Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова



Сторінка1/13
Дата конвертації30.11.2016
Розмір4,44 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА

За ред. проф. А.Й. Капської Видання друге, перероблене та доповнене





Київ 2003


Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів

ББК С5*3 Затверджено Міністерством освіти і науки України

К 20 як підручник для студентів вищих нвачальних закладів



(Лист Ж/11-2298 від 09.06.2003)
Рецензенти:

Л.І. Міщик — доктор педагогічних наук, професор. О.Г. Ярошенко - доктор педагогічних наук, професор. Н.В. Чепелєва — доктор психологічних наук, професор.
Авторський колектив:

А.Й. Капська, доктор пед. наук (керівник) — §1, 2, З, розд. 1,



§4розд. 2, §4розд. 4, §1, 2 розд. 7, §3 розд. 8;

Л.І. Міщик, доктор пед. нау к— §3 розд. 3;



3.1. Зайцева, канд. пед. наук — §1, 2, 3розд. 6;

О.В. Безпалько, канд. пед. наук — §1, 2, 3розд. 2, §1 розд. 8;

Р.Х. Вайнола, канд. пед. наук — §1 розд. 4, § 3розд. 5;

О.Г. Карпенко, канд. пед. наук — §3розд. 4;



ІМ. Ковчина, канд. пед. наук — §1, 2розд. 3;

О.А. Кузьменко, канд. пед. наук — §1, 2 розд. 5;



І.М. Пінчук, канд. пед. наук — § 2 розд. 8;

М.П. Перепелиця, канд. політол. наук — §5, 6розд. 4;

Л.Є. Пундик, канд. пед. наук — §4, 5розд. 5;

С.В. Толстоухова — §2 розд. 4.

За ред. проф. А.Й. Капської

К 20 Соціальна педагогіка: Підручник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2003. — 256 с.



ISBN 966-8253-38-8

Підручник має за мету допомогти студентам, соціальним педагогам і соціальним працівникам розширити знання про новий напрямок у науці — соціальну педагогіку. Розглянуто широке коло теоретичних питань, пов'язаних із створенням умов для соціального становлення особистості. Корисні знання одержать практики щодо особливостей соціально-педагогічної роботи з різним контингентом дітей та молоді, які потребують допомоги і підтримки.

Розрахований на викладачів навчальних закладів різного рівня, спеціалістів-практиків, волонтерів у сфері соціальної роботи.

ISBN 966-8253-38-8 © Авторський колектив, 2003

© Центр навчальної літератури, 2003



ElBJi.G. :са

Полтавського інституту

екснс!.;ікп і права

ЗМІСТ

Передмова 5



РОЗДІЛ І. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному

етапі розвитку української держави 7

§1. Соціалізація особистості — мета соціальної педагогіки 7

§2. Соціально-педагогічна діяльність

як умова соціалізації особистості 14

§3. Предмет та завдання соціальної педагогіки 22

РОЗДІЛ 2. Теоретичні засади соціальної педагогіки 27

У • §1. Основні категорії соціальної педагогіки 27

§2. Принципи соціально-педагогічної діяльності 34

§3. Структура та функції соціально-педагогічної діяльності ... .39§4. Зміст і структура професійно-етичної культури 46

РОЗДІЛ і. Деякі аспекти становлення соціальної педагогіки

за рубежем 58

§1. Історія генези соціальної педагогіки 58

§2. Підготовка соціальних педагогів через соціальні студії

у різних країнах світу 70

§3. Спільне і відмінне у підготовці соціальних працівників

і соціальних педагогів за рубежем 77



РОЗДІЛ 4. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

в Україні 84

§1. Основні напрями державної молодіжної політики 84

§2. Система центрів соціальних служб для молоді України 92

§3. Стратегія управління діяльністю волонтерських груп:

інноваційні підходи 103

§4. Захист прав дитини як соціально-педагогічна проблема ... 116§5. Становище молоді в основних сферах життєдіяльності ... .123§6. Найважливіші соціальні проблеми молоді 134



РОЗДІЛ 5. Соціально-виховні інститути

в системі соціалізації особистості 141

§1. Відкрита соціально-педагогічна система —

ефективна умова соціалізації особистості 141

§2. Вплив факторів соціально-педагогічної системи

на процес соціального становлення особистості 149

§3. Технологізація соціально-педагогічної роботи 157

§4. Типологія позашкільних освітньо-виховних закладів

та специфіка їх діяльності 164

§5. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку —

одна з умов соціального впливу на особистість 179


РОЗДІЛ 6. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності . . .194

§1. Функції та основні параметри сучасної сім'ї 194

§2. Типологія сімей 201

§3. Напрями та зміст соціально-педагогічної роботи

з проблемними сім'ями 206
РОЗДІЛ 7. Соціальна робота з дітьми та молоддю з особливими

потребами 214

§1. Робота з молодими інвалідами 214

§2. Соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися

без батьківського піклування 219



РОЗДІЛ 8. Соціально-педагогічна робота по подоланню

різних форм дезадаптації підлітків та молоді 225

§1. Девіантна поведінка дітей та молоді як форма соціальної

дезадаптації 225

§2. Особливості педагогічної профілактики

адиктивної поведінки підлітків 238

§3. Профілактика негативних явищ

у молодіжному середовищі 250

4

ПЕРЕДМОВА

Ми звертаємося до наших читачів-науковців, соціальних педагогів і соціальних працівників, до студентів і тих людей, котрі причетні до роботи з дітьми і молоді зі словами відомого політолога України — М. Ф. Головатого: «Ми повинні створити такі умови для молоді, щоб вона мала свободу вибору. А свобода вибору кожним членом суспільства і реалізація ним своїх інтересів, запитів та потреб завжди значною мірою обмежуються рівнем розвитку конкретного суспільства, наявними в ньому соціальними відносинами».

У кожній державі, як і в кожному житті людини є такі періоди, коли їй потрібна допомога іншої людини, групи людей, цілого суспільства. І в цій ситуації особливу роль можуть відіграти як окремі соціальні інститути, так і окремі спеціалісти, серед яких соціальний педагог і соціальний працівник посідають особливе місце. Суспільна потреба у таких фахівцях сьогодні вкрай необхідна.

Водночас ми добре усвідомлюємо, що лише професійно грамотний спеціаліст може вирішувати ті складні, суперечливі й болючі проблеми, які назріли у молодій державі, що переживає кризовий період свого становлення. Саме з цією метою і зроблена нами спроба підготувати підручник «Соціальна педагогіка» для майбутніх спеціалістів, котрі будуть працювати з різними соціальними групами людей. Ми зосередили зусилля на проблемах найбільш болючих і тривожних у сьогоденні — як допомогти кризовій сім'ї, дітям сиротам, дітям та молоді, схильними до наркоманії, тютюно-паління, правопорушень, дітям та молоді з особливими потребами. Крім того, ми прагнули дати студентам теоретичні знання, що може сприяти підвищенню їх професійного рівня й ефективності соціально-педагогічної діяльності.

В цілому XX ст. війшло в історію України як століття пошуків, перетворень, досягнень і помилок в багатьох галузях наук. Проте нам не хотілося б, щоб воно запам'яталося як століття, яке принесло біль і розчарування людям. І якщо майбутні соціальні педагоги і соціальні працівники скористаються поданою у підручнику, то дає надією, що у роботі з дітьми і молоддю ними буде зроблено менше похибок. А відтак ефективніше допомогти молодому поколінню не лише самореалізуватися, самовдосконалюватися, а й усвідомлювати свою роль у створенні і наповненні творчим змістом того соціуму, в якому їм жити і сьогодні, і завтра.

5

У підручнику передбачається низка завдань для самостійної роботи, тематика для рефератів і творчої роботи, що розширює горизонти у виборі студентами певних проблем, які можуть їх зацікавити в подальших наукових пошуках.



Розділ І. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Керівник колективу проф. А.Й. Капська

§1. Соціалізація особистості — мета соціальної педагогіки
Для соціальної роботи як системи професійної діяльності соціалізація особистості виступає надзавданням. Поняття «соціалізація» було вперше введено в наукову систему понять американським соціологом Ф. Гідінгсоном в кінці XIX століття, який тлумачив це поняття як «процес розвитку соціальної природи людини» (1). І лише в середині XX століття цей термін набув офіційного статусу теоретичного поняття. З'являються різні підходи до цієї проблеми. Так, представники біхевіоризму і необіохіверизму (Б. Скінер, А. Бандура, В. Уолтере та ін.) розглядають соціалізацію як процес соціального навчання. Представники школи символічного інте-ракціоналізму (Ч. Кулі, Дж. Мід) досліджують соціалізацію як результат соціальної взаємодії людей; а прихильники структурного функціоналізму (Т. Парсонс, Р. Мертон) сприймають соціалізцію як процес рольового тренування.

Особливістю цих теорій є те, що соціалізція в них розглядається, перш за все, як процес соцальної адаптації, пристосування особистості до середовища шляхом засвоєння заданих суспільством норм правил тощо. З цього приводу, І.С. Кой говорить, ще «теорія американських соціологів 40-60 років були по суті теоріями кон-формності: вони недооцінювали власну активність і варіабельність поведінки особистості на всіх етапах її розвитку» (4).

Водночас у працях цих дослідників було чимало важливих позицій, які можна використовувати в соціально-педагогічній діяльності. Закрема Ч. Кулі ввів поняття «первинна група» і розкрив її цінність у процесі формування особистості. При цьому соціалізм цію він розглядав як результат соціальної взаємодії людей у певній групі. Відповідно до поглядів Т. Парсонса, індивід включаючись в соціальну систему, шляхом інтернаціоналізації загальноприйнятих норм засвоює загальні цінності, в результаті чого дотримання загальноприйнятих стандартів стає частиною його мотиваційної структури, потребою. До речі, основним інститутом соціалізації Т. Парсонс вважає сім'ю.


Досить важливу думку висловлює О. Брім: «соціалізація — процес, який вібувається протягом всього життя людини», і розкриває деякі відмінності у ході даного процесу з дорослими та дітьми. Так, він вважає, що соціалізація дорослих проявляється в основному в їх зміні зовнішньої поведінки, тоді, як дитяча соціалізація коригує базові ціннісні орієнтації. Адже дорослі спроможні оцінити норми, діти здатні лише засвоювати їх. Соціаліазція дорослої людини спрямована на те, щоб допомогти їй оволодіти певними навичками, відповідним використанням ролей. У процесі соціалізції дітей в основному формуються мотиви їх поведінки (1).

П. Бергер і Т. Лукман розглядають соціалізацію як «всебічне і послідовне входження індивідів об'єктивний світ суспільства чи в окрему його частину. В цьому входженні вони розмежовують первинну соціалізацію, яку людина прохдить в дитинстві і стає членом суспільства, та вторинну соціаліазацію, завдяки чому індивід уже включается в нові частини суспільства».

Перші наукові позиції щодо соціалізації з'явилися в радянський період в кінці 60-х років. У визначенні поняття «соціалізція» акцентувалася увага перш за все на тому, що це процес засвоєння соціальних норм і цінностей, процес входження в середовище. Так, скажімо, Б.Д. Паригін тлумачить соціалізацію як «входження в соціальне середовище, пристосування до неї, завоєння пвних ролей і функцій, які слідом за своїми попередниками повторює кожен окремий індивід протягом всієї історії формування і розвитку» (7). З таким визначенням можна в принципі погодитися, хоча не можна не звернути увагу, що в ньому яскраво простежується лише один аспект соціалізації — адаптація особистості в соціальному середовищі, і не звертається увага на зворотній вплив, тобто вплив особистості на оточення, активне відтворення нею суспільних відносин.

Це вплинуло не нове визначення соціалізації, яке підкреслює, ще цей двосторонній процес, який включає, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, з другого боку, процес активного відтворення системи соціальних зв'язків індивідом за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище. При цьому індивід, оволодіваючи новими ролями і правилами, оволодіває водночас спроможністю створити щось нове, удосконалювати і перетворювати себе і світ.

Думається, у ході вивчення соціалізації молодого покоління варто враховувати обидва аспекти цього процесу. Це пояснюється тим, що підростаюче покоління, набуваючи соціального досвіду, водночас включається в багатогранні суспільні відносини. Крім того, зростає власна активність особистості, самостійність щодо вибору соціальних цінностей, середовища, якому віддається перевага, види діяльності, що відіграє в сукупності істотну роль у процесі соціалізації.

Варто сказати, що у соціалізуючому процесі індивід не лише включається в систему суспільних відносин шляхом оволодіння необхідних соціально-типових, соціально-значущих якостей, але й набуває неповторних, унікальних якостей, а це свідчить що соціалізація — це ще й процес індивідуалізації особистості.

На нашу думку, індивід) аліазція с невід'ємною частиною соціалізації, оскільки, по-перше, не існує однакових процесів соціалізації, індивідуальний досвід кожною особистості є унікальним і неповторним. По-друге, у формуванні індивідуальності саме й полягає зміст соціалізації.

Таким чином, можна сказати, що соціалізація — це двосторонній взаємообумовлений процес взаємодії людини і соціального серердовища, який передбачає її включення в систему суспільних відносин шляхом засвоєння соціального досвіду, так і самостійного відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальлна, неповторна особистість.

З метою розкриття змісту процесу соціалізації ми маємо простежити співвідношення цього поняття з понттями «виховання» і «соціальний розвиток». Практика роботи соціального педагога довела, що соціалізацію не можна зводити до поняття «виховання» ні у вузькому, ні в широкому розумінні, в якому воно часто використовується. Виховання передбачає перш за все систему спрямованих впливів, за допомогою яких прагнуть сформувати в особистості певні риси і якості, завдяки яким людина долучається до культури і стає повноцінним членом суспільства. Таким чином, ми можемо назвати такі особливості процесу соціалізації, які дозволяють відмежувати його від виховання:


  1. відносна стихійність цього процесу, яка характеризується не завжди передбаченим, цілеспрямованим впливом середовища;

  2. механічне засвоєння соціальних норм і цінностей, яке відбувається в результаті діяльності і спілкування особистості, взаємодії її з мікро- і макросередовищем;

  3. зростання в міру доросління самостійності особистості щодо вибору соціальних цінностей і орієнтирів, середовища спілкування, якому віддається перевага.

Соціальний розвиток дітей і молоді можна розуміти як об'єктивний і водночас керований процес взаємодії кількісних і якісних змін соціальних характеристик молодого покоління в ході його становлення як суб'єкта суспільного виробництва і суспільного життя. Можна сказати, що поняття «соціальний розвиток» і «соціалізація» співпадають, але в них по-різному розставлені акценті: на активності особистості більш виразно представлено в ідеї розвитку, а в соціалізації в центрі уваги знаходиться соціальне середовище і його вплив на особистість. Ми вважаємо, що в науковому тлумаченні соціалізації передбачається розуміння особистості перш за все як активного соціального суб'єкта, спроможного впливати на суспільне життя. Метою реалізації соціалізуючого процесу соціальний педагог мас володіти механізмами соціалізації, вибір яких базується на певних принципах даного процесу: " принцип системності, який передбачає вплив на особистість як

мікро-, так і макросередовища, які тісно взаємодіють, взаємо-

впливають і взаємодетермінують одни одного;


  • принцип діяльності, що обумовлює активну взаємодію особистості з іншими людьми, в які індивід вступає в ході діяльності і спішування, тобто наявний неперервний цілісний процес засвоєння особистістю об'єктивної дійсності завдяки включенню в діяльність;

  • принцип двосторонньої взаємодії особистості і соціального середовища, взаємообумовленість процесу входження особистості в систему суспільних відносин і водночас відтворення цих відносин в системі сімейних, товариських, навчальних, виробничих та ін. зв'язків;

  • принцип особистої активності та вибірковості дозволяє розглянути людину не як пасивну ланку в процесі соціалізації, а як особистість, спроможну активно діяти і самій вибирати соціальні умови власного розвитку та формувати власне «Я», виходячи з власного бачення ідеалів і переконань.

Розглядаючи соціалізацію індивіда як складний і багатофактор-ний процес, завжди необхідно враховувати об'єктивні і суб'єктивні детермінанти, які мають істотний вплив на формування особистості. За об'єктивними умовами маються на увазі соціально-економічні, соціально-політичні, соціокультурні умови життя суспільства і окремих соціальних спільнот, в яких відбувається становлення особистості. В соціологічному плані можна назвати кілька аспектів впливу цих умов на особистість: 1) об'єктивні умови мікросередовища, тобто функціонування матеріального і духовного життя суспільства, які визначають умови життєдіяльності індивіда і його майближчого оточення. А вони, у свою чергу, визначають специфіку особистісної свідомості; 2) суспільство через різноманітні соціальні інститути здійснюють культурні, політичні і морально-етичні та ін. Відбиваючись у свідомості індивіда вони впливають на їх потреби, інтереси, ціннісні орієнтири, установки та обумовлюють зміни в їх поведінкових «програмах»; 3) зміни умов у мікросе-редовищі опосередковано впливають на особливості включення дітай і молоді в соціальну структуру суспільства, що відбивається як на формуванні соціального образу молодого покоління, так і на розвитку самої соціальної структури.

Не можна відкидати чи недооцінювати зворотний вплив підростаючого покоління на суспільство, його оновлення, утвердження нового, прогресивного. Процес здійснююється, перш за все, шляхом посилення в ньому творчих засад, розширенням можливостей самореалізації, забезпеченням високого рівня життя тощо.

Об'єктивність умов соціалізації не означає їх стихійність і некерованість. Навпаки, б сучасних умовах саме ті суспільні відносини визначають характер соціальних змін, які свідомо розвиваються і є фундаментом науково обгрунтованого регулювання соціального розвитку дітей та молоді. При цьому не йдеться про маніпуляцію свідомістю юних, не про волюнтаристський вплив на їх долю, а створення необхідних умов соціалізації, які забезпечать умови для їх самореалізації, самоутвердження. Без цього суспільство не зможе продуктивно функціонувати, а отже, воно зацікавлене у створенні передумов для оптимальної соціалізацї особистості.

Успіх даного процесу залежить не лише від об'єктивних причин, але обумовлюється низкою суб'єктивних обставин, оскільки передбачається активна діяльність особистості у плані перетворення соціальних умов для власного розвитку, формування і видо-кремлення особистісних якостей відповідно до власних ідеалів і переконань. Суб'єктивні обставини соціаліазції особистості визначаються загальною спрямованістю конкретної особистості, її прагненням до знань, нового, мотивацією поведінки, індивідуально-особистісним змістом життєдіяльності.

В соціалізуючому процесі варто вичленити два аспекти, які проявляються досить самостійно: змістовий і функціональний. При цьому змістовий аспект визачається тим, «що» і «які» якісні ознаки формуються у процесі соціалізації, а функціональний — «як»

і під впливом яких механізмів здійснюється це формування. Змістовий аспект більш тісно пов'язаний з суб'єктивними обставинами становлення особистості і може бути охарактеризований її діяльністю, спілкуванням і самосвідомістю.

Діяльність суб'єкта пов'язується, з одного боку, з активним його включенням в різноманітні суспільні відносини; з другої — з виявленням для кожного суб'єкта особливо значущих аспектів життєдіяльності. Визначений головний вид діяльності підпорядковує всі інші види діяльлності, що сприяє розширенню можливостей особистості саме як суб'єкта діяльності.

З діяльністю тісно пов'язане спілкування, яке в контексті соціалізації розглядається з позиції його розширення і поглиблення. Діти і молодь є представниками різних соціальних груп: формальних і неформальних, малих і більших, первинних і вторинних, в яких відбувається різне за характером спілкування. Саме воно певною мірою задовольняє соціальні і психологічні потреби особистості і формує систему регуляції п певедінкн, впливає на її ціннісні орієнтації, погляди, переконання.

Не менш важливим у змістовному аспеті соціалізації є розвиток сомосвідомості особистості, яка виробляється протягом всього життя людини. Це дозволяє сказати, що процес соціалізації означає становлення в людині образу його «Я».

Діяльність, спішування самосвідомість, взяті разом, розкрвають сутність соціалізації, її змістові аспекти. А функціональний аспект соціалізації характеризується на певному віковому етапі інститутами і механізмами соціалізації. Важливими інститутами соціалізації молодого покаління є сім'я, неформальні групи, навчальні групи, об'єднання, масова комунікація, спільноти, дитячі та молодіжні організації, в яких особистість долучаєтья до системи норм і цінносітей і які виступають своєрідними трансформаторами соціального досвіду.

Кожне суспільство, культура, спільнота виробляють свої механізми соціалізації. При цьому в кожному суспільстві загальноприйнятими моделями соціалізації протистоять ті, які соціально не схвалюються. Тому одночасно співіснує певна сукупність моделей соціалізації, які взаємодіють, доповнюючи одна одну і втілюються в домінуючих, інституціалізваних формах соціалізації, котрі відоб-ражють домінуючі цінності. А отже, є закономірним і необхідним процес демократизації механізмів соціалізації дітей і молоді, що є передумовою і важливим напрямком становлення громадянського суспільства в Україні.

Нині демократизація механізмів соціалізації молодого покоління здійснюється на основі відходу від історично виробленої практики патерналістського регулювання його участі в усіх процесах і житті суспільтсва з боку державних і громадських структур, усунення директивних методів тиснення на ініціативність, самостійність, самовираження.

Сучасне управління соціалізацією дітей та молоді має за мету залучити їх до прийняття рішення проблем власного життя і діяльності, стимулювати реалізацію їх покликань, здібностей, ініціативи і творчості. Тобто в даному процесі слід відкидати як дрібну опіку, так і відмову в допомозі людині у виборі її життєвих і соціально значущих цінностей. Спільна діяльність молодого покоління з фахівцями соціально-педагогічної роботи, передача їх знань, досвіду дозволяє дітям і молоді оволодівати навичками соціально-активної особистості.

Незаперечною у цьому процесі є індивідуалазація, яка, до речі, не має нічого спільного з абсолютизацією волі та інтересів індивіда, протиставлення його інтересів; інтересам інших. В даному випадку індивідуалізація необхідна як процес виявлення і стимулювання нахилів, задатків, здібностей особистості, врахування її потреб та інтересів, які розвиваються, спосіб поєднання суспільно значущого і особистішого.

Все висловлене в цілому дозволяє сказати, що соціальний педагог має враховувати у складному соціально-виховному процесі той факт, що процес соціалізації не є безконфліктним і лінійним, він має свої складності і суперечності, обумовлені діалектичною єдністю свободи і необхідності, новизни і консерватизму, виховання і самовиховання тощо. Крім того, головним у соціалізації має бути відродження гідності людини, розширення меж його свободи, відповідності, ініціативності, підприємства. Оскільки саме людина є найважливішою цінністю і метою суспільного розвитку, то саме на неї повинна «працювати» економіка, політка, ідеологія, культура, соціальна сфера. Це в першу чергу стосується підростаючого покоління, яке в перехідний період суспільства виявилося найбільш незахищеним соціальною спільнотою.

І, нарешті, останнє — ставлення до дітей та молоді має базуватися на принципово новій концепції — концепції самореалізації у процесі соціальної творчості, здійснення власних інноваційних проектів за наявності активної допомоги з боку державних та громадських соціально-виховних інститутів.



Питання та завдання для самостійної роботи:

  1. Виявити основні підходи щодо розуміння соціалізації та індивідуалізації.

  2. Розкрити спільність і відмінність двох процесів: соціалізації і виховання.

  3. Здійснити аналіз основних прпнщнпів соціалізуючого процесу, підтвердити прикладами.

  4. Виявити основні умови і механізми соціалізації (навести приклади).

  5. На основі наукових досліджень згрупувати основні визначення поняття «соціалізація».


Література:

  1. Андреева Т.Н. Социальная психология. — М: Наука, 1994.

  2. Ерастов Б.С. Социальная культурология. — М: АО «Аспект прес», 1994. -— ч.І; ч.П.

  3. Головатий Н.Ф. Социология молодёжи. — К.: МАУП.

  4. Кон И.С. Открытия «Я». — М.: Политиздат, 1978.

  5. Лукашевич М.П. Соціалізація. — К.: ІЗМН, 1998.

  6. Лукашевич М.П. Соціологія виховання. К.: МАУП, 1996.

  7. Парыгин Е.Д. Научно-техническая революция и личность. Социально-психологические проблемы. — М.: Политиздат, 1978.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка