Предмет та завдання методики профільного навчання



Дата конвертації30.01.2017
Розмір51,2 Kb.
  • Предмет та завдання методики профільного навчання
  • 23/04/2014
  • Предметом методики профільного навчання є ПРОЦЕС ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ.
  • ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДИКИ – процес навчання та виховання на матеріалі конкретної дисципліни.
  • Таким чином, предмет та завдання методики не збігаються з предметом та завданнями відповідної науки.
  • Як і дидактика, методика профільного навчання шукає відповіді на питання:
  • ЧОМУ НАВЧАТИ? – Визначення змісту профільного навчання, розробка освітніх стандартів, навчальних програм та методичного супроводу до навчального процесу .
  • ДЛЯ ЧОГО НАВЧАТИ? – Цілі профільного навчання, пов'язані з мотиваційно-ціннісними орієнтаціями суб'єктів навчальної діяльності.
  • ЯК НАВЧАТИ? – Відбір дидактичних принципів, методів та форм навчання, які сприяють ефективності педагогічної діяльності.
  • 1. Зміст освіти в профільній школі
  • Сьогодні молоде покоління виходить в життя, в якому спостерігаються «…важкі наслідки непомірної урбанізації, втрата соціальної та психологічної стійкості суспільства, безперервна виснажлива гонка моди і надпродукції, шалений темп життя та його змін, зростання числа нервових та психічних захворювань, відрив все більшого числа людей від природи та нормального, традиційного людського життя, руйнування сім'ї та простих людських радощів, занепад морально-етичних засад суспільства та ослаблення почуття мети і свідомості життя»
  • Сахаров А.Д.
  • КОЛО ПРОБЛЕМ, з якими випускник школи стикається, вступаючи в доросле життя:
  • Адаптація до нового соціокультурного середовища.
  • Правильний вибір майбутньої професії, виходячи з особистісних даних.
  • Побудова перспективного плану життєтворчості.
  • Прийняття оптимальних рішень, спрямованих на досягнення життєвого результату.
  • Цілісне бачення світу, вміння виокремлювати проблеми та знаходити шляхи їх вирішення.
  • 6. Визначення свого особистісного рейтингу, при
  • адекватному оцінюванні і порівнянні своїх та
  • чужих недоліків і переваг з точки зору
  • конкурентоспроможності.
  • 7. Міжособистісні відносини різного рівня.
  • 8. Саморегуляція емоційно-вольової сфери.
  • 9. Готовність до подальшого навчання та самоосвіти
  • для освоєння професії.
  • 10. Розкриття свого особистісного потенціалу в
  • соціумі.
  • Процес і результат пошуку та вибору особистістю власної позиції, цілей та засобів самореалізації в конкретних обставинах життя виступають ОСНОВНИМ МЕХАНІЗМОМ набуття людиною внутрішньої свободи і відповідальності за свої рішення та вчинки.
  • Засобом підготовки учнів до життєдіяльності, в тому числі професійної, є ЗМІСТ ОСВІТИ.
  • СУТНІСТЬ ЗМІСТУ ОСВІТИ полягає в тому, що вона виступає як соціальна мета, соціальне замовлення суспільства системі освіти в цілому.
  • ТРИ найбільш поширені КОНЦЕПЦІЇ ЗМІСТУ ОСВІТИ, представлені В.В. Краєвським:
  • ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПІДХІД трактує зміст освіти як педагогічно адаптовані основи наук, що вивчаються в школі. Ця концепція спрямована на залучення школярів до науки та виробництва, але не до повноцінного самостійного життя в суспільстві. Ігноруючи розвиток якостей особистості, людина виступає як «продуктивна сила» в ряду засобів виробництва .
  • РЕЦЕПТИВНО-ВІДОБРАЖУЮЧИЙ ПІДХІД представляє зміст освіти як сукупність знань, умінь та навичок, результат засвоєння яких учень повинен застосовувати в навколишньому світі. Передбачається, що на цій основі, без аналізу всього складу людської культури, розвитку творчого початку особистості, людина зможе адекватно жити та діяти всередині існуючої соціальної структури.
  • КОНСТРУКТИВНО-ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХІД під змістом освіти розуміє педагогічно адаптований соціальний досвід людства, ізоморфний, тобто тотожний за структурою (не за обсягом) людській культурі у всій її структурної повноті. Прояви цієї концепції різноманітні і включають:
  • відмову від авторитарного маніпулювання
  • учнями;
  • орієнтацію на всебічний розвиток;
  • звільнення творчої енергії кожної людини;
  • розвиток емоційно-ціннісних відносин.
  • ЗМІСТ ОСВІТИ З ПОЗИЦІЇ КУЛЬТУРИ
  • «… педагогічно адаптована систему знань, навичок та вмінь, досвіду творчої діяльності та досвіду емоційно-вольового ставлення, засвоєння якої покликане забезпечити формування всебічно розвиненої особистості, підготовленої до відтворення (збереження) і розвитку матеріальної
  • та духовної культури»
  • І.Я. Лернер, М.М. Скаткін
  • ЗМІСТ ОСВІТИ є чинником, що обумовлює навчання як систему, і виступає в чотирьох ролях:
  • цілі,
  • засоби навчання,
  • об'єкти засвоєння,
  • результати навчання.
  • СКЛАД ЗМІСТУ ОСВІТИ є педагогічною інтерпретацією поставлених суспільством соціальних цілей освіти, а поодинокі педагогічні цілі виступають на кожному рівні як елементи складу змісту.
  • Специфічні на кожному виділеному рівні і ФУНКЦІЇ ЗМІСТУ ОСВІТИ, які, в свою чергу, визначають його структуру.
  • СТРУКТУРА ЗМІСТУ ОСВІТИ, запропонована
  • І.Я. Лернером, включає в себе:
  • а) систему знань, засвоєння яких забезпечує
  • формування у свідомості учнів адекватної
  • діалектичної картини світу, виробляє системний
  • методологічний підхід до пізнавальної та практичної
  • діяльності;
  • б) систему загальних інтелектуальних і практичних
  • умінь та навичок, що лежать в основі безлічі
  • конкретних видів діяльності;
  • в) основні риси творчої діяльності, що забезпечують
  • готовність до пошуку вирішення нових проблем,
  • до творчого перетворення дійсності;
  • г) систему норм та відносин людей до світу і один до
  • одного, тобто систему світоглядних та поведінкових
  • якостей особистості.
  • Під змістом освіти ми будемо розуміти систему знань, умінь, навичок, рис творчої особистості, світоглядних та поведінкових якостей особистості, яка формується, виходячи з соціального замовлення суспільства.
  • 2. Організація та управління
  • педагогічним процесом
  • ПЕДАГОГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ:
    • процес переводу педагогічних
    • ситуацій, процесів з одного
    • стану в інший, відповідно
    • поставленої мети;
    • вплив, який чиниться для
    • досягнення поставлених цілей.
  • КОМПОНЕНТИ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ:
      • постановка мети >
      • інформаційне забезпечення (діагностування
      • характерних особливостей учнів) >
      • формулювання завдань залежно від мети та
      • особливостей учнів >
      • проектування, планування діяльності щодо
      • досягнення мети (планування змісту, методів,
      • засобів, форм) >
      • реалізація проекту >
      • контроль за ходом виконання >
      • коригування >
      • підведення підсумків.
  • Цілі профільного навчання предмету мають ДВА АСПЕКТИ:
  • предметний;
  • особистісний.
  • Коли навчання розглядається з предметної (об'єктивної) сторони, говорять про предметний аспект цілей навчання.
  • Предметний аспект – це оволодіння учнями основами наукових знань, загальна підготовка до практичної діяльності та формування наукових переконань.
  • Навчання, що розглядається з особистісної (суб'єктивної) сторони, включає цілі, які перебувають у нерозривному зв'язку з реалізацією предметних цілей.
  • Особистісний аспект – це розвиток вміння мислити (оволодіння такими розумовими операціями, як класифікація, синтез, порівняння тощо), розвиток творчих та пізнавальних здібностей, а також таких психологічних якостей, як сприйняття, уява, пам'ять, увага, рухова сфера, формування потреб, мотивів поведінки та системи цінностей.
  • ЧОТИРИ ОСНОВНИХ ТИПИ ЦІЛЕЙ НАВЧАННЯ
  • (за М.В. Кларіним):
  • Визначення мети через зміст досліджуваного матеріалу (вивчити тему, теорему, параграф, главу тощо). Така постановка мети хоча й орієнтує вчителя на конкретний результат, але вона не дає можливості продумати окремі етапи процесу навчання на уроці, його конструкцію.
  • Визначення цілей через діяльність вчителя: ознайомити, показати, розповісти тощо. Такі цілі не передбачають досягнення конкретних результатів: що має бути досягнуто в процесі навчання, який буде рівень знань, загального розвитку учнів т.п.
  • 3. Визначення цілей через внутрішні процеси розвитку учнів (інтелектуальний, емоційний, особистісний тощо): сформувати інтерес, розвинути пізнавальну активність, сформувати вміння і т.п. Цілі такого типу занадто узагальнені, і їх виконання практично неможливо контролювати.
  • 4. Визначення цілей через організацію навчальної діяльності учнів на уроці: розв’язати задачу, виконати вправу, попрацювати самостійно з текстом. Такі цілі хоча і орієнтують на організацію активної пізнавальної діяльності учнів, проте не завжди можуть дати очікуваний результат.
  • 3. Цілепокладання як важливий
  • елемент профільного навчання
  • Цілепокладання в педагогіці – це свідомий процес виявлення і постановки цілей та завдань педагогічної діяльності .
  • ВИДИ ПЕДАГОГІЧНИХ ЦІЛЕЙ РІЗНОМАНІТНІ.
  • Педагогічні цілі можуть бути різного масштабу, вони складають ступінчасту систему.
  • Виділяють:
  • нормативні державні цілі освіти;
  • суспільні цілі;
  • ініціативні цілі самих педагогів та
  • учнів.
  • Нормативні державні цілі – це найбільш загальні цілі, що визначаються в урядових документах, в державних стандартах освіти.
  • Суспільні цілі – цілі різних верств суспільства, що відображають їхні потреби, інтереси та запити з професійної підготовки.
  • Цілі окремих освітніх систем і етапів освіти. Наприклад, цілі навчання в середній загальноосвітній школі або на окремих рівнях освіти: початкова, основна школа, повна середня школа (старша ступінь загальної освіти). На старшій ступені навчання будується на основі профільної диференціації.
  • Ініціативні цілі – це безпосередні цілі, що розробляються самими педагогами-практиками та їх учнями з урахуванням типу навчального закладу, обраного профілю навчання та навчального предмета, з урахуванням рівня розвитку учнів, підготовленості педагогів. Нарешті, цілі окремої теми, уроку або позаурочного заходу.
  • Цілі освіти і навчання не збігаються!
  • Цілі освіти є більш широким поняттям порівняно з цілями навчання.
  • Організаційні цілі ставляться педагогом в області його управлінської функції.
  • Наприклад, мета: використовувати самоврядування в організації навчальної діяльності учнів, розширити функції учнів у наданні взаємодопомоги під час заняття.
  • Методичні цілі пов'язані з перетворенням технології навчання та позанавчальної діяльності учнів, наприклад: змінити методи викладання, впровадити нові форми організації навчального процесу.
  • РОЗРОБКА МЕТИ – процес логіко-конструктивний, суть його полягає в тому, щоб:
  • порівняти, узагальнити певну інформацію;
  • зробити вибір найбільш значущої інформації;
  • на її основі сформулювати мету, тобто
  • визначити об'єкт цілі, предмет цілі та
  • необхідні конкретні дії;
  • прийняти рішення щодо досягнення мети,
  • здійснювати реалізацію мети.
  • Проблема постановки цілей в дидактиці отримала назву «таксономія», що означає ієрархічну систему цілей.
  • Дане слово походить від грецьких слів taxis (розташування за порядком) і nomos (закон).
  • Знання таксономії цілей навчання необхідно педагогу для успішного управління пізнавальною діяльністю учнів. Педагог повинен уміти визначати першочергові цілі, тобто логіку, послідовність (ієрархію) конкретних цілей для кожного етапу навчання з урахуванням перспектив подальшої навчальної роботи.
  • Необхідно роз'яснювати учням орієнтири в навчальній роботі, обговорювати її конкретні цілі, щоб учні ясно і чітко розуміли їх зміст
  • На рівні виділення груп педагогічних цілей ситуація ОДНОЗНАЧНА.
  • Незважаючи на термінологічну різницю, ЗМІСТОВНО ОБЛАСТІ, що виділяються різними дослідниками, БЛИЗЬКІ МІЖ СОБОЮ:
  • До першої відносять знання, різні рівні його
  • засвоєння.
  • До другої – вміння зі своєю ієрархією
  • підцілей.
  • До третьої – відносини, інтереси,
  • схильності, орієнтації.
  • ФОРМА НАВЧАННЯ – це організована взаємодія викладача та учня.
  • Головним тут є характер взаємодії викладача та учнів (або між учнями) в процесі отримання ними знань і формування вмінь та навичок.
  • Форма навчання може бути спрямована на:
  • теоретичну;
  • практичну підготовку.
  • МЕТОД (від гр. methodos – дослідження) – це:
  • спосіб дослідження явищ природи, підхід до
  • досліджуваних явищ, планомірний шлях
  • наукового пізнання та встановлення істини;
  • взагалі прийом, спосіб або образ дії (див.
  • Словник іноземних слів);
  • ​​ спосіб досягнення мети, певним чином
  • упорядкована діяльність (див. Філософський
  • словник);
  • сукупність прийомів або операцій практичного
  • або теоретичного освоєння дійсності,
  • підпорядкованих вирішенню конкретної задачі.
  • Методи навчання будь-якого предмета:
    • гносеологічно пов'язані з методами науки, яку
    • предмет представляє;
    • кожен метод можна розглядати як з зовнішнього
    • боку, відзначаючи лише форму, вид спільної
    • діяльності, так і з внутрішнього боку,
    • характеризуючи особливості учнівської
    • пізнавальної діяльності;
    • вибір методу навчання визначається залежно
    • від пізнавальної та практичної мети, змісту
    • матеріалу та характеру дій, а також вікових
    • можливостей школярів;
    • методи в процесі навчання взаємодіють один з
    • одним, видозмінюються, включаючи різні
    • методичні прийоми.
  • Профільне навчання передбачає розвиток СУБ'ЄКТ – СУБ'ЄКТНИХ ВІДНОСИН І СПІВДІЯЛЬНІСТЬ:
  • виділення учня як суб'єкта, визнання його основною
  • цінністю всього освітнього процесу; розвиток його
  • здібностей як індивідуальних можливостей, визнання
  • того, що розвиток індивідуальних здібностей учня –
  • основна мета освіти;
  • зміна типу відносин між учнями і вчителем, перехід від
  • авторитарного управління, підпорядкування і примусу
  • до співпраці, взаєморегуляції, взаємодопомоги, тому
  • що в колективній діяльності кожен бере участь у
  • вирішенні обговорюваної проблеми і знаходить свої
  • способи вирішення завдання, адекватні своїм
  • нахилам, інтересам, індивідуальному темпу розвитку;
  • розробку навчальних технологій, з урахуванням законів саморозвитку та забезпечують реалізацію основної мети освіти через виявлення та структурування суб'єктного досвіду учня шляхом його узгодження з суспільно-виробленим і соціально значущим досвідом;
  • спрямованість вчителя на навчальні можливості учнів; побудову уроку, спрямованого на створення умов самовираження, самореалізації, самостійності кожного учня, вибірковості до предметного змісту; на розкриття та максимальне використання суб'єктного досвіду дитини, виявлення ставлення учня до знання, навчання; на стимулювання школярів до використання різноманітних способів виконання завдань без остраху помилитися; на застосування активних форм спілкування (діалог, обговорення, аргументація, дискусія, дебати);
  • здійснення за допомогою індивідуальних траєкторій навчання виходу за рамки одного навчального предмета і навіть існуючої сьогодні освітньої галузі та вирішення життєво важливих для дитини проблем на інтегральному рівні.
  • «По суті, майже диво, що сучасні методи навчання ще не зовсім задушили святу допитливість ...»
  • А.Ейнштейн
  • СЛОВО – ДАЛЕКО НЕ НАЙЕФЕКТИВНІШИЙ ЗАСІБ ПЕРЕКОНАННЯ. Позбавлене конкретної діяльнісної основи, таке що стоїть начебто поза особистісного практичного досвіду людини, переконуюче слово ще не гарантує формування самих переконань.
  • Необхідне діяльнісне підкріплення слова, а в більш широкому понятті – його життєдіяльнісне підкріплення.
  • УРОК БУВ І ЗАЛИШАЄТЬСЯ ОСНОВНИМ ЕЛЕМЕНТОМ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ, але в системі профільного навчання суттєво змінюються його функція та форма організації.
  • У цьому випадку урок підпорядковується не повідомленню та перевірці знань учня (хоча й такі уроки потрібні), а виявленню досвіду школярів по відношенню до викладеного вчителем змісту, який не завжди виявляється особистісно-значущим для учня.
  • У процесі організації уроку НЕМАЄ ПРАВИЛЬНИХ І НЕПРАВИЛЬНИХ ВІДПОВІДЕЙ, Є РІЗНІ ПОЗИЦІЇ, ПОГЛЯДИ, ТОЧКИ ЗОРУ, ОСОБЛИВІ ДУМКИ, виділивши які, вчитель може потім відпрацьовувати їх з позицій свого предмета, дидактичних цілей.
  • Учитель повинен не примушувати, а переконувати учнів прийняти той зміст, який він пропонує з позицій наукового знання.
  • Знання, що засвоюється, НЕ «ЗНЕОСОБЛЕНЕ» (ВІДЧУЖЕНЕ),
  • а стає особистісно-значущим.
  • Разом з цим, РОЗВИВАЄТЬСЯ РЯД інших ВАЖЛИВИХ УМІНЬ ТА НАВИЧОК:
  • комунікаційні вміння школярів, яким пропонується
  • взаємодіяти за схемою складної комунікації:
  • уважно послухай, спочатку задай питання на
  • розуміння, тільки потім – на критику;
  • здатності до мислекомунікаціі в будь-яких
  • предметних та міжпредметних галузях;
  • вміння звертатися до свого досвіду (а не тільки
  • зовнішнього джерела знання) і пошук в ньому
  • матеріалу для конструювання відповіді на
  • поставлене питання, а також конструювання з
  • цього матеріалу деякої гіпотези, що дозволяє
  • заповнити «прогалину» в знаннях;
  • вміння займати різні рефлексивні позиції,
  • бачити і розуміти погляди та думки іншого
  • (школяр долає егоцентричну установку
  • бачення світу) і співорганізувати індивідуальні
  • підходи в загальну дію (кооперація);
  • вміння здійснювати розуміння явищ та подій,
  • а не діяти за деякою раз і назавжди
  • встановленій нормі;
  • управління процесом вирощування в собі тих
  • чи інших здібностей;
  • діяльнісний підхід в ситуаціях навчання:
  • самостійна постановка навчальної задачі
  • та самоорганізація в навчальній ситуації,
  • організація свого розуміння за допомогою
  • питань на уточнення та робота зі своїм
  • нерозумінням (учень розглядає щось
  • непізнане за допомогою наявних в його
  • арсеналі категорій, мовних засобів та
  • мовного апарату, здійснюючи тим самим
  • розуміння непізнаного, тобто включення
  • його в систему свого суб'єктного досвіду).
  • Більшість вчителів мають труднощі з ДВОХ ПРОБЛЕМ:
  • Проблема 1. При перебудові позиції особистості у відносинах з учнями – від авторитарного управління до спільної діяльності та співпраці.
  • Проблема 2. При переході від переважної орієнтації на репродуктивні навчальні заняття – на продуктивну та творчу навчальну діяльність.
  • Вчитель повинен уміти:
    • по-перше, організовувати розуміння учнів у комунікації з ним, що досягається через:
  • відхід від багатозначності висловлювань;
  • ілюстрування думки прикладами;
  • утримання предмета обговорення або фіксацію моменту його зміни на інший предмет;
  • облік категоріального апарату учнів;
    • по-друге, вміти досліджувати фактичне нерозуміння учнів. Це означає висунення, практичну перевірку та коригування своєї гіпотези про те, які реальні смисли «осіли» в свідомості учня, які залишилися приховані і які виявилися спотвореними;
    • по-третє, вміти досліджувати причини нерозуміння учнів. Робота з розумінням учнями – це завжди робота в конкретній та унікальній ситуації, до якої не можна бути готовим заздалегідь.
  • ЗАСОБИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ у профільному навчанні:
  • використання нетрадиційних освітніх технологій, різноманітних форм та методів організації навчальної діяльності, що дозволяють розкрити суб'єктний досвід учнів;
  • створення атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу;
  • стимулювання учнів до висловлення, діалогу, дискусії, використання різних способів виконання завдань без остраху помилитися;
  • використання під час уроку дидактичного матеріалу, що дозволяє учневі вибирати найбільш значущі для нього вид та форму навчальної діяльності;
  • оцінка діяльності учня не тільки за кінцевим результатом, а й за процесом його досягнення;
  • заохочення прагнення учня знаходити свій спосіб роботи (рішення); рефлектувати способи роботи однокласників, вибирати й освоювати найбільш раціональні з них;
  • створення педагогічних ситуацій спілкування на уроці, що дозволяють кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи, створення обстановки для природного самовираження школярів.
  • ТІЛЬКИ САМ ПЕДАГОГ, завдяки самовдосконаленню, самовираженню, самореалізації інтелекту, почуття та в цілому особистості кожного учасника навчального процесу МОЖЕ ВИБРАТИ НАЙБІЛЬШ ОПТИМАЛЬНІ ФОРМИ, МЕТОДИ, ТЕХНОЛОГІЇ – такою є УСТАНОВКА ПРОФІЛЬНОЇ ШКОЛИ.
  • 5. Групові моделі навчання
  • СУТНІСТЬ КОЛЕКТИВНОГО НАВЧАННЯ може бути сформульована так:
  • УСІ навчають КОЖНОГО, і КОЖЕН навчає ВСІХ ... При колективному навчанні, якщо воно дійсно колективне, – те, що знає один, повинні знати всі. А з іншого боку, все, що знає колектив, має ставати надбанням кожного”
  • В.К. Дьяченко
  • ЗАВДАННЯ НОВОГО ЗМІСТУ ОСВІТИ В ПРОФІЛЬНІЙ ШКОЛІ полягає:
  • в реалізації ідеї плюралізму мислення;
  • в праві на соціальний вибір;
  • у варіантності мислення, його антидогматичності, толерантності до
  • чужої думки;
  • в інтересі до різноманіття культур;
  • у заклопотаності глобальними проблемами людства.
  • Однією з вирішальних умов досягнення мети є РОЗВИТОК РЕФЛЕКСИВНИХ УМІНЬ УЧНІВ.
  • МЕТОД АКТИВНОГО НАВЧАННЯце сукупність органічно пов'язаних та взаємодіючих способів організації навчальної роботи, що забезпечують досягнення найбільш високого рівня навчально-пізнавальної діяльності в навчанні в порівнянні з існуючими традиційними способами.
  • ЯДРОМ ПРОБЛЕМНОЇ СИТУАЦІЇ має бути якась значуща для людини неузгодженість, якесь протиріччя.
  • ПРОБЛЕМНА СИТУАЦІЯ ХАРАКТЕРИЗУЄ ПЕВНИЙ ПСИХІЧНИЙ СТАН УЧНЯ, ЩО ВИНИКАЄ:
  • в процесі виконання завдання, яке допомагає йому усвідомити суперечність між необхідністю виконати завдання і неможливістю здійснити це за допомогою наявних знань;
  • в усвідомленні протиріччя. яке пробуджує в учня потребу у відкритті (засвоєнні) нових знань про предмет, способи або умови виконання дії.
  • 6. Інтерактивне навчання:
  • нові підходи
  • ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯ – це, перш за все, діалогове навчання, в процесі якого здійснюється взаємодія вчителя та учня.
  • ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯ – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності.
  • Вона має на увазі цілком конкретні та прогнозовані цілі. Одна з таких цілей полягає у створенні комфортних умов навчання, таких, за якими учень відчуває свою успішність, свою інтелектуальну спроможність, що робить продуктивним сам процес навчання.
  • СУТЬ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ полягає в тому, що навчальний процес організований таким чином, що практично всі учні виявляються залученими в процес пізнання, мають можливість розуміти і рефлектувати з приводу того, що вони знають та думають.
  • Спільна діяльність учнів у процесі пізнання, освоєння навчального матеріалу означає, що кожен вносить свій особливий, індивідуальний внесок, йде обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. Причому, відбувається це в атмосфері доброзичливості та взаємної підтримки, що дозволяє не тільки отримувати нове знання, але й розвиває саму пізнавальну діяльність, переводить її на більш високі форми кооперації та співробітництва.
  • ІНТЕРАКТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ НА УРОКАХ передбачає організацію та розвиток діалогового спілкування, яке веде до взаєморозуміння, взаємодії, до спільного вирішення загальних, але значущих для кожного учасника завдань. Інтерактив виключає домінування як одного виступаючого, так і однієї думки над іншим.
  • Під час ДІАЛОГОВОГО НАВЧАННЯ учні вчаться критично мислити, вирішувати складні проблеми на основі аналізу обставин і відповідної інформації, зважувати альтернативні думки, приймати продумані рішення, брати участь у дискусіях, спілкуватися з іншими людьми.
  • Для цього на уроках ОРГАНІЗУЄТЬСЯ індивідуальна, парна або групова робота, застосовуються дослідницькі проекти, рольові ігри, йде робота з документами і різними джерелами інформації, використовуються творчі роботи.
  • ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯ ДОЗВОЛЯЄ вирішувати одночасно кілька завдань.
  • Головне – воно розвиває комунікативні вміння та навички, допомагає встановленню емоційних контактів між учнями, забезпечує виконання виховного завдання, оскільки привчає працювати в команді, прислухатися до думки своїх товаришів.
  • Використання інтерактивних методів та прийомів у процесі уроку, як показує практика, знімає нервове навантаження школярів, дає можливість міняти форми їх діяльності, переключати увагу на вузлові питання теми занять.


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка