Порівняльний аналіз європейського досвіду державно-церковних відносин з новітніми та традиційними релігіями мета



Скачати 271,85 Kb.
Дата конвертації25.12.2016
Розмір271,85 Kb.
Петрик Валентин Михайлович, кандидат наук з державного управління (м.Київ)
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОСВІДУ ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНИХ ВІДНОСИН З НОВІТНІМИ ТА ТРАДИЦІЙНИМИ РЕЛІГІЯМИ
Мета дослідження показати європейський досвід державно-церковних відносин щодо протекціоністської політики відносно традиційних церков як носіїв національної культури, а також шляхи захисту населення від деструктивної діяльності представників новітніх релігійних організацій (неокультів).

Законодавство Іспанії встановлює певне обмеження релігійних свобод, а саме обмеження релігійної діяльності, пов’язаної з психічними або парапсихічними феноменами, а також поширення пов’язаних із ними “гуманістичних або духовних (спіритуалістичних) цінностей”, що суперечать релігійним цінностям.

Якщо говорити про правове визнання відповідно до закону, то існуюче законодавство виділяє декілька типів релігійних об’єднань, що володіють цілком відмінним статусом: Римо-католицька церква (РКЦ); достатньо “глибоко укорінені” церкви, що можуть, відповідно до закону, вступати в угоду з державою; інші церкви і релігійні співтовариства, що не володіють статусом “укорінених”, але з визнаним законом статусом релігійного співтовариства або конфесії, що містяться в описі порядку реєстрації релігійних об’єднань; релігійні групи, що не володіють подібним статусом і названі сектами або новими релігійними рухами, оскільки вони не відповідають вимогам закону, і частіше всього мають статус не релігійних, а приватних об’єднань або асоціацій.

Угоди між РКЦ і державою відрізняються від угод з іншими церквами. Іспанським урядом угоди з РКЦ прирівнюються до міжнародних договорів, і укладаються на основі принципів міжнародного права, що є визнанням державою міжнародного статусу католицизму. Всі інші угоди держави з іншими конфесіями мають характер звичайних державних законів. Крім цього на практиці є істотні розбіжності між католицькою церквою та іншими церквами, котрі виражені в існуванні особливих правил і юридичних положень, що стосуються тільки РКЦ, що пояснюється її особливою соціальною і культурною роллю в іспанському суспільстві. Католицькою церквою підписані чотири головних угоди з питань: правового регулювання, освіти і культури, фінансів та релігійного обслуговування збройних сил.

Як було зазначено, ключовими словами, при застосуванні положень про релігійну свободу, є: богопоклоніння і релігійна ціль. Вважається, що діяльність, пов’язана з психічними або парапсихічними феноменами, поширенням гуманістичних або “спіритуалістичних” чи інших подібних цінностей, цим критеріям не відповідає. Для релігійних груп, що не мають особливого правового статусу, відповідно до закону, нерелігійних груп ,оскільки вони не можуть довести наявність релігійної цілі, залишається вибір: або відповідно до права на свободу переконань обмежитися статусом приватної асоціації чи об’єднання (ст. 22 Конституції 1978 р.) або ж громадяни можуть просто скористатися правом на свободу спілок і свободу слова, не претендуючи і на цей статус.

Тільки окремі неокульти в Іспанії зареєстровані як релігійні громади. Як правило, Державна дирекція з релігійних питань відмовляє їм у реєстрації, оскільки висуває достатньо суворі вимоги, але іноді змушена реєструвати за рішенням суду. Проте і суди нерідко відмовляють їм у праві на реєстрацію, а крім того, багато хто з них самі не прагнуть одержати правовий статус. Таким чином, державна влада витискує ці групи з юридичного простору.

Італійський закон про церкву створює систему, що має три шари. Найбільш міцні позиції утримує РКЦ, яка користується переважним становищем, гарантованим конкордатом (угодою між державою і церквою, котрий надає останній певні права) та іншими численними постановами. Відносини між державою і РКЦ будуються через конкордати, котрі розглядаються як такі, що мають юридичну силу, як і міжнародні угоди. Проміжне положення займають ті церкви, які досягли угоди з державою. Ці конфесії існують в Італії на протязі довгого часу. Їм гарантовано становище подібне до стану РКЦ (п’ятидесятники, адвентисти, іудеї, баптисти і лютеранці). В самому низькому шарі розташовуються групи, які сприймаються як такі, що знаходяться в конфлікті з громадським порядком. Серед громад нижчого шару знаходяться, наприклад, мусульмани і “Свідки Єгови”, що лише нещодавно прибули до Італії. Їх діяльність регулюється у відповідності до закону № 1150 від 1929 р. і загальними законами про асоціації. Найнижчі групи позбавлені деяких важливих привілеїв, які надаються церквам, що мають угоду з державою.

Спецслужби Італії, з урахування зростання кількості злочинів, скоєних сектантами, проводять відповідні запобіжні заходи із залученням поліції та спецпідрозділів “ДІА” і “РОС”. В Італії боротьба проти зловживання релігією здійснюється шляхом ретельного збирання інформації про антиконституційні вияви з боку релігійних організацій. Якщо встановлюється, що керівництво тієї чи іншої конфесії забороняє своїм адептам зустрічатися зі своїми близькими та друзями, якщо дітей намовляють проти батьків або держави, а від членів релігійної спільноти вимагають робити значні фінансові внески, передавати майно, заповідати гроші тощо, тоді у дію вступає Кримінальний кодекс.

У Німеччині існує два різних юридичних статуси для церков. Найбільші з них, а також деякі не багаточисельні - всього близько 15 - мають спеціальний статус. Ці релігійні організації мають бути виключно релігійними, а не комерційними асоціаціями; мати достатньо визначену і відмінну від інших організацій релігійну доктрину; чисельність їх членів, грошові прибутки організацій і структура повинні бути цілком достатні для існування в межах державних законів. На практиці федеральні землі Німеччини встановлюють ценз в районі 1% від загальної кількості населення федеральної землі і така кількість членів дозволяє церкві претендувати на особливий статус. Не багаточисельні за кількістю членів релігійні організації не мають особливого статусу.

У ФРН поліція користується переліком потенційно небезпечних деструктивних релігійних організацій, за керівниками та активістами яких ведеться особливе спостереження. Переважна більшість державних органів і деякі політичні партії та ділові структури вимагають від своїх нових членів або співробітників заяву, що вони не належать до культу тоталітарного спрямування. Якщо про діяльність будь-якого релігійного угруповання Німеччини з’являються численні свідчення, що в цій організації відбувається жорсткий тиск на його членів або вони залучаються до проведення антидержавної діяльності, то Федеральне міністерство сім’ї, осіб похилого віку, жінок та молоді поширює інформаційні матеріали, де звертає увагу громадян на викриті факти, попереджаючи їх про небезпеку, що завдає членство у тому чи іншому культі.

Роль держави у Німеччині полягає, зокрема, й у тому, щоб захищати громадян та підтримувати соціальний мир. У зв’язку з конфліктами у сфері нових релігійних та ідеологічних угруповань та психогруп виникають чотири форми державного втручання:

• створення законодавчих рамкових умов;

• просвітительська діяльність, інформування громадськості про діяльність нових релігійних та ідеологічних угруповань та психогруп і, в разі необхідності, попередження про їх небезпеку;

• допомога “жертвам” або особам, які зазнали шкоди внаслідок діяльності нових релігійних груп або після тривалого членства в одній закритій групі, і шукають можливості встановити контакт з суспільством;

• у разі необхідності - посередництво на випадок виникнення конфліктів між окремими релігійними угрупованнями або між окремими громадянами та громадами.

Провідним органом Федерального Уряду ФРН з питань нових релігійних громад є Федеральне міністерство у справах родини, людей похилого віку, жінок та молоді. Воно видає також інформаційні матеріали, призначені для громадськості. Крім цього, в усіх федеральних землях пропонуються інформаційні послуги. У більшості федеральних земель створено підрозділи (реферати), які поряд з роботою з громадськістю, відповідають і за поширення внутрішньої інформації.

Федеральний Уряд впроваджує заходи з інформування про нові релігійні та ідеологічні угрупування в межах своїх конституційних обов’язків та прав. З цього приводу Федеральний Конституційний Суд 23 травня 1989 року ухвалив рішення, в якому визначено, що на підставі своїх конституційно-правових обов’язків щодо інформування та роз’яснювальної роботи для громадськості, уряд має право поширювати інформацію про нові релігійні угруповання та висловлювати попередження, не порушуючи водночас принципу нейтралітету.

Роз’яснювально-освітня робота державних установ, що мають інформувати окремих осіб та спілки про нові релігійні угруповання, повинна мати на меті:

• відвернення небезпеки;

• забезпечення індивідуальної релігійної та світоглядної свободи шляхом освітніх заходів, що дає можливість ухвалювати рішення на основі достовірної інформації;

• забезпечення свободи думки в релігійно-світоглядній полеміці шляхом створення сприятливих рамкових умов;

• сприяння мирному співіснуванню різних релігійних та світоглядних угруповань і, в разі необхідності, їх інтеграції у суспільство.

Перші два пункти (відвернення небезпеки та релігійно-світоглядна освіта) мають особливе значення у сфері освіти та захисту молоді. Необхідною залишається роз’яснювальна робота державних установ про окремі групи, що здійснюється шляхом видання брошур, підготовки заяв для преси, проведення конференцій тощо.

Однак, вона має зосереджувати свою увагу на особливо поширених групах, потенціал небезпеки, пов’язаний з якими, добре доведений та може бути чітко визначений. У цілому, роз’яснювальна робота державних установ має орієнтуватись на конкретні конфлікти, наприклад, на конфлікт між громадянськими правами та потягом особистості до самовизначення, з одного боку, намаганням певної релігійної групи запровадити жорстке дотримання якихось життєвих правил - з іншого боку.

Якщо громадськість відчуває потребу в інформації, то деякі особливо конфліктні групи проводять політику дезінформації, а окремі з них (“Універсальне Життя” і особливо “Церква Сайєнтології”) - ще й політику залякування щодо критиків, хай навіть шляхом здійснення психологічного тиску та подання скарг та позовів. З цієї причини участь державних установ у розширенні інформаційного потоку слід розглядати як внесок у забезпечення вільного формування громадської думки.

Додатково необхідна просвітительська робота й всередині самих державних установ. Вона може здійснюватись у формі відомчих заходів з підвищення кваліфікації. Особливо це стосується таких державних установ, як органи правосуддя та слідства, відомства у справах молоді та охорони здоров’я.

На Федеральне адміністративне відомство при цьому покладаються такі завдання:

1) збір та обробка матеріалів, важливих для оцінки тенденцій розвитку нових релігійних угруповань, а також організацій, пов’язаних з такими угрупованнями в правовому чи економічному плані або релігійними та ідеологічними цілями;

2) інформування державних органів на рівні Федерації та федеральних земель, а також всіх публічно-правових корпорацій, які поставили перед собою завдання надавати допомогу людям, чиї інтереси постраждали;

3) видання інформаційних брошур та інших матеріалів, що роз’яснюють громадськості небезпеку з боку нових релігійних угруповань.

Привертає до себе увагу той факт, що першими побачили небезпеку від діяльності неорелігій католицька та євангелістські церкви Німеччини. Ними було ініційовано створення інститутів для збору відповідної інформації та надання її громадськості.

Уряд та Національні збори Франції аналізують саме явище існування новітніх релігійних рухів та вивчають питання доцільності прийняття окремих законодавчих актів стосовно регламентації діяльності неокультів у Франції. З цією метою за пропозицією Президента Франції Ж. Ширака, у липні 1995 року було створено Парламентську комісію на чолі з депутатом Національних зборів Франції Аленом Гестом. В результаті вивчення документів державних установ Франції, аналізу наукових досліджень, бесід з науковцями та спираючись на опитування свідків і жертв діяльності сект, зазначена комісія підготувала доповідь.

У цій доповіді, зокрема, зазначається, що негативним наслідком перебування людей у деяких неокультах є суттєве погіршення їх психічного стану. Більшість керівників новітніх релігійних рухів вимагає від своїх адептів безумовного підпорядкування. Для досягнення цієї мети, як правило, застосовується такий особливий режим, як багатогодинні молитви, відмова від іжі, довготривале одиночне утримання. Окрім цього були зафіксовані випадки насильного вживання наркотичних засобів. Безумовну шкоду для здоров’я членів сект завдає також наявна в деяких подібних угрупованнях практика відмови від медичної допомоги, нанесення собі поранень і каліцтв.

Особливе занепокоєння викликало залучення до новітніх релігійних рухів дітей, які ще не можуть передбачити майбутніх негативних наслідків перебування в них та виконання відповідних культових правил.

У доповіді також відзначалося, що діяльність окремих сект завдає шкоди державі та суспільству в цілому. Деякі неокульти відкрито виступають проти наявних у суспільстві моральних норм, вважаючи, що тільки норми, що діють у цих угрупованнях, мають право на існування. Це призводить, у деяких випадках, до провокування суспільних заворушень. Проведений аналіз свідчить, що окремі секти займаються підпільним виробництвом різноманітної продукції, незаконною фінансовою діяльністю, завдаючи таким чином економічної шкоди державі.

Загальним положенням при визначенні заходів щодо зміцнення запобігання негативних наслідків від діяльності певної частини неокультів є теза про доцільності „підвищення пильності держави та суспільства до сект і їх діяльності”. У цьому плані вважається необхідним вести ретельне вивчення самого феномену новітніх релігійних рухів і поширення інформації про їх діяльність; більш суворе застосування чинного законодавства у випадках порушення цими угрупованнями прав людини на свободу, працю, громадський порядок, податкового та економічного законодавства. Також передбачається можливість надання допомоги колишнім членам сект у моральному та психологічному плані.

Як захід для поліпшення контролю за діяльністю релігійних організацій з боку держави, пропонується створити підпорядкований безпосередньо Прем’єр-міністру Франції Міжміністерський координаційний орган, котрий мав би відповідні адміністративні та правові засоби, а також окреме фінансове забезпечення. На такий орган планується покласти вивчення та відслідковування у взаємодії із зацікавленими інституціями (МВС, Служба загального розвідінформування - RG, Мінюст, Міністерство соціальних справ, МЗС, Мінфін та ін.) усіх аспектів діяльності релігійних організацій. За результатами своєї роботи він мав би складати щорічний звіт для інформування Прем’єр-міністра та керівників відповідних державних органів, а також вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи державних установ з протидії небезпечній діяльності окремих релігійних організацій.

Нині у Франції для захисту населення від шкідливих наслідків діяльності певної частини неокультів створено Комісію при Прем’єр-міністрові, робочу групу при МВС та мережу громадських організацій. Вони розробили ряд рекомендацій і як наслідок — останнім часом до розпуску було оголошено вісім релігійних груп, серед них „Церква Сайєнтології”, „Трансцендентальна медитація”, „Міжнародний хрестовий похід” та інші.

Після масової загибелі членів „Ордену сонячного храму”, що сталася в грудні 1995 року у Франції, французька Служба загального розвідінформу­вання провела детальне вивчення діяльності 173 неорелігійних утворень, котрі діють у країні. Результатом вивчення стала двотомна доповідь, котра була опублікована. При цьому начальник зазначеного підрозділу Ів Бертран заявив, що метою його служби була не „інвентаризація сект”, а „ґрунтовний аналіз того, що за шкоду суспільству може заподіяти кожна з них”.



Французький антикультовий закон від 30 травня 2000 року був підписаний усіма членами Соціалістичної партії – депутатами Національної Асамблеї й ухвалений нею 22 червня. Щоб стати чинним, закон був затверджений Сенатом. Він передбачає розпуск корпорації або асоціації, активність котрої спрямована на встановлення психічної залежності осіб, які беруть участь у діяльності таких організацій, і порушує права людини та фундаментальні свободи; якщо ці асоціації або їхні функціонери будуть неодноразово спіймані на брехні, нелегальній медичній діяльності та кримінальних правопорушеннях. Причому з преамбули проекту стає зрозумілим, що такий контроль над свідомістю й кримінальними діями і є визначенням “секти” або “культу”, котре від тепер може стати юридичною категорією. Процедура розпуску є судовою, хоча її може розпочати не лише прокурор, але й будь-яка фізична особа, яка має інтерес до цієї проблеми. Особам, які братимуть участь у спробах відновлення розпущених асоціацій, загрожує трирічне ув'язнення та штраф у сумі 300 тис. франків.

Утворення будь-яких офісів, церков, установ, рекламна діяльність асоціацій, що підпадають під визначення “сект”, забороняється на відстані 200 метрів від шкіл, лікарень, будинків престарілих тощо. Порушення цього припису карається дворічнім ув'язненням і 200 тисячами франків штрафу. Культи й секти також можуть бути позбавленні дозволу на користування приміщеннями; за будь-яку пропаганду, спрямовану на молодь, накладається штраф - 50 тис. франків, який може бути стягнутий як з організації, так і з особи. Спеціальна стаття встановлює покарання за “маніпуляцію свідомістю” (дворічне ув'язнення та 200–тисячний штраф і 5 років ув'язнення та 500 тис. штрафу, якщо таке маніпулювання призведе до хвороб, розладів тощо).

Цьому законопроектові передували складні дискусії і робота спеціальної парламентської комісії (утворена 11.07.1995 р.), яка підготувала доповідь з критеріями належності релігійної групи до категорії “сект”. Серед них: психологічна дестабілізація, надмірні фінансові вимоги, ізоляція, протизаконна медична практика, антисоціальна риторика, сексуальні зловживання, порушення громадського спокою тощо. До категорії проблемних релігій тоді потрапило 172 угрупування.

Бельгійське законодавство визнає теоретичну рівність між усіма релігіями, але в країні існують достатньо різні підходи до певних релігійних організацій. Ряд релігійних організацій користується офіційним визнанням, підставою для якого є соціальна цінність релігії в служінні народові. Зараз таким статусом користуються шість конфесій: РКЦ, протестанти, іудеї, англіканці, мусульмани, Грецька православна церква та Руська православна церква, але РКЦ є першою серед рівних. Ці конфесії, крім скромної зарплати для священнослужителів з державного бюджету, мають також певні інші привілеї. Серед них право просити державні субсидії на будівництво і реставрацію церковних споруд, право на радіо- і телевізійний час, право призначати армійських і тюремних капеланів, чия діяльність фінансується державою, відшкодування місцевими органами влади витрат церковної адміністрації.

Крім вказаних конфесій в країні існує ряд інших, що не мають описаного вище статусу. Найбільша з них – “Свідки Єгови” (близько 20 тис. членів) та мормони (близько 3 тис. членів); чисельність членів інших деномінацій не перевищує тисячі осіб в кожній. Вони не користуються привілеями і інколи навіть не вважаються релігійними організаціями. Юридичної дефініції “релігія” не існує, і трактування цього поняття лишається прерогативою судів. При визначенні товариства як “релігійного”, суди беруть до уваги велику кількість обставин, зокрема існування храмів, культово-обрядові сфери, молитовні тексти та ін. Виходячи з цього, деякі організації (наприклад “Церква Саєнтології” і теософські спілки) не визнаються релігійними організаціями.

У Бельгії для відслідковування процесів, що відбуваються у так званому „сектантському середовищі”, створена спеціальна служба „Сюрте де Л’Ета”, котра поряд з виконанням інших функцій збирає і видає всю необхідну інформацію щодо порушення законодавства на релігійному ґрунті.

В Австрії у 1997 році прийнято закон про релігії, згідно з яким привілейоване право надане 12-ти “визнаним релігіям”.

Проблеми протидії протиправним виявам, що супроводжується діяльність деструктивних культів, стали об'єктом уваги не лише національних парламентських, державних і неурядових організацій, а й Європейського парламенту. У квітні 1984 комітет Європарламенту в справах молоді, культури та спорту подав доповідь „Про активність деяких новітніх релігійних рухів у країнах Європейської співдружності” (за ім’ям доповідувача отримала назву „доповідь Коттрела”). У ній згадано рухи, що викликали занепокоєність громадськості тими чи іншими діями. І хоча підкреслюється, що повна свобода релігії та думки є незаперечною цінністю і що Європарламент не має права засуджувати будь-які вірування, релігійні практики, доповідь Коттрела пропонує 13 критеріїв, котрі варто визнати країнам — членам Євросоюзу для визначення меж легітимності релігійної активності (для нашої держави треба враховувати ці вимоги тому, що вона претендує на повноправне членство в Євросоюзі). Ось ці критерії:

1. Неповнолітні не повинні примушуватися до членства в русі та приймати урочисті обітниці, котрі б визначали спосіб їхнього життя на тривалу перспективу.

2. Слід надавати певний період для обдумування про майбутню участь у релігійній організації.

3. Після приєднання до організації новонаверненому має надаватися можливість контактувати з родиною і друзями.

4. Члени організації, які вже розпочали курс навчання, не повинні примушуватися до того, аби його продовжувати.

5. Мають поважатися такі індивідуальні права, як право залишати організацію; право контактів з довкіллям (персонально або поштою чи телефоном); право на незалежну пораду щодо участі у русі, право у будь-який час звернутися за медичною допомогою.

6. Нікого не можна примушувати порушувати закони, зокрема збирати гроші для організації жебракуванням чи проституцією.

7. Рухи не повинні наполягати на виконанні постійних зобов’язань від потенційних рекрутів, наприклад, студентів чи туристів, які завітали до тієї чи іншої країни.

8. Під час рекрутування до організації її назва і принципи повинні бути негайно правдиво повідомлені.

9. На запит компетентних органів рухи повинні повідомляти адресу чи приблизне місцезнаходження своїх членів.

10. Новітні релігійні рухи повинні страхувати тих, хто перебуває на їхньому утриманні, а на тих, хто на них працює, повинні поширюватися всі закони про соціальне страхування відповідної країни.

11. Якщо особа подорожує за кордоном в інтересах релігійної організації, остання повинна взяти на себе відповідальність за повернення її додому, особливо у разі її захворювання.

12. Листи, а також інформація про телефонні дзвінки від рідних членам рухів повинні передаватися негайно.

13. Якщо рекрутований до організації має дітей, вона повинна зробити все від неї залежне для подальшого навчання цих дітей, уникаючи обставин, що загрожують їхньому добробуту.

Доповідь Коттрела пояснює, що йдеться не про спроби взяти під контроль релігійну активність або індивідуальне право сповідувати ту чи іншу релігію, але в ній підкреслюється: „якщо особа зазнала соціальної або ментальної катастрофи внаслідок втягнення до новітніх релігійних рухів, чи не повинно суспільство допомогти їй? Якщо людину відібрали в її сина, доньки, родини чи друзів, чи можна це ігнорувати? Так само, якщо відібрали їхні гроші та майно, даючи натомість фальшиві обіцянки, чи не потрібно на це реагувати?” У доповіді визначається, що наявні правові межі в кожній країні — члені ЄС є достатніми для розв’язання проблем, що виникають навколо новітніх релігійних рухів, проте автор рекомендував створити спеціальні парламентські комісії для дослідження цих проблем. Чотири країни ЄС вже створили такі комісії: Австрія, Бельгія, Німеччина і Франція.



22 грудня 1995 року було оприлюднено доповідь Французької парламентської комісії з проблеми так званих „сект”; 670-сторінкова доповідь Бельгійської парламентської комісії з’явилася у травні 1997 року; Німецької — у червні того ж року. У всіх доповідях міститься спільний висновок: феномен нових культів є дуже складним для визначення; не менш складним виявився підрахунок членів цих організацій. Автори майже одностайні принаймні у п’яти пунктах: наявної інформації про „секти” і „психокульти” не достатньо для того, аби ухвалити якісь остаточні норми чи робити остаточні висновки; деякі групи є цілком небезпечними, деякі становлять потенційну небезпеку; уряд повинен дозволити більш ретельно дослідити діяльність деяких новітніх релігійних рухів; потрібна більша відповідальність з боку владних структур за можливі негативні наслідки з боку цих угруповань. Доповідь Бельгійської комісії містила перелік 189 релігійних організацій, і хоча пояснювалось, що сам факт включення до переліку ще не означає, що діяльність організації супроводжується негативними наслідками, але сама поява списку спричинила гострі дебати. Особливо бурхливу реакцію викликало внесення до списку чотирьох католицьких організацій (серед них знамените „Опус Деї”). Доповідь Французької парламентської комісії містила 172 „небезпечних культи” і також згадувалась одна католицька спільнота, що викликало протести багатьох єпископів.

Обов’язок держави у сфері захисту прав і свобод своїх громадян від негативних виявів з боку певних культів полягає в тому, щоб забезпечити широким верствам населення доступ до інформації про різні релігії, сприяти вільному вибору релігії й утвердженню поваги до інших, а в разі порушення закону — вжити адекватних заходів усупереч тому, якою релігією прикриваються порушники.

Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи №1178 від 5 лютого 1992 року пропонує для країн-членів Ради Європи внести до базових освітніх програм об’єктивну всебічну інформацію про поширені релігії у світі та про права людини, елементи порівняльного релігієзнавства. Інформація про різні релігійні утворення, їхні особливості та реальну дійсність повинна бути доступна широкому загалу. З цією метою тим державам, котрі ще не ратифікували Європейської Конвенції про захист дітей, рекомендується утворювати незалежні інституції, які б накопичували і поширювали відповідну інформацію, а також ухвалити законодавство, котре б дало змогу реально запровадити цю Конвенцію в життя. Вже наявне законодавство про захист дітей має виконуватись більш послідовно. Вступаючи до того чи іншого культу, люди повинні бути інформовані про те, що вони можуть вийти з них. Нарешті, ті, хто працює в культах, мають бути зареєстровані в органах соціального забезпечення і на них повинні поширюватися всі соціальні гарантії, навіть в тому разі, якщо вони вирішать залишити культ.

Резолюція Європарламенту від 29 лютого 1996 року ще раз підтверджує беззастережність визнання свободи совісті та релігії як фундаментальних свобод, зосереджує увагу держав-членів Ради Європи на певних елементах діяльності „асоціацій, котрі називають сектами”. Оскільки ці асоціації діють всередині Європейського союзу, вони можуть розраховувати на захист своїх свобод та індивідуальних свобод своїх членів. Проте, враховуючи, що деякі з них принижують особистість, порушують права людини і національне законодавство, культивують расистську ідеологію, практикують фінансові зловживання та ухилення від сплати податків, вживають наркотики тощо, Європарламент був змушений ще раз повернутись до цієї проблеми. У зв’язку з цим державам-учасницям рекомендовано ефективно застосовувати чинне законодавство проти зловживань у релігійній сфері, забезпечити такі законодавчі — адміністративні, фіскальні, карні — заходи, котрі б виявилися достатніми для попередження незаконної діяльності „сект”. Урядам пропонується утримуватись від автоматичного надання статусу релігійних організацій і навіть передбачити можливість переглянути статус тих „сект”, що користуються з кримінальною метою правовими перевагами, наданими релігійним організаціям. Держави-учасниці запрошуються до більш інтенсивного обміну інформацією між собою із „сектантської” проблематики, а також до більшої пильності, аби субсидії Європейського співтовариства не були використані для незаконної сектантської діяльності.

Парламентська Асамблея Ради Європи прийняла Рекомендацію №1412 (1999) “Протиправні дії сект”, де висловлюється занепокоєння стосовно діяльності неокультів незалежно від того, називаються вони релігійними, езотеричними чи спіритуальними. У цьому документі виявляється крайня необхідність пересвідчитись, чи відповідають дії представників неокультів, незалежно від їх походження, принципам демократичного суспільства. Тому вкрай важливо мати достовірну інформацію про ці групи та розповсюджувати її серед широкої громадськості з тим, щоб зацікавлені особи та організації змогли надати свої коментарі з приводу об’єктивності згаданої інформації. Рекомендація наголошує на необхідності внести до навчальних програм, зокрема для підлітків, спеціальні відомості про історію окремих віровчень та філософські погляди їх представників. Надається велика увага захисту найбільш вразливих груп населення, зокрема дітей, які є членами неокультів. Передбачається впровадження рішучих заходів щодо відстоювання їх прав у разі поганого ставлення, ґвалтування, існування розгорнутої системи заборон, індокринації через “промивання мозків”, заборони відвідувати школу та вчинення дій, що заважають соціальним службам здійснювати відповідний нагляд.

Парламентська Асамблея Ради Європи закликає уряди держав-членів у разі необхідності створювати та підтримувати незалежні загальнонаціональні та регіональні інформаційні центри для неокультів, а також внесення відомості про історію окремих віровчень та філософські погляди їх представників до навчальних програм загальноосвітніх шкіл. До того ж необхідно застосовувати відповідні заходи, передбачені кримінальним та цивільним законодавством даної країни, щодо неправомірних дій, вчинених від імені неокультів,  гарантувати суворе дотримання законодавства про обов’язкове відвідування школи дітьми та втручання відповідних органів у разі їх недотримання.  У разі необхідності вжити заходів щодо створення неурядових організацій жертв або родин жертв неокультів, особливо у країнах Центральної та Східної Європи (зокрема в Україні - прим. авт.).

Крім того, Асамблея рекомендує Комітету Міністрів у разі необхідності вживати заходи щодо створення інформаційних центрів для вивчення діяльності неокультів у країнах Центральної та Східної Європи (зокрема в Україні - прим. авт.) в межах програм допомоги цим країнам. Також передбачається створення Європейського Центру спостереження за діяльністю неокультів з метою полегшення обміну інформацією між національними центрами.

19 вересня 2001 року Кабінет Міністрів Ради Європи прийняв Рішення №9220 (засідання 765) щодо Рекомендації Асамблеї Ради Європи №1412 (1999) “Протиправні дії сект” у якому містяться положення з впровадження Рекомендації. У цьому документі зазначається, що Кабінет Міністрів погоджується сконцентрувати увагу на діяльності неокультів незалежно від їх релігійного, езотеричного чи спіритуального характеру, зокрема, із заявою Асамблеї до урядів країн-учасниць відносно заходів впливу, які необхідно активніше застосовувати щодо протиправних дій цих організацій, використовуючи існуючі положення національного кримінального або громадянського законодавства. Головною метою Рекомендації та Рішення є захист людської гідності, особливо найбільш незахищених осіб, зокрема дітей членів релігійних, езотеричних чи спіритуальних організацій. У зв’язку з цим приділяється велика увага інформуванню громадськості з приводу всіх аспектів функціонування зазначених об’єднань.



Парламентська Асамблея Ради Європи № 1804 (2007) містить таке положення: «Держава не має права допускати розповсюдження релігійних принципів, доктрин та віровчень, які будучи реалізовані, порушували б права людини». Це положення спрямоване не профілактику релігійного екстремізму, насамперед представниками неокультів.

Аналізуючи світову практику виявлення, попередження і припинення деструктивної діяльності неокультів, нами зроблено ВИСНОВОК, що її можна поділити на три рівні: міждержавний, державний, недержавний.



1. Міждержавний рівень (Євросоюз, міждержавні стосунки) включає:

- підготовку декларацій, рекомендацій, резолюцій, конвенцій, закликів до урядів інших держав;

- обмін інформацією;

- укладання угод та спільні дії, що спрямовані на виконання цих угод;

- створення та підтримка міжнародних центрів моніторингу діяльності неокультів і їх осередків у різних державах.

2. На державному рівні спостерігається розподіл функцій між:

2.1. Парламентською комісією, комісією при прем’єр-міністрі, урядом.

2.2. Міністерствами, міжвідомчими міністерськими координаційними органами.

2.3. Правоохоронними органами.



Парламентська комісія, комісія при прем’єр-міністрі, уряд спрямовують свої зусилля на:

- вдосконалення чинного законодавства;

- підготовку резолюцій, доповідей та рекомендацій;

- вивчення діяльності неокультів;

- координацію дій державних органів;

- розробку та впровадження протекціоністської державної політики щодо традиційних церков.



Міністерства, міжвідомчі міністерські координаційні органи займаються:

- розробкою пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства, підготовка відповідних внутрішньовідомчих інструкцій;

- розповсюдженням серед населення інформації щодо діяльності окремих неокультів як в Україні так і за її межами;

- розробкою та координацією загальноосвітніх програмам;

- внесенням відомостей про історію окремих віровчень та філософські погляди їх представників до навчальних програм загальноосвітніх шкіл і вищих навчальних закладів;

- підготовкою і проведенням науково-практичних конференцій та семінарів, зокрема міжнародних, з вивчення діяльності неокультів;

- координацією спільних дій державних органів, недержавних організацій та зацікавлених осіб;

- впровадженням протекціоністської державної політики щодо традиційних церков;

- зобов’язанням релігійних організацій надавати доповідь про свою діяльність;

- відмовою або зняттям з реєстрації окремих релігійних груп;

- локалізацією негативних наслідків від самогубств, терористичних актів, втручання у внутрішні справи держави, масових заворушень та ін. протиправних дій неокультів.

У функції правоохоронних органів входять:

- створення робочих груп при МВС та окремих підрозділів спецслужб;

- збір та аналіз інформації про протиправні дії представників неокультів;

- профілактика порушень чинного законодавства представниками неокультів;

- розповсюдження інформації про протиправну діяльність окремих неокультів через ЗМІ;

- інформування та консультування відповідних державних органів;

- оперативне супроводження релігійного середовища, створення переліку потенційно небезпечних неокультів, здійснення оперативного контролю за їх керівниками та активістами;

- притягнення порушників чинного законодавства до кримінальної або адміністративної відповідальності;

- протидія втручанню представників неокультів у внутрішні та зовнішні справи держави.

На недержавному рівні протидією деструктивним ідеологіям та діяльністю неокультів займаються:



  1. Громадські організації.

  2. Зацікавлені особи (правознавці, релігієзнавці, політологи, психологи, медики, соціологи, журналісти, громадські діячі та ін.)

  3. Традиційні церкви.

Вони вирішують такі завдання:

- збір та обробка інформації про порушення прав і свобод громадян та чинного законодавства для розповсюдження його серед широких верств населення;

- підготовка матеріалів для науково-практичних конференцій та семінарів з вивчення діяльності неокультів;

- видання наукової (монографії, дисертації), науково-популярної, навчально-методичної (посібники, програми) літератури, в якій висвітлюються загрози державі, суспільству та його окремим громадянам від діяльності неокультів;

- консультування відповідних державних, зокрема правоохоронних, органів;

- внесення пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства;

- підтримка і координація діяльності вітчизняних та іноземних інформаційних центрів моніторингу діяльності неокультів;

- консультування зацікавлених осіб родичі, яких потрапили до “проблемних” неокультів;



- надання допомоги особам, які постраждали від діяльності неокультів.
Список використаних джерел:

  1. Модели церковно-государственных отношений стран Западной Европы и США. Сборник научных трудов. - К., 1996.

  2. Петрик В.М., Сьомін С.В. та ін. Нетрадиційні релігійні та містичні культи України: Навчальний посібник / За заг. ред. В.В.Остроухова. – К: Росава, 2003. – 336 с.

  3. Петрик В.М., Ліхтенштейн Є.В., Сьомін С.В. та ін. Новітні та нетрадиційні релігії, містичні рухи у суспільно-політичній сфері України: Монографія / За заг. ред. З.І.Тимошенко. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – 331 с.

  4. Сьомін С.В. Міжнародні християнські організації та національна безпека України: Монографія. – К., 1999. – 267 с.

  5. Петрик В.М., Остроухов В.В. Порівняльний аналіз законодавства Європи в контексті захисту духовно-релігійної безпеки держави, суспільства та окремих громадян від деструктивного впливу неокультів // Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони. – 2008. - № 2. – С. 88-92.

  6. Петрик В.М. Шляхи та механізми вдосконалення державно-церковних відносин в Україні (на прикладі новітніх релігійних об’єднань). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління. – Донецьк, 2003. – С. 187-194.

  7. Єленський В. Новітні рухи - зони занепокоєння // Людина і світ. - 2000. - №9. – С. 2-10.

  8. Проблема новітніх рухів в Європарламенті // Людина і світ. - 1998. - №8. – С. 31.

  9. Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи №1412 (1999) “Протиправні дії сект” // Людина і світ. - 1999. - №9. – С. 25-26.


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка