ÍÀÖ²ÎÍÀËÜÍÀ ÀÊÀÄÅÌ²ß ÓÏÐÀÂ˲ÍÍß Конспект книги



Сторінка1/2
Дата конвертації13.02.2017
Розмір0,52 Mb.
  1   2

ÍÀÖ²ÎÍÀËÜÍÀ ÀÊÀÄÅÌ²ß ÓÏÐÀÂ˲ÍÍß

Конспект книги


Гальчинский А.С. Ещенко П.С. Палкин Ю.И. Основи економічної теорії/ -М.: Высшая школа, 1995. -471c.

виконаний студентом НАУ

Лужиним В.
Київ, 1998
Автори: АС. Гальчинський (теми 4, 6, 8, 15—17, 25—31); П. С. Єщенко (2,3,5,7, 9—11, 14, 18); Ю. І. Палкін (теми 1, 12, 13, 19—24)

Редакція літератури з історії, права, економіки

Редактор В. В, Півень

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І.

Основи економічної теорії: Підручник.—К. : Вища шк., 1995.—471 с. : іл.

ІSВN 5-11-004551-8

У підручнику згідно з програмою курсу розкрито загальні основи роз­витку економіки, що грунтуються на багатоманітності форм власності на засоби виробництва. Основну увагу приділено товарному виробництву і ринку в економічному розвитку суспільства. Розкриття змісту ринкових відносин є провідною економічною доктриною курсу. Послідовно висвітлені теми, присвячені первинній ланці господарювання, національному господарству України в умовах формування змішаної економіки, розподілу життє­вих засобів, господарському механізму і сучасному світовому господарству.

Для підготовки молодших спеціалістів.

ВСТУП ДО КУРСУ

Тема 1. ПРЕДМЕТ і ОСОБЛИВОСТІ КУРСУ

1. Що вивчає курс “Основи економічної теорії”

Кожна наука має свій предмет вивчення. Серед них є такі, які розраховані на певне і навіть вузьке коло спеціалістів. Хоча такий предмет вивчення необхідний, але немає потреби поширювати його на значне .коло людей, тим більше на все населення.

Курс економічної теорії мають вивчати всі спеціалісти народ­ного господарства. Мова йде про вирішальну сферу життя лю­дей — виробництво матеріальних благ. Кожна людина щоденно споживає матеріальні блага. Вона мусить знати, які є форми і по­рядки привласнення життєвих благ, форми господарювання, як найбільш доцільно розподіляти працю, в яких. умовах вона дає ефективні результати і відповідну винагороду. Будь-яка людина кожного дня цікавиться цінами, причинами їхніх коливань, вона хоче знати про сутність грошей, закони їх обігу, способи боротьби а інфляцією.

Людина не може байдуже ставитись до рівня національної еко­номіки. Вона повинна знати, за яких умов і якими шляхами може успішно розвиватися суспільне виробництво, оскільки від цього залежить рівень життя населення.

Отже, спосіб виробництва — це один з найважливіших і найці­кавіших об'єктів пізнання для людини.

У кожному способі виробництва є дві сторони—продуктивні сили (сукупність засобів виробництва і люди, що приводять їх в дію) і виробничі відносини (сукупність економічних відносин, які виникають між людьми незалежно від їхньої свідомості та волі у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ).

Виробничі відносини становлять базис кожного суспільства. Оскільки існує базис (основа), то на ньому виникає відповідна надбудова, що складається з державних і громадських інститутів та установ, а також пануючих у суспільстві політичних, правових, релігійних та інших поглядів.

Виробничі відносини були предметом вивчення політичної економії. Термін “політична економія”

з'явився у результаті поєднан-

3

ня трьох давньогрецьких слів: “політейа” — суспільний устрій, “ойкос” — дім, господарство і “номос” — закон.



Автори не відрікаються від політичної економії. Ця наука має свій предмет вивчення і тому має право на існування. Більше того, це наука не для вузького кола спеціалістів, вона стосується всіх людей. Курс" основ економічної теорії — це по суті курс політичної економії, але в світлі нових економічних вимог. Предметом навчального курсу “Основи економічної теорії” е також виробничі відносини людей у тісному зв'язку з продуктивними силами і над­будовою економічного базису. Нова назва курсу покликана під-креслити зовсім іншу економічну доктрину і тим самим зробити акцент на перегляді ряду теоретичних положень політичної еконо­мії часів панування авторитарно-бюрократичної системи.

Отже, економічна теорія вивчає закономірності та фактори виробництва, розподілу, обміну і споживання в умовах ринкової економіки. Вона є методологічним фундаментом комплексу еконо­мічних наук: галузевих (економіка промисловості, транспорту, бу­дівництва, сільського господарства); функціональних (фінанси, кредит, маркетинг); міжгалузевих (економічна географія, демографія, статистика, теорія управління і регулювання). Новий курс ставить і виявляє нові проблеми для наукового пошуку. Крім того, зроблено наголос на єдності теорії й практики, усуненні схоластич­них схем, відірваних від життя.

Ще однією особливістю предмета курсу “Основи економічної теорії”, яка раніше в курсі політичної економії навіть не згадува­лась, є те, що в предмет курсу включено дослідження економічної поведінки людей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Ця особливість зближує курс з дис­ципліною “Економіка, яка вже давно вивчається в країнах з роз­виненою ринковою економікою.
Особливості курсу
Курс “Основи економічної теорії” мав ряд особливостей.

По-перше, він враховує економічні особливості України, яка здійснює перехід від адміністративне" командної системи до ринкової економіки. Розглядаються особли­вості завдань економічного розвитку країни, чинне економічне законодавство, особливості фінансової, банківської, податкової сис­тем тощо.

По-друге, якщо в курсі політичної економії існував пофазний підхід до вивчення теорії, де все, що стосувалось капіталізму, піддавалось остракізму, а все, що належало до соціалізму (державного, адміністративно-командного), оголошувалось “вищим Д досягненням економічної думки”, то в цьому курсі розглядається,!! змішана економіка, яка визнає багатоманітність форм власності на засоби виробництва. Вищим критерієм оцінки різних форм госпо—
4

дарювання стають не симпатії або належність до певної ідеології, а рівень ефективності виробництва, можливість економічного зма­гання різних систем, форм господарювання в умовах ринкових відносин і, безумовно, здатність їх забезпечити найвищий рівень життя населення.

По-третє, автори посібника виходять з того, Що сучасна ринкова економіка — це не синонім товарно-грошових відносин і не той ди­кий капіталізм, який у свій час був підданий справедливому кри­тичному аналізу К. Марксом.

Сучасна ринкова економіка має ряд нових рик ліквідовано без­контрольний монополізм, створено умови для розвитку вільної кон­куренції; виникла розвинена інфраструктура ринку; переважна більшість підприємців оволоділи маркетингом і менеджментом;

одержала розвиток теорія економічного зростання; значно посили­лась роль держави у регулюванні економічних процесів.

Безумовно, далеко не в усіх країнах ринкова економіка досягла високого рівня зрілості. У розв'язанні ринкових проблем в різних країнах є істотні відмінності. Однак в цілому ринкова економіка відповідає головному критерію — забезпечує високу ефективність виробництва.

У цьому курсі розглядається соціальне орієнтована ринкова економіка, яка втілює в собі "розвинений соціальний захист насе­лення, відчутні обмеження стихійного ринку, значні видатки дер­жави так званому неринковому сектору (фундаментальна наука, охорона здоров'я, освіта, культура, мистецтво), існування ринко­вих відносин при пануванні не окремих соціальних груп населен­ня, а громадянського суспільства, правової держави, яка представ­ляє економічні інтереси переважної частини населення.

По-четверте, виходячи з того, що Україна ще лише ступила на шлях ринкової економіки, в курсі розглядаються переважно пере­хідні форми ринкових відносин. Можна сказати, що у ряді випад­ків характеристика ринкових відносин подається за тезою: “Так має бути за нормальних умов ринку”.

По-п'яте, сьогодні вже існує ряд навчальних видань за відсут­ності єдиної програми курсу. Автори підручника пропонують струк­туру курсу, яка не повторює структуру вже існуючих підручників і посібників. Мета нової структури — охопити всі Центральні проб­леми ринкової економіки, дати логічний виклад .теорії й практики, що відповідає реальній дійсності.

Разом з тим автори не відмовляються від фундаментальних положень, які вже відомі економічній теорії. Наприклад, не можна погодитись з тим, що у багатьох посібниках зовсім не розглядаю­ться економічні закони. Економічна теорія без об'єктивних еконо­мічних законів — це вже не наука, а опис випадкових явищ, що мають значною мірою суб'єктивний характер. Разом з тим неприй-


5

нятний і поверховий, декларативний підхід до економічних зако­нів, який існував в недалекому минулому.

І нарешті, по-шосте, автори вбачають виховне значення курсу економічної теорії в новому економічному вихованні кадрів, А це означає необхідність формування економічного мислення, яке пов­ністю заперечує негативні риси адміністративно-командних мето­дів управління і спирається на глибоке знання економічних законів ринкової економіки. Сучасне економічне мислення—це не тільки усвідомлення основоположних принципів господарювання, розумін­ня сутності й головних напрямів економічного розвитку. Передусім це перетворення економічних знань на практичні дії, що забезпе­чують високий економічний ефект.

Курс економічної теорії, покликаний:

дати майбутнім спеціалістам знання загальних основ соціально-економічного прогресу;

розкрити зміст і роль товарного виробництва і ринку в еконо­мічному розвитку суспільства; показати, як має функціонувати на­ціональне господарство і основна його ланка — підприємство — в умовах ринкових відносин, в чому полягають сутність, форми і функції ринкового механізму;

ознайомити майбутніх спеціалістів а сучасним господарством, глобальними проблемами його розвитку.


2. Категорії і закони — стрижень економічної теорії

Сутність економічної теорії

Кожна наука спирається на свої специ­фічні поняття. Економічна теорія вико­ристовує поняття, в яких відображаються економічні ознаки пред­метів, явищ, процесів, що дають можливість відрізняти їх одне від одного. Серед понять центральне місце належить економічним категоріям. Отже, будь-яка економічна категорія є поняттям, але не завжди будь-яке поняття стає економічною категорією.

Економічні категорії відбивають виробничі (економічні) відно­сини. Проте в практиці господарювання існують поняття, пов'язані з економічною політикою, з надбудовними явищами. Вони також використовуються в економічній науці, але не є економічними категоріями за своєю сутністю.

Для з'ясування сутності економічної категорії слід враховува­ти такі вимоги:

економічні категорії мають відображати не природні властивості речей і предметів, а суспільні виробничі відносини як головний предмет економічної теорії;

категорії економічної теорії мають об'єктивний характер, че-


6

рез те що вони відбивають об'єктивну дійсність, відносини, що іс­нують поза нашою свідомістю;

значна частина категорій економічної теорії має історичний характер. Це означає, що вони відповідають певним історич­ним умовам і відображають різні ступені економічного життя люд­ства.

Економічна категорія як теоретична абстракція повинна мати певну структуру наукового опису: головна функція виробничих (економічних) відносин, які відокремлюються в певну якісно ви­значену категорію; основні специфічні ознаки категорії; форма і зміст категорії; місце категорії в системі суспільного відтворення.


Види економічних категорій

Економічні категорії неоднорідні за своїм значенням, часом: дії та роллю у системі відтворення. У зв'язку з цим об'єктивно існує можливість класифікації категорій за видами. Для цього слід визначити критерії групування.

Передусім треба розрізняти економічні категорії, властиві всім суспільно-економічним типам господарювання — загально-еконо­мічні категорії, й такі, що існують лише в межах цього типу гос­подарства (специфічні економічні категорії). Як правило, специ­фічні категорії — це форми існування виробничих відносин, поро­джених відповідною формою власності на засоби виробництва. На­приклад, господарювання, що грунтується на приватній власності, зумовлює одні категорії, а на колективній—зовсім інші.

За аналогією з економічними законами слід розрізняти й особ­ливі категорії, що існують у системі товарно-грошових відносин — товар, гроші, вартість тощо.

Класифікацію економічних категорій можна здійснити залеж­но від їхнього значення. Наприклад, категорії відносин власності зумовлюють головну визначеність, внутрішню сутність історично конкретного типу виробництва, його соціальний зміст і мають про­відне значення в системі економічних відносин.

Розглядаючи виробничі відносини у просторі, тобто у процесі руху продукту за фазами відтворення, виходимо на новий вид кла­сифікації економічних категорій: їх уже можна поділити на економічні категорії власне виробництва, розподілу, обміну і споживан­ня. Вирішальне значення у цьому групуванні категорій належить категоріям власне виробництва, які є визначальними для тих, які відображають зміст відносин інших фаз відтворення.


Субординація економічних категорій

Усі структурні елементи економічних категорій (всезагальні, специфічні, особли­ві) існують не ізольовано, а в тісному зв'язку і взаємозалежності. У зв'язку з цим значний інтерес мав вивчення субординації економічних категорій.

Як відомо, термін “субординація” походить від двох латинсь-
7

ких слів sub”—під, що означає розташування об'єкта під чим-небудь або навколо чого-небудь, і ordinatio” — приведення до по­рядку. В довідникових виданнях субординацію відносять або до системи службового підпорядкування, або до фізіологічних понять. Однак субординація може мати місце і в системі економічних ка­тегорій. Субординація тут означає, що всі структурні елементи економічних категорій (всезагальні, специфічні, особливі) існують не незалежно один від одного, а в тісному зв'язку і взаємоза­лежності, відображають єдність і взаємозв'язок виробничих від­носин.

У реальній дійсності відбувається досить складне переплетіння економічних категорій. Одна категорія може бути рисою або озна­кою, властивою іншій категорії. У свою чергу, ця категорія є скла­довою частиною для визначення іншої категорії. Тільки в еконо­мічному дослідженні можна уявити окреме існування цих еле­ментів.

Урахування взаємодії специфічних і загальноекономічних рис дає можливість розкрити справжній зміст соціально-економічної категорії. І пояснюється це тим, що специфічні та загально-еконо­мічні відносини не розділені якимось бар'єром. Вони постійно взає­модіють в межах певних виробничих відносин.

Чи можна економічні категорії розташувати в певну систему подібно до елементів відомої таблиці Менделєєва? Так, можна! І пояснюється це передусім тим, що об'єктивно така система існує. Вона зумовлена самим процесом виникнення І розвитку економіч­них відносин, їхніх структурних ланок, які в результаті теоретич­них абстракцій перетворюються на економічні категорії.

Будь-яке економічне дослідження розпочинають з аналізу емпі­рично заданого об'єкта. Спочатку Перед нами сукупність багатьох фактів, прикладів. Пізнаючи загальноекономічні категорії, викори­стовуючи загальнонаукові методи дослідження, виділяють елемен­ти родового поняття — визначають елементарні економічні катего­рії, такі як корисність взагалі, споживна вартість тощо. Сходжен­ня від абстрактного до конкретного як спосіб побудови системи економічних категорій дає можливість збагатити елементарні по­няття аж, до становлення елементарної вихідної економічної кате­горії.


Зміст економічних законів

Економічна теорія спирається на уза­гальнення досвіду, суспільної практики, що відображають об'єктивні суттєві еко­номічні зв'язки економічного життя; тобто економічні закони.

Економічні закони існують об'єктивно, тобто не залежать від волі, свідомості та намірів окремих людей, їхній об'єктивний характер не применшує ролі суб'єктивного фактора у розвитку еко­номіки, не приречує людину на пасивність в економічній діяльності.

8

Глибоке пізнання економічних законів дає змогу вести господар­ство на науковій основі, прискорювати темпи і підвищувати ефек­тивність суспільного виробництва.



Будь-який економічний закон насамперед відбиває причинно-наслідковий зв'язок процесів, що постійно повторюється. Отже, в цьому зв'язку один процес є причиною, інший — наслідком. Причинно-наслідковий зв'язок дає якісну характеристику закону, яка є визначальною у розкритті його змісту.

В економічному законі перехід від процесу-причини до процесу-наслідку треба розглядати як особливу форму руху, де один еконо­мічний процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом є об'єк­тивне економічне протиріччя.

У кожному такому .протиріччі є дві сторони (або протилежнос­ті). В об'єктивному протиріччі економічного закону однією його стороною є процес-причина. Вона є прогресивним фактором, а це, як правило,— результат певного економічного розвитку, економічна необхідність поступального розвитку суспільства. Другою стороною протиріччя економічного закону є економічний процес, що висту­пає як фактор, що протидіє процесу-причині. Він виникає як на­слідок розвитку продуктивних сил, кількісних змін у процесі ви­робництва.

Важливо зазначити, що саме по собі протиріччя економічного закону автоматично не розв'язується. Воно може бути подолане через суспільні дії людей. Подолання протиріччя за сприятливих умов завершує перехід до процесу-наслідку, який виявляється у різних формах.

Отже, форми вияву закону — це результат дії причинно-наслідкового зв'язку економічного закону. Це те, що можна спостерігати на поверхні розвитку економічних явищ.

Форми вияву економічного закону впливають на економічні про­цеси, на розвиток економіки. І цей вплив неминуче призводить до різних соціально-економічних наслідків, що залежать від умов дії закону. Оптимальні умови функціонування зумовлюють раціональні форми вияву економічного закону. Проте економічний закон може реалізуватися в умовах, що відхиляються від нормальних. Тоді виникають форми вияву закону, що призводять до негативних соціально-економічних наслідків.

Зміст економічного закону містить його кількісне вираження, або, іншими словами, математичну модель закону. Економічні зако­ни математично виявляються у різних формах функціональної за­лежності. Визначення кількісного вираження економічного закону має дуже важливе значення. Воно дає можливість наочно побачити, як розвиваються економічні процеси, своєчасно виявити недоліки і прийняти відповідні заходи щодо усунення їх.
9


Пізнання економічних законів

Процес пізнання економічних законів — це відкриття певного економічного закону, виявлення механізму його дії. Існує два види пізнання економічних законів: через виявлення нових за­конів і через поглиблення розкриття змісту, механізму дії та взає­модії законів.

Науковий шлях пізнання економічних законів включає кілька ступенів.

На першому ступені пізнання економічні закони слід розгляда­ти як закони об'єктивно існуючого реального життя суспільства, виробничих відносин. На цьому ступені пізнання з багатьох тисяч економічних зв'язків виявляють істотні, що мають стійкий ха­рактер.

Другий ступінь пізнання економічних законів спирається на перший і реалізується у процесі наукової діяльності людей. На цьому ступені пізнання відбувається теоретичне відображення ре­ально існуючих об'єктивних законів. Це відображення може бути більш або менш повним і дістає вираження в законах науки (зако­нах політичної економії). Отже, економічний закон, що діє в систе­мі виробничих відносин, треба відрізняти від закону науки. Остан­ній є економічною категорією (більш складною порівняно з звичайними категоріями). Ця відмінність нагадує відмінність між лю­диною та відображенням її у дзеркалі. Як це відображення зале­жить від якості дзеркала, так і закон науки залежить від якості наукових досліджень.

Третій ступінь пізнання економічних законів полягає в апроба­ції законів науки в дії, виявленні того, що себе виправдало і дало позитивні результати, і того, що не витримало перевірки часом. Через вивчення практики господарювання роблять певні висновки і узагальнення, потім вносять доповнення і зміни в наукові визна­чення і опис економічних законів. Поряд з цим удосконалюється і механізм використання їх.


Використання економічних законів

Механізм використання економічних за­конів включає комплекс заходів, спрямо­ваних на подолання економічних супереч­ностей, розробку форм, принципів і методів використання економіч­них законів з метою ефективного ведення господарства. Цей меха­нізм включає дії державних органів, які розробляють на основі економічних законів правила господарювання, діяльності різних ринкових структур (бірж тощо), підприємців, фірм як основних ланок господарства.

Визначають три рівні використання економічних законів: політико-економічний, безпосередньо управлінський і практичний. Усі вони у широкому розумінні належать до системи управління гос­подарством.

10

Політична економія як ядро економічної теорії покликана да­вати наукове пояснення вимог діючих економічних законів, тобто доводити їх до підприємців, управлінських і господарських струк­тур у вигляді законів політичної економії. За результатами науко­вого аналізу взаємодії останніх і з урахуванням досягнутого рівня продуктивних сил, поєднання економічних інтересів створюється науково обгрунтована концепція розвитку економіки. Це і стано­вить зміст політично-економічної форми використання економічних законів. На сучасному етапі для України провідною концепцією є перехід до ринкових відносин.



Безпосередньо управлінський рівень використання економічних законів є компетенцією органів державної влади, які на основі законів політичної економії, провідної теоретичної концепції визна­чають методи, форми і засоби господарювання, розробляють дер­жавні закони (це передусім Закони Верховної Ради України), пра­вові положення та інші економічні документи, які мають дирек­тивний характер, визначають і затверджують економічні показ­ники.

І нарешті, третій рівень—використання економічних законів у практиці господарювання, у процесі функціонування основної лан­ки народного господарства—фірм, підприємств, усіх організацій; певною мірою пов'язаних з виробництвом. Розпочинається по суті суспільна діяльність людей, що грунтується на економічних рішен­нях і використанні економічних важелів.

Безумовно, підприємці не можуть будувати свою діяльність тільки на рішеннях державних органів. Останні розробляють лише правові засади господарської діяльності, так звані єдині правила. Підприємці мають певну самостійність і свободу вибору, яка засно­вана на знанні та використанні економічних законів. Розширюється самостійність не тільки приватних, колективних, а й державних підприємств. З багатьох питань господарювання підприємства не повинні чекати команди зверху, а діяти згідно з вимогами еконо­мічних законів.

Механізм використання економічних законів пов'язаний тільки з пізнаними економічними процесами. І оскільки процес пізнання не завжди адекватно відображає об'єктивну дійсність, а форми і методи використання законів є продуктом вольової діяльності лю­дей, механізм використання законів може включати елементи, що не відповідають об'єктивній дійсності.

У реальному житті дія економічних законів більшою чи мен­шою мірою збігається з свідомим використанням їх, адже закони не можуть діяти без участі людини. Однак сам процес використан­ня економічних законів може набувати різних форм. В одному ви­падку люди заздалегідь передбачають, прогнозують певні процеси і свідомо здійснюють певні дії. Це, як правило, свідоме, наукове

11

використання економічних законів. Проте буває і так, що супереч­ності, які виникають у реальному економічному житті, своєчасно не помічаються, і лише тоді, коли виявляються негативні явища, починають вживатися заходи щодо усунення їх. Це також вико­ристання економічного закону, але з елементами стихійності у розвитку економіки.



3. Методологія курсу

Сутність методології

Кожна наука спирається на сукупність методів дослідження, тобто має свою ме­тодологію. Для того щоб одержати нові знання, треба свідомо за­стосовувати науково обгрунтовані методи. Це важлива умова роз­витку всіх наук, у тому числі економічної теорії.

Не так давно всезагальним методом наукового пізнання для всіх наук—природничих і суспільних—був метод матеріалістич­ної діалектики, сутність якого полягає в пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому загальному зв'язку, і взаємозалежності, в ста­ні безперервного розвитку, коли накопичення кількісних змін при­зводить до зміни якісного стану. Джерелом розвитку е єдність і боротьба протилежностей. Необхідність використання методу мате­ріалістичної діалектики не втрачає сили і сьогодні. Проте слід ураховувати, що метод матеріалістичної діалектики не вичерпує змісту методології економічної теорії. Виникає необхідність вико­ристання загальнонаукових методів дослідження, які будуть роз­глянуті у подальшому викладі.

Досвід показує, що треба враховувати такі особливості сучас­ної багатогранної методології економічної теорії.

1. Це насамперед цільова спрямованість методології. Вона оз­начає підпорядкування всіх досліджень задоволенню потреб люди­ни, забезпеченню соціальної справедливості в умовах соціальне орієнтованої економіки та існування громадянського суспільства.

2. У процесі дослідження цільова спрямованість методології до­сягається за допомогою відповідних засобів її забезпечення через визначення провідного орієнтира. І таким орієнтиром господарю­вання мають бути зростання виробництва при мінімальних витра­тах живої та уречевленої праці на одиницю продукції, досягнення високих кінцевих господарських результатів.

3. Перетворення методології на способи докорінних перетворень і практичних дій засноване на свідомому використанні економічних законів у сфері господарської діяльності.

4. У структурі методології розширюється застосування еконо­мічних експериментів і наукового прогнозування.

5. Методологія передбачає творчий підхід до дослідження, усу-

12

нення канонізації окремих поглядів, допущення плюралізму ду­мок, боротьбу проти догматизму.



6. Методологія має враховувати поєднання державного управ­ління з саморозвитком підприємств, з наданням переваг економіч­ним методам управління.

7. Методологія спирається на єдність політичного і господарсь­кого підходів до розв'язання економічних завдань.


Розвиток економічної на основі загальнонаукових методів дослідження

У економічній теорії надзвичайно важливе значення має метод наукової абстракції як метод поглибленого пізнання дійсності, заснований на очищенні інфор­мативного матеріалу від випадкового, неістотного і виділення в ньому стійкого, типового. Результатами застосування методу наукової абстракції, його продуктом є теоре­тичні абстракції, наукові поняття, категорії, економічні закони.

Важлива роль у розвитку економічної теорії належить систем­ному підходу. Ринкова економіка являє собою певну цілісність, в якій виявляється взаємозв'язок елементів, компонентів, що входять до її складу. При цьому цілісність визначається не тільки складом властивих їй елементів, а й різними зв'язками між ними.

Системний підхід у економічній теорії означає вивчення внут­рішніх структурно-функціональних, причинно-наслідкових, ієрар­хічних, прямих і зворотних зв'язків. Саме пізнання цих зв'язків дає змогу виявити складні процеси розвитку виробничих відносин, з'ясувати природу багатьох економічних процесів і явищ.

У економічних дослідженнях широко використовують метод аналізу і синтезу. Аналіз являє собою процес розумового або фак­тичного розкладання цілого на складові частини, а синтез—поєд­нання різних елементів, сторін предмета в єдине ціле.

Аналіз дає можливість вивчити окремі сторони об'єкта, зроби­ти ряд наукових абстракцій, виявити певні поняття. Подальше по­єднання їх призводить до виявлення більш глибокої сутності ці­лого.

Системний підхід неможливий без органічної єдності аналізу і синтезу.

Однією з важливих проблем методології економічної теорії є поєднання кількісного і якісного аналізу. Його використання дає теоретичне підґрунтя для визначення нового підходу до темпів і пропорцій розвитку господарства, постановки конкретних практич­них завдань розвитку економіки.

Поєднання кількісного і якісного аналізу здійснюється за допо­могою математичних і статистйчних методів.

Принцип єдності якісного і кількісного аналізу .передбачає чіт­ке виявлення якісної визначеності процесу і виділення тих сторін, елементів, які піддаються кількісному виміру; вивчення динаміки



13

процесу; виявлення факторів, що впливають на зв'язки елементів у цій системі.

Розвиток економічної теорії пов'язаний з сходженням від аб­страктного до конкретного. Цей процес є рухом від простіших форм безпосереднього буття системи до її сутності; діалектичне розгортання сутності в багатоманітність форм ЇЇ руху і зовнішньо­го вияву; генетичний процес формування економічної системи.

У економічних дослідженнях широко використовують метод ло­гічного та історичного підходу. Логічний метод тісно пов'язаний з історичним методом тим, що він звільняє оцінку .історичного роз­витку від випадковостей, зигзагів, які не є властивими цьому про­цесові. Як правило, логічний метод дослідження прийнятний для розгляду більш зрілих економічних відносин. При цьому логічний аналіз не обмежується чисто абстрактним викладом. Одержані ви­сновки зіставляють з фактами, конкретною економічною дійсністю,

Для визначення схожості та відмінності господарських явищ використовують метод порівнянь.

Необхідність порівняння як загальнонаукового методу зумовле­на тим, що в економічному житті ніщо не може бути оцінено само по собі. Будь-яке явище пізнається у порівнянні. Для того щоб пі­знати невідоме, оцінювати його, потрібний критерій, яким, як пра­вило, є вже відоме, раніше пізнане.

Способи порівнянь різноманітні: порівняння ознак, властивос­тей, статистичних величин, економічних категорій, дії економічних законів у різних умовах тощо. .

Широко застосовують в економічних дослідженнях і такі загальнонаукові методи, як індукція і дедукція.

Індукція являє собою рух думки від одиничного до всезагального, від знання меншого ступеня спільності до знання більшого її ступеня.

Дедукція — рух думки від всезагального до одиничного. З цих визначень бачимо, що теоретичним грунтом для виникнення та іс­нування індукції й дедукції є діалектичний зв'язок одиничного, особливого і всезагального.

Метод аналогії означає перенесення властивості (сукупності властивостей) одного явища на інше. Зрозуміло, заздалегідь ма­ють бути визначені ще й інші схожі ознаки, які дають можливість застосувати аналогію, встановити необхідні зв'язки і відхилення між ознаками явищ, що існують у реальній дійсності. У певному значенні аналогія є різновидом порівняння, оскільки вона спрямо­вана на вивчення схожості та відмінності явищ.

У багатьох випадках висновки за аналогією не можуть бути доказом, але вони мають силу припущення і дають підстави для висунення гіпотез.


14

Гіпотеза — це науково обгрунтоване припущення про можли­ві зв'язки, відносини, причини явищ.

Економічні дослідження, як правило, здійснюються не наздогад, а цілеспрямовано, виходячи переважно з потреб практики. Якщо зміст явища, яке вивчається, невідомий, а фактів для з'ясування немає або недостатньо, дослідник змушений обмежитися припу­щеннями. Однак це ще не наукова гіпотеза, а лише певний ступінь на шляху до неї.

Для постановки гіпотези мають бути достовірні факти. Проте обсяг і рівень цих фактів ще не дозволяють перетворити теоретич­не припущення на повноцінну теорію. Тому висновок про можливі гіпотетичні зв'язки, причини ще не набуває повної достовірності. Вона потребує достатніх доказів, практичних підтверджень.

Важливість гіпотези полягає в тому, що вена є засобом розв'я­зання суперечностей між новими фактами і теоретичними погляда­ми, які вже застаріли.

Використання гіпотези має важливе значення для розвитку еко­номічної теорії. Гіпотеза ставить проблеми, які сприяють більш ефективному веденню наукових пошуків. Вона дає можливість пе­ревірити всі можливі шляхи дослідження і обрати найбільш правильні та науково обгрунтовані.

Важлива роль належить експерименту, в якому особливе місце відводиться економічним реформам, що здійснюються на перелом­них етапах економічного розвитку, в період криз стабілізації еко­номіки. Це вимагає ретельної підготовки, розрахунку, обгрунту­вання.

Тут наведено стислий виклад методології основ економічної тео­рії. Той, хто буде серйозно займатися економічними дослідження­ми, змушений буде більш глибоко вивчати всі загальнонаукові ме­тоди, які дають можливість поглиблювати розвиток економічної теорії, робити наукові висновки, необхідні для розв'язання прак­тичних завдань.


4. Єдність економічної теорії І господарської практики

Як розуміти єдність теорії і практики

Авторитет економічної теорії повністю за­лежить від її органічного зв'язку з гос­подарською практикою. Необхідність цьо­го зв'язку визнають усі прогресивні економісти. Сьогодні питання полягає не в тому, чи потрібний такий зв'язок, а в тому, який він — формальний чи реальний.

На жаль, в минулому домінував формальний, а не реальний зв'язок, який до цього часу повністю ще не усунено. Формалізм виявлявся і досі виявляється в безсистемній апеляції теорії до

15

явищ господарської практики. Часто висуваються заздалегідь “мертві” або приречені на невдачу схеми і рішення без урахуван­ня послідовності здійснення теоретичних висновків. Факти, явища при такому підході не вивчаються і не узагальнюються, а підбира­ються для ілюстрації апріорних постулатів. Вираз “єдність теорії й практики” зовсім не означає, що між ними немає відмінностей. Вони є і досить істотні.



Практика взагалі й господарська особливо втілює у собі всю багатоманітність життєвих процесів. У ній присутнє об'єктивне і суб'єктивне, закономірне і випадкове, нове і старе, що відмирає.

Не всяка економічна теорія перебуває у єдності з практикою. Є чимало випадків, коли за теорію видаються суб'єктивні погляди людей, наділених-великою владою (наприклад, в умовах тоталіта­ризму думка “вождя” вважалась єдино вірною). Така “теорія” нав'язується суспільству силою, наносить значну шкоду розвитку економіки. Згадаємо хоча 6 те, що у нас в недалекому минулому єдиною прогресивною формою власності вважалась державна, а приватна взагалі заперечувалась.

Для забезпечення справжньої, а не уявної єдності теорії й прак­тики, до науки висувається система вимог, а саме:

наука мусить іти попереду практики. Тільки в цьому випадку вона відповідає образному порівнянню—бути компасом для гос­подарювання. Проте слід правильно розуміти суть цього випере­дження. В одному випадку воно буде “забіганням вперед”, коли наукові рекомендації не враховують об'єктивних умов, що скла­лись, носять волюнтаристський, авантюристичний характер. У дру­гому випадку наука дає наукові прогнози на майбутнє, які дають змогу формулювати завдання економічної політики держави, за­побігати небажаним економічним ексцесам, обирати найоптимальніший напрям розвитку економіки;

теорія не. повинна зводитись до простого фіксування практики. Вона має втілювати лише типове, найістотніше з групи явищ, що досліджуються, розкривати сутність і тенденції їхнього розвитку. Теорію цікавлять факти не самі по собі, ті, що лежать на по­верхні господарського життя, а їхня соціально-економічна приро­да, об'єктивна зумовленість І тенденції розвитку;

на кожному історичному етапі розвитку суспільства в теорії формується провідна концепція. Вона відповідає найсуттєвішим по­требам економічного прогресу, підпорядковує собі всі теоретичні напрями; .

теорія не повинна маскувати господарські суперечності, прорахунки, недоліки;

важливе значення у теорії має вибір науково обгрунтованих напрямів розвитку економіки. Вони мають грунтуватися на провідній концепції, сприяти прогресу суспільства;

16

реальні науково обгрунтовані висновки економічної теорії по­винні використовувати інші економічні дисципліни, особливо галу­зеві. На жаль, наша практика в минулому потерпала від того, що галузеві економічні науки досить консервативно сприймали багатонових висновків економічної теорії;



економічна теорія набуває гласності, коли побудована на пра­вильних критеріях розвитку економіки. Тільки в цьому випадку можливі розробка науково обгрунтованих показників, правильна оцінка практичних результатів розвитку господарства;

теорія має спиратися на критичний аналіз певних сторін гос­подарської практики. Стан такої критики є одним з критеріїв пі­знання реальної дійсності. Безперечно, мова йде про конструктив­ну .критику, яка заперечує (критикує) старе утвердженням нового, прогресивного;

прогресивність теорії, чутливість її змін у практиці обов'язко­во передбачають існування плюралізму поглядів, змагання думок. Однак плюралізм не заперечує дисципліни у прийнятті економіч­них рішень та виконанні їх. Іншими словами, з актуальної та кон­кретної проблеми, що потребує нагального вирішення, не повинно бути нескінченної дискусії. Проблема має бути своєчасно виріше­на згідно з прийнятим рішенням, яке втілює в собі наукові, ефек­тивні, обгрунтовані, прогресивні підходи. У виробленні теоретич­них висновків і практичних рекомендацій треба вміло поєднувати демократизм і централізм.
Суспільна прогресивна практика —джерело і критерій істини

У економічному житті важливе значення має перевірка істинності того чи іншого твердження, того чи іншого теоретичного погляду. Без такої перевірки не виклю­чені суб'єктивізм і волюнтаризм в економічній політиці, що спри­чиняє значні втрати. І, мабуть, найнебезпечніше те, що з'являється терпимість, благодушність до безплідних теоретичних висновків тих, хто відповідає за впровадження науки у практику господарю­вання.

Однак як перевірити істинність або хибність теоретичної побу­дови? Поверхові висновки містять у собі небезпеку серйозних по­милок. Треба виробити науковий критерій істини. І таким крите­рієм істини є суспільна практика.

Слово “суспільна” означає практику не в окремих випадках, а в масштабі широких суспільних дій людей. Наукові теорії оста­точно перевіряються на практиці. Якщо теорія успішно використо­вується на практиці й дає позитивний наслідок, вона є істинною.



Прогресивність суспільної практики вимагає розробки факторів економічного зростання, врахування саме тих теоретичних поло­жень, висновків, які на цьому етапі розвитку суспільства переві­ряються
17

Справа в тому, що у практичній діяльності можуть бути такі випадки, коли явного погіршення в економіці не відбулось. Певні неістотні моменти виявились трохи краще. І це є для декого під­ставою для проголошення теоретичної концепції, що перевіряється, істинною, хоча насправді цей висновок нічим не обгрунтований.

Відомо, що динаміку виробництва характеризують темпи еко­номічного зростання (приросту). За стійкістю, рівнем і якісним наповненням їх можна надійно оцінювати економічне здоров'я суспільства, прогресивність практики, правомірність застосування тих чи інших теоретичних висновків.

Сьогодні відбуваються серйозні зміни в оцінці самої практики як критерія істини. Неприйнятними стають підходи, згідно з якими досить було досягти будь-яких поліпшень у кількісних показниках.

Збільшення кількісних показників не є самоціллю. Розвиток економіки має бути спрямований на більш повне з вдоволення су­спільних і особистих потреб. Наприклад, важливо не тільки ви­ростити великий урожай, а й запобігти втратам, зберегти його. Мо­ва йде про економне використання електроенергії, палива, інших ресурсів. У легкій промисловості потрібний не “вал”, не сам по собі обсяг виробництва, а такий набір виробів, який задоволь­няв би реальний попит людей.

Сучасна оцінка суспільної практики повинна особливо врахову­вати процес соціально-економічного розвитку в реальних показни­ках. Показники стають сьогодні дійовими інструментами формуван­ня економічної політики, контролю за її реалізацією.

Проте показники тільки тоді достовірно відбивають суспільну практику, коли вони досить точно характеризують динаміку зро­стання, добробуту суспільства.

Можна досягти певного рівня показників, що оцінюють добро­бут населення (припустимо, зростання заробітної плати, збільшен­ня обсягу житлового будівництва). Однак важливо враховувати, завдяки яким факторам досягнуто прогресу. Одна справа, коли це відбулось на основі самоокупності національної економіки і зов­сім інша — коли за рахунок збільшення зовнішньої заборгованості.

Сьогодні кардинально змінюються підходи до оцінки суспільної практики. Змінюються і способи перевірки теоретичних концепцій. Практика не повинна зводитись до зростання виробництва заради виробництва. Результати розвитку господарства мають насампе­ред забезпечувати задоволення соціальних потреб суспільства в цілому і кожного його члена зокрема. При цьому рівень задоволен­ня їх має відбивати прогресивну динаміку і структуру та порівню­ватися з найвищими показниками світової практики.

Важливим аспектом суспільної практики є збереження навко­лишнього середовища, природних умов життєдіяльності людини. Чистота повітря і водних басейнів, наявність лісів і зелених на-

18

саджень—це самостійний і досить важливий фактор оцінки прогресивності суспільної практики.



Суспільна практика не пасивна відносно теорії. Саме вона наочно показує необґрунтованість теоретичних висновків, їхню не­спроможність. А це дає змогу переглядати теоретичні положення, проводити нові дослідження, спрямовані на вдосконалення теорії.

  1   2


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка