Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького бусол олена юріївна



Сторінка2/5
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0,78 Mb.
1   2   3   4   5

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в юридичній науці комплексним дослідженням кримінологічних і низки кримінально-правових проблем протидії корупційній злочинності в Україні в контексті сучасної антикорупційної стратегії, основаним на культурологічно-репресивній концепції. Такий підхід дає можливість встановити причини та визначити дієві заходи протидії корупційній злочинності в Україні, що важливо для вирішення тактичних і стратегічних завдань держави та суспільства в цьому напрямі. У дисертації висунуто і обґрунтовано ряд теоретичних і прикладних понять, положень та висновків, зокрема:

уперше:

1) виділено значимі чинники (критерії) протидії корупційній злочинності в окремих зарубіжних країнах, за якими можна порівнювати ефективність їх впливу на загальний рівень корупції. Встановлено, що наявність спеціалізованих антикорупційних органів та етичних стандартів державних службовців не є показовими чинниками запобігання вчиненню корупційних діянь. Існує пряма залежність між економічним рівнем розвитку держави та рівнем корупції в країні – чим вище такий рівень, тим менший рівень корупції. Кримінальна відповідальність за корупційні діяння є обов’язковим чинником протидії явищу для всіх країн. Частково дієвими є заходи профілактики. Залучення населення і громадських організацій до протидії корупційній злочинності та політична воля уряду для проведення відповідних реформ є важливими чинниками, які суттєво мінімізують корупцію;

2) систематизовано відомі в кримінології моделі еволюції та форми проявів корупції та доведено, що Україна характеризується олігархічною моделлю корупційних відносин, що необхідно в першу чергу враховувати при визначенні заходів протидії корупційній злочинності;

3) сформульовано авторські поняття «вимірювання рівня корупції» та «оцінювання корупції». Вимірювання рівня корупції (характеристика) здійснюється при оцінюванні корупційних взаємовідносин: між країнами; в окремо взятій країні; в кожній сфері соціального життя країни (глобальний, державний та локальний виміри). Ключовими критеріями для оцінювання визначено: реальний стан корупції (поширеність); сприйняття корупції населенням; ефективність заходів протидії корупції;

4) виявлено основні риси законодавчої антикорупційної політики України в сучасний період, яка характеризується формальним підходом, декларативністю, непослідовністю, зволіканням з прийняттям законів, заполітизованістю. Аналіз розвитку антикорупційного законодавства в сучасний період свідчить про його неефективність, що дає підстави для висунення гіпотези про недостатність врахування проблеми формування рівня правової культури та правосвідомості громадян при розробці державної антикорупційної політики;

5) запропоновано введення в науковий обіг поняття «організована корупційна злочинність» як різновид економічної злочинності – статистично обумовлена сукупність злочинних діянь осіб і груп, які відповідно до кримінального закону є корупційними злочинами та кваліфікуються за ознаками, притаманними організованій злочинній групі та злочинній організації;

6) визначено корупційні ризики в діяльності прокурорів, слідчих при формуванні Єдиного реєстру досудових розслідувань. Обґрунтовано необхідність встановлення кримінальної відповідальності за умисне невнесення прокурором, слідчим відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, в тому числі, якщо ці протиправні діяння було вчинено з метою отримання неправомірної вигоди;

7) встановлено поширеність і причини корупційної злочинності в ОВС України в сучасний період. Кримінологічно-значущою причиною корупційної злочинності в ОВС України згідно з культурологічною концепцією протидії злочинності є низька соціальна культура працівників міліції;

8) доведено неефективність діяльності антикорупційних підрозділів органів державної влади в Україні у протидії корупційній злочинності в сучасний період, а тому недоцільність включення їх до штатів органів виконавчої влади при формуванні антикорупційної стратегії України;

9) обґрунтовано необхідність криміналізації таких діянь, як поширення завідомо недостовірної інформації на замовлення представником засобу масової інформації та замовлення йому виготовлення інформаційного продукту неправдивого змісту;

10) на основі культурологічно-репресивного підходу запропоновано шляхи підвищення ефективності національної антикорупційної стратегії, які полягають у створенні координуючих і моніторингових органів, а також у забезпеченні реальної, а не формальної участі громадянського суспільства в протидії корупційній злочинності, зокрема за допомогою просвітницьких методів, що сприяють формуванню антикорупційної культури в суспільстві;

11) доведено, що назва Закону України «Про запобігання корупції» не відповідає його змісту, адже є констатацією заперечення існування корупційної злочинності в Україні. Виходячи з того, що корупція в Україні об’єктивно існує, а також семантичного тлумачення слів «запобігання» та «протидія» запропоновано при визначенні суспільних відносин, метою яких є мінімізація рівня корупційної злочинності, застосовувати термін «протидія», а не «запобігання»;

12) запропоновано доповнити статтю 1 Закону України «Про запобігання корупції» визначеннями термінів «протидія корупції» та «суб’єкти протидії корупції»;

13) запропоновано доповнити статтю 44 КК України частиною третьою, в якій передбачити, що звільнення від кримінальної відповідальності не застосовується у випадку вчинення суб’єктом кримінального правопорушення (злочину), яке містить ознаки корупції та корупційного правопорушення;



удосконалено:

14) обґрунтування недоцільності визначення у примітці до однієї статті КК України переліку корупційних злочинів, на основі чого запропоновано виключити примітку до ст. 45 КК України;

15) класифікація корупційних загроз у Законі України «Про основи національної безпеки України». Корупцію слід вважати загрозою національній безпеці України та порушенням прав і свобод людини не лише у сфері державної безпеки, але й в інших сферах, зазначених у цьому Законі;

дістали подальшого розвитку:

16) реконструкція підходів до вивчення феномена «корупція» в минулий період, а саме, виокремлено періоди, для яких характерне застосування таких методів: давніх часів – політичний, натуралістичний, філософський, початок XIX ст. – політологічний, правовий, середина XIX ст. – ревізіоністський, кінець XIX ст. – економічний, початок XX ст. – структурний, середина XX ст. – відбуваються ревізії розроблених раніше теорій і методів дослідження корупційної злочинності, які застосовуються вченими в сучасний період – історичний, економічний, соціально-натуралістичний, державно-управлінський, структурний, кібернетичний, синергетичний, феноменологічний, правовий, соціологічний;

17) уточнення понятійно-категорійного апарату у сфері дослідження протидії корупції: запропоновано кримінологічні визначення понять «корупційна злочинність»; «протидія корупційній злочинності»;

18) наукові положення культурологічно-репресивної концепції протидії злочинності, що становить систему організаційних, правових, а також соціально-культурних заходів, спрямованих на створення в суспільстві негативного ставлення до корупції шляхом формування у громадян високого рівня соціальної культури (політичної, економічної, правової, релігійної, наукової тощо). Доведено, що досягти мінімізації корупційної злочинності в Україні можна виключно в поєднанні законодавчих заходів, кримінального судочинства з просвітницькими методами, які мають підвищити соціальну культуру громадян;

19) конкретизація чинників поширення організованої корупційної злочинності в Україні в сучасний період, що становлять загрозу національній безпеці України (широкий перелік);

20) науковий підхід щодо застосування методів математичного моделювання до аналізу організованої корупційної злочинності. Зроблено висновок, що одним із механізмів протидії корупційній злочинності є застосування кібернетики, а саме: методів математичного моделювання, що недостатньо використовується в Україні, однак може сприяти глибшому розумінню найважливіших соціальних процесів, що відбуваються в українському суспільстві, зокрема, слугувати методом вирішення проблем протидії корупційній злочинності;

21) науковий погляд на можливості використання потенціалу громадянського суспільства України у протидії корупційній злочинності. Резерв впливу громадських організацій у протидії корупційним правопорушенням недостатньо використовується державою з ініціативи самої держави, яка має активніше залучати їх до формування державної політики у сфері протидії корупції;

22) науковий підхід до проблеми функціонування ЗМІ в умовах корупційного суспільства, яка полягає у використанні засобів масової інформації як політичного впливу влади, що призводить до підвищення криміналізації суспільства;

23) позиції кримінології щодо політичного змісту корупції. Доведено, що олігархізація політичної влади в Україні в сучасний період є однією із специфічних форм організованої корупційної злочинності. Специфіка олігархізації полягає в тому, що для неї характерна наявність еліти, яка бере на себе функцію керівництва масами в державі завдяки пасивності, недосконалості правової свідомості та культури громадян. Наявна проблема порушення законів етики і моралі з обох сторін – народу та олігархічного керівництва, унеможливлює розвиток демократії, що сприяє поширенню корупційної злочинності;

24) уявлення про корупцію «українського зразка», яке обумовлює, що для ефективної протидії їй слід розробити адекватну саме цьому типу корупції (а не корупції взагалі) технологію протидії. Виокремлена автором специфічна форма корупції для України – олігархічна, дає можливість сконцентрувати зусилля держави у протидії корупційній злочинності саме в цьому напрямі та застосувати саме ті механізми, які є найефективнішими;

25) концептуальні позиції щодо «люстрації» суддівського корпусу та доведено доцільність її використання як засобу протидії корупції. Для цілей «люстраційного» закону сформульовано поняття «порушення присяги» як учинення суб’єктом «люстрації» корупційних правопорушень, відповідальність за які передбачена КК України та КУпАП, порушення ним норм процесуального та матеріального права, морально-етичних засад, конвенційних документів Ради Європи щодо захисту прав людини і основоположних свобод тощо;

26) теза, що корупційна злочинність у галузі охорони здоров’я України є однією з найгостріших проблем українського суспільства, загрозою національній безпеці держави. На основі проведеного соціологічного дослідження підтверджено гіпотези дисертанта, що 1) корупція є системним і поширеним явищем у сфері медичного обслуговування населення України; 2) однією з причин корупційних зловживань у діяльності лікарів є недостатнє фінансування медичної галузі; 3) корупція у відомчих медичних закладах є нижчою, ніж в інших лікувальних установах; 4) низька якість наявного медичного обладнання в українських лікарнях є результатом використання корупційних схем особами, які мають доступ до закупівлі та розподілу медичної техніки; 5) висока ціна на лікарські засоби та розповсюдження великої кількості аптек є результатом корупційних правопорушень з метою наживи недобросовісних бізнесменів і вищого керівництва Міністерства охорони здоров’я України. Причини та умови, що породжують корупційну злочинність у сфері охорони здоров’я, класифіковано на: економічні, організаційно-управлінські, соціальні, морально-психологічні, правові.



Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес. Сформульовані в дисертаційному дослідженні теоретичні положення, пропозиції, рекомендації та висновки були використані:

– у практичній діяльності Ради національної безпеки і оборони України. Дисертант працювала членом робочих груп з питань аналізу чинного законодавства щодо виявлення системних вад, які сприяють вчиненню корупційних дій; з розробки проекту Положення про Національний антикорупційний комітет; з питань реформування судової системи в Україні; підготовки матеріалів до засідання Національного антикорупційного комітету з питання «Стан координації та взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції» (акт впровадження МНДЦ при РНБО України від 20 листопада 2012 р.);



– у науково-дослідній діяльності: при дослідженні наукових тем «Проблеми реалізації програми порогових країн фонду «Виклики нового тисячоліття» (зниження рівня корупції в державному секторі)» (2008 р.); «Запобігання і протидія організованій злочинності та корупції у сфері господарської діяльності» (2009 р.); «Проблеми запобігання та протидії корупції в правоохоронних та судових органах України» (2010 р.); «Детермінація організованої злочинності в Україні та визначення шляхів протидії» (2011 р.); при здійсненні наукового керівництва та за безпосередньої участі в науковому дослідженні «Корупція в Україні: стан і тенденції» (2012 р.); при підготовці наукових матеріалів «Аналіз правопорядку в Україні у 2005–2009 роках та першої половини 2010 року» Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України та Науково-дослідного інституту МВС України, «Злочинність та корупція в Україні за 2005–2010 роки в контексті проблем забезпечення національної безпеки» РНБО України (акт впровадження МНДЦ при РНБО України від 20 листопада 2012 р.);

– у законотворчій діяльності, спрямованій на протидію корупційній злочинності в Україні, при підготовці проектів нормативно-правових актів, законів України, наукових висновків до Апарату РНБО України, Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Верховної Ради України, Генеральної прокуратури України (акт впровадження МНДЦ при РНБО України від 29 листопада 2012 р.);

– практичній діяльності Служби інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського Національної академії наук України – дисертант є автором статей, оглядів, інформаційно-аналітичних матеріалів з тематики протидії корупції в Україні, опублікованих у спеціалізованих виданнях наукових підрозділів НБУВ, орієнтованих на задоволення інформаційних запитів членів Конституційної Асамблеї, органів державної влади, громадських організацій, наукових працівників та експертів (акт впровадження НБУВ НАН України від 12 лютого 2015 р.);

– навчальному процесі під час викладання в Інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України при навчанні державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження від 26 грудня 2013 р.; довідка про впровадження та апробацію результатів дисертаційного дослідження НАДУ від 4 грудня 2013 р. № 18-09/777).



Матеріали дисертації можуть бути використані під час підготовки підручників і навчальних посібників, підготовки та проведення лекцій, семінарських занять з курсу кримінології, в науково-дослідній роботі викладачів, студентів, ад’юнктів, курсантів та слухачів. Запропонована дисертантом концепція може бути використана для корегування Національної стратегії протидії корупції, а також внесення відповідних змін до законодавчих та інших нормативно-правових актів України з цього напрямку.

Особистий внесок здобувача. Положення, викладені в дисертації, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, не використовуються. Висновки та положення дисертації мають самостійний характер. В опублікованих у співавторстві наукових працях особистим внеском здобувача є власні теоретичні розробки, які полягають у формулюванні авторських понять «вимірювання рівня корупції» та «оцінювання корупції», визначенні ключових критеріїв оцінювання корупції; удосконалення контролю за дотриманням стандартів етики українською владою; виокремленні позитивного досвіду зарубіжних країн у боротьбі з корупцією; висновках щодо формального характеру нормативних актів щодо протидії корупції, їх неефективності; відсутності прогресу та якісних змін у законодавчому та інституційному забезпеченні реалізації національної антикорупційної політики; механізмів і тактики протиправної діяльності з участю посадових осіб митних органів; аналізі причин та умов, що сприяють вчиненню корупційних діянь в органах прокуратури України, пропозиціях щодо мінімізації корупції в цих органах; аналізі видів і класифікації корупційних схем, висновках з пропозиціями щодо використання механізму проведення реформ Польщі у галузі медицини для України.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені, зокрема, на: 1) міжнародних науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми протидії корупції» (Бєлгород, Росія, 14 жовтня 2010 р.); «Юридична наука України: історія, сучасність, майбутнє» (м. Донецьк, 18–19 жовтня 2013 р.); «Сучасний стан і перспективи розвитку держави і права» (м. Львів, 18–19 жовтня 2013 р.); «Теорія і практика сучасної юриспруденції» (м. Херсон, 13–14 грудня 2013 р.); «Правові реформи в пострадянських країнах: досягнення та проблеми» (м. Кишинів, Республіка Молдова, 28–29 березня 2014 р.); «Práva a slobody človeka a občana: mechanizmus ich implementácie a ochrany rôznych oblastiach práva» (м. Братислава, Словацька Республіка, 19–20 вересня 2014 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції «Поняття та категорії юридичної науки»; 2) IX звітній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності», присвяченій 10 річниці заснування Кіровоградського юридичного інституту ХНУВС (м. Кіровоград, 5–6 травня 2011 р.); 3) щорічній науково-практичній конференції «Правовий світогляд: людина і право» (м. Київ, 22 квітня 2014 р.); 4) міжнародному круглому столі «Моделі колективної безпеки: інформаційний вимір» (м. Київ, 27 квітня 2011 р.); 5) семінарі «Організація контролю та виконавської дисципліни в органах влади» (Інститут підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, 28–29 листопада 2013 р.; 6) засіданні робочої групи «Перспективи співробітництва України та ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки» (4 сесійне засідання, проект «Національний Конвент України щодо ЄС на тему «Актуальні питання реалізації антикорупційної політики в державах – членах ЄС та країнах Східного партнерства: досвід для України» (м. Київ, 7 грудня 2011 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в 51 публікації, в тому числі в 3 монографіях (1 – одноособова), 1 навчальному посібнику, 1 навчально-методичному матеріалі, 21 науковій статті у фахових виданнях України, 6 зарубіжних виданнях, 9 тезах доповідей на конференціях і семінарах, 10 працях, які додатково відображають наукові результати дисертації.

Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, розділів, які поділені на 21 підрозділ, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 479 сторінок, з них список використаних джерел (590 найменувань) на 66 сторінках, додатки – на 30 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь наукової розробки цієї тематики, сформульовано мету та завдання дослідження, його об’єкт та предмет, розкривається наукова новизна, практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо апробації результатів дисертації та кількість публікацій.

Розділ 1 «Теоретико-методологічна база дослідження проблеми протидії корупційній злочинності» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробки проблеми протидії корупційній злочинності» зазначено, що проблеми «корупції» у минулий період, це – проблеми непорушності інституту власності, які відображено у працях зазначених вчених і мислителів. Розглянуто дані вчених щодо розвитку «корупційної тематики» протягом усього періоду публікаційної Інтернет-активності. Першим вченим, робота якого з’явилася у всесвітній мережі та присвячена проблемі політичної корупції, є Дж. Г. Форд (1904 р.). Окремі аспекти протидії корупції в дореволюційний і радянський періоди розглядалися переважно в контексті боротьби з хабарництвом. Лише на початку 90-х років минулого століття відбувається формування законодавчої бази протидії корупції, що почасти пояснює обмеженість охоплення вченими проблем протидії корупційній злочинності.

Аналізуються наукові праці щодо проблем протидії корупційній злочинності таких вчених: П. П. Андрушка, В. В. Астаніна, А. І. Долгової, М. І. Камлика, О. М. Костенка, О. Г. Кулика, О. М. Литвинова, М. І. Мельника, А. А. Музики, Є. В. Невмержицького, Б. В. Романюка, А. В. Савченка, Є. Д. Скулиша, П. Л. Фріса, М. І. Хавронюка та інших. Критичному аналізу піддані позиції вчених щодо понятійно-термінологічного апарату досліджуваної проблеми; розробки стратегії протидії злочинності в сучасний період; реформування антикорупційного законодавства України; напрямів антикорупційної політики України в сучасних умовах; інституційного забезпечення корупції; вдосконалення національного кримінального законодавства у сфері протидії корупційній злочинності; проблем сучасної кримінально-правової політики у сфері боротьби зі злочинністю у світлі концепції реформування кримінальної юстиції.



У підрозділі 1.2 «Методологічні засади дослідження протидії корупційній злочинності» зазначено, що залежно від тієї ролі, що надавалася каральним і некаральним засобам, і уявлень про ці засоби існують такі концепції протидії злочинності, які можна умовно класифікувати на три групи: 1) каральні; 2) некаральні; 3) карально-некаральні.

Шляхом реконструкції підходів до вивчення феномена «корупція» в минулий період дисертантом виокремлено методи та періоди, для яких характерне застосування цих методів. Підкреслено, що нині вчені застосовують переважно правовий, соціологічний, державно-управлінський, економічний і політологічний підходи до аналізу корупції. Зазначено, що при дослідженні проблем корупційної злочинності, кримінологи віддають перевагу вивченню офіційної статистики, проте важливим є дослідження корупційної злочинності, яке ґрунтується на вивченні об’єктивної дійсності, безпосереднього спостереження. Корупційну злочинність як сукупність зв’язків і відносин у суспільстві кримінологи розглядають з різних позицій у межах науки про суспільство і людину. Обов’язковим при цьому є врахування результатів, отриманих в інших науках. Тож ефективним, з точки зору кримінології, є міждисциплінарний підхід, який враховує неоднозначність такого явища, як корупція. Автор доводить доцільність використання в роботі синергетичного, феноменологічного, компаративістського, математичного, історичного методів, методу експертних оцінок, системного аналізу, вивчення документів. Дисертант обґрунтовує, що аналітичну розвідку можна вважати інструментом такого спеціального методу, як вивчення документів при дослідженні проблеми протидії корупційній злочинності. Глобальна інформатизація суспільства робить актуальною ідею використання ЗМІ як джерела кримінологічної інформації про корупційну злочинність.

Автор, використовуючи комплекс сучасних методів дослідження корупції та корупційної злочинності, вважає доцільним виокремлення культурологічно-репресивного підходу як такого, що найбільше розкриває причини і дає можливість визначити адекватні заходи протидії корупції.


Розділ 2 «Концептуальні засади визначення сутності корупції та її ознаки» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Сутність і генеза понять «корупція» та «протидія корупції» зроблено висновок, що умовно до заходів «протидії» корупції, які проводилися державою у XV–XX століттях на території сучасної України, можна віднести правові, каральні, соціальні. Як випливає з аналізу наукових досліджень щодо корупції в зазначений період, термін «протидія» вченими не використовувався. Найбільш вживаними термінами, які відображали антикорупційні заходи, були «боротьба» та «викорінення». Масштаби і характер участі населення та громадян на різних історичних етапах відрізняються. Спираючись на фундаментальні положення кримінологічної теорії протидії корупції, обґрунтовано некоректність застосування вченими терміна «протидія» під час кримінологічних досліджень, які відображають інші суспільні відносини. Розглянуто зміст та визначено поняття «суб’єкти протидії корупції» для цілей Закону України «Про запобігання корупції». Аргументами на користь таких змін є те, що узагальнене поняття суб’єктів протидії корупції наводиться різними вченими країн СНД і в міжнародних документах щодо протидії корупції, а також виходячи з визначення «протидії корупції», що запропоновано автором у дисертації, та для його однозначного застосування усіма суб’єктами (і спеціальними, і загальними), які здійснюють протидію корупції. Діяльність спеціалізованих суб’єктів випливає з їх передбачених законом обов’язків або суспільних повноважень, закріплених в установчих документах. Загальними суб’єктами слід вважати усіх інших, діяльність яких спрямована на протидію корупційній злочинності.

Обґрунтовується необхідність внесення до Закону України «Про запобігання корупції» визначення терміна «протидія корупції». Враховуючи думки вчених і конвенційне закріплення термінів «протидія корупції» та «протидія корупційній злочинності», сформульовано їх авторські визначення.



У підрозділі 2.2 «Класифікація моделей еволюції та форм проявів корупції» для визначення шляхів мінімізації рівня корупційної злочинності в Україні автор уважає за потрібне визначитися з моделлю її розвитку в державі, для чого розглядає відомі моделі еволюції, характерні для певних країн світу. Зазначено, що моделі еволюції корупції характеризують сутність перетворення її форм за певний період. Аналіз характеру проявів корупції в різних державах дає підстави стверджувати, що сьогодні в Україні найбільш виразно спостерігається олігархічна модель, що підтверджують також результати дослідження, викладені в підрозділі 4.4 дисертації. Розглянувши види корупції, які застосовують дослідники, автор узагальнює, аналізує й уточнює класифікацію видів корупції. Характерним для України є стійкість проявів корупції на нижньому рівні державної влади та збільшення проявів корупції на вищому рівні державної влади. Загальна тенденція еволюції корупційних відносин в Україні в сучасний період – це поступове перетворення їх форм в олігархічну модель.

У підрозділі 2.3 «Сутність і поняття вимірювання та оцінювання рівня корупції» розглянуто підходи зарубіжних та вітчизняних фахівців і науковців до використання методик вимірювання рівня корупції, узагальнено індикатори вимірювання корупції, які застосовуються в різних державах, доведено необхідність їх класифікації та уніфікації в масштабі країни. При дослідженні рівня корупції слід розрізняти поняття її «вимірювання» та «оцінювання». Вимірювання корупції здійснюється за допомогою соціальних індикаторів або індексів (кількісний показник), а оцінювання слід розуміти як узагальнення результатів вимірювання та надання відповідної оцінки корупції, формулювання висновків тощо (якісний показник). Вимірювання рівня (характеристика) корупції здійснюється при оцінюванні: взаємовідносин між країнами; в окремо взятій країні; у кожній сфері соціального життя країни окремо. Автор класифікує, відповідно, глобальне, державне та локальне вимірювання. Ключовими критеріями оцінювання можна вважати: реальний стан корупції (поширеність); сприйняття корупції населенням; ефективність заходів протидії корупції. Для реалізації антикорупційної стратегії в Україні потрібно розробити національну систему вимірювання та оцінювання рівня корупції. Для цього запропоновано запровадити систему моніторингу корупції, яка б базувалася на загальних для усіх органів державної влади показниках та методиках дослідження.
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка