Лекція 3 Петренко Н. В



Скачати 24,15 Kb.
Дата конвертації25.12.2016
Розмір24,15 Kb.

Основні концептуальні медсестринські моделі. Лекція 3 Петренко Н.В.

Медсестринські теорії визначають суть медсестринства, описують, хто є об’єктами медсестринства (хто є пацієнтом і коли він потребує медсестринського догляду), визначають межі та мету медсестринської діяльності (що є метою медсестринських втручань). Теорія є фундаментом для медсестринської практики і досліджень. Професіоналізм медсестринської справи утверджується через розвиток і застосування медсестринських теорій.

Медсестринська теорія намагається описати чи пояснити медсестринство. Вона відокремлює його з-поміж інших дисциплін та видів діяльності. Медсестринство сьогодні зосереджує свою увагу на стані людини, якості допомоги та догляду. Медсестринська теорія корисна також для наукових досліджень, освіти та практики. Вона є путівником для медсестер: Забезпечуючи їм необхідну базу знань; Організовуючи мед сестринські ідеї й поняття; Забезпечуючи провідні принципи практичної діяльності; Визначаючи цілі мед сестринської допомоги.

«… модель – це систематично побудований, науково обґрунтований та логічно зв’язаний набір понять, які складають елементи сестринської практики»

Теорію можна охарактеризувати як «внутрішню послідовну групу близьких стверджень (концепцій, визначень суджень), які дають систематичне уявлення про певний феномен, важливий для описання, пояснення, прогнозування та контролю». Ці теорії використовують для опису, розвитку, поширення та навчання в медсестринських навчальних закладах.

Медсестринські моделі впроваджують схеми роботи медичних сестер для систематизування їхніх дій: що запитати, як оглянути, на що звернути увагу та про що насамперед слід думати. Теорії забезпечують розвиток нових знань та підтверджують ряд існуючих. Вони використовуються для встановлення подібностей серед числа різних випадків у даному дослідженні, спрямовують медисних сестер до пошуку та дії, прогнозують результати практичної діяльності, реакцію пацієнта. Допомагають описати, пояснити, спрогнозувати та призначити.

Умовно можна виділити наступні види теорій. Описові теорії, які ідентифікують властивості та складові компоненти дисципліни. Пояснюючі теорії, які вказують, як складові та їх властивості взаємопов’язані, та розглядають функціонування дисципліни. Теорії прогнозування, які передбачають взаємозв’язки між складовими феномена та умовами його появи. Теорії призначень, які звертають увагу на медсестринське лікування та наслідки цих втручань.

Розглядають теорії 4-х рівнів. 1. Метатеорії – найабстрактніші, але їх найважче перевірити. 2. Великі теорії – концептуальні схеми, які визначають перспективний простір для мс діяльності. Прикладами є теорія Ленінгер, “Особливості догляду представників різних етнічних груп”, теорія Н’юман “Здоров’я як розвиток самосвідомості” та теорія Парс “Становлення людини” . 3. Теорії середнього рівня є помірно абстрактними та мають обмежене число відмінностей. Вони зручні для тестування, є важливим для медсестринських досліджень та практики. Прикладом є теорія Хас та Мур “Про догляд дітей з больовими відчуттями”, Барнард –“Взаємостосунки із дітьми”, Руланд та Мур – “Турбота наприкінці життя”, Ульріх – “Вправи як само догляд”, Пендер – “Пропагування здорового способу життя” та Юнгер – “Вплив стресу”. 4. Практичні – поєднують теорію з практикою. Чотирма кроками розвитку цих теорій є фактори ізоляції, взаємовідношення, власне взаємостосунки та розвиток контролю над ситуацією.

Теорії можна розділити за типами: 1. теорії потреби; 2. взаємостосунків; 3. наслідків; 4. гуманістичні.

Спочатку роль медсестри полягала лише у виконанні призначень лікаря. Це відобразилось у біомедичній теорії, яка посідає не останнє місце і сьогодні. Вона пропагує традиційний медичний та фізичний догляди та в основному зосереджена на лікуванні лише захворювання, майже не враховуючи психологічні, соціокультурні та політико-економічні відмінності між особистостями. Біомедична модель значною мірою об’єднувала пацієнтів з подібними захворюваннями в одну групу без розмежуваннями за релігійними, культурними чи етнічними особливостями. Це відрізняє цю модель від соціальної теорії охорони здоров’я, яка акцентує увагу на суспільних та особистих змінах для покращення здоров’я суспільства.

Першим теоретиком, який чітко визначив значення та роль медичної сестри як медичного працівника, була Флоренс Найтінгейл. Її теорія була розроблена під час Кримської війни та містила ідею використання медсестрою чинників навколишнього середовища для забезпечення добробуту пацієнта. Медсестри поступово усвідомили, що лікування, фке грунтується на боротьбі із хворобою, як такою, без поточної оцінки стану пацієнта та задоволення його потреб є незадовільним.

На сьогодні в США найвідомішими теоретиками сестринської справи є І.Кінг, В.Хендерсон, М.Лейнінгер, Б.Н’юмен, Д.Орем, Х.Пепло, Р. Ніццо-Парс, І.Хемптон Роб, М.Роджерс, К.Рой, Х.Еріксон та ін.

Ранні теоретики медсестринства у 50-х роках 20 ст. розглядали, в основному, завдання медичної сестри з досить механістичних позицій. Саме через цей акцент основа медсестринства – цінність піклування, аспекти міжособистісних стосунків, естетика медсестринської практики – була знівельована. Протягом 60-80 років теоретики медсестринства доклали всіх зусиль щоб узгодити медсестринську практику, теорію і дослідження з точки зору науки.

В кожній окремій дисципліні знання можна розташувати в ієрархічному порядку від абстрактних до конкретних. Теорії представляють найбільш абстрактну частину дисципліни. Декілька теорій можуть бути об’єднані і розділяти спільну точку зору, тобто парадигму. Кожна дисципліна має свою визначену мета парадигму (метаобраз), що є найбільш абстрактною складовою частиною знань і може складатися більше ніж з однієї парадигми. Поняття метапарадигми визначає межі дисципліни та загальну позицію , яку розділяють всі члени дисципліни, і допомагає спрямовувати її діяльність. Дисципліни відрізняються одна від одної різними поняттями мета парадигми. Уперше поняття мета парадигми в медсестринства було визначено в 1984 році.

Згідно з Fawcett, основними поняттями м\с є: чотири загальних поняття, які впливають на неї та визначають медсестринську діяльність: Людина як особистість (особа) Середовище, оточення (довкілля), здоров’я, медсестринська справа.

Флоренс Найтінгейл. Головна її заслуга полягає в створенні філософських основ медсестринської професії, що забезпечило можливість виникнення і еволюцію сучасних теорій. Для Ф.Натінгейл медсестринство було змістом життя. Вона ставилася до медсестринства як до високого мистецтва, релігійного покликання і вважала, що бути мед сестрою може лише жінка. Вважала, що для успішного виконання медсесринських обов’язків достатньо формальної, а не спеціальної освіти. Вона наголошувала, що потрібно лікувати хвору людину, а не хворобу. Проте людині відводилась пасивна роль. Догляд зосереджувався на трансформації оточення людини, тобто для створення оптимальних умов для відновлення і збереження здоров’я пацієнта. ЇЇ заслуга полягає в тому, що вона встановила взаємозв’язок між здоров’ям і довкіллям. Здоров’я вважалось прямим результатом впливу довкілля (світла, охайності, чистого повітря, і води діючої каналізації) і мед сестринського догляду. Медсестринський догляд був зосереджений на здоров’ї, стосувався як хворої так і здорової людини. Потреба у безпечному навколишньому середовищі, вільному від бруду та паразитів, розглядалась, як необхідна умова видужання пацієнта. Вона звертала увагу на реакцію пацієнта у відповідь на хворобу.

Вірджинія Хендерсон (1966) виклала 14 принципів медсестринського догляду відповідно до людських потреб. Принципи м\с догляду В. Хендерсон: 1. Дихання 2. Харчування і споживання рідини 3. Фізіологічні відправлення 4. Рухова активність 5. Сон і відпочинок 6. Здатність вдягатись і роздягатись 7. Температура тіла і її регулювання 8. Здатність підтримувати особисту гігієну 9. Здатність забезпечити власну безпеку 10. Спілкування 11. Можливість дотримуватись звичаїв та обрядів згідно з віросповіданням 12. Працездатність 13. Захоплення і відпочинок 14. Знання. Потреба в отриманні інформації.

Перші вісім принципів сфокусовані на фізіологічних потребах, інші – на потребах у безпеці, соціальних, психологічних та духовних потребах. Кожна з потреб може змінюватись в залежності від ситуації. Медсестринська оцінка стану пацієнта виявляє найбільш важливу з перерахованих потреб для конкретного пацієнта з метою розробки систематизованого медсестринського плану догляду.

Іда Орландо (1961) визначила потребу, як «вимогу пацієнта, який потребує допомоги внаслідок дистресу, та повернення йому доброго самопочуття». Концепція потреби є основною в її теорії. Вона вважала, що метою медсестринства є якнайшвидше задоволення необхідної для пацієнта потреби. ЇЇ модель виявляє категорії потреб, які можуть також розглядатися як ділянки медсестринських втручань у зв’язку із: Фізичними обмеженнями (вік, хвороба, чи втрата працездатності); Несприятливими реакціями на відповідні ситуації.

Доротея Орем (1985), запропонувала свою теорію самодопомоги в медсестринства, розділивши потреби людини на три категорії: 1. Універсальні потреби самодогляду: повітря, їжа, рідина, виділення, безпека. Вона включила в ці потреби самоконцепцію, відпочинок та активність, соціальну взаємодію. 2. Потреби в самодогляді, пов’язані з періодами розвитку людини, в яких є потреба протягом всього життя людини. 3. Потреби, які виникають внаслідок хвороби: відхилення від здоров’я

Каліста Рой. Мета медсестри – сприяння адаптивним реакціям у зв’язку з чотирма адаптивними моделями. Її адаптаційна модель має 5 необхідних компонентів: людину, мету медсестринства, медсестринські дії, здоров’я та навколишнє середовище. Кожна особа постійно взаємодіє з навколишнім середовищем і центральним місцем її теорії є потреба людини в адаптації до навколишнього середовища. Вона розділяє 4 види адаптації: Фізіологічні потреби (адаптація для забезпечення основних потреб) Самоконцепція (адаптація до підтримання психологічної цілісності). Рольова функція (адаптація до ролей у суспільстві та обов’язків). Взаємозалежність (адаптація з метою найповніше виконати потреби, пов’язані із системами підтримки). Кожна особа адаптується в залежності від її індивідуальних пристосованих механізмів. Поведінка людини є або ефективною, або неефективною. Такою, що не сприяє росту. Використовуючи м\с процес, медсестра оцінює, наскільки ефективно пацієнт має здатність адаптуватися, потім вже ідуть діагнози, цілі пацієнта, втручання та оцінка догляду.

Медична (лікарська )модель сестринської справи. Основні положення: Пацієнт – набір анатомічних органів та фізіологічних систем. Соціальна поведінка та психологічні особливості розглядаються, як наслідок змін у фізіологічних та біохімічних процесах організму. Людина розглядається як «пасивний носій хвороби» Джерело проблем пацієнта – змінені функції органів та систем. Мета догляду – відновити діяльність конкретних фізіологічних та анатомічних систем організму до попереднього стійкого рівня. Мета догляду, як правило визначається лікарями. Інтереси пацієнта, як правило, не враховуються. Засоби сестринських втручань залежать від досвіду лікаря та майже однакові для різних пацієнтів з одними і тими ж хворобами. Роль медичної сестри – це роль «помічника» лікаря («при лікареві») Оцінка результатів та якості медсестринського догляду в лікарській (медичній) моделі не обов’язкова.

Джерело проблем пацієнта – неспроможність пацієнта вибрати і використати засоби адаптації у зв’язку із порушенням його особистого нормального рівня (діапазону) адаптації. Мета сестринського догляду – визначити ступінь впливу цих подразників на поведінку (наприклад те, що буде подразником для одного, на іншого не має впливу) Встановити ефективні засоби адаптації, коли поведінка неадекватна Виявити подразники, які викликають неадекватну поведінку Разом із пацієнтом встановити довгострокові цілі (помогти позитивно адаптуватись до постійно мінливого навколишнього середовища) та конкретні цілі (допомогти розширити рівень адаптації конкретній системі на даний час) Сестринські втручання спрямовуються: на подразники, які знаходяться за межами рівня індивідуальної адаптації з метою зміни їх або входження до рівня адаптації пацієнта. Роль медичної сестри сприяти адаптації людини в період здоров’я та хвороби. Оцінка результатів догляду: Звертається увага на позитивні зрушення в тому чи іншому засобі адаптації.



База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка