Причини агресивності



Скачати 19,77 Kb.
Дата конвертації25.12.2016
Розмір19,77 Kb.
  • Агресивні та гіперактивні діти:
  • Панасенко Аліна Миколаївна соціальний педагог

Причини агресивності:

  • Причини агресивності:
  • погіршення матеріального становища життя;
  • криза сімейного виховання;
  • збільшення кількості патологічних пологів, під час яких пошкоджують головний мозок дитини;
  • засоби інформації, кіно- і відеоіндустрія, які регулярно нав’язують культ насилля

Агресія (від лат. «напад, приступ») – це фізична чи вербальна поведінка, спрямована на завдання шкоди предмету чи предметам, людині чи групі людей. Це, насамперед, вираження внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, які відбуваються навколо.

  • Агресія (від лат. «напад, приступ») – це фізична чи вербальна поведінка, спрямована на завдання шкоди предмету чи предметам, людині чи групі людей. Це, насамперед, вираження внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, які відбуваються навколо.
  • Агресивність – стійка характеристика суб’єкта, що відображає його схильність до поведінки, метою якої є спричинення шкоди навколишньому світу (предметам чи людям).
  • ЩО ТАКЕ АГРЕСІЯ?

Портрет агресивної дитини

  • Портрет агресивної дитини
  • Під час уроку може
  • «вибухнути» криком»,
  • «у гніві може скинути всі речі з парти»,
  • «ініціатор сварок і бійок, але в конфлікті, як правило, звинувачує інших»,
  • «не може залишитись спокійним тривалий час»,
  • «некерований» тощо.

Ознаки агресивності:

  • упертість, прагнення заперечувати, відмовлятися;
  • забіякуватість, дратівливість;
  • напади гніву, вибух злості, обурення;
  • прагнення образити, принизити;
  • владне наполягання на своєму;
  • егоцентризм, невміння зрозуміти інтереси іншого;
  • самовпевненість, завищена самооцінка

Методики

  • Методика Басса-Даркі
  • Тест Розенцвейга
  • Методика “Особистісна агресивність і конфліктність” Ільїн Є.П. Ковальов П.А.
  • Тест Ассінгера “Оцінювання агресивності у стосунках”
  • Hand Test Є. Вагнера
  • Графічна методика “Кактус” М.А. Панфілова

Виділяють такі види агресії:

  • фізична – пряме застосування сили з метою заподіяння моральної та фізичної шкоди супротивнику. Такі діти помітні відразу, їх агресія відкрита.
  • вербальна – вираження в словесній формі: погрози, образи, зміст яких свідчить про наявність негативних емоцій і можливості заподіяння моральної шкоди супротивнику. Від таких дітей особливо страждають ті, хто має фізичні вади, а також боязкі, сором’язливі, невпевнені у собі. Дістається і дорослим.

експресивна – цей тип властивий особливо підліткам, які вже мають достатній соціальний досвід, щоб обміркувати кожне слово й кожну дію. Такі діти сприймають критику як особисту образу. Але в той же час вони розважливо обмірковують кожен крок, щоб відповісти гостріше, крутіше, роблячи відповідну міміку та застосовуючи погрозливі рухи. Вони вважають жалість і співчуття долею слабких.

  • експресивна – цей тип властивий особливо підліткам, які вже мають достатній соціальний досвід, щоб обміркувати кожне слово й кожну дію. Такі діти сприймають критику як особисту образу. Але в той же час вони розважливо обмірковують кожен крок, щоб відповісти гостріше, крутіше, роблячи відповідну міміку та застосовуючи погрозливі рухи. Вони вважають жалість і співчуття долею слабких.
  • пряма - спрямовують безпосередньо свою агресію на оточуючих, що є причиною дратівливості, тривоги чи збудження: явне хамство, застосування фізичної сили. Та демонстрація свого невдоволення.
  • непряма – ці діти надмірно імпульсивні. У них примітивні поняття, вони прагнуть негайного задоволення своїх бажань. Болісно реагують на критику. Це агресія «нишком», за принципом «звести на сварку, бійку й подивитися, що буде».

Корекція агресивних проявів

  • Розвиток здатності розуміти свої почуття.
  • Вилучення зі звичного оточення та залучення до коригуючого середовища чи групи.
  • Формування навичок адекватного і безпечного вираження гніву.
  • Творче самовираження.
  • Застосовувати методи арт-терапії та тілесної терапії
  • Заохочення до групових видів спорту.
  • Розвиток здатності розслаблятися.
  • Корекція у вигляді : консультування, психологічних тренінгів, психотерапії можна проводити у формі індивідуальної або групової роботи.

Гіперактивно-агресивна дитина

  • гіперактивність виступає як один із проявів цілого комплексу порушень, що відмічають у надмірно рухливих дітей. Основний дефект пов’язаний із недостатністю механізмів уваги і гальмівного контролю. Тому подібне порушення точніше класифікують як „синдром дефіциту уваги” (СДГУ). Виділяють три основні форми прояву гіперактивності:
  • дефіцит уваги;
  • підвищена рухова активність;
  • імпульсивність.

Дефіцит уваги

  • 1.Непослідовний, важко довго утримувати увагу.
  • 2. Не слухає, коли до нього звертаються.
  • 3.З великим ентузіазмом береться за завдання, але не закінчує його.
  • 4. Має складнощі в організації.
  • 5. Часто впускає речі.
  • 6. Уникає нудних розумових зусиль, завдань.

Підвищена рухова активність

  • 1.Постійно вовтузиться.
  • 2. Виявляє ознаки занепокоєнь (стукає пальцями, рухається у кріслі, бігає, забираючись кудись).
  • 3. Спить значно менше, ніж інші діти, навіть у дитинстві.
  • 4. Дуже говіркий.

Імпульсивність

  • 1.Починає відповідати, не дослухавши питання.
  • 2.Не здатний дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває.
  • 3.Погано зосереджує увагу.
  • 4. Не може дочекатися винагороди (якщо є розрив між діями і винагородою).
  • 5. За виконанням завдань поводиться по-різному, і дуже різні виходять результати. (на деяких заняттях дитина спокійна, на інших – ні; на одних уроках вона успішна, на інших - ні).

Причини гіперактивності

  • Наслідок неблагополучних пологів, порушення протягом 1 року життя мозкової дисфункції. Групу ризику складають діти, що народилися після кесаревого розтину, важких патологічних пологів, недоношені, на штучному годуванні тощо. АЛЕ: не всі діти, що належать до групи ризику, обов’язково будуть гіперактивними!
  • Може бути результатом завищених вимог батьків, які діти не можуть виконати через свої природні здібності або ж через перевтому.
  • Може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, погане ставлення до нього в сім’ї, в садочку чи школі, конфлікт з членами (членом) сім’ї чи вихователем (учителем).

Як виявити гіперактивну дитину?

  • Щоб виявити гіперактивну дитину в класі, необхідно вести спостереження за учнями, проводити розмови з батьками та педагогами. Американські психологи П. Бейкер і М. Алворд пропонують такі критерії виявлення гіперактивності в дитини:
  • часто спостерігаються неспокійні рухи в кистях і стопах; сидячи на стільці крутиться;
  • встає зі свого місця під час уроків у ситуаціях, коли треба залишатися сидіти.
  • Виявляє безцільну рухову активність: бігає, крутиться, намагається кудись залізти, причому у таких ситуаціях, коли це неприйнятно.
  • Зазвичай неспроможна тихо, спокійно грати.
  • Перебуває у постійному рухові і поводиться, "ніби до нього прикріпили мотор".
  • Часто буває балакучий.
  • Часто відповідає стосовно питань, не замислюючись, не вислухавши їх остаточно.
  • Часто заважає іншим, чіпляється до оточуючих (наприклад, втручається у розмови або ігри).
  • Якщо у віці до 7 років виявляються хоча б 6 з перелічених ознак, можна припустити, що дитина гіперактивна.

Корекція гіперактивної поведінки дітей

  • Обговорити правила, які батьки повинні дотримуватися як у грі, так і у звичайному житті під час спілкування з гіперактивною дитиною.
  • Не очікуйте усього і відразу. Починати потрібно з тренування лише однієї функції (наприклад, лише уваги, тому ви маєте бути терпимі до вовтузіння на стільці чи перебирання всіх навчальних предметів на столі у процесі цієї роботи). Тільки після тривалого часу за допомогою ваших зусиль, можна починати вимагати уваги під час ігрових занять.
  • Можлива перевтома в дитини, тому вчасно переключайте вид діяльності, міняючи ігри й заняття, але не часто. Важливо також дотримуватися режиму дня, забезпечити дитині повноцінний сон та спокійну обстановку.

Оскільки гіперактивній дитині складно контролювати себе, вона потребує зовнішнього контролю. Дуже важливо було, щоб дорослі при установленні зовнішніх рамок з "можна" і "не можна" були послідовні. Слід також враховувати, що вона неспроможна довго чекати, тому всі покарання й заохочення повинні з'являтися вчасно. Нехай це завжди буде добре слово, маленький сувенір чи умовний знак-жетон (суму яких обміняє на щось приємне), та їх передача дитині має бути досить швидким проявом вашого схвалення його дії.

  • Оскільки гіперактивній дитині складно контролювати себе, вона потребує зовнішнього контролю. Дуже важливо було, щоб дорослі при установленні зовнішніх рамок з "можна" і "не можна" були послідовні. Слід також враховувати, що вона неспроможна довго чекати, тому всі покарання й заохочення повинні з'являтися вчасно. Нехай це завжди буде добре слово, маленький сувенір чи умовний знак-жетон (суму яких обміняє на щось приємне), та їх передача дитині має бути досить швидким проявом вашого схвалення його дії.
  • Починати працювати з гіперактивною дитиною краще індивідуально і потім поступово вводити в групові ігри, оскільки індивідуальні особливості дітей заважають їм зосередитися у тому, що пропонує дорослий, якщо поруч є однолітки. З іншого боку, не витримка дитини та її невміння дотримуватися правил групової гри можуть провокувати конфлікти серед граючих.
  • Використовувати у вашій корекційній роботі ігри, які мають бути підібрані у таких напрямках: ігри з розвитку уваги, вправи із заняттям м’язової і емоційної напруги (релаксації); ігри, які розвивають навички вольової регуляції (управління); ігри для закріплення вміння спілкуватися.

Дякую за увагу

  • Дякую за увагу


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка