Партизанський рух на території України у часи Другої світової війни



Скачати 15,86 Kb.
Дата конвертації30.03.2017
Розмір15,86 Kb.
  • Партизанський рух на території України у часи Другої світової війни.
  • Радя́нський партиза́нський рух — партизанський рух проти німецьких окупантів та їх союзників на теренах України у 1941—1944 роках, підпорядкований органам ВКП(б) та її бойовому загону — НКВС. Загальна чисельність бійців радянського партизанського руху на території України складала в 1941—1943 роках — від 5 до 30 тисяч бійців, в 1944 році — від 30 до 50 тисяч бійців.
  • За загальним визнанням, Велика Вітчизняна війна по праву називається всенародною.
  • Безумовним підтвердженням цього є широкий розмах партизанського руху та героїзм патріотів-підпільників, які зробили свій неоціненний внесок у перемогу над фашизмом.
  • Впродовж перших днів війни фашистам вдалося захопити значні території Радянського Союзу. На окупованих землях ворог будував системи всебічного матеріально-технічного забезпечення своїх військ, намагався широко та якісно використати захоплену радянську інфраструктуру та примусити населення до покірної рабської праці.
  • Водночас з перших днів окупації гостро постало питання протидії намірам фашистського керівництва. Найбільш повно питанням дезорганізації тилу ворожих військ мав відповідати широкомасштабний партизанський рух.
  • Слід зазначити, що перед Великою Вітчизняною війною, розглядаючи імовірність окупації противником частини території СРСР, радянським керівництвом вживався комплекс заходів із завчасної підготовки партизанського руху. Зокрема, облаштовувались схованки зі зброєю, боєприпасами, продовольством та матеріально-технічними засобами, а також готувались кадри для партизанських формувань.
  • Проте напередодні війни було прийнято помилкове рішення про відмову від завчасної підготовки партизанського руху. Таким чином, на значній території, що була захоплена в результаті стрімкого просування фашистських військ на схід, формування партизанських загонів треба було починати з початку.
  • Зародження партизанського руху припадає на літо 1941 року. За вказівкою командування Червоної Армії та керівництва партійних органів, після відступу радянських військ на окупованих територіях залишався актив (як правило, з числа керівників партійних та адміністративних установ) для розгортання партизанської боротьби.
  • Проте практичне формування партизанських загонів супроводжувалося значними труднощами. На початку війни партизанські загони діяли хаотично, були малочисельними та неорганізованими, погано озброєними, не мали засобів зв’язку та необхідних матеріально-технічних засобів.
  • Зважаючи на наявність значних проблем з організацією народного опору на окупованих територіях, радянське керівництво намагалось підняти населення на боротьбу із загарбниками.
  • Вже 29 червня 1941 року у директивах з питань боротьби проти фашистської навали вказувалося: “На зайнятих ворогом територіях створювати партизанські загони і диверсійні групи для боротьби з частинами ворожих військ, для розпалювання партизанської війни… У захоплених районах створювати нестерпні умови для ворога, переслідувати і знищувати його, зривати всі його заходи”.
  • 18 липня 1941 року Центральний Комітет (ЦК) Всесоюзної Комуністичної партії більшовиків ВКП(б) прийняв постанову “Про організацію боротьби в тилу германських військ”. Одним з головних завдань, що вирішувало радянське керівництво в той час, було створення системи централізованого керівництва партизанським рухом. З цією метою 30 травня 1942 року при Ставці Верховного Головнокомандування був створений Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) на чолі з першим секретарем ЦК КП(б) Білорусі П. К. Пономаренком.
  • Почала діяти спеціальна школа, в якій готували командирів, комісарів, радистів, підривників, розвідників, медпрацівників та інших фахівців для партизанських формувань. Протягом близько 3 місяців майбутні партизани вивчали приймально-передавальну радіоапаратуру, опановували роботу на телеграфному ключі, шифрувальну справу, вітчизняну і німецьку стрілецьку зброю, мінно-підривну справу та інші необхідні у ворожому тилу питання. Заняття у школі тривали по 12-14 годин на добу.
  • Пізніше, крім школи, за наказом ЦШПР в багатьох містах країни були створені курси радистів, підривників та командирів загонів.Всього протягом 1942-1945 років навчання у спецшколі УШПР пройшло 569 радистів і шифрувальників. Саме без досвідчених радистів неможливо було б оперативно і кваліфіковано керувати боротьбою, отримувати цінну розвідувальну інформацію, необхідну для перемоги над ворогом.
  • Під час війни в тилу ворога діяло понад 6200 партизанських загонів та підпільних груп, в яких воювало більше ніж 1 млн. осіб – представників усіх народів Радянського Союзу, з них на території України – понад 500 тисяч (60 партизанських з’єднань, 1993 загони і диверсійно-розвідувальні групи).
  • Головні удари партизани завдавали по комунікаціях противника, перешкоджаючи перекиданню військ та бойової техніки противника, виводили з ладу важливі об’єкти інфраструктури, знищували представників керівництва окупаційної влади, забезпечували ведення розвідки на стратегічну глибину. Диверсії партизан на важливих транспортних магістралях ворога (“рельсова” та “шляхова” війна) сковували та послаблювали німецькі війська, збільшували напруження та безлад у фашистському тилу.
  • Ефективною формою партизанських дій були рейди у тилу противника, які відволікали великі сили гітлерівців, що було суттєвою допомогою військам.
  • Найбільш результативні рейди здійснили формування відомих партизанських командирів С. Ковпака, О. Федорова та О. Сабурова.
  • С. Ковпак
  • Здобутки партизан були оцінені керівництвом СРСР, зокрема, в постанові ЦК ВКП(б) від 15 липня 1943 року зазначено: “Велику роль в розвитку партизанського руху на Україні відіграли рейди партизанських з’єднань Ковпака, Сабурова, Федорова, Наумова, оскільки ці рейди дали можливість активізувати населення сіл, поширити партизанський рух в різних областях України”.
  • Силу партизан змушені були визнати і самі фашисти. Гітлерівський генерал Ноймар в донесенні від 28 квітня 1943 року в штаб групи армій “Південь” писав: “…діяльність партизан в усіх районах активізувалася, вони добре озброєні. На відстані 5-7 км від залізниці партизани – господарі ситуації. За останні дні були здійснені вибухи залізничного шляху на очах у німецьких солдатів, і не дивлячись на те, що патрулі проходять один за одним кожні 18 хвилин, вони встигають закладати міни під рейки”
  • Про кількість добутої партизанами розвідувальної інформації вказують такі дані – якщо у 1942 році Український штаб партизанського руху отримав від партизанських з’єднань і загонів 165 донесень, то вже у 1943 кількість донесень збільшилась у понад сім разів. Ці обсяги надходження інформації не зменшувались протягом усієї війни.
  • В цілому протягом Великої Вітчизняної війни партизани України знищили близько 500 тисяч гітлерівських солдатів і офіцерів, розгромили 467 ворожих гарнізонів, комендатур, штабів, пустили під укіс 5019 ешелонів з живою силою і бойовою технікою, підбили і захопили 1566 танків і бронемашин, 790 гармат, 13535 автомашин, 211 літаків.
  • Близько 200 тисяч партизан нагороджені орденами та медалями, в тому числі понад 127 тисяч – медаллю “Партизан Великої Вітчизняної війни” І та II ступенів, 233 відважним народним месникам присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
  • Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що партизанський рух відображав несхитну волю і прагнення всього народу відстояти свою Батьківщину.
  • За своїми масштабами всенародна боротьба в тилу ворога стала важливим військово-політичним фактором в розгромі фашизму. Сила і могутність підпілля і партизанського руху полягали у міцній їх підтримці Українським народом.


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка