Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова



Сторінка7/13
Дата конвертації30.11.2016
Розмір4,44 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   13
§1. Основні напрями державної молодіжної політики
Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» від 15 грудня 1992 р. проголошує, що Державна молодіжна політика в Україні є пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави і здійснюється:

  • в інтересах молодої людини, суспільства, держави;

  • з урахуванням можливостей України, її економічного, соціального, історичного, культурного розвитку і світового досвіду державної підтримки молоді.

Ця Декларація є основою для подальшого розвитку державної молодіжної політики, її правової бази, практичної діяльності органів державної влади та управління, яка спрямовується на сприяння повноцінного розвитку молодих громадян України. Головним гарантом здійснення державної молодіжної політики є Україна як суверенна держава.

Державна молодіжна політика — це системна діяльність держави щодо конкретної особистості, молоді, молодіжного руху, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах. Вона ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах суспільства.

Державна молодіжна політика поширюється на громадян України віком від 15 до 28 років, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять і здійснюється через органи державної виконавчої влади, установи, соціальні інститути та об'єднання молодих громадян.

Державна молодіжна політика має забезпечити:



  • дійсну рівність прав, обов'язків і соціальну перспективу молоді поряд з іншими соціальними групами, але не за їх рахунок;

  • соціальний захист молоді, постійне вирішення різноманітних соціально-політичних, економічних проблем молоді, а також

створення для юнаків та дівчат необхідних стартових можливостей для влаштування власного життя, адаптації у ньому;

  • підтримку і стумулювання основних суспільно-корисних ініціатив самої молоді, її організацій і рухів, що прагнуть внести конкретний вклад у вирішення молодіжних проблем;

  • активну участь молодіжних організацій у здійсненні усіх державних і громадських справ, вирішенні власних проблем. Зрозуміло, що у ході розбудови України як суверенної держави

мета молодіжної політики відповідним чином уточнюється і конкретизується.

До основних завдань державної молодіжної політики можна віднести:



  • вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;

  • здійснення допомоги молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив, широке залучення юнаків і дівчат до активної участі в національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій та національно-етнічних особливостей;

  • залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;

  • надання держаною кожній молодій людині соціальних послуг з навчання, виховання, духовного й фізичного розвитку, професійної підготовки;

  • координація зусиль усіх організацій та соціальних інститутів, які працюють з молоддю.

Головними напрямами державної молодіжної політики в Україні є:

  • розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для отримання молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки;

  • забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту з урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;

  • створення умов для оволодіння та безпосередньої участі молодих людей у відродженні та розвитку духовних і культурних цінностей українського народу, охороні та відтворенні навколишнього природного середовища;

- формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму, готовності захищати суверенітет України;

- охорона здоров'я молоді, формування у неї глибокої потреби в духовному і фізичному розвитку, вживання інших заходів, які б забезпечували здоровий генофонд народу України. Державна молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально-політичної, економічної галузей, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається законодавством України.

Концепція Державної молодіжної політики в Україні визначає, що вона має бути специфічним і пріоритетним напрямком у державній політиці тому, що:

а) наявні деякі особливості молоді як своєрідної соціально-де-мографічної групи. Такі особливості декорінно відрізняють молодьвід інших соціальних груп суспільства;

б) лише молодь має потенційні можливості з часом при вступів активне життя повернути державі «борги», витрачені на їїсоціалізацію, духовний і фізичний розвиток (4).

Державна молодіжна політика повинна розроблятися і реалізовуватися як з урахуванням інтересів самої молоді, так і суспільства, економічного, історичного, національного і культурного розвитку України, будь-якого її національного і територіального утворення. Тобто у центрі такої політики повинна бути молода людина, незалежно від її походження, національності, віросповідання тощо.

Найважливішого значення тут набуває те, що молодіжна політика повинна реалізовуватися перш за все за рахунок ініціативи і діяльності самої молоді як у її власних, так і суспільних інтересах.

О.О. Яременко зазначає, що складова державної політики формується і реалізується державою для того, щоб забезпечити орієнтацію молоді на ті культурні цінності і інтереси, які суспільство хотіло би бачити у покоління, що займає своє повноправне місце в суспільстві і яке здатне забезпечити свій трудовий та творчий потенціал (5).

З урахуванням цих підходів можна визначити головні принципи державної молодіжної політики в Україні:



  1. Розвиток основних політичних, економічних, правових і соціальних гарантій для реалізації молоддю своїх прав і свобод.

  2. Створення сприятливих умов для реалізації потенціальних можливостей молоді у праці за рахунок, найперше, власної діяльності.




  1. Надання молоді гарантій стосовно набуття освіти, певної професії, розвитку самостійності, активності і підприємництва.

  2. Розвиток молодіжної ініціативи, молодіжного руху, підвищення рівня участі молодих людей у громадсько-політичному житті.

  3. Залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики й програм, що стосується суспільства взагалі і молоді зокрема;

  4. Створення необхідних стартових можливостей для повноцінного соціального становлення і розвитку дітей та молоді;

  5. Сприяння ініціативі й активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Державна молодіжна політика, як правило, здійснюється за двома основними напрямками: соціально-економічному і політичному.

Перший має охоплювати основні сфери життєдіяльності молодої людини — навчання, професійна освіта і праця, побут, дозвілля, тобто все, що сприяє соціалізації особистості. Що до другого, то він пов'язаний з формуванням громадянської позиції, активності молодих людей, їх ціннісних орієнтацій, стійких норм моралі.За таких обставин можна стверджувати, що державна молодіжна політика спрямована, з одного боку, на відтворенні робочої сили, робочих рук, а з іншого — на громадянську соціалізацію особи.Наведемо характеристику реалізації державної молодіжної політики в різних сферах життєдіяльності молоді:



а) Державна молодіжна політика у соціально-економічній сфері.

Враховуючи, що молодь є однією з найменш забезпечених і соціально захищених груп населення, державна молодіжна політика передбачає:



  1. Створення відповідної системи освіти, професійної орієнтації і підготовки молоді до праці.

  2. Запобігання безробіттю, забезпечення зайнятості молоді.

  3. Встановлення для випускників шкіл, профтехучилищ, технікумів, ВУЗів, а також військовослужбовців, звільнених у запас, певних гарантій та можливостей для працевлаштування (це може бути щось на зразок права на перше робоче місце чи бронювання певної кількості робочих місць на виробництві).

  4. Стимулювання підприємств і організацій, що спрямовуюють матеріальні і грошові ресурси на спеціальні молодіжні програми і проекти, на забезпечення зайнятості молоді, випуск товарів і надання послуг для молоді: створення і організацію діяльності госпрозрахункових та інших молодіжних підприємств і формувань,

які дбають про надання допомоги молодим, розв'язання їх проблем.

  1. Розвиток нових форм трудової участі молоді у виробництві (створення економічних центрів, кооперативних, орендних підприємств тощо, визначення певних пільг при їх оподаткуванні, кредитуванні тощо).

  2. Стимулювання молоді, її організацій на самостійне вирішення власних соціальних проблем (розвиток МЖК, Центрів науки, творчості, дозвілля і відпочинку і т. п.).

  3. Вирішення житлових проблем молоді (зокрема створення системи пільгового кредитування молодих сімей).

  4. Вивчення та формування розумних потреб молоді, розширення асортименту послуг і збільшення випуску товарів для молоді.

  5. Перегляд структури воєнних витрат з метою збільшення асигнувань на вирішення соціальних проблем сімей молодих військових, встановлення державних компенсацій сім'ям військовослужбовців і працівників правоохоронних органів, що загинули під час службових обов'язків.

10.Державне стимулювання і фінансування молодіжного обміну з представниками інших держав з метою підвищення професійної кваліфікації молоді, набуття нових спеціальностей, розширення інтелекту та світогляду.

б) Державна молодіжна політика у соціально-політичній сфері.

Беручи до уваги, що найважливіше значення для соціального, громадського становлення молоді має її безпосереднє включення до участі у багатогранне політичне життя в Україні та за її межами, державна молодіжна політика передбачає:



  1. Широке залучення молоді до формування усіх органів народовладдя, державного управління знизу доверху, для вирішення усіх державних і суспільних справ.

  2. Створення умов для формування і розвитку політичної культури молоді, її світогляду, залучення юнаків та дівчат до активної громадсько-політичної діяльності на засадах широкого політичного плюралізму, гуманізму та демократії.

  3. Надання усім молодим людям, їх організаціям широких можливостей для користування інформацією, в тому числі і можливостей мати власні засоби інформації.

  4. Стимулювання і підтримка діяльності партій, громадських організацій, рухів, об'єднань, що займаються включенням молоді у політичні процеси, які відповідають інтересам громадян і

88

суспільства.

Варто особливо наголосити, що основу політики держави стосовно молоді у суспільно-політичній сфері має становити, на нашу думку, повага до ідей, тверджень, політичної, життєвої позиції самої молоді.

в) Державна молодіжна політика у галузі освіти і культури.

Орієнтуючись на те, що поступово буде створено демократичну, самооновлювальну, безперервну систему освіти, державна молодіжна політика передбачає:



  1. Розвиток і удосконалення всієї системи освіти, створення фундаментальної сучасної педагогічної і професійної бази, навітніх навчальних планів і методик.

  2. Надання усім молодим людям рівного права на отримання обов'язкової середньої освіти, матеріальної допомоги молоді, котра вчиться у ВУЗах і технікумах, на рівні прожиткового мінімуму.

  3. Створення необхідних умов і стимулювання розвитку і реалізації творчого потенціалу юнаків та дівчат у сфері науки і техніки, літератури і мистецтва, художньої народної творчості, забезпечення доступу до вітчизняних і світових духовних цінностей.

  4. Розвиток спортивного руху, туризму, інших форм відпочинку молоді; підтримка і збереження здоров'я юнаків та дівчат, в тому числі і за рахунок охорони навколишнього середовища; створення мережі профілактичних та медико-оздоровчих закладів для молоді; формування у молоді здорового способу життя; розширення виробництва і поліпшення якості товарів спортивного і туристичного призначення.

г) Державна молодіжна політика у сімейно-побутовін сфері.

  1. Введення додаткових пільг стосовно підтримки молодої сім'ї, стимулювання дітонародження та виховання дітей.

  2. Реалізація заходів, що забезпечують гарантований прожиток мінімум молодої людини.

  3. Розробка та встановлення системи пільгового довгострокового кредитування молоді з метою забезпечення її потреби, придбання житла, товарів першочергового вжитку, будівництва житла.

  4. Введення для певних категорій молоді, за досвідом інших країн, так званих «молодіжиних карток», що дають пільги на користування транспортом, закладами культури і спорту, інші послуги.

  5. Використання зарубіжного і поширення вітчизняного досвіду щодо створення спеціальних фондів для молодих сімей із

89

залученням можливостей місцевих бюджетів, підприємств, громадських організацій. 6. Підтримка соціально незахищених категорій молоді.



д) Державна молодіжна політика стосовно молодіжних організацій.

Держава, її органи на місцях повинні підтримувати і стимулювати діяльність молодіжних організацій, зорієнтованих на вирішення проблем молоді в її та державних інтересах.

Підтримка державою молодіжних організацій може здійснюватися матеріально, організаційно, а також шляхом:


  • звільнення молодіжних організацій, створених ними підприємств, закладів і установ від оподаткування;

  • безоплатної передачі молодіжним організаціям споруд, приміщень, матеріальної бази, необхідної дтя роботи з молоддю;

  • звільнення молодіжних організацій від внесення плати за користування землею;

надання молодіжним організаціям на вигідних засадах різноманітних видів кредитів і субсидій;

- створення молодіжним організаціям умов для здійснення обмінів, широкого співробітництва з молодіжними організаціями інших країн і територій.

Існують різні суб'єкти що розробляють та практично здійснюють державну молодіжну політику: На загально-державному рівні:


  • молодіжне (ювенальне) законодавство або певні Закони та рішення Уряду щодо молоді, її прав, обов'язків, соціалізації тощо; комісія (чи комітет) у справах молоді у Верховній Раді;

  • міністерство (чи департамент, комітет і т.ін.) у справах молоді як виконавчий орган;

установи (інститути, центри тощо), які займаються дослідженням молодіжних проблем, підготовкою соціальних працівників; різноманітні фонди, що сприяють здійсненню державної молодіжної політики. На місцевому регіональному рівні:

  • постійна комісія у справах молоді у місцевому органі влади (на сьогодні — в Раді народних депутатів міста, районну, області);

  • управління (комітети) у виконавчих органах;

  • соціальні служби (громадські, державні) для молоді;

  • філії республіканських установ, закладів по вивченню проблем молоді та підготовці соціальних працівників;

фонди (чи їх філії) сприяння реалізації молодіжної політики.

Основним ядром державної молодіжної політики в Україні є цільові комплексні програми, що розробляються під патронатом Верховної Ради, уряду України, місцевих органів влади, міністерств і відомств, громадських організацій. Можливим є прийняття і реалізація у майбутньому таких державних і регіональних програм як: духовного і фізичного розвитку молоді; підготовки її до праці; випуску товарів і надання соціальних послуг молоді; підтримки молодих сімей; житлового будівництва для молоді; громадської реабілітації молодих інвалідів; розвитку молодіжного підприємства; розширення міжнародних та регіональних зв'язків молоді та ін. Вже сьогодні в Україні ми маємо цікаві програми «Молодь», що розроблені та здійснюються не лише в окремих областях, але й у районах, містах України. До найбільш нагальних актуальних можна віднести розробку та реалізацію таких програм, як:



  • формування та розвиток економічної самостійності молоді;

  • розвиток підприємницької ініціативи молоді;

  • створення соціально- економічного механізму захисту молоді від безробіття;

  • забезпечення духовного та фізичного здоров'я молоді;

  • створення умов для зміцнення молодої сім'ї;

  • підтримка обдарованої молоді; захист інтелектуального потенціалу країни;

  • формування системи надання соціальних послуг молоді;

  • підтримка молодіжного руху;

  • правове забезпечення державної молодіжної політики. Реалізація вищеозначених програм має сприяти забезпеченню

оптимальних умов соціалізації особистості молодої людини, тобто створенню соціально-економічних, політико-правових, організаційних гарантій з метою успішного входження особистості в суспільство та реалізації її творчого потенціалу особистості.

Питання і завдання для самостійної роботи:

1. Проаналізувати особливості здійснення державної молодіжної політики:



  • у соціально-економічній сфері;

  • у соціально-політичній сфері;

  • у галузі освіти і культури;

  • у сімейно-побутовій сфері.

  1. Розробити орієнтовний перелік комплексних національних програм для молоді.

  2. Розробити зміст та структуру реалізації однієї з цільових регіональних програм щодо здійснення державної молодіжної політики

Література:

1. Вивчення молоді на сучасному етапі: питання методології і ме-тодики. Матеріали міжнародної науково-практичної конфе-ренції. — К.: 11 13 жовтня 1995 р. / За ред. М.Ф. Головатого.Укр.НДІ проблем молоді. — К.: ААД, 1996. — 232 с.


  1. Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення / Укр. НДІ проблем молоді. К.: Наук, думка, 1993.— 236 с.

  2. Г.В. Троцко, 1.М. Трубавіна, Т.М. Хлєбнікова. Українські дитячі та молодіжні громадські організації (навчальний посібник для викладачів та студентів вищих навчальних закладів, маї істрів, слухачів курсів підвищення кваліфікації, вихователів, батьків). Харків. Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, 1999. — 206.

  3. Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» Закон України від 15 грудня 1992 р.

  4. Довідкові матеріали про становище молоді та хід реалізації державної молодіжної політики в Україні. — К.: УкрНДІ проблем молоді, 1997. — 98 с.

  5. Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання: 36. наук, публікацій Укр НДІ проблем молоді за підсумками виконання наук, програм і проектів у 1996 р. — Вип. 6. — К.: AT «Видавництво «Столиця», 1997. — 208 с.

  6. Соціальна робота з молоддю в Україні: Збірник інформаційно-методичних матеріалів / За заг. ред. І.Д. Звєрєвої. — К.: AT «Видавництво «Столиця», 1997. — 152 с.

§2. Система центрів соціальних служб для молоді України

У сучасному українському суспільстві за умов трансформації усіх сфер життя та переходу до ринкової економіки молодь, (а майже 20% населення України молодші 15 років), як і переважна більшість інших верств населення, опинилась у кризовому стані.

Щоб допомогти молодим людям вижити у складних економічних та соціальних умовах уряд України здійснює цілеспрямовані заходи, реалізовує програми, організовує структури для підтримки та допомоги молоді. Насамперед реалізацію програм щодо підтримки, соціального становлення та розвитку молоді здійснює система соціальних служб для молоді, яких налічується в Україні на кінець 1999 року — 546.

Перші практичні осередки соціальних служб для молоді почали створюватися з 1991 року у Харківській, Луганській, Дніпропетровській, Донецькій областях та Республіці Крим. Юридично систему соціальних служб для молоді було затверджено у «Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» і Законі «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», а також постановою Кабінету Міністрів України про «Типове положення про соціальні служби для молоді».

Під системою соціальних служб для молоді слід розуміти основні структури, зокрема спеціалізовані соціальні служби для молоді та центри соціальних служб для молоді, які уповноважені державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики та надавати соціальні послуги і соціальну допомогу молодим громадянам. Нині на державному рівні проблемами молоді (окрім сфери освіти, яка завдяки своїй специфіці має справу з дітьми та молоддю) займаються Державний комітет молодіжної політики, спорту та туризму, Український інститут соціальних досліджень та соціальні служби для молоді (ССМ), які діють відповідно на обласному, міському та районному рівнях.

Центри соціальних служб для молоді — це спеціалізовані заклади, на які покладено державою завдання практичного здійснення підтримки соціального становлення та розвитку молоді.

Центри соціальних служб для молоді є основною державною ланкою, яка здійснює соціальну роботу з дітьми та молоддю. Всі центри соціальних служб для молоді об'єднанні спільною метою, є єдиним механізмом держави, у реалізації соціальної політики для молоді, утворюючи таким чином систему — сукупність елементів об'єднаних за спільними ознаками та призначенням. Система центрів ССМ характеризується ієрархічною структурованістю та впорядкованістю її структурних одиниць, що забезпечує її стабільність, гнучкість та динамічність.

Як показав теоретичний аналіз проблеми, функціонування системи ССМ, обгрунтування наявного статусу системи захисту і

допомоги дітям та молоді передбачають виявлення найбільш суттєвих історико-філософських, культурологічних, соціально-педагогічних передумов. Вони знаходяться не лише в далекому минулому світової практики, а й виступають сьогодні досить помітним підґрунтям різних етнокультурних і релігійних вчень, на яких базуються багатогранні за змістом і проявами соціальні програми, рухи, ініціативні зусилля окремих осіб, направлені на захист людей. Відкритість і змінність соціально-педагогічної теорії і практики стали важливою основою діяльності системи ССМ загалом.

Становлення і розвиток соціально-педагогічної роботи як галузі і як напряму соціальної педагогіки у нашій країні починалося не з нульового циклу, а на досить могутній базі, створеній представниками інших сфер діяльності. Йдеться про роль багатьох проявів наукової думки — педагогіки, психологи, історії культури і культурологи, охорони здоров'я і спорту, правознавства і юриспруденції. Соціально-педагогічна робота в Україні впродовж попередніх років розвивалася на місцях, де формувалися і вдосконалювалися її різноманітні моделі, форми і технології, проводилися наукові досліди і практичні експерименти.

Проте аналіз ситуації і особливостей сучасної соціально-педагогічної роботи в Україні показав, що, попри деякі помилки і невдачі у діяльності ССМ, все ж таки створюються умови для вирішення першочері овпх необхідних і особливо гострих проблем, які стосуються дітей і молоді, при тому, що для планомірного задоволення цих багатоаспектних потреб у суспільстві в повному обсязі ніколи не створювалися умови. Це, безперечно, свідчить про те, що кожна окрема структура неспроможна сама повноцінно вирішити проблему соціалізації і захисту дітей та молоді на такому рівні, як цього потребують сучасні обставини і розвиток суспільства. Створення інституту соціальних служб для молоді як координатора, який покликаний об'єднати всі соціалізуючи сили і стати посередником взаємодії особистості зі школою, сім'єю, суспільством, сприятиме для педагогізації соціального середовища, захисту особистості дитини і молоді від посягань на їхню свободу, особисту гідність, наданню допомоги і встановленню міжособистісних контактів, розвитку творчої активності особистості, можливості захистити свою унікальність.

Визнаною домінантою повинна стати у контексті всієї соціальної політики людина, її життєдіяльність. Це мас призвести до перегляду настанов у роботі соціальних педагогів і соціальних

працівників, посилення уваги суспільства до окремої дитини чи молодої людини і зміни методологічних факторів у взаємодії людини і соціуму на принципах первинності особистості і мікросоціуму по відношенню до суспільних інститутів. Саме тому суспільство повинно постійно допомагати людині, підтримувати її становлення як самостійної, гуманістичної особистості.

Щоб уникнути формального підходу до формування напрямів соціально-педагогічної роботи через функціонування ССМ, слід розширити і поглибити розуміння педагогічного аспекту соціальної роботи. Педагогічний компонент має включати: особнетісно-зорієнтований підхід, допомогу у подоланні кризових ситуацій, вивчення і налагодження психолого-педагогічннх взаємин з клієнтом, аналіз конкретних ситуацій і поведінки людини в них тощо. При цьому соціальну роботу ми розглядаємо, як «професійну діяльність, спрямовану на створення соціальних умов для повноцінної життєдіяльності різних категорій населення, різнобічного розвитку і захисту його конституційних прав, свобод і законних інтересів» (6).

Тому науковці України дають визначення поняття соціального педагога як спеціаліста, що здійснює соціально-педагогічну діяльність у процесі соціалізації особистості у різному соціальному середовищі (6). Одночасно соціальний педагог виступає однією з центральних постатей, яка розвиває, вдосконалює, наповнює змістом функціонування системи ССМ.

Система соціальних служб для молоді створюється в Україні відповідно до Закону «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», інших нормативних актів з метою надання соціальних послуг, соціальної допомоги молоді: «Соціальні служби для молоді надають молодим людям інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медичну та інші форми соціальної допомоги, реалізують необхідні заходи з метою запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі (правопорушенням, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, проституції тощо) та їх подоланню, здійснюють соціальну опіку окремих категорій молоді, зокрема, інвалідів, дітей-сиріт» (3).

Соціальні служби для молоді є по суті інтегрованими спеціальними закладами по роботі з різними категоріями населення, які потребують допомоги. Система соціальних служб побудована за певною моделлю діяльності ССМ, напрямів роботи, моделі діяльності тощо.

Системний підхід дозволяє розглядати соціально-педагогічну діяльність як сукупність складних суспільно значущих компонентів,









що характеризуються наявністю загальних і відмінних ознак. Саме цим і зумовлюється необхідність врахування у процесі створення системи ССМ усіх об'єктивних і суб'єктивних чинників, від яких залежить якісний рівень соціально-педагогічної роботи. Це стосується, перш за все, загальних та окремих аспектів і компонентів, оскільки, той, хто береться за окремі питання без вирішення загальних, весь час буде натикатися на невнрішені загальні питання. Тому і слід розглядати систему як виокремлену на основі певних ознак впорядковану множинність взаємопов'язаних елементів, об'єднаних загальною метою функціонування і координації управління, які виступають у взаємодії із середовищем як цілісна єдність. Отже, ми розглядаємо систему ССМ як складну, організовану, поліфункціональну систему, що має певну структуру і містить у собі певну кількість взаємозалежних у тій чи іншій мірі елементів.

Важливість розгляду системи ССМ з позиції цілісності продиктована необхідністю виявити закономірності, внутрішню детермінацію її властивостей, зв'язків, визначити можливості ефективного управління цією системою на різних рівнях.

Будь-яка система є активною, діяльною, а це виявляється, насамперед, в її функціях. При цьому функціональна залежність спостерігається між окремими елементами системи, елементами і системою в цілому, а також в органічній взаємодії самої системи з іншою, більш складною .системою, елементом якої вона є. Для соціальних систем, до яких належить система соціальних служб для молоді, функціонування забезпечується факторами управління.

При цьому слід зазначити, що система не функціонує поза середовищем. А середовище ми розглядаємо, як оточення, в якому вона існує, з яким вона взаємодіє. Системи, що взаємодіють із середовищем, називаються «відкритими». «Закриті» («замкнені») системи середовища не мають. Середовищем для однієї з підсистем системи можуть бути інші підсистеми чи частина з них, а також інші «сторонні» системи. Водночас середовище також є певною системою.

При цьому необхідно пам'ятати про те, що перспективний метод синтезу має враховувати: 1) неповну визначеність і множину цілей; 2) невизначеність умов функціонування системи і навіть елементи невизначеності її поведінки.

Таким чином, численні підходи до з'ясування поняття «систе-ма» можна поєднати у дві групи. В одній групі визначень важли-вою ознакою будь-якої системи називається цілісність, в іншій сис-г97

гема розглядається як множина компонентів у контексті зв'язків і відносин поміж ними.

Важливим критерієм ефективності системи є її модель. Скажімо, П.Спікер у праці «Соціальна політика: теми та підходи» визначає три основні види моделей соціальних служб, що сформовані на основі аналізу світової практики:


  1. функціональні,

  2. орієнтовані на певну групу клієнтів,

  3. територіального охоплення.

Головна відмінність функціональних систем соціальних служб полягає у специфіці їхньої діяльності. Серед соціальних служб можна виокремити такі, що працюють у сферах охорони здоров'я, житла, соціального забезпечення, соціальної роботи та освіти. Саме це й диктує так звані «функціональні» відмінності, тобто відмінності, які базуються на розподілі праці.

Соціальні служби, що орієнтовані на певну групу клієнтів, можуть надавати послуги лише окремим групам клієнтів — людям похилого віку, дітям чи безробітним. І, відповідно, їхні компоненти (форми, методи, засоби) мають «працювати» саме на конкретного клієнта і в конкретному середовищі.

Соціальні служби, які репрезентують систему ССМ територіального охоплення, відповідальні за те, що відбувається в певній місцевості. Основою для створення такої ССМ може бути регіон, район чи невелика громада. Площа, що покривається територіальною службою, формує її діяльність з урахуванням двох факторів:


  • по-перше, певні види діяльності можливі лише за наявності достатньої економічної бази, оскільки спеціалізовані функції досить складно організувати на місцевому рівні;

  • по-друге, тип території, на якій функціонує служба, впливає на вирішення проблеми централізації чи децентралізації служби, надання їй стаціонарного чи мобільного характеру. Обґрунтовуючи структуру моделі соціальних служб для молоді,

ми виходимо із Концепції діяльності центрів соціальних служб для молоді, яка визначає основні функції системи ССМ. Відповідно до Концепції, це: діагностична, прогностична, координаційна, посередницька, комунікативна, організаторська, охоронно-захисна, превентивно-профілактична, корекційно-реабілітаційна. Виходячи із пріоритетних напрямів діяльності, функцій системи ССМ, ми визначаємо основні види діяльності центрів соціальних служб для молоді.

  1. Практична діяльність спрямована на безпосереднє досягнення статутних цілей — забезпечення реалізації соціальних програм, забезпечення допомоги конкретному клієнту.

  2. Організаційна діяльність присвячена встановленню взаємовідносин і взаємодії служб з іншими суспільними та державними інституціями.

  3. Ресурсна спроможна поновити та використати ресурси, необхідні для реалізації програм будь-якого рівня. До ресурсної діяльності, в першу чергу, слід включити роботу з підготовки кадрів та фінансового забезпечення.

  4. Аналітична визначає цілі та здатна оцінити досягнуті результати (аналітична робота), а також проводить збір та моніторинг інформації про діяльність Центрів ССМ (інформаційне забезпечення). Усе це в сукупності дозволяє здійснювати соціальну роботу за

основними напрямами, які реалізуються соціальними службами для молоді:

  1. Соціальна підтримка різних категорій сімей.

  2. Соціальне становлення жіночої молоді.

  3. Соціальна підтримка дітей та молоді з особливими потребами.

  4. Соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків.

  5. Профілактика алкоголізму та наркоманії.

  6. Профілактика ВІЛ/СНІДу та венеричних захворювань.

  7. Профілактика правопорушень.

  8. Сприяння працевлаштуванню.

  9. Правова освіта молоді.

  10. Сприяння розвитку творчої, обдарованої молоді.

  11. Соціальна підтримка неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі.

12.Соціальна підтримка військовозобов'язаної молоді.

Таким чином, систему ССМ не можна віднести до числа соціальних служб, які лише виконують вузько специфічні види соціальної роботи. Вона є багатогранною, має численні компоненти і цілі, саме тому є підстави вважати її поліфункціональною.

З іншого боку, слід зазначити, що при центрах ССМ України діє понад 1250 спеціалізованих формувань, які мають конкретні завдання відносно певної категорії клієнтів. Так, наприклад, консультативні служби для тих, хто бере шлюб вони мають за мету лише підготовку молоді до сімейного життя. Молодіжні біржі праці та агентства зайнятості займаються лише працевлаштуванням

молоді. Служби юридичного консультування вирішують проблему інформаційного забезпечення молоді згідно з нормативно — законодавчою базою.

До поліфункціональної системи соціальних служб для молоді входять служби, які виконують специфічні функції для конкретних категорій молоді або населення в цілому, тобто є монофункціо-нальними.

Будь-яка система, маючи свої компоненти, потребує їхньої обов'язкової дії, «рухливості». При цьому кожний із зазначених компонентів системи, завдяки реалізації моделі структури діяльності ССМ, може виступати в одній ситуації домінантою, в іншій — фоном для реалізації більш суттєвою.

Якщо ж аналізувати компоненти моделі соціально-педагогічної діяльності, то простежується певна закономірність: у ній зберігаються суб'єкти, об'єкти, мета, принципи, функції, види, форми роботи і управління діяльністю, на яких тримається вся система ССМ і які мають свої компоненти, що обумовлюють чи характеризують конкретну діяльність у конкретному соціумі з конкретним клієнтом.

Зокрема, вихідним компонентом соціальної роботи ССМ ми вважаємо об'єкт, що диктує визначення цілей, завдань та спеціальних програм, зорієнтованих на нього.

Система центрів соціальних служб для молоді діючи на макро-, мезо- та мікрорівні складається з центрів державного, регіонального та місцевого рівня.

На державному рівні функціонує Український державний центр соціальних служб для молоді. УДЦССМ створюється відповідним вищим органом державної виконавчої влади (міністерство, держ-комітет).

На регіональному рівні в Україні діють 27 регіональних ЦССМ (відповідно до територіально-адміністративно поділу України) Республіканський центр соціальних служб для молоді (АР Крим), 24 обласні, Київський та Севастопольський міський ЦССМ. Центри регіонального рівня створюються відповідно за рішенням ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та належать до сфери їх управління.

На місцевому рівні в кожному регіоні України діють: районні, міські та районні у містах центри ССМ.

Назва «центр соціальних служб для молоді» передбачає наявність спеціалізованих та профільних соціальних служб, лля яких

ЦССМ є установою, що координує діяльність цих служб, здійснює їх кадрове, фінансове, матеріально-технічне та науково-методичне забезпечення. Такими службами є спеціалізовані формування, що створені при центрах ССМ для надання спеціалізованих соціальних послуг за окремими напрямками діяльності або певним категоріям населення в рамках реалізації національних, державних та галузевих соціальних програм; розробки і опрацювання нових соціальних технологій; поглиблення і наповнення новим змістом традиційних форм роботи; створення експериментальних майданчиків — спеціалізованих формувань, на які покладено завдання пошуку і апробації сучасних ефективних методик і технологій соціальної роботи для подальшого впровадження їх у практику діяльності центрів ССМ та їх структурних підрозділів. До спеціалізованих структур слід віднести і школу передового досвіду, статус якої надається певному структурному підрозділу, що має прогресивний досвід з певного напрямку соціальної роботи і може бути використаний як методична база для інших структур з метою узагальнення, удосконалення та розповсюдження ефективних методик і технологій соціальної профілактики, соціальної реабілітації, соціального обслуговування та соціальної допомоги.

Спеціалізовані формування знаходяться у сфері управління центру соціальних служб для молоді, який його створив і на відміну від ЦССМ не є юридичними особами, хоча при цьому користуються приміщенням та матеріально-технічною базою, що належать центру ССМ. До спеціалізованих формувань відносяться також центри ресоціалізації і реабілітації дітей та молоді, служби «Телефон довіри», недільні школи для дітей-інвалідів, служби для вступаючих у шлюб, школи лідерів дитячих та молодіжних громадських організацій, вечірні жіночі гімназії, соціальні служби «Пошта довіри», консультпункти, громадські приймальні, «магазини безкоштовних речей», служби знайомств, молодіжні біржі праці та агентства зайнятості.

Перед системою ЦССМ завжди стоїть низка завдань, вирішення яких передбачає практичну реалізацію державної молодіжної політики, підтримку, соціальне становлення і розвиток молоді.

Особливої уваги потребують такі завдання: ■ надання різноманітних соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги, консультування дітей та молоді. При цьому всі ці види соціальної допомоги молоді

можуть реалізуватись у різних формах: очних, заочних, стаціонарних, комплексних; • розробка та здійснення системи заходів щодо створення умов, достатніх для комфортної і успішної життєдіяльності різних категорій дітей та молоді;



  • здійснення соціально-профілактичної роботи серед дітей та молоді, застосування комплексу заходів, спрямованих на подолання негативних явищ у молодіжному середовищі;

  • розробка та впровадження реабілітаційних програм, змістом яких є відновлення соціальних функцій, морального, психічного і фізичного стану дітей та молоді, пристосування їх до безпечних соціальних та сімейних умов життєдіяльності, а також надання допомоги дітям, молоді, які зазнали від інших жорстокості та насильства чи потрапили в екстремальні ситуації;

  • здійснення міжнародного співробітництва, вивчення і поширення міжнародного досвіду роботи з питань соціальної підтримки, допомоги і захисту дітей та молоді;

  • співпраця (у межах наданих повноважень) з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності і підпорядкування, громадськими організаціями, фізичними особами у вирішенні питань соціальної підтримки і соціального розвитку дітей та молоді;

  • сприяння дитячим, молодіжним організаціям і окремим громадянам у їх освітньо-культурному і фізичному розвитку, участі в трудовій та суспільно-значущій діяльності;

Поставлені перед системою завдання вирішуються завдяки цілеспрямованій діяльності центрів ССМ, яка здійснюється за двома основними напрямками: соціальна робота та забезпечення умов здійснення соціальної роботи, а також управління соціальною роботою. В кожному із напрямків діяльності реалізується певна група завдань, розв'язання якггх наближає систему до досягнення поставленої мети.
Питання і завдання для самостійної роботи:

  1. Дати вігзначення системи центрів ССМ.

  2. Охарактеризувати взаємозв'язок компонентів системи центрів ССМ на різних рівнях.

  3. Визначити основні завдання центрів ССМ на різних рівнях.

  4. Які основні напрямки діяльності ЦССМ?

  5. Описати модель системи роботи одного з центрів ССМ.


Література:

  1. Діяльність центрів соціальних служб для молоді України: сучасний стан і перспективи розвитку. — К.: ТОВ «Академпрес», 1999.

  2. Пейн М. Громада як основа соціальної політики і соціальної дії. // Взаємозв'язок соціальної роботи і соціальної політики. — М., 1997.

  3. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 січня 1998 р. №63 «Про подальший розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді та підвищення ефективності їх діяльності».

  4. Салабай Н.В., Заверико Н.В., Васьківська С.В. Перспективні моделі та програми роботи обласних центрів соціальних служб для молоді // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання.

  5. Статистичний звіт щодо діяльності центрів соціальних служб для молоді за 1998 рік. — К., 1999.

  6. Словник-довідник для соціальних працівників та соціальних педагогів / За ред. А.Й. Капської, І.М. Пінчук, С.В. Толстоухо-вої. — К.: Аспект, 2000.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   13


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка