Навчальний посібник з розвитку фонетичних навичок Укладач: Мельник В. О. Вчитель англійської мови



Сторінка1/8
Дата конвертації26.12.2016
Розмір1,38 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8
Луцька спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 5

Луцької міської ради Волинської області


Роль постановки вимови на початковому етапі навчання

англійської мови
Навчальний посібник з розвитку фонетичних навичок
Укладач:

Мельник В.О.

Вчитель англійської мови

Луцьк – 2011
Укладач: Мельник В.О., вчитель англійської мови. Роль постановки вимови на початковому етапі навчання англійської мови

В даній роботі розглядається вивчення англійської вимови на початковому етапі навчання. Завданням даної роботи являється вивчення формування фонетичних навичок за допомогою вправ на засвоєння звукової постановки англійської мови.

Даний посібник містить правила та добірку цікавих вправ та ігор які допоможуть вчителям та батькам навчити дітей правильно вимовляти англійські звуки, познайомлять з фонетичною транскрипцією.

Посібник може стати у пригоді вчителям молодшої ланки, а також батькам , які зацікавлені допомогти своїм дітям.

Рецензент: Гончарова А.Є. – вчитель-методист

Луцької спеціалізованої школи № 5

Рекомендовано до друку методичною радою СЗШ № 5 м. Луцька, протокол № 3 від 03.02.2011 р.

Вступ

Навчання вимови в початковій школі – одне з основних завдань, оскільки на початковому етапі вивчення іноземної мови формувати основні механізми легше, ніж у майбутньому коригувати фонетичні помилки. Добре сформовані навички вимови мають велике значення не тільки в плані говоріння, але й розуміння мовлення, оскільки той, хто сприймає інформацію, спирається на вже відомі йому звукові образи.

Цей посібник допоможе закріпити навички вимови введених звуків, а також конкретизувати прийоми для ефективної роботи над створенням потрібної вимови. Він складається з трьох частин. В першій частині буде йти мова про значення вимови. В другій частині ви маєте можливість ознайомитись з основними шляхами навчання вимови. В третій частині ви розглянете запропонований корегуючий комплекс вправ для тренування вимови і розпізнавання англійських звуків.

Частина І

1. Значення навчання вимови


Чи треба приділяти багато уваги навчанню вимови у викладанні англійської мови? Ось питання, на яке вчителі відповідають по-різному. Дехто вважає, що треба добиватися відмінної вимови учнів, не миритися з жодним відхиленням від неї, і для цього треба, мовляв, не шкодувати часу на початку навчання.

Інші вважають, що учитель може не звертати серйозної уваги на цей бік навчання іноземної мови, бо у шкільних умовах не можна досягти значних успіхів на цій ділянці роботи через брак часу та велику кількість учнів у класах.

Для того щоб правильно вирішити поставлене питання, треба зрозуміти, в чому полягає значення роботи над вимовою. Насамперед треба відзначити, що правильна ритмомелодика, вимова звуків, звукосполучень є обов'язковою умовою функціонування мови як засобу спілкування. Кожному вчителеві відомо, що припущення таких помилок, як змішування довгих і коротких голосних звуків (що може здаватися неістотним при вивченні російської та української мов) або оглушення дзвінких приголосних у закінченнях слів приводить до цілковитої зміни значення слова. Наприклад:

rich [ritʃ] багатий — reach [ri:tʃ] досягати

bed [bed] ліжко — bet [bet] битися об заклад

Правильна вимова є важливою умовою чіткого запам’ятовування, засвоєння лексичного та граматичного матеріалу, а також розвитку навичок читання та письма.

Якщо учень не має ясного уявлення про звучання слова, в його свідомості не залишається чіткого, від диференційованого образу його, воно швидко забувається і змішується з іншими словами. Те ж саме можна сказати і щодо граматичних явищ. Для міцного засвоєння певної граматичної форми потрібно, щоб звуковий образ, в який вона втілюється, був чітко відмежований від інших граматичних форм.

Так, вивчаючи правило утворення Past Indefinite правильних дієслів, учень повинен запам'ятати, що цей час утворюється у всіх особах додаванням закінчення -(e)d до форми інфінітива і що це закінчення вимовляється по-різному [d, t, id], залежно від того, який звук передує закінченню. Якщо в учня зберігаються в пам'яті орфографічні та фонетичні образи таких дієслів, як asked [a:skt], played [pleid], received [ri'si:vd], related [ri'leitid], запам'ятання правил не викликає труднощів, бо, пригадавши приклади, учень легко відтворить теоретичне узагальнення. А коли вказані закінчення вимовляються без належної диференціації, порушується зв'язок між формулюванням та конкретними фактами, на які воно спирається, що не може не гальмувати засвоєння.

Очевидним є вплив особливостей вимовляння англійських слів на формування навичок читання та письма. Для розвитку техніки читання важливо, щоб графічні образи слів, окремі орфограми були зв'язані з відповідними звучаннями, а це можливо тоді, коли в учнів є чітке уявлення про звучання слова в цілому та окремих його частин. А якщо вони точно не знають, як вимовляти слово, засвоїти буквено-звукові зв'язки стає важким завданням. Аналогічні міркування приводять до висновку про неминучі труднощі в навчанні орфографії.


Частина ІІ

1. Основні шляхи навчання вимови


Навчання вимови передбачає такі основні способи: імітацію, ознайомлення з артикуляцією звуків., порівняння звуків англійської і рідної мови проте не слід гадати, що, опрацьовуючи певний звук, користуються тільки одним з цих способів; найчастіше вони поєднуються, що І забезпечує найкраще засвоєння фонетичного явища.

Конкретні прийоми для ефективної роботи над створенням потрібної вимови


1. Вчитель вимовляє нове слово, потім він послідовно вимовляє окремі звуки, що входять до складу цього слова. Учні роблять те саме. Сприймання вимови окремих звуків допомагає правильно вимовити слово.

2. Вчитель вимовляє слово і потім пропонує повторити його та розчленувати на окремі звуки.

Однією з важливих умов ефективної роботи над створенням, потрібного звукового образу є надання учням можливості промовляти слова, речення, які вимовляє вчитель до того, як вони будуть відтворювати їх під контролем вчителя. Учні завжди прагнуть негайно повторити те, що вони чують від учителя під час пояснень на уроці іноземної мови, що є проявом відомих психологічних закономірностей. Коли ми чуємо усну мову або читаємо, у нас виникають непомітні для самоспостереження рухи артикуляційних органів, без яких розуміння сприйнятого матеріалу неможливе. Для процесу оволодіння будь-якою новою дією характерно те, що коли ми спостерігаємо цю дію перед тим, як самостійно виконати її, у відповідних сферах нашої моторики виникають непомітні напруження і рухи.

Таким чином, почувши на уроці нове слово, речення, учень прагне відразу ж відтворити їх, що є необхідною умовою правильного сприймання та фіксації звукових образів. Проте для засвоєння нової мовної одиниці відтворення про себе не є достатнім. Учневі треба дати можливість вимовити її з чіткою фіксацією відповідних артикуляційних рухів. Треба також стежити за тим, щоб ніщо не гальмувало цей природний імпульс до відтворення матеріалу.

Слід відзначити, що традиційні шляхи роботи хибують саме в цьому відношенні. Коли вчитель вимовляє якусь нову мовну одиницю, він або примушує учнів одразу ж повторити її під своїм контролем або організує вправи на пізнавання цієї одиниці, причому репродукування її учнями відкладається до пізнішого етапу роботи. Якщо учень повторює слово або речення під контролем учителя, виникають фактори, що порушують нормальний хід процесу засвоєння. Природний імпульс до відтворення не знаходить тут своєї реалізації. Учень виконує завдання учителя і, звичайно, хвилюється, як учитель оцінить його вимову, а це в свою чергу викликає непотрібне напруження, хвилювання, і процес сприймання порушується.

При введенні нового мовного матеріалу ми рекомендуємо такі етапи: спочатку вчитель вимовляє нове слово, потім дає учням час, щоб вони повторили його кілька разів пошепки або напівголосно. Щоб допомогти учням, учитель в ході цієї роботи знову вимовляє це слово 1—2 рази. Лише після такого попереднього тренування вчитель організує дальші вправи на розпізнавання або відтворення нового слова.

Застосування цього прийому виявилося ефективним в практиці навчання іноземних мов.

Говорячи про використання імітативного відтворення для засвоєння особливостей вимови нових мовних одиниць, які подає вчитель, треба підкреслити важливість деяких прийомів роботи, які допомагають концентрувати увагу учнів на фонетичному аспекті мовного матеріалу. Пригадаємо, як іноді відбувається введення нового слова на початковому етапі навчання. Вчитель показує предмет або картинку і одночасно вимовляє слово, що означає цей предмет (слово, як правило, вводять у реченні). Вимовивши це слово кілька разів, учитель пропонує учням повторити його. При такій організації роботи учитель допускає одну методичну неточність, яка неминуче позначається на ході роботи. Одночасне демонстрування предмета і вимовляння слова, що його означає, призводить до розпорошення уваги, внаслідок чого звуковий образ відсувається на задній план і сприймання фонетичних особливостей слова гальмується, що в свою чергу не може не вплинути на якість дальшого репродукування. Щоправда, вчитель може потім окремо попрацювати над вимовою, щоб виправити хиби, але це вже буде додаткова робота, на яку потрібен час. Як відомо, первинне сприймання нового явища має дуже велике значення, і його треба організувати з максимальною точністю.

Якщо вчитель планує використати картину при подачі нового мовного матеріалу, він повинен заздалегідь ознайомитися з її змістом і передбачити можливу реакцію учнів. Якщо зображення на картині викликає велике зацікавлення, певну емоційну реакцію, треба зважити на це і не поспішати з подачею нового слова. Учнів треба підготувати до його сприймання.

Пояснимо цю думку на прикладі. Вчитель хоче, користуючись картинкою, ввести слово a cat. Передбачаючи емоційну реакцію дітей на зображення, він організує введення слова: показує картинку і після невеличкої паузи каже: What is this? Is it a pen? No, it isn't, Is it a book? No, it isn't. And what is it?, і після паузи: It is a cat.

Окремі деталі, звичайно, можуть змінюватись, але принципово важливим є те, що вчитель дав учням певний час на розглядання картинки. Звертаючись до учнів з різними запитаннями англійською мовою, він мав на меті викликати в учнів інтерес до зображеного на малюнку з тим, щоб вони самі запитали: "А як це зветься англійською мовою?" Внаслідок проведеної роботи учні повторили певну частину старого матеріалу і були психологічно підготовлені до сприймання вимови нового слова.

2 Артикуляція звуків

У навчанні вимови пояснення артикуляції в багатьох випадках є цінним доповненням до імітації. Говорячи про цей засіб навчання вимови, ми маємо на увазі не тільки словесний опис, а й демонстрування вчителем (наскільки це можливо при поясненні даного звука) роботи артикуляційних органів та використання схем, малюнків, які показують положення цих органів при вимовлянні пояснюваних звуків.

Опис артикуляції є дійовим засобом навчання при засвоєнні ряду приголосних звуків: [d], [t], [l], [n], [t], [и], [р], [ŋ] та деяких голосних: [а:] [ǝ]. У більшості зазначених випадків можна не тільки описати, але й показати роботу мовного апарата. Пояснення вимови цих звуків полегшується тим, що учні відчувають в процесі вимовляння положення язика і легко змінюють його. Гірше стоїть справа з голосними звуками. При вимовлянні значної кількості їх: [е], [i], [ǝ:], [ɔ:], [u], [u:] учнями важко відчути положення язика і характер пересування його. Щоправда, вони завжди можуть тримати під зоровим контролем рухи та положення губ, що має важливе значення для досягнення потрібного акустичного ефекту.

Для вироблення правильних артикуляційних навичок доцільно у першому півріччі 5-го класу працювати з дзеркальцями, але це матиме певний ефект лише тоді, коли клас добре усвідомив особливості предмета "іноземна мова" і звик до всього нового, що характеризує роботу над ним. Якщо така психологічна підготовка не завершена, організувати роботу з дзеркальцями важко, бо вони не стільки допоможуть у роботі, скільки відвертатимуть увагу учнів.

При правильній вимові звуків не потрібно вимагати від учнів уміння описувати артикуляцію їх. Лише в тому разі, коли учень сам не може вимовити якийсь звук або повторити його за вчителем, доцільно з'ясувати, чи учень усвідомлює, як вимовляється цей звук, яка його артикуляція, чим він відрізняється від схожого звука рідної мови. Аналогічні запитання в такій ситуації можна поставити і краще підготовленим учням для того, щоб слабкий учень почув пояснення від них. Це має педагогічне значення, оскільки стимулює роботу сильних учнів. Звичайно, пояснення артикуляції повинні бути спрощені, їх не треба переобтяжувати деталями, що не мають практичного значення, та науковою термінологією. Опис артикуляції треба по можливості супроводити конкретним показом її. Так, коли учень говорить про вимову звука [ж], він послідовно описує, як розкривається рот, яке положення займає язик у різних фазах вимовляння, і при цьому все показує.

Для усвідомлення та практичного засвоєння артикуляції в початкових класах корисно провести таку вправу. Вчитель пропонує учням приготуватися до вимовляння певного звука. Це означає, що учні повинні відтворити потрібний уклад артикуляційних органів, але поки що не вимовляти. Потім учитель контролює в міру можливості правильність зафіксованої артикуляції. Якщо потрібно, ставить запитання та дає відповідні пояснення і лише після цього дозволяє голосно вимовити звук. При цій вправі завдання відтворити належне положення органів мовлення тимчасово відокремлюється від відтворення звука, що допомагає зосередити увагу саме на артикуляційних моментах і уникнути можливих помилок у вимовлянні.

Знання особливостей вимови окремих звуків повинно доповнюватись усвідомленням характерних рис англійської вимови в цілому. Необхідно, щоб вже в 5-му класі міцно засвоїли, що: а) довгота та короткість голосних звуків має смислорозрізнювальне значення; б) кінцеві дзвінкі приголосні не оглушуються; в) приголосні звуки не пом'якшуються перед голосними [і:], [і], [е]; г) характерною артикуляцією передньоязичних приголосних є зближення кінчика язика з альвеолами; д) при вимовлянні голосних губи не випинаються вперед і менш округлюються, ніж в українській вимові.

Для цього можна практикувати такі запитання: Яка особливість англійської вимови проявляється при вимовлянні кінцевої приголосної слова bed? Яке положення язика при вимовлянні звука [d], які інші приголосні характеризуються такою артикуляцією? Яке правило порушив Н., вимовивши м'яко звук [t] у слові city? Обговорення таких запитань надає засвоєнню правил суто практичного характеру.

  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка