Конспект лекції з курсу "Політична економія" тема 13. Аграрні відносини сутність аграрних відносин Аграрні відносини



Скачати 18,57 Kb.
Дата конвертації07.04.2017
Розмір18,57 Kb.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ з курсу "Політична економія"

ТЕМА 13.

АГРАРНІ ВІДНОСИНИ


Сутність аграрних відносин

Аграрні відносини – це складова частина економічних відносин у сільському господарстві, що виникають з приводу володіння і використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва.

Земля у сільському господарстві є предметом праці й одночасно знаряддям виробництва. Вона виконує роль головного засобу виробництва невипадково.

Саме використання землі надає сільському господарству таких особливостей, яких немає у промисловості, транспорті, будівництві та інших галузях.

Важливе значення має економічна оцінка землі. Вона означає визначення цінності землі й має такі показники: валовий продукт землеробства (продуктивність земель при досягнутій протягом ряду років інтенсивності землеробства) і окупність витрат (кількість продукції на одиницю витрат); диференціальний доход від землеробства (величина додаткової частини чистого доходу, яка утворюється у результаті більш високої продуктивності праці на відносно кращих землях порівняно з гіршими).

Земля порівняно з іншими засобами виробництва обмежена в своїх розмірах. Особливо це стосується земельних ділянок кращих за родючістю і місцезнаходженням. А це призводить до монополії приватної власності на землю, появи абсолютної ренти, подорожчання продовольства, сировинних ресурсів.

В Україні проблема власності на землю розв‘язана з урахуванням інтересів усіх суб‘єктів господарювання на землі: держава, колективних господарств і фермерів. Іншими словами, допускаються різноманітні форми власності на землю: приватна (для фермерів), для тих, хто веде підсобне господарство, колективна (для колективних господарств), державна (для державних підприємств).

Земля є об‘єктом купівлі-продажу. Однак загрози виникнення надто великих приватних землевласників в Україні немає: розміри земельних ділянок селянських (фермерських) господарств обмежені.

В усіх формах господарювання у сільському господарстві мають дотримуватись такі вимоги і принципи:


  • Усі господарства є товаровиробниками, діють в умовах самоокупності. Витрати господарювання здійснюються за рахунок власних доходів.
  • Усі суб‘єкти господарювання зобов‘язуються ефективно використовувати землю, підвищувати її родючість, застосувати природоохоронні технології виробництва.
  • Усім господарствам забезпечуються однакові економічні умови і права господарювання.
  • Працівники всіх форм господарювання мають однакові права щодо пенсійного забезпечення, охорони материнства і дитинства, соціального захисту.
  • Держава гарантує додержання прав і законних інтересів суб‘єктів різних форм господарювання і надає їм відповідну допомогу.

Для розвитку нових відносин в аграрному секторі необхідна відповідна правова основа. Верховна Рада України уже прийняла Закони України “Про власність”, “Земельний кодекс України”, “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, “Про селянське (фермерське) господарство”.

Розвиток підприємництва в сільському господарстві

Нині здійснювана економічна реформа передбачає формування у сільському господарстві багатоукладної економіки. Насамперед необхідно перетворити колгоспи й радгоспи в повноцінних суб‘єктів ринкових відносин, звести до мінімуму державне замовлення, надати право господарствам самостійно реалізувати продукцію.

У сільськогосподарських підприємствах необхідно провести глибокі перетворення на основі широкого використання підряду, оренди, акціонерних, кооперативних та сімейно-індивідуальних форм. Доцільно використовувати колективно пайові або пайові способи безпосереднього привласнення засобів і результатів виробництва. Їх суть полягає в тому, що земельні угіддя й основні виробничі фонди розподіляються між членами трудового колективу (з урахуванням трудового вкладу) на паї, на які нараховується частина одержаного прибутку. Селяни стають власниками, реальними співгосподарями засобів виробництва і його результатів, максимально заінтересованими в кінцевих результатах праці.

Перспективою є така структура організації аграрної сфери, яка органічно поєднує різні уклади і форми господарювання. Оптимізація такої системи має здійснюватися поступово, в міру створення матеріально-технічної бази, виробничої та соціальної інфраструктури на селі. На кожному етапі мають бути свої критерії цієї оптимізації, слід вибирати надійний господарський механізм розв‘язання суперечностей і узгодження економічних інтересів фермерських господарств, орендних колективів, кооперативів, переробних промислових підприємств, колгоспів і радгоспів.

На сьогодні сертифікати на право на земельну частку (пай) видано приблизно у 65% господарств, землі яких підлягають паюванню. Таким чином, України переходить до створення на основі частково реформованих сільськогосподарських підприємств нових організаційно-правових форм господарювання на засадах приватної власності на земельні паї. Йдеться про створення нових за своїм змістом колективних господарств.

Земельна рента: абсолютна й диференціальна

Рента – це економічна форма реалізації власності. Тому із зміною відносин власності з‘являються нові форми земельної ренти.

Диференціальна земельна рента існує у формі диференціальної ренти І і диференціальної ренти ІІ. Причиною виникнення д.р. І є обмеженість земель кращої та середньої якості, що змушує залучити в сільськогосподарський оборот гірші за якістю ділянки землі. Аналогічно складається ситуація з ділянками, розташованими на різних відстанях від ринку. Внаслідок цього суспільна вартість, а отже, й ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються умовами виробництва на гірших або найвіддаленіших від ринку землях. Інакше втрачається інтерес землевласника і орендаря до ведення сільського господарства на гірших землях, на них не будуть забезпечені нормальні умови для розширеного відтворення. За цих умов на середніх і кращих землях утворюється додатковий чистий доход, який набирає форми д.р.І. Отже, умовою виникнення цієї форми ренти є різниця в родючості та місце розташування земель. Джерело д.р.І – праця сільськогосподарських найманих працівників або фермерів.

Д.р.ІІ утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства, тобто використання кращих сільськогосподарських машин, насіння, поліпшення культури землеробства і тваринництва, за рахунок додаткових капіталовкладень. Це дає змогу підвищувати продуктивність праці й отримувати більше продукції з кожного гектара землі. Отже природна родючість землі доповнюється і все більше замінюється економічною родючістю. За умов раціонального сільськогосподарського виробництва додаткові капіталовкладення забезпечують не тільки окупність цих витрат, а й отримання надлишкового доходу, який набирає форми диференціальної ренти ІІ. Цю ренту привласнює фермер або орендар землі протягом дії орендного договору. При укладанні нового договору землевласник враховує зроблені в попередні роки орендарям додаткові капіталовкладення, вищу родючість землі і збільшує плату за землю. Тому орендар зацікавлений, щоб договір про оренду землі, укладався на тривалий строк, а землевласник – навпаки.

Абсолютна рента – в умовах капіталізму форма земельної ренти, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі незалежно від її родючості й місця розташування. Отже, абсолютна рента є економічною формою реалізації монополії приватної власності на землю. Її джерело – надлишок додаткової вартості над середнім прибутком (різниця між ринковою вартістю сільськогосподарської продукції і суспільною ціною виробництва), а умова виникнення – значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві.

Ціна землі є капіталізованою земельною рентою і визначається за формулою:



Державна підтримка сільськогосподарського виробництва

Сільське господарство не може повністю розвиватися за законами ринкової економіки. Галузь через відомі причини має високі витрати виробництва і потребує державної допомоги. Вона здійснюється за такими напрямами:


  • держава бере на себе витрати на проведення наукових досліджень у галузях сільського господарства, а також на підготовку відповідних кадрів;
  • за рахунок державних коштів здійснюється охорона і правильне використання ґрунтів і водних ресурсів;
  • держава надає сільськогосподарським підприємствам і фермерам кредити;
  • держава здійснює страхування для всіх форм сільськогосподарського виробництва;
  • держава контролює ціни і забезпечує паритет їх.

Держава має слідкувати за паритетними цінами на сільськогосподарську продукцію. Такі ціни іноді називають підтримуваними. Вони вимагають від держави певних субсидій, дотацій. Для цього в бюджеті виділяють фінансові ресурси.

Підтримування цін здійснюється різними способами.


  • в урожайні роки, коли є загроза зниження цін порівняно з витратами виробництва, держава купує надлишки продукції у сільськогосподарських виробників.
  • в несприятливі роки, коли пропозиція продукції може призвести до різного зростання цін, або ціни не забезпечують покриття витрат виробництва і одержання прибутку, держава може надати виробникам субсидії.

  •  

Дякую за увагу!


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка