Розстріляне відродження-суто національне явище чи загальна риса тоталітарної доби? Виконали учні 11 класу: Вахрушев Владислав Моторний Артем



Скачати 22,34 Kb.
Дата конвертації03.12.2016
Розмір22,34 Kb.

Розстріляне відродження-суто національне явище чи загальна риса тоталітарної доби?

Виконали учні 11 класу: Вахрушев Владислав Моторний Артем

Зміст: 1.Історичні передумови 2.Літературні об'єднання 3.Новаторство 4.Значення 5.Представники 6.Масштаби репресій 7.Фільмографія 8.Посилання   

Історичні передумови

Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони створили тексти, гідні світового поціновування (М. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгоочікуваним набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905–1917 рр.

Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення (службовці, різночинці, священики, робітники, селяни), нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти насущний хліб. Але, працюючи «на грані», намагаючись використати будь-яку можливість ознайомитися із світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили дійсно актуальне мистецтво.

Літературні об'єднання

Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).

Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925–1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

Новаторство

Головними складниками новітньої еліти її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. В більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й запити.

Проза поділялася на дві течії: сюжетна і безсюжетна. У безсюжетних творах головним було не речення чи слово, але підтекст, дух, «запах слова», як казав Хвильовий. Стиль сильних почуттів та проникнення в сутність явищ називається неоромантизмом чи експресіонізмом. У цьому напрямку працювалиМикола Хвильовий, Юрій Яновський, Андрій Головко, Юліан Шпол, Олекса Влизько, Лесь Курбас, Микола Куліш та багато інших.

Головна ідея новели «Я (Романтика)» Хвильового — розчарування в революції, кричущі суперечності і роздвоєння людини того часу. Головний персонаж — людина без імені, а значить, без індивідуальності, без душі. Заради революції він вбиває свою матір і карає себе думкою: чи варта була революція такої жертви.

У романі Валер'яна Підмогильного «Місто» вперше в українській літературі проявилися елементи філософії екзистенціалізму. Головний герой в прагненні насолоди йде від задоволення фізичного до найвищих релігійних потреб. Проте навіть в такій складній тематиці письменник не перетворює роман на просту оповідь «людної» філософії, а творчо осмислює її у застосуванні до нашого, національного світовідчуття.

У поезії найцікавішими є шукання символістів Олександра Олеся і Павла Тичини. У своїй збірці «Сонячні кларнети» Тичина відбив всю широту освіченого і тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першопричин.

Коли Комуністична партія СРСР зрозуміла свою поразку, вона почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою,арештами, розстрілами. Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Хвильовий), репресії і концтабори (Б. Антоненко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (Іван Багряний, В. Домонтович), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина,Микола Бажан). Більшість митців була репресована і розстріляна.

Коли 1947 року Іван Багряний видав за кордоном свою поетичну збірку «Золотий бумеранг», другою назвою її було «Рештки загубленого, репресованого та знищеного». Твори здавалися до спецсховів, заборонялися, замовчувалися, багато з них були назавжди втрачені. Хоча й функціонували у самвидаві (Іван Багряний), рукописних копіях, виходили за кордоном.

Значення

Трагічна доля покоління 20-30-х років демонструє всю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху й незалежності від впливу інших культур.

ПРЕДСТАВНИКИ

Підмогильний Валер'ян Петрович

11 січня 1935 визнав, що належав до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії». Визнав тому, що, на його думку, «політика колективізації привела українське село до голоду». Закритий суд позбавив волі «терміном на десять років з конфіскацією особистого майна». 1937 р. особливою трійкою УНКВД Ленінградської обл. засуджено до розстрілу.

Микола Хвильовий

У 1920-ті роки повністю підтримував і впроваджував у життя політику «українізації», виступав проти русифікаційного і «просвітянського» векторів розвитку української радянської культури.

В атмосфері тотального цькування і переслідування, покінчив життя самогубством, каталізаторами стали арешт Михайла Ялового та Голодомор

Куліш Микола Гурович

Микола Куліш займався літературною діяльністю майже все своє життя — 30 років із 45. Драматург писав навіть тоді, коли перебував на Соловках, в ув'язненні.

На першому всесоюзному з'їзді радянських письменників, був оголошений буржуазно-націоналістичним драматургом. У грудні 1934, після похорону свого друга Івана Дніпровського, був заарештований органами НКВС.

Плужник Євген Павлович

Поезії Плужника притаманний глибокий ліризм, драматизм почуттів, майстерна поетична мова.

У грудні 1934 заарештований НКВС. Звинувачений у приналежності до націоналістичної терористичної організації. В березні 1935 виїздною Військовою колегією Верховного суду СРСР разом з іншими письменниками засуджений до розстрілу (змінено на довготривале табірне ув'язнення).

Драй-Хмара Михайло Опанасович

Поет, літературознавець, перекладач. Неокласик. Володів 19 мовами.

Заарештований 21 березня 1933, звинувачений в приналежності до контрреволюційної організації у Кам'янецькому ун-ті. Через брак доказів 11 травня 1933 випущений, 16 липня 1934 справа припинена. Звільнений під підписку про невиїзд. Другий арешт (6 вересня 1935) призвів до заслання на Колиму на 5 р. Вбитий на засланні.

Ярошенко Володимир Мусійович

Письменник, байкар,

драматург, літературний критик,сценарист, перекладач.

У лютому-травні 1933 перебував під арештом за підозрою в належності до української націоналістичної контрреволюційної організації. У листопаді 1936 заарештовано вдруге, обвинувачено в належності до української націоналістичної терористичної організації і в липні 1937 засуджено до розстрілу.

Зеров Микола Костянтинович

Поет, літературознавець, перекладач. Лідер неокласиків, глибокий аналітичний критик, полеміст, майстер сонетної форми і блискучий перекладач античної поезії.

У ніч із 27 на 28 квітня 1935 заарештований під Москвою. 20 травня відпроваджено до Київа. Звинувачення: керівництво контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією. Військовий трибунал Київського військового округу розглянув судову справу на закритому судовому засіданні 1-4 лютого 1936 року без участі звинувачених й захисту. Засудив до 10 р. ув'язнення. Розстріляний 1937.

Лесь Курбас

Режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Творець модерного українського театру.

Були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Звільнено з посади директора театру. Заарештовано, вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім на Соловки. 1937 після повторного суду було розстріляно.

Загул Дмитро Юрійович

Поет, літературознавець, критик, публіцист, перекладач, педагог, громадський діяч. Поет-символіст.

Арештований у лютому 1933, в травні крема трійка ГПУ ухвалила ув'язнити на 10 років в концтаборах за належність до контрреволюційної організації, яка готувала збройне повстання проти радянської влади. Покарання відбував на Забайкаллі (станція Урульга). 1943 термін ув'язнення продовжено. Помер за нез'ясованих обставин.

Масштаби репресій

Не відомі точні дані щодо кількості репресованих українських інтелігентів у часи сталінських репресій періоду Розстріляного відродження. За деякими даними це число сягало 30000 осіб.

Натомість, досить просто визначити приблизну кількість репресованих осіб серед письменників: за наявністю їх публікацій на початку і наприкінці 1930-х. Так, за оцінкою Об'єднання українських письменників «Слово» (організації українських письменників у еміграції), яку було надіслано 20 грудня 1954 року Другому Всесоюзному з'їздові письменників, 1930 року друкувалися 259 українських письменників, а вже після 1938 року — з них друкувалися лише 36 (13,9%). За даними організації, 192 із «зниклих» 223 письменників були репресованими (розстріляними чи зісланими в табори з можливим подальшим розстрілом чи смертю), 16 — зникли безвісти, 8 — вчинили самогубство.

Ці дані добре узгоджуються з мартирологом українських письменників «Олтар скорботи» (чільний укладач — Олекса Мусієнко), який налічує 246 письменників-жертв сталінського терору. Це число в понад два рази перевищує загальну кількість згаданих там українських письменників репресованих іншими режимами, зокрема періодом нацистської окупації (55), брежнєвської епохи (29), російської імперії (11), австро-угорщини (3) та ін. За іншими даними, з 260 українських письменників було репресовано 228.

Для порівняння також слід зазначити, що станом на червень 1934 року лише 193 особи було офіційно визнано приналежними до Спілки письменників України, тільки 120 з яких були її дійсними членами.

Фільмографія

«Червоний ренесанс» — український документальний трисерійний фільм режисерів Віктора Шкуріна таОлександра Фролова відзнятий у 2004 році на кіностудії «Контакт».

Ця картина розповідає про долі представників так званого «Розстріляного відродження»: Миколи Хвильового, Леся Курбаса, Миколи Куліша, Михайла Бойчука,Олександра Довженка, Володимира Сосюри, Остапа Вишні, Павла Тичини та ін. У фільмі використані хроніки того часу (зокрема кадри із фільмів Дзиґи Вертова), автори картини побували на місцях, де розвивалися події цієї похмурої для України епохи, та у численних музеях, що зберегли матеріали, папери й свідчення тих років.

Посилання

  • Список репресованих письменників. З книги «Олтар скорботи. Мартиролог українського письменства» (готується до друку)
  • http://www.sbu.gov.ua/sbu/doccatalog/document?id=42800

  • Репресоване «відродження»
  • http://litmisto.org.ua/?page_id=4406

  • «Розстріляне відродження» (освітня програма Меморіалу)
  • http://memorial.org.ua/education/frameset.htm

  • Орест Субтельний Радянська Україна: новаторські 20-ті
  • http://www.uahistory.kiev.ua/subtelny/s631.phtml

  • Орест Субтельний Радянська Україна: драматичні 30-ті
  • http://www.uahistory.kiev.ua/subtelny/s64.phtml

  • Поети розстріляного відродження (реферат)
  • http://5ka.com.ua/42/8554/1.html

Дякуємо за увагу!



База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка