Лексико-семантичне поле «час» в українській поезії другої половини ХХ ст



Сторінка1/3
Дата конвертації08.12.2016
Розмір0,5 Mb.
  1   2   3
ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

На правах рукопису

ПЕТРУШЕНКО Ольга Олександрівна

УДК 811.161.2’371


ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ «ЧАС»

В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Дисертація

на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук
Науковий керівник:

ЗАВАЛЬНЮК Інна Яківна,

кандидат філологічних наук, доцент
Вінниця – 2010

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано на кафедрі стилістики й культури мови Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент

Завальнюк Інна Яківна,

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, завідувач кафедри стилістики й культури мови;


Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, доцент



Вокальчук Галина Миколаївна,

Національний університет «Острозька академія», доцент кафедри української мови;


кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник

Сюта Галина Мирославівна,

Інститут української мови НАН України, старший науковий співробітник відділу стилістики та культури мови.


Захист відбудеться “___” __________ 2010 р. о ____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.062.14 Національного авіаційного університету (03058, м. Київ, Проспект Космонавта Комарова, 1).
Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного авіаційного університету (03058, м. Київ, Проспект Космонавта Комарова, 1).

Автореферат розіслано “___” _________ 2010 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент С.В. Харченко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Дослідження категорійних ознак національної поетичної мови – пріоритетний напрямок сучасної української лінгвостилістики. Його пов’язують з обґрунтуванням та розробленням нових, а також активізацією традиційних, уже апробованих підходів до їхнього вивчення, оскільки на кожному етапі розвитку система мовних засобів, що є специфічною або ідентифікаційною для певного стилю, жанру, потребує адекватного лінгвістичного опису.

На сьогодні одним із найпродуктивніших є функціонально-стилістичний підхід, який забезпечує повноаспектне й різнорівневе вивчення семантичного потенціалу й комунікативних потенцій слова в художньому контексті. Продуктивізація цього напрямку досліджень в українській та зарубіжній лінгвостилістиці за останнє десятиріччя спричинила кількісне зростання робіт, у яких науково інтерпретовано особливості експлікантів мовної картини світу, специфіку реалізації цих одиниць у процесі творення художньої образності як репрезентативного рівня ідіостилістики твору, продемонстровано шляхи та засоби перетворення номінативних значень в образні, символічні тощо (Н. Д. Арутюнова, Ю. С. Степанов, О. С. Кубрякова, А. Вежбицька, С. Я. Єрмоленко, Л. О. Пустовіт, Н. М. Сологуб, Л. О. Ставицька, А. К. Мойсієнко, В.С. Калашник, Т. А. Космеда, Т. В. Радзієвська, Г. М. Сюта, О. О. Маленко, Л. В. Кравець та ін.). У таких працях слово, або лексико-семантичний варіант, інтерпретовані як регулярний чи оказіональний компонент цілісної системи – з погляду актуалізації знань у мові, постання способів реалізації в тексті, визначення його логіко-семантичних зв’язків тощо. Акцентовано, що особливості контекстних лексико-семантичних відношень найвиразніше виявляються у семантичному полі, модель якого уможливлює якнайповніший опис системи лексико-семантичних зв’язків між словами.



Незважаючи на відзначену активність лінгвостилістичних студій у царині вивчення основних полів лексики української поезії, недостатньо дослідженими поки що залишаються механізми лексико-семантичної та функціонально-стилістичної трансформації, які сприяють процесові концептуалізації та остаточного оформлення мовної одиниці як домінанти семантичного поля. Зокрема, в українському мовознавстві ще немає цілісного, систематизованого дослідження мовних одиниць різного рівня, згрупованих за семантико-тематичною ознакою навколо абстракту час, не продемонстровано закономірностей та особливостей його образно-естетичного й експресивного розвитку, характеру функціонування в українській поетичній мові другої половини ХХ ст. (за винятком часткового аналізу деяких аспектів цієї проблеми у працях Л. О. Пустовіт, С. Я. Єрмоленко, Т. М. Голосової, Г. М. Сюти, О. М. Задорожної, Л. В. Кравець, Л. М. Дзиковської, М. В. Цегельської). Ця обставина слугує вагомим мотиваційним чинником для обґрунтування актуальності дисертаційної праці.

На сучасному етапі розвитку національної поетики номінація час є однією з опорних одиниць художнього мовомислення та мововираження. У поетичному дискурсі вона формує потужне семантичне поле з широким арсеналом засобів лексичної реалізації в тексті. Ця польова структура охоплює не лише номінації часових відрізків (доба, вік, століття, рік, місяць, тиждень, день, ніч, година, хвилина, мить та ін.), пір року (зима, весна, літо, осінь), а й лексеми-орієнтири із семантичним компонентом час (наприклад, назви явищ природи з конкретною часовою віднесеністю на зразок місяць, сонце, сніг, бруньки, відлига; назви предметів, технічних приладів, пристроїв, що є фіксаторами плину часу (годинник, стрілка, таймер); лексеми, семантична структура яких контамінує семи ‘час’ і ‘відлік стосовно теперішнього моменту’ (вчора, сьогодні, завтра, нещодавно, досі, потім, минуле, майбутнє, давнина та ін.); мовні маркери віку людини та певних часових етапів її життя (юний, зрілий, літній, старий; молодість, юність, старість; дитя, юнак, юнка, молодиця, дідок, бабуся), а також яскраво конотовані індивідуально-авторські реалізатори темпоральної семантики. Крім того, важливо враховувати також функціонально-стилістичний аспект досліджуваної проблеми: художні тропи в різних виявах формальної структури (предикативна й генітивна метафора, епітет, порівняльний зворот, вокативні та прикладкові конструкції) актуалізують темпоральну семантику як на зовнішньому, формальному рівні (наявність у структурі тропа лексичного вербалізатора семи час), так і на внутрішньоформному, асоціативно-образному.

Отже, активність уживання номінацій часу в українській поетичній мові другої половини ХХ ст., неоднорідність їхньої семантичної структури, різний ступінь оцінності й експресивності, широка палітра стилістичних функцій, а також відсутність узагальнювальної праці з усебічним, комплексним описом структурно-семантичних та функціонально-стилістичних параметрів поетоніма час зумовлюють актуальність пропонованої дисертаційної праці.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми кафедри стилістики й культури мови Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського «Стилістика мовних одиниць (науковий і методичний аспекти)». Тему дисертації затвердила наукова координаційна рада „Українська мова“ Інституту української мови НАН України (протокол № 32 від 23 травня 2006 р.).

Мета дослідження – комплексно проаналізувати лексико-семантичне поле «час» в аспекті виявлення його дистрибутивних структурно-семантичних та функціонально-стилістичних характеристик в українській поезії другої половини ХХ ст. Відповідно до мети поставлено такі завдання:

1) узагальнити загальнотеоретичні підходи до вивчення лексико-семантичного поля як основної категорії функціонально-семантичного аналізу;

2) з’ясувати лінгвостилістичну значущість конституентів лексико-семантичного поля «час» як засобів моделювання національної мовної картини світу;

3) встановити корпус лексем, пов’язаних із номінацією час за лексикографічними джерелами і поетичними текстами;

4) описати загальні тенденції та індивідуально-авторські особливості стилістичної адаптації та структурно-семантичної трансформації темпоральних номінацій;

5) визначити за ключовим поняттям та описати структуру і моделі авторських тропів лексико-семантичного поля «час».

Обєктом дослідження слугують тексти української поезії другої половини ХХ ст.

Предметом розгляду визначено лексико-семантичну та функціонально-стилістичну природу авторських образів із темпоральною семантикою.

Матеріалом для дослідження слугувала картотека реченнєвих ілюстрацій з поетонімами час, що налічує близько 5 тисяч одиниць, дібраних з поетичних творів найвизначніших мовних особистостей 60–90-х років ХХ ст. (Л. Костенко, В. Симоненко, В. Стус, І. Гнатюк, М. Руденко, І. Світличний, Д. Павличко, Б. Олійник, І. Драч, А. Пашко, Г. Безкоровайний, В. Махно, С. Жадан та ін.), а також синхронних їм за часом творчості авторів української діаспори (В. Вовк, Е. Андієвська, Ю. Тарнавський Б. Бойчук, Б. Рубчак, Ю. Коломиєць).

Основними методами дослідження були описовий і метод спостереження, якими послуговувалися, аналізуючи лексико-семантичне поле «час». Окрім них на різних етапах використано також методи компонентного аналізу (для конкретизації семантичної структури темпоральних номінацій), контекстного аналізу (для з’ясування виражальної та естетичної ролі часоназв у поетичному тексті), моделювання лексико-семантичного поля (для стратифікації лексичних засобів понятійної сфери час на системно організовані угруповання – лексико-тематичні групи та лексико-семантичні мікрополя).

Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві цілісно досліджено лексико-семантичне поле «час», доповнено й розширено загальнотеоретичні положення щодо його вивчення, визначено основні структурно-семантичні та стилістичні характеристики лексико-семантичного поля, з’ясовано лінгвостилістичну значущість темпоральних номінацій лексико-семантичного поля «час», уточнено та встановлено корпус лексем, пов’язаних із номінацією час за лексикографічними джерелами і поетичними текстами, здійснено типологічне зіставлення темпоральних сем у реченнєвих ілюстраціях, дібраних з поетичних творів найвизначніших мовних особистостей 60–90-х років ХХ ст. та авторів української діаспори, описано найвиразніші і найбільш продуктивні типи функціонально-естетичних трансформацій формантів відповідної образної парадигми.

Теоретичне значення праці полягає в поглибленому лінгвістичному аналізі проблем функціональної стилістики щодо природи, репрезентативності та функціональності мовного образу з урахуванням специфіки певного лексико-семантичного поля, структурно-семантичного варіювання його стрижневого компонента та периферійних (регулярних та оказіональних) формантів.

Практична цінність роботи визначається тим, що обґрунтовані у ній положення і проаналізований матеріал можуть слугувати основою для подальшого опрацювання поетичного корпусу другої половини ХХ ст., окреслення якомога повнішої картини традиційних та індивідуально-авторських образів, ресурсів національної художньої мови.

Матеріали роботи прислужаться у викладанні стилістики, лексикології, поетики, лінгвоаналізу художнього тексту, у читанні спецкурсів з когнітивної лінгвістики, психології творчості, а також у лексикографічній практиці – для укладання словників поетичної мови, лінгвостилістичних покажчиків, індексів сполучуваності тощо.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертації викладено в доповідях та апробовано на наукових конференціях різних рівнів, зокрема: Міжнародній науковій конференції «Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця» (29–31 березня 2006 р., Національний авіаційний університет, м. Київ); V Всеукраїнській науковій конференції «Етнос. Культура. Нація» (9–10 листопада 2006 р., Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, м. Дрогобич); VІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Етнос. Культура. Нація» (14–15 листопада 2008 р., Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, м. Дрогобич); науково-практичній конференції «Українська лінгвостилістика у сучасній науковій парадигмі» (1–2 листопада 2007 р., Інститут української мови НАН України, м. Київ.); науковій конференції «Міжмовна взаємодія в культурному житті соціуму» (23–24 квітня 2009 р., Інститут мовознавства НАН України імені О. О. Потебні, м. Київ); ІІІ Міжнародній науковій конференції «Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі» (26–27 листопада 2009 р., Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, м. Кам’янець-Подільський), а також на звітних наукових конференціях Інституту філології й журналістики Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (2005, 2007). Дисертацію обговорено на розширеному засіданні кафедри стилістики й культури мови Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (прот. № 10 від 25 лютого 2010 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 статей, із них 7 – у виданнях, визначених ВАКом України як фахові зі спеціальності 10.02.01 – українська мова.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списків використаної літератури (242 позиції) та використаних джерел (73 позиції), додатків, які вміщують словник сполучуваності ключових темпоральних лексем та покажчик частотності вживання темпоральних сем у межах лексико-семантичної групи.

Подано також перелік використаних у тексті роботи умовних скорочень та перелік умовних скорочень джерел. Загальний обсяг дисертації – 257 сторінок, обсяг основної частини роботи – 196 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та основні завдання роботи, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, його наукову новизну, окреслено теоретичну й практичну цінність отриманих результатів, подано джерельну базу, відомості про апробацію основних теоретичних положень і практичних здобутків, зазначено кількість публікацій за темою виконаної дисертації.

У першому розділі «Лексико-семантична польова структура «час» у сучасній лінгвостилістичній парадигмі» з’ясовано зміст та ієрархічну упорядкованість понять лексико-семантична система, лексико-семантичне поле, семантичне поле, тематична група, лексико-тематична група і под.

Змістову цілісність розділу та його значущість як теоретичного підґрунтя дисертації забезпечує синтезований оглядовий виклад засадничих тез за такими напрямками:

а) розвиток теорії лексико-семантичного поля в лінгвістичних дослідженнях ХХ ст.;

б) філософський та етнокультурний аспекти рецепції часу в їх проекції на лінгвістичну теорію;

в) актуальні питання лінгвістичної репрезентації категорії часу;

г) теоретико-практичні засади вичленування лексико-семантичного поля «час» у мові української поезії другої половини ХХ ст.

Акцентовано увагу на тому, що в сучасній українській лінгвостилістиці поняття лексико-семантичного поля виступає ефективним інструментом дослідження й опису конститутивних ознак поетичної мови. Структурування лексико-семантичного поля дає змогу відтворити цілісність лексико-тематичних і лексико-асоціативних зв’язків слів між компонентами мови і тексту, простежити семантико-стилістичні зв’язки між лексичними одиницями – назвами концептуальних понять. Природно, отже, що попри наявність інших антропозорієнтованих методик функціонально-семантичного аналізу (пор. поняття концепт, образна парадигма, ключове слово, наскрізний образ, лексична домінанта і т. ін.) лексико-семантичне поле й досі залишається одним із найчастіше використовуваних методик дослідження мови поезії та художньої прози (Л. А. Лисиченко, С. Я. Єрмоленко, Н. М. Сологуб, Л. О. Ставицька, Л. Г. Савченко, Л. О. Пустовіт, Г. М. Сюта, О. М. Тищенка, Н. І. Грицик, О. М. Рудь, О. О. Маленко, В. А. Буда, О. І. Хом’як).

З’ясовано, що методика польового структурування виявляє ефективність при дослідженні різних рівнів мовної системи – фонетичного, лексико-фразеологічного, синтаксичного, семантичного (пор. праці Г. C. Щура, Ю. М. Караулова, О. В. Тарасової, А. А. Бурячка, В. С. Калашника, В. І. Іващенко, Н. О. Мех, Л. М. Мялковської, І. Л. Гоцинець, Л. М. Задорожної та ін.). Відповідно до цього, окрім згаданих уже лексичних полів, дослідники розрізняють граматичні, морфосемантичні, синтагматичні, а також асоціативні поля, які формуються на основі об’єднання слів-асоціатів навколо стрижневого слова-стимулу.

Основну увагу зосереджено на тих засадничих тезах і конкретних працях, які концептуально пов’язані з поглибленням теорії власне лексико-семантичного поля, конкретизацією уявлень про його синтагматично-парадигматичну організацію, з’ясовують внутрішньомовні механізми встановлення й розвитку структурно-семантичних відношень між його компонентами.

У багатьох сучасних теоретичних працях термін поле вживається недиференційовано поряд із поняттями лексико-семантична група та тематична група. Це свідчить про відсутність чітких критеріїв для виокремлення кожної окремої мікросистеми, унаслідок чого дослідники керуються власними мотиваціями й преференціями, послуговуючись термінами: лексико-семантичне поле (Г. Іпсен, Л. Вейсбергер, А. А. Уфімцева, О. В. Кузнєцова, В. І. Кодухов, С. Я. Єрмоленко, Н. О. Данилюк, Н. О. Мех.), семантичне поле (Л. А. Новиков, А. А. Бурячок та ін.). Отже, теоретико-практичне розмежування лексико-семантичного поля, лексико-семантичної групи та тематичної групи як різних видів об’єднання лексики належить до актуальних аспектів української лінгвостилістики.

Наголошено на тому, що в застосуванні до поетичної мови, до художнього дискурсу методика вичленування лексико-семантичного поля має свою специфіку. У поетичному тексті лексико-семантичне поле визначаємо через контекстну сполучуваність слів. Ці поля мають опорні лексеми, об’єднані тематично й семантично, з якими пов’язані образні словесні ряди (номінативні, епітетні, метафоричні, епітетно-метафоричні, перифрастичні тощо).

Акцентовано також на з’ясуванні філософського й етнокультурного аспектів рецепції часу в їхній проекції на лінгвістичну теорію. При цьому основні положення суміжних із мовознавством гуманітарних знань акцептують вибірково – відповідно до предмета й об’єкта фахового лінгвостилістичного зацікавлення.

Нині особливого концептуального звучання набула думка про те, що мова – це домінантний спосіб існування культури, код нації. З огляду на це увагу переорієнтовано на зв’язок етнокультурних уявлень про час та способи їх експлікації у мові, зокрема в поетичному дискурсі.

Отже, застосований у роботі функціонально-семантичний підхід до дослідження актуалізованої у мові української поезії другої половини ХХ ст. темпоральної лексики дав змогу презентувати її як структуровану систему, яка організовується й функціонує за певними законами, має чітко виражене ядро, навколоядерну зону й периферію, стратифікується на ряд лексико-тематичних груп (зокрема «назви пір року», «назви частин доби») та ієрархічно підпорядкованих їм лексико-семантичних мікрополів («зима», «весна», «літо», «осінь»; «ранок», «день», «вечір», «ніч»). Вони відбивають відображені у колективній свідомості уявлення про умовне чи реальне членування часу за певним дистрибутивним параметром.

Другий розділ «Репрезентація часової семантики у домінантних лексико-семантичних полях» присвячено вибудовуванню лексико-семантичних парадигм ядерної номінації час та її семантичних сегментів – лексико-тематичної групи «назви пір року» (з виокремленням мікрополів («зима», «весна», «літо», «осінь») та лексико-тематичної групи «назви частин доби» (з виокремленням мікрополів «ранок», «день», «вечір», «ніч»).

Стилістична парадигма ядерної номінації час, окреслена в українському поетичному дискурсі другої половини ХХ ст., демонструє широкий арсенал традиційних та індивідуально-авторських способів текстової репрезентації базової темпоральної семантики, її експлікації засобами поетичної мови. Застосування визначального для художньої мови принципу контекстуальної синонімізації дало змогу визначити і структурно, й семантично різні типи контекстного зближення номінації час зі складниками інших когнітивних фрагментів національної мовно-поетичної свідомості. Встановлено, що найпродуктивніші типи метафоротворення, пов’язані з мовно-естетичним освоєнням поетоніма час, оформлюються при перетині поняттєвих сфер час – людина, час – природа (птах, тварина, рослина, вода, вітер), час – простір.

З’ясовано, що динамічно-процесуальну характеристику часу забезпечують традиційні дієслівні контактери, зафіксовані у «Словнику української мови» з конкретизувальною ремаркою про час:

іти, минати: Чорний час іде, їй сльозу веде/ І пожарисько чорнобоке (М. Вінграновський); А
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка