Робота з обдарованими дітьми – діяльність заради майбутнього України



Скачати 323,56 Kb.
Дата конвертації13.12.2016
Розмір323,56 Kb.
Робота з обдарованими дітьми – діяльність заради майбутнього України
Джерела здібностей і даровання дітей на кінчиках їхніх пальців. Від пальців … йдуть найтонші струмочки, які надувають джерело творчої думки. Чим більше впевненості і винахідливості в дитячій руці, тим тонша взаємодія із знаряддям праці, чим складніші рухи, тим глибше входить взаємодія руки з природою… в духовне життя дитини. Іншими словами: чим більше майстерності в дитячій руці, тим розумніша дитина. (В.О. Сухомлинський ).

Виховання творчої особистості, одне з найважливіших питань і завдань, які покликані розв’язувати усі ланки народної педагогіки і освіти.

Широкі можливості для проникнення школярів у творчий процес дає народне декоративно-ужиткове мистецтво. Сьогодні важко знайти людину, як б не милувалась чарівною красою нашого декоративного розпису та орнаментів. Мистецтво українського народу має визначення одного з найбагатших і найкращих в світі. Серед усіх видів народного декоративно-ужиткового мистецтва чільне місце займає писанкарство. Поруч із вишивкою та ткацтвом, гончарством, різьбою воно є невичерпним джерелом все нових шедеврів декоративного мистецтва.

Основне завдання вчителя полягає в тому, щоб доступно і зрозуміло повести дітей у чарівний світ писанки. Вчитель повинен збагачувати дитячий світогляд навчити бачити в лініях крапках, кругах і кривульках зовсім інше життя, сповнене неповторністю і красою.



Виховання обдарованої дитини.

Проблема виховання обдарованої дитини існує стільки скільки існує сама педагогіка.

Тему виховання обдарованої дитини розробляли всі педагоги і психологи різних часів. Попри солідні теоретичні і практичні наробки, у цьому напрямку вже існують численні прогалини, викликані складністю предмета дослідження.

Природні нахили яскраво виявляються в іграх дітей, відомо, що Т.Шевченко змалку любив ліпити з глини, малювати, пізніше – списувати вірші у саморобні, оздоблені візерунками книжечки. Можна замітити, що коли звичайній дитині запропонувати під час гри якусь іншу гру, то вона легко згодиться і забуде через декілька хвилин попередню гру. Обдарована ж дитина завжди впевнена, що робить важливу справу, схильна займатись нею регулярно, не дозволяє псувати наслідки своєї праці. В талановитої дитини відразу помітні тонка спостережливість, зосередженість, посидючість, вміння наполегливо переслідувати поставлену мету, самостійність, незалежність у діяльності. Обдаровані діти, як правило мимоволі привертають до себе увагу.

Важливим принципом виховання слід визначити також утилітаризм – озброєння дитини знаннями і вміннями, які становитимуть реальну користь у житті і допоможуть вихованцеві посісти достойне місце в суспільстві.

Хист реалізується лише за умови вміння індивіда трудитись. Слід зауважити, що якості обдарованості неможливо сформувати тільки шляхом зовнішнього впливу, тому виховання потрібно будувати так, щоб спонукати дитину до самовиховання.

Відповідно, мистецтво виховання – мистецтво пробудження у вихованця його власних сил.

Необхідно дитині давати не тільки свободу самодіяльності, а й можливість у певних межах обговорювати з дорослими своїми намірами.

Ознайомлення з різноманітною діяльністю, глибокі й помірно численні враження допомагають інтенсивному розвиткові природних завдатків людини. Потрібні для творчості фарби, звуки, руки обдаровані діти знаходять у спілкуванні із природою. Природа ж пробуджує мислення, уяву фантазію. Проте творча думка, творча уява розвивається також під впливом літератури.

Відомо, що видатні вчені були змалку схильні до читання наукових книжок. А майбутні поети – 9 літня А. Ахматова, М. Цвєтаєва, Л. Українка зачитувались серйозними (“дорослими”) творами.

Сучасні дослідження, проведені відомим психологом А. Барком, містять цікавий матеріал для доповнення рекомендацій батькам і педагогам з питань виховання обдарованої дитини, проте і не вказувати надмірних захоплень ї обдарованістю. Не можна перетворювати життя людини в інструмент захоплення батьківських амбіцій. слід створити всі умови для розвитку таланту, але не насаджувати дитині своїх захоплень, не культивувати необхідності будь-що досягти неперевершених результатів, не перевантажувати, не змушувати постійно займатись улюбленою справою. Все це може відбитись улюбленим предметом, може стати причиною неврозу, психічного захворювання або ж розвинути в дитини пихатість і притензійність.

Потрібно тактовно, делікатно розвивати в дитини інтерес, навчати терпіння і заохочувати працювати старанно, завершувати почате. Намагатись зменшити надмірну вразливість обдарованої дитини, вчити достойно програвати і не сприймати невдачу, як трагедію; володіти емоціями, робити все, щоб дитина не занижувала своєї самооцінки і водночас не виставляла напоказ свою обдарованість.

Обдарована дитина, як правило, сама заявляє про себе, ускладнюючи життя самовпевнених консервативних дорослих. В ідеалі ж, констатує теоретична педагогіка, кожна розумово повноцінна дитина по-своєму талановита, і вихователь повинен проникнути в внутрішній світ кожного вихованця. Недоцільно підганяти всіх дітей під одну мірку. Це призводить до духовного рабства. На думку Г. Песталоцці, навіть однакова любов до дітей не має заступати індивідуальностей.

Тому система орієнтована на виховання обдарованої дитини позитивно вплине на пробудження і розвиток природних задатків кожної дитини.

Розвиток педагогічної техніки вчителя: актуальність та значущість.

Вчительська професія – одна з не багатьох, які можна назвати вічними. Ніхто і ніщо не може замінити вчителя – творчу особистість зі своїм неповторним учительським іміджем.

Найсучасніша техніка комп’ютери чи система “Інтернет” – лише добрі його помічники. З плином часу змінюється і статус учителя, його функціональні обов’язки та права і власне, навіть учительський образ. Незмінною ж залишається потреба в учителеві, бо без нього малоймовірним уявляється шлях до прогресу, нормального людського життя.

Нині в період національного відродження України, вчителю відводиться особлива роль і місце, що підкреслюється в основних нормативних та законодавчих документах про освіту. Вимоги до нього досить високі, що цілком закономірно. З огляду на це кожен учитель має бути не тільки прекрасним фахівцем, а й володіти високим мистецтвом навчати й виховувати. Досягнення висот педагогічної майстерності потребує максимальних особистих зусиль, енергії, природних нахилів і здібностей, великої працездатності і чи не найголовніше – безмежного бажання стати педагогом – майстром.

На цьому неодноразово акцентував увагу відомий педагог А.С. Макаренко. Він зауважував, що сам був звичайним, рядовим учителем, а майстром став завдяки гігантській праці над собою. Отож, щоб володіти в повному обсязі педагогічної майстерністю, щоб осягнути всі її грані необхідно постійно навчатися. Одна з них педагогічна техніка. яка по суті, і є той тонкий інструмент впливу на суб’єктів виховання, тобто учасників навчально-виховного процесу. Варто зазначити, що слово ВПЛИВ, за словником із психології, означає процес і результат зміни індивідом поведінки іншої людини, її установок, намірів, уявлень, під час взаємодії з ним.

Взаємодія вчителя і учня перш за все залежить від вчителя, його вправності, ступеня розвитку педагогічної майстерності, що виявляється у здатності управляти своїм психофізичним станом, розвитком особистості учня, створювати свою зовнішність відповідно до вчительської професії.

Перш за все вчитель повинен вміти активізувати клас адже не у всіх дітей є талант до науки та до декоративно-ужиткового мистецтва. Вчитель повинен знати, що виховувати дітей мистецтвом яке ще розвивалось в ті давні часи дуже важко. Йому слід би розповісти легенди, провести різні ігри, якими бавились ще наші прадіди. Слід зауважити, що перш ніж вчитель почне виховувати дитину, він повинен сам відчувати тонкість внутрішнього світу, благородство морально-емоційних відношень.

Слово вчителя – нічим не замінний інструмент дії на душу тієї людини, яку він вчить. І виховання вчителя дітей, потрібно знаходити раціональний підхід до кожного учня. Тому, що буває так, що в дитини бувають свої – малі і великі – тривоги, обіди, нещастя. Вчитель який володіє високою емоційною культурою, повинен зразу розібрати, що в дитини щось негаразд. Тому, що це видно перш за все по очах…

Зауваживши, що у дитини не все гаразд вчителеві не слід зразу ж допитуватись. Йому перш за все слід найти спосіб, щоб дитина змогла відкритись вчителеві і розповісти про своє горе.

В повсякденному житті ми можемо робити якісь необдумані поступки; бувають такі моменти що нами керують емоції а не думки. Є таке прислів’я:

“навчання і труд разом ідуть” і третій із важливих елементів виховання це те, щоб краса йшла разом із чоловічністю вчителя.

Відомий педагог Сухомлинський не агітує за естетичне виховання. Він показує, що без естетичного виховання ніякого виховання не може бути. Щоб вчитель міг подіяти на дитину, тобто щоб учень міг прислухатись до слів вчителя. Якщо методи виховання – крики погроза; вчитель “опираючись” на страх (покарання, виклик батьків) може добитись послухання, то таке виховання ускладнюється в великій степені.

Педагогіці відомий термін “рівень вихованості”. Роботи Сухомлинського дозволяють вести ще один близький, але не співпадаючий термін з першим терміном: “рівня вихованості” Всі діти піддаються вихованню в різній степені.

Сухомлинський показує, що педагог може внушати. Якщо дитина відстає, то потрібен шлях щоб розвивати його здібності, а потім вже навчати. Так само є в вихованні: якщо дитина не піддається слову вихователя, то потрібно підвищувати можливість слухати вчителя. Нема ніякого смислу упрікати дитину в тому, що вона не має почуття; потрібно терпеливо, прикладаючи всі доповнюючі зусилля розвивати його почуття і совість.

В теперішніх школах слід звертати увагу на красу, потрібно вчити дітей вміти відчувати красу, розуміти її, цінити, а саме головне – це творити її.

Відчувати, розуміти, цінити і творити. Ось головні критерії виховання дітей мистецтвом, яке переходить з покоління в покоління.

Вміти відчувати мистецтво – одна із самих великих радостей життя.

Мистецтво потрібно знати і розуміти, але цього мало. Мистецтво повинно приносити це й радість, і перша, сама трудніша задача вчителя – викликати у дітей відчуття насолоди, потрібність, любуватись природою і витворами мистецтва. Адже справжнє виховання – це виховання культури, духовних бажань. Виховати у дитини духовну потребу трудитись, потребу насолоджуватись мистецтвом, а з цієї дитини вийде прекрасний чоловік. Виховання дає духовні потреби, навчання дає можливість задовольнити їх.

Любування, насолодження прекрасним, звичайно переростає жити по законах краси – творити прекрасне, насолоджуватись прекрасним, яке ви зробили своїми руками. В приклад можна взяти вихованців Сухомлинського, адже вони не просто саджали дерева, працювали в саду. Сухомлинський старався, вони розуміли цю роботу не тільки як труд, а ще як труд для людей. “Потрібно не просто посадити квіти, а зробити з нього куточок краси, щоб всі могли милуватися”.

“Дитину віком 7-11 років, яка насолоджується красою природи дуже легко задіяти до активної праці… Діти люблять труд, в процесі якого виходить щось красиве, незвичайне”, - пише Сухомлинський. Естетичне виховання переростає в естетичну діяльність. Труд, люди і красота з’єднуються в єдине ціле, і це ціле дає дітям багато радості, тому, що це красиво, тому що їхня робота принесла комусь радість.

Так труд, відтворення краси, добра входять в духовний світ дитини: тільки разом – труд, розум, доброта, красота. Окремо їм в душу дитини не проникнути.

Але коли в поступках дитини з’єднуються труд, розум, бажання зробити добро і красоту, то діти починають цінити й труд і добро як щось красиве. Сухомлинський підводив до самого важливого: до розуміння красоти людини, людського життя, людських вчинків. Через красиве – до людського.

Пам’ятайте, що радість успіху – це могутня емоційна сила, від якої залежить бажання дитини бути хорошою. Турбуйтесь про те, щоб ця внутрішня сила дитини ніколи не вичерпувалася. Якщо її немає, не допоможуть ніякі педагогічні хитрощі”

(В. Сухомлинський)

Вже звичною стала думка проте, що кожна дитина – художник. Дійсно, маленька людина від найпершого свого слова поринає у процес творчості і ніби таким чином конструює своє уявлення про неосяжний і загадкових світ. Більше того, дитина просто не може не творити, адже це її органіка, самовираження, шлях до гармонії з довкіллям одночасно виникає питання: чи має бути дитяча творчість спонтанною задля найповнішого самовияву.

В основу творчості педагог має покласти високі духовні почуття. Творчість заради творчості є безплідною і нагадує примхливий візерунок на тлі порожнечі.

Творчість заради любові – ось шлях до особистісного самовдосконалення дітей, адже вчимо їх творити “не для того, щоб стати художниками, а для того, щоб ніхто не був рабом” (Дж. Родарі). Любов і творчість повсякчас сплітаються в один вінок.

Проблема етики спілкування вчителя з учнями.

Одна з найважливіших гуманістичних ідей педагогічної спадщини В. Сухомлинського – визначення безумовної цінності людської особистості її індивідуальності неповторності внутрішнього світу. Як справедливо зауважує педагог, не можна пізнати дитину, не люблячи, не поважаючи її гідності. Тільки та школа має майбутнє, яка поважає в дитині людину Не випадково в багатьох працях видатний педагог знову і знову повертався до розгляду завжди актуального питання педагогічної етики, етики спілкування вчителя з учнями.

Особлива чутливість духовного світу вихованців потребує на думка В. Сухомлинського, високої педагогічної культури педагога, великої тонкості засобів виховного впливу. Василь Олександрович вважав чуйність важливим компонентом педагогічної й загальнолюдської культури і, навпаки “емоційна товстошкірість” педагога може призвести до негативних наслідків у взаєминах з дітьми. Розмірковуючи над складним питанням про те, що ж означає хороший учитель, В. Сухомлинський писав “Це на сам перед людина яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі і прикрість знає душу дитини, ніколи не забуває, що сам був дитиною”.

Доброта педагога – почуття великої відповідальності за сьогодення і майбутнє дитини. Гуманізм В. Сухомлинський визначав як справедливість, як поєднання поваги з відповідальністю. Справжня доброта не принижує гідності, а стверджує прагнення бути добрим.

Суть виховання – вміння викликати в дитини оцінку своїх вчинків, в яких відображається ставлення до інших, до себе. В.О. Сухомлинський вважав, що саме у перші роки навчання дитини в школі треба вчити дітей співпереживати, виробляти у них уміння “перестраждати” стражданнями людськими. Важливо, щоб співпереживання втілювали у життя на думку В. Сухомлинського, головне завдання вчителя – створити в класі атмосферу доброти і відвертості, товариськості взаєморозуміння і взаємодопомоги, чуйності, вчинки школяра за власним внутрішнім спонуканням є своєрідним критерієм дитячої чуйності, культури почуттів.

Ідея взаємодії в педагогічному колективі втілилась у роздумах вченого над змістом, формами та засобами організації діяльності вчителя і його взаємин з дітьми. В. Сухомлинський визначав людське спілкування як “надзвичайно широке, багатогранне задоволення потреби людини в людині”. А терміни “взаємовідносини”, “взаємодія”, “стосунки” використовувалися ним як синонім до поняття “спілкування”.

Видатний педагог вважав педагогічно доцільним такі основні вимоги до організації взаємостосунків між учителями та його учнями, як духовність, духовна культура, взаємоповага, доброзичливість, взаємна довіра.

Доброзичливість – одна із складових взаємин учителя з дітьми, азбука педагогічної культури, підкреслював В. Сухомлинський. Це взаємне бажання добра, розумна доброта. Він наголошував, з одного боку, на важливості сприйнятливості дітей до доброзичливості вчителя, з іншого – на необхідності виховувати доброзичливий “стан душі” самого вихованця.



Обдаровані діти й амбіційні дорослі.

Все починається з учителя.

Почати, певно, варто з того, за якими критеріями шкільний учитель визначається державою і масовою свідомістю як гарний. На жаль, це, насамперед, добрий дресирувальник. Згадайте, у такого вчителя діти одночасно безшумно встають і сідають, коли входять дорослі. Якщо хочуть, щоб їх запитали, не підстрибують і не кричать, а мовчки піднімають руку. Охайно оформлюють письмові роботи тощо. У таких учителів багато, порівняно з іншими, учнів, що рівно і без перепадів навчаються на «добре» і «відмінно». Відсоток цих «хорошистів» і далі вва­жається показником якості роботи вчителя в російських школах, хоча офіційно цей критерій скасовано. Але іншого поки що немає. А хто ж не хоче мати добру репутацію? І ось із однієї і тієї ж групи дітей предметники так чи інакше «вибивають» потрібну для «чет­вірки» і «п'ятірки» суму знань, причому саме «натасканість» на стандартні рішення та на запам'ятовування фактів і формул відіграють тут вирішальну роль.

Ця ж суспільна свідомість створила ореол престижності навколо так званих елітних гімназій, ліцеїв, коледжів. Кращими з них вважаються ті, у кого найбільше навчальних предметів, навчальних годин (8—9 уроків на день) і величезні домашні завдання. Які діти потрапляють у ці «м'ясорубки»? Звісно, обдаровані. Інших у такі школи не беруть — у них суворий конкурсний відбір і детальне тестування в психолога. Тобто найздоровіших і найпер-спективніших дітей свідомо «приносять у жертву» амбіціям батьків і нерозумних учителів.

У звичайних масових школах той самий процес трохи м'якший. Тут немає жорстокої конкуренції між учнями, немає страху перед виключенням зі школи, але і тут обдаровані діти посилено калічаться — як фізично, так і морально. Неважко згадати: у кожному першому класі виділяються діти, які легко вчаться, виразно читають вірші, непогано малюють тощо. Вони завжди на виду, завжди «головні» — і на уроках, і на святах. Саме їх розхвалюють на всіх батьківських зборах. їхніх батьків ставлять у приклад іншим. І вже в першому класі більшість цих дітей стають майстерними імітаторами. Діти чудово відчувають, чого насправді хочуть від них дорослі, і тому властиві їм артистизм, гарну пам'ять, уміння аналізувати факти використовують для того, щоб угадати і догодити. Мало того — їм подобається бути на «передовій», бути най-най, а якщо при цьому вдалося уникнути зарозумілості, то і друзі-одноклас-ники, виховані тими самими дорослими, підтверджують цінність цієї квазідіяльності, і в початковій школі зберігається видимість повного благополуччя.

Та ось за обдарованих дітей починають боротися учителі - предметники середньої школи. Тут кожен тягне ковдру на себе. Звичайно, всі хочуть навчати дитину, яка хоче вчитися сама. Хочеться мати результат. Мовники борються з математиками, фізики — з ліриками. Кожен грозиться знизити оцінку до «четвірки» чи навіть до «трійки» за неучасть в олімпіаді, невідвідування факультативу тощо. Мама плаче через «четвірки». Класний керівник (його теж хвалять за успішність) у довірчих бесідах пояснює учню, як тому потрібні гарні оцінки для його подальшого благополуччя. Як наслідок — задовго до закінчення школи і питання про медаль весела, здорова й обдарована дитина починає перетворюватися на неврастеніка.

У 10—12 років узагалі складно вибрати напрямок розвитку — цікаво і те, і се, хочеться спробувати себе у різних сферах людської діяльності, а якщо в початковій школі пізнавальна активність підмінена марнославством — самовизначення неможливе. Навіть коли такі діти починають займатися спортом, танцями чи музикою, їх цікавить тільки результат у формі визнання, а не процес творчості, не перемога над собою і здобутки.



Узагальнені стандарти

За нинішнього підходу до освіти, коли для закінчення дев'ятого класу школи дитина повинна знати напам'ять «правильні» відповіді на всі запитання з 15 предметів, включаючи теоретичний курс фізкультури і кулінарії, про нормальний розвиток не може бути й мови. Уже тепер у 6—7 класах гімназій і ліцеїв по вісім уроків на день, бо скоротити курс хімії чи фізики в гуманітарній гімназії і за рахунок цього збільшити години на вивчення мов школа не має права. їй запропоновано «базовий компонент», тобто вивчення всіх предметів у повному обсязі.

На виході зі школи ми одержуємо мовчазних, змучених нескінченним виконанням безглуздих вимог, набитих марними знаннями людей. За інерцією вони вступають у ВНЗ, часто престижні, адже постійно в школі їх «кодували», що це і є заповітна мета всіх зусиль, а кількість тих, хто вступив, підвищує статус школи. Знову ж таки машинально вони добре в цих ВНЗ навчаються, але закінчивши, не можуть зрозуміти: а що далі? Творчий імпульс убито, пізнавальну активність — теж, залишилася звичка до похвал викладачів і батьків та до праці — шляхетна, на мій погляд, лише тоді, коли праця осмислена і на радість. Отож ці медалісти із нудьгою в очах, що чекають вказівок від мами (настав­ника) — стандартний продукт наших найретельніших і найзавзяті-ших педагогічних зусиль.
Все визначають іспити

Багато в чому усе сказане ви­значається порядком і формою випускних іспитів. Оскільки вже, слава Богу, ні для кого не-секрет, що освіта — це не сума запам'ятованих відомостей, а все-таки готовність і уміння формулювати завдання, оцінювати ступінь їхньої пріоритетності і знаходити відповіді на виниклі по ходу вирішення запитання, то іспити, що сьогодні проводяться в школах, — це свідомий і потрібний обман. Усі зна­ють, що письмові медальні роботи переписуються по кілька разів, що для слабких учнів у туалетах лежать шпаргалки, і ніхто не соромиться цього, бо нерозумно намагатися виконати нездійсненне. І всі учасники цього абсурдного спектаклю, свідомо чи несвідомо, але на подив дружно, утішаючи себе різноманітною демагогією, порушують закон.

Я сама працювала в шести школах, і в усіх картина випускних іспитів була точно такою, як на моїх власних 38 років тому.

Якщо іспит має оцінити готовність людини вчитися далі, його вміння знайти потрібну відповідь не серед втовкмачених формул і відомостей у своїй голові, а там, де їх завжди шукають по-справжньому освічені люди: у довідниках і енциклопедіях, у книгах і в критичних статтях — вона по­винна бути організована по-іншому. Певно, учню треба запропонувати не типові задачі, на які його «натаскували», а задачі нові для нього. І якщо учень зміг намітити шлях їх вирішення, вказати, де він шукатиме потрібні факти для цього, це буде показником великої освітньої зрілості. Можливо, за такого підходу до підсумків навчання обдарованість наших учнів розвинеться у творчий талант.

Розумію, змінити в такий спосіб швидко масову державну освіту — завдання неймовірно складне. Але, розширюючи мережу недержавних шкіл, збільшуючи кількість шкіл-екстернатів, надаючи учням можливість займатися за ін­дивідуальним навчальним планом, можна наблизити вирішення цієї проблеми. Для таких форм освіти варто було б розробити інші екза­менаційні умови й екзаменаційні комісії — можливо, з викладачів ВНЗ, методистів і т.д.
Учителі недержавних шкіл намагаються змінити встановлені державою правила гри. Перше, що ми намагаємося зробити — це позбавити дитину потреби і бажання вгадувати відповідь, очікувану вчителем. Для цього досить елементарної доброзичливості, терпіння і бажання вчителя довідатися, що дитина думає наоправді.

У недержавних школах дедалі більше місця займають завдання, що розвивають самостійність мислення і пізнавальну активність. Певна фінансова незалежність дає змогу ширше, ніж у масових школах, використовувати зошити «із друкованою основою», що заощаджують зусилля і час дитини, допомагають зосередитися на змісті завдання. Маленькі класи дають можливість впроваджувати різноманітні форми групової робота. Діти не стають безликими, кожен має змогу розвивати свою індивідуальність, не перешкоджаючи розвитку інших дітей. На жаль, за останні роки не тільки посилився контроль з боку освітніх адміністративних структур за дотриманням давніх стандартів, а безупинно знаходяться нові, ще абсурдніші й формальніші способи перевірки й оцінки знань учнів. Це змушує недержавні школи постійно ма­неврувати між власними уявленнями про цілі і завдання освіти та чиновницькими. Якщо ми погодимося, що освіта — не просто сума знань, а зусилля, спрямовані на знаходження учнями образу Божого, то певно, потрібні інші критерії оцінювання результату цих зусиль. Психологічна експертиза, що відстежує розвиток якостей творчої особистості, може вважатися початком такого підходу до оцінювання педагогічної діяльності. На жаль, нам так і не вдалося знайти експертів, готових розробити ці методики. Сподіваюся, хоча б у XXI столітті слово «освіта» наблизиться до поняття «образ» ще на крок, і «раціо» у педагогіці посяде, нарешті, належне місце — поруч і нарівні з творчістю і моральністю.




ПОРАДИ ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРАЦІВНИКУ  

1. Учитель не повинен вихваляти кращого учня. Не потрібно вирізняти обдаровану дитину за індивідуальні успіхи, краще заохотити спільні заняття з іншими дітьми . 

2. Учителеві не варто приділяти багато уваги навчанню з елементами змагання. Обдарована дитина частіше від інших ставатиме переможцем, що може викликати неприязнь до неї інших учнів .

3. Учитель не повинен робити з обдарованої дитини "вундеркінда". Недоречне акцентування на її винятковості породжує роздратованість, ревнощі друзів, однокласників. Інша крайність - зловмисне прилюдне приниження унікальних здібностей - звичайно, неприпустима. 

4. Учителеві необхідно пам'ятати, що в більшості випадків обдаровані діти погано сприймають суворо регламентовані заняття, що повторюються. 

Як розвивати творчі здібності обдарованих дітей

1. Підхоплюй думки учнів і оцінюй їх зразу, підкреслюючи їх оригінальність, важливість тощо. 

2. Підкреслюй інтерес дітей до нового. 

3. Заохочуй оперування предметами, матеріалами, ідеями. Дитина практично вирішує дослідницькі завдання. 

4. Вчи дітей систематичній самооцінці кожної думки. Ніколи не відкидай її. 

5. Виробляй у дітей терпиме ставлення до нових понять, думок. 

6. Не вимагай запам'ятовування схем, таблиць, формул, одностороннього рішення, де є багатоваріативні способи. 

7. Культивуй творчу атмосферу - учні повинні знати, що творчі пропозиції, думки клас зустрічає з визнанням, приймає їх, використовує. 

8. Вчи дітей цінувати власні та чужі думки. Важливо фіксувати їх в блокноті. 

9. Іноді ровесники ставляться до здібних дітей агресивно, це необхідно попередити. Найкращим засобом є пояснення здібному, що це характерно, і розвивати у нього терпимість і впевненість. 

10. Пропонуй цікаві факти, випадки, технічні та наукові ідеї. 

11. Розсіюй страх у талановитих дітей. 

12. Стимулюй і підтримуй ініціативу учнів, самостійність. Підкидай проекти, які можуть захоплювати. 

13. Створюй проблемні ситуації, що вимагають альтернативи, прогнозування, уяви. 

14. Створюй в школі періоди творчої активності, адже багатого геніальних рішень з'являється в такий момент. 

15. Допомагай оволодівати технічними засобами для записів. 

16. Розвивай критичне сприйняття дійсності. 

17. Вчи доводити починання до логічного завершення. 

18. Впливай особистим прикладом. 

19. Під час занять чітко контролюй досягнуті результати та давай завдання підвищеної складності, створюй ситуації самоаналізу, самооцінки, самопізнання. 

20. Залучай до роботи з розробки та впровадження власних творчих задумів та ініціатив, створюй ситуації вільного вибору і відповідальності за обране рішення. 

21. Використовуй творчу діяльність вихованців при проведенні різних видів масових заходів, відкритих та семінарських занять, свят. 

22. Під час опрацювання програмового матеріалу залучай до творчої пошукової роботи з використанням випереджувальних завдань, створюй розвиваючі ситуації. 

23. Активно залучай до участі в районних, обласних, Всеукраїнських конкурсах, змаганнях, виставках. 

24. Відзначай досягнення вихованців, підтримуй та стимулюй активність, ініціативу, пошук. 

25. Пам'ятай, що учень "...це не посудина, яку потрібно наповнити, а факел, який треба запалити" (К.Д.Ушинський). 



Якості, якими має володіти вчитель для роботи з обдарованими дітьми 

1. Бути доброзичливим і чуйним. 

2. Розбиратися в особливостях психології обдарованих дітей, відчувати їхні потреби та інтереси. 

3. Мати високий рівень інтелектуального розвитку. 

4. Мати широке коло інтересів. 

5. Бути готовим до виконання різноманітних обов'язків, пов'язаних із навчанням обдарованих дітей. 

6. Мати педагогічну і спеціальну освіту. 

7. Володіти почуттям гумору. 

8. Мати живий та активний характер. 

9. Виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду своїх поглядів і до постійного самовдосконання. 

10. Мати творчий, можливо, нетрадиційний особистий світогляд. 

11. Бути цілеспрямованим і наполегливим. 

12. Володіти емоційною стабільністю. 

13. Уміти переконувати. 

14. Мати схильність до самоаналізу. 
ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ В СІМ'Ї 

 

Розвиток творчих здібностей особистості - це одвічний гуманістичний принцип. Ще стародавні греки вважали, що самостійна, а отже, і творча особистість здатна самовіддано служити своєму народу і державі. Кожна держава зацікавлена у вихованні такого могутнього інтелектуального потенціалу, як обдаровані, талановиті діти. 



З цією метою в Україні за участю Президії АН України, МОН України й ряду інших міністерств та відомств, створена комплексна програма пошуку, навчання і виховання обдарованих дітей і молоді "Творча обдарованість". 

Мета програми - створення оптимальної соціально та економічно обґрунтованої мережі установ, закладів для обдарованих дітей, підготовка навчальних планів, підручників, науково-методичної продукції, підготовка кадрів до роботи з обдарованими дітьми. 

 

Обдарованість - це високий рівень здібностей людини, що дозволяє їй досягти особливих успіхів у певній галузі діяльності. Розрізняють загальну і спеціальну обдарованість. Загальна розумова обдарованість виявляється в оволодінні всіма видами діяльності, для успішного здійснення яких необхідні певні розумові якості. Спеціальна обдарованість пов'язана з певними видами діяльності, в яких вона найбільше розвивається. 

Розрізняють обдарованість:

 соціальну - лідерську; 

 художню - музичну, образотворчу, сценічну; 

 психомоторну - спортивні здібності;

 інтелектуальну - здатність аналізувати, мислити, зіставляти факти (серед інтелектуальних дітей є такі, які навчаються відмінно з 1-2 предметів і не встигають з інших); 

 академічну - надзвичайна здатність до навчання взагалі, стають відмінними спеціалістами; 

 творчу - нестандартне бачення світу й нешаблонне мислення (але такі діти часто не досягають поставленої мети і є невдахами. З дитинства вони всіх дратують. Важливо таку дитину побачити і допомогти їй). 

Усі обдаровані діти мають потребу в знаннях, яскраво виражений інтерес до певної галузі знань. Немає потреби примушувати їх вчитися, вони самі шукають собі роботу, частіше складну інтелектуальну, із задоволенням нею займаються, присвячуючи їй увесь свій вільний час. Обдаровані діти вільно і швидко оволодівають відповідними вміннями і навичками. Вони показують високий рівень досягнень. 

Обдарована дитина шукає спілкування з дорослими, бо ті розуміють її краще, ніж однолітки, які часто насміхаються, дають прізвиська. Обдаровані діти часто перебільшено емоційні, вони запальні, легко збуджуються через дрібниці, але це не вередування, а виявлення багатства їх натури. 

Творчі діти рідко бувають спокійними, вони страждають від своєї винятковості, але багатьох рятує тонке відчуття гумору, вони цінують його. У них особлива мова, особливе сприйняття. Тому такі якості обдарованих дітей вимагають особливого підходу до них, і не випадково за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я входять до "групи ризику". Вони потребують особливого виховання, спеціальних, індивідуальних навчальних програм, спеціально підготовлених вчителів, шкіл. 

Фахівці давно відмітили, що обдаровані діти часто виростають в інтелігентних сім'ях, і справа тут зовсім не в особливих генах геніальності, а справа в сімейній атмосфері, в системі сімейних цінностей. 

Взагалі батьки заохочують і бажали б розвивати в своїй дитині пізнавальні потреби та різні здібності, але роблять вони це по-різному. Деякі батьки прагнуть до того, щоб дитина запам'ятала більше фактів, назв, подій, відчувала гордість за свої знання. 

Психологічні дослідження показують, що пізнавальна мотивація виявляється у формі дослідницької, пошукової активності, чутливості до нового, новизни ситуацій, знаходження нового у звичайному. 

Для виявлення обдарованості використовують різні методи: від найпростішого батьківського спостереження до спеціально розроблених стандартизованих та тестових завдань. 

Батьки використовують виховні стратегії: стратегія прямого виховного впливу, де вони постійно пропонують дітям якісь розвиваючі ігри, вправи. Інколи ця стратегія дає результати, але дуже часто в дитини виникає внутрішня протидія. Друга категорія батьків вважає, що вивчати та розвивати їхню дитину повинні фахівці. Але не потрібно повністю перекладати всі турботи на плечі інших, а самим знаходитись осторонь. 

Третя стратегія - коли батьки дають вибір своїй дитині й намагаються підібрати гарну школу, не контролюючи розвиток здібностей. 

Найголовніше в таких сім'ях - атмосфера пізнавальних інтересів самих батьків (самі читають, ходять на виставки, не нав'язуючи свого інтересу). Така стратегія саморозвитку виявилась найефективнішою. 

Властивістю таланту є свідомий, поглиблений, всебічний розвиток обдарованості. У кожній дитині закладені певні здібності, тільки в одних вони виявляються дуже яскраво й виразно, а інших залишаються дрімати всередині. Здібності можуть виявлятися і в ранньому дитинстві, і в зрілому віці. Від народження всі діти здібні, однак такі рівні здібностей, як обдарування, талант і геніальність притаманні далеко не кожному [1, 233]. Батьки повинні добре знати, що обдаровані діти швидше за інших виконують завдання, прагнуть до самостійності, до розв'язання завдань проблемного характеру або таких, які вимагають кмітливості, різних способів розв'язання, творчості. 

Розвиток здібностей нерозривно пов'язаний із формуванням інтересу. Обдарованість і талант не люблять тиску. Більшість дітей конфліктують з учителями, батьками в разі нетактовного ставлення, відсутності уваги або належного розумового навантаження. Ці діти відрізняються гарною пам'яттю, багатим словниковим запасом, вони надзвичайно гостро переживають невдачі, часто перебувають у стресовому стані, впертість і прагнення довести розпочату справу до кінця, що нерідко сприймається дорослими як вередливість, а допитливість може оцінюватися як порушення норми. Батькам потрібен індивідуальний підхід до вирішення проблемних питань з дитиною. Вони повинні здійснювати контроль над читанням дитини, захопленнями, але спрямувати свою діяльність на організацію допомоги дитині, збільшити ступінь самостійності, здатність до ефективного вирішення різного роду проблем, створити умови для забезпечення позитивного емоційного стану обдарованої дитини, позитивно-стійкого ставлення до життя, творчої діяльності. Стосунки батьків повинні будуватися на довір'ї. Допомога не може мати форму наказу, батьки повинні формувати в дітей стійкість у тихотравмуючих ситуаціях, навчати навичкам саморегуляції, набуття вміння щодо адаптації у соціально значущому середовищі без зниження потреби в реалізації обдарованості. 

Батьки повинні особливу увагу приділяти розвиткові пізнавальних інтересів дитини, адже завдяки їм формуються основні інтелектуальні вміння, необхідні для засвоєння знань, закладається основа для дальшого успішного оволодіння знаннями. Василь Сухомлинський зазначав, що до кожної дитини треба підхід. Тому батьки повинні розвивати у своїх дітей активну пізнавальну діяльність, зацікавлювати дитину різними видами завдань (пошукових, логічних, ігрових). 

Дитина не тільки повинна засвоїти певну суму знань, а й навчитися спостерігати, порівнювати, виявляти взаємозв'язок між поняттями й міркувати. А добитися це можливо лише засобами, що активізують пізнавальну діяльність. 

Робота над розвитком пізнавальних інтересів дитини, активізує її діяльність, підвищує продуктивність праці. Звичайно, батьки не повинні залишати дитину наодинці зі своїми проблемами. Батьківська допомога має бути обережною, зваженою, вона має наштовхувати дитину на власні розв'язки, а не насаджувати свої. Головне завдання батьків - прагнути, щоб навчальна праця їх дитини приносила їй радість, а не муки й гіркоту невдач. Дитина, яка захоплена справою, яка їй до вподоби, виявляє наполегливість, силу волі, критичне ставлення до загальновідомого. В творчості дитина може реалізувати всі наявні в неї знання, уміння та здібності. Батькам потрібно знати, що обдарована дитина прагне довірливого спілкування. Вона хоче бачити у батьках мудру дорослу людину, яка збагатить її уявлення про світ і про саму себе, допоможе подолати труднощі. Дітям дуже хочеться, щоб батьки сприймали їх як рівноправних в особистісному плані партнерів. Їм не хочеться, щоб їх повчали, вони прагнуть рівноправного спілкування, щоб їх сприймали як особистості й реагували на них як на особистість. Звичайно, перед батьками стоїть проблема формування й плекання не просто особистості, а особистості обдарованої, особистості свідомого українського громадянина. 

Педагоги мають навчити батьків розвиткові творчих здібностей і обдарованості у їхніх дітях. Тут важливе значення мають відкриті запитання, творчі дискусії, глибоке знання батьками психологічної сутності творчого процесу, віра в інтелектуальні сили дитини. Для дитини батьки повинні створити умови, щоб обдарована дитина мала змогу самостійно здійснювати свою індивідуальну діяльність. Завдання батьків полягає в максимальному сприянні, стимулюванні активності та розвитку в дитини винахідливості, ініціативи, творчого підходу до навчання. Бажано , щоб у дитини був улюблений затишний куточок, де вона може повністю усамітнитися і спокійно подумати. У кімнаті дитина повинна відчувати атмосферу творчості, розкутості на уміння знаходити розв'язок нестандартних ситуацій, як націленість на відкриття нового. 

Розвиваючи творчі здібності дитини, батьки виконують суспільний запит щодо формування особистості, здатної самостійно мислити, приймати сміливі й нестандартні рішення, творчо ставитись до праці. Саме такі творчі особистості мають високий рівень національної самосвідомості, що виявляє причетність їх до споконвічних духовних цінностей українського народу. А допоможуть їм такими стати їх перші порадники - батьки. 

 

Роль батьків у вихованні обдарованої дитини в сім'ї

 

Повага до бажання дітей самостійно працювати

Організація різноманітних ігор, вікторин, розгадування і складання кросвордів, чайнвордів, ребусів

Надання дитині свободи вибору

Надання авторитетної допомоги

Створення умов для конкретного втілення творчої ідеї

Терпимість до безладдя

Заохочення обдарованої дитини

Здібність до самоаналізу

Розвиток цікавості, допитливості, кмітливості, інтелекту й формування пізнавальних інтересів

Знання психологічних особливостей обдарованої дитини. Розуміння їхніх потреб та інтересів

Мати творчий особистий світогляд

Володіння почуттям гумору

Взаємозв'язок сім'ї і навчального закладу 

Застосування форм і методів народної педагогіки 

Виховання культури мовлення

Створення затишних і безпечних умов для розвитку

              

Поради батькам, які бажають розвивати здібності своїх дітей


  1. Не стримуйте розкриття потенційних можливостей психіки. 

  1. Уникайте однобокості в навчанні та вихованні. 

  1. Не позбавляйте дитину ігор, забав, казок, створюйте умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності. 

  1. Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до себе і до оточуючих), тому що людина, енергія якої скована загальними потребами, проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження. 

  1. Залишайте дитину на самоті і дозволяйте їй займатися своїми справами. Пам'ятайте, якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас. 

  1. Підтримуйте здібності дитини до творчості і співчувайте у випадку невдачі, уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини. 

  1. Будьте терпимими до ідей, поважайте допитливість, реагуйте на запитання дитини. Навчати потрібно не тому, що може сама дитина, а тому, що вона опанує з допомогою дорослого, показу, підказки.

Поради батькам, які виховують обдаровану дитину

Найперше - потрібно любити свою дитину. Приймати дитину такою, якою вона є, беручи участь у її розвитку, підтримуючи, а не нав'язуючи свої інтереси, давати дитині можливість вибору. Для розвитку творчого потенціалу, як показали дослідження, необхідна не лише адекватна оцінка сил дитини, але трішки завищена, зазнайкою вона не виросте, зате у неї буде запас сил та впевненість при невдачах, до яких треба готувати змалку. 

Батьки повинні бути прикладом, адже дитина свідомо переймає вашу манеру говорити, ходити, працювати, відповідальності за доручену справу. Кожен батько повинен пам'ятати правило: "Не зашкодь!" Адже обдарована дитина більш чутлива, ранима, тому потрібно давати вільний час для того, щоб побути дитині на самоті, поміркувати, пофантазувати. За допомогою тренінгів дати їй можливість глибоко зрозуміти себе та інших. Дорослі часто батьки повинні радитися із психологом щодо виховання обдарованої дитини. 

Батьки повинні завжди пам'ятати, що для обдарованої дитини творчість є життєвою необхідністю. Тому дитину потрібно готувати до спостережливості, наполегливості, формувати вміння доводити почату справу до кінця, працелюбність, вимогливість до себе, задоволення від процесу творчості, терпляче ставлення до критики, впевненості при невизначеності, гордості і почуття власної гідності, чулість до аналізу моральних проблем. 

Батьки також повинні усвідомлювати, що надзвичайно велика роль у процесі формування особистості обдарованої дитини належить волі. Вольові риси є стрижневими рисами характеру, адже за наявності мети, яку особистість досягає в житті, долаючи перешкоди, є цілеспрямовуючим життя. Цілеспрямовані люди знаходять своє щастя в житті, вони вміють поставити перед собою чітку, реальну мету. Прагнення досягти своєї цілі робить людину рішучою та наполегливою. І.Павлов стверджував, що у вольової людини труднощі лише збільшують бажання реалізувати свою мрію. Вони вміють стримати себе, володіють терпінням, витримкою, вміють контролювати свої почуття за наявності перешкод. Ініціативність і творчість поєднані з наполегливістю, рішучістю та витримкою, допомагають обдарованим дітям самореалізуватися. 

Отже, батьки покликані допомогти дитині відкрити її життєве покликання, реалізувати себе як особистість. Вони не мають права втратити обдаровану дитину, бо, втрачаючи талант, обдарування, здібність, вони втрачають майбутнє. Тому батьки повинні бути терплячими, безмежно вірити в дитину, тоді ця дитина виросте хорошою творчою людиною. 



Поради Девіда Льюїса щодо розвитку обдарованої дитини

1. Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче і чесно. серйозні запитання дитини сприймайте серйозно. 

2. Створіть у квартирі місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи. не сваріть дитину за безлад у кімнаті під час її творчої роботи. 

3. відведіть дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять. 

4. Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення. 

5. Надавайте дитині можливість у виявленні турботи. 

6. Допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення. 

7. Показуйте дитині цікаві місця. 

8. Допомагайте дитині нормально спілкуватися з дітьми, запрошуйте дітей до своєї оселі. 

9. ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей. 

10. ніколи не карайте дитину приниженням. 

11. Купуйте дитині книжки за її інтересами. 

12. Привчайте дитину самостійно мислити. 

13. Регулярно читайте дитині чи разом з нею. 

14. Пробуджуйте уяву та фантазію дитини. 

15. уважно ставтеся до потреб дитини. 

16. Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці. 

17. Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету. 

18. Ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки. 

19. Хваліть дитину за навчальну ініціативу. 

20. Учіть дитину вільно спілкуватися з дорослими. 

21. У заняттях дитини знаходьте гідне похвали. 

22. Спонукайте дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно. 

23. Допомагайте дитині бути особистістю. 

24. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей. 

25. Ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини. 

26. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих. 

27. Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд. 


 

Література 

1. Дубравська Д.М. Основи психології. - Львів: Світ, 2001. - С.233-235. 

2. Зазимко О. Психолого-педагогічні вимоги до індентифі-кації технічної обдарованості в юнацькому віці // Педагогіка і психологія. - 2001. - №2. - С.14-23. 

3. Каган М.С. Человеческая деятельность - М.,1974. - С.14-34. 

4. Ліндсей Т., Халл К., Томпсон Р. Творче і критичне мислення: Хрестоматія загальної психології. Психологія мислення. - М., 1981. - С.178. 

5.Недодатко Н. Формування навчально-дослідницьких умінь старшокласників // Рідна школа. - №9. - 1999. - С.36-38. 

6 Пономарев Я. А. Психология творения. - М. : Москва. Психол.-соц. инст., Воронеж: МОДЄК, 1999. - 327 с. 

7. Фромм Э. Искусство любить. - М., 1981. - С. 23-72.





База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка