Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова



Сторінка13/13
Дата конвертації30.11.2016
Розмір4,44 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
§2. Соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування
В Україні склалася така ситуація, за якої функції служб допомоги дітям-сиротам та дітям, які залишилися без піклування батьків, розподіляються між установами освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення. Відповідно до ст. 6. Закону України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» на

соціальні служби для молоді покладено функцію соціальної опіки дітей-сиріт та дітей, які залишились без батьківського піклування.

Головні завдання центрів соціальних служб для молоді з питань соціальної допомоги дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, їх інтеграції у суспільство полягають у створенні сприятливих умов для поліпшення їхнього становища, нормалізації життя, всебічного розвитку інтелектуального і творчого потенціалу, соціальної адаптації.

Центри ССМ, опікуючись дітьми-сиротами, тісно співпрацюють з різними державними органами влади, управліннями та відділами у справах сім'ї та молоді, освіти та культури, соціального захисту, опікунськими радами, службами у справах неповнолітніх, відділами кримінальної міліції, центрами зайнятості населення, закладами освіти, притулками для неповнолітніх та громадськими організаціями (обласними відділеннями Дитячого фонду, товариства Червоного Хреста, Асоціації молодіжних громадських організацій, благодійними фондами, жіночими та релігійними організаціями).

Центри ССМ організовують свою роботу з такими категоріями дітей-сиріт і дітей, котрі залишилися без піклування батьків:


  • діти-сироти, які живуть у сім'ях опікунів;

  • діти-сироти, які перебувають у будинках дитини, дошкільних дитячих будинках, школах-інтернатах;

  • діти-сироти, які виховуються в дитячих будинках сімейного типу;

  • сироти, які навчаються в ПТУ, коледжах, інститутах;

  • молодь з числа сиріт, яка закінчила школи-інтернати, ПТУ, інститути, повернулась з лав Збройних Сил України тощо.

У рамках реалізації програм соціальної підтримки дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, склалася певна система, складовими якої є:

  • індивідуальна та групова інформаційно-консультативна робота;

  • рольові форми соціально-психологічної роботи (тренінги, ігри, бесіди, лекції);

  • різні форми культурно-дозвільних заходів, організація конкурсів, виставок, фестивалів, святкових програм, екскурсій, благодійних акцій;

  • надання матеріальної допомоги (грошової та речової);

  • соціально-педагогічний патронаж за місцем проживання або навчання, робота по оздоровленню, працевлаштуванню;

  • організація роботи клубів за місцем проживання;

  • формування прогресивної громадської думки на підтримку сиріт;

■ різні форми діагностичної роботи: тестування, анкетування, опитування та соціологічні дослідженя.

За І квартал 1999 р. частка наданої допомоги дітям — сиротам та дітям, які залишилися без батьківського піклування, від загальної кількості наданої спеціалістами центрів ССМ допомоги дітям та молоді становить 5,2%.

В обласних, районних та міських центрах соціальних служб для молоді провадиться робота по виявленню та узагальненню інформації про дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків. З цією метою центрами зібрані та постійно поповнюються банки даних на дітей та молодь цієї категорії, проводяться обстежуються матеріально-побутові умови і соціально-психологічний стан.

Як свідчить аналіз діяльності центрів ССМ, основна увага більшості з них спрямована на організацію та проведення культурно-масових, благодійних заходів, надання матеріальної допомоги. Кожний десятий масовий захід (фестиваль, конкурси, акції), у І кварталі 1999 р. був організований і проведений для дітей-сиріт та дітей, які залишились без батьківського піклування.

Практично всі центри беруть участь в організації і проведенні Новорічних, Різдвяних, Пасхальних свят, заходів до Дня захисту дітей, у святкуванні днів народження з врученням подарунків, наданням матеріальної допомоги. Проведені благодійні акції по збору коштів для підтримки молоді даної категорії.

Традиційними стали фестивалі для підтримки творчо обдарованої молоді з числа сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування. У рамках фестивалів відбуваються концерти, виставки, спортивні змагання, ігри та забави за участю дітей та молоді даної категорії. Учасників та переможців нагороджують призами.

Основною формою соціальної допомоги дітям-сиротам та дітям, які залишилися без піклування батьків, є соціальний патронаж — система заходів щодо підтримки умов, достатніх для забезпечення життєдіяльності дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу.

Соціальний патронаж передбачає організацію постійної роботи в дитячих будинках сімейного типу, інтернатах, підбір сімей, які беруть дітей-сиріт з дитячих будинків та інтернатів на вихідні та канікули до себе додому, постійну роботу фахівців ЦССМ з дітьми-сиротами в сім'ях опікунів тощо. Спеціалістами центрів соціальних служб для молоді надається постійна психологічна, педагогічна,

інформаційна та юридична допомога батькам-вихователям та дітям-сиротам, які перебувають у дитячих будинках сімейного типу.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. № 241 «Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей в Запорізькій області» того ж року в Україні розпочато роботу по впровадженню нової для нас форми соціальної підтримки дітей-сиріт — прийомні сім'ї. За станом на 1 липня 1999 р. в Запорізькій області створено 18 прийомних сімей. Завданням ЦССМ у роботі в цьому напрямі є підбір та підготовка потенційних прийомних батьків до роботи з дітьми-снротами, підбір та підготовка дітей до переходу в прийомну сім'ю, соціальний патронаж прийомних сімей на протягом перебування в них дітей-сиріт.

Одним з видів соціальної роботи з дітьми-сиротами є соціальна реабілітація. Діти-сироти, які виховуються в дитячих будинках, школах-інтернатах суттєво відрізняються від дітей, котрі виховуються в сім'ях. За результатами опитувань, проведених Українським інститутом соціальних досліджень, вони в переважній більшості не підготовлені до шлюбу, до сімейного життя, вибору професії, працевлаштування, організації побуту, дозвілля, дефіцит спілкування. ЦССМ спільно з працівниками шкіл-інтернатів організовують роботу консультативних пунктів по наданню допомоги з психологічних, соціальних та правових питань, клубів по підготовці дітей до сімейного життя, клубів спілкування тощо. Для подолання ізольованості дітей з інтернатів проводяться спільні свята із дітьми з загальноосвітніх шкіл, екскурсії, туристичні походи, організовуються табори відпочинку тощо.

Випускники шкіл-інтернатів, ПТУ після закінчення навчального закладу стикаються з проблемами працевлаштування, організації побуту, вільного часу, житловими проблемами. До ЦССМ молодь з числа сиріт звертається і отримує допомогу з таких питань:



  • навчання та працевлаштування;

  • вирішення соціально-пснхологічних проблем;

  • створення власної сім'ї;

  • отримання інформаційно-консультативних послуг з психологічних, соціальних та правових питань.

Працівники центрів ССМ надають індивідуальні консультації дітям-сиротам та їхнім опікунам з правових, психолого-педаго-гічних питань, випускникам шкіл-інтернатів, середніх та вищих навчальних закладів з питань працевлаштування, отримання житла.

З цією метою при центрах соціальних служб для молоді в рамках реалізації програм за напрямом «Соціальна підтримка дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків» у 1998 р. діяло 43 спеціалізовані соціальні служби. Більшість з них спрямована на надання консультативної (служби термінової психологічної допомоги по «Телефону довіри», консультпункти при притулках, служби медико-соціальної допомоги тощо) та матеріальної (магазин безкоштовних речей, пункти обміну речей, що були у вжитку) допомоги молоді цієї категорії. Важливим напрямом діяльності центрів ССМ є робота консультативних пунктів при притулках для неповнолітніх. Педагоги, психологи спостерігають вихованців, проводять психодіагностичну, психокорекційну роботу. За результатами обстежень складаються психолого-педагогічні характеристики. З дітьми проводять лекції, бесіди, тренінги, індивідуальні консультації, культурно-масові заходи, надають методичну допомогу працівникам притулків: навчальні семінари, тренінги, лекції, бесіди з проблемних питань.

Важливе місце в роботі центрів ССМ посідає оздоровлення та санаторно-курортне лікування дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків. Практично всі центри сприяли їх оздоровленню у приміських таборах, санаторіях, МДЦ «Артек», РДЦ «Молода гвардія». Спеціалісти різних напрямів (психологи, валеологи, психотерапевти, юристи) надавали психологічну, педагогічну та юридичну допомогу сиротам під час оздоровлення у приміських таборах, займалися психодіагностичною та психокорекційною роботою.

Спеціалісти обласних, районних та міських центрів ССМ допомагають працевлаштуванню сиріт — випускників шкіл-інтернатів, середніх та вищих навчальних закладів. 1998 р. було працевлаштовано близько 200 сиріт. Центри ССМ працюють у тісному контакті з центрами зайнятості: розпочата робота щодо бронювання робочих місць для соціально незахищеної категорії молоді; проводиться профорієнтаційна робота. У деяких областях створюються фонди оплати громадських робіт учнівської молоді, серед них і діти-сиріти. Для більш плідної роботи в цьому напряму, безперечно, необхідно налагоджувати тісну співпрацю з відділами соціального забезпечення, центрами зайнятості та громадськими організаціями.

Широкого розвитку набуває клубна робота. При центрах соціальних служб для молоді діють 28 клубних об'єднань для дітей-сиріт. Вони дають можливість працювати з дітьми даної категорії протягом тривалого часу. На заняттях проводяться диспути, конкурси,

вікторини, читаються лекції, діти-сироти знаходять для себе цікаві заняття. Більшість клубів відкрито на базі шкіл-інтернатів. Це клуби сімейного виховання для дівчат, основне завдання яких надання комплексу психолого-педагогічних, медичних, правових знань, навичок, необхідних для створення здорової, міцної сім'ї, допомога в становленні особистості майбутньої жінки, дружини, матері.

У подальшому центрам соціальних служб для молоді бажано приділяти більше уваги соціально-реабілітаційній та адаптаційній роботі: організації просвітницьких курсів для опікунів з проблем дітей-сиріт; створенню реабілітаційних центрів, центрів соціальної активності, трудової діяльності; роботі за місцем проживання; організації правової освіти дітей-сиріт, соціальної опіки сиріт-випуск-ників шкіл, інтернатів. Центри соціальних служб для молоді повинні стати тими осередками, до яких можуть звернутися діти-сироти, молодь з числа сиріт, опікуни, батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу і отримати необхідну всебічну допомогу.

Питання і завдання для самостійної роботи:



  1. Дати характеристику соціальній групі — діти-сироти.

  2. Визначити категорії дітей-сиріт.

  3. Охарактеризувати основні форми соціальної допомоги дітям сиротам

  4. Які соціальні інститути опікуються дітьми-сиротами.

  5. Укласти довідник основних документів про соціальний захист, опіку і підтримку дітей-ситрі.

Література:

  1. Волинець Л.С., Комарова Н.М. та ін. Соціальне сирітство в Україні. — К.: НВФ, «Студцентр», 1998.

  2. Конвенція про права дитини // Притуши для неповнолітніх: статус та особливості роботи. — К.: НВФ, «Студцентр», 1998.

  3. Мороз О.Г. Захистити дитинство // Рідна школа. — 1994 №7.

  4. М'ясоїд Л.А. Психолого-педагогічний консіліум у закладах для дітей, позбавлених батьківської опіки // Педагогіка і психологія. — 1997. — №1,

  5. Періодична національна доповідь про реалізація Україною положень Конвенції ООН про права дитини. — К.: НВФ «Студцентр», 1998.

  6. Пєша І. В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. — К.: Логос, 2000.

Розділ VIII. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА ПО ПОДОЛАННЮ РІЗНИХ ФОРМ ДЕЗАДАПТАЦІЇ ПІДЛІТКІВ
§1. Девіантна поведінка дітей та молоді як форма соціальної дезадаптації
Девіантна поведінка (від лат. deviatio — відхилення) — система дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки.

Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми, вибирає відмінний від вимог норми варіант поведінки в тій чи інший ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи та суспільства, особистості та групи. В основі відхилень в поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунки.

Істотним показником девіантної поведінки виступає відхилення в ту чи іншу сторону з різною інтенсивністю і внаслідок різноманітних причин, від поведінки, яка визначається нормальною. Нормальна або гармонічна поведінка характеризується:


  1. Збалансованістю психічних процесів (на рівні властивостей темпераменту, типу вищої нервової діяльності).

  2. Адаптивністю та самоактуалізацією (на рівні характерологічних особливостей).

3. Духовністю та самоактуалізацією (на особистісному рівні).Так як норма поведінки базується на цих трьох основних харак-теристиках, так і аномалії та девіації засновані на змінах, відхилен-нях і порушеннях цих характеристик.

Для того, щоб оцінити типи девіантної поведінки, необхідно з'ясувати, від яких саме норм суспільства вони можуть відхилятися.



Норма — це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що розділяє група та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють, та відображаючи, формують його. Виділяють наступні норми:

  • правові;

  • моральні;

  • естетичні.

Залежно від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства, девіантна поведінка поділяється на кілька видів:

  • делінквентна поведінка;

  • аднктивна поведінка;

  • наркоманія;

  • алкоголізм;

  • токсикоманія;

  • проституція;

  • суїцидальна поведінка.

Девіантна поведінка має складну природу, обумовлену найрізноманітнішими чинниками, що перебувають в складній взаємодії та взаємовпливі.

Факторами ризику девіантної поведінки дітей та молоді в умовах сьогодення є цілий ряд причин. Серед них:

Соціально-економічні: • зниження життєвого рівня населення;

  • майнове розшарування суспільства;

  • обмеження можливостей соціально схвалених способів заробітку;

  • безробіття;

  • доступність алкоголю та тютюну.

Соціально-педагогічні:

  • криза інституту сім'ї;

  • зростання кількості сімей з конфліктним та асоціальним стилем виховання;

  • проблеми, пов'язані з навчанням;

  • конфлікти з вчителями;

  • низький соціальний статус підлітка в учнівському колективі;

  • слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді. Соціально-культурні:

  • зниження морально-етичного рівня населення;

  • поширення кримінальної субкультуре;

  • руйнація духовних цінностей;

  • наростання неформальних молодіжних об'єднань в яких домінує культ сили;

  • пропаганда ЗМІ західних стереотипів поведінки. Психологічні:

  • акцентуації характеру;

  • реакція емансипації;

  • реакція групування;




  • потяг до самоствердеження;

  • задоволення почуття цікавості;

  • бажання виглядати дорослим;

  • потреба змінити психічний стан в стресовій ситуації;

  • інфантилізм;

  • підвищений рівень тривожності.

Біологічні:

  • порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму;

  • вроджені психопатії;

  • мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку;

  • наслідки спадковості;

  • вплив природного середовища.

Делінквентна поведінка — різновид девіантної поведінки, сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам.

Делінквент (правопорушник) — неповнолітній з соціальними відхиленнями у поведінці, який здійснює вчинки, заборонені діючим законодавством та іншими нормативними актами. Це в основному психічно і фізично здоровий учень з певним негативним життєвим досвідом, деформованими соціально-етичними знаннями, нездоровими звичками та потребами, зіпсований неправильним вихованням чи асоціальним впливом певного середовища.

Всі правопорушення поділяються на проступки (провини) та злочини.



Проступок це протиправні дії, що регушоються нормами адміністративного, цивільного, трудового та іншими галузями права. Види проступків неповнолітніх:

■ агресивно-насильницька поведінка (кривдження інших, бійки, лихослів'я тощо);

• корислива поведінка (здирннцтво, мілкі крадіжки, викрадання автотранспорту тощо);

■ бродяжництво.



Злочин — протиправне, суспільно небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (згваї-тувння, вбивство, нанесення значних тілесних пошкоджень тощо).

Передумовою делінквентної поведінки є важковиховуваність.Термін «важкий учнь», «важковиховуваний» характеризує дітей знегативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки.15» 227

З точки зору медичної психології відхилення у поведінці неповнолітніх поділяють на патологічні (хворобливі) та непатологічні.

Важковиховуваними в непатологічному плані є в цілому повноцінні діти з деякими відхиленнями у фізичному здоров'ї, дещо розладною чи ослабленою нервовою системою внаслідок дій пси-хотравмуючих факторів.

В їхній поведінці можуть спостерігатися неадекватні реакції, надмірна агресивність, лицемірство, розбещеність, озлобленість, заздрість. Найбільш характерними проявами важковиховуваності дітей є ледарство, схильність до безцільного проведення часу, безвідповідальність, неорганізованість, неуважність, емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливу інших.

Поведінка, що передує різним видам хімічної залежності називається адиктивною поведінкою (addictive behaviour з англ. — хибна залежність, негативна пристрасть, залежна (від наркогенних засобів) поведінка). Ця поведінка виникає в результаті вживання різних груп наркогенних речовин і характеризується наявністю пов'язаних із цим проблем. При адиктивній поведінці неповнолітнього негативна пристрасть його до вживання наркогенних речовин ще не досягла стадій індивідуальної психічної або фізичної залежності, тобто певних стадій захворювань.



Наркоманія — хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією організму внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенцією ООН чи Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України, і характеризується психічною та фізичною залежністю від них.

Наркотичні засоби — це рослини, сировини і речовини, природні чи синтетичні, класифіковані як такі в міжнародних конвенціях, а також інші рослини, сировина і речовини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними і віднесені до зазначеної категорії Комітету з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я.

Наркотики — речовини (офіційно,в установленому порядку, включені до списку наркотичних речовин та наркотичних лікарських засобів), які виявляють специфічну дію на нервову систему та організм людини в цілому, понад усе — на розвиток певних відчуттів, особливих станів наркотичного сп'яніння та зміну свідомості.

При визначенні поняття «наркотичний засіб» застосовується три взаємоповв'язані критерії: медичний, соціальний і правовий.

Медичний критерій — це лікарський препарат, який впливає на центральну нервову систему та викликає стимулюючу, депресуючу або галюціногенну дію.

Соціальний критерій — це немедичне, тобто без необхідності, застосування наркотика, який завдає шкоди як самій людині, так і суспільству в цілому.

Правовий, юридичний критерій — при наявності медичного і соціального критерію, цей засіб включається в список наркотиків і визначається наркотиком.

Відсутність одного із трьох критеріїв виключає визнання засобу наркотичним, не дивлячись на те, що він викликає хворобливий стан організму.



Токсикоманія — захворювання, яке викликане психічною та фізичною залежністю внаслідок вживання речовин, які не включені до офіційного списку наркотиків, а також вдиханням парів речовин побутової хімії (клей, ефір, розріджувачі, аерозолі).

Алкоголізм — хвороба, що характеризується патологічною залежністю від спиртного з поступовою соціально-моральною деградацією особистості.

Всесвітня організація охорони здоров'я розглядає алкоголізм, токсикоманію та наркоманію як різновиди хімічної залежності.



Синдром залежності — поєднання фізіологічних, поведінкових і когнітивних явищ, при яких вживання речовин або класу речовин починає займати перше місце в системі цінностей індивіда. Основною характеристикою синдрому залежності є потреба (часто сильна, іноді непереборна) приймати психоактивні речовини (які можуть бути прописані або не прописані лікарем), алкоголь або тютюн.

Діагноз залежності може бути поставлений тільки при наявності трьох і більше нижче перерахованих ознак, які виникали протягом певного часу:



  1. Сильна потреба або необхідність прийняти речовину.

  2. Порушення здатності контролювати прийом речовин, тобто початок вживання, закінчення або дозування вживаних речовин.

  3. Фізіологічні ознаки.

  4. Ознаки толерантності такі, як збільшення дози речовини, необхідної для досягнення ефекту, який раніше спостерігався при більш низьких дозах.

  5. Прогресуюче забуття альтернативних інтересів на користь вживання речовини, збільшення часу, необхідного для придбання, вживання речовини або відновлення після її дії.

6. Продовження вживання речовини, незважаючи на очевидні шкідливі наслідки, такі, як спричинення шкоди печінці внаслідок зловживання алкоголем, депресивний стан після періоду вживання речовини, зниження когнітивних функцій внаслідок вживання наркотиків.

Залежність від наркотичних речовин послідовно формується через кілька стадій — соціальну, психічну та фізичну. Кожна наступна стадія не змінює пепередню, а додає до картини захворювання Нові прояви.

Про соціальну залежність говорять тоді, коли людина ще не почала вживати наркогенні речовини, а знаходиться в середовищі, де їх вживають інші, приймає стиль поведінки, відношення до наркогенних речовин та зовнішні атрибути групи. Людину приваблює атмосфера, «дух» наркогенної групи. Соціальній залежності сприяє усвідомлення того, що людина може залишити свій психічний стан за допомогою наркогенної речовини, коли захоче цього. Психічна узалежненість, виявляється спочатку неусвідомленим, а потім повністю усвідомлюваним і нездоланним потягом до наркотику. Ознаками неусвідомлюваного потягу можуть бути: стан незадоволеності при відсутності наркотику, пожвавлення в передбаченні його приймання, розмови на «наркотичні» теми, некритична позитивна оцінка співучасників наркотизації і неприязні почуття до людей, що перешкоджають цьому. Поступово думки про наркотик в свідомості підлітка займають домінуюче місце. Стан наркотичного сп'яніння стає для нього найбільш бажаним. Сфера потягів, почуттів перебудовується, будь-які приємні переживання і відчуття втрачають значущість у порівнянні з дією наркотику. В цій стадії розвитку наркоманії підліток втарачає зв'язки з позитивним соціальним оточенням, цікавість до улюблених раніше занять (спорт, музика, розваги), практично перестає навчатися, часто прогулює заняття. Поступово здатність здібність до співпереживання, навіть по відношенню до близьких і раніше коханих людей.

Пізніше до яскраво вираженого психічного узалежнення від наркотику додається і фізичне узалежнення. Тепер вже відчуття не тільки психічного, а й фізичного комфорту досягається лише при наявності наркотику в організмі. Якщо дія наркотику припиняється, а чергової дози немає, то виникає абстинентний синдром (синдром позбавлення). Прагнення до наркотику в стані абстиненції переборює всі інші бажання, навіть такі, як голод і спрага. Воно повністю підкоряє собі поведінку індивіда. Підліток у подібному стані думає тільки про наркотики, він здатний на все, щоб якомога швидше здобути і прийняти наркотичну речовину.

На цій стадії наркозалежності повністю зникає захисний рефлекс організму на передозування, стабілізується максимальний рівень переносимості наркотику. В цій стадії захворювання супроводжується фізичними змінами, які свідчать про інтоксикацію організму: загальним виснаженням, зміною кольору шкіряних покровів; відзначається ламкість нігтів, випадання волосся, зубів, ознаки раннього старіння.

Спостерігаються також значні зміни в психічній сфері: падіння життєвої активності людини, зниження інтелекту, пам'яті, остаточне згасання моральних почуттів. Відзначається повна втрата соціальних і особистих інтересів, порушуються зв'язки з рідними та близькими, згасають прихильності. Придбання наркотику вимагає великих коштів, які, зважаючи на втрату працездатності, природно, не поповнюються. Це штовхає наркомана на злочинний шлях.

Наркоманія змінює характер людини, спотворює її особистість. Поведінка наркомана стає обтяжливою для оточуючих, особливо для рідних і близьких, оскільки вони неприємні в спілкуванні, черстві, егоїстичні, бачать в оточуючих своїх ворогів.

Більшість з наркозалежних помирають від передозування; зараження крові та інших хвороб, викликаних інфекцією, яка передається через нестерелізований шприц з голкою; злочинів, в тюрмі під час бійок тощо. Багато наркоманів закінчують життя самогубством.



Про вживання підлітками наркогенних засобів можуть свідчити:

  • зміна кола знайомих, поява нових друзів, з якими вони не знайомлять батьків (як правило, такі друзі не заходять в квартиру, а викликають підлітка на вулицю);

  • поява нової тематики у малюнках підліктів, які люблять малювати (зображення шприців, головок маку), а також аналогічного татуювання;

  • виникнення грошових боргів, продаж сімейних цінностей або перепродаж речей для отримання власних грошей;

  • байдуже ставлення до навчання, нехтування своїми обов'язками (погіршення успішності, прогули);

  • порушення біологічних ритмів, які безпосередньо пов'язані з прийомом наркотиків: різка зміна настрою, почуття пригніченості, роздратованості; зміна тривалості сну, надмірне вживання їжі та великої кількості рідини (особливо солодкої);

  • зміна ритму активності; зниження в ранкові години і вдень (сонливість, в'ялість) і підвищення її у другій половині дня, ближче до ночі (безсоння);

  • поява слідів проколів шкіри за ходом підшкірних вен;

  • зміна зовнішнього вигляду підлітка: разом з появою незвичного почервоніння або блідості, жирність шкіри, відзначається схудненням або збільшенням ваш, блиск очей з незвичайною зміною величини зіниць, поява жовтизни на зубній емалі або швидке руйнування зубів: зміна в темпі мови (прискорена чи сповільнена);

  • відсутність кашлю під час простудних захворювань, порушення у травленні їжі (рвоти, запори, поноси);

■ поява у квартирі тютюнового диму, змішаного із запахом паленої трави або синтетики; кіптявого посуду (миски, ложки, баночки); шприців, лікарських речовин, цілих або подрібнених рослин, згортків бинтів, які просочені розчином коричневого відтінку; засобів побутової хімії, яких не купували дорослі. Проституція (від лат. prostitutio) — різновид девіантної поведінки, що виявляється у позашлюбних, випадкових, нерозбірливих сексуальних стосунках не заснованих на особистій симпатії чи потягу за плату.
Причини підліткової проституції

Генетичні:

  • вплив спадкових факторів;

  • порушення гормонального обміну в організмі;

■ морфоконституційні особливості людини (переважання лицьових розмірів голови над).

Психолого-педагогічні:

  • бажання виглядати дорослою;

  • несформована система моральних цінностей;

  • форма самоствердження;

  • низька статева культура особистості;

  • орієнтація на задоволення вітальних потреб;

  • деморалізація в сфері статевої поведінки;

  • конфлікти в сім'ї;

  • постравматичний синдром сексуального насильства;

  • бажання стати матеріально незалежною. Соціальні:

  • лібералізація статевої моралі в суспільстві;

  • послаблення соціально-правового контролю з боку держави;




  • падіння престижу інстуту сім і та материнства;

  • негативний вплив засобів масової інформації;

  • безконтрольність та байдужість адміністрації шкіл та батьків до позанавчальних занять дітей;

  • низький матеріальний рівень окремих сімей.

Особливостями підліткової проституції є

  • неусвідомленість власних вчинків. В переважній більшості у сексуальній поведінці підлітків домінують не матеріальній психологічні мотиви.

  • одержання плати за секс-послуги не лише в грошовому еквіваленті (їжа, одяг, косметика, наркотики, випивка тощо).

  • відсутність постійного місця для надання секс-послут (найчастіше

- це машини, під'їзди, чердаки, та місця на запрошення клієнта).

  • сексуальні контакти неповнолітніх в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння.

  • шантаж та залякування підлітків розголошенням таємниці їх статевої поведінки.

  • підвищений рівень тривожності у неповнолітніх дівчат-повій. Суспільство завжди шукали засоби протистояння проституції.

В історії існували три основні форми політики ставлення до проституції: прогібіціонізм (заборона), регламентація (реєстрація і медичне обстеження), аболіціонізм (профілактична, роз'яснювально-виховна робота при відсутності заборон і реєстрації). Заборони в боротьбі з проституцією виявилися безсилими, репресії, в приципі, малоефективними. Як показав історичний досвід, ні правова, ні медична регламентація, спрямована проти представниць цієї древньої професії, не дозволяє повністю вирішити проблему. Практика свідчить: комплекс соціально-орієнтованих заходів, спрямованих на духовне збагачення життя різних верст суспільства, здатний радикально змінити ситуацію.

Локалізація підліткової проституції можлива за наступних соціально-педагогічних умов:



  • підвищення життєвого рівня населення;

  • зміцнення та стабілізація інституту сім'ї;

  • контроль над порнографічною літературою та відеопродукцією;

  • введення кримінальної відповідальності за сутенерство;

  • реалізація програм статевого виховання підлітків;

  • виховання у них моральних норм стосовно статеворольової поведінки;

  • використання в просвітницькій роботі з підлітками народознавчих матеріалів про традиції міжстатевої взаємодії українців;

  • розвінчення явища проституції як безпечного красивого способу життя.

Самогубство (суїцид) — це навмисне позбавлення себе життя.

Суїцндальною поведінкою є внутрішні і зовнішні форми психічних актів які спрямовуються уявленням позбавлення себе життя. Внутрішні форми су'іцндальної поведінки включають до себе суїцидальні думки, уявлення, переживання, суїцидальні тенденції, які діляться на задуми і наміри. До зовнішніх форм прояву суїцидальної поведінки відносять суїцидальні спроби і завершені суїциди. Під суїцндальною спробою розуміють цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не скінчилося смертю.

Самогубство розглядається як процес, що включає в себе: сприймання людиною значення життя і смерті; відсутність психологічних та соціальних ресурсів; сімейні та фізичні обставини, які роблять акт самодеструкції можливим.

Відносно категорії мети відрізняють: справжні самогубства, спроби та тенденції, метою яких є позбавлення себе життя; демонстративно-шантажна суїцидальна поведінка — мета якої є лише демонстрування цього наміру; самотравмування, які зовсім не стосуються уявлення щодо смерті; нещасні випадки — небезпечні для життя дії, які спрямовані іншими цілями.

Ознаки суїцидальної поведінки розподіляють на чотири типи:


  • мовні;

  • поведінкові;

  • ситуаційні;

  • синдроматичні.

Класифікація мотивів суїцидальної поведінки В.О. Тихоненка грунтується на категорії особистішого смислу і складається з 5 мотивів:

  1. Протест, помста. Суб'єкт намагається негативно вплинути на ворожу та агресивну до нього об'єктивну складову конфліктної ситуації. Вербально це може виражатися у фразах на зразок: «ніхто мене не розуміє», «усі проти мене», «справедливості немає», «більш нема сил боротися».

  2. Заклик. Вербальні показники такої поведінки: «я нікому не потрібен», «за що ви мене так мучите». Мотивація — «коли ж ви звернете на мене увагу?!», «я благаю допомоги».




  1. Суїцидальні «ухилення» виникають при загрозі особистішому або біологічному існуванню, якому протидіє висока самоцін-ність. Людина не може витримати таку загрозу та обирає самоусунення: «далі буде ще гірше», «діватися нема куди», «мені не витримати цієї ганьби».

  2. «Самопокарання» відбувається при внутрішньому конфлікті двох ролей: «Я: — суддя» та «Я: — підсудний». Причому самогубство може бути як з точки зору «судді» (знищення ворога у собі), так і з боку «підсудного» (покутування провини), як то «ніколи не пробачу собі».

  3. При самогубстві «відмова» ціль та мотив суїцнду наближуються, бо мотивом є відмова від існування, а ціллю — позбавлення себе життя, вербально це може висловлюватися як «ніколи не повернути минулого», «все втрачено», «це — кінець».

Мотиви суїцидальної поведінки дітей та підлітків:

  1. Перживання образи, одинокості, відчуженості, неможливості бути зрозумілим іншими.

  2. Переживання втрети батьківської любові, або неподільне кохання, ревнощі.

  3. Переживання, пов'язані зі смертю, розлученням, залишенням родини кимось з батьків.

  4. Почуття провини, сором, зневажене самолюбство, незадоволення собою.

  5. Страх ганьби, глузування, приниження.

  6. Страх покарання, небажання вибачитися.

  7. Любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність.

  8. Почуття помсти, протесту, злість, загроза, вимагання.

  9. Бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття, уникнути неприємних наслідків, відійти від важкої ситуації.

10.Співчуття або наслідування друзям, героям книжок або фільмів («ефект Вернера»).

Виділяють 3 типи підліткових аутоагресій:



  1. Суїцидальна поведінка.

  2. Суїцидальні еквіваленти (алкоголізація та наркотизація підлітків, підпорядкована бажанням забутися, відійти від неприємностей).

  3. Аутодеструкцїї — неусвідомлена реалізація наміру причини ушкодження фізичному та психічному здоров'ю (наприклад ризиковані вчинки, ігри, види спорту).

4. Несуїцидальні агресивні прояви і різноманітні форми самотрав-мувань (самопорізи, самоопіки хімічними речовинами, сигаретами тощо).

Суїцидальну активність підлітків умовно можна поділити на три фази. Перша фаза - це фаза роздумів, народження свідомої ідеї щодо здійснення самогубства. З часом, ці роздуми виходять з під контролю і стають імпульсивними, тобто з'являються спонтанно, поза волею людини.

У першій фазі підліток стає замкненим; не цікавиться справами родини; роздає друзям (або навіть мало знайомим людям) дорогі йому речі; його більше не приваблють заняття, які захоплювали раніше, раптово змінює свої міжособистісні стосунки (їх характер або коло друзів); стає агресивним, схильним до бійки; відокремлюється від однолітків та ізолює себе. Змінюється зовнішній вигляд: підліток, який завжди ретельно підбирав одяг, слідкував за собою, втрачає інтерес до цього, і, навіть, стає неохайним; змінюється маса тіла (через переїдання, або навпаки, анорексію); змінюється форма поведінки, яка нагадує «втечу» (іноді підліток дійсно тікає з дому); стає неуважним, тому з ним може трапитись нещасний випадок.

Якщо до переліченого додаються додаткові стресові зовнішні фактори, настає друга фаза — фаза амбівалентності. Підліток може висловлювати конкретні загрози або ділитися своїми намірами з кимось із найближчого оточення, але цей «крик про допомогу» не завжди чують і не завжди розуміють. Для другої фази характерні такі висловлювання: «Я;вже не дуже довго буду з вами; вам вже недовго мною опікуватись; життя того не варте; життя таке паршиве; я не можу більше нічому дати ради; тобі не треба буде про мене дбати; скоро ви будете вільні; я б хотів заснути і ніколи не прокидатися; я б хотів убити себе, і тоді мої батьки пожалкують, про те, що...»

Діти, підлітки надзвичайно амбівалентні і якщо саме протягом цієї фази надати їм своєчасну адекватну допомогу, фатальний хід подій можна перервати. Але, на жаль, таку допомогу отримує далеко не кожен потенційний суїцид ент. Настає час третьої фази суїциду — фази спроби. Відомо, що смерть можна вважати самогубством, якщо вона має принаймі дві ознаки: по-перше — скоєна своїми руками, по-друге — наміри передують спробі. У більшості випадків людина намагається якимось чином повідомити про свої наміри тих, хто її оточує.

Описаний розвиток подій є найбільш характерним саме для молодих людей. Проте, це лише основні тенденції, певна типологія.

А індивідуальні особливості у кожному випадку унікальні. Для підлітків характерним є дуже швидке «проходження» другої фази і перехід до третьої. Тому суїцидальна спроба здійснюється досить швидко, на противагу тому, як це відбувається у випадках алкогольної та наркотичної залежності у більш зрілому віці, коли третя фаза (фаза спроби) може бути розтягнута на роки. Більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковують і здійснюють суїцид у термін від 1 до 2 тижнів. Але підлітковий період — це період імпульсивних дій. Тому іноді тривалість всіх трьох фаз може бути дуже короткою, навіть дорівнювати одній годині.

Сучасна суїцидологія пропонує такі 3 види втручання в суїцидальну активність:



  • превенцію (попереджувальні, профілактичні заходи, розраховані на індивіда або групу);

  • інтервенцію (безпосереднє втручання в суїцидальну активність);

  • поственцію (реабілітація людини, яка скоїла спробу самогубства, або близьких того, хто здійснив завершений суїцид).

Питання і завдання для самостійної роботи:

  1. Описати конкретні приклади дії факторів ризику девіантної поведінки.

  2. Визначити домінуючі фактори ризику девіантної поведінки дітей та молоді в умовах вашого соціуму.

  3. Які особливості соціалізації дітей з девіантною поведінкою?

  4. В чому полягає роль сім'ї у попередженні соціальної дезадаптації дітей?

  5. Визначити особливості соціальних відхилень у підлітків, що вживають алкоголь?

  6. Чи завжди злочинність обов'язковий супутник наркомана, чому?

  7. Визначте негативні наслідки проституції для особистості підлітка, його сім'ї, суспільства.

  8. Які шляхи попередження суїцидальної поведінки підлітків ви можете запропонувати?

Література:

  1. Говорун Т., Кікінежді О. Стать та сексуальність: психологічний ракурс. — Тернопіль, 1999.

  2. Життєві кризи особистості. У 2т. / За ред. В.М. Доній, Г.М. Несен, Л. В. Сохань. — К., 1998.

  3. Зайцева 3. Школа та важковиховувані підлітки. — К., 1991.

  1. Королев В. Психические отклонения у подростков-правонарушителей. — М., 1992.

  2. Левин Б., Левин М. Наркомания и наркоманы: книга для учителя. - М.. 1991.

  3. Личко А.Е., Битинский В.Л. Подростковая наркология. — М. 1991.

  4. Моховиков А.Н. Телефонное консультирование. — М., 1999.

  5. Оржеховеька В. М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх. — К., 1996.

  6. Основы социальной работы / отв. ред. П.Д. Павленок. — М., 1997.

  7. Правові аспекта профілактики правопорушень серед неповнолітніх. — К., 1995.

11.Социальная педагогика: курс лекций / Под ред. М.А. Галагузо-

вой - М., 1999. 12.Хрестоматия по суицидологии. — К., 1995.



§2. Особливості педагогічної профілактики адиктивної поведінки підлітківів

На основі термінології ВОЗ у визначенні видів профілактики та особливостей об'єкту профілактичного впливу виділяються такі види педагогічної профілактики адиктивної поведінки:



Первинна педагогічна профілактика передбачає виховання ан-тинаркогенної спрямованості особистості учня, його морально-психологічної стійкості як основного характерологічного утворення, що відіграє вирішальну роль у критичних ситуаціях, ситуаціях вибору, пропозиції наркогенних речовин. Завданнями первинної профілактики є: - для молодшого шкільного віку:

  1. формувати моральні поняття, що пов'язані з почуттями бережливого ставлення до себе, відповідальності за власні вчинки;

  2. виховувати вміння усвідомлювати себе частиною природи, розуміти власні можливості;

  3. формувати уявлення щодо позитивного та негативного досвіду людської поведінки у відношеннях до самої себе та інших людей;

  4. формувати необхідні загальні та специфічні психологічні уміння та навички, що є основою формування морально-психологічної стійкості людини;

  5. попереджувати ранні прояви неправильних уявлень дитини про деякі шкідливі звички.

- для учнів підліткового віку:

  1. виховувати правильне розуміння природи наркогенних речовин, особливостей їх впливу на ЦНС людини, віддалених наслідків зловживань;

  2. формувати поняття про морально-психологічну стійкість особистості як основу здорового способу життя;

  3. виховувати культуру потреб, бажань, захоплень підлітків;

  4. формувати поняття про норми моралі у вихованні власної стійкості до деяких антиособистісних захоплень - паління, пияцтва, наркоманії, токсикоманії;

  5. виховувати критичне ставлення до деяких атрибутів НМС;

  6. виховувати свідоме бережливе ставлення до свого здоров'я, власного організму, формувати уміння раціонально використовувати його психологічні можливості;

  7. стимулювати саморегуляцію власних психо-фізичних можливостей особистості шляхом її включення у позитивну альтернативу фізичних та психологічних випробувань, загартування, тренінгу;

  8. формувати науково обгрунтовані уявлення про анатомофізіологічні та психологічні зміни, що відбуваються в організмі у ситуаціях стресу, інформаційних перевантажень, аутотренінгу, самопсихотерапії, умінь самоконтролю та самооцінки у поведінці;

  9. формувати основи моральних звичок індивідуальної поведінки та прийняття рішення у ситуаціях можливих зловживань нарко-генними речовинами.

- для старшокласників:

  1. формувати досвід антинаркогенно-спрямованої поведінки учнів, імунітету до негативного впливу пронаркогенної інформації та антиособистісно-спрямованих форм поведінки;

  2. формувати чіткі уявлення старшокласників про значущість власного життя, психо-фізіологічні можливості організму, наслідки впливу наркогенних речовин;

  3. створювати умови для самореалізації та самоствердження особистості шляхом її включення у позитивну альтернативну діяльність;

  4. формувати чіткі наукові поняття про природу наркогенних речовин, біохімічні механізми їх впливу на організм; наукове розуміння станів наркотичної та алкогольної ейфорії, абстинентного синдрому тощо;

5) формувати психологічну готовність особистості до спілкуванняу ситуаціях можливої алкоголізації та наркотизації;

6) виховувати правильні уявлення особистості про морально-псн-хологічні та юридичні норми, що регламентують ситуації,пов'язані зі зловживанням наркогеннимн речовинами. Ре-алізація вказаних завдань здійснюється шляхом антинаркоген-ної освіти у процесі вивчення навчальних дисциплін на основівключення до змісту навчального предмету відповідної анти-наркогенної інформації та у позакласній виховній роботі.Вторинна профілактика передбачає в основному діагностуван-ня та виявлення залежності підлітків від наркоречовин.

Основними завданнями вторинної профілактики є:


  1. визначення рівнів інформованості підлітків про дію наркогенних речовин на людський організм та наслідки їх вживання;

  2. вивчення можливих умов та факторів, що сприяють виникненню схильності до адиктивної поведінки;

  3. виявлення таких індивідуально-психологічних станів особистості, що передують проявам адиктивної поведінки;

  4. вивчення виділених умов і факторів виникнення схильності особистості до адиктивної поведінки, станів, що їй передують і на цій основі встановлення осіб групи «ризику»;

  5. діагностика мотивів адиктивної поведінки підлітків;

  6. визначення найбільш чутливих, сензитивних до виховного впливу компонентів у структурі особистості учня (рис характеру, особливостей темпераменту, інтересів тощо).

Визначені завдання зумовлюють різноманітність методів пси-холого-педагогічної діагностики та перелік основних заходів вторинної профілактики:

  • вивчення особових справ учнів, включаючи довідку про стан здоров'я;

  • знайомство з сім'єю, вивчення її соціально-психологічного клімату;

  • бесіди з іншими вчителями-предметниками; спостереження за поведінкою підлітка на уроці та у позанав-чальній діяльності за такими параметрами: успішність, відношення до навчання, до праці, до товаришів, до себе, до близьких, батьків, участь у суспільному житті класу, школи, навички культури поведінки;

організація безпосереднього спілкування з такими підлітками; спостереження за індивідом групи «ризику» у педагогічно-значущих ситуаціях тощо.

Третім видом педагогічної профілактики адиктивної поведінки учнів є система заходів, спрямованих на корекцію поведінки учня, його перевиховання, переорієнтацію та реабілітацію хворих алкоголізмом та наркоманією. Здійснюється на основі результатів організаційно-аналітичних заходів вторинної профілактики.

Завданнями третинної профілактики є:

на основі встановлених груп «ризику» здійснювати індивідуальний виховний профілактичний вплив на особистість учня шляхом використання доцільного та професійно виваженого арсеналу відповідних педагогічних засобів;

створення сприятливих для корекції адиктивної поведінки учнів умов соціального оточення, психологічного клімату, позитивно психологічного самопочуття тощо.

Зокрема у загальноосвітній школі педагогічна профілактики адиктивної поведінки учнів може здійснюватись за умови міцної взаємодії між класним керівником, вчителем-предметником, психологом, медпрацівником, при необхідності і спеціалістами медичними (лікар-нарколог) та правоохоронними (служба у справах неповнолітніх, кримінальна міліція) службами.

При плануванні роботи з підлітками щодо профілактики вживань наркогенних речовин необхідно враховувати:



  1. в які загальновиховні заходи доцільно включити елементи діаг-ностико-профілактичного характеру (у даному випадку загаль-новиховними вважаються такі заходи, під час проведення яких вирішуються завдання гармонійного розвитку особистості);

  2. яке місце відводиться спеціальним заходам (до спеціальних ми відносимо такі форми роботи, які передбачають вирішення завдань попередження адиктивної поведінки учнів);

  3. як співвідносяться між собою загальні та спеціальні форми роботи.

Кількість останніх повинна поступово збільшуватись, орієнтовно від 10-15% для молодших школярів до 60-70% для старшого підліткового та юнацького віку. Такий розподіл часу на загально-виховні та спеціальні форми не є абсолютним і може змінюватись відповідно до потреб практики.

Реалізація завдань педагогічної профілактики вимагає створення відповідної комплексної методичної системи щодо попередження адиктивної поведінки учнів. Ця система представлена у моделі нижче.

Якщо говорити про школу, то особливості діяльності педагога щодо попередження адиктивної поведінки учнів в умовах загально-

16'™' 241


освітньої школи на основі моделі конкретизують деякі організацій­но-методичні положення комплексної системи педагогічної профілактики адиктивної поведінки учнів.

Стосовно організації заходів щодо попередження зловживань наркогенними речовинами можна назвати такі соціально-виховні інститути:

а) школу як головну організаційну ланку;

б) сім'ю (батьків), за умови їх міцної взаємодії зі школою;

в) спеціальні медичну (лікар-нарколог, шкільний лікар), юридичну
(служба у справах неповнолітніх, правоохоронні органи) та пси-
хологічну (шкільний психолог) служби, що відіграють роль кон-
сультативних одиниць та безпосередніх учасників пропаганди
спеціальних знань, організації відповідних спостережень за уч-
нями, допомоги батькам, організації окремих виховних заходів
антинаркогенного спрямування тощо;

г) громадські організації (шефські, за місцем проживання та ін.) як


консультанти та безпосередні учасники виховного процесу.
Методологічною основою діагностико-профілактичної діяль-
ності педагога є ідеї гуманістичної філософії про цінність людської
особистості, про право людини на соціальний захист, про гумані-
зацію умов розвитку і виховання.

Комплексне планування роботи по запобіганню зловживань підлітками наркогенними речовинами має здійснюватись на основі спільного плану роботи інформаційно-методичного центру, шко­ли, класу та інших соціально-виховних інститутів. Координація за-гальношкільних та класних виховних заходів, спеціальних на­вчальних годин та окремих інституцій передбачає об'єм, зміст, форми роботи безпосередніх організаторів та виконавців; визна­чення об'єму, змісту, форм роботи з батьками; організацію спеціальної підготовки педагогів у формі постійно діючого теоре­тико-методичного семінару.



Важливою психолого-педагогічною умовою функціонування запропонованої системи педагогічної профілактики адиктивної по­ведінки підлітків є діагностико-корекційне забезпечення навчаль­но-виховного процесу на основі спільної діяльності педагогічного колективу, психологічної та медичної служби, які забезпечують здійснення профілактичного моніторингу (систематичного контро­лю і відстеження показників можливих умов та факторів наркоген-ного ризику; діагностику осіб, схильних до адиктивної поведінки та тих, що мають досвід наркотизму, забезпечуючи при цьому га-


Модель комплексної системи педагогічної профілактики адиктивної поведінки учнів


Комплексна система соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки учнів


Вторинна профілактика





Антинаркогенна освіта




Психо лого-пе дагогіч ний




Антинаркогенне




у навчальному процесі




моніторинг адикгивності




виховання










дітей







ТА







Т*




Охорона життя




Психолого-педагогічна




Класні, загальношкільні




Волеологія




діагностика умов і факторів




та позашкільні виховні










наркогенного «ризику»




заходи як альтернативна
















виховна діяльність

ТА







▼а




Хімія, біологія




Індивідуалізація об'єктів




Спортивно-масова










корекційно-виховного




оздоровча робота










впливу







ТА

ТА




ТА




Історія,




Корекційно-виховна робота




Шкільна радіопрограма




Основи держави і права










«Твоє здоров 'я»

ТА







ТА




Фізична культура.

Третинна профілактика




Психологічний факультет




Хореографія, Плавання







«Створи себе сам»










Т А










Антинаркогенний










лекторій




v 1







1





рантію психо-соціального розвитку особистості, її душевного бла­гополуччя, індивідуальності); формування психологічної грамот­ності учасників навчально-виховного процесу, соціального і педа­гогічного середовища, інтелектуальне і духовне зростання, само­розвиток і самореалізацію кожної особистості.

Діагностико-корекційне забезпечення системи педагогічної профілактики адиктивної поведінки підлітків передбачає:



  1. створення високоякісних діагностико-моніторингових підсис­тем пофакторного вивчення адикгивності неповнолітніх;

  2. розробку і практичне впровадження інваріантних програм ко­рекційно-виховного впливу на дітей різних вікових категорій та однотипних груп з відповідною наркогенною орієнтацією;

досконале володіння педагогом (на основі співпраці з психоло­гом) засобами психолого-педагогічної діагностики та корекції,

включаючи кваліфіковану постановку психолого-педагогічного діагнозу, професійну інтерпретацію системних даних, використання необхідного корекційно-виховного інструментарію. Надзвичайно важливим питанням організаційно-методичного характеру у запропонованій системі є питання особистісно-про-фесійного плану, тобто, хто у професійному відношенні має право працювати над реалізацією завдань соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки дітей і підлітків. Однозначно, що цим повинні займатись фахівці з відповідною підготовкою. У шкільній практиці особливу роль мають відігравати, звичайно, вчителі, спільно з психологічною та медичною службами (лікар, психолог), що не виключає участі у цій діяльності спеціальних підрозділів та структур, які покликані виконувати завдання соціальної адаптації дітей і молоді з урахуванням динаміки показників психофізіологічного та соціального самопочуття особистості (фахівців наркологічної та юридичної сфери, співробітників ЦССМ та інших).

Зміст роботи школи щодо запобігання зловживань наркогенними речовинами може бути представлений загальною інформацією, що має опосередковане відношення до адиктивної поведінки учнів; продуктивною пропедевтичною діяльністю, що не несе суто анти-наркогенного інформаційного навантаження, а створює соціально-психологічні умови для особистішого саморозвитку, самореалізації особистості дитини, в межах яких відбувається процес її соціалізації на рівні засвоєння знань, норм, цінностей, позитивного досвіду поведінки та спеціальною інформацією, що розкриває особливості дії на організм молодої людини різноманітних наркогенних речовин, наслідки їх зловживання, способи попередження тощо.

Особливою ланкою у системі педагогічної профілактики адиктивної поведінки учнів є планомірна і систематична робота з батьками. Ефективним в межах вказаної проблеми є використання різноманітних форм роботи — батьківських університетів, тематичних батьківських зборів, колективних та індивідуальних бесід, спеціальних зустрічей з представниками медичних та правоохоронних органів, загальношкільних батьківських конференцій, диспутів, обговорення реальних ситуацій наркотизації на основі результатів психолого-педагогічної діагностики стилю взаємин у сім'ї, емоційного контакту з батьками тощо. Така робота має здійснюватись паралельно з відповідною профілактичною роботою з дітьми, адекватною рівню їх розвитку, віку, але дещо випереджати її за змістом. Це є умовою успішної взаємодії школи і сім'ї у спільній профілактичній роботі антинаркогенного спрямування.

З метою забезпечення успішного функціонування запропонованої системи педагогічної профілактики адиктивної поведінки учнів та координації зусиль різноманітних державних, адміністративних, відомчих відділів та структур (наркологічної служби, служби у справах неповнолітніх, Центру соціальних служб для молоді тощо), що мають відношення до вирішення питань профілактики адиктивної поведінки молоді, необхідно створити інформаційно-методичний центр педагогічної профілактики адиктивної поведінки.

Робота центру повинна будуватися на основі комплексного плану, складові компоненти якого диктуються життєвою необхідністю та інформацією, щодо проявів адиктивної поведінки молоді, що надходить від різних відомств та ланок загальної, середньої спеціальної та вищої освіти.

Враховуючи, що заходи педагогічної профілактики сьогодні мають дещо ситуаційний характер, що виключав системність і послідовність у їх здійсненні, а отже і високу результативність, завданням центру — є надання необхідної організаційно-методичної, інформаційної, консультативної, психолого-педагогічної допомоги психологам, вчителям, сім'ям, особам, що мають досвід адиктивної поведінки, громадським організаціям.

Програма вивчення особистості, поєднуючи найбільш загальні питання характеристики підлітка і спеціальні, що орієнтують вихователя на визначення та розуміння можливих умов та факторів розвитку у підлітка схильності до адиктивної поведінки, може надати допомогу педагогові у плануванні діяльності профілактичного характеру, доборі матеріалу відповідного змісту, доцільних форм роботи у даному напрямку, педагогічно обгрунтованих методів виховного впливу на особистість підлітка. Залежно від особливостей його поведінки і розвитку та обставин педагогічної ситуації може використовуватись під відповідним кутом зору оцінка інформації для будь-якого вікового періоду.

Програма вивчення особистості школяра (різного віку) включає такі розділи:

І. Особливості соціально-психологічного клімату сім'ї:



  1. склад сім'ї (повна, неповна);

  2. соціально-професійний статус сім'ї (професії батьків);

  3. матеріально-економічні умови сім'ї: - матеріальний добробут сім'ї;

- побутові умови;

4) умови навчання та розвитку дітей:



  • санітарно-гігієнічні умови;

  • харчування;

5) культурно-освітній рівень сім'ї:

- освіта батьків;

взаємовідносини в сім'ї (між батьками, між батьками і дітьми, між дітьми і членами сім'ї похилого віку);


  • сімейне дозвілля;

  • ставлення сім'ї до соціально-культурних цінностей (книг, творів мистецтва, музики, спорту, сімейних традицій);

  • відношення сім'ї до наркогенних речовин;

6) тип сімейного виховання;

II. Індивідуально-типологічні особливості школяра:



  1. стан здоров'я учня (здоровий, хворіє іноді, хворіє часто, оперативні втручання, травми, інфекційні хвороби, стан психіки, фізичні вади);

  2. спадковість (можливі ускладнення, пов'язані зі зловживанням батьків наркогенними речовинами);

  3. психологічні особливості особистості:




  • тип темпераменту;

  • характерологічні риси;

  • інтелектуальний розвиток;

  • цінності та інтереси; альтернативні цінності та інтереси.

III. Соціально-психологічний статус у колективі:

  1. положення у формальній групі;

  2. характер спрямованості неформальної групи;

  3. положення у неформальній групі.

Особливість роботи та визначені завдання зумовлюють різноманітність методів психолого-педагогічної діагностики. Рекомендується використо-вувати такі:

- повікову стандартизовану анкету В.М. Бенюмова для вивчення особливостей сімейного оточення учня;

спостереження за спеціальною індивідуальною програмою на предмет визначення можливих умов і факторів адиктивної поведінки;

невербальну тестову методику Ровена для вивчення інтелекту; методику ПДО А.Є Лічко для визначення типу акцентуації характеру;



24«

методику вивчення інтересів за К.К. Платоновим;

методику вивчення інтересів школярів за О.Я. Польською;

методику визначення самооцінки за А.В. Петровським;

методику вивчення поведінки учня на уроці за Д.В. Ніколенко;

методику вивчення особливостей міжособистісних стосунків в

учнівському колективі за А.В. Петровським А.Л. Коломийським;

методику визначення типу темпераменту за Айзенком. •

Діяльність педагога на першому етапі профілактики адиктивної поведінки учнів було б доцільно завершити включенням отриманих показників вказаних параметрів у повікову методичну систему-програму:


Вік

Можливі умови

Мотиви

Рівень інформова-

Найбільш




та фактори

проявів

ності підлітків що-

чутливі до




адиктивної

адиктивної

до наслідків вжи-

виховного




поведінки

поведінки

вання наркогенних

впливу




підлітка




речовин

особистості

Другим етапом профілактичної діяльності педагога є визначення мети і завдання. Вони висуваються відповідно до вікових особливостей розвитку дітей та молоді та найбільш загальних вимог до виховання сьогодні.

На основі чітко сформульованих та усвідомлених завдань профілактики адиктивної поведінки школярів формується відповідна система доцільних засобів, форм та методів роботи, визначаються місце, час, умови, за яких будуть реалізовані поставлені завдання, тобто моделюється третій етап профілактичної діяльності вчителя.

Роботу на цьому етапі доцільно зосередити на складанні науково-мотивованої програми індивідуальної роботи з підлітками, котрі є групою «ризику»; що мають досвід адиктивної поведінки; з різним рівнем антинаркогенної інформованості. Керуватись у створенні такої програми педагог може повіковою методичною систе-мою-програмою профілактики адиктивної поведінки учнів.

Методика профілактичної діяльності фахівців на цьому етапі може мати таке сплетіння основних її напрямків:



  1. антинаркогенного виховання дітей і підлітків;

  2. організації альтернативної діяльності неповнолітніх;

  3. антинаркогенного всеобучу батьків;

  4. психолого-педагогічної допомоги учням, що мають досвід вживання наркогенних речовин та корекції їх поведінки.

247

Система-програма орієнтована на творче її використання та передбачає широку варіативність причин адиктивної поведінки та методів її профілактики.

Методика реалізації складеної науково-мотивованої програми індивідуальної роботи з школярами може мати два аспекти:

1) профілактичну роботу з класним колективом в цілому чи мікро-колективом, деякі члени якого мають досвід адиктивної пове-дінки;

2) індивідуальну роботу з окремими особами групи «ризику».Найважливішою особливістю етапу реалізації програми вихов-ного впливу на особистість є його тісний зв'язок з етапом вивченняособистості. Початковий етап профілактики не тільки забезпечуєзбір необхідної для вихователя інформації про індивіда, визначаєспрямованість і специфіку профілактичних заходів, він частково ре-алізує виховний вплив на особистість школяра. Адже у процесібесіди, анкетування та інших методів вивчення особистості ак-тивізуються процеси самоконтролю, що сприяє перегляду та пере-оцінці деяких її поглядів та переконань, почуттів і звичок,взаємовідносин з оточуючими, що є важливою передумовою длярозвитку у вихованця психологічної готовності до сприйняття ви-ховного впливу, дотримання таких правил поведінки, які диктують-ся загальними завданнями і умовами профілактики. Непорозумінняміж педагогом та вихованцями, що пов'язані з деякими педагогічни-ми вимогами, корекцією школяра, спостерігаються у практиці ви-ховної роботи і пояснюється саме тим, що у процесі організації на-вчально-виховної діяльності та відпочинку школярів перед нимиставляться вимоги, які сприймати психологічно вони не готові.

Отже, на першому етапі профілактичної роботи особистість підлітка не тільки вивчається, але й в певній мірі постійно перебудовується. А програма індивідуальної роботи з учнями на IV етапі профілактичної діяльності не тільки реалізується, але й вдосконалюється під час подальшого вивчення особистості і визначення результативності виховного та корекційного впливів на неї.

Особливого значення для реалізації програми індивідуальної роботи з школярами має уміння вихователя знайти, побачити, відчути домінанту у складній системі життєвих планів та інтересів дитини. Такою домінантою може бути її бажання досягти якихось результатів, знайти себе, своє місце, улюблену справу тощо. Якщо така домінанта відсутня, педагогу необхідно створити її у процесі індивідуальної роботи, навчити виховання критично оцінювати свої можливості, побачити власні недоліки, викликати нові позитивні інтереси. Це може надати педагогові суттєвої допомоги у ломці старих негативних і вихованні нових позитивних якостей особистості.

Питання і завдання для самостійної роботи:


  1. Охарактеризувати соціально-педагогічні фактори адиктивної поведінки молоді.

  2. Яку роль відіграють індивідуально-типологічні особливості особистості на адиктивну поведінку? Дати характеристику індивідуально-типологічним особливостям.

  3. Охарактеризувати вплив негативної молодіжної субкультури на формування адиктивної поведінки молоді.

  4. Визначити і охарактеризувати типи педагогічної профілактики адиктивної поведінки.

  5. Які особливості діяльності педагога щодо попередження адиктивної поведінки учнів?

  6. Змоделювати дві проблемні ситуації щодо профілактики адиктивної поведінки і запропонувати шляхи їх вирішення.

  7. Розробити систему соціальної профілактики адиктивної поведінки (для конкретної соціальної групи).

Література:

  1. Гаркавенко М.В. Профілактика емоційної напруженості учнів // Початкова школа, 1996. — № 2.

  2. Габиани А.А., Аргунова Ю.Н. Правовые меры борьбы с наркотизмом. — М.: Знание. — 1989. — №8.

  3. Каган М.С. Философия культуры. Становление и развитие: Учебное пособие для студентов ВУЗов. / М.С. Каган, К.А. Сергеев, Р.В. Светлов и др. — Санкт-Петерб. Унив. — СПб. — 1995.

  4. Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. — М.: Политиздат, 1984.

  5. Личко А.Е., Битенский B.C. Подростоковая психология. — Л., 1995.

  6. Противонаркотическое образование. Обозрение целей, подходов и эффективности. Парадигма для оценки. Перевод. Оригинал на английском языке. — 1988.

  7. Маюров А.Н. К истории антиалкогольного воспитания и просвещения в России и СССР // Современные проблемы борьбы с отклоняющимся поведением. Тезисы Всес. науч. кон. «За здоровый способ жизни» (борьба с социальными болезнями). — М., 1987.

  1. Максимова Н.Ю. Диагностика и коррекция поведения трудных // Вопросы психологии. — 1988. — № 3.

  2. Колесов Д.В. Предупреждение вредных привычек у школьников. — 2-е изд. — М.: Педагогика, 1984.

Ю.Анисимов Н.Л. Профилактики пьянства, алкоголизма и наркомании среди молодежи. — М.: Юридическая литература, 1988.

11. Профилактика правонарушений в среде неформальных группировок // Под ред. Н.И. Ветрова. ----- Горький. — 1989.

12.Маюров А.Н. Антиалкогольное воспитание. — М.: Просвещение, 1987.
§3. Профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі

Одним із важливих напрямів діяльності центрів соціальних служб для молоді сьогодні є профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі (наркоманії, алкоголізму, тютгонопаління, правопорушень, ВІЛ/СНІДу). Програми профілактики негативних явггщ розраховані на проведення профілактичної роботи передусім серед неповнолітніх та молоді, їхніх батьків, на професійної допомоги, що надається педагогічним колективам навчальних закладів. Особлива увага приділяється дітям та молоді, схильним до адиктивної поведінки, неповнолітнім, які перебувають на обліку в кримінальній міліції, а також неповнолітнім та молоді, які засуджені умовно, з відстрочкою виконання вироку, та неповнолітнім і молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі, безпритульним та бездоглядним дітям.

Основним змістом у системі соціально-профілактичної роботи є:


  • соціально-педагогічна профілактика;

  • соціально-психолог ічна допомога;

  • соціальна адаптація і реабілітація. Соціально-педагогічний характер діяльності центрів ССМ активно реалізовується шляхом накопичення і удосконалення форм і методів первинної профілактики (1). У профілактичній роботі, як свідчить аналіз інформаційно-аналітичних та статистичних звітів центрів ССМ, працівники центрів віддають перевагу масовим формам роботи. Практично кожний четвертий масовий захід (акція, фестивалі, конкурси), організований центрами ССМ і був присвячений питанням профілактики негативних явищ саме у молодіжному середовищі.

У діяльності центрів ССМ широко поширені такі масові форми роботи, як акції «Молодь — за здоровий спосіб життя», різноманітні конкурси, вистави, просвітницька робота, яка включає лекторії, розробку та розповсюдження інформаційно-рекламних листівок профілактичного спрямування, виступи на радіо, в телепередачах по формуванню і збереженню знань та навичок здорового способу життя, розрахованих на широкий загал дітей та молоді.

Однією з найпоширеніших і, на думку центрів ССМ, ефективних форм профілактичної роботи, що досить часто використовується у практиці, залишається лекційна робота, яка насичується новітніми технологіями та прийомами. 43% загальної кількості лекцій проведених центрами ССМ, були присвячені питанням профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі, соціальної підтримки молоді девіантної поведінки та осіб, котрі повернулися з місць позбавлення волі. Під час лекцій використовуються профілактичні програми вітчизняних та закордонного авторів, проводяться дискусії, вікторини, рольові ігри тощо.

Варто звернути увагу, що для профілактичної роботи фахівці центрів соціальних служб для молоді широко використовують масові профілактичні акції, які організовують під час Всесвітніх днів без тютюну, боротьби з наркотиками, боротьби зі СНІДом. До проведення масовггх профілактичних акцій центри ССМ активно залучають різноманітні творчі колективи, котрі підсилюють інформаційні фактори емоційними. Одночасно фахівці та волонтери організовують роздачу пам'яток, буклетів, листівок профілактичного змісту, засобів контрацепції; проводять експрес-опитуван-ня, вікторини, конкурси малюнків, плакатів, спортивні змагання тощо. Нерідко практикуються індивідуальні консультації спеціалістами різного профілю.

Соціально-психологічна допомога молоді девіантної поведінки надається як в індивідуальній, так і груповій формі. Спеціалісти ЦССМ впроваджують в практику роботи тренінги для підлітків та молоді з девіантною поведінкою з метою зняття схильності до конфліктну, агресивності, а також для формування здорових навичок і норм поведінки. Тренінги проводяться працівниками центрів ССМ період функціонування таборів, у різних молодіжних і підліткових клубах, у притулках для неповнолітніх тощо.

Соціально-психологічна допомога клієнтам надається переважно через систему спеціалізованих служб центрів ССМ: консульт-пункти (стаціонарні та виїзні), громадські приймальні, школи

здорового способу життя, лекторії, «Телефони Довіри», пункти ме-дико-психологічного консультування.

Стаціонарні консультативні пункти створюються як на базі ЦССМ, так і на базі закладів освіти (у школах-інтернатах, гуртожитках навчальних закладів), Міністерства внутрішніх справ (приймаль-никах-розподільниках, виховно-трудових колоніях для неповнолітніх) тощо. Виїзні консультативні пункти створюються з метою консультативної допомоги в містах та районах, де відсутні ЦССМ. Можна з впевненістю сказати, що виїзні консультативні пункти залишаються ефективною і майже єдиною формою соціальної роботи в сільській місцевості, де надається індивідуальна і групова допомога. До роботи консультативних пунктів залучаються висококваліфіковані фахівці: юристи, наркологи, сексопатологи тощо.

Основні завдання спеціалізованих пунктів медико-психо-логічного консультування - надати індивідуальну допомогу підліткам та молоді, які належать до груп ризику. Залучені фахівці проводять не тільки медико-психологічні консультації, а й здійснюють психокорекцію, надають різноманітні види психологічної допомоги.

Однією з форм соціально-психологічної допомоги підліткам та молоді з груп ризику є залучення їх до роботи клубів. З метою активізації цієї роботи у системі центрів ССМ створюється мережа різного типу молодіжних клубів та об'єднань, завданням яких є вироблення у молодих учасників клубу навичок психологічної стійкості, здорового способу життя.

Соціально-психологічна допомога фахівцями центрів ССМ надається і під час проведення спеціальних рейдів з метою виявлення бездоглядних дітей, неповнолітніх жебраків, дітей, котрі не відвідують школи, дорослих осіб, яківтягують неповнолітніх в злочинну діяльність, незаконні дії з наркотичними речовинами. З таким контингентом дітей проводиться психолого-корекційна робота.

Останнім часом одним із напрямів соціальної роботи з молоддю є запровадження патронажного обслуговування сімей, чиї діти перебувають на обліку кримінальної міліції у справах неповнолітніх за епізодичне вживання алкоголю, наркотичних речовин чи за скоєні правопорушення. З батьками та дітьми проводяться індивідуальні бесіди, надається кваліфікована допомога педагогами, психологами, лікарями.

Для категорії дітей та неповнолітніх, схильних до девіантної поведінки, спеціалісти ЦССМ створюють молодіжні табори соціально-психологічної реабілітації, спеціалізовані та профільні зміни тощо. Саме в цей період у нормальній обстановці дітям та підліткам спеціалісти ЦССМ надають соціально-психологічну допомогу, спрямовану на корекцію поведінки, зняття агресивності, тривожності, на розвиток їхніх комунікативних здібностей.

Продуктивною виявилася психологічна та педагогічна допомога щодо соціальної адаптації молоді, яку надавали центри ССМ у закладах пенітенціарної системи, зокрема в Донецькій, Рівненській, Дніпропетровській, Харківській, Чернігівській областях. Тут в училищах соціальної реабілітації, ВТК створені і діють консультативні пункти ССМ, клуби, проводяться благодійні акції, дні центрів ССМ. Вихованці виховних трудових колоній та училищ соціальної реабілітації одержують медико-соціальну, педагогічну, інформаційну допомогу.

На сьогодні в нашій державі склалася своєрідна система передачі під патронат центрів ССМ вихованців, які звільняються з ВТК. Центри ССМ спільно з адміністрацією ВТК повідомляють про звільнення ті регіональні центри ССМ, куди від'їжджає звільнений. Отримавши повідомлення, фахівці центрів ССМ проводять обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, куди повернеться звільнений підліток, надають психолого-педагогічні консультації батькам.

Після повернення підлітків за місцем проживання фахівці центрів ССМ не залишають їх поза увагою, систематично проводять патронаж неповнолітніх, організовують консультації психолога, юриста, допомагають в оформленні прописки, працевлаштуванні, інформують про навчальні заклади, курси, де вони можуть оволодіти професією.

Соціально-адаптаційне і реабілітаційне спрямування діяльності центрів ССМ проблематичне, оскільки провести комплексну реабілітаційну роботу з молоддю, яка вживає алкогольні напої, наркотики, фактично неможливо без медичного лікування. Хоча і не можна заперечувати того факту, що досвід такої роботи поступово накопичується. Найбільша увага приділяється активізації діяльності груп взаємопідтримки за програмою «12 кроків». Фахівці ЦССМ виступили ініціаторами створення товариств, асоціацій, клубів, що сприяють соціальній адаптації молоді та неповнолітніх із груп ризику. В деяких центрах почали створюватися терапевтичні групи соціально-психологічної реабілітації хворих на алкоголізм та наркоманію.

Як бачимо, в профілактичній роботі центри ССМ віддають перевагу масовим та груповим формам роботи, і, на жаль, значно менше індивідуальному підходу щодо соціально-психологічної допомоги молоді з девіантною поведінкою. Як свідчить аналіз статистичних даних та інформаційно-аналітичних в будь-якого явища, що може призвести до вульгарного, звуженого його розуміння, слід пам'ятати, що результативність профілактики адиктивної поведінки особистості залежать від знання причин, що її зумовлюють. Вивчення та аналіз існуючих класифікацій причин адиктивної поведінки продемонстрували, що їх характерним недоліком є те, що у досліджуваних авторами випадках не вказується рівень, на якому розглядається це явище: особистіший, соціальний, біологічний. Більшість робіт присвячено вивченню відповідної причинно-наслідкової обумовленості соціального характеру. Особистіший же аспект у зв'язку з надмірною ідеологізацію досліджень донедавна детально не розглядався. У зв'язку з цим, доцільним є систематизація та доповнення знання причин адиктивної поведінки на осо-биса відповідних соціально-педагогічних умов переростуть у певні закономірності поведінки, вчинки, які поступово приведуть підлітка у нове соціальне середовище, здатне позитивно впливати на його соціальне становлення.
Питання і завдання для самостійної роботи:


  1. Визначити основний зміст соціально-профілактичної роботи у молодіжному середовищі.

  2. Охарактеризувати основні форми профілактичної роботи.

  3. В чому полягає суть соціально-адаптивної і реабілітаційної діяльності ССМ?

  4. Розробити зміст однієї з організаційних форм профілактичної роботи у молодіжному середовищі (старшокласники, учні ПТУ, студентська молодь, формальні і неформальні групи, об'єднання).


Література:

  1. Балакирева О.М., Дупленко П.Ю., Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л. Профілактика вживання алкоголю, наркотиків і токсичних речовин серед молоді // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання. — Вий. 7. — К.: НТЗФ «Студцентр», 1998.

  2. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні».

Запобігання палінню. — К.: «Абрис», 1995.

Комарова В. В. Алкоголізм, сім'я спадковість. — К.: Здоров'я,



1981.

Профилактика алкоголизма и наркомании среди учащихся профтехучилищ. — К.: ИСМО, 1997.



Психолого-педагогічні роботи з «дітьми-вулиці». І За ред. Тол-стоухової'С. В., Пінчук І. М. — К.: ІДЦ ССМ, 2000.


1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка