Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова



Сторінка5/13
Дата конвертації30.11.2016
Розмір4,44 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
§ 1. Історія генези соціальної педагогіки

Термін «соціальна педагогіка» (Social pedagogik) ввів німець А. Дістервег (A. Disterweg) — реформатор народної освіти і творець нових програм підготовки вчителів, що викладені у праці «Путівник з підготовки німецьких вчителів» у 1834 році (24). Спираючись на Песталоцці, А. Дістервег вказував на роль освіти і школи у розвитку середовища та необхідність підготовки вчителя до роботи у ньому. Соціальну педагогіку він називав «засобом діяльності вчителя у середовищі».

На початковій стадії розвитку соціальної педагогіки як теорії і методики виховної справи, вона скеровувалася на поширені кризові явища - бездомність дітей, сиріт-дітей та ін., виконуючи функції соціальної роботи. Ця соціальна допомога включала в себе педагогічну частину у випадках опіки над дітьми чи підлітками та виховний вплив на об'єкт опікування. Вважалося, що соціальна допомога повинна не лише задовольняти базові потреби, але формувати відповідальність за своє життя, самостійність, вміння і бажання діяти, вчитися навичкам життя у суспільстві.

На початку соціальна педагогіка займалася насамперед сиротами, але охопила інші верстви населення після введення принципу обов'язковості освіти. На її розвиток вплинули культурні зміни, їх доступність та поширення, поява мас-медіа. До виховних впливів школи і родини додалося безліч інших— від бібліотеки до кінотеатрів, що є типовою ознакою розвитку індустріалізованого суспільства.

Концепцію соціальної педагогіки як галузі педагогічної науки розвивали з філософського боку П. Барс (P. Barth) та П. Наторп (P. Natorp). Цей напрям ототожнювали з теорією суспільного виховання. Інший напрям — емпіричний — досить чітко виклав у своїй праці П. Бергеман (P. Bergeman) «Соціальна педагогіка, що спирається на досвід», який вказував на значний вплив оточуючого середовища на молодь і позашкільні виховні заклади. Родину П. Бергеман ставив на перше місце. Він вважав, що школа не може виконати свої функції, якщо при місцевих владах не створити виховних рад з правом втручання у виховну діяльність родин з метою захисту прав дітей аж до позбавлення батьківських прав (24).

У Росії ідеї соціальної педагогіки розвивав педагог польського походження С.Шацький, який створив у 1911 році дитячу колонію і рекомендував враховувати виховний вплив всіх чинників, тобто готувати педагогів до роботи в середовищі (37).

З кінця XIX ст. соціальна педагогіка розвивалася переважно у руслі вирішення суто соціальних проблем періоду війн і дезорганізації суспільства. У 1893 році конгрес працівників соціальних служб прийняв постанову щодо необхідності професійної підготовки відповідних фахівців, а в 1898 році у Нью-Йорку був створений перший заклад з навчання соціальних працівників, що став взірцем для подальшого створення шкіл підготовки соціальних працівників (24).

Значний вплив на початку XX століття справила книга американки М. Річмонд (М. Richmond) «Соціальні діагнози» («Social Diagnosis))), що вийшла у 1917 році, в якій вона відзначила необхідність доповнення суто соціальної допомоги виховним впливом і розвинула метод «індивідуальних випадків» як засобу усування комплексу негативних наслідків, сформованих труднощами життя. Під впливом соціології виховання вона радила розвивати методику групової праці, дій і виховання для організації самодопомоги і ефективнішої соціалізації (37).

Соціальна педагогіка адаптує методи соціальних досліджень, тим самим створюючи свої власні: це — дослідження середовища, активне спостереження, вивчення індивідуальних випадків, монографія інституцій, діагностичний зондаж. Перші два дають поглиблену інформацію про середовище і приводять до більш точного планування освітньо-виховннх заходів. Індивідуальні випадки вивчаються для опікунської роботи та для вирішення проблем розвитку особи, її соціалізації. Монографія інституцій дає змогу раціонально розбудувати мережу закладів для поліпшення допомоги дітям, які її потребують. Зондаж повинен бути поглибленим і виявляти точки впливу у бажаному напрямку.

Отже, соціальна педагогіка має тепер виразний праксео-логічний характер з перевагою більш якісних досліджень, тому відповідно добирає методи, бо кількісні дослідження досить обмежені у застосуванні, і не можуть дати належної відповіді на найбільш істотні для соціальної педагогіки питання (15).

Політична соціалізація — процес засвоєння політичної поведінки шляхом різних соціальних взаємодій, в які входять сім'я, освіта, засоби інформації, спілкування з ровесниками тощо. Освіта тут у наш час відіграє центральну роль.

Найчастіше завданням освіти є відтворення існуючого ладу, хоча методи і шляхи досить різні. Тоталітарні суспільства повністю контролюють освіту, індоктринують молодь, викладають лише одне «правильне» політичне вчення і слухняність стосовно правлячого режиму. Домінує просте запам'ятовування, все контролюється і нав'язується. Зрідка (Центральна і Східна Європи і частина країн третього світу) відбувається суспільний перехід, а перед системами освіти ставиться завдання «створити нове суспільство».

У демократичних країнах головним завданням освіти проголошується виховання інформованого, критичного, компетентного і активного громадянина. Освіта має скеровуватися на зміцнення миру і підвищення шансів загального та індивідуального стійкого розвитку, а соціалізаційна роль не може обмежуватися політичною грамотою і загальною підготовкою до ролі громадянина.

Для багатьох вчителів «активний» громадянин є той, що голосує і виконує головні правила поведінки, вміє читати і писати, для інших він має бути підготовлений до всього. Суперечність і неоднозначність є визначальною рисою активізації особистості у високо розвинутих країнаї.

Головні механізми соціалізації молоді визначаються:


  1. Рівнем особистого розвитку учня. Спираючись на теорію Піаже про когнітивний розвиток дитини, у початковій школі можливе лише елементарне сприйняття політичних понять і концепцій, що дає змогу сформувати повагу і потяг до символів. У підлітків підвищується абстрактне сприймання, вони можуть оперувати політичними поняттями більш вільно. Вік 12-17 років вважається критичним для виховання, тому в більшості країн курси громадянського виховання і політичного спрямування припадають на цей вік.

  2. Різними моделями навчання, як показує практика, навчання повинно стимулюватися. Особистість бачить дії інших та їх наслідки, засвоює і сприймає їх. Цей шлях використовують мас-медіа, книги і підручники, керівники та інші. Когнітивна, психоаналітична і гуманістична моделі навчання свідчать, що виховання та навчання не копіюється через сприймання зразків і прикладів. Це суто особиста справа, глибоко позначена впливом індивідуальних потреб, процесами мислення, сприймання, інтерпретації, емоціональних конфліктів тощо.

  3. Шляхом вплив широкого історичного і соціального контексту у закладах навчання: (соціальне оточення учня (родина, соціое-кономіка щоденного життя, етика і релігія, авторитети тощо); громада і навколошкілля (економіка, стиль життя, групи і конфлікти між ними); регіональні і державні умови, порядки, закони); глобальні питання і світова політика) (14, 37).

Освітні компоненти політичної соціалізації мають тенденцію до уніфікації в різних країнах від політичних знань, цінностей, до навчання співпраці. Значення цих складових дуже відрізняється у різних країнах, як і рівень охоплення молоді цим навчанням.

Нові освітні тенденції полягають в акцентуванні на окремі аспекти політичної соціалізації у школах.

Вони вимагають пошуків нових методів ведення політсоціа-лізації: зростаюча кількість предметів, що торкаються цієї теми — основи соціології, права, міжнародні відносини; з соціальних і екологічних проблем; мультикультурні, етнічні і тендерні студії. Моральне і етичне навчання стало важливим компонентом підвищення загальної культури, що сприяє підготовці до зустрічі з соціальними і політичними проблемами.

Класичні методи викладання зазнають критики, тому все частіше пропонують застосовувати нові методи викладання (перелік відомих інновацій). Практика багатьох країн свідчить, що міцність засвоєння демократичних цінностей значно вища тоді, коли на заняттях йде вільна дискусія (вчитель-молодь), а не примітивний односторонній фронтальний виклад статей Конституції чи законів. Не менш важливе — насичення «духом демократії» всіх шкільних предметів, демократичність шкільного життя, справедливість професійної орієнтації (39).

Розглянемо для прикладу застосування політичної соціалізації у 4 країнах.

США. Система освіти децентралізована і її питання вирішують уряди 50 штатів і керівництво понад 15500 шкільних округів. Закони майже всіх штатів вимагають громадянського виховання, частини _ обов'язкової практики, у кількох — стандартного тестування громадянських навичок.

Неоднорідність суспільства, досить чіткий політичний розділ, різнобій у трактовці головних понять ускладнюють викладання соціальної роботи. На місцевому рівні йдуть дебати про основні напрямки виховання: одні пропонують виховувати патріотизм і уславлення американського способу життя, інші — формування у дітей критичного ставлення до оточення та розуміння проблем суспільства та ін. Основи громадянства викладаються в історії і споріднених предметах, окремого предмета громадянської соціалізації немає. Тому

можна вважати, що політична соціалізація присутня в освіті США фрагментарно. Національні і міжнародні тести свідчать, що школярі США знаходяться серед відстаючих щодо рівня вивчення історії, географії і суспільних науках (6, 12, 14, ЗО, 31, 38).

Одним із напрямків соціалізації дітей у США реалізується через дозвіллєву діяльність.

І досить часто цей напрямок реалізується завдяки функціонуванню таборів для дітей. Ввсі табори для літнього відпочинку дітей в США, можна класифікувати таким чином:

1. ТАБОРИ, ДЕ ДІТИ ПЕРЕБУВАЮТЬ ПРОТЯГОМ ТРИВАЛО-ГО ЧАСУ (OVERNIGHT CAMPS), розташовані у сільськіймісцевості, далеко від міст чи шляхів сполучення. Діти і вихова-телі, перебуваючи в таборі, мають розклад на цілий день, згідноякого, особистого часу у них залишається дуже мало. Вночі дітиперебувають разом із вихователями у спеціальних будиночкахабо наметах.

Серед таборів із подібною формою перебування виділяють:



  • скаутські табори (SCOUT CAMPS

  • табори, що знаходяться в диких, незайманих місцевостях (WILDERNESS CAMPS). Вихователі, що працюють тут, є професійними спортсменами і мають певну педагогічну кваліфікацію. Вони водять дітей у піші походи, експедиції на каное чи велосипедах;

  • табори, що належать організації YMCA (YMCA CAMPS). YMCA (Young Men's Christian Association) — Асоціація Молодих Християн. Сьогодні вона відкрита для всіх людей із будь-яким віросповіданням. YMCA поступово втрачає релігійне забарвлення і табори, які належать їй, не мають сьогодні чисто релігійного спрямування.




  1. ДЕННІ ТАБОРИ (DAY CAMPS), що розташовані в межах міста. Діти приходять в табір вранці і повертаються ввечорі

  2. РЕЛІГІЙНІ ТАБОРИ (RELIGIOUS CAMPS). Вони належать релігійним організаціям і мають релігійний нахил.

  3. НЕПРИВІЛЕЙОВАНІ ТАБОРИ (UNDERPRIVILEGED CAMPS). Такі табори відвідують діти, із бідних сімей, які направлені соціальними службами або відповідними організаціями

  4. ТАБОРИ ДЛЯ. ДІТЕЙ, ЩО МАЮТЬ ПЕВНІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБМЕЖЕННЯ.ТА ФІЗИЧНІ ВАДИ (PHYSICFLLY DISABLED CAMPS).

  5. ТАБОРИ ДЛЯ. ДІТЕЙ, ЩО МАЮТЬ РОЗУМОВІ ВАДИ

(LEARNING DISABLED CAMPS). Для роботи в таких таборах вихователі обов'язково повинні пройти спеціальну підготовку.

Перелічені типи таборів складають єдину систему літніх таборів для відпочинку в США. Ця система забезпечує безкоштовне оздоровлення не лише дітей, але і молоді, яка працює в таборах вихователями під час студентських канікул. Причому кількість такої молоді досить чисельна і дуже часто вона з'їзджається з різних куточків світу. Таким чином, праця в літньому дитячому таборі — це і ще дуже цікава справа.

Вимоги, що висуваються до тих, хто бажає працювати в таборі, залежать від специфіки або типу того чи іншого табору. Проте є і деякі загальні вимоги.

Вихователі повинні бути здатними до:


  • роботи з дітьми (зацікавити і розважати дітей). Це визначається рівнем їх кваліфікації у певній галузі, посада вихователя займається за конкурсом.

  • вміння налагоджувати дружні стосунки з іншими вихователями. Цю вимогу можна пояснити надзвичайною увагою, яка приділяється так званому «духу» табору, його іміджу. Цей «дух» створює імідж табору і робить його неповторним і конкурентно-спроможним.

  • керівництва і нагляду за дітьми.

Поряд із викладеними вище загальними вимогами до вихователів, існують і певні специфічні. Перерахуємо лише деякі з них:

  • спроможність вивчити: що подобається, а що не подобається кожній окремій дитині, з якою він працює.

  • здатність до розкриття конфлікту в певній групі дітей і прийняття на себе відповідальності за його можливе вирішення;

  • здатність до налагодження і розвитку взаємодії між колективом вихователів і колективом дітей;

  • спроможність забезпечити роботу групи таким чином, аби вона сприяла індивідуальному розвитку кожної дитини;

  • вихователь повинен бути спроможним забезпечити можливість обговорення і вирішення особистих (якщо це можливо) і групових проблем;

  • здатність керувати групою дітей, що живе в одній кімнаті чи відвідує один гурток, та окремими дітьми у всіх випадках табірного життя.

Організація таборів для дітей почалась в Сполучених Штатах із прибуттям «піонерів» на територію сучасної країни. Американці

дуже поважають цей період «перших поселенців» і вважають його визначальним в історії країни. Саме тому табори, власниками яких є американці, намагаються зовнішньо відтворити умови життя того часу. Таким чином вони не забувають історії, з якої прийшли, і вчать дітей та молодь поважати національні традиції та звичаї (8).

Глибокі традиції і соціальна структура класів Великобританії створили своєрідні умови у школах, де є багато різних цілей і програм навчання. Елітні приватні школи намагаються прищепити позицію лідера, бажання саморозвитку особистості, успіху у кар'єрі. Державні школи для більшості учнів мають за мету дотримання «інформаційно-громадянського підходу», пояснюючи учням роль місцевого і центрального урядів, служб різного виду, соціальні проблеми. Курси громадянської освіти зустрічаються переважно в основній школі, частіше вони факультативні.

Хвилі еміграції змусили звернути увагу школи на викладання полікультурності. Школи експериментують з курсами морального розвитку, учнів, екології, вирішенням проблем і прийняттям рішень, міжособистісними вміннями тощо (9, 14, 29, 38).

В Німеччині соціальну освіту отримують лише учні гімназій, яких готують до вступу у вузи. Школярі менш престижних потоків оволодівають професією і мало чують про соціальні проблеми та політику. Вчителі уникають аналізувати навіть період нацизму, а громадянська освіта будується на нейтральній інформації з наголосом на видах сучасних політичних систем і вміннях брати участь у політичному і соціальному житті. Вчителі і науковці дискутують з проблем громадянського навчання. Досить помітний поділ на два табори. Перший стоїть на традиціях, законах, порядку і слухняності, другий — переконує у необхідності формування енергійних, з критичними навичками автономних суб'єктів. В основному навчання йде за компромісним варіантом (14, 18, 22, 36, 38).

Для Японії головним було викоріняти після війни гіпер-націоналізм. Тепер у початковій школі ведуть уроки морального виховання, вводять елементи соціології в усіх класах. Громадянське виховання — обов'язковий предмет у 9-му класі, а 90% майбутніх студентів вищих закладів освіти обирають для вивчення ще й етику. Програми Міністерства освіти наголошують на формуванні в учнів якостей «будівників демократичного суспільства» (28, 38).

Отже, сучасні школи різних країн намагаються сформувати основи про політику і початкові вміння входження в соціальне середовище. Серед дорослих вищий рівень отриманої освіти завжди пов'язаний з широкими політичними знаннями, вміннями і бажаннями підтримувати демократію. Загалом вважається за необхідне мати вищу освіту та кращу громадянську підготовку.

Дослідження у багатьох країнах вказують, що вплив цих курсів на певні групи молоді нерівномірний.

Часто вчителі просто не підготовлені до викладання, некомпетентні у змісті громадянських і політичних предметів, не можуть оцінити важливість політичної соціалізації учнів і не вміють її здійснювати в умовах школи. Американські науковці вважають, що методика викладання розроблена слабо (36, 38).

Політизація і соціалізація молоді залежить від вікового фактору і фактору приналежності до тієї чи іншої групи ровесників та соціальних верств.

Тому початкова і середня школи є головними джерелами знань про політику і суспільство, основою громадянської компетентності. Певний вплив має вища освіта та інші форми, де політичні погляди можуть швидко змінюватися. Це неупорядкований процес, бо вищі заклади освіти багатьох країн не мають чіткої програми соціалізації та надання молоді контрольованих знань.

Для залучення у процес соціалізації молоді у деяких розвинених країнах світу створена система залучення студентів до виховуючої і соціалізуючої діяльності — за бажанням чи примусово. Можна назвати кілька видів такої діяльності: 1) військова або цивільна підготовка, чи навчання (Ізраїль та ін.); 2) навчальна служба за кордоном від імені держави (молоді французи направляються до Алжіру та інших країн зони франкомовного впливу); 3) аналогічна служба у межах рідної країни і ширша за варіантами змісту; 4) соціальна і допоміжна служба або праця (8, 9, 10, 32). Дослідження вказують на ефективність зазначених видів діяльності у соціалізації молоді, хоч вони дуже дорогі і вимагають багато часу.

Ще одним засобом підвищення соціальної грамотності населення є відповідне навчання дорослих у системі безперервної освіти, яке здійснює не лише держава, але й інші організації, об'єднання чи фонди. Хоча дорослі більше поважають суто прагматичні курси для отримання нового фаху чи удосконалення існуючого, вони належно оцінюють також і громадянську освіту, яка часто дає відповіді на їхні запитання, навчає діяти на основі своїх прав і знання законів (30, 31).

Освіта має важливе значення у політичній соціалізації нових по-колінь. Необхідні спеціальні дослідження, нові програми і курсиу навчальних та позашкільних закладах,зі»» 65

Працівники освіти в Нідерландах більше схвалюють такі якості учнів, як відповальність, самостійність і активність. Голландським дітям частіше доводиться відповідати за невміння мирно розв'язувати свої проблеми. Голландські вчителі багато ситуацій розв'язують більш конкретно, з більшою орієнтацією на результат і з меншою яскравістю проекцій особистих емоцій і стану (7).

В Нідерландах сім'я є одним із основних соціальних інститутів, важливість якого для особистості і суспільства визнана багатьма людьми. Сім'я підтримується як суспільством, так і багатьма традиціями, які голландці охороняють і розвивають на протязі багатьох століть. В Нідерландах в даний час система освіти називається спільною і диференційованою. Ця система створювалася на протязі кількох десятиріч і тому добре просунулась в реалізації демократичних і гуманістичних принципів (7).

Кожна країна має свої соціалізуючі фактори впливу. Соціалізація молоді у Франції відбувається, наприклад, через молодий спортивний рух, що побудований як по вертикальному, так і по горизонтальному підпорядкуванні. В країні 22 регіони, 90 департаментів і 36 тисяч комун. У великих містах діють муніципальні спортивні ассоціації. В середині 90-х років їх нараховувалось біля 700. При більшості з них діють Будинки спорту або муніципальні спортивно-оздоровчі центри. Діяльність цих асоціацій координують муніципальні відділи спорту.

Відомий французький економіст В. Андрефф підкреслював, що роль місцевих органів влади і їх діяльність у сфері фізичного виховання та спорту зводяться до трьох напрямків:



  1. будівництво і модернізація спортивних споруд із врахуванням потреб населення;

  2. організація різних видів фізичної активності і спорту для всіх груп населення;

  3. фінансування.

В містах з населенням більше 50 тис. мешканців діють муніципальні спортивно-оздоровчі центри. Зараз їх біля 400. Велику роль в розвитку спорту у Франції відіграють комуни. Як правило, більшість з них витрачають на потреби спорту 5% комунального бюджету.

Комуни займаються розвитком спорту в школах, спортивно-оздоровчих клубах (центрах) і неорганізованим спортом серед населення, будівництвом і змістом спортбудов, організацією спортивних заходів. Департаменти координують спортивний рух, адже у його структурі є різні комітети і федерації, які займаються організацією як спорту для всіх, так і спорту вищих досягнень, включаючи професійний спорт і, звичайно, будівництво спортбудов.

Регіони виконують ті ж функції, що і департаменти, але на регіональному рівні.

Про те, яке значення у Франції надається ролі й участі місцевих органів влади у розвитку спорту, свідчить і проведена в 1993 р. конференція «Спорт і територіальні общини», а в 1995 р. — форуму, на якому були присутні більше 900 учасників, на тему: «Якими будуть завтра суспільні територіальні спортивні органи?» (34).

На нашу думку, першочергову роль у розвитку спорту у провідних країнах відіграє перш за все об'єктивне розуміння ролі спорту у розвитку суспільства, його необхідність у здоровому способі життя людини. Уже з дитячих років у багатьох людей виробляється потреба у заняттях різними видами фізичної активності і спорту. Заняття спортом у школі, коледжі або університеті зміцнює цю звичку, перетворюючі її у потребу. А нормальні умови життя для більшості населення дозволяють займатися різними видами спорту, не думаючи про витрати. І саме в цьому питанні у наданні допомоги тим, хто займається спортом, — частіше всього багато муніципалітетів і бачать свою головну роль.

Відомі теоретичні концепції М. Річмонд, П. Наторпа, П. Берге-мана, С. Шацького знайшли на території Польщі значний відіук у багатьох психологів, педагогів і, навіть, письменників (Б. Прус).

У сфері теорії і практики соціальна педагогіки Польщі входила у зону дії соціології виховання та спеціальної педагогіки, тому з часом постала потреба їх розмежування. Соціальну педагогіку стали вважати суто «практичною дисципліною, яка має вивчати наявні інституції і процеси для виявлення можливостей скерованих змін, проектування і створення нового оточення (дійсності), яка удосконалює виховання, забезпечуючи одночасно певну обережність, при цьому має рекомендувати, як може бути, а не вимагати, як має бути» (37). Межа між соціальною педагогікою і спецпедагогікою у Польщі прокладена так: соціальна педагогіка вивчає явища у межах «норми», спецпеда-гогіка — позанормові. Але в багатьох випадках різниця менш помітна і явища можуть вивчати обидві педагогічні дисципліни.

Сьогодні головними напрямками теорії і практики є: 1. Вирівнювання освітніх шансів дітей та молоді, що. вимагає знайти шляхи належного забезпечення освітнього обов'язку, повного охоплення вихованням і навчання усієї молоді.



  1. Виховання поза школою. У цьому напрямку стали особливо актуальними проблеми вільного часу і позашкільного виховання. Не менш важливою є проблема належного використання вільного часу, що загострюється внаслідок появи нових засобів інформації, розваг та ін. Бажано використати нові технічні можливості на користь розвитку дітей, а не на шкоду їм. З'явився навіть новий термін — педагогіка вільного часу.

  2. Соціальна проблематика виховання. Нові часи приносять проблеми і у сфері соціального виховання. Соціальна підтримка значних груп населення різного віку вимагає опори на досягнення соціальної психології і соціальної педагогіки. Цю соціальну сферу впливу і виховання часто окреслюють як «опікунську педагогіку». Вона має широке застосування, свідченням чого є часте запрошення шкільних педагогів і соціальних опікунів до спільної роботи з родиною і середовищем, а також організація різних видів соціальної допомоги дітям (транспортом «дім-шко-ла-дім», корисний вільний час, харчування дітей, корекція виховання і навчання тощо).

  3. Соціальна педагогіка і активне населення. В цьому плані досвід і кадри соціальних педагогів (включаючи пенсіонерів) можуть знадобиться сприяння належної організації відпочинку та рекреації цих груп населення, індивідуальної допомоги старшим людям у зв'язку з розширенням кількості пенсіонерів і збільшенням середньої тривалості життя.

  4. Виховне радництво. Значення названого напрямку все зростає, що пов'язане з ускладненням організації сучасного суспільного життя, появою нових проблем у вихованні молоді та її підготовки до дій у недосконалому ринку праці за умов збільшення значення автономії та особистої відповідальності за власні рішення. Першим серед всіх видів порадництва стає професійна допомога у виборі шляху в умовах майже безмежної кількості варіантів, які пропонує сучасна дійсність. В цій ситуації швидко зростає значення виховного радництва.

У 90-х роках в Ізраілі скоротилася чисельність громадян, що живуть за межею бідності.Але поняття «межа бідності» дуже відносна, бо той, хто вважається бідним в одній країні, в іншій належить до середнього класу і має їжу, житло, машину і т.ін. Біля 35 тисяч ізраїльтян отримують мінімальну заробітну плату, яка коригується раз на рік і складає 47,5 відсотків від середньоізра-їльської.

Ізраіль — специфічна країна. В ній релігія не відокремлена від держави. Тому поруч із світською системою захисту великий вплив має релігійна, до компетенції якої належить шлюб, розлучення і яка діє за принципом нерівності чоловіка та жінки. Але саме в цій країні варто звернути увагу на соціально-правовий аспект захисту дитини, що діє в Ізраілі з 1951 року. В Ізраілі кожна дитина, незалежно від того, народилася вона у шлюбі чи поза ним, вважається законною (але разом з тим дитина, яка народилася у заміжньої жінки не від її законного чоловіка, вважається мамзером, тобто за релігійним законом мамзери та їх діти можуть вступити у шлюб тільки між собою).

Закон про рівність прав жінки від 1951 року встановив, що мати і батько рівні у правах на своїх дітей як їх «природні опікуни». Закон про право, дієздатність, та опіку від 1962 року окреслює та пояснює обсяг прав та обов'язків батьків щодо своїх дітей. Він також урівнює чоловіка і жінку стосовно до дитини. За цим Законом, якщо відсутня згода між батьками у питаннях виховання, остаточне рішення виносить суд. Якщо батьки мешкають окремо, наприклад, розлучилися, вони можуть між собою укласти угоду про те, з ким із батьків буде знаходитись дитина і які права матиме інша сторона. Діти у віці до 6 років, як правило, мешкають з матір'ю. Права бітьків можуть бути обмежені тільки у виключних випадках — невиконання батьківських обов'язків.

Коли дитина достатньо доросла, щоб сказати, з ким із батьків хоче мешкати, вона має право висловити своє бажання у суді особисто, без присутності батьків.

Цікавим є той факт, що за релігійним, тобто раввінатським судом, батько має першочергове право на синів, дівчатка лишаються з матір'ю, але питання освіти вирішує завжди батько.

У світському суді при розгляді питань щодо захисту прав дитини завжди присутні психолог та соціальний працівник. Соціальний працівник проводить обстеження життєдіяльності батьків дитини і подає свій висновок, який впливає на рішення суду (10). Це допомагає об'єктивно оцінювати умови життя дитини і захищати її права.



Питання і завдання для самостійної роботи:

  1. Європейський соціальний простір та система його координації у соціальних інститутах в сучасних умовах.

  2. Зміст, форми та методи організації вільного часу тінейджерів у Великій Британії.

  1. Робота державних та недержавних інститутів по соціальному становленню особистості у різних країнах світу.

  2. Спортивне виховання як один з напрямків соціалізації особистості у високорозвинутнх країнах світу.

  3. Можливості трансфери соціалізації дітей, підлітків та молоді за кордоном.

  4. Соціально-виховна робота у країнах Скандинавії.

  5. Інтелектуалізація японської молоді як основна умова високо-розвиненого соціального суспільства.

  6. Визначити загальні передумови виникнення соціально-педагогічної роботи у країнах світу.

  7. Охарактеризувати основні напрямки теорії соціально-педагогічної роботи за кордоном.

10.Яку роль виконує соціально-педагогічна діяльність по допомозі пристосування особистості до середовища?

11.Політична соціалізація особистості за кордоном як один з напрямків роботи суспільства по підвищенню життєздатності людини.

12.Моделі соціальної освітянської роботи в Англії. 13.Спортивна робота як один з напрямків соціалізації особистості у Франції.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка