Правовий режим майна подружжя



Дата конвертації17.03.2017
Розмір81,8 Kb.
Правовий режим майна подружжя

N 9738, 22.07.2008



Правовий режим майна подружжя

Безсумнівно, вступ до шлюбу призводить до певних матеріаль- них наслідків, чи не найголовнішим з-поміж яких є особливий режим власності подружжя. У контексті цього доцільно ознайомитися із положеннями Сімейного кодексу України, які присвячені врегулюванню правового режиму майна подружжя й автоматично починають діяти з моменту реєстрації шлюбу.

У сімейному законодавстві передбачено два режими майна подружжя - особиста приватна та спільна сумісна власність.

ОСОБИСТА ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ

Зазвичай частину майна, що належить чоловікові та дружиш на праві особистої приватної власності, становить майно, яке було набуте ними до моменту реєстрації шлюбу. Проте це не означає, що все майно, набуте вже після реєстрації шлюбу, матиме статус спільного сумісного. Так, досить поширеною підставою набуття особистої приватної власності одним із подружжя є отримання ним майна як спадщини чи подарунка. Крім згаданих випадків набуття майна кожним з подружжя до шлюбу або на підставі договору дарування чи в порядку спадкування, за правилами ст. 57 СК особистою приватною власністю дружини та чоловіка слід вважати: майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто; речі індивідуального користуван- ня, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; премії, нагороди, які вона/він одержали за особисті заслуги (щоправда, суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії чи нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (веденням домашнього господарства, вихованням дітей тощо) сприяв її одержанню; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй/йому належала, а також як відшкодування завданої їй/йому моральної шкоди; страхові суми, одержані нею ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

СПІЛЬНА СУМІСНА ВЛАСНІСТЬ

Решта майна, набутого подружжям за час шлюбу, відповідно до ст. 60 СК належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав із поважної причини (через ведення домашнього господарства, догляду за дітьми, хвороби тощо) самостійного заробітку. При цьому не має жодного значення, якими були юридичні підстави його набуття (купівля, обмін тощо, окрім вже згаданих випадків отримання майна у подарунок чи у спадщину) та на чиє ім'я було придбане майно - важливим є лише той факт, що придбання відбулося під час шлюбу.

Режим спільності майна подружжя означає, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; подружжя має рівні права на володіння, користування і розпоряджання май- ном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо iнше не встановлено домовленістю між ними), майно належить подружжю без визначення часток кожного з них у праві власності.

До речі, слід взяти до уваги, що сімейне законодавство передбачає обставини, за яких особисте приватне майно кожного з подружжя може бути визнане спільною сумісною власністю. Так, у ст. 62 СК наголошується: у разі якщо майно дружини чи чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Катерина Фоміна, «Правовий тиждень»

КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ

Про правове регулювання режиму майна подружжя у зв'язку з прийняттям у 2002 р. Сімейного кодексу України розповідає юрист ЮФ «Family Law Group» Антон Синцов:

- Попри зміни у сімейному законодавстві, значна кількість норм, що увійшли до нового Сімейного кодексу України (далі - СК) і регулюють відносини, які раніше не входили до сфери дії сімейного права УРСР, лишаються доволі спірними. Це стосується, зокрема, питань, пов'язаних із май- новими правами подружжя. Яке ж майно можна вважати особистим, тобто тим, яке належить тільки дружині чи тільки чоловіку, а яке на законних підставах можна вважати спільною сумісною власністю подружжя?

Юридичне закріплення цей принцип отримав ще у Сімейному кодексі УРСР 1926 р. (його повна назва - Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР), зберіг свою життєздатність у Кодексі про шлюб та сім'ю Української РСР 1970 р. (далі - КпШС), а з набранням 10 січня 2002 р. чинності СК був значно доповнений і дещо видозмінений. Більшість правових норм щодо власності подружжя не зазнавала суттєвих змін, що свідчить про вдалість обраного правового механізму її регламентації. Особливої уваги під час розгляду питання щодо власності подружжя заслуговує саме те положення, що в КпШС усе починалося зі спільної сумісної власності, а вже потім розглядалась індивідуальна (особиста) власність, а у СК навпаки - починається з особистої власності, адже спільне завжди складається з особистого, а не спільне поділяється на види. Вступаючи у шлюб, чоловік та жінка вже мають певне майно, яким вони на законних підставах вправі розпоряджатися на власний розсуд. Тобто вступ у шлюб не припиняє права власності на майно, яке належало дружині та чоловікові до моменту реєстрації шлюбу. Це означає, що шлюб не перетворює особисту власність дружини та чоловіка у спільну сумісну власність подружжя.

У ст. 24 КпШС одночасно з терміном «власність кожного з подружжя» вживалися терміни «роздільне майно подружжя», «роздільне майно кожного з подружжя». Згодом термін «роздільне» замінили словосполученням «особиста приватна власність дружини та чоловіка». Крім того, у сучасному законодавстві чіткіше визначено, що саме належить до особистої приватної власності дружини/чоловіка (ст. 57 СК).

За ст. 24 КпШС до «роздільної» власності одного з подружжя належало майно, одержане «в дар». Оскільки зміст терміна «дар» сприймався неоднозначно, його замінили на «дарування». У ч. 2 ст. 24 КпШС містилася норма, за якою власністю кожного з подружжя були речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за виключенням коштовностей та предметів розкоші. Однак, відсутність чіткого трактування термінів «коштовність» та «предмет розкоші» навіть у сучасних умовах не могло не викликати заперечень. Тому в ч. 2 ст. 57 СК подано інше законодавче вирішення проблеми: речі індивідуального користування, у тому числі і коштовності, навіть у тому випадку, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, є особистою власністю дружини або чоловіка. Але якщо коштовності (вироби з дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння) були придбанні не для індивідуального користування дружини чи чоловіка, а для накопичення капіталу, вони мають вважатися спільною сумісною власністю подружжя.

Найбільша увага в сучасному законодавстві приділяється саме спільній сумісній власності подружжя. Тобто кожен із подружжя однаковою мірою має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном незалежно від того, що зарплата одного з подружжя є більшою чи що один із подружжя продовжує навчання або є інвалідом. Подружжя розпоряджається майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності за взаємною згодою. Порівняно із КпШС ця норма зазнала певних змін. По-перше, змінилася назва статей (ст. 22 КпШС «Спільна сумісна власність подружжя» - ст. 60 СК «Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя»). Подруге, в ст. 22 КпШС містилася норма, за якою «майно, нажите подружжям під час шлюбу, є його спільною сумісною власністю». Оскільки у проекті ЦК України вживався лише термін «набуття» права власності, тому саме він і використовується у ст. 60 СК. Тобто згідно зі ст. 60 СК підставою набуття подружжям права спільної сумісної власності є тільки одна обставина: набуття (тобто виготовлення, придбання, спорудження) майна за весь період перебування у шлюбі. Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь- які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

Доцільно зазначити, що і в КпШС, і в СК передбачений варіант перетворення за певних умов правового режиму майна, яке належало одному з подружжя, із об'єкта права особистої власності в об'єкт права спільної сумісної власності. Підставою для цього, як і раніше, лишились спільні грошові і (або) трудові затрати дружини та чоловіка або ж затрати одного з подружжя.

Дружина і чоловік мали і мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Тобто вони мають право розділити майно за взаємною згодою між собою. Частина 1 ст. 28 КпШС містила норму, за якою у разі поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, «їх частки визнаються рівними». У ч. 1 ст. 70 СК ця законодавча ідея сформульована точніше: «частки майна дружини та чоловіка є рівними». Також у ч. 1 ст. 28 КпШС зазначалось, що розмір частки може бути збільшений з урахуванням інтересів неповнолiтнiх дітей або інтересів одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Позиція, сформульована у ч. 3 ст. 70 СК, має істотні відмінності. Вона встановила чіткіший та прозоріший критерій для задоволення вимоги про збільшення частки у спільному майні тому з подружжя, з ким проживає дитина або непрацездатні син чи дочка. Під час вирішення спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Також зазначимо, що всі три частини ст. 29 КпШС «Поділ спільного майна подружжя» були розділені і значно доповненні в новому сімейному законодавстві. Відтак, з 'явилася стаття, яка визначає способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 1 ст. 71 СК). Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Також з'явилися статті, які визначають «право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя» (ч. 1 ст. 69 СК) та те, що вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки (ч. 2 ст. 72 СК).

Безперечно, СК став черговим узагальненням практичного досвіду та результатів аналізу позицій багатьох науковців. Його положення стосовно майнових відносин подружжя порівняно із сімейним законодавством УРСР детальніше і набагато чіткіше визначають права подружжя на розпорядження майном, порядок користування ним, право на укладення між собою всіх договорів, які не заборонені законом, а також право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі тощо. Проте не слід забувати, що світ змінюєть- ся, і законодавство, яке сьогодні вважається новим, завтра може застаріти. Відтак, аби не допустити суперечностей, необхідно весь час слідкувати як за тенденціями в суспільстві, так і за перебігом подій у державі.



«Правовий тиждень»

22 липня 2008 р., № 30-31 (103-104), стор. 11

[22.07.2008]


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка