Основні комунікативні ознаки культури мовлення підготувала Губар Катерина План



Скачати 16,17 Kb.
Дата конвертації28.02.2017
Розмір16,17 Kb.

ОСНОВНІ КОМУНІКАТИВНІ ОЗНАКИ  КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ

Підготувала Губар Катерина

План

1.Основні ознаки культури ділового мовлення: а) змістовність; б) правильність і чистота; в) точність; г) логічність і послідовність; ґ) багатство (різноманітність); д) доречність (доцільність).

2. Помилки у логіці викладу. 

Основні ознаки культури ділового мовлення

Словосполучення “культура мови” (синонім - мовна культура) уживається в кількох значеннях.

По-перше, це розділ мовознавства, який досліджує мовні норми і комунікативні властивості мови з метою її вдосконалення.

По-друге, це володіння нормами усної та писемної літературної мови (правилами вимови, наголосу, слововживання, граматики, стилістики), а також уміння використовувати ви-ражальні засоби мови в різних умовах спілкування відповідно до його цілей і змісту. Предметом культури мови як галузі лінгвістичного знання є сукупність і система комунікативних якостей мови, до яких належать правильність, точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доречність. Розглянемо ці якості докладніше.

Правильність мовлення

ПРАВИЛЬНІСТЬ мовлення - це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як “ідеал” чи прийнятий зразок.

Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов’язковим є дотримання лексичних, граматичних та стилістичних норм.

Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного - орфографічних і пунктуаційних.

Точність

ТОЧНІСТЬ - це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту). Можна назвати кілька умов, які забезпечують точність мовлення. Це:

  • знання предмета мовлення;
  • знання мови, її системи, можливостей, володіння стилістичними ресурсами;
  • уміння узгодити знання предмета зі знанням мовної системи в конкретному акті комунікації.
  • Зазначимо також лінгвістичні засоби, що сприяють точності мовлення. По-перше, це правильне слововживання, вміння вибрати найбільш точний мовний варіант, зокрема потрібне слово із синонімічного ряду. По-друге, це чітке розмежування значень багатозначного слова. Точне слововживання передбачає також розмежування паронімії, тобто слів із близьким звучанням, але різним значенням, а також слів-омонімів, у тому числі міжмовних. Точність мовлення є важливою умовою результативності наукового й офіційно-ділового спілкування.

Логічність

ЛОГІЧНІСТЬ як якість мовлення тісно пов’язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Якщо точність мовлення пов’язана з лексичним рівнем, то логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні.

Основними умовами логічності є:

1) несуперечливість поєднання слів;

2) правильний порядок слів;

3) правильний зв’язок окремих висловлювань у тексті;

4) позначення переходів від однієї думки до іншої та ін.

Чистота

ЧИСТОТА мовлення - це вживання елементів, які відповідають літературній мові.

У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова.

До елементів, що засмічують мовлення, належить також так звані слова-паразити (ну, значить, ось, так би мовити, власне кажучи, взагалі, розумієш).

Порушує чистоту мовлення надмірне вживання запозичених слів. Яскравим прикладом засміченого мовлення є суржик.

Виразність

ВИРАЗНІСТЬ мовлення - це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вирази, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови. Виразності сприяють і синтаксичні засоби, наприклад, повтори, антитеза (протиставлення) та ін.

Виразність мови забезпечують:

1) самостійність мислення мовця;

2) небайдужість, інтерес автора до написаного і сказаного, а також до адресата висловлювання;

3) добре знання мови та її виражальних засобів;

4) знання особливостей функціональних стилів;

5) систематичне тренування мовних навичок, вироблення мовного чуття;

6) наявність у мові виражальних засобів.

Багатство

БАГАТСТВО мовлення - це використання мовцями великої кількості мовних одиниць - слів, словосполучень, речень. Існує прямий зв’язок між поняттями багатства і різноманітності мовлення, адже чим різноманітніше мовлення, тим воно багатше. Джерелами багатства мови можуть бути будь-які мовні елементи. Насамперед прийнято говорити про лексичне багатство мовлення, яке виявляється у тому, що мовець здатний уникати повторення слів, користуватися синонімічними ресурсами.  Для ясного і чіткого вираження думок дуже важливо мати достатній запас слів. Сьогоднішня доросла освічена людина застосовує 6-9 тис. слів, словниковий запас справжніх майстрів слова, як правило, значно багатший. Відомо, наприклад, що В. Шекспір використовував близько 15 тис. слів, М. Сервантес - близько 17 тис. слів, М.Гоголь — близько 10 тис. слів, О. Пушкін, Т. Шевченко, І. Франко - понад 20 тис. слів. До речі, одинадцятитомний словник української мови (1971-1980) нараховує понад 130 тис. слів, “Великий тлумачний словник сучасної української мови”, виданий 2001 р., містить понад 170 тис. слів, що свідчить про надзвичайно високий потенціал української лексики.

Доречність

ДОРЕЧНІСТЬ мовлення - це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування. Так, слова, що створюють специфіку офіційно-ділового стилю (канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, звичайна сфера використання термінів - науково-технічний, спеціальний текст, усна мова спеціаліста, неприпустимим є вживання емоційно-експресивної лексики у документі чи підручнику тощо. Висловлюючи думку, необхідно дбати про обґрунтоване використання мовного матеріалу.

2. Помилки у логіці викладу

ПРИЧИНИ ПОМИЛОК У ЛОГІЦІ ВИКЛАДУ:

1. Поєднання логічно несумісних слів (злюща баба-яга, а не злюща бабуся). 2. “Зайві” слова (плеоназми) (травень, а не травень місяць). 3. Заміна особової форми дієслова активного стану зворотним дієсловом (вибачте мені – вибачаюсь). 4. Неправильне чергування низки однорідних членів речення (письменники і поети). 5. Неправильне утворення аналітичних граматичних форм (найчастіше ступенів порівняння – самий найкрасивіший, більш виразніше). 6. Неправильна координація присудка із складеним підметом (дехто з нас знали). 7. Порушення порядку слів у реченні (Секретарка сиділа у приймальні, яку ми вперше бачили). 8. Вживання дієприслівникових зворотів на місці підрядних речень (Повернувшись у село, випускнику обіцяли роботу). 9. Неправильне використання сполучних засобів у складних реченнях

Отже, поняття “культура мови” містить чимало вимог, як-от: багатство словника, уміння говорити точно, уживаючи слова у властивому їм значенні, здатність говорити просто, доступно, логічно, не порушуючи змістових зв’язків між частинами висловлювання, вміле використання виражальних і зображувальних засобів, емоційність, вміння впливати на почуття, доречність, добирання засобів залежно від мети і сфери спілкування. Але, зрештою, усі ці комунікативні якості мовлення визначаються відповідністю до норм - лексичних, граматичних, стилістичних та ін.

Отже, поняття “культура мови” містить чимало вимог, як-от: багатство словника, уміння говорити точно, уживаючи слова у властивому їм значенні, здатність говорити просто, доступно, логічно, не порушуючи змістових зв’язків між частинами висловлювання, вміле використання виражальних і зображувальних засобів, емоційність, вміння впливати на почуття, доречність, добирання засобів залежно від мети і сфери спілкування. Але, зрештою, усі ці комунікативні якості мовлення визначаються відповідністю до норм - лексичних, граматичних, стилістичних та ін.



База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка