“Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.”



Скачати 74,52 Kb.
Дата конвертації16.01.2017
Розмір74,52 Kb.

“Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.”

“Немає в світі поета, який стільки важив би в житті свого народу, як Шевченко.” М. Рильський

Вклонімося Кобзарю

Щороку приходить до нас весна, а з нею – Шевченківське свято. І хоч минуло 200 літ, народ пам’ятає, знає і шанує свого генія.

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Його пісні - життя окраса

Шевченко – це народ. І, як народ, він буде вічно жити.

Куди б не закидала доля Шевченка,

він завжди пам’ятав і любив рідний край - Україну. Юні друзі!

Любіть і ви Україну як любив її поет.

Бережіть її, як берегли наші діди і прадіди. Читайте його твори і ваша мова теж буде гарною, чарівною і барвистою.

,

Ти, Тарасе, сьогодні нас зібрав докупи.

І зійшлися у цій залі Шевченка онуки.

Сповнить Тараса заповіт Ніхто з нас не забуде. І хоч минуло 200 літ, Він завжди з нами буде.

Світова велич Т. Г. Шевченка

Видатні діячі світової культури про Т. Шевченка

  • «Твори Шевченка роблять людей кращими, ласкавішими, людянішими». (В. Островський російський педагог)
  • «...Шевченка голос / В країні нашій вільній не змовкає /1 він шукатиме в безсмертному народі» (Антанас Венцлоу)
  • Тарас Шевченко був нашою потіхою і розрадою, нашою підпорою і натхненням... (З канадської газети « Українське життя»)

    Шевченко — незвичайна постать на світовому літературному полі. Між увінчаними геніями світу важко знайти йому рівного, який би був своїм життям і творами подібний до нього... Тарас — це справжній по своїй суті будитель, вчитель, проводир і пророк народу. Коротше кажучи, жодна нація не має поета, який би був так тісно зв'язаний з народом. (Й.Абрам,Югославія)

    Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу... Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника в світовій літературі. (М. Якубець, Польща)

    Шевченко — одна з кращих пісень боротьби, яку співають у колоніальних... країнах, її співають народи... (Назим Хікмепг, Туреччина)

    Він (Шевченко) всюди... як свій, бо на Слов'янщині нема для нього чужої країни. (Чеський вчений Е.Вавра)

    Шевченко через 100 років після своєї смерті зумів зібрати поетів усього світу і здружити їх. (Італійський письменник Гвідо Пйовене)

    Могутність його бунтівного духу, відвага, з якою він атакує найміцніші * твердиш свого часу, ба, навіть нашого часу: чи це божество, чи самодержавстві теократія, нелюдяність, расове упередження, жорстокість, глупота чи невігластво. (Англійський письменник Г. Маршалла)

    Геній Шевченка своєю творчістю зігріває серця мільйонів... і тому він схожий на сонце. А хіба сонце може належати лише одному народові»? (Вірменин Г. Севунц)

    • Шевченко могутнім закликом будить гноблених усього світу. (Француз Стебер)

Вшанування пам'яті поета

Вшанування пам'яті поета

• Список перекладчів-популяризаторів Шевченкового «Кобзаря» в різних країнах світу налічує понад сотню імен, серед них такі знамениті майстри слова, як Є. Войнич, Джон Вір, Флоренс Рандел, Лайвсен, Дж. Ліндсей, М. Садовяну, Дм. Методієв, М. Якубець, Андор Габор, Дьюла Ійєш, Влад. Сирокомля, Етторе Ло Гатто, Емі Сяо, Еріх Вайнерт, Альфред Курелла, Комацу Сіосуке. Чимало з них спеціально вивчали українську мову, щоб читати Шевченка в оригіналі.

• Особливе місце, зв'язане з вшануванням пам'яті Т. Шевченка, належить всесвітньо відомій Тарасовій горі, де поховано великого Кобзаря.

• Починаючи з 1962 року, щорічно присуджується премія імені Т. Г. Шевченка за найвидатніші досягнення літератури і мистецтва.

• На тексти і мотиви «Кобзаря» 120 композиторів створили біля 500 хорових, сольних, оперних, хореографічних та інших творів, а весь «Кобзар» нараховує... 227 назв.

• Ім'ям Т. Шевченка названі заводи і колгоспи, навчальні заклади, вулиці, бульвари. Могила поета оголошена державним заповідником,

• Створено ряд музеїв поета. Мільйонними тиражами видаються його твори, на яких виховуються нові покоління молоді.

• Ім'я Шевченка стало в наш час символом боротьби проти насильства, проти гніту, проти посягання на священні права людини — свободу І незалежність.

• За рішенням ІОНЕСКО, ювілеї Т. Шевченка відзначалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли переклади «Кобзаря».

• Про все більшу світову славу великого Кобзаря свідчать пам'ятники, встановлені як у містах України, так і в різних країнах світу: у Палермо (Канада), Бухаресті; Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі тощо.

Кобзар — народний поет.

Кобзар — народний поет.

  • Основоположник нової української літератури.
  • Родоначальник революційне-демократичного напряму нової української літератури.
  • Грізний судця і обличитель усього самодержавно-кріпосницького ладу, непримиренний ворог поміщиків і царизму.
  • Утвердив критичний реалізм в українській літературі, розкрив народне життя в усій його повноті й багатогранності, показав суспільні відносини, класову боротьбу свого часу.
  • Вніс у вітчизняну літературу незнане багатство тем і жанрів, прилучив її до кращих досягнень світової літератури.
  • Шляхом Т. Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники — Марко Вовчок, Панас Мирний, І. Франко, П. Грабовський, М. Коцюбинський, Леся Українка та ін.
  • Політичні, моральні, естетичні погляди Т. Шевченка, теми, сюжети, образи його творів мали й мають велике значення також для розвитку інших видів мистецтва:
  • своє вираження вони знайшли у творчості багатьох композиторів, як українських (П. Ніщинського, М. Лисенка, К. Стеценка, М. Леонтовича, Г. Майбороди, П. Майбороди), так і російських (М. Мусоргського, О. Сєдова, С. Рахманінова та інших);
  • сюжети й образи «Кобзаря» відбилися в численних картинах, малюнках, скульптурах українських художників і скульпторів В. Штернберга, Я. де Бальмена, К. Трутовського, М. Пимоненка, О. Сластіона, І. їжакевича, В. Касіяна, М. Дерегуса, І. Гончара та багатьох інших;
  • численною є кількість портретів поета, картин і малюнків, що зображують різні епізоди його життя;
  • міцно ввійшли до репертуару наших театрів п'єса «Назар Стодоля», інсценізовані поеми «Катерина», «Гайдамаки», «Наймичка». За цими ж творами написані сценарії кінофільмів, які ми бачимо в кінотеатрах та на телеекранах.

Роль митця у розвитку української літературної мови.

Роль митця у розвитку української літературної мови.

  • Утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменника, преси, театру тощо.
  • Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Т. Шевченка. Він відібрав із загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве, розкрив у своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова.
  • Сміливо ввів у свої твори для передачі філософських, політичних, літературних та інших понять книжні слова і вирази, слов'янізми. А також слова іншомовного походження для створення відповідного історичного або місцевого колориту.
  • Мова його стала зразком для наступних українських письменників.
  • Світове значення творчості Т. Шевченка.

  • Вивів українську літературу в ряди великих літератур.
  • Твори поета перекладеш багатьма мовами світу.
  • Однією із складових частин світової науки про літературу є шевченкознавство, яке нараховує сотні досліджень різних наукових жанрів (монографії, літературні портрети, розвідки, нариси, статті, огляди) і творів художньої публіцистики (біографічні романи, повісті, оповідання).
  • Вперше в історії він порушив тисячолітню німоту соціальних низів.
  • У своїх творах митець випромінював на скривджених всю силу великої любові, цілий океан ніжності, а трагедію сироти чи вдови підносив до світового рівня.
  • Огляд творчої спадщини та міркувань із «Щоденника» Т. Шевченка

    Схвильований звісткою про скоре звільнення від осоружної солдатчини,Т. Шевченко почав писати російською мовою щоденник — «Журнал», як він його назвав. З цього твору дізнаємося про життя й оточення на засланні й після нього, про творчі задуми, надії та прагнення. У «Журналі» багато замальовок казарменого побуту, що становлять невеличкі новелки — колоритні й жваві. У низці записів Тарас Григорович викладає свої роздуми, висловлює власні погляди на мистецтво як вияв людського духу, вміщує відгуки про твори О. Ґерцена, М. Гоголя, Марка Вовчка. У щоденникових записах виявилися щирість і щедрість поетової душі, його чисто людські симпатії й антипатії, вміння самокритично аналізувати власні вчинки, взаємини з людьми. Ці записи дають багатий матеріал для пізнання внутрішнього світу геніального митця, мислителя, патріота, борця проти зла і неправди, високоосвіченої людини. Ніякі життєві випробування не зламали, не знівечили його душу, що відзначив і сам Тарас Григорович у запису від 20 червня 1857 року: «Все зто неисповедимое горе, все роди унижения й поругания прошли, как будто не касаясь меня. Мне кажеться, что я тот же, что бьіл десять лет назад. Ни одна черта в моем внутреннем образе не изменилась».

  • Серед прозових творів Т. Шевченка щоденникові належить чільне місце. Цей мемуарно-публіцистичний твір літературознавці вважають одним із найвидатніших у світовій літературі.

ДРІБНИЦІ З ЖИТТЯ ШЕВЧЕНКА

ДРІБНИЦІ З ЖИТТЯ ШЕВЧЕНКА

  • Часом найдрібніші факти з життя людей, відомих літературі чи науці, становлять інтерес. Унаслідок цього міркування ми й наважились у цій замітці поділитися відомими нам дрібними фактами, Ідо стосуються Т.Г. Шевченка/може, шанувальники нашого геніального поета знайдуть у ній щось нове й не позбавлене певного інтересу. (Спогади про Тараса Шевченка К., 1982) Так написав у своїх спогадах В. В. Тарновський (молодший). І не помилився. Хоча про перебування Тараса в Качанівці написано немало, цей спогад нині видається особливо цінним.
  • У КАЧАНІВЦІ І (Чернігівської губернії., Борзнянського повіту) Тут Т.Г. Шевченко часто їй подовгу гостював у 40-х І роках у тодішнього власника (Качанівки Г. Тарновського, з(яким листувався, але, на жаль, І після смерті Г, Тарновського знайдено було тільки два листи; в одному з них повідомляється про надіслання Ідо Качанівки картини Шевченка „Катерина", і Після заслання Шевченко {вперше приїхав у Качанівку і в 1859 році, 21 серпня, і не І застав там господаря, колишнього власника Потоків. Але в Качанівці був його син, студент, який, повертаючись одного разу з саду, побачив двох людей, що йшли йому назустріч, - один у довгому І парусиновому кобеняку, а за ним старий дворецький, {котрий знав Шевченка до ї заслання. Синові господаря було тільки сім років, коли |Тарас Григорович гостював у Потоках, але він виріс у сім’ї, де шана до поета була, так би мовити, традиційною, [а тому захоплювався його (поезією, багато знав напам'ять його віршів і глибоко поважав поета як людину.
  • І Тому не дивно, що коли чоловік у парусиновому кобеняку підійшов і назвав себе | Шевченком, обидва кинулись і один одному в обійми. Для ї Шевченка ця зустріч з юнаком, якого він колись знав дитиною, була не менш радісною: вона нагадала йому (минуле, як і взагалі, мабуть, саме приїзд його до Качанівки і пояснюється потребою його душі після сильних потрясінь ([побачити знайомі місця, озирнутися на пройдений і шлях і воскресити в пам'яті його життя. Після обіду Та­рас Григорович схотів погуляти в саду. Вийшовши з дому, він зустрів багатьох із служників — дворових, які зібрались, щоб побачити Шевченка, бо вони пам'ятали його і любили, Тарас Григорович ласкаво з усіма вітався, з деким обнімався і згадував про свої колишні відвідини Качанівки. Під час прогулянки поет був задумливий і сумний, певно, перед ним проходили картини минулого. В одному особливо мальовничому місці, серед плоскогіря, на майданчику коло самого ставка, він був вражений красою краєвиду і вигукнув: „Як умру, то тут поховайте мене!". Цим словам, звичайно, не можна надавати серйозного значення: вони були вимовлені під враженням навколишньої чудової природи. В одному місці син господаря попросив Тараса Григоровича поса­дити йому на згадку молодий дубок (оскільки це було в серпні, то деревце було викопане, щоб було надійніше, із землею). Шевченко, посадивши дубок, побажав: „Дай, боже, щоб нам довелось коли-небудь посидіти в тіні його гілля". Повернувшись з прогулянки, яка для Тараса Григоровича була безперервним переживанням минулого, вони обидва лягли перед будинком на траві, і студент почав декламувати поетові його ж вірші, ще тоді не надруковані. Тарас Григорович багатьох не пам’ятав І майже за кожним віршем здивовано питав: „Коли це я писав?" Уже місяць зійшов, яскраво освітивши все навколо, а вони все лежали на галявині, поринувши в поезію і милуючись теплою українською ніччю.
  • Нарешті, встаючи, щоб іти вечеряти, студент продекламував Шевченкові уривок з його вірша:
  • Лечу, дивлюся аж світає,

    Край неба палає,

    Соловейко в темнім гаї

    Сонце зустрічає;

    Тихесенько вітер віє,

    Степи, лани мріють,

    Між ярами, над ставами

    Верби зеленіють...

  • — Відкіля ж це? — спитав Шевченко й одразу, згадавши, промовив: - Ну, цей „Сон1 буду я пам'ятати, наробив він мені лиха.
  • Прийшовши до зали, де було приготовано вечерю, Тарас Григорович попросив дати йому альбом, висловивши бажання написати щось на згадку про своє відвідання Качанівки. Альбом зараз же було принесено, і Тарас Григорович написав у ньому тільки два рядки: / стежечка, де ти ходила, Колючим терном поросла. 1859 року, 21 серпня, Качанівка.
  • Мимоволі спадає на думку, чому Шевченко вибрав саме ці рядки., і ми схильні припустити, що вони передають той сумно-мрійливий настрій, в якому перебував поет, і написані під враженням прогулянки в саду, де він не знайшов уже знайомої і дорогої йому по спогадах „Cтежечки"._ Наступного дня вранці Тарас. Григорович Шевченко приніс і подарував синові господаря деякі з своїх офортів; того самого ранку він виїхав до Петербурга.

У 1846 році Шевченко приїздив до Ніжина.

У 1846 році Шевченко приїздив до Ніжина.

  • Приїзд Шевченка до Ніжина не міг лишитись тасмікщеіо. Двері наші не зачинялися, особливо нас відвідували студенти, і серед них М.В.Гербель, що був тоді на останньому курсі (Т'ербель М.В, (18271883) російський поет, перекладач і видавець).
  • Ніжин у ті роки з його 2250 будинками і 9030 мешканцями був більший від губернського міста Чернігова, де числилось офіційно 740 будинків і 7830 мешканців. Ми в Ніжині не нудьгувавши, проте, не зважаючи на загальну гостинність, на присутність чарівної М.С. Кржисевич, відомої тоді красуні в Малоросії, що дурила всім голови, вирішили залишити місто, в якому справ не було, і оселились у Чернігові, де сподівалися побачити цікаву старовину. Після балу, в суботу, напівсонні, виїхали ми з Ніжина і дісталися другого дня надвечір до Чернігова» — так писав у своїх спогадах «Спомини про Т.Г.Шевченка» О.Афанасьев-Чужбнкський.
  • 1847 рік — арешт та 10 років на засланні.
  • Навесні 1859 р. — дозволили поїхати на Україну... на кілька місяців. Рідний край... у груди б'ють духмяні пахощі зелених гаїв, широкополих ланів. Шевченко мріє, пише, милується...
  • У Липоврозі жила Лукер'я Полусмакова — українка, дівчина-кріпачка, з якою хотів одружитися.
  • Т.Г.Шевченко в останні роки свого життя в Петербурзі (1860р.). Але одруження не відбулося.
  • Після поховання Шевченка у Каневі, Лукер'я Полусмакова жила там й доглядала його могилу.
  • Мріям не судилося здійснитися. Поета знову заарештовують... І все ж він не втрачає надію. Побачити рідну Україну. Поет готовий «хоч умерти на Дніпрі, хоч на маленькій горі».
  • А хвороба прогресує... 10 березня 1861 року Т.Г.Шевченка не стало. Це була важка втрата для друзів. Вони вбачали в ньому могутній талант, який не забарився заявити про себе на весь світ.
  • Збірка прекрасних Шевченкових віршів «Кобзар» невдовзі сколихнула Україну.
  • М.Білозірський у своїй роботі «Тарас Григорович Шевченко за спогадами різних осіб» (1831 - 1861 рр.) писав: «Коли везли тіло Шевченка на поховання, то у Ніжині зустріч була особливо урочиста; на зустріч вийшли всі цехові із значками, ліцеїсти та гімназисти.
  • ...труна на возі вінками обвита, на козлі ямщик бородатий, коні поштарські ледве бредуть по піску глибокому
  • ...народ поскидав шапки — ми заспівали йому сумну пісню, — на труні був вінок, із руки жіночої на ньому написано: «Прощай, батьку, орле сизий».
  • М.Курочкін над труною Т.Шевченка сказав: «Щастя в житті було не для нього, — його чекає інше, посмертне щастя — слава...».

Загалом на Ічнянщині збереглися численні пам'ятки історії та культури які є невід'ємною частиною місцевого пейза­жу. Поблизу Ічнянського національного природного парку розміщений національний історико-культурний заповідник "Качанівка". Архітектурно—парковий ансамбль у Качанівці є унікальною пам'яткою ландшафтного мистецтва, історії та архітектури кінця XVIII - початку XX ст. Його відвідували діячі культури: М. Гоголь. В. Штернберг, М. Глінка, С. Гулак-Артемовський, Марко Вовчок, П. Куліш, І. Репін, Т. Г. Шевченко. Палац є і своєрідним музейним центром з чудовою картинною галереєю.

Загалом на Ічнянщині збереглися численні пам'ятки історії та культури які є невід'ємною частиною місцевого пейза­жу. Поблизу Ічнянського національного природного парку розміщений національний історико-культурний заповідник "Качанівка". Архітектурно—парковий ансамбль у Качанівці є унікальною пам'яткою ландшафтного мистецтва, історії та архітектури кінця XVIII - початку XX ст. Його відвідували діячі культури: М. Гоголь. В. Штернберг, М. Глінка, С. Гулак-Артемовський, Марко Вовчок, П. Куліш, І. Репін, Т. Г. Шевченко. Палац є і своєрідним музейним центром з чудовою картинною галереєю.

  • 20 серпня 1859 року Тарас Григорович прибув у Прилуки, а наступного дня був уже в Качанівці, у маєтку В. Тарновського-молодшого. Тут він зустрічався з дворовими, які пам'ятали його приїзд у 1843 р.
  • Шевченко повертався до Петербурга майже без грошей. Як писав він до В. Тарновського 28 вересня, колії б не заїхав у Качанівку до Василя Васильовича, то довелося б «захряснуть на безгрішші» (VI, 236). На ньому було старе парусинове пальтечко і дуже поношені чоботи.
  • ПРО ПЕРЕБУВАННЯ ШЕВЧЕНКА В БОРЗНЯНСЬКОМУ ПОВІТІ, ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ

  • В Борзнянському повіті він гостював у Качанівці в Григорія Степановича Тарновського, де збиралися літератори, художники: крім Шевченка, Забіла, Глінка; він також бував у В. М. Забіли (на околиці Борзни), а в січні 1847 року, запрошений П. О. Кулішем і В. М. Білозерським як боярин Куліша, зупинився у В. М. Забіли, а інколи проживав у М. Д. Білозерського і Ол. Мик. Білозерської на хуг. Миколаєві під Борзною і гостював у сім'ї Сребдольських на хуторі Сорока під Борзною, на хуг. Мотронівка, також під Борзною, а в Борзні бував у Надії Миколаївни Забіли і стряпчого Д. М. Щербини. Гостюючи в борзенців, він тішив їх слух своїм чарівним співом і забавляв гумористичними анекдота­ми. В цей час він написав кілька невеликих портретів олівцем: з В. М. Забіли, з Ю. Г. Сребдольської два, з хлопчика К. І. Білозерського. Всі три портрети збереглися. 22 січня 1847 року у Вознесенській церкві села Оленівки він тримав вінець під час вінчання П. О. Куліша з однією з моїх сестер, був у боярах. Коли молоді приїхали від вінця на хутір Мотронівку, то Шевченко, підходячи з поздоровленням до молодої, наслідуючи одну колядку, вигукнув: «Чи ти царівна, чи королівна?» На це жених жартома відповідав йому народним прислів'ям: «На чужий коровай очей не по­ривай да собі дбай!»
  • Шевченко дуже дорожив тією квіткою, яку молода пришпилила йому до сюртука. У брата мого в Петербурзі кілька років зберігався лист, у якому серед підписів різних осіб, що були на весіллі, був і підпис «боярина Т. Шевчен­ка».
  • Мабуть, Шевченко в Борзнянщині гостював довго, і 28 січня, з його слів, у Мотронівці було записано три з найулюбленіших його пісень.
  • Мою матір (пом. 1857 р.) особливо чарував Шевченко своїм співом: ходить, бувало, по залі, заклавши руки назад, нахиливши вниз думну голову; шия зав'язана шарфом, вираз лиця смутний, голос тихий і тонкий; мати, бувало, плаче від його пісень.
  • Ось його найулюбленіші тоді пісні:
  • 1) «Ой зійди, зійди, ти зіронько та вечірняя!»

    2) «У Києві на ринку п 'ють чумаки горілку».

    3) «Ой горе, горе, який я вдався, брів через річеньку та й не вмивався...»

    4) «Де ж ти, доню, барилася, барилася?» «На мельника дивилася, дивилася».

  • Цих пісень він навчив і моїх сестер, і мати, бувало, сердиться на нього за останню, вважаючи її непристойною.
  • Н. А. Власенко пригадує, яке сильне враження Шевченко справляв на /165/ слухачів своїм співом; Шевченко гос­тював у Сребдольських, і в будуарі однієї з дівчат Сребдольських у присутності М. Д. Білозерського, людини дуже строгої, заспівав: і цей незворушний старий заплакав... Про спів Шевченка згадує М. О. Максимович (Собр. соч., І, с. 529) і В. П. Маслов («Биографич. очерк», с. 54 і 49).
  • До найулюбленіших пісень Шевченка належала й пісня про Морозенка.
  • З віршів Шевченка, покладених на голос, найулюбленішими в Борзнянському повіті в 1850 — 1860-х роках були такі:
  • 1. «Нащо мені чорні брови, нащо карі очі».

    2. «Тяжко-важко в світі жити сироті без роду».

  • Є гумористичне віршоване послання «До Тараса» В. М. Забіли, в якому той дорікає Шевченкові за те, що він, пообіцявши приїхати до Забіли погостювати, не виконав своєї обіцянки. Воно зараз в 1.1. Білозерського.
  • У 1847 році, розлучаючись із Забілою, Шевченко подарував свій картуз і якийсь рослинний порошок зеленувато­го кольору для приготування «лікарської» настойки. Як картуз, так і настойку з осадком від порошка на дні півштофа Забіла зберігав у себе до самрї смерті (1869 р.).
  • У того ж Забіли зберігались (у 1861 р.): чоловіча сорочка, пошита сестрою Шевченка Яриною з конопель, які вона сама виростила і з них напряла, а також лист від Варфоломія Шевченка Тарасові. Цей Варфоломій відвідував Забілу в Борзні у 1860-х роках.

Пісні на слова Шевченка

“Садок вишневий коло хати”

“Думи мої, думи мої…”

“Як умру, то поховайте…”

“Реве та стогне Дніпр широкий…”

“По діброві вітер виє…”

“Зацвіла в долині”

“Наш отаман Гамалія”

Тара́сова гора́ або Черне́ча гора́ — гора в місті Канів, складова частина Шевченківського національного заповідника «Тарасова гора»місце поховання українського поета Тараса Шевченка.

  • Тарасова (Чернеча) гора — складова частина Канівських гір і Мошенського плато, що розтягнулось на 70 км вздовж Дніпра. Ця гора — одна з найвищих у Каневі. Вона являє собою заокруглений прибережний виступ з дуже крутими схилами між двома ярами — Меланчиним потоком і Крутим ярком, який одмежовує гору зі сходу.
  • З північного сходу і з півночі гора межує з Дніпровою долиною, а на півдні вона переходить в тилову гору, яка двома пагорбами підноситься значно вище Тарасової і огороджується з півдня правим відгалудженням яру Меланчиного потоку Гнила Круча і на північному схилі закінчується крутими порізаними схилами.
  • Особливістю геологічної будови Тарасової гори, як і усіх Канівських гір, є дислокованість відкладів осадового чохла, які зім'яті у складки, зібрані у лускато-насувні структури. Район відомий в літературі, як Канівські дислокації. Від суміжних територій він чітко відрізняється своєрідним ландшафтом та унікальною будовою.
  • В будові геологічного розрізу території беруть участь докембрійські кристалічні утворення та потужна осадова товща, у складі якої встановлено відклади тріасовоїюрськоїкрейдової,палеогеновоїнеогенової та четвертинної систем.
  • Дослідження геологічної будови району Канівських дислокацій проводяться з XIX століття, але й до нашого часу їх генезис однозначно не з'ясований. Серед геологів існує кілька гіпотези походження дислокацій: зсувна, гляціальна, тектонічна або гляціально-тектонічна. Осадовий чохол в районі дислокацій зім'ятий в дрібні складки, що утворюють покривно-лускату зону. Основним типом дислокованих форм є складки-підкиди, зібрані в лускаті структури. Складки та луски перекинуті на захід.
  • Багато літ минуло з того часу,

    Праправнуки вивчають “Заповіт”,

    У Каневі вклоняються Тарасу

    Не тільки Україна – цілий світ.

Чернеча гора – це гора, що входить до Мошенського плато, що розтягнулось на 70 км вздовж Дніпра. Ця гора – одна з найвищих у Каневі, являє собою заокруглений прибережний виступ з дуже крутими узбіччями між двома ярами – Меланчиним потоком і Крутим ярком, який одмежовує гору зі сходу. З північного сходу і з півночі гора межує з Дніпровою долиною, а на півдні вона невиразно означеним сідлом переходить в тилову гору, яка двома приступками підноситься значно вище Чернечої і огороджується з півдня правою значною галуззю яру Меланчиного потоку Гнила Круча і північному схилі закінчується крутим більш-менш порізаними схилами до Дніпровської долини.

  • Чернеча гора – це гора, що входить до Мошенського плато, що розтягнулось на 70 км вздовж Дніпра. Ця гора – одна з найвищих у Каневі, являє собою заокруглений прибережний виступ з дуже крутими узбіччями між двома ярами – Меланчиним потоком і Крутим ярком, який одмежовує гору зі сходу. З північного сходу і з півночі гора межує з Дніпровою долиною, а на півдні вона невиразно означеним сідлом переходить в тилову гору, яка двома приступками підноситься значно вище Чернечої і огороджується з півдня правою значною галуззю яру Меланчиного потоку Гнила Круча і північному схилі закінчується крутим більш-менш порізаними схилами до Дніпровської долини.
  • Проте Чернеча гора знана у всьому світі перш за все тому, що 22 травня 1861 року вона навіки прийняли у своє лоно прах великого українського письменника і художника, справжнього патріота України Тараса Григоровича Шевченка (1814 - 1861). Кобзар знав і любив Канівські гори. Він бував тут у 1859 році, коли шукав собі ділянку під садибу і облюбував місцевість над Дніпром між Каневом і селом Пекарі (за 2 кілометри вниз по Дніпру від Чернечої гори). На горі, що мала назву Мотовиловщина (Велике скіфське городище), хотів купити землю.Проте мрія його не збулася. арас Шевченко помер у Петербурзі, 
  • Та його друзі, славна українська громада, перевезла тіло Кобзаря на Україну. І так історично склалося, що місце для поховання було обрано саме на Чернечій горі. Могилу було насипано високою, за козацьким звичаєм, на ній встановлено дерев`яного хреста і оскільки гора тоді була не залісеною, могилу було дуже добре видно з Дніпра.
  • Вірним охоронцем могили Кобзаря став місцевий житель Іван Ядловський. Біля могили було побудовано хату, де жила сім`я доглядача і де було створено перший народний музей „Тарасову світлицю”. Канівці згадували і наречену поета – Ликерію Полу смак, яка майже кожного дня підіймалась на Чернечу гору, прибирала могилу Тараса Шевченка, садила квіти. Доживала віку Ликера в Каневі, похована на цвинтарі Сельце.
  • У 1923 році на могилі поета був встановлений тимчасовий пам`ятник, автором якого став Калень Терещенко. У 1925 році постановою РНК УРСР територію могили Тараса Шевченка було взято під охорону держави – створено Державний заповідник.
  • 21 листопада 1989 року постановою Ради Міністрів УРСР заповіднику надається статусу національного.
  • Сучасного вигляду меморіал набу влітку 1939 року із встановленням на могилі поета величного бронзового пам`ятника (скульптор Матвій Манізер, архітектор Євгеній Левінсон) і відкриттям літературно-меморіального музею (архітектори Василь Кричевський і Петро Костирко). Музейний ансамбль органічно доповнив неповторний за своїм архітектурним вирішенням гранітний комплекс сходжень, збудований в 1977 році за проектом архітектора Анатолія Мошенського і відтворена за первісним проектом у 1991 році „Тарасова світлиця” – перший музей Кобзаря.
  • Нині музейна колекція заповідника нараховує понад 20 тисяч пам`яток, серед яких меморіальні речі, офорти Тараса Шевченка, видання його книг, твори українських і зарубіжних митців.
  • Територія сучасного заповідника – 45 га землі, а охоронні зони заповідника, що охоплюють лівобережжя Дніпра нараховують близько 2 тис. га. Все це зона регульованої забудови і охоронюваного ландшафту.

“Живи, поете, в бронзі і в граніті, - живи, поете, в пам’яті людській. Живи в піснях, живи у “Заповіті”, У слові праведнім, у славі віковій!


Найвищим у світі пам’ятником Тарасові Шевченку

традиційно вважається встановлений у 2005 році монумент у місті Ковелі на Волині.



Один з кращих пам'ятників Тарасові Шевченку в світі знаходиться у Харкові

У світі, за неофіційними даними, налічується близько

1100 пам’ятників Тарасу Шевченку. Таку статистику було оприлюднено 22 травня під час прес-конференції з презентації карти-схеми «Пам’ятники Тарасу Шевченку в Україні та світі» до 149-ї річниці перепоховання поета (наклад 1000). "У нас до сих пір немає державного реєстру пам’ятників Т.Шевченку, і це після 20-ти років незалежності. Лише завдяки нашим ентузіастам, таким як директор Музею-кімнати Т.Шевченка у Львові Роман Наконечний, є цей неофіційний перелік. Найбільше пам’ятників є в Галичині – 450, закордоном – 100. Росії – 9, Казахстані – 4. Пам’ятники Кобзареві є всюди, де є українська діаспора.

Лауреати Шевченківської премії


Націона́льна пре́мія Украї́ни і́мені Тараса́ Шевче́нка (Шевченківська премія) — державна нагорода України, найвища в Україні творча відзнака за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва. Заснована 1961 року.

Національна премія встановлена для нагородження за найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинним духовним надбанням Українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам'ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства.

Історія премії

Республіканську премію імені Т. Г. Шевченка засновано 20 травня 1961 року Постановою Ради Міністрів УРСР. Нею нагороджували видатних митців за високоідейні й високохудожні твори та роботи у галузі літератури, образотворчого мистецтва,музики, театрального мистецтва та кінематографії.

Першими Диплом та Почесний знак лауреата 9 березня 1962 року отримали Павло Тичина, Олесь Гончар в галузі літератури і Платон Майборода в галузі музики.

Від 23 квітня 1969 року Республіканська премія отримала назву «Державна Премія УРСР імені Тараса Шевченка».

27 вересня 1999 року, згідно з Указом Президента України № 1228/99, з метою піднесення ролі і престижу Державної премії України імені Тараса Шевченка як найвищої в Україні премії в галузі культури, літератури і мистецтва, премія отримала нову назву — «Національна премія України імені Тараса Шевченка». Було встановлено, що статус лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка прирівнюється до статусу лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка.[1]

З 16 березня 2000 відповідно до прийнятого Закону України «Про державні нагороди України», Національна премія України імені Тараса Шевченка була віднесена до державних нагород України.

Указом Президента України від 4 жовтня 2010 року № 932/2010 визначено, що Національна премія є найпрестижнішою творчою відзнакою за вагомий внесок у розвиток культури.[2]

Упродовж 1962–2007 років Шевченківською премією відзначено 566 осіб і 8 колективів.

У 2007–2008 роках було засновано Народну Шевченківську премію (Залізний Мамай), першими лауреатами якої стали Остап Лапський, Олег Скрипка, Ігор Павлюк, Михайло Андрусяк

Розмір Шевченківської премії

Грошова частина Шевченківської премії становила:

2006 — 100 тисяч гривень

2007 — 130 тисяч гривень

2008 — 130 тисяч гривень

2009 — 160 тисяч гривень

2010 — 130 тисяч гривень

2011 — 250 тисяч гривень

2012 — 260 тисяч гривень



2013 — 260 тисяч гривень[

Диплом та Почесний знак лауреата

  • Диплом та Почесний знак лауреата
  • Особам, удостоєним Національної премії, присвоюється звання лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка і вручаються Диплом та Почесний знак лауреата.
  • Диплом лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка являє собою папку темно-синього кольору, на лицьовому боці якої вміщено зображення малого Державного Герба України та розташовано напис «Диплом лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка». По периметру папка облямована лиштвою з тисненим зображенням лаврового листя.
  • Почесний знак лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка виготовляється з жовтого металу і має форму круглої медалі з барельєфним зображенням Тараса Шевченка (автопортрет у молодому віці), обрамленим подвійними пружками і просічним вінком рослинного орнаменту.
  • Медаль за допомогою кільця з вушком з'єднується з фігурною колодкою у формі банта, обтягнутою стрічкою синього і жовтого кольорів. У центрі колодки розміщено зображення Знака Княжої Держави Володимира Великого на тлі зображень гілок калини та пензля і пера,
  • П. Г. Тичина, О. Т. Гончар, В. М. Сосюра, Г. М. Тютюнник, А.С. Малишко, М.П. Бажан, І.Д.Вільде, П. Й. Панч, І.Л. Ле, Л. М. Новиченко,
  • А.В. Головко, Ю.О. Збанацький, В.В. Канівець, М.Л. Нагнибіда,

    В.П. Козаченко, О.Е.Корнійчук, О.С. Левада, П.М. Воронько,

    К.О. Гордієнко, П.А. Загребельний, В.М. Собко, І.Ф. Драч, Л.Горлач.

Прислів’я про Кобзаря

  • — Шевченко на Вкраїні — як Пушкін в Росії.
  • — Шевченківський «Заповіт» буде жити тищу літ.
  • — Шевченко народ захищав, а про себе забував.
  • — Тараса думки будуть жити віки.
  • — Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став...
  • — Тарасівська «Катерина» — це народная дитина.
  • — Шевченко за народ бідував, бо з народу сам походжав.
  • — Шевченко панів викривав, і за це й сам страждав.
  • — Шевченкові твори сяють, мов ясні зорі.
  • — За те цар Шевченка боявся, що той людям долі добивався.
  • — Шевченко дужий був не силою, а словом мудрим.
  • — Тарасів «Заповіт» облетів увесь світ.
  • — Тарасів «Кобзар» — народу великий дар.
  • — Шевченко дав людям «Кобзаря», щоб царицю і царя та швидше холера узяла.
  • — Цар Шевченка гноїв, та душі не зломив.
  • — Хто читав «Заповіт», — рвав кайдани, рушив гніт.
  • — Був молодий Тарас — свиней пас, підлітком став — паркани фарбував, а як поетом став — кайдани порвав, справжню волю оспівав і до сокири людей позвав.
  • — Хто «Кобзаря» прочитав, той панів прокляв.
  • — В наш чудовий час вічно житиме Тарас. * * * Пролунав Тарасів голос Та й по всьому світі: «Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте!» * * * Хвала й слава Кобзареві Од роду й до роду, Що сміливо кликав люд Битись за свободу. * * * Розірвали ми кайдани, Волю окропили, На землі твоїй любимій Сади посадили. * * * Розцвіте у щасті Наша Україна, Співа славу Кобзареві Трудова родина. * * * Стали нині запорожці Щасливі, багаті, Кобзаря портрет квітчатий У кожного в хаті. * * * Завжди й всюди був з народом, Жив між кріпаками. За те ж так він і карався Лютими панами. * * * Мов троянда, розквітає Вільна Україна, Народ повік не забуде Великого сина.
  • Шевченко народ захищав, а про себе забував
  • Тараса думки будуть жити віки.
  • Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став…
  • Шевченківський "Заповіт" буде жити тищу літ.
  • Тарасівська "Катерина" – це народная дитина.
  • Шевченко за народ бідував, бо з народу сам походжав.
  • Шевченко панів викривав, і за це й сам страждав.
  • Шевченкові твори сяють, мов ясні зорі.

Не вмре повік твоє святе ім’я! Йому, як сонцю,вічно пломеніти! І буде пісня зроджена твоя, мов океан розбурханий, гриміти!

“Т. Г. Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілий народ, цілу націю, що це – бідність? Ні, це якраз велике багатство нашого народу, коли одна людина підставляє свої могутні плечі за цілий народ!” І за це їм довічна слава. Народ таких письменників не забуває.

(Остап Вишня)

Презентацію підготувала Струк О.В.



База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка