сторонами) доцільно трансформувати у функцію нотаріату. Потрібно скасувати поділ, що існує в нотаріальній професії – на державних та приватних. Держава не повинна забезпечувати здійснення нотаріальних функцій, які успішніше виконують недержавні нотаріуси. Водночас держава повинна здійснювати контроль за якістю надання нотаріальних послуг та регулювати їх вартість для малозабезпечених категорій населення. Мають бути вироблені чіткі та надійні механізми відповідальності нотаріусів за надання неякісних послуг.
6. Повноваження судів вирішувати справи про адміністративні проступки та накладати адміністративні стягнення треба поступово обмежити і згодом повністю передати у відання адміністративних органів. Рішення адміністративних органів у таких справах можуть бути оскаржені до адміністративного суду. Справи про проступки, за вчинення яких передбачено арешт чи конфіскацію майна або речей, доцільно передати в юрисдикцію кримінальних судів, які розглядатимуть їх за правилами кримінального судочинства, адже такі проступки взагалі не можна називати адміністративними.
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка