Попок Андрій Андрійович



Скачати 36,95 Kb.
Дата конвертації17.03.2017
Розмір36,95 Kb.

Попок Андрій Андрійович

  • Формування та реалізація державної політики України щодо закордонного українства
  • за спеціальністю
  • 25.00.02 – механізми
  • державного управління
  • кафедра соціальної і гуманітарної політики

Актуальність теми дослідження зумовлюється низкою чинників:

  • Конституційний обов’язок України щодо задоволення національно-культурних і мовних потреб закордонних українців зумовлює необхідність вироблення більш дійових механізмів підтримки діаспори, особливо в пострадянських країнах, де триває процес самоорганізації українських громад і лише створюється їхня етнокультурна інфраструктура;
  • закордонне українство може стати суттєвим ресурсом державотворчих процесів в Україні, оскільки кожна зарубіжна українська громада є не лише джерелом знань про нашу державу, а й провідником політичного впливу в інтересах нашої держави в країні свого поселення;
  • діаспорні громади можуть стати як містком дружби і співробітництва, так і джерелом міжнаціонального та міждержавного протистояння, свідченням чому є гіркий досвід військових конфліктів, що розгорілися останніми роками на етнічному підґрунті;
  • до цього спонукають загальноприйняті міжнародно-правові стандарти захисту прав людини, складовою яких є права національних меншин.

Мета і завдання дослідження:

  • Мета роботи: визначити й науково обґрунтувати основні напрями оптимізації державної політики щодо закордонного українства на основі системного аналізу сутності та особливостей її реалізації в сучасних умовах з урахуванням міжнародного досвіду.
  • Завдання дослідження:
  • проаналізувати результати досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, нормативно-правову базу стосовно сутності, завдань і шляхів реалізації державної політики щодо співвітчизників за кордоном;
  • уточнити зміст поняття „закордонне українство” як об’єкта державної політики;
  • узагальнити та проаналізувати світовий досвід організації співпраці етнічної батьківщини з діаспорою;
  • обґрунтувати специфіку реалізації державної політики України щодо закордонного українства в сучасних умовах;
  • схарактеризувати повноваження та діяльність органів державної влади і управління, які здійснюють формування і реалізацію державної політики щодо закордонного українства на сучасному етапі та з’ясувати адекватність їх діяльності сучасним світовим процесам;
  • розкрити суттєві характеристики системи фінансового забезпечення державної політики щодо закордонного українства;
  • визначити напрями оптимізації сучасної державної політики щодо закордонного українства та розробити практичні рекомендації органам державної влади і управління щодо впровадження ефективних шляхів її реалізації.

Об’єкт дослідження – державна політика щодо закордонного українства в сучасних умовах.

  • Об’єкт дослідження – державна політика щодо закордонного українства в сучасних умовах.
  • Предмет дослідження – шляхи та механізми оптимізації цієї політики з урахуванням міжнародного досвіду та норм права.
  • В основу дослідження покладено гіпотезу, що державна політика щодо закордонного українства є важливою складовою етнополітики країни, а її оптимізація, вироблення дієвих механізмів реалізації сприятимуть розвитку міжнародного співробітництва та успішної інтеграції України до Європейського співтовариства, залученню потенціалу світового українства до державотворчих процесів в Україні.

Очікувана наукова новизна

  • Очікувана наукова новизна
  • Наукова новизна роботи полягає в комплексному дослідженні державної політики щодо закордонного українства на тлі міжнародного, насамперед, сусідніх з Україною держав, досвіду організації співпраці історичної батьківщини зі співвітчизниками за кордоном.
  • У дисертації вперше:
  • - всебічно проаналізовано державну політику щодо закордонного українства на сучасному етапі, її формування та шляхи удосконалення;
  • - обґрунтовано концептуальні засади державної політики щодо закордонного українства, конкретизовано й сформульовано її основні завдання та принципи;
  • - проаналізовано сучасну організаційно-функціональну структуру державного регулювання зв’язків із закордонним українством та визначено шляхи її вдосконалення;
  • - комплексно досліджено закордонне українство як суспільний феномен та об’єкт державної політики України;
  • - доведено, що обмежені можливості директивного регулювання взаємин з українцями за кордоном разом з досить динамічними змінами в їхньому середовищі зумовлюють необхідність пошуку гнучких механізмів співпраці та непрямих заходів впливу;
  • - запропоновано конкретні управлінські рішення, спрямовані на оптимізацію державної політики щодо закордонного українства, визначено напрямки удосконалення правової бази та системи органів державного управління цією сферою;
  • - доведено необхідність визначення пріоритетних напрямків співпраці із закордонним українством та організації співпраці з ним не лише на груповому, але й індивідуальному рівнях;
  • - узагальнено та актуалізовано міжнародний, насамперед, європейський досвід організації співпраці історичної батьківщини зі співвітчизниками за кордоном;
  • - обґрунтовано положення про підвищення суспільного значення державного регулювання співпраці із закордонним українством, що обумовлено як із завданням державотворення в Україні та міжнародною практикою, так і з ситуацією в його середовищі;
  • Удосконалено:
  • підходи до вироблення державної політики щодо закордонного українства;
  • методичні основи формування організаційно-правових механізмів у сфері співпраці із закордонним українством;
  • методику оптимізації структури та функцій органів державного управління цією сферою.
  • Набули подальшого розвитку:
  • понятійно-категоріальний апарат щодо українців за кордоном, уточнено співвідношення між категоріями «закордонне українство» та «українська діаспора»;
  • теоретико-методологічні аспекти державного регулювання співпраці із закордонним українством;
  • аналіз міжнародних нормативно-правових інструментів забезпечення прав національних меншин та регулювання співпраці країни-метрополії з власною діаспорою.

Очікуване практичне значення одержаних результатів

  • Очікуване практичне значення одержаних результатів
  • Практичне значення роботи полягає в тому, що розроблені й науково обґрунтовані теоретичні положення, висновки й рекомендації дисертації можуть бути використані для розробки державної політики щодо закордонного українства, у поточній діяльності органів державного управління, підготовці законопроектів та інших нормативних актів, розробці відповідних державних програм, утворенні та реформуванні органів державного управління у сфері взаємодії із закордонним українством.
  • Наведені в роботі фактичні дані, теоретичні положення, узагальнення та висновки використовувалися при розробці навчальних курсів «Закордонне українство» в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, «Історія та культура закордонного українства» Київському національному університеті культури і мистецтв та «Закордонне українство як ресурс державотворення» в Національній академії державного управління при Президентові України, підготовці семінарських занять з відповідних питань державного управління; можуть бути використані при розробці навчальних курсів підготовки та підвищення кваліфікації кадрів системи державного управління та місцевого самоврядування. Матеріали дисертації також можуть стати підґрунтям для подальших досліджень у сфері розробки та реалізації державної політики щодо закордонного українства.
  • Основні положення та рекомендації дослідження було впроваджено у науково-дослідній, управлінській та законотворчій сферах, зокрема при: підготовці проекту Закону України «Про правовий статус закордонних українців» до другого читання (лист від 19 квітня 2006 р. народного депутата України, співавтора проекту Закону Є. Гірника); розробці відомчих нормативних актів Державного комітету України у справах національностей та міграції, законотворчих ініціатив у сфері взаємодії з українською діаспорою та проведенні навчально-практичних семінарів для працівників центрального апарату (лист Першого заступника Голови Держкомнацміграції В. Вороніна № 2-18/117 від 21.07.05); проведенні секцій IV Всесвітнього форуму українців й знайшли своє відображення у підсумкових документах (довідка № 451/06 від 29 серпня 2006 р.); у поточній діяльності Всеукраїнської громадської організації «Українська взаємодопомога» (довідка № 17/06-17 від 25 серпня 2006 р.).

Апробація результатів дисертації здійснювалася завдяки оприлюдненню матеріалів дослідження на наукових конференціях, круглих столах, зокрема:

  • Апробація результатів дисертації здійснювалася завдяки оприлюдненню матеріалів дослідження на наукових конференціях, круглих столах, зокрема:
  • «Четверта хвиля еміграції: регіональні особливості» (Київ, 2002); «Економічна еміграція з України: причини та наслідки» (Київ, 2003); «Українська діаспора: проблеми дослідження» (Острог, 2004); «Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення» (Київ, 2005);
  • «Міжнародні аспекти українського громадянського суспільства» (Київ, 2006);
  • «Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні» (Київ, 2006);
  • під час підготовки та проведення секції «Закордонне українство: стан, проблеми, шляхи вирішення» IV Всесвітнього форуму українців (Київ, 2006).
  • Основні результати й висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри соціальної і гуманітарної політики Національної академії державного управління при Президентові України.
  • Результати дисертаційного дослідження опубліковано у наукових працях, серед яких 5 монографій (чотири з них у співавторстві), 2 навчальних посібники (у співавторстві), 14 статей у фахових наукових журналах та збірниках, близько 40 інших публікацій.

Висновки

  • Висновки
  • У дисертації теоретично узагальнено і по-новому розв’язано актуальну наукову проблему, яка полягає у визначенні державних механізмів організації співпраці з українцями за кордоном, формування цілей та принципів державної політики щодо закордонного українства в умовах європейської інтеграції України; обґрунтовано концептуальні засади цієї політики, конкретизовано й сформульовано її основні завдання та принципи; комплексно досліджено закордонне українство як суспільний феномен та об’єкт державної політики України; розроблено напрямки удосконалення правової бази та системи органів державного управління цією сферою; конкретизовано управлінські рішення, які знайдуть теоретичне і практичне використання. Одержані в ході дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета і завдання дають можливість зробити такі висновки:
  • 1. Державна політика щодо закордонного українства – це система підходів, принципів, послідовних заходів держави, що передбачає свідому і цілеспрямовану співпрацю з українськими громадами і окремими особами за кордоном – громадянами інших держав або особами без громадянства, та країнами їхнього перебування з метою: розвитку національної свідомості українців, які проживають за межами України та зміцнення їхніх зв'язків з історичною батьківщиною; забезпечення прав та інтересів закордонних українців; створення необхідних умов для збереження, розвитку та виявлення ними власної національної самобутності; сприяння добровільній інтеграції закордонних українців в суспільства країн проживання; налагодженні плідної співпраці українського суспільства із закордонними українцями, створення умов для залучення і ефективного використання інтелектуального, духовного та економічного потенціалу закордонного українства в процесі Українського державотворення; підвищення позитивного міжнародного іміджу України.
  • Специфічних управлінських підходів вимагають кожна зі складових закордонного українства.
  • 2. Аналіз наукових джерел за проблемою дисертації засвідчив, що вона досі не стала предметом спеціального наукового дослідження. Попри наявність значного масиву публікацій, присвячених різним аспектам життя та діяльності українців за кордоном, переважно в окремих країнах, проблеми становлення державної політики України щодо закордонного українства висвітлювалися фрагментарно.

3. У результаті дослідження зарубіжного, зокрема європейського, досвіду встановлено, що значення державного регулювання співпраці зі співвітчизниками за кордоном, як складової державної етнополітики зростає.

  • 3. У результаті дослідження зарубіжного, зокрема європейського, досвіду встановлено, що значення державного регулювання співпраці зі співвітчизниками за кордоном, як складової державної етнополітики зростає.
  • Результати аналізу теорії та практики цієї політики сусідніх з Україною держав дають підстави твердити, що більшість з них майстерно використовують власні діаспори як потужний засіб впливу. Причому деякі країни зробили співпрацю зі співвітчизниками за кордоном наріжним каменем зовнішньої політики. Їм притаманна добра спланованість, системність, масштабність, інтенсивність і агресивність, великі обсяги фінансування і належна кадрова забезпеченість. При цьому робота з діаспорою досить жорстко централізується, виходячи з того, що ідеологія співпраці зі співвітчизниками за кордоном має бути лише державна. Форми реалізації цієї політики можуть бути різноманітними, засоби і методи для досягнення мети відрізнятися в залежності від груп та категорій населення на які впливають, але строго в рамках офіційно прийнятої ідеології співпраці. Іноземний досвід свідчить – державну політику щодо діаспори здебільшого реалізують спеціально утворені, або спеціально уповноважені органи (Азербайджан, Угорщина, Болгарія, Румунія, Словаччина).
  • 4. У дисертації з’ясовано, що в умовах незалежності в Україні в цілому сформовано принципові підходи щодо співпраці із закордонним українством. Упродовж 90-х років минулого століття було визначено основні напрямки державної політики щодо українців за кордоном (створення організаційно-правових засад співробітництва з українською діаспорою, налагодження духовно-культурного взаємообміну, забезпечення освітніх потреб української діаспори, розвиток соціально-економічного співробітництва, сприяння добровільному поверненню українців на історичну батьківщину), почала формуватися законодавча база, визначено органи державного управління в цій сфері.
  • 5. Разом з тим, за результатами дослідження встановлено, що адекватної цілісної нормативно-правової бази та системи управління у сфері співпраці з українцями за кордоном в Україні все ще не існує, чітка концепції державної політики щодо закордонного українства відсутня. В нещодавно прийнятих документах (Національна концепція співпраці із закордонними українцями та Державна програма співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року прийнятих) відсутній розділ щодо підтримки репатріації закордонних українців на історичну батьківщину, внаслідок чого фактично втрачено шанс поповнення людських ресурсів із цього джерела. Не досить чітка визначеність цілей і пріоритетів державної політики щодо закордонного українства стоїть на заваді створенню ефективного інституційно-організаційного механізму управління цією сферою.

6. Здійснений аналіз доводить, що існує нагальна суспільна потреба у формуванні чіткої політики щодо закордонного українства, її концептуальних засад, пріоритетів та механізмів, здійснення якої сприятиме забезпеченню прав закордонних українців, залученню досвіду та потенціалу закордонного українства до процесів державотворення в Україні, зупинить або принаймні послабить асиміляційні процеси в їхньому середовищі.

  • 6. Здійснений аналіз доводить, що існує нагальна суспільна потреба у формуванні чіткої політики щодо закордонного українства, її концептуальних засад, пріоритетів та механізмів, здійснення якої сприятиме забезпеченню прав закордонних українців, залученню досвіду та потенціалу закордонного українства до процесів державотворення в Україні, зупинить або принаймні послабить асиміляційні процеси в їхньому середовищі.
  • 7. У дослідженні обґрунтовано, що найбільш придатною моделлю організації співпраці із закордонним українством є комбінована модель, коли не лише країна-метрополія максимально сприяє задоволенню потреб вихідцям зі своєї території, але й всіляко використовує потенціал своєї діаспори. При цьому пріоритетними напрямками такої співпраці мають стати: підтримка українських громад в сусідніх з Україною країнах; сприяння у задоволенні освітніх, інформаційних та культурницьких потреб закордонних українців (надання допомоги в організації та діяльності закладів освіти, всіляка підтримка видань, започаткування в мережі Інтернет інформаційного серверу тощо); робота з молоддю; сприяння добровільному поверненню осіб з числа закордонних українців.
  • 8. Доведено, що як розробка, так і реалізація державної політики щодо закордонного українства потребує утворення спеціалізованого центрального органу виконавчої влади, який здійснював би весь комплекс управлінських функцій у сфері співпраці із закордонними українцями та підрозділів у профільних центральних органах виконавчої влади (МЗС, МОН, Держкомтелерадіо). Цей орган мав би виробляти та координувати реалізацію державної політики щодо закордонного українства в усіх сферах, формувати інформаційний комп’ютеризований банк даних про їхні нагальні потреби забезпечувати функціонування діючих та ініціювати утворення нових змішаних міжурядових комісій з питань забезпечення прав національних меншин, організовувати роботу Національної комісії з питань закордонних українців.
  • 9. У дослідженні обґрунтовано, що в основі удосконалення державної політики щодо закордонного українства, прийняття управлінських рішень у цій сфері має лежати ґрунтовний аналіз і прогноз процесів, що відбуваються в середовищі закордонного українства та політиці країн їхнього проживання, постійний її моніторинг.
  • Завдяки вивченню динаміки чисельності української діаспори встановлено, що від 1989 р., часу останнього (радянського) перепису населення, чисельність закордонної української громади (громадяни інших держав українського походження), за офіційними даними, скоротилася майже на 3 млн осіб. Лише в трьох країнах світу: США, Канаді та Угорщині українська діаспора чисельно збільшилась. Найбільш негативні тенденції намітилися на пострадянському просторі.

10. Обґрунтовано, що найбільш дієвим механізмом досягнення цілей державної політики щодо закордонного українства є розробка та реалізація державних, а в разі необхідності, регіональних чи галузевих програм співпраці із закордонними українцями, які б забезпечили системний підхід до вирішення поставлених завдань. З огляду на динамічну зміну ситуації в країні та середовищі закордонного українства термін дії програм не повинне перевищувати три роки.

  • 10. Обґрунтовано, що найбільш дієвим механізмом досягнення цілей державної політики щодо закордонного українства є розробка та реалізація державних, а в разі необхідності, регіональних чи галузевих програм співпраці із закордонними українцями, які б забезпечили системний підхід до вирішення поставлених завдань. З огляду на динамічну зміну ситуації в країні та середовищі закордонного українства термін дії програм не повинне перевищувати три роки.
  • 11. Матеріали дослідження засвідчують необхідність внесення змін до паспорту бюджетних програм, що стосуватимуться співпраці із закордонним українством з урахуванням її специфіки та особливостей.


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка