Право людини на податки Підготувала: д ю. н., доц. Руслана Гаврилюк Антропосоціокультурне праворозуміння



Скачати 22,33 Kb.
Дата конвертації08.04.2017
Розмір22,33 Kb.

Право людини на податки Підготувала: д.ю.н., доц. Руслана Гаврилюк

Антропосоціокультурне праворозуміння

  • Одним з найбільш відчутних, природних та закономірних наслідків еволюції англійської, американської та інших політико-правових традицій прав людини стало виникнення доктрини прав людини, антропосоціокультурного праворозуміння як принципово нового феномену філософсько-правової думки останньої третини ХVIII – початку ХІХ століть.

Людиноцентристська революція

Природне (антропосоціокультурне) начало у податковому праві у його західноєвропейському розумінні вперше було згадано і зафіксовано на рівні конституційного акту


у Великій хартії вольностей у 1215 р.

Маржиналізм - запропонував у порівнянні з етатизмом, глибше та розлогіше тлумачення публічних потреб і публічних послуг, а саме розуміння їх як інтегрованої сукупності усіх потреб та благ, що мають суб'єктивну цінність для усіх і кожного без жодного винятку індивіда, а не тільки для держави.

  • Найхарактернішими властивостями маржиналізму як доктрини були (згідно власної термінології) суб'єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів та явищ, в т.ч. щодо податків.

Безумовний пріоритет у формуванні основних, положень цієї теорії стосовно податків і податкового права належить Емілю Саксу

  • "Загальні інтереси, будучи однаковими для всіх, можуть бути забезпечені у найбільшій мірі, досяжній за даних умов, шляхом мінімальних втрат ресурсів з боку усіх: крім того, оскільки усі мають ідентичні потреби [у даному випадку він вживав категорії інтереси і потреби як синоніми – Г.Р.] у цій загальній меті, витрати можуть бути розподілені "взаємовигідно", тобто, усі долі мають однакову вартість, суб'єктивно рівновелику цінність"

Евристичний потенціал маржиналістської доктрини, особливо її парадигми граничної корисності і суб'єктивної теорії вартості

  • дозволяють безпосередньо побачити і пояснити життєвий зв'язок та взаємозумовленість людини та її потреб, розкрити первісні витоки перерозподільного (податкового) права індивідів.

Потреби людини

  • Індивідуальні потреби
  • Публічні потреби

Потреби індивідів, які одержали в ході антропосоціогенезу статус потреб більшості або всезагальних потреб відповідного соціуму,

  • не перестали залишатися все тими ж потребами індивідів, їх фундаментальними властивостями.
  • Ніколи і ніде поза індивідами ці потреби не з'являлися та не існували.
  • Тому природно, що саме індивіди першими відчули необхідність їх правової регламентації, насамперед, врегулювання на нормативному рівні кооперування їх зусиль по задоволенню ними спільних для більшості їх чи усього соціуму потреб.

Природна необхідність у перерозподільному (податковому) праві індивідів, яка з'явилася практично одночасно з появою людини як істоти соціальної і її права в цілому,

  • з часом тільки посилювалась і шукала власного задоволення ‒ появи податкового права індивідів, іншими словами – суб'єктивного податкового права людини.

Податкове право людини існує в силу наявності у кожної особистості спільних з іншими людьми, всезагальних у прямому розумінні цього слова, потреб.

Податкове право не подароване людині державою або ще якоюсь інституцією. Навпаки,

  • на рубежі старої та нової ери римська субстанційна імперська держава заволоділа податковим правом людини і ось уже понад дві тисячі років монопольно користується ним.
  • Проте, як не змінилася принципово антропосоціокультурна природа людини, так і не змінився істинний антропосоціокультурний код податкового права – це право соціалізованої людини.
  • За природою у соціумі державі відведена виключно інструментальна роль, а інструментальна держава не володіє жодними правами, в тім числі і податковими.
  • Держава в цілому та окремо взяті її функціональні органи згідно їх справжньої антропосоціокультурної природи володіють по відношенню до людини тільки обов'язками та наданою їм компетенцією.

Ключовими питаннями серед безлічі проблем права людини на податки є:

  • питання про його дійсність, властивості, природу в цілому,
  • про те, чим саме воно є насправді,
  • як виникає та існує,
  • яке місце займає серед інших прав людини?
  • Усі ці та спорідненні питання можна звести в одну узагальнюючу проблему обґрунтування існування права людини на податки.

Навіть сучасні представники позитивізму ставлять питання, щодо оподаткування та прав людини

  • «Дехто скаже, що оподаткування і права людини це оксюморон. (…) Я вважаю, що права людини є фундаментальним аспектом оподаткування. Права людини є обмежувальним інструментом для урядів стосовно того, що вони можуть робити відносно власних громадян –людей, на яких впливають рішення урядів…. Та відповідно права людини є обмежувальним інструментом для урядів стосовно того, що вони можуть робити відносно платників податків. Я вважаю, що ми переживаємо зараз цікавий етап, коли маємо змогу спостерігати експансію основних принципів системи захисту фундаментальних прав людини у податкову сферу». (Baker P. Taxation and Human rights)

Один з представників доктрини природного права і прав людини Р.Алексі, класифікував версії існування прав людини на слабкі і сильні

  • Він вважає достатнім навіть слабке дискурсивне обґрунтування існування прав людини
  • Проте, метод Р.Алексі не дозволяє побачити атрибутивний взаємозв'язок між людиною та публічними потребами, між останніми і податками, між податками та правом людини на податки, тому він не може забезпечити належного обґрунтування цього права.

Парадигма егалітаризму та справедливості, невід'ємною частиною якої є перерозподільна справедливість

  • в основі лежить пояснення всіх прав людини, в т.ч. і права на податки, як її моральних прав.
  • Проте, поза полем зору залишаються питання, хто саме та чому саме і яким саме чином повинен забезпечити людині це її право, що саме робить таким чином зрозумілі права людини дійсними правами та по відношенню до кого?

Німецькі дослідники права Г.Ломанн та Ш.Госепат, що спеціалізуються у сфері прав людини та її свобод, на усі вищесформульовані питання обґрунтували негативні відповіді.

  • З наявності відповідних потреб у людини її право на їх задоволення ще не можна обґрунтувати, тому що :
  • 1. тільки з цього факту невідомо, хто повинен людині задовольнити ці потреби, якщо мислити в антропосоціокультурній парадигмі;
  • 2. неможливо обґрунтовано вивести право людини на перерозподільну справедливість, оскільки поняття справедливості у кожної людини своє.
  • 3. з чистого права вимоги людини щодо певної власної можливості і потреби її задоволення ще зовсім не слідує обов'язковість її адекватного задоволення іншими людьми

Обґрунтування існування прав людини, як і природного права в цілому, з онтологічних позицій

  • все, укорінене в бутті, некероване ззовні
  • «…людина ніколи не може бути визначена у поняттях власної індивідуальності. Вона, навпаки, завжди сконструйована Іншими. Причому розуміння Інших не в об'єктивованому сенсі, а так, що людина сприймає сама себе як особу, що проявляється у відношеннях щодо Інших на основі розуміння ролей цих Інших і навпаки, тобто, співіснує у взаємодії…» (Ч.Пірс)

Існування права людини на податки можна обґрунтувати, виходячи з найбільш очевидних тенденцій розвитку філософії прав людини, а саме в антропосоціокультурній традиції праворозуміння з позицій парадигми трансцендентального обміну між людьми

  • виходить з апріорності реального комунікативного співтовариства,
  • все, укорінене у співбутті людей, апріорне, об'єктивне у класичному розумінні соціального та інтерсуб'єктивне

Основне питання даної проблеми ‒

  • хто є основою відомого трикутника людина-суспільство-держава, його системоутворюючим началом, а також дійсним носієм публічних потреб ‒ у різних пізнавальних традиціях вирішується по-різному

У позитивістській традиції правопізнання

Системо-утворюючим началом прийнято вважати виключно державу.

У антропосоціокультурній традиції правопізнання

  • началом безальтернативно визнається людина
  • суспільствоце саморегулююча процесуальна система соціальної взаємодії індивідів
  • держава як інструмент цієї взаємодії та водночас її наслідок також має антропосоціокультурну природу
  • носіями як особистих, так і публічних потреб є окремі індивіди
  • публічні потреби цих індивідів і є причиною появи та існування права людини на податки

До публічних потреб людини антропосоціокультурна традиція правопізнання відносить потреби, властиві одночасно усім без винятку людям чи їх більшості.

  • Частина з цих благ (публічних потреб) в принципі неподільна, як, наприклад, внутрішня чи зовнішня безпека людини, держава, соціальна інфраструктура тощо, а інша частина, теоретично дискретна, проте насправді непосильна окремим індивідам (наприклад, екологічна безпека, інфекційна безпека тощо).

Аналіз природи публічних благ переконує, що як у кількісному, так і в якісному вимірі публічні потреби людей співпадають, повторюються.

  • Ось саме це співпадання, повторення природи і змісту загальних потреб кожного індивіда чи їх більшості не тільки надає їм публічного характеру, але й передбачає, вимагає найтіснішої кооперації, об'єднання зусиль індивідів і цим самим багатократно помножує їх спільні можливості.
  • Тобто, наяву мультиплікаційний ефект від спільного задоволення публічних потреб людей.

Податкове право кожної людини є за своєю природою нічим іншим як вродженою взаємністю людини, іншими словами, внутрішньо властивою їй соціальністю, виступає для кожної людини у якості її права-обов'язку.

  • Переконливим прикладом існування права людини на податки, що пройшов випробування часом та став невід'ємною частиною соціального конструкту, є самооподаткування людей у базисних соціальних колективах.

Право людини на податки - взаємність прав вимоги та зобов'язань індивідів на взаємообмін їх трансцендентальними можливостями по забезпеченню власних публічних потреб та отриманню публічних благ.

Це не право людини на частину фінансових ресурсів, що надходять від платників податків у відповідні публічні фонди грошових коштів, а право на такі ж дії у відповідь з боку інших людей, які здійснив первісний платник податків. Тобто, це всезагальне не набуте (вроджене) право людей на кооперування взаємних можливостей для задоволення власних, спільних з Іншими, публічних потреб.

Дякую за увагу!



База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка