Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова



Сторінка11/13
Дата конвертації30.11.2016
Розмір4,44 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
§4. Типологія позашкільних освітньо-виховних закладів та специфіка їх діяльності

Відродження національної культури, очищення джерел пам'яті, відновлення демократизації, гуманізації у виховній системі активізують процес пошуку нового ефективного шляху виховання і розвитку молодого покоління. Докорінні зрушення політичної, економічної системи, її соціальної суті створюють ситуацію, коли кардинально змінюється світогляд людей, що, безперечно, зумовлює необхідність переосмислення процесу формування нового покоління, його взаємодії зі старшим.

Особливого значення набуває проблема виховання громадянина незалежної держави України - творчої особистості, здатної вдосконалювати себе та свою країну, жити в ім'я її становлення і розвитку.

Гідну роль у цьому процесі відіграють різноманітні виховні інфраструктури, гнучкі та спроможні здійснювати перебудову діяльності в них вихованців завдяки своїй багатофункціональності. Базуючись на принципах добровільності, особистої зацікавленості дітей, позашкільні освітньо-виховні заклади мають невичерпні можливості щодо створення найбільш сприятливих умов для розвитку особистості, розкриття її здібностей, задоволення багатогранних особистісних потреб у процесі реальної творчої діяльності.

Останнім часом помітно змінилося ставлення різних керівних структур до діяльності позашкільних виховних закладів. їх робота оцінюється не кількістю гучних, часто заформалізованих і нецікавих масових заходів а глибиною змісту, своєрідністю форм, різноманітністю видів діяльності, багатогранністю програм творчих об'єднань за інтересами та всього закладу в цілому.

Визначається тенденція становлення системи позашкільного виховання в державі, проте її стуктура і суть ще потребують досить глибокої і вдумливої уваги науковців та освітян-практиків.

За останні роки досить помітно зросли вимоги до змісту і особливостей виховної діяльності позашкільних закладів, їх ролі у ланці безперервної освіти і виховання учнівської молоді як центрів прогнозування позашкільної виховної роботи з дітьми та підлітками в цілому.

В Україні існує мережа позашкільних закладів освіти, яка в 1997 р складалася з 1521 закладу, охоплювала 1256762 дітей і 35232 педагогічних працівників (з них 20174 з вищою освітою), налічується понад ЗО типів різних закладів від комплексних до профільних.

Функціонують комплексні позашкільні заклади: Будинки творчості дітей та юнацтва, Палаци учнівської молоді, Центри дитячої творчості, клуби при районних соціальних службах та клуби за місцем проживання тощо. Окрему категорію становлять спеціалізовані однопрофільні позашкільні виховні заклади: станції юних техніків, дитячі флотиліі, дитячі туристичні станції, станції юних натуралістів тощо. Багатопрофільні та спеціалізовані однопрофільні позашкільні виховні установи в подальшому їх розвитку здатні привести в перспективі до створення у кожному регіоні комплексу позашкільних закладів з широким спектром напрямків діяльності.

Діюча мережа позашкільних навчально-освітніх закладів найбільш розвинена, звичайно, у великих містах України: Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Луганську. Водночас саме у цих великих містах спостерігається чітка тенденція до зниження відсотка залучення школярів до гуртків та позашкільних закладів порівняно з підвищенням кількості населення. А це призводить до того, що зменшуються можливості відпочинку дітей та підлітків у оздоровчих чи профільних закладах, тому що зона відпочинку дітей біля великих міст не відповідає інтенсивному зростанню житлових споруд. Це, в свою чергу, сприяє активізації зацікавленості батьків і педагогів у тому, щоб якомога більше залучити дітей та підлітків до виховної роботи безпосередньо в школах, схиляючись навіть до того, щоб оплачувати різні види гурткової роботи. При цьому діти молодшого шкільного віку найчастіше можуть займатися музикою, танцями, спортом, діти старшого шкільного віку більш схильні до вивчення іноземної мови, до занять у плані підготовки до вступу у вищі навчальні заклади з метою опанування привабливими, на їх погляд, вміннями.

Щодо дитячих оздоровчих закладів, які діють в різні періоди і які функціонують за різним терміном, то вони просто неспроможні охопити погрібну кількість бажаючих, що призводить до збільшення

бездоглядності дітей (особливо під час літніх канікул), здебільшого це стосується в першу чергу тих школярів, які проживають у великих містах. Наслідком цього є підвищення дитячого травматизму, погіршення криміногенного стану у мікрорайонах, посилення асоціального «досвіду» проведення часу з негативним його впливом на особистість, зниження загального рівня оздоровлення дітей та підлітків. Останній факт не можна ігнорувати, оскільки, за даними Міністерства охорони здоров'я України практично здоровими можна вважати лише 5-8% випускників шкіл, у 40% з загальної кількості спостерігаються різноманітні хронічні захворювання [2].

Сьогодні кількість позашкільних закладів абсолютно не залежить від чисельності населення міста, району. За результатами вивчення стану справ основні фонди площ позашкільних закладів складаються з пристосованих будинків, що мало придатні для занять творчістю, спортом, художньо-творчою діяльністю, туристсько-краєзнавчою роботою, відсутні педагогічні та архітектурні вимоги до споруд навчально-виховного типу, хоча архітектура як вид мистецтва, спроможна і повинна виховувати естетичні смаки дітей та підлітків. Нові споруди такого призначення сьогодні не будуються.

Існують закономірності щодо комплексності позашкільних установ залежно від міст, де вони розташовані, а саме:



  1. в малих містах, де комплектність шкіл складає менше, ніж 24 класи, позашкільних закладів функціонує три. Найчастіше це будинки творчості з радіусом обслуговування пішохідної доступності (міста Ніжин, Хмільник);

  2. в середніх містах, де комплектність шкіл становить 24 класи, кількість позашкільних закладів зростає і досягає 10. Серед них, поряд з Будинками творчості, з'являються спеціалізовані позашкільні заклади: станції юних техніків (СЮТ), станції юних моряків (СЮМ), дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ -міста Вінниця, Житомир);

  3. у великих містах, з комплектністю шкіл від 24 до 32 класів, різноманітність видів позашкільних закладів підвищується і становить більше ЗО (міста Львів, Сімферополь);

  4. у Києві, Харкові, Донецьку, Одесі функціонує понад 60 позашкільних закладів. Вони характеризуються такою загальною структурою: Будинок (Палац) дитячої та юнацької творчості (загальноміський), районні будинки, мережа профільних установ різного типу, клубів за місцем проживання.

При цьому варто зазначити, що педагоги і гігієністи пропонують школярам включатися в діяльність не більше, ніж у двох гуртках, наприклад, танцювальному та шаховому чи туристичному та малювання, що дозволяє школяреві розвивати різнопланові здібності. Але частіше за все спостерігається тенденція участі школярів v гуртку одного типу і при потребі, бажанні послідовний перехід до іншого гуртка. Ці заняття потребують витрат часу, який можна знайти тільки за умови чіткої організації режиму дня та методично правильної організації мережі навчально-виховних закладів, наявності в них тих видів занять, що цікавлять кожну конкретну особистість. Значну роль відіграють і такі провідні фактори, як комплектація та вибір видів занять, інтереси, нахили, вік дітей, бюджет часу та радіус віддаленості виховних структур, фаховий рівень соціальних педагогів, керівників творчих гуртків.

Вивчення діяльності позашкільних закладів різнопрофільного типу (Будинки, Палаци, Центри творчості для дітей та юнацтва) показало, що за оптимальних умов роботи гуртків (двічі на тиждень) ці заклади охоплюють приблизно 59% учнів молодших класів, 30% школярів середніх класів і лише 8-10% старшокласників, подекуди 1-2% дошкільнят. Про зниження вікового контингенту дітей, які беруть участь у гуртках, свідчать результати наукових досліджень, що виявили загальну проблему обмеженості профіль-ності та не враховується, що у старшокласників уже досить чітко визначені кількості гуртків, які відповідають інтересам старших школярів, оскільки інтереси, але наявне переобтяження заняттями в школі; спостерігається низький рівень матеріально-технічного забезпечення гуртків обладнанням, апаратурою тощо. Все це призводить до спаду інтересу старшокласників до певних інфраструктур виховно-розвиваючого плану. Виняток складають гуртки, якими керують майстри своєї справи, які приваблюють дітей широким спектром спілкування та справ (туристичні, художньо-творчі та технічно-модельні гуртки).

Виходячи з положення, що кількість дітей різного віку обслуговується у значно меншій кількості, ніж є їх в регіоні, кращі позашкільні виховні заклади застосовують ступеневу систему поза-урочної виховної роботи. Мається на увазі організація чіткої послідовності та взаємодії гуртків, що працюють у школах та позашкільних установах. В даному випадку дитина, засвоївши основи знань в гуртку при школі, переходить на вищий рівень занять у гурток позашкільного закладу.

Проте це лише один бік проблеми. Другий бік значно важливіший — це проблема професійного забезпечення позашкільних закладів працівниками всіх рівнів.


Таблиця 5.2.

Умови, які сприяють ефективній реорганізації виховної діяльності позашкільного закладу


Організаційно-педагогічні умови

Матеріально-фінансове забезпечення

Зовнішні

Внутрішні

1. Увага, підтримка з боку керівних установ при рішенні проблем діяльності позашкільних закладів

Високий професійний рівень керівника позашкільного закладу,вміння перебудовувати роботу згідно вимог сьогодення

Наявність достатньої матеріально-фінансової бази: а) безперервне державне фінансування (включаючи відрахування від квартирної плати за житловий фонд);

б) наявність


спортивних, ігрових,
театральних площ;

в) відповідність кімнат


вимогам для занять
гуртків, клубів тощо

2. Тісні ділові контакти з організаціями та окремими особами

Реорганізація відповідно до реального статусу виховного закладу

Існування мережі гуртків та секцій з різними видами фінан­сування (державне, за рахунок батьків)

3. Взаємодія зі школами, налагодження "ступеневої системи" виховної роботи 3 школярами

Створення творчого виховуючого мікро­клімату, взаєморозу­міння, допомоги серед співробітників та учасників творчих мікрогруп

Забезпечення гуртків обладнанням та матеріалами

4. Узгодження планів, програм загальних справ з усіма існуючими у регіоні

позашкільними уста­новами різного типу



Підбір кваліфікованих працівників, їх навчання, самоосвіта, розстановка відповідно до потреб їх інтересів та здібностей

Допомога спонсорів, меценатів




На сьогодні при виконанні функцій педагога у позашкільних закладах 376 спеціальностей, пов'язаних з вихованням та освітою юного населення, більшість становлять жінки, особливо це простежується серед працівників позашкільних закладів. За даними наукових дослідженнь, 95-97% керівників гуртків — жінки. Найбільш характерним у цьому плані є гуртки в'язання, шиття, макраме, вишивки, а також вокально-хорові, танцювальні тощо.

Низький рівень заробітної плати працівників сфери освіти, зокрема, сфери культурно-освітньої, безперечно, негативно впливає на залучення чоловіків до роботи з дітьми, хоча при цьому певний виняток спостерігається у технічних, спортивних, деяких профільних гуртках (юних моряків, авіаторів тощо).

Незважаючи на труднощі позашкільні виховні заклади в період сучасного розвитку України, особливо в регіонах, в основному виправдовують своє призначення — виховувати дітей, гідними свого народу, традицій, працьовитих і чесних, морально стійких і гуманних.

Основні умови ефективної діяльності цих виховних інститутів та розподілити їх за певними типами, зафіксованими в таблиці 5.2.

Наявність всіх зазначених умов в даній таблиці забезпечує оптимальний режим функціонування системи позашкільних закладів незалежно від адміністративно-територіального типу регіону. Тобто ускладнення загальної структури позашкільних установ у великих містах потребує налагодження роботи кожної структурної одиниці, що характерно для малих міст або робітничих поселень.

На основі аналізу результатів діяльності позашкільних виховних закладів та наявності визначених умов маємо змогу згрупувати позашкільні заклади за такими параметрами:

А — позашкільні виховні заклади, що знаходяться в стані занепаду у зв'язку з відсутністю можливостей перебудови їх діяльності;

В — позашкільні виховні заклади, які знаходяться у стадії реорганізації, пошуку шляхів вдосконалення соціально-виховної роботи та матеріального виживання;

С - позашкільні виховні заклади, що визначили перспективи діяльності, які, в основному, перебудували свою роботу відповідно до об'єктивних умов.

При різноманітності зовнішніх факторів вони мають загальну рису: директор позашкільної установи, його заступники, працівни-

кн визнають необхідність ефективної перебудови діяльності позашкільних виховних закладів.


Продовження табл. 3.2


5. Координація всієї системи виховної діяльності з учнями в радіусі обслуговування

Врахування специфіки регіону, району обслуговування: а) створення гуртків згідно з інтересами ді­тей, зацікавлених під­приємств, організацій; б)вибір оптимального режиму роботи: в) територіальне розташування гуртків та секцій у раціональ­ній структурі згідно 3 загальною науково обгрунтованою комплектацією

Наявність коштів для проведення екскурсій, масових свят, нагородження, преміюьання дітей та співробітників

6. Пропаганда, реклама напрямків і форм виховної діяльності з метою залучення зацікавлених осіб




Залучення державних, громадських та добровільних внесків




Об'єктивні закономірності розвитку суспільства потребують такого керівника, який би міг вивести позашкільний виховний заклад на новий рівень роботи. Керівник повинен стати «генератором ідей» чи їх вправним виконавцем, правильно обрати стиль та методи управління при наявній сукупності ділових та особистісних якостей, здатний створити колектив педагогів, який, працюючи разом, може розпочати кардинальні позитивні зміни.

Доцільно тут є міркування науковця А.Г. Афанасьева щодо особистості керівника установи: «Діяльність, пов'язана з прийняттям рішень, з організацією, спрямованою на впровадження рішень в життя, з регулюванням система у відповідності з визначеною метою, з визначенням підсумків діяльності, з систематичним отриманням, переробкою та використанням інформації, є найбільш складною і потребує особливого відбору осіб, що нею займаються» [1]. Але сьогодні процес відбору керівників відсутній, призначення чи вибори на посаду7 відбуваються на основі особистих відносин як на рівні колективу позашкільної установи, так і на рівні вищих інстанцій.

Найважливішою проблемою розвитку системи управління в сучасних умовах є визначення оптимального поєднання професійних та особистісних якостей людини, що обіймає посаду керівника в умовах прискорення соціально-економічної о розвитку країни, але при цьому відчуває сучасну ситуацію розбудови державності, посилення нових пріоритетів.

Діяльність - - це процес двосторонній, який обумовлює активність суб'єктів діяльності. Вона визначає необхідність копіткої роботи з педагогічними кадрами позашкільних виховних установ. На рівні держави ця проблема частково вирішується проведенням заходів по підвищенню професійної підготовки кадрів. Щорічно через обласні інститути удосконалення вчителів, педагогічні інститути та через структуру короткотермінових курсів, семінарів підвищує свою кваліфікацію біля 1,5 тисячі педагогів позашкільних закладів згідно наказу Міністерства освіти України «Про підготовку і підвищення кадрів позашкільних установ».

З метою оновлення змісту, форм і методів позашкільного навчання і виховання була здійснена значна робота з формуванням нормативно-правової бази для всіх ланок освіти, зокрема, до Кабінету Міністрів України подано проект Закону України «Про державну підтримку позашкільної освіти». Передбачалось, що кожен із працівників всіх типів позашкільних закладів повинен обов'язково пройти через семінари і курси з проблем виховання, наприклад: «Удосконалення роботи з учнівською молоддю з питань відродження національної культури, звичаїв, обрядів та традицій народу», «Оновлення методичної роботи позашкільних закладів», «Розвиток пріоритетних напрямів позашкільної роботи з учнівською молоддю» тощо. Ця програма продовжує діяти і сьогодні, де відповідно до сучасних вимог визначені такі напрями вдосконалення діяльності: «Позашкільний заклад — центр національного відродження», «Позашкільний заклад — центр підготовки наукового потенціалу», «Творча обдарованість: пошук і проблеми» тощо. Місце та роль позашкільних виховних закладів у системі соціального виховання особистості базується на положеннях Державної програми «Освіта (Україна XXI століття)», де поряд з існуючими визначаються нові функції діяльності позашкільних закладів та перспективний напрям вдосконалення їх діяльності, а саме: «створення умов для одержання вихованцями додаткової освіти» [5].

Під поняттям «додаткова освіта» мається на увазі освіта, яку може отримати дитина в позашкільному виховному закладі сьогодні завдяки участі у різноманітних гуртках (наприклад, технічного чи художньо-творчого профілю). В минулому десятиріччі лише невелика кількість шкіл мала комп'ютерні класи, але в регіонах активно створювалися базові навчальні приміщення, обладнані комп'ютерною технікою, де могли працювати діти з різних шкіл. Частіше за все це були навчально-виробничі комбінати. Як свідчить час, правильною була організація мережі гуртків, що вивчали комп'ютерну грамотність на базі дитячих технічних станцій. Кращим визнаний досвід роботи клубу «Комп'ютер» у м. Севастополі при Кримській станції юних техніків та гуртка «Основи програмування», що працював в м. Одесі за авторською проірамою.

Подальше загострення уваги до діяльності позашкільних закладів визначається у положеннях Концепції національного виховання, схваленої Всеукраїнською педагогічною радою працівників освіти, яка відбулася ЗО червня 1994 року, де розкриваються основні завдання позашкільних закладів, а саме: «забезпечення потреб особистості в самореалізації, підвищення інтелектуального, духовного, фізичного, емоційного рівня вихованців шляхом їх участі у різних видах творчої діяльності; формування соціально вагомих інтересів молоді, сприяння професійному самовизначенню; створення умов для одержання вихованцями додаткової освіти, набуття умінь та навичок шляхом участі у творчих об'єднаннях за інтересами; розвиток комунікативних здібностей та становлення соціальної зрілості особистості, формування її національної самосвідомості і громадянської активності; пошук, розвиток та підтримка юних талантів і обдарувань, виховання творчої еліти у різних галузях суспільного життя, стимулювання творчого самовдосконалення дітей і молоді; створення найбільш сприятливих умов для емоційно-психологічної захищеності та душевного комфорту, які дозволяють не тільки розумно провести дозвілля, а й компенсувати потреби вихованців у позитивних емоціях: радості, доброзичливості, успіху, особистої соціальної вагомості, творчості, самоствердження; виховання естетичних смаків у дітей і молоді, залучення їх до народної творчості, занять різними видами мистецтва, оволодіння народними ремеслами, участь у культурному житті суспільства; збагачення культурними цінностями скарбниці українського народу» [6].

Виходячи з поставлених завдань, кожний конкретний педа-і оі ічний колектив позашкільного закладу мав і має змогу визначити перспективи вдосконалення соціально-виховної діяльності, конкретної перебудови своєї структури, комплектності, штатів, матеріально-технічного забезпечення тощо.

Сучасні загальні тенденції розвитку позашкільних виховних закладів характеризуються:



  • перебудовою діяльності позашкільних закладів відповідно до реального стану справ, матеріально-технічним забезпеченням, кадровим посиленням, можливостями регіону (це обумовлює не тільки зміну назви позашкільного закладу, а й конкретизує напрямки і зміст роботи);

  • розширенням мережі гуртків фольклорно-етнографічного характеру та народних ремесел (формування відповідно до регіональних традицій, попитом та бажанням школярів і батьків конкретної місцевості);

  • перекомплектацією та підвищенням квшііфікації педагогів — керівників гуртків в нових умовах розбудови незалежної держави;

  • оновленням, налагодженням методичної роботи, підбором та розробкою методичних матеріалів, навчанням працівників позашкільних установ;

  • введенням у структуру позашкільних виховних закладів гуртків з оплатою за рахунок батьків чи спонсорів за умови збереження гуртків, де діти можуть займатись безкоштовно;

  • створенням гуртків нової спрямованості: менеджменту, економіки та бізнесу, психології тощо.

Перспективним визначається створення комплексу позашкільної роботи, навчання і виховання за інтересами дітей і учнівської молоді. Він є організаційно-методичним і навчально-виховним закладом освіти та підпорядковується районному управлінню народної освіти. Метою створення такого комплексу є творчий пошук оптимальних шляхів оновлення позашкільного навчання і виховання дітей та підлітків, створення умов для їх самовизначення у вільний час, організація змістовного дозвілля, взаємодія позашкільних закладів зі школами, профтехучилищами, дошкільними закладами, дитячими і підлітковими організаціями та об'єднаннями, громадськістю. Практично мета, завдання, структура, функції діяльності комплексу і Будинку (Палацу) дітей та юнацтва, співпадають, тому що вони є комплексними багатопрофільними позашкільними установами, а головною відмінністю є наявність у комплексі психо-лого-педагогічного інформаційного центру, інформаційно-методичного прогностичного центру, сектору по роботі з кадрами.

Головна позитивна відмінність комплексу — наукова діяльність, на основі якої розробляється програма подальшого вдосконалення кожної складової його частини. Комплекс координує діяльність всіх категорій педагогічних кадрів навчально-внховних закладів району, які здійснюють роботу за інтересами з дітьми і підлітками, відповідають за організацію їх змістовного дозвілля. Так, наприклад, протягом останніх років в м. Кельменці Чернівецької області створено дитячо-юнацький комплекс позашкільної роботи (директор В.О. Хоменко) та дитячий театральний комплекс (директор О.А. Пермяков) у м. Євапаторія. Ці комплекси зарекомендували себе як нові моделі позашкільних закладів. Однак масове створення будь-яких комплексів поки що не пропагується тому, що це потребує додаткових коштів на вдосконалення головної структурної одиниці комплексу. Особливо помітним недоліком є також відсутність базової підготовки провідних фахівців, які могли б працювати по розвитку комплексу на запропонованому рівні.

Особливе місце в організації діяльності позашкільних установ займає питання їх функціонування влітку. Загальновизнані форми та напрями діяльності, характерні для роботи багатопрофільних закладів типу Палаців та Будинків творчості.

Перший напрям. Посилення практичної діяльності профільних позашкільних закладів, основною спрямованістю яких протягом року є підготовка до практичної роботи влітку. Це дитячо-юнацькі флотилії, клуби юних моряків, спортивні секції, в яких діти займаються водними видами спорту (байдарка, каное тощо), туристичні клуби, секції, станції юних натуралістів, гуртки історико-краєзнав-чої спрямованості.

Кожна секція, гурток чи профільний позашкільний заклад під час розробки перспектив розвитку роботи планує конкретні форми роботи та види діяльності влітку, які дозволили б перевірити рівень теоретичної та практичної підготовки гуртківців, що активізує зацікавленість дітей протягом року, навіть, при копіткому одноманітному опануванні навичками. Наприклад, туристичні гуртки та клуби займаються теорією, що близька до викладання географії, а, скажімо, навички в'язання вузлів доводяться до автоматизму. Але діти займаються цим з великим бажанням, бо знають, що від рівня їх підготовки залежить успіх майбутнього походу, рівень його складності, категорії.



Другий напрям. Підтверджується доцільність роботи соціальних педагогів позашкільних виховних зактадів у денних внховно-оздоровчих інфраструктурах, які створюються при школах. В останні роки визначилась тенденція організації оздоровчих закладів денного типу при позашкільних виховних установах, які мають приміщення для налагодження не тільки оздоровчо-виховної діяльності, а й для денного сну і відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. При всій користі таких закладів, проблемою стає організація оздоровчої роботи на свіжому повітрі та можливість проведення водних процедур, бо не кожна позашкільна установа має зелену зону відпочинку. Однак цей досвід уже вважається позитивним, тому що діти молодшого шкільного віку мають професійний догляд дорослих, а різноманітність культурно-виховних заходів сприяє розширенню їх знадь, творчих вмінь та навичок. Простежується бажання дітей відпочивати в таких закладах, особливо дітей з багатодітних, малозабезпечених сімей. При порівнянні з денними оздоровчими закладами, що створені при школах та при позашкільних виховних закладах, значно підвищується можливість використання різноманітного обладнання та варіативності приміщень у позашкільних установах. Це сприяє зростанню виховного впливу конкретного виду діяльності, створює відповідний настрій у дітей. Наприклад, при проведенні ігор по станціях, що стали традиційними у всіх типах закладів, кожна станція може бути розташована у приміщенні гуртка відповідного спрямування: «Екологічна» — у приміщенні гуртка юних натуралістів, «Музична» — в хоровій кімнаті, «Танцювальна» — в балетному класі.

Третій напрям. Організація роботи різнопрофільних гуртків на базі позашкільних закладів чи шкіл, де діти за кілька днів занять оволодівають певними знаннями і уміннями, що служить стимулом, основою для подальшого залучення їх до гурткової роботи за обраними видами діяльності. Практично це найбільш розповсюджена форма організації роботи влітку. Наприклад, за два-три заняття діти виготовляють діючу модель машини чи літака з паперу, що сприяє розвитку інтересу до технічного моделювання та формує бажання продовжувати навчання. Така форма роботи сприяє пропагуванню гурткової роботи позашкільних закладів та являє собою елемент випереджуючого набору дітей для навчання в наступному році і залучає їх до активного, творчого, виховного відпочинку в тому випадку, якщо вони залишаються в місті.

Четвертий напрям. Проведення масових форм виховної роботи на дитячих майданчиках, у парках, зонах відпочинку силами вихованців та працівників виховних закладів: свят, гулянь, концертів, конкурсів, змагань, фестивалів, балів.

При цьому можлива варіативність проведення вищеназваних форм, які можна згрупувати за домінуючими особливостями:

а) на основі розробленого сценарію відповідальні педагоги по-зашкільних закладів підбирають виконавців, ведучих, готуютьматеріали, наочність, проводять репетиції, а потім підготовленаформа виховної роботи програється кілька разів для різної ау-диторії, в різних місцях, наприклад, так може бути проведено«Свято Нептуна»;

б) відповідальні за проведення масового свята розробляють за-вдання для майбутніх учасників, готуються ведучі, наочність,репетиції проходять окремо з кожною групою учасників, що даєзмогу витримати ефект новизни. В даному випадку за формоюце буде конкурсна програма, тому необхідне створення жюрі;



в) варіант проведення гулянь, фестивалів обумовлює участь ідітей, і дорослих, тому створюються оргкомітет, куди залуча-ються представники місцевої влади, держадміністрації, зацікав-лені особи та організації при обов'язковій участі професійнихпедагогів-організаторів культурно-виховних дійств широкогомасштабу, позашкільних працівників, які розробляють програ-му або сценарій.

П'ятий напрям. Організація консультацій провідних педагогів позашкільних закладів та соціальних педагогів соціальних служб для вихователів денних оздоровчих закладів, керівників гуртків, педагогів-вихователів та соціальних педагогів позаміських оздоровчих закладів; проведення консультативно-методичної допомоги на місцях, а саме в позаміських дитячих оздоровчих закладах, в денних закладах при школах та позашкільних закладах, клубах за місцем проживання. Консультації мають бути організовані на основі чергування, в обумовлений час та за заздалегідь визначеною тематикою чи такою, що спонтанно з'явилася під час методичного виїзду. Наприклад, пропагується проведення консультативно-пропагандистської роботи з питань організації з дітьми та підлітками занять з основ здорового способу життя, роз'яснення основних ва-леологічних та екологічних понять в умовах літнього відпочинку.

Шостий напрям. Оздоровлення дітей, що займаються в колективах позашкільного закладу на базі позаміських дитячих оздоровчих закладів. В даному випадку гуртківці всім колективом, разом зі своїми керівниками виїздять у літній табір. Так можуть відпочивати хореографічні колективи, оркестри духових інструментів, дитячо-юнацькі інструментальні ансамблі, волонтери соціальних служб. В нових умовах дитячі колективи з більшою інтенсивністю продовжують заняття, репетиції, іноді двічі на день. Це значно підвищує майстерність учасників, розширюється репертуар, налагоджуються неформальні стосунки, формується позитивно-емоційний мікроклімат серед дітей та підлітків. Така практика щодо організації роботи широко застосовується влітку у спортивних секціях та дитячо-юнацьких спортивних школах. Для команд футболістів, хокеїстів та груп спортсменів, котрі займаються різними видами спорту, педагоги організують спортивні зміни чи загони, де діти продовжують тренування. Взаємодія з колективами закладів відбувається на основі офіційних угод.

Сьомий напрям. Робота педагогів позашкільних закладів у позаміських дитячих оздоровчих закладах. Результати наших досліджень свідчать, що в даному випадку при роботі на різноманітних посадах, починаючи з заступника начальника табору з питань виховної роботи і закінчуючи соціальними педагогами, загальний рівень виховної роботи позаміського виховного оздоровчого закладу значно підвищується. Але сьогодні процес залучення до роботи у таборах відпочинку та оздоровлення проходить спонтанно, на основі суб'єктивного сприйняття осіб, офіційні направлення відсутні. В основному люди працюють в період власної відпустки не за інтересами, а через матеріальні потреби.

Таким чином, проаналізувавши результати наукових досліджень та досвід роботи позашкільних виховних закладів в Україні на сучасному етапі, ми можемо констатувати, що останнім часом значно зросли вимоги до змісту і форм їх діяльності, що зумовило підвищення інтенсивності процесу вдосконалення та перебудови їх роботи в цілому.

Визначаються основні тенденції розвитку позашкільного виховання, а саме: спостерігається зниження проценту залучення школярів до гуртків, позашкільних закладів у порівнянні з підвищенням кількості населення у великих містах, кількість позашкільних закладів не залежить від чисельності населення міста, робота позашкільних закладів частіше за все проводиться у пристосованих приміщеннях, відсутні педагогічні та архітектурні вимоги до споруд учбово-виховного типу. Визначається тенденція зниження вікового контингенту дітей, які займаються у гуртках для старшокласників. Однак, незважаючи на істотні недоліки, позашкільні заклади продовжують відігравати досить помітну роль в організації виховного процесу в регіонах, мікрорайонах, що дозволило класифікувати

орі анізаційно-педагогічні умови їх діяльності, які поділяються на зовнішні та внутрішні.

Виявлено провідну роль педагога позашкільного закладу в процесі вдосконалення, переорієнтації та набуття нових функцій, до цього часу не характерних для діяльності позашкільних закладів. Разом з тим визначається суперечність між цим процесом і низьким рівнем матеріально-технічного та кадрового забезпечення позашкільних виховних закладів.

Особливе місце при використанні потенційних виховних можливостей посідає дитячий позаміський табір оздоровлення та відпочинку дітей. Своєрідність цієї позашкільної виховної установи полягає у належності позаміських дитячих оздоровчих закладів до типу бага-топрофільних виховних позашкільних закладів з притаманними їм особливостями. Заклад має для цього відповідні виховні можливості, які сьогодні функціонально не використані Поряд із школою, вони сьогодні спроможні прискорити та підвищити процес національного та інтелектуального відродження молодої порослі України.



Питання та завдання для самостійної роботи:

  1. Ознайомитись з виховною діяльністю різних типів позашкільних виховних закладів та скласти звіт-розповідь про основні напрямки їх роботи.

  2. Розробити орієнтовну схему розташування позашкільних виховних закладів різного типу в регіоні (за місцем проживання студента) та можливості розвитку на їх основі комплексу позашкільної освіти та виховання.

  3. Розкрити основні причини та закономірності плідного розвитку та занепаду позашкільних закладів в умовах сучасної держави.

  4. Охарактеризувати основні напрямки діяльності позашкільних установ влітку.

Теми для доповідей та рефератів:

  1. Кращий позашкільний виховний заклад мого міста, селища.

  2. Отримання додаткової освіти в позашкільному виховному закладі (пропонуються варіанти з власного життєвого досвіду чи розробляються пропозиції).

  3. Коли б я був директором позашкільного виховного закладу.

Література:

1. Афанасьев В.Т. Общество: системность, познание, управление. — М: Политиздат, 1981 — 378 с.



  1. Виховна робота в закладах освіти України. Збірник нормативних документів та методичних рекомендацій з питань організації виховної роботи / МО України, ІСДО: Упоряд.: СВ. Кириленко, СЛ. Кривонос. — К.: ІСДО, 1995. — 136 с.

  2. Вишневський О. Методи і чинники сучасного українського виховання: На допомогу вчителям і студентам педагогічних інститутів. — Дрогобич: Рідна школа, 1996. — 31 с.

  3. Гнутель ЯЛ5. Виховна робота в сучасних умовах: теорія й методика Тернопіль, 1998. — 262 с.

  4. Дитинство в Україні: права, гаранти, захист (збірник документів): Частина І.К., А.Т Видавництво «Столиця». 1998. — 248 с.

  5. Концепція позакласної виховної роботи загальноосвітньої школи // Рад. школа. — 1991. — №6. — С. 48-56.

  6. Про діяльність позашкільних закладів України в нових умовах. Методичний лист // МО України. — Інформац. збірник. — К., 1992. — Вий. 17-18. — С. 25-27.

  7. Сег 1.1. Оновлення змісту, форм і мегодів позашкільної роботи в умовах реалізації національної системи виховання. — Ужгород: УДУ, 1996. — С. 102-104.

  8. Сущенко Т.І. Позашкільна педагогіка: Навчальний посібник. — К.: ІСДО, 1996. — 144 с.

10.Сущенко Т.І. Управління позашкільним педагогічним процесом / МО України. ІСДО. — Запоріжжя, 1994. — 79 с.

§5. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку — одна з умов соціального впливу на особистість

Дитячі оздоровчи заклади з цілодобовим перебуванням дітей, заслуговують на увагу та серйозну державну підтримку завдяки їх потенційним можливостям щодо виховання дітей, але в останні роки різко скоротилась їх мережа. Причинами такого явища стали: наслідки аварії на Чорнобильській атомній станції, що призвели до закриття оздоровчих закладів, в яких було виявлено підвищений рівень радіаційного забруднення відповідно до встановлених на той час норм;



  • складна економічна ситуація в Україні спонукала «збіднілі підприємства» до закриття відомчих оздоровчих закладів;

  • низька заробітна плата та важкі умови праці, сприяли процесу постійної плинності основної маси педагогічних та керівних

кадрів дитячих позаміських оздоровчих закладів, а це, в свою чергу, призвело до зниження загального рівня їх комплектності, професійного рівня фахівців, що не дозволяло оперативно перебудувати зміст і форми виховної діяльності у цих закладах. У кращому стані опинились дитячі оздоровчі заклади з досить професійно орієнтованим керівництвом та педагогічним колективом, які перейшли на нові методи фінансування та господарювання на рівні підприємств, які, в свою чергу, сприяли екологічному становленню позаміських оздоровчих закладів.

Безперечно, розвиток ринкових відносин в економіці держави зумовив появу та швидке кількісне зростання нової соціальної групи підприємців та бізнесменів, які, як свідчать опитування, проведені науковцями, мають бажання відпочивати разом з дітьми в більш престижних місцях (37%), направляти дітей за межі держави на лікування чи оздоровлення (13%), відправлятися у туристичні подорожі (47,7%). І лише 2,3% респондентів вважають за можливе і доцільне організувати відпочинок своїх дітей у позаміському оздоровчому закладі, але бажано на морі, відмовившись повністю від відпочинку у забруднених радіаційних зонах. Особливо це становище характерне для Київської області та м. Києва чи для зон відпочинку поблизу великих міст України.

При цьому визначається ще одна тенденція: зниження інтересу самих дітей до відпочинку у «звичайних» оздоровчих позаміських закладах. Як свідчать результати опитування тих, хто проживає у великих містах України, відповіді дітей можна було розподілити за таким рейтингом:


  1. Міські діти віддають перевагу туризму, відпочинку з батьками, поїздкам «до бабусі на село» чи бажанню залишитися вдома (76,3%), оздоровчий заклад обирають останнім (21%). Головними причинами небажання відпочинку в таборі діти називають «необхідність постійно дотримуватися режиму дня» і «відсутність цікавих справ».

  2. Діти, що проживають у сільській місцевості, мріють про екскурсії, поїздки, туризм, відпочинок вдома (86,4%) і лише деякі з них називають табори відпочинку та оздоровлення (11,2%). Таким чином, незалежно від місця проживання, позаміський оздоровчий заклад обирається категорією дітей в останню чергу. Виняток становлять діти з малозабезпечених сімей та тих, що

живуть за межею забезпеченості. Оздоровчий заклад обирається ними завжди, і в першу чергу як такий, що за незначну плату може вирішити проблему як харчування, так і оздоровлення (в межах 2,5-3,7%).

Продовжує існувати суперечність між великим попитом на оздоровлення певної категорії дітей в дитячих оздоровчих позаміських закладах, як найбільш чисельної соціальної групи населення, та закриттям чи перепрофілізацією низки дитячих позаміських оздоровчих закладів, зміною кадрового, матеріально-технічного забезпечення, санітарно-гігієнічного рівня споруд та будов, зниження рівня оздоровчої та соціально-виховної діяльності, звідси і зацікавленості дітей.

По-іншому складається ситуація в тих оздоровчо-виховних закладах, де наявний високий рівень підготовки керівників, фахівців, достатньо забезпечені матеріально-технічні умови. Тут з року в рік діти відпочивають з великим бажанням, незалежно від забезпеченості сім'ї, прагнуть «хоча б зміну побути у таборі».

Розглядаючи статистичні дані діяльності реальних оздоровчих закладів, науковцями виявлена тенденція різкого скорочення їх мережі. Це пояснюється тим, що основними критеріями доцільності функціонування позаміського виховного закладу виступали показники його матеріально-технічної бази (опалення, стан споруди, економічна доцільність роботи), а не якість соціально-виховної роботи.

Проблеми в державі породили проблеми в діяльності і подальшому функціонуванні дитячих оздоровчих закладів. Із скороченням їх мережі влітку залишаються на вулиці без догляду дорослих досить чимала кількість дітей, а звідси — підвищується ризик травматизму, прояву хуліганства, девіантної поведінки. В цілому це явище сприяє зростанню малолітньої злочинності.

В зв'язку з відмовою від моделі «піонерсько-комсомольського літа» активізувався процес пошуків науковцями і практиками нової системи соціально-виховних інститутів для організації життєдіяльності дітей влітку, визначаються доцільні структури, спроможні забезпечити дитячий відпочинок та оздоровлення; розробляються нові документи, які на юридичному і теоретико-методичному рівні обґрунтовують діяльність таборів.

За останні роки визначились такі типи дитячих закладів оздоровлення та відпочинку:

1. Міські дитячі заклади оздоровлення та відпочинку, що створюються на базі шкіл та позашкільних виховних установ і обслуговують дітей 7-10 років прилеглих мікрорайонів.



  1. Соціально-виховні заклади (поступово відновлюють свою діяльність), де старшокласники поєднують працю та відпочинок, що визначаються певним терміном. Ці заклади продовжували існувати в регіонах України, чистих від радіаційного забруднення, і в них старшокласники обов'язково виконують той чи інший вид трудової діяльності.

  2. Профільні оздоровчі заклади: туристичні, спортивні, юних техніків, натуралістів. При цьому аналіз їх роботи дозволив засвідчити варіативність організації в них діяльності дітей та підлітків:

а) відпочинок дітей, що проживають у різних регіонах Україниобов'язково поєднується з конкретним видом діяльності, якийцікавить кожну конкретну дитину чи підлітка (наприклад Ук-раїнський державний еколого-натуралістичний центр учнівськоїмолоді, Український державний центр науково-технічної твор-чості учнівської молоді, Український державний центр туризмуі краєзнавства учнівської молоді, Національний центр естетич-ного виховання учнівської молоді м. Києва);

б) профільний виховний заклад, тобто організація оздоровчого за-кладу для дітей, що займаються у секціях або гуртках (клуби«Юних моряків», річкові та морські флотилії тощо).



  1. Позаміські дитячі оздоровчі заклади з цілодобовим перебуванням дітей — найбільш розповсюджені серед всіх типів літніх оздоровчих закладів. Деякі з них працюють і під час зимових канікул (наприклад, «Лісовий» м. Ірпінь, «Каштан» с. Конча-За-спа, «Променистий» с. Ворзель).

  2. Міжнародні дитячі та юнацькі оздоровчі заклади, на території України — це МДЦ Артек та «Молода гвардія» (м. Одеса), що останнім часом обслуговує лише дітей з України.

На базі вказаних типів дитячих позаміських оздоровчих закладів практикується організація життєдіяльності школярів шляхом створення:

а) профільних змін (наприклад, у МДЦ Артек кожного року про-водяться зміни переможців наукових олімпіад; зміни, організо-вані за профілями наук, шахистів тощо);

б) спеціалізованих загонів (наприклад, спортивних за видамиспорту, творчих колективів — хорові, танцювальні тощо);

в) оздоровчих загонів для дітей з Чорнобильської зони, з послаб-леним станом здоров'я;

г) проведення зльотів дитячих організацій на базі оздоровчих та-борів (наприклад, «Пласту», скаутів, СПОКу тощо);

д) санаторних змін, де діти отримують посилене вітамінізоване хар-чування, обстеження, профілактику та лікування захворювань;

е) навчання на базі дитячих оздоровчих закладів (навчання груп ді-тей за інтенсивною методикою, творчий розвиток, іноземні мови).Найменш привабливий, на перший погляд, позаміський дитя-чий оздоровчий закладу з цілодобовим перебуванням дітей, що єбагатопрофільною позашкільною установою — це літній табір оз-доровлення та відпочинку, у своїй роботі він базується на основнихположеннях про позашкільне виховання: добровільна участь дітейу різноманітних справах закладу, у діяльності гуртків та колек-тивів; вільний вибір занять; варіативність програм та діяльності наоснові обов'язковості дотримання режиму дня; участь у виховномупроцесі як професійних педагогів, так і представників інтелегенції,студентів, громадських та дитячих організацій, що в цілому станов-лять колектив позаміського дитячого оздоровчого закладу.

Робота позашкільних установ, типу літніх таборів, має оптимально поєднувати оздоровлення і відпочинок, працю і спорт, пізнавальну та творчу діяльність дітей на основі залучення до навчально-виховної роботи висококваліфікованих працівників і талановитих народних умільців. В дитячих позаміських оздоровчих закладах вироблено систему специфічних і різноманітних форм діяльності дітей і підлітків театралізованих дійств, конкурсів, змагань, ігор, індивідуальної творчості та гурткової роботи, серед якої найбільш популярними є гуртки м'якої іграшки, макраме, випалювання, шахів, фотографування, малювання тощо.

Без сумніву, розпад Всесоюзної піонерської організації зумовив відмову від низки традиційних форм роботи дитячих позаміських закладів, пов'язаних з особливостями життя та діяльності піонерської організації. Хоча, на нашу думку, це не завжди виправдано, оскільки, скажімо, «піонерське життя», трактуючи на комуністичний лад засади скаутського руху, було насичене романтикою, грою, перспективою можливості для самовдосконалення, саморозвитку, самореалізації. Ці форми роботи присутні і нині, лише помітне наповнення їх новим змістом, характером організації в них життєдіяльності дітей і підлітків. Тому постала проблема пошуку нового змісту роботи з дітьми та підлітками в дитячих позаміських оздоровчих закладах в сучасних умовах розвитку України. Сьогодні — це творчість і взаємодія дітей і педагогів з урахуванням попереднього досвіду, використанням набутих знань. Але це лише зовнішній бік виховного процесу.

Середовище. Дитина попадає у середовище, де кожна його складова є новою для цієї дитини. Вона відірвана від родини, близьких, звичних обставин життя: домівки, вулиці, школи, друзів, улюблених іграшок та домашніх тварин. Вона сторожко, іноді навіть хворобливо, сприймає цей факт у своєму житті. Це може бути першим випробуванням на «дорослість», «психологічне виживання», «соціальне становлення» характеру. Розглянемо цей компонент як певну особливість позашкільного оздоровчо-виховного закладу з загальнонаукових позицій.

Відомо, що існує кілька визначень середовища як фактору впливу на особистість:

а) частина Природи, яка безпосередньо чи опосередковано впли-ває на суспільство, його групи та окремих людей (матеріально-економічно, інформаційно-психологічно та соціально-еко-логічно);

б) речовина чи простір, що оточує об'єкт, який розглядається;

в) природні тіла та явища, з якими організм знаходиться в прямихчи опосередкованих стосунках;

г) сукупність фізичних (природних, природно-антропогенних,культурних ландшафтів, населених місць) та соціальних фак-

* торів життя людини.

Досить чітко поняття «середовище» представлено на рис. 1.1:







Соціальне




Явище екологічного 1

/Людина / середовище \




бумерангу




біологічне






Рисунок 5.1

Ми бачимо визначену взаємодію складових частин єдиного процесу життя суб'єкта в навколишньому середовищі, яке у своїй



184

сукупності може сприймати чи не сприймати окрему особу. В останньому випадку розвивається явище, що у глобальному масштабі має назву «екологічний бумеранг». Розглядаючи людину як частку Природи, це визначення пояснює «труднощі, що заявляються внаслідок невиконання правил і принципів екології та природокористування, ігнорування екологічних обмежень в розвитку суспільства» [3].

Вивчення особливостей діяльності дитячих оздоровчих закладів дозволило зробити висновок, що явище «бумерангу» проявляється у несприйнятті 2-3 дітьми чи окремими педагогами умов життєдіяльності оздоровчого закладу, гурту, колективу. Зовні причини можуть бути різними, але, «не приживаються» і від'їжджають додому протягом перших двох-трьох днів в основному діти, яких умовно можна розподілити за такими групами:


  • діти середнього шкільного віку, які вперше потрапили у літній табір оздоровлення та відпочинку, оскільки в попередні роки відпочивали з рідними;

  • діти будь-якої вікової категорії, які за перші дні зміни не знайшли собі товариша, друга, однодумця і опинились «одинаками» серед інших, психологічно відмежованими у мікрогрупі;

  • діти із досить високим інтелектуальним розвитком, котрі опинились в оточенні дітей, які мають нижчий рівень розвитку, а це не дозволило першим реалізувати власні інтереси, включаючись у цікаві для них справи.

Крім того, ці явища посилюються за рахунок появи екстремальної ситуації, в яку потрапляє дитина і не може вирішити свої проблеми, а педагоги не звертають на неї уваги. Простежується ситуація «неприйняття» дитини у певному мікросоціумі. Можливість уникнення такої ситуації досвідчені педагоги оздоровчих закладів вбачають у: посиленні індивідуальної роботи з новоприбулими дітьми, оперативному визначенні можливих «складних» дітей і пошуках шляхів взаємодії з ними.

Практично кожна дитина може опинитися у стані «обмеженої уваги», а це спонукає до появи відповідного психологічного дискомфорту. Без сумніву, що відразу визначити таких дітей досить важко, особливо педагогу-початківцю. При цьому поняття «важка дитина» чи «складна дитина» для оздоровчого закладу дуже своєрідні, відрізняються від трактування його в умовах школи.

Досить часто простежуються і такі факти, коли педагог прагне до реалізації певних задумів, але не завжди може їх реалізувати. Це

пояснюється рядом причин, які об'єднуються в окремі групи: розходження соціального педагога у нормативно-правових, психоло-го-педагогічних, політнко-виховних поглядах на виховний процес з керівництвом оздоровчого закладу чи конкретною особою, що керує роботою педагогів; стан здоров'я, що не дозволяє працювати



  1. постійним перенавантаженням (хоча за основними показниками людина вважається здоровою); низький рівень підготовки вихователя; поява додаткових труднощів, з якими може впоратись лише професіонал (молодий спеціаліст розв'язати їх не в змозі); короткочасність педагогічної діяльності в конкретному мікросередовищі —

  2. тижні педагогічної практики (для студента-практиканта).

Іншою специфічною особливістю, що впливає на якість діяльності, є природні кліматичні умови, які ми розглядаємо як «благо». Розуміючи, що «благо природне — сукупність природних ресурсів та природних умов житія суспільства, які використовуються в наш час чи можуть бути використані в передбаченому майбутньому» [3], якими ми користуємось.

Після аварії на Чорнобильській АС радіаційна забрудненість навколишнього середовища різко звузила межі користування природними благами, а звідси і життєдіяльну межу позашкільних закладів. Практика діяльності дитячих оздоровчих закладів показує, що діти і дорослі користуються можливістю виїхати з оточення залізобетонних міст і робити те, що робили завжди в оздоровчих закладах до аварії. А саме: палити вогнища, ходити на прогулянки, екскурсії, в походи, купатися у водоймах.

Наступна особливість, що визначає організацію життя в дитячому оздоровчому таборі — це режим дня. «Чіткий режим дня сприяє виробленню біологічного годинника, знімає негативні емоції щодо раннього підйому, своєчасного відходу до сну» [3]. На основі цього положення можуть бути сформовані і науково обгрунтовані рекомендації щодо корекції способу життєдіяльності дітей і підлітків, за допомогою чого можна ліквідувати окремі недоліки у спішуванні, компенсувати впливи особистісного та загального характеру. Як свідчить досвід використання комплексу ігрових методичних прийомів стосовно кращого виконання режиму, діти, що привчаються до чіткого його дотримання у перші 2-3 дні, стають при подальшому перебуванні більш спокійними, здатними до виконання загальнопедагогічних вимог, охоче і з інтересом включаються в різноманітні справи, і це порівняно з тими, кому давалося певне послаблення щодо виконання режимних моментів, хоча, це певною мірою гальмувало мотивацію включення в режимні моменти, в результаті чого відзначалися реформовані у дітей звички та навички щодо санітарно-гігієнічної самоорганізації тощо.

Розглядається загін чи гурт дітей в закладі оздоровлення та відпочинку як осередок, що складається з окремих малих контактних груп до складу яких входять учні різного віку. Залежно від місця розташування (регіони центральної, східної, західної України чи Криму) та підпорядкування оздоровчого закладу конкретній установі чи організації, гурти чи загони комплектуються, в основному, з дітей, яких умовно можна згрупувати як таких, які:

зовсім незнайомі, кожен з яких вперше прибув у конкретний оздоровчий заклад;

приїздять на відпочинок з року в рік, знайомі між собою за місцем проживання чи за попереднім відпочинком в конкретному оздоровчо-виховному закладі; приїздять з однієї школи, класу, гуртків;

є друзями, товаришами, рідними, котрі утворюють контактні групи по 2-3 особи.

Кожна дитина, яка приїхала до оздоровчо-виховного закладу, має різне соціальне походження, попередній досвід спілкування, громадського життя, індивідуальні психолого-педагогічні та фізіологічні особливості, вироблений чи відсутній стереотип поведінки у звичайних і нових чи нетрадиційних умовах життя, стосунках з новими людьми.

В такій ситуації педагог, підготовлений заздалегідь, враховуючи комплектацію груп, спроможний визначити найбільш доцільні форми та методи роботи у кожній конкретній мікрогрупі дітей. При цьому він обов'язково бере до уваги той факт, що у новому оточенні дитині хочеться проявити всі можливі здібності, сили, вміння, активно проявити ті якості характеру, які, на її думку, є найкращими. Це, в свою чергу, спонукає їх до активного спішування, і на перших порах досить інтенсивно, яскраво розкриваються особистісні якості дитини. За таких умов швидше проявляються риси чи якості, які були приховані чи загальмовані в умовах життєдіяльності в школі.

Ще однією особливістю успішного функціонування оздоровчо-виховного закладу виступає можливість нового спілкування дітей і з дітьми на певних рівнях. Виходячи з характеру інтенсивності спілкування, вважається за доцільне виокремити два рівні спішування дітей.

На першому рівні відбувається спілкування «дитина-дитина» в умовах життєдіяльності гурту (загону), оздоровчого закладу — цілодобове спілкування з друзями чи другом, товаришами по кімнаті, де мешкає дитина протягом зміни; членами гуртка чи секції, де діти займаються; під час загальнотабірних справ (чергування по оздоровчому закладу, під час проведення конкурсів, змагань тощо); спілкування з дітьми, що приходять в оздоровчий заклад «провести вільний час», тобто місцеві діти, котрі є гостями табору.

Другий рівень визначає спілкування дитини з дорослими. І для нього притаманне уже розширення сфери спілкування порівняно зі школою. В основному це: спілкування з педагогом-вихователем та педагогами, що працюють у конкретному загоні, гуртку і виступають у різних ролях (офіційно-організуючий, домашньо-родинно-вихову-ючий); з адміністративно-педагогічними кадрами оздоровчого закладу (начальником, його заступником, методистами), педагогами, що працюють в інших загонах, керівниками гуртків, що безпосередньо чи опосередковано впливають на розвиток дитини в оздоровчо-виховному закладі; з обслуговуючим персоналом (під час чергування, «просто в побуті»), спілкування з батьками, рідними, яке постає у новому, особливому вигляді — зустріч з гостями конкретного закладу.

Перед працівниками таборів постає завдання посилення позитивної мотивації вихованців при будь-якому рівні спілкування та спрямуванні характеру спілкування на виховання особистості. За одну зміну в дитячому таборі оздоровлення та відпочинку проходить приблизно біля двадцяти великих та двадцяти чотирьох — тридцяти малих справ (загонових, гурткових, масових), під час підготовки та проведення яких дитина може себе повністю розкрити, проявити свої здібності, реалізувати інтереси і вступити у всі види спішування. Звичайно, це може бути лише за умови професійної підготовки вихователів, вибору виправданої і ефективної методики організації різних форм виховної діяльності, яка має відповідати сучасним вимогам щодо організації, структури, змісту і напрямів цього процесу. В іншому разі діти виступають лише у ролі глядачів, які пасивно сприймають чи спостерігають за тим, що розгортається на їх очах. Незначна частка дітей, котрі здатні виступати уже в перші дні в ролі організаторів (близько 10-15% дітей), стають спонтанним активом загону чи оздоровчого закладу.

В результаті впровадження варіативних методик організації виховної діяльності дітей (створення творчих мікрогруп, роботи за методикою колективної творчої діяльності тощо), найбільш помітне залучення дітей до активного вщпочинку, творчих видів діяльності. За умови організації життєдіяльності гурту, загону, за методикою, яка враховує, перш за все, педагогічні цілі та інтереси самих учасників того чи іншого виду діяльності, їх прагнення до конкретних справ. В такій ситуації кожна дитина, який би вік чи особливості характеру вона не мала, має змогу виступати протягом зміни у різній соціальній ролі, виконувати різні функції, що дозволяє педагогові навіть за період табірної зміни нікого не залишити поза увагою.

Наступною особливістю діяльності позаміського дитячого оздоровчо-виховного закладу є наявність умов для оволодіння школярами новими знаннями, уміннями та навичками, які сприяють у їх подальшому житті при переході на вищий рівень оволодіння цими компонентами. За останніми документами (наказ Міністерства освіти України «Про першочергові заходи впровадження основних положень концепції позашкільної освіти і виховання») позашкільні виховні заклади розглядаються як осередки, які мають виконувати соціально-виховну функцію в загальній системі навчально-виховних закладів України і сприяють:


  • формуванню суспільно-громадського досвіду особистості;

  • розвитку її духовного і творчого потенціалу; реалізації творчих інтересів, здібностей та нахилів;

  • залученню до тих особистісно значущих соціально-культурних цінностей,

  • потреба в яких не забезпечується системою базової освіти;

  • забезпеченню соціально-педагогічного захисту неповнолітніх та організації їх дозвілля;

  • розвитку психо-фізичних ресурсів, поновленню здоров'я.

Це положення висвітлює нову особливість діяльності позашкільних оздоровчо-виховних закладів.

Сьогодні ці функції закладів такого типу, на погляд науковців, лишаються не реалізованими у зв'язку з тим, що відсутня система спеціальної підготовки працівників оздоровчого-виховного закладу та недостаньою науково-методичною обгрунтованістю розвитку цього процесу в цих закладах.

Розглядаючи діяльність дитячих оздоровчо-виховних закладів у нових соціально-економічних умовах в період становлення і перебудови усіх освітянських структур, особливо виховних, вважається за доцільне впровадити саме соціально-виховну функцію у повсякденну практичну роботу, визначивши при цьому такі її завдання стосовно дітей та підлітків:

самоствердження особистості у нових соціально-педагогічних умовах життєдіяльності; оволодіння психолого-педагогічними знаннями на основі нових форм взаємовідносин і взаємодії у новому гурті людей; вмінням визначитись щодо власної ролі і місця у конкретному соціумі (підвищення рівня соціалізації); оволодіння конкретними прикладними вміннями та навичками у тимчасових об'єднаннях за інтересами (у гуртках шиття, вишивки, в'язання, дизайну, ліплення деревообробки, різьблення по дереву, витинянки, гончарства, краєзнавства, літературної творчості, спортивно-оздоровчої діяльності тощо); закріплення навичок самообслуговування та розвиток на їх основі інтересу особистості до самовдосконалення; розвиток знань з історії України, традицій нашого народу, взаємовідносин між націями і народами, виховання гордості за минуле нашої держави та пробудження віри і надії у майбутнє; оволодіння вихованцями екологічною та валеологічною культурою, навичками здорового способу життя; оволодіння новими нестандартними знаннями з основ наук, що сприяють розвитку творчості, зацікавленості тією чи іншою наукою або певним науковим напрямком.

Наступною особливістю діяльності дитячих оздоровчо-виховних закладів є організація діяльності гуртків. Слід зазначити, що гурткова робота — це складова частина всієї соціально-виховної роботи позаміського дитячого оздоровчо-виховного закладу, яка сприяє створенню умов для емоційно насиченого та творчого відпочинку дітей і підлітків. Фактори впливу на рівень діяльності цих мікроструктур:

кваліфікаційний рівень та особистісні якості керівника; матеріально-технічне забезпечення діяльності учасників гуртка; професійний рівень організаційно-методичної роботи в позаміському дитячому оздоровчо-виховному закладі. В результаті ми змогли визначити певні особливості та підходи до організації гурткової роботи:

а) в основному, в кожному з цих закладів діє від двох до п'яти гуртків, керівниками яких працюють фахівці, котрі мають спеціальну підготовку. Соціальні педагоги в цьому випадку виступають в пасивній ролі, вони лише ознайомлюють дітей з напрямками гуртків, які існують в конкретному закладі, організовують відвідування занять, стимулюють дітей і підлітків до роботи в гуртках;

б) працює понад 10-12 гуртків за найрізноманітнішими напрямка-ми, що дає змогу кожній дитині відвідувати один-два гуртки.При такому «пакеті» гуртків ними можуть, крім професіоналів,керувати і педагоги оздоровчо-виховного закладу, котрі маютьспеціальну підготовку з окремого виду діяльності і котрі пройш-ли навчання за спеціальною програмою під час підготовки дороботи в конкретному оздоровчо-виховному закладі;

в) організація роботи різнопрофільних об'єднань в умовах оздоров-чо-виховного закладу, коли діти за кілька занять включаютьсяв різні види діяльності і оволодівають комплексом практичнихумінь. Саме в цьому випадку можливе впровадження комплекснихпрограм по організації соціально-виховної роботи в гуртках, щосприяє розвитку особистісних якостей людини, необхідних дляусвідомлення власного «Я» у складному соціалізуючому процесі.При цьому, як свідчить практика, діти в основному обирають

профіль гуртка чи об'єднання, в основному, за власним бажанням, відповідно до власного інтересу щодо конкретної діяльності, а залишають заняття в гуртку, якщо їм стає «нецікаво, нудно» і таке інше. Тому перед керівником гуртка постійно постає проблема: як, використовуючи психолого-педагогічні та методичні знання, організовувати діяльність гуртка так, щоб він не просто приваблював дітей різного віку, а став частиною їх повногранної життєдіяльності в період перебування в таборі.

Крім гуртків, що функціонують у позашкільних виховних закладах, і в принципі є класичною структурою, цікавими, на наш погляд, є гуртки освітнього профілю, в яких діти різного віку, включаючись у різні типи ігор, вивчають, вдосконалюють знання рідної чи іноземної мови (наприклад, позитивним визнається досвід гуртка, що діяв в дитячому оздоровчому таборі «Атлантика» в м. Севастополі (кер. Горецька 1.Л.), який за умови комплектації дітей з російськомовного регіону України, готував дітей до опанування української мови шляхом розв'язання шарад, загадок, монограм. За результатами апробованої програми нами виявлена можливість вдосконалення та модифікації її згідно вивченню регіональних потреб та мовного оточення оздоровчо-виховного закладу, контингенту дітей та політичних поглядів керівництва і більшості батьків.

В останні два-три роки виявлена тенденція розширення мережі гуртків у літніх таборах, які за своїм профілем не потребують матеріальних витрат (хореографічні, театральні, виразного читання, спортивні тощо) чи зменшення кшькості інших гуртків, яким,

до речі, необхідні матеріали та обладнання (на жаль, з цих причин практично припинили свою діяльність кіно-, фотогуртки).

Таким чином, в результаті вивчення реального стану та особливостей діяльності оздоровчо-виховних закладів виявлено, що помітна тенденція не тільки до скорочення мережі оздоровчих закладів у зв'язку з неготовністю педагогічного колективу перейти на новий рівень діяльності, але й поновлення функціонування раніше закритих, створення нових дитячих літніх таборів. Відбувається природний процес перебудови їх діяльності адекватно до нових соціально-економічних та педагогічних умов. Це дозволяє сказати, що сьогодні функціонують такі типи дитячих оздоровчо-виховних закладів: міські оздоровчі заклади денного типу при школах та позашкільних установах, заклади праці та відпочинку, профільні оздоровчі заклади, міжнародні дитячі та юнацькі оздоровчо-виховні заклади та найбільш розповсюдженні — позашкільні дитячі оздоровчо-виховні заклади, що, не зважаючи на розташування — на території міста чи у приміській зоні — працюють на основі цілодобового перебування в них дітей.

Одночасно спостерігається посилення оздоровчо-виховної функції дитячих оздоровчих закладів. Саме цей тип позашкільних виховних установ, як найбільш демократичний, має всі особливості багатопрофільних позашкільних установ, особливі ознаки, які обумовлюють особливість виховного процесу, а саме: нове середовище, режим дня, можливості варіативності спілкування, отримання нових знань, умінь та навичок, специфічну гурткову роботу. Даний тип оздоровчо-виховного закладу — літній табір — має також широкий спектр невичерпних виховних можливостей та тенденцію до створення умов для самовдосконалення, розвитку особистості відповідно до сучасних вимог держави, суспільства щодо виховання громадянина незалежної України.

Але варто сказати, що характерними труднощами щодо організації діяльності дитячого оздоровчо-виховного закладу є: професійна комплектація педагогічного складу працівників, необхідність організації спеціальної підготовки педагогів, відсутність психоло-го-педагогічної та методичної літератури, яка б висвітлювала діяльність дитячого оздоровчого закладу в умовах сьогодення.

Більшості виявлених типових труднощів у діяльності оздоровчих закладів можна було б уникнути за умови, що заздалегідь буде проведена науково-обгрунтована попередня робота з майбутніми педагогами цього оздоровчо-внховного закладу у плані визначення їх функцій,

192

конкретних форм, методів, засобів діяльності та підготовка конкретного дитячого оздоровчого закладу до очікуваного сезону роботи.

Лише за цих умов такого типу освітньо-виховний заклад зможе стати тим оптимальним педагогічним середовищем, в якому з успіхом можна буде здійснювати соціальне виховання дітей різного віку. Що стосується питання матеріального забезпечення дитячих оздоровчо-виховних закладів згідно з визначеними нормативами, то їх необхідно вирішувати на рівні держави, обласних, місцевих виконавчих органів і тому на цьому питанні в даному дослідженні надалі ми не зупиняємося. В центрі нашої уваги є проблеми підготовки педагогічних кадрів для здійснення соціального виховання в особливих умовах їх діяльності — в умовах життєдіяльності оздоровчо-виховного закладу.

Питання та завдання для самостійної роботи:


  1. Визначити загальні особливості діяльності дитячих таборів.

  2. Підготувати матеріали про кращий досвід діяльності дитячих таборів оздоровлення та відпочинку.

  3. Визначити відмінності між типами дитячих оздоровчих закладів.

Теми для рефератів та доповідей:

  1. Розкрити кращий досвід роботи позаміських дитячих оздоровчих табрів.

  2. «Мій найцікавіший день в таборі».

  3. Можливості використання навколишнього середовища в виховному процесі позаміського дитячого оздоровчого табору (на основі місцевих матеріалів).

Література:


  1. |3,60

    Методика роботи в літньому оздоровчому таборі: Навч. посібник для педагогів серед, закл. освіти та позашкільн. закл. викл. і студентів вузів /МО України, ІЗМН Укл. СІ. Коваленко, А.І. Конон-чук, І.М. Пінчук, В.М. Солова. — К.: ІЗМН, 1997. — 280 с.

  2. Мороз О.Г. Канікули з проблемами: Організація літнього відпочинку і оздоровлення дітей // Освіта. — 1992. — №5.

  3. Реймес Н.Ф. Природопользование: словарь-справочник. — Тернопіль, 1990. — 63 с.

  4. Технологія виховного процесу. Для студентів усіх спеціальностей //УкладачЯЛ. Бурлака, Д.С. Дмитрик. — К.: РНМК, 1991. — 12с.

  5. Технологія виховної роботи в умовах табірної зміни. — К.: 1998.— 120 с.

193

Розділ VI. СІМ'Я ЯК ОБ'ЄКТ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка