Конспект лекцій з дисципліни "Фінансовий ринок" для студентів 4-6 курсів денної і заочної форм навчання спеціальностей "Економіка підприємств міського господарства" та



Сторінка1/6
Дата конвертації26.12.2016
Розмір1,48 Mb.
  1   2   3   4   5   6

Міністерство освіти і науки України


Харківська державна академія міського господарства

До друку дозволяю


Перший проректор

Г.В. Стадник




Конспект лекцій

з дисципліни “Фінансовий ринок”

(для студентів 4-6 курсів денної і заочної форм навчання спеціальностей “Економіка підприємств міського господарства” та

“Менеджмент міського господарства”)

Харків – ХДАМГ - 2003


Конспект лекцій з дисципліни “Фінансовий ринок”

Укл. Н.О. Волгіна. – Харків: ХДАМГ, 2003 – 81 с.

Укладач: Н.О. Волгіна


Рецензент: В.М. Тюріна

Рекомендовано кафедрою економіки підприємств міського господарства,

протокол №3 від 29.10.2002
Розділ І. Фінансовий ринок: сутність і основні риси
Тема 1. Фінансовий ринок і його товари
1. Сутність, роль і місце фінансового ринку в системі економічних відносин.

2. Структура і функції фінансового ринку.

3. Характеристика грошового ринку.

4. Ринок капіталів як джерело довгострокових фінансових ресурсів.



1. В економіці постійно відбувається кругообіг фінансових ресурсів, суб’єктами якого є домашні господарства, підприємства, держава та різні фінансові інститути – посередники (схема 1.1).

Державні фінанси Фінанси господарських Міжнародні фінанси

одиниць

Фінансовий ринок



Фонди фінансових

інститутів: банків, фінансових

компаній і т.п.

Фінанси домашніх

господарств

Схема 1.1 – Кругообіг фінансових ресурсів


Економіка не може функціонувати без відповідної фінансової системи, в якій важливу роль відіграє фінансовий ринок, де відбувається обіг грошей (капіталу). Кожний господарюючий суб’єкт стоїть перед необхідністю вирішення двох ключових питань : про джерела капіталу та його інвестування. Таким чином, усі суб’єкти господарювання виходять на фінансовий ринок, на якому шукають необхідні для себе грошові кошти або отримують додатковий доход від інвестування тимчасово вільних коштів.

Взагалі ринок – це сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, завдяки яким відбувається купівля-продаж товарів та кінцеве визнання їх суспільної цінності (схема 1.2).

Товарний потік

Покупець Ринок Продавець

Товарний потік
Схема 1.2 – Ринок та його механізм
Фінансовий ринок - один з елементів ринку ресурсів. У літературі зустрічаються різні визначення фінансового ринку:


  • фінансовий ринок - це механізм перерозподілу капіталів між кредиторами і позичальниками за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал;

  • сукупність кредитно-фінансових інститутів, що направляють потоки коштів від власників до позичальників і назад;

  • грошові відносини, що складаються у процесі купівлі – продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал;

- загальне позначення ринків, де виявляються попит та пропозиція на різні платіжні засоби.

Усі ці визначення мають одне спільне, і цим спільним є визнання кругообігу фінансових ресурсів, у процесі якого в однієї частини суб’єктів накопичуються заощадження, а інша частина потребує додаткових коштів для функціонування та розвитку.



Фінансовий ринок вирішує наступні завдання:

  1. надає емітентам можливість мобілізувати внутрішні джерела фінансування і тимчасово вільні кошти для довгострокових інвестицій і задоволення інших потреб;

  2. забезпечує перерозподіл капіталу між його учасниками, сприяючи концентрації фінансових ресурсів у найбільш рентабельних сферах економіки;

  3. надає інвесторам (юридичним і фізичним особам) можливість сформувати свій інвестиційний портфель найкращим чином з точки зору збереження капіталу і з метою отримання додаткового доходу.

Основними ознаками розвинутого фінансового ринку є стабільність нормативно-правової бази, інформаційна прозорість операцій і учасників ринку (емітентів і інвесторів), достатньо велике коло учасників і високотехнічна інфраструктура. Наявність цих ознак забезпечує швидке і ефективне залучення коштів фінансового ринку для задоволення різноманітних потреб.

Головними суб’єктами фінансового ринку є домашні господарства, в яких у більшості випадків доходи перевищують витрати на суму заощаджень. За допомогою фінансових інститутів (банків, страхових компаній тощо) доходи перетворюються на інвестиції і покривають потребу в додаткових фінансових ресурсах.


2. Головною функцією фінансового ринку є забезпечення процесу розподілу фінансових ресурсів в економіці і трансформація бездіяльних коштів у позичковий капітал (позичковий капітал – це своєрідний товар, споживча вартість якого визначається здатністю продуктивно використовуватися позичальником, забезпечуючи останньому прибуток).

Фінансовий ринок допомагає зустрітися продавцям і покупцям особливого товару – фінансових зобов’язань. На цьому ринку діють з однієї сторони, індивіди, компанії, державні органи, які мають вільні кошти і згодні передати їх користувачу (продавцеві), а з другої – суб’єкти, які потребують фінансових коштів і готові платити за їх використання (покупці).


Фінансовий ринок має наступну структуру (схема 1.3).

Фінансовий ринок

Грошовий ринок Ринок капіталів

Обліковий Валютний Міжбан- Ринок цінних Ринок

ринок ринок ківський паперів (середньо- середньо- та

ринок та довгострокових) довгострокових

банківських

кредитів

Схема 1.3 – Структура фінансового ринку

Наведена структура фінансового ринку дозволяє визначити основні його товари, якими є:

- гроші;


- банківські кредити;

- цінні папери.

Будучи оптимальним розподільчим механізмом, фінансовий ринок створює умови для вільного міжгалузевого обігу капіталів, дозволяє перетворювати заощадження в робочі інвестиції, сприяє зниженню витрат, що виникають у процесі руху капіталу.

Держава може бути кредитором і позичальником, встановлювати правила функціонування ринку і здійснювати повсякденний контроль за ним, проводити через ринок офіційну грошово-кредитну політику. Держава може також заохочувати і захищати розвиток фінансового ринку, від стану якого в значній мірі залежить стійке функціонування національної економіки. Така політика проводиться в першу чергу за допомогою надання ринку завершеності, стандартизації операцій і твердого контролю.


3. Грошовий ринок – це частина фінансового ринку, де здійснюються переважно короткострокові (до 1 року) депозитно-позичкові операції, які обслуговують, головним чином, рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави та приватних осіб.

Грошовий ринок відбиває попит на гроші та їх пропозицію.

Грошовий ринок об’єднує обліковий, валютний та межбанківський ринки. Всі названі ринки виконують декілька основних функцій:


  • об’єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу і створення потужних грошових фондів;

  • трансформація вільних коштів у позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування підприємств;

  • передача частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розширеного відтворення через надання опосередкованих позичок НБ –КБ, КБ-КБ, КБ-підприємство, населення;

  • надання позичок державним органам для вирішення термінових завдань, покриття бюджетного дефіциту.

Таким чином, грошовий ринок дає можливість здійснювати накопичення, обіг, розподіл та перерозподіл грошей між сферами економіки.

Обліковий ринок – це частина грошового ринку, де короткострокові грошові кошти перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів та інших цінних паперів зі строком погашення переважно до 1 року.

Основними інструментами, що використовуються на обліковому ринку, є казначейські й комерційні векселі, інші види короткострокових зобов'язань (цінні папери). Таким чином, на обліковому ринку обертаються короткострокові цінні папери, головними характеристиками яких є висока ліквідність і мобільність.

Інституціональна структура облікового ринку включає такі елементи:



  • Центральний (Національний) банк;

  • комерційні банки;

  • спеціальні кредитні інститути (інвестиційні банки, страхові компанії, інвестиційні компанії тощо).

Обліковий ринок та його інститути допомагають підприємствам здійснювати фінансування на підставі короткострокового залученого капіталу – вексельних кредитів.

Міжбанківський ринок - це частина грошового ринку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі терміни (в основному на 1, 3 і 6 місяців).

Валютні ринки обслуговують внутрішній і міжнародний платіжний обіг, пов'язаний з оплатою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн. Валютні ринки – це офіційні центри, де відбувається купівля - продаж валют на основі попиту та пропозиції.

Іншими словами, валютний ринок можна охарактеризувати як механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні відносини продавців та покупців валюти.

Основними учасниками валютного ринку є:


  • комерційні банки;

  • валютні біржи;

  • центральні банки;

  • фірми, які здійснюють зовнішньоторгові операції;

  • інвестиційні фонди;

  • брокерські компанії;

  • приватні особи.

Комерційні банки. Здійснюють основний обсяг валютних операцій. У банках мають рахунки інші учасники ринку і здійснюють з ними необхідні конверсійні операції. Банки немовби акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні й розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки. Окрім задоволення заявок клієнтів банки можуть проводити операції і самостійно за рахунок власних коштів.

Валютні біржи. У функції валютних бірж входить здійснення обміну валют для юридичних осіб і формування ринкового валютного курсу. Держава зазвичай активно регулює рівень обмінного курсу, користуючись компактністю біржового ринку.

Центральні банки. У їхню функцію входить управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, що впливають на рівень обмінного курсу, а також регулювання рівня відсоткових ставок по вкладах у національній валюті.

Фірми, які здійснюють зовнішньоторгові операції. Компанії, які беруть участь у міжнародній торгівлі, пред’являють стійкий попит на іноземну валюту (імпортери) і пропозицію іноземної валюти (експортери). При цьому дані організації прямого доступу на валютні ринки, як правило, не мають і здійснюють конверсійні й депозитні операції через комерційні банки.

Інвестиційні фонди. Представлені різного роду міжнародними інвестиційними, пенсійними, взаємними фондами, страховими компаніями і трастами; здійснюють політику диверсифікованого управління портфелем активів, розміщуючи кошти в цінних паперах уряду і корпорацій різних країн.

Брокерські компанії. В їх функцію входить зведення покупця и продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної операції.

Приватні особи. Фізичні особи здійснюють широкий спектр неторговельних операцій у частині закордонного туризму, переказів заробітної плати, пенсій, гонорарів, купівлі і продажу іноземної валюти. Це сама найбільшчисельна група, що здійснює валютні операції зі спекулятивними цілями.
4. Ринок капіталів об’єднує ринок цінних паперів (середньо- і довгострокових) і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Ринок капіталів є найважливішим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, підприємств і банків. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти переважно для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах.

Особлива риса ринку капіталів полягає у специфічному характері товару, який на ньому пропонується, а саме - цінних паперів. Цінні папери – це товар особливого роду. Не маючи власної вартості, вони можуть бути продані за високою ринковою ціною.

Функціями ринку капіталів є акумуляція тимчасово вільних грошових коштів, їх перерозподіл, а також емісія грошових знаків у обіг через систему кредитування.
Тема 2. Фінансові обчислення в комерційних угодах
1.Термінологія фінансових обчислень.

2. Нарощування і дисконтування за схемами простих і складних відсотків.

3. Банківське нарощування і дисконтування.

4.Номінальна та ефективна відсоткові ставки.

5. Зміна умов фінансової угоди. Еквівалентні ставки.

6. Фінансові ренти.


1. Фінансовий менеджмент вимагає постійного здійснення різних фінансово-економічних розрахунків, пов'язаних з потоками коштів у різні періоди часу. Ключову роль у цих розрахунках відіграє оцінка вартості грошей у часі.

Концепція вартості грошей у часі полягає в тому, що вартість грошей з часом змінюється з урахуванням норми прибутку на фінансовому ринку, в якості якої звичайно виступає норма позичкового відсотка .

Концепція вартості грошей у часі відіграє основну роль у практиці фінансових обчислень. Вона визначає необхідність врахування фактора часу в процесі здійснення будь-яких довгострокових фінансових операцій шляхом оцінки і порівняння вартості грошей при початку фінансування з вартістю грошей при їхньому поверненні у вигляді майбутнього прибутку, амортизаційних відрахувань, основної суми боргу і т.п.

Оцінка вартості грошей з урахуванням фактора часу вимагає попереднього розгляду пов'язаних з нею базових понять, основні з яких наступні.



Відсотки - сума доходу від надання капіталу в борг або плата за користування позичковим капіталом у всіх його формах (депозитний відсоток, кредитний відсоток, відсоток по облігаціях і т.п.).

Простий відсоток – сума доходу, що нараховується до основної суми капіталу в кожному інтервалі, по якому подальші розрахунки платежів не здійснюються. Нарахування за простими відсотками застосовується, як правило, при короткострокових фінансових операціях.

Складний відсоток – сума доходу, що нараховується в кожному інтервалі, яка не виплачується, а приєднується до основної суми капіталу й у наступному платіжному періоді сама приносить доход. Нарахування складного відсотку застосовується переважно при довгострокових фінансових операціях (інвестуванні, кредитуванні і т.п.).

Відсоткова ставка (ставка відсотка) – питомий показник, відповідно до якого у встановлений термін виплачується сума відсотка в розрахунку на одиницю капіталу. Звичайно ставка відсотка характеризує співвідношення річної суми відсотка і суми наданого (запозиченого) капіталу (виражене в десятковій дробі або у відсотках).

Майбутня вартість грошей – сума інвестованих у даний момент коштів, у яку вони перетворяться через певний період часу з урахуванням визначеної ставки відсотку (відсоткової ставки).

Теперішня вартість грошей – сума майбутніх коштів, приведених з урахуванням визначеної ставки відсотка до теперішнього періоду часу.

Нарощування вартості (компаундінг) – процес приведення теперішньої вартості грошей до їхньої майбутньої вартості у певному періоді шляхом приєднання до їхньої суми суми нарахованих відсотків.

Дисконтування вартості – процес приведення майбутньої вартості грошей до їхньої теперішньої вартості шляхом вилучення з їхньої майбутньої суми відповідної суми нарахованих відсотків ( дисконту).

Період нарахування – загальний період часу, протягом якого здійснюються процеси нарощення або дисконтування вартості коштів.

Інтервал нарахування – обумовлений конкретний термін часу (в межах загального періоду нарахування), у рамках якого розраховується окрема сума відсотка по встановленій його ставці (здійснюється окремий платіж відсотка).

Попередній метод нарахування відсотка – спосіб розрахунку платежів, при якому нарахування відсотка здійснюється на початку кожного інтервалу.

Наступний метод нарахування відсотка – спосіб розрахунку платежів, при якому нарахування відсотка здійснюється наприкінці кожного інтервалу.

Дискретний грошовий потік – потік платежів на вкладений капітал, що має чітко обмежений період нарахування відсотків і кінцевий термін повернення основоної його суми.

Безперервний грошовий потік – потік платежів на вкладений капітал, період нарахування відсотків по якому не обмежений а, відповідно, не визначений і кінцевий термін повернення основної його суми.

Ануїтет – тривалий потік платежів, що характеризується однаковим розміром платежу і однаковим інтервалом між двома суміжними платежами.
2. При розрахунку суми простого відсотка в процесі нарощування вартості використовується формула
I = P*n*i,
де I - сума відсотка за обумовлений період часу в цілому;

P - первісна сума (вартість) коштів;

n - кількість інтервалів, по яких здійснюється розрахунок відсоткових платежів у загальнообумовленому періоді часу;

і - ставка відсотка, що застосовується при розрахунках, виражена десятковим дробом.
У цьому випадку майбутня вартість внеску (S) з урахуванням нарахованої суми відсотка визначається за формулою
S = P+I=P*(1+ni).
Множник (1+ni) називається множником ( коефіцієнтом) нарощення суми простих відсотків. Його значення завжди більше одиниці.

При розрахунку суми простого відсотка у процесі дисконтування вартості використовується формула


D = S – S* ( 1 / 1+ ni),
де D - сума дисконту (розрахована по простих відсотках) за обумовлений період часу в цілому;

S - майбутня вартість коштів;

n - кількість інтервалів нарахування, по яких здійснюється розрахунок процентних платежів, у загальнообумовленому періоді часу;

i - дисконтна ставка відсотка, виражена десятковим дробом.
У цьому випадку теперішня вартість коштів (Р) з урахуванням розрахованої суми дисконту визначається за наступною формулою:
P = S – D = S*(1 /1+ni).
Множник (1/1+ni) називається дисконтним множником (коефіцієнтом) суми простих відсотків, його значення завжди менше одиниці.
При розрахунку майбутньої суми внеску (вартості коштів) у процесі його нарощування за складними відсотками використовується формула

Sc = P*((1+i)^n),
де Sc – майбутня вартість внеску (коштів) при його нарощуванні за складними відсотками;

P – первісна сума внеску;

i – ставка відсотка, виражена десятковим дробом;

n – кількість інтервалів, по яких здійснюється кожний відсотковий платіж, у загальнообумовленому періоді часу.
Відповідно сума відсотка (Iс) у цьому випадку визначається за формулою

Iс = Sс – P.
При розрахунку теперішньої вартості коштів у процесі дисконтування за складними відсотками використовується формула
Pc = S/((1+i)^ n),
де – первісна сума внеску;

S – майбутня вартість внеску при його нарощуванні за складними відсотками;

i – дисконтна ставка, виражена десятковим дробом;

n – кількість інтервалів, по яких здійснюється кожний відсотковий платіж, у загальнообумовленому періоді часу.
Відповідно сума дисконту (Dс) у цьому випадку визначається за формулою
Dс = S – Pс.
3. Переважно облікова ставка використовується при здійсненні операції “облік векселів”. Зміст операції банківського обліку (банківського дисконтування) полягає в наступному: банк до настання строку платежу за векселем або іншим зобов’язанням купує його у власника за ціною меньшою ніж сума, яка повинна бути сплачена за ним у кінці строку, тобто обліковує його з дисконтом. Банк отримує прибуток у вигляді дисконту, а власник векселя – гроші раніше строку.

У цьому випадку виникає необхідність визначення суми, яку необхідно проставити у векселі, якщо відомі теперішня сума боргу, його строк та облікова ставка. У разі використання облікової ставки відсотки за користування позичкою нараховуються на суму, яка підлягає сплаті наприкінці строку позички, тобто на кінцеву (майбутню) вартість.

Якщо облікова ставка d, то за визначенням вона дорівнює

d = (S-P)/S.
При розрахунку теперішньої вартості за простою обліковою ставкою використовується формула
Р = S(1-dn).

Дисконтування за складною обліковою ставкою здійснюється за формулою
Р = S(1-d)^n.
Формула для визначення майбутньої вартості за простою обліковою ставкою наступна

S = P/(1-dn).
Нарощування за складною обліковою ставкою відбувається за формулою

S = P/(1-d)^n.

Аналогічно до математичного нарощування та дисконтування:



1/(1-dn) та 1/(1-d)^n - множники нарощування відповідно за простою і складною обліковою ставкою;

(1-dn) та (1-d)^n – множники дисконтування відповідно за простою і складною обліковою ставкою.

Розглянуті два методи дисконтування (математичне і банківське) приводять до різних результатів, навіть у випадку, коли і = d. Облікова ставка враховує фактор часу більш строго, і при відносно великому терміні векселя зарахування може привести до нульової або від’ємної суми, що позбавлено змісту. Вплив фактору часу посилюється при збільшенні величини ставки. Дана ситуація не виникає при математичному дисконтуванні: при будь- якому терміні часу величина платежу в даному випадку більше за нуль.

При розробці умов контрактів та їх аналізі виникає необхідність у розв'язанні ряду вторинних задач – визначенні терміну позики або розміру відсоткової ставки в тому чи іншому вигляді при всіх інших заданих умовах.

Термін позики.

Необхідні формули для розрахунку терміну позики наведені нижче:


n = (S – P) / Pi = (S/ P – 1)/ I;
n = (S – P)/ Sd = (1 – P/ S) /d.
Величина відсоткової ставки

Необхідність у розрахунку відсоткової ставки виникає при визначенні фінансової ефективності операцій і при порівнянні контрактів за їх доходністю, коли відсоткові ставки в явному вигляді не вказані.

При цьому можна скористатися наступними формулами
і = (S – P)/ Pn ;
d = (S – P) /Sn.
4. У сучасних умовах відсотки переважно капіталізуються не один, а декілька разів на рік – по півріччях, кварталах і т.н. Можна використовувати формулу S = (1+і)^n. Але на практиці частіше користуються іншим методом розрахунку, оскільки в угодах фіксується річна ставка із зазначенням періоду нарахування, а не ставка за період.

Позначимо j – річна відсоткова ставка, а кількість періодів нарахування за рік дорівнює m. Тоді кожний раз відсотки нараховуються за ставкою j/m. Ставка j називається номінальною відсотковою ставкою.

Нарахування відсотків за номінальною ставкою здійснюється за формулою

  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка