Розробка стратегії і системи заходів подолання іллегального складника економіки нашої країни потребує розгляду низки принципово важливих методологічних аспектів



Сторінка1/3
Дата конвертації20.01.2017
Розмір0,58 Mb.
  1   2   3







Розробка стратегії і системи заходів подолання іллегального складника економіки нашої країни потребує розгляду низки принципово важливих методологічних аспектів. Як показали проведені дослідження, формування раціональної стратегії суспільно-економічних трансформацій, усунення негативних явищ і наслідків реформ у нашій країні не супроводжується науково-методологічним обґрунтуванням цих заходів, за винятком проблем національної безпеки України [138]. Саме тому у контексті предмета нашого дослідження зупинимося на таких моментах, як: об’єкт і особливості підходів стратегічного управління процесом легалізації економіки; співвідношення стратегії легалізації, як складника економічної політики, з концептуальною моделлю загальнодержавної політики трансформації; оцінка можливості подолання іллегалізації чи пом’якшення її наслідків; окреслення класу задач, до яких відноситься розв’язання проблеми іллегалізації господарської діяльності; обґрунтування стратегічних напрямів реалізації заходів протидії чинникам та передумовам посилення іллегального складника економіки [139].

Насамперед, необхідно визначитися у тому, чи може розглядатися об’єктом стратегічного і тактичного управління іллегальна економічна діяльність, у тому числі у секторі МСП. Слід зазначити, що дослідження зарубіжних та вітчизняних науковців щодо проблем удосконалення системи стратегічного менеджменту значною мірою стосуються мікрорівня або рівня транснаціональних корпорацій [140-145]. Проте, стратегічний менеджмент в усталеному розумінні не застосовується для розв’язання проблем соціально-економічного розвитку, що істотно звужує область застосування його методів. Принагідно зазначимо, що проблема легалізації економічної діяльності не розглядається вітчизняними вченими як глобальна пріоритетна проблема з огляду на національні інтереси України (хоча, як згадувалося вище, у Концепції національної безпеки України 1997 р. вона знайшла відображення). У дослідженні В.Матвієнка до таких проблем віднесені: економічні – 40%, соціально-політичні – 18%, державної безпеки – 13%, духовно-інтелектуальні –11%, соціально-правового захисту – 10%, екологічні – 8% [146, С.363, 369].

Проведений у попередньому розділі аналіз показав, що проблема іллегалізації має всі ознаки загрози не лише економічній, але й національній безпеці України. Усвідомлення цього вищими органами державного управління простежується у низці законодавчих актів і нормативно-розпорядчих докумен­тів щодо протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом [147-148], вдосконалення митного регулювання торгівлі брухтом чорних металів [149], оподаткування суб’єктів спеціальних економічних зон [150], протидії порушен­ням прав промислової власності [151]. Можна навести ще низку законодавчих чи нормативних документів, які стосуються боротьби з явищем іллегалізації. Загалом протягом 2001-2002 рр. ухвалено більше 100 правових актів, які стосуються проблем призупинення іллегальної діяльності [152; 153]. Проте, така ситуація є відображеним “фрагментарності” теоретичних досліджень перехідної економіки, нехтування принципами системного підходу, на чому справедливо наголошує В.Тімохін, розглядаючи понятійні харак­теристики стратегії у сучасній економічній науці [154].

Особливості сфери впливу стратегічного менеджменту у нашому випадку не дозволяють застосовувати класичні компоненти, як-то: аналіз середовища; визначення місії і цілей організації і оцінка результатів [141, С.60]. Точніше кажучи, йдеться про два об’єкти впливу стратегічного менеджменту – легальну та іллегальну економічну діяльність суб’єктів МСП. Тому, якщо розглядати орієнтацію стратегії на еволюційне “...пристосування і вироблення адекватних змін у поведінці системи, характері зовнішніх і внутрішніх взаємодій, структурі системи відповідно із зовнішніми і внутрішніми змінами для досягнення цілей розвитку функціонування та існування” [154, C.50], очевидно, що тут не можна застосовувати класичні еволюційні моделі поведінки “популяції фірм” [155].

Важливою особливістю вироблення стратегії щодо змін у системі економіки є специфіка конкуренції, зокрема методів конкурентної поведінки. Очевидно, що легальна, комбінована та іллегальна поведінки економічних агентів передбачає застосування звичних цінових і нецінових методів конкуренції. Але для нашого випадку основним методом, який застосовується у конкурентній боротьбі, є дотримання чи недотримання законів і норм (“правил гри”), що, відповідно, і забезпечує цінові або нецінові переваги.

Головне, чим відрізняється від традиційного застосування інструментів стратегічного менеджменту до об’єкта нашого дослідження – це мета – розв’я­зан­ня проблеми іллегальної поведінки малих і середніх підприємств. Тобто, йдеться про проблемно-цільовий менеджмент, стратегія і тактичні заходи якого повинні спрямовуватися на розв’язання важливої соціально-економічної проблеми. Зауважимо, що застосування такого підходу обумовлюється особливостями трансформаційного етапу, коли реформуючі впливи носять не еволюційний, а революційний характер і, за відсутності чи недосконалості відповідних інституцій, призводять до непередбачуваних наслідків і явищ (декваліфікація трудових ресурсів, демографічна криза і депопуляція населення України, вичерпання екологічної міцності, інтелектуального потенціалу, корупція, криміналізація економіки тощо). Вони можуть набувати незворотного характеру, потребувати історично тривалого періоду і значних ресурсів для їх нейтралізації.

Вироблення стратегії легалізації економіки, і зокрема, малого та середнього підприємництва, очевидно, повинно узгоджуватися з теоретичними обґрунтуваннями моделі функціонування національної економіки. Предмет дисертаційної роботи не передбачає висвітлення підходів до розробки такої моделі. Погодимося з рекомендаціями всебічного дослідження моделі транс­формації економіки України колективу авторів під керівництвом академіка В. М. Гейця щодо доцільності застосування для умов перехідної економіки моделі “соціального ринкового господарства” [25, С.43-47]. Причо­му, крім суто економічних чинників, що зумовлюють застосування такої моделі (низький рівень галузевого і внутрішньогалузевого поділу праці, застаріла і сформована неринковими методами структура виробництва, низький рівень продуктивності праці тощо), її доцільність аргумен­т­ується ще й особливостями соціального, або “людського” капіталу пострадянських країн. Неготовність до функціонування в умовах ринку і, з іншого боку, істотний рівень стабільності соціального захисту у минулому, зумовлює необхідність формування “соціально-ринкової економіки”. Наголосимо на особливій важливості таких складників цієї моделі, як “...політика порядку, яка створює і змінює довготермінові рамкові умови діяльності економічних суб’єктів”; „політика процесу, яка спрямована на управління економічним процесом”; „врахування соціально-політичних орієнтацій”, які “... розглядаються як рівноправні поряд з цілями економічної ефективності, що становить принципову якісну відмінність від капіталістичної, або ж вільної ринкової економіки”.

Успішний досвід побудови соціальної ринкової економіки у Західній Німеччині після другої світової війни, підтверджує можливості реалізації цієї моделі в Україні. Зрозуміло, що на сучасному етапі можливе запозичення модифікованих елементів японської, шведської чи неоліберальної американської моделі економічного розвитку. Але наголосимо на тому, що запровадження будь-якої моделі для соціально-економічної системи з деформованими структурою, елементами, зв’язками між ними і, головне, інституціями у вигляді вагомого іллегального сектора неминуче буде мати результатом посилення і поглиблення цих деформацій.

Для розробки низки методологічних аспектів розв’язання проблеми іллегалізації необхідно дати відповідь, чи можна взагалі протидіяти іллегальній економіці таких масштабів взаємопов’язання і взаємопереплетен­ня інтересів бізнесу і влади, обумовлених, як показано раніше, значною мірою об’єктивни­ми чинниками. Як зазначалося, існує досить багато оцінок розмірів іллегальної економіки різними методами (питоме енергоспоживання на одиницю ВВП, зіставлення обсягів експортно-імпортних операцій за даними статистики, метод “золотого перерізу”, соціологічного дослідження тощо). За оцінками окремих економістів [8] обсяги неофіційної економіки у нашій країні станом на 1 січня 1996 р. досягали 47-49% до ВВП. І.Крючкова, моделюючи економічні процеси за принципом “золотого перерізу”, доводить, що підприємства малого і середнього бізнесу (19-а і 20-а групи, у які входять 239 тис. малих підприємств) у 2001 р. змогли сумарно приховати 66% обсягу свого виробництва [156]. У деяких публікаціях стверджується, що розміри іллегальної економіки “зрівнялися з економікою офіційною” [157].

Динаміку іллегалізації за 1996 – 2002 рр. з певними застереженнями мож­на простежити у розходженні між ростом індекса зміни реального обсягу ВВП і співвідношення облікованих офіційною статистикою обсягів роздрібного товарообороту та витрат населення на купівлю товарів та послуг (табл. 3.1).


Таблиця 3.1

Динаміка зміни величини агрегатних показників у загальному обсязі витрат на купівлю товарів і послуг протягом 1996-2003 рр.

[93]


Показники/

роки

1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

Річна відсоткова зміна реального ВВП, %

-10,0

-3,0

-1,9

-0,2

5,9

9,2

4,6

3,5

Реальний товарооборот на одну особу, грн.

338

365

353

336

361

403

451

968

Індекс зміни обсягу реального товарообороту на одну особу, %

100

108,0

104,4

99,4

98,9

110,4

133,4

286

Роздрібний товарооборот у % до обсягу витрат на купівлю товарів і послуг



60,0

55,4

52,4

47,7

43,2

38,0

23,0



Як бачимо, динаміка цього співвідношення на відміну від динаміки ВВП характеризується спадною тенденцією, що свідчить про зростання обсягів витрат населення на купівлю товарів та послуг поза межами легальної економіки. Ще наглядніше розміри іллегалізації ілюструються обсягом облікованого офіційною статистикою реального роздрібного товарообороту на одну особу, який протягом 1996-2003 рр. змінювався від 338 до 968,4 грн., тобто становив від 0,93 грн. до 2,7 грн. на один день (табл. 3.1). Очевидно, що ці цифри не відповідають реальним витратам населення навіть з урахуванням зростання обсягів роздрібного товарообороту у фактичних цінах за 2003–2004 рр. (до 1939 та 2382 грн. на одну особу за рік). Наведені показники потрібно скоригувати на обсяги нелегальних продаж внаслідок включення розрахункових даних щодо обсягу продажу товарів на ринках (26,7% загального обсягу) та фізичними особами-підприємцями. Ще більш показовою є частка роздрібного товарообороту у загальних витратах населення на купівлю товарів (послуг), яка зменшилася за аналізований період майже в три рази.

Очевидно, що ця тенденція пов’язана також із зростанням питомої ваги послуг, особливо комунальних, внаслідок росту тарифів. Проте, враховуючи аналогічне як і для послуг зростання цін на товари, можна припустити, що рівень тінізації внутрішнього споживчого ринку досягає 60-70% сукупного обсягу продаж. Крім того, в умовах фактичного зруйнування сфери побутових послуг на початку 90-х років значна частина ремонтно-будівельних робіт і послуг (лікувальних, освітніх, консультаційних, транспортних тощо) теж здійснювалися переваж­но малими підприємствами і фізичними особами нелегально.

Важливо, що діяльність поза межами офіційної економіки здійснюється у секторі МСП не лише без витрат на соціальну сферу, але й без видатків на мінімально необхідний соціальний захист працівників. Це істотно знижує конкурентні переваги офіційної економіки над іллегальною, союзником якої, за умови “приватизації” держави, стає сама держава в особі державних службовців. Особливо це стосується кримінальних або близьких до них сфер діяльності, слабо контрольованих у країнах з перехідною економікою. В результаті іллегальна діяльність забезпечує суб’єктам господарювання більші прибутки, ніж легальна. Для прикладу, міжнародний трафік лише “важких” наркотиків через Киргизстан оцінюється у 35 тис. тон, або за нашими розрахунками, більше 20-25 млрд дол. США, тобто обсяг подібної “господарської” діяльності у десятки разів перевищує обсяг ВВП цієї країни. Інший приклад стосується туристичної діяльності, зміни до законодавства та нормативно-розпорядчого регулювання якої зараз жваво обговорюються [158; 159]. За статистичними даними у 2001 р. Україну відвідали 11,8 млн іноземних гро­мадян, 5,8 млн з яких зараховано до туристів за методикою ВТО. Виїхало за кордон 1,5 млн туристів, а за оцінками народного депутата Ю. Кармазіна – 2,5 млн осіб, які, за орієнтовними розрахунками, вивезли з країни кошти у обсязі 0,2 – 0,5 млрд дол. США.

Отже, оцінки сукупних фінансових потоків у тіньовій економіці на рівні 10-12 млрд дол. США видаються істотно заниженими, якщо прийняти до уваги, що біля двох третин внутрішнього споживчого ринку функціонує у тіньовому секторі (наголосимо, що основна частка товарообороту обслугову­ється МСП та фізичними особами-підприємцями). Саме це є, на думку А.Гальчинського, передумовою небезпеки нового “раунду зрощування влади і власності, ... свавілля і бюрократизму, корумпованості та органічно пов’язаної з цим явищем системної тінізації економіки” [160]. Проте “системний” характер іллегалізації з погляду системного підходу передбачає організаційне оформ­лення іллегальної економіки із стратегічною (довгостроковою) метою розвитку і поточними завданнями, первинними елементами, керованою і керуючою підсистемами, зв’язками між ними, у тому числі зворотними, управляючими впливами тощо. Тому, на нашу думку, така оцінка є передчасною і не зовсім відповідає дійсності. Як показали проведені дослідження, системність виявляється у проникненні іллегальної економіки в офіційну, її інституційному оформленні у вигляді як неформальних „правил”, так і законодавчих та нормативно-розпорядчих актів.

Безальтернативність рішучих дій з подолання експансії іллегальної економіки дозволяє віднести проблематику боротьби з нею до теорії катастроф у застосуванні до соціо-економічних систем. З іншого боку, боротьбу офіційної та іллегальної економіки не можна розглядати у контексті теорії ігор як часткового випадку теорії конфліктів, хоча тут нібито і має місце класичне протиборство двох сторін. Проте масштаби іллегалізації, співвідношення „сил” сторін (рівнів конкурентноздатності) не на користь офіційної економіки і, головне, проникаючий характер іллегалізації не дозволяє будувати стратегію боротьби на основі ігрових моделей. Тому доцільно ввести поняття “регенерації” соціально-економічної системи, тобто реконструкції її елементів і зв’язків у напрямі перетворення у раціональні форми, що забезпечують сталу історичну перспективу розвитку. Доречно зауважити, що “регенерація” стосується й інших елементів соціально-економічної системи і суспільства, деформованих у минулому, як-то: гідність людини: право на працю і добробут; стандарти, норми і моделі поведінки у економічній діяльності та взаємовідносинах з природою.

Незважаючи на безальтернативність стратегії регенерації іллегального сектора, на жаль вагомих успіхів у боротьбі з „тіньовою ” економікою, яку проводили всі уряди нашої країни за часи незалежності, не досягнуто. Як відомо, стратегічні перспективи соціально-економічного розвитку України окреслені у Стратегії економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) „Шляхом європейської інтеграції” [60]. Очевидно, що у політичних документах такого рівня не можна детально конкретизувати всі проблеми української економіки і суспільства, хоча небезпека тінізації малого підприємництва, корупції, збільшення частки ринкової торгівлі й відзначаються [60, С.108, 120]. Необхідність цілісної системи дій, спрямова­них на боротьбу з тінізацією не лише економічних, а й суспільно-політичних відносин визначається і у [60, C.232-234]. Проте, проблема легалізації економі­ки, на жаль, не знайшла свого відображення у загальнодержавних документах і програмах тактичного характеру. Так, серед головних орієнтирів Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2005 рік, її розв’язанню можуть послугувати лише “протистояння та подолання корупції і організованої злочинності” і опосередковано “оптимізація процедури державної реєстрації суб’єктів підприємництва, удосконалення дозвільної системи” та “забезпечення ефективного захисту кредиторів та власників, у тому числі держави, від ризиків втрати контролю над власністю внаслідок недобросовіс­ного застосування процедур банкрутства та механізму примусової реалізації майна підприємств” [161].

Що ж стосується розвитку малого підприємництва то, на жаль, проблема іллегалізації не знайшла відображення, поряд з іншими важливими проблемам цього сектора (недосконалість і обтяжливість оподаткування, регуляторних процедур, неврегульованість фінансової і ресурсної підтримки тощо). Аналогічно, не передбачалися і не передбачаються заходи легалізації й у програмно-цільових документах нижчого рівня ієрархії: Програмі розвитку малого підприємництва на 1997-1998 роки, Концепції державної політики розвитку малого підприємництва 1996 р., Національній програмі сприяння розвитку малого підприємництва в Україні [162;163].

Розв’язання цієї проблеми не передбачається й завданнями, визначеними статтею 7 Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва” для регіональних програм [163], що й підтверджується проведеним нами аналізом таких програм [164-166].

Слід зазначити, що загалом сукупність заходів Національної програми 2001 року, як і регіональних програм, опосередковано сприяють легалізації підприємництва. Проте відсутність цільової орієнтації заходів на розв’язання саме цієї проблеми істотно знижує їх дієвість. Можна припустити, що гострота проблеми є перебільшеною, але проведений у попередньому розділі аналіз не дає підстави це стверджувати. Зрештою, “криміналізація суспільства, діяльність тіньових структур, неконтрольований відплив за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів” розглядається як загроза національній безпеці у Концепції (основах державної політики) національної безпеки України [167]. Нею визначені основні напрями державної політики національної безпеки у економічній сфері: “недопущення незаконного використання бюджетних коштів, їх перетікання в тіньову економіку; боротьба з протиправною економічною діяльністю, протидія неконтрольованому відпливу національних матеріальних, фінансових, інтелектуальних, інформа­ційних та інших ресурсів” [167]. Гострота проблеми іллегалізації економіки України знайшла своє підтвердження і в зовнішніх впливах у формі санкцій Міжнародної групи з боротьби фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF–GAFI), чим і зумовлені Указ Президента “Про заходи щодо запобігання легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом”, від 10 грудня 2002 р. та Закон України “Про внесення змін в деякі Закони України з питань запобігання використання банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом” від 30 січня 2003 р. Не заперечуючи важливість цих документів, зазначимо, що ефективніше було б боротися не з наслідками іллегальної економічної діяльності – “відмиванням” коштів, а з передумовами і джерелами їх виникнення.

За результатами проведеного дослідження є підстави стверджувати, що стратегія і відповідні їй заходи легалізації малого і середнього підприємництва повинні стати складником відповідних національних і регіональних програм розвитку сектора МСП. Стратегія легалізації повинна базуватися на таких принципових засадах: припущенні, що абсолютна більшість суб’єктів господа­рю­вання не зацікавлена у діяльності поза межами закону; переважаюче стимулюючому, а не репресивному (за винятком кримінальної діяльності) характері застосовуваних методів; концентрації організаційних і фінансових ресурсів на інституційних змінах середовища іллегальної господарської діяльності, зокрема передумов регуляторного характеру; звуженні фінансового базису іллегального сектора та посиленні протидії з-боку громадянського суспільства; раціональності і реалістичності, тобто формуванні максимально можливих і конкретних цілей і завдань з їх досягнення.

Звідси, першочергові заходи з легалізації малого і середнього підприємництва повинні стосуватися легалізації витрат пасивних учасників тіньової економіки – споживачів товарів (послуг, робіт), що забезпечить істотне зменшення обсягів фінансових ресурсів тіньового сектора. Йдеться про зменшення бази оподаткування доходів громадян на суму документально підтверджених витрат на відновлення робочої сили і утримання непрацюючих членів сім’ї. Економічна справедливість оподаткування заробітної плати як фактичних витрат на відновлення робочої сили взагалі є досить сумнівною. Навіть, якщо припустити, що ринкова вартість робочої сили буде відхилятися від витрат на її відновлення, то об’єктом оподаткування повинна бути різниця між ринковою та номінальною вартістю. Проте ця проблема лежить поза межами предмета нашого дослідження. Тут же зазначимо, що результатом застосування такого підходу, як показало дослідження, буде легалізація біля 50-60% обсягу офіційного товарообороту на внутрішньому споживчому ринку.

Орієнтовні розрахунки за даними фактичного виконання бюджету протягом 2000-2001 рр. [168] показують, що зменшення бюджетних надходжень становили б 9-12 млрд грн, а за вилученням “інших доходів” та “виручки від продажу продукції сільськогосподарського призначення” – 5-6 млрд грн при існуючій структурі сукупних доходів, до 50 % обсягу яких складала оплата праці населення. При цьому можна припустити істотне збільшення бюджетних надходжень внаслідок зростання легального обороту товарів і послуг, легалізації випуску і продажу продукції, особливо сільськогосподарського призначення. Зрештою, компенсація втрат може бути забезпечена зростанням акцизів (за оцінками, в Україні, їх використання у 6 разів нижче, ніж у Польщі [169, С.6] чи інших податків і, особливо, припинен­ням практики “адресних” списань заборгованостей (за 2001 р. близько 50 млрд грн) та надання біля 240 видів пільг для 127 тис. підприємств, загальний обсяг яких у 2001 р. складав 29,8 млрд грн. [169, С.36]).

Крім цього, зростання особистих доходів населення у частині заробітної плати сприятиме подоланню вкрай негативної тенденції до зменшення заощаджень населення, частка яких у 1996 р. складала 17, 9% до доходів, а у 2001 – 13,4 при зростанні грошових доходів населення протягом 1999-2001 рр. від 1,2% до 14,5% [170, С.2].

Звуження нелегального попиту на товари та послуги для населення внаслідок легалізації споживчих витрат повинно поєднуватися із зменшенням обсягів іллегальних капіталів через легалізацію доходів економічних агентів. О. Пасхавер вважає, що потрібна не „легалізація”, а „легітимація” капіталу – його „... суспільне виправдання з позиції базових суспільних інтересів” [171]. Подібної точки зору дотримуються й інші учасники фахової дискусії з проблем перерозподілу власності та легалізації тіньових капіталів, проведеної УЦЕПД ім. О.Разумкова 24 березня 2004 р. Причому аргументи прихильників тотальної амністії капіталів і податкової амністії лежать переважно в площині морально-етичній і пов’язуються з масштабами іллегалізації. Так, І. Богословська вважає, що „... якщо неможливо покарати всіх поголовно, значить, потрібно всіх поголовно простити” [172, С.27].

На наше переконання, тут змішані істотно відмінні джерела походження іллегального капіталу: приватизація як форма первісного нагромадження капіталу; іллегальний бізнес представників органів державного управління як наслідок „зрощення” бізнесу, у тому числі й кримінального, з владою; господарська діяльність поза чи частково поза межами закону, у тому числі й малих та середніх підприємств. Застосування амністії без врахування джерел походження іллегального капіталу (не лише суто кримінальних) є неприпустимим, насамперед з точки зору перспективи загострення соціальної напруги внаслідок незаконної приватизації. За оцінками М. Бродського, надходження від приватизації у Болівії перевищують сукупні ресурси від продажу державної власності у Росії та Україні. Станом на лютий 2003 р. за 10 років приватизації більше 80 тис. об’єктів отримано 6,5 млрд грн. [173, С.29]. Показово, що за даними соціологічного дослідження УЦЕПД ім. О.Разумкова абсолютно позитивно до результатів приватизації ключових об’єктів відносилися у лютому 2004 р. – 3,2% опитаних (у лютому 2002 р. – 5,0%), вважають, що приватизація здійснювалася переважно без порушень законодавства – 6,3% (з порушеннями – 77,9%), а за перегляд результатів приватизації висловилися 63,9% опитаних (проти – 17,6%) [174, С.46-47].

Очевидно, що нехтувати подібними настроями у суспільстві, пропоную­чи повну амністію капіталів, нагромаджених під час приватизації, нераціональ­но з огляду на стратегічно загрозливі наслідки цього. Як показано нами в [139, С.314], немає переконливих прикладів амністії навіть для розвинених країн з відносно високим рівнем довіри до держави, причому саме для податкової амністії, а не амністії капіталів, отриманих внаслідок перероз­поділу національного багатства, як у нашій країні.

Важливо, що процес реального повернення вітчизняних капіталів іллегального походження в Україну вже відбувається, починаючи з 1999 р. у формі прямих зарубіжних інвестицій офшорного походження [139, С.315]. Передумовами є обмежений обсяг сфери стабільного інвестування з мінімаль­ним рівнем інвестиційного ризику у розвинених країнах і „витіснення” вивезених з нашої країни іллегальних капіталів. Отже, необхідно створити умови для інтенсифікації цього процесу, причому суспільна „легітимація” повинна відбуватися не через сплату компенсаційних платежів державі, а через інвестиційну активність у сферах, визначених суспільством, як пріоритетні, внаслідок високого ризику чи тривалих термінів окупності інвестицій. До них доцільно віднести наукову та інноваційну діяльність, освіту, охорону здоров’я, ресурсозбереження, охорону довкілля і утилізацію промислових та побутових відходів. Показово, що за даними згадуваного вище соціологічного дослідження за створення умов легалізації капіталів висловилися 57,6% опитаних проти 45,9% за амністію порушників закону [174, С.48].

Дотримання принципу збалансованості інтересів економічних агентів і суспільства у процесі легалізації капіталів бачиться у формі преференційних режимів інвестиційної діяльності у окреслених вище сферах і, насамперед, у комерційному і промисловому використанні високих технологій. Наведемо такі аргументи необхідності пропонованого підходу. По-перше, слід погодитися, що наша країна не має іншої альтернативи як модель інновацій­ного розвитку економіки [175]. По-друге, навіть для країн-лідерів у залученні прямих зарубіжних інвестицій серед перехідних економік (Польща), частка зовнішніх інвестицій у високотехнологічні галузі складає неістотну величину для забезпечення інноваційного розвитку (12,7 % у 1999 р., 16,4% у 2002 р.).

Перспективність підтримки інноваційної орієнтації інвестиційного про­цесу за рахунок внутрішніх джерел підтверджує і досвід інших країн з перехідною економікою. Так, у Естонії законодавчо закріплене звільнен­ня від оподаткування прибутку дочірніх підприємств зарубіжних компаній, реінвестованого у сучасні технології. У Польщі частина пільг, пов’язаних з науково-технічним прогресом, освітою, культурою, захистом довкілля зросла у 1999 р. до 4 млрд злотих порівняно 3,5 млрд. злотих у 1995 р. [169, С. 57].

На жаль, недавно прийнятий Закон України “Про інноваційну діяльність” [176] не забезпечує реальних стимулів для активізації інноваційної діяльності. У ньому не враховані тенденції світового ринку технологій, де не спостерігається трансфер передових піонерних технологій від лідерів технологічного розвитку, а сам Закон не орієнтовний на реалізацію поки що існуючого вітчизняного науково-технічного потенціалу. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що у Законі варто було виділити критерії, за якими оцінюватиметься органами державної влади доцільність надання преференцій суб’єктам інноваційної діяльності.

Не менший пріоритет у залученні тіньових капіталів як інвестиційного ресурсу має і сфера охорони довкілля та ресурсозбереження. При цьому слід враховувати. що сектор МСП характеризується низьким рівнем ресурсо­ощадливості та екологобезпечності виробництва. З іншого боку, багаточисель­ність і розосередженість малих підприємств ускладнюють державне регулю­вання ресурсозбереження та контроль дотримання екологічних вимог.

Викладене вище, зрозуміло, не стосується тіньових капіталів, що утворюються внаслідок корупційних проявів, існування незаконних відносин бізнесу і влади, динаміка поглиблення яких є загрозливо зростаючою як за даними рейтингу Інституту Реформ, так і за оцінками експертів Міжнародної фінансової корпорації. Руйнування нелегітимних зв’язків бізнесу і запровадження цивілізованого конкурентного середовища передбачає формування і розвиток асоціативних утворень економічних агентів, споживачів, об’єднань громадян і посилення їх впливу на законодавчі і виконавчі органи влади, зокрема, дотримання антимонопольного і конку­рентного законодавства. Особливої важливості набуває подальше дерегулю­вання і ререгулювання підприємницької діяльності, особливо у секторі малого і середнього бізнесу, роздрібної торгівлі та сфери послуг. Зменшення трансакційних витрат у офіційній економічній діяльності в поєднанні з посиленням державного контролю за рівнем конкурентності ринкового середовища, дотриманням норм сумлінної конкуренції надасть конкурентні переваги легальному господарюванню і, відповідно, стимулюватиме легалізацію економіки.

Внутрішня протидія іллегальній економічній діяльності повинна поєднуватися із запровадженням заходів активізації зовнішніх чинників впливу. Доречно зауважити, що дещо перебільшеними видаються оцінки втрат української економіки від запровадження санкцій FATF (при тому, що кількісні показники таких оцінок не наводяться). Це, втім не заперечує необхідності подальшого залучення української економіки до системи міждержавних багатосторонніх угод, що дозволить посилити позиції легального сектора економіки в противагу іллегальному.

Сукупність заходів у межах пропонованих стратегічних напрямів змінить умови конкуренції легального та іллегального секторів, сприяючи виникненню негативних ефектів від іллегальної діяльності через збільшення ризику і відповідних втрат суб’єктів “тіньової” економіки. У результаті це забезпечить легалізацію всієї економіки через: “конверсію” тіньових капіталів і залучення до економічного обороту готівкових заощаджень населення – потенційного фінансового ресурсу “тіньових операцій”, збільшення пропозиції легальних робочих місць, сприяння конкуренції і розвитку постачальницько-збутової інфраструктури.

У теоретичному плані сукупність заходів внутрішнього і зовнішнього характеру може бути віднесена до класичної портерівської моделі “конкурентоспроможності” офіційної економіки перед іллегальною і, як наслідок, “регенерування” останньої в легальну господарську діяльність.



Узагальнення літературних джерел показали, що економічні ефекти від реалізації заходів щодо легалізацію діяльності сектору МСП доцільно оцінювати на підставі порівняння понесених витрат і очікуваних або отриманих доходів. Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що здійснення витрат на легалізації діяльності підприємств є чинником, який забезпечить у майбутньо­му отримання позитивних економічних і соціальних ефектів від здійснення цих витрат. Проте, сам факт понесення витрат на ці цілі не є гарантією отримання позитивних ефектів. Графічна модель, яка наведена на рис. 3.1 відображає критерії реалізації державою ефективної економічно-соціальної політики щодо легалізації діяльності сектору МСП.

Так, вісь абсцис “В” репрезентує величину витрат органів державної влади на легалізацію діяльності МСП, а вісь ординат “Еп” величину позитивних ефектів від запровадження цих заходів. Пряма “С”, яка виходить з точки “Е1” і є паралельною вісі “В” відображає стан, за якого витрати держави на легалізацію у розмірі “В1”, “В2” тощо приносять однаково мінімальний економічний і, можливо, соціальний ефект на рівні “Е1”. Описаний стан характеризує неефективність здійснення державних витрат на легалізацію сектору МСП. Своєю чергою пряма “А”, яка виходить з перетину вісі абсцис і ординат показує стан, за якого державна політика легалізації діяльності МСП є ефективною. Ріст витрат органів державної влади від “В1” до “В2”, повинен супроводжуватись ростом соціально-економічних ефектів від “Е1” до “Е2”. При цьому слід зауважити, що пряма “А” у точках “А1” і “А2” умовно відображає прямо пропорційну залежність отриманих позитивних ефектів від величини здійснених витрат. На практиці ж, слід керуватися тим, що крива “А” повинна лежати в межах від 45 до 90 відносно осі абсцис і ординат, якщо ж вона лежить у межах від 45 до 0, то слід здійснювати заходи на більш ефективне використання коштів щодо легалізації діяльності МСП.

Завершуючи, наголосимо на необхідності розробки і реалізації стратегічних системних заходів боротьби з іллегальною економікою. Процеси глобалізації, локалізації і маргіналізації світового господарства, посилення нестабільності його динаміки, вимагають адекватного посилення державного впливу на економічні процеси на основі стратегічного менеджменту. Деталізацію викладених вище стратегічних напрямів на регіональному рівні ієрархії управління у заходах економічного та організаційно-правового характеру розглянемо у наступному підрозділі цього розділу.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка