Синчак віктор Петрович



Сторінка1/4
Дата конвертації17.03.2017
Розмір0,85 Mb.
  1   2   3   4
НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ”



УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

СИНЧАК Віктор Петрович


УДК 336.221.4

СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ

У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ:

ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ ТА ПРАКТИКА


08.00.08. – гроші, фінанси і кредит

АВТОРЕФЕРАТ


дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук


Київ – 2009


Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук.


Науковий консультант:

доктор економічних наук, професор, академік УААН

Дем’яненко Микола Якович,


Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук,

заступник директора з наукової роботи.




Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

Андрущенко Володимир Леонідович

Національний університет Державної податкової

служби України,

професор кафедри податків і оподаткування;


доктор економічних наук, професор,

член–кореспондент УААН



Лайко Петро Афанасійович

Національний університет біоресурсів і природокористування України Кабінету Міністрів України, професор кафедри податкової та страхової справи;


доктор економічних наук, доцент

Мельник Віктор Миколайович

Науково-дослідний фінансовий інститут Державної навчально-наукової установи “Академія фінансового управління” Міністерства фінансів України, заступник директора з наукової роботи.




Захист відбудеться “08” липня 2009 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.02 у Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, конференц-зал, 3 поверх, к. 317.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, к. 212.


Автореферат розісланий “04” червня 2009 року.
Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Н. Л. Жук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. В умовах економічних перетворень, що відбуваються в аграрному секторі економіки на початку XXI століття, важливою складовою цих процесів є система оподаткування. Її розвиток відбувався з часу виникнення податків, які формувались, змінювались та переходили від простих до більш досконалих форм. Пошуки шляхів їхнього удосконалення сприяли появі теоретичних ідей з обґрунтування доцільності їх сплати, рівномірного розподілу податкового тягаря, встановлення соціальної справедливості в оподаткуванні та вказували на зародження наукового осмислення таких підходів, що на ранніх етапах оподаткування відображались у памфлетах і працях меркантилістів та фізіократів.

Під впливом об’єктивних процесів, пов’язаних із необхідністю створення системи оподаткування, уже наприкінці XVIII ст. та в наступні XIX-XX ст. з’являються досконаліші концепції, зосереджені на податкових принципах, праві держави на одержання податку від розподілу земельної ренти, дотриманні оптимуму між прямими й непрямими податками, створенні сприятливих податкових умов сільгоспвиробникам для ведення господарства, величині податкових ставок та застосуванні прогресивної шкали з різним ступенем прогресії в оподаткуванні доходів фізичних осіб, недоцільності запровадження податків на окремі види сільськогосподарських культур, оподаткуванні витрат податкоплатників, врівноваженні заощаджень та інвестицій за допомогою податкових інструментів тощо. Порушені питання досліджувались у працях А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. С. Мілля, А. Вагнера, К. Вікселля, Е. Ліндаля, А. Маршалла, Дж. Кейнса, П. Самуельсона, Б. Селігмена, Е. Хансена, А. Ісаєва, І. Тарасова, І. Янжула та ін.

Подальші теоретизування представників наукових напрямів дозволили встановити специфічні особливості в оподаткуванні сільськогосподарських товаровиробників, а отже – сформувати уявлення про окрему підсистему – систему оподаткування у сільському господарстві, окремі аспекти якої досліджуються у працях українських учених: В. Андрущенка, О. Василика, Т. Єфименко, Ю. Іванова, О. Кириленко, А. Крисоватого, В. Мельника, П. Мельника, А. Соколовської, В. Суторміної, Л. Тарангул, В. Федосова, С. Юрія. Вагомий внесок у розробку її теоретико-прикладних засад зробили відомі корифеї вітчизняної аграрної науки, особливо В. Борисова, П. Гайдуцький, М. Дем’яненко, Д. Дема, П. Лайко, П. Саблук, Л. Тулуш та ін. Завдяки ідеям економістів аграрників вдалось змінити уявлення про систему оподаткування в сільському господарстві та виокремити нові напрями в її дослідженні.

Однак, незважаючи на значну кількість праць з цієї проблематики, більшість авторів зосереджують свою увагу на окремому переліку питань, що стосується фіскальних і регулювальних аспектів податків або дослідження загальнодержавної системи оподаткування. За невеликим винятком, майже немає робіт, присвячених системі оподаткування у сільському господарстві України. Усе це не сприяє науковому пізнанню і сприйняттю особливої підсистеми, яка є не предметом гіпотетичної уяви, а закономірністю прагматичної цінності й потребує нового осмислення та визнання.

Об’єктивна необхідність теоретичного обґрунтування й поглиблення досліджень системи оподаткування у сільському господарстві України та розробки напрямів її удосконалення зумовили тему і структуру дисертації.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи виконана як складова наукової проблематики ННЦ “Інституту аграрної економіки” УААН. Наукові результати, основні теоретичні положення та висновки знайшли своє відображення у темах дослідження: “Розробити теоретичні та методологічні засади управління фінансово-кредитними і податковими відносинами в АПК” (номер державної реєстрації 0106U006639), у межах цієї теми обґрунтовано теоретико-методологічні засади системи оподаткування у сільському господарстві України; “Формування системи та механізмів фінансово-кредитного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників у ринкових умовах” (номер державної реєстрації 0102U000266), у складі якої здійснено оцінку функціонування системи оподаткування в сільському господарстві, визначено шляхи та напрями її удосконалення.

Метою дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних засад системи оподаткування у сільському господарстві України з проведенням оцінки її складових, пізнання особливостей і закономірностей розвитку на етапах свого становлення та визначення напрямів удосконалення в контексті ринкових перетворень, властивих економічній системі держави.

Для досягнення означеної мети поставлено такі основні завдання:



  • поглибити теоретичну сутність натурального податку у системі оподаткування в сільському господарстві;

  • обґрунтувати методичну доцільність розмежування дефініцій “податок” і “податковий збір” у системі оподаткування;

  • систематизувати основні принципи оподаткування та виробити науковий підхід до їх класифікації;

  • розкрити суть і зміст системи оподаткування у сільському господарстві;

  • провести моніторинг еволюції наукової думки в оподаткуванні сільського господарства;

  • оцінити зворотній вплив податкових ставок на податкоплатників у контексті економіки пропозиції та теорії раціональних очікувань;

  • переглянути традиційні підходи до розуміння сутності податкової культури і запропонувати її авторське визначення та розкрити його зміст;

  • довести об’єктивність виникнення системи оподаткування у сільському господарстві України;

  • визначити особливості та основні тенденції становлення податку на додану вартість у системі оподаткування в сільському господарстві;

  • здійснити аналіз оподаткування сільгоспвиробників у контексті фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП);

  • розкрити суть і зміст бюджетного відшкодування й механізм зарахування ПДВ у рахунок зменшення податкових зобов’язань та розробити методику розподілу податкового кредиту в умовах спеціального режиму оподаткування;

  • дати оцінку спрощеній системі оподаткування та обґрунтувати доцільність її функціонування у сільському господарстві на перспективу;

  • виявити методологічні проблеми у формуванні принципів побудови системи оподаткування та здійснити їх наукову систематизацію;

  • визначити напрями удосконалення основних складових системи оподаткування у сільському господарстві;

  • обґрунтувати методичні підходи до встановлення податкових критеріїв для сільгоспвиробників та запропонувати модель функціонування альтернативної системи оподаткування у сільському господарстві;

  • розробити Концепцію розвитку системи оподаткування у сільському господарстві.

Об’єктом дослідження є система оподаткування у сільському господарстві України.

Предметом дослідження є процеси, тенденції і закономірності формування й функціонування системи оподаткування у сільському господарстві та її складових.

Методи дослідження. Пізнанню об’єкта дисертаційного дослідження сприяв системний метод, застосування якого дозволило проаналізувати оподаткування в сільському господарстві у взаємозв’язку всіх його елементів та взаємодії з розвитком економічної і соціальної систем суспільства. Суть і зміст системи оподаткування, принципів її побудови й обґрунтування основних понять здійснено на основі поєднання методів аналізу і синтезу та наукової абстракції. Для розкриття етапів становлення системи оподаткування у сільському господарстві застосовувались діалектичний, логічний та історичний методи. Обґрунтування розподілу непрямого податку та залежності величини доходів від норми оподаткування здійснено за допомогою графічного методу. Метод порівняльного аналізу використано для зіставлення нарахованих і сплачених податків сільськогосподарськими підприємствами, метод типологічного групування та метод анкетного спостереження – відповідно для визначення тенденцій у кількості податкоплатників при змінах податкового законодавства і проведення оцінки системи оподаткування. При опрацюванні науково-літературних, законодавчих, нормативно-правових актів і практики оподаткування окремих сільгоспвиробників застосовано методи монографічного опису та економіко-статистичних рівнянь залежностей для виявлення, оцінки і визначення впливу чинникових ознак на нарахування ПДВ із розрахунку на одного сільгоспвиробника в умовах спеціального режиму оподаткування.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад системи оподаткування у сільському господарстві України, оцінці її складових та розробці шляхів і напрямів їхнього удосконалення, у процесі чого:

вперше:

  • розкрито суть і зміст системи оподаткування у сільському господарстві як підсистеми загальнодержавної системи оподаткування, у якій з метою врахування особливостей цієї галузі законодавчо визначено сукупність податків і податкових зборів до бюджетів та державних цільових фондів, передбачених для обкладання сільськогосподарських товаровиробників, у побудові порядку обчислення й сплати яких реалізуються податкові принципи, що сприятиме впорядкуванню понятійного апарату, коректному трактуванню фінансових категорій і прийняттю управлінських рішень у сфері податкової політики;

  • обґрунтовано сутність і зміст податкової культури як досконалого володіння формами і методами достовірного обчислення та дотримання своєчасної сплати й зарахування податків і податкових зборів до відповідних бюджетів і державних цільових фондів платниками податків, працівниками податкової служби, іншими суб’єктами податкового процесу, що дозволяє виділити особливий вид культури та вивчити суміжні з нею проблеми;

  • розроблено Концепцію розвитку системи оподаткування у сільському господарстві України. Її реалізація дасть змогу поліпшити податковий клімат для сільськогосподарських товаровиробників і врахувати особливості розподілу фінансових ресурсів у галузі;

  • обґрунтовано та запропоновано модель функціонування альтернативної системи оподаткування у сільському господарстві, яка слугуватиме інформованості платників, позитивно впливатиме на їх вибір розрахунків з державою й усуватиме невизначеність у сплаті податків до бюджетів;

удосконалено:

  • поняття натурального податку як платежу, який сплачується податкоплатниками або стягується уповноваженими державними органами виконавчої влади в будь-якій формі, крім грошової;

  • класифікаційні ознаки принципів оподаткування з відповідним поділом їх на дві групи: а) за пріоритетами реалізації податкової політики – фіскально-бюджетні, приватнопідприємницькі, конвергентні (бінарні); б)  залежно від побудови системи оподаткування – загальні, національні, особливі;

  • дефініцію альтернативної системи оподаткування, під якою слід розуміти сукупність окремих податків і зборів, сформованих на законодавчій основі, як альтернативу встановленим у загальнодержавній системі оподаткування, які можуть бути обраними для розрахунків із державою певними категоріями платників за умови відповідності критеріям, передбаченим Податковим кодексом України;

  • визначення спрощеної системи оподаткування, яку запропоновано розглядати як законодавчо встановлену сукупність окремих податків і зборів, що сплачуються за вибором суб’єкта малого підприємництва поряд із єдиним податком на умовах, передбачених Податковим кодексом України, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності;

  • теоретичні інтерпретації дефініцій податку і податкового збору з поділом їх на дві групи: 1) податки, що зараховуються до державного та місцевих бюджетів; 2) податкові збори, що перераховуються до централізованих цільових фондів;

  • методику розподілу податкового кредиту в податку на додану вартість залежно від напрямів реалізації сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки та покупних товарів;

дістали подальший розвиток:

  • положення теорій економіки пропозиції та раціональних очікувань щодо неприпустимості спрощеного підходу, переважно фіскального, до підвищення податкових ставок;

  • узагальнені досягнення наукової думки в оподаткуванні, зорієнтованої на розподіл податкового тягаря, встановлення строків сплати, удосконалення оцінки земельних угідь, дотримання стабільності податків у період дії договору оренди землі з позиції їх актуальності для системи оподаткування у сільському господарстві України;

  • наукові підходи до систематизації чинних принципів побудови системи оподаткування в податковому законодавстві за ознакою їхньої важливості, як це характерно для максимумів класичної економічної школи;

  • обґрунтування процесу еволюції системи оподаткування у сільському господарстві на українських землях від часу виникнення перших форм оподаткування за Київської Русі і до сучасних видів податків початку XXI століття незалежної України, на цій основі запропонована періодизація її становлення з виокремленням дев’яти етапів;

  • теоретичні підходи до оподаткування сільськогосподарських підприємств єдиним податком, на їх підставі сформульовано основні передумови та наслідки запровадження фіксованого сільськогосподарського податку в сільському господарстві;

  • методичні підходи до обґрунтування назви ПДВ як податку з доданої вартості, поглиблено понятійний інструментарій у чинному законодавстві, чим розмежовано визначення “бюджетне відшкодування” та “зарахування ПДВ у рахунок зменшення заборгованості перед бюджетом”;

  • обґрунтування критерію віднесення суб’єктів господарювання до сільськогосподарських товаровиробників і запровадження річного перерахунку податків і податкових зборів відповідно до умов загальнодержавної системи оподаткування у разі його недотримання.

Практичне значення одержаних результатів. Основні результати дослідження поглиблюють теоретико-методологічну основу системи оподаткування у сільському господарстві та сприятимуть її подальшому удосконаленню з урахуванням розвитку галузі і зростаючих потреб централізованих та децентралізованих фондів фінансових ресурсів.

Результати дисертаційного дослідження використано Комітетом Верховної Ради України з питань податкової та митної політики в поправках до законопроекту № 3532 “Про місцеві податки та збори” (довідка № 04-27/566 від 29.04.2009 р.) та Кабінетом Міністрів України при підготовці постанови “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України” від 4 березня 2004 року № 254 (довідка № 2146/0/2-04 від 09.04.2004 р.). Науково-методичні розробки автора рекомендовано застосовувати в практичній роботі державної податкової служби у Хмельницькій області (акт № 6164/15-220 від 19.05.2003 р.). Окремі висновки і пропозиції дисертаційної роботи прописано в рекомендаціях IX Міжнародного науково-практичного семінару “Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект”, проведеного Донецьким національним університетом у м. Донецьку – Слов’яногорську 29 січня – 2 лютого 2003 р. (довідка № 285/01-26/690 від 19.03.2003 р.). Результати наукового дослідження використовуються в навчальному процесі Хмельницького університету управління та права при викладанні навчальних дисциплін “Податкова система” та “Податковий менеджмент” (довідка № 549 від 23.06.2008 р.).



Особистий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад системи оподаткування у сільському господарстві України та визначенні основних напрямів її удосконалення. Наукові результати, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно і наведені в одноосібних публікаціях. Внесок здобувача в публікації, написані у співавторстві, визначено окремо в списку опублікованих праць.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались на наукових міжнародно-практичних конференціях і семінарах: ”Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків і залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект” (м. Донецьк, 2003 р.), “Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідний період” (м. Хмельницький, 2005 р.), “Державне регулювання економіки і підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання” (м. Мінськ, 2006 р.), “Реформування обліку, звітності та аудиту в системі АПК України: стан та перспективи” (м. Київ, 2006 р.), “Актуальні проблеми на сучасному етапі та перспективи розвитку фінансово-кредитного механізму” (м. Кам’янець-Подільський, 2007 р.), “Реформування обліку, звітності та аудиту в системі АПК України: стан та перспективи” (м. Київ, 2007 р.), “Наукове та професійне забезпечення розвитку обліку та фінансів аграрного сектору економіки в умовах глобалізації” (м. Київ, 2008 р.) та науково-практичних конференціях і семінарах: “Актуальні проблеми державної політики в умовах проведення адміністративної реформи в Україні” (м. Хмельницький, 2003 р.), “Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.), “Фінансова система України: становлення та розвиток” (м. Острог, 2005 р.), “Розвиток фінансової системи України в умовах ринкових трансформацій” (м. Вінниця, 2006 р.), “Статистична оцінка соціально-економічного розвитку” (м. Хмельницький, 2008 р.), “Агропромисловий комплекс України: сучасний стан і перспективи розвитку” (м. Житомир, 2008 р.).

Публікації. Основні результати дисертації опубліковано у 58-и працях, із яких дві одноосібні та дві колективні монографії, 40 статей у наукових фахових виданнях, 14 публікацій у матеріалах і тезах конференцій, зарубіжних та інших виданнях. Загальний обсяг опублікованого матеріалу, який належить особисто автору, становить 69,27 друк. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п’яти розділів, 18 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи – 490 сторінок, із них основного тексту – 398 сторінок, що містять у собі 29 рисунків і 45 таблиць (з яких 4 рисунки та 1 таблиця розмішені на 5 окремих сторінках). Список використаних джерел нараховує 464 найменування і займає 45 сторінок. Десять додатків подано на 47-и сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади системи оподаткування у сільському господарстві” на основі ретроспективного аналізу встановлено гетерогенний зміст податків і податкових зборів, узагальнено методичні підходи до систематизації податкових принципів і положення неокласичних концепцій, розкрито теоретичну суть системи оподаткування у сільському господарстві.

Установлено, що з розбалансуванням грошової системи в сільському господарстві неодноразово запроваджувались різні форми розрахунків з державою, чим зумовлюється неоднозначне ставлення до визначення натурального податку, який традиційно передбачається стягувати лише продуктами сільськогосподарського виробництва. Це дозволило сформулювати авторське бачення його змісту як особливого виду розрахунків з державою, що здійснюється податкоплатниками або стягується уповноваженими державними органами виконавчої влади в будь-якій формі, крім грошової. Такий підхід значно розширює сутність натурального податку, дозволяє відносити до цього переліку й взаємозаліки податкових заборгованостей, надані послуги та виконані роботи в рахунок його сплати.

Дослідження суті та змісту податку і збору дало змогу встановити, що ці категорії часто ототожнюються або сприяють появі в сучасній податковій лексиці інших назв, до того ж, неідентичних за призначенням. На основі логічного методу доведено, що як для платника, так і держави існує суттєва різниця стосовно назви того чи іншого платежу. З метою впорядкування цих дефініцій запропоновано груповий поділ: 1) податки, які зараховуються до державного та місцевих бюджетів; 2) податкові збори, які перераховуються до централізованих цільових фондів.

Із позиції зазначеного підходу та на підставі вивчення й узагальнення чинних поглядів обґрунтовано, що під податком необхідно розуміти обов’язковий платіж державі, який сплачується платниками та податковими агентами до відповідних бюджетів або стягується уповноваженими державними органами відповідно до законодавства для фінансування видатків держави на безеквівалентній основі.

Визначено, що податковий збір – це платіж в обов’язковій або добровільній формі, який сплачується платниками до державних цільових фондів для фінансування витрат цільового призначення на еквівалентній чи частково еквівалентній основі. Усе це дає можливість глибше пізнати суть цих двох фінансових категорій, виявити притаманні їм ознаки та особливості, обґрунтувати необхідність і доцільність їх сплати як умови одержання державних послуг.

Виявлено, що різноманітні погляди на формулювання, побудову та групування принципів оподаткування породжують їх невпорядкованість, зменшують важливість окремих з них, призводять до дублювання та втрати глибини суті і глобальності змісту, ускладнюють можливість застосування й дотримання у перспективі, не сприяють виокремленню специфічних рис, характерних як для загальнодержавної, так і системи оподаткування у сільському господарстві України. На підставі теоретико-методологічного аналізу та узагальнень запропоновано авторську їх систематизацію за двома груповими класифікаційними ознаками: 1) за пріоритетами реалізації податкової політики; 2) залежно від системи оподаткування. Першу з них сформовано із трьох підгруп: а) фіскально-бюджетних (надають перевагу формуванню бюджету); б) приватнопідприємницьких (передбачають більш сприятливі умови для платників податків); в) конвергентних (бінарних) (найбільш поєднують інтереси бюджету та податкоплатників). До другої віднесено три підгрупи: а) загальні (сформульовані корифеями фінансової науки, починаючи з часів А. Сміта); б) національні (законодавчо затверджені в країні та передбачені для загальнодержавної системи оподаткування); в) особливі (сформульовані в країні, зокрема для системи оподаткування у сільському господарстві та можливих інших підсистем з метою врахування особливостей розвитку галузі, діяльності платників тощо).

Запропоновано до національних та особливих віднести відповідно принципи прозорості та збалансованості фіскальної і регулювальної функції. Обґрунтовано, що відсутність першого з них не дозволяє суспільству мати достовірну інформацію про механізм залучення коштів до бюджетів, наявність податкових переплат у розрізі платників, за рахунок яких інколи відбувається антиципаційне виконання планів із податкових надходжень. Визначено, що дотримання другого принципу навіть в умовах аподиктичного пріоритету бюджету сприятиме збалансуванню його потреб з інтересами платників податків. Така їх систематизація сприятиме науковому підходу до побудови системи оподаткування та її підсистеми у сільському господарстві.

Узагальнення наукових підходів до дослідження теорії раціональних очікувань дозволило встановити, що її основоположні ідеї не втрачають своєї привабливості для сучасної системи оподаткування. Обґрунтовано, що важливу роль у передбачуванні економічними агентами зміни ситуації відіграє не лише інформація, знання та вміння нею користуватися, але й податкова культура. На підставі вивчення та систематизації чинних поглядів на сутність різних видів культур вперше запропоновано авторське визначення податкової культури як досконалого володіння формами і методами достовірного обчислення та дотримання своєчасної сплати й зарахування податків і податкових зборів до відповідних бюджетів і державних цільових фондів платниками, працівниками податкової служби, іншими суб’єктами податкового процесу. Доведено, що держава в однаковій мірі зацікавлена як у платниках, так і в податкових інспекторах з високим рівнем податкової культури, яку запропоновано підвищувати за рахунок поширення та законодавчого врегулювання волонтерської діяльності при податковій службі України.

Установлено, що традиційні підходи до проблеми підвищення податкових ставок і збільшення податкового навантаження в розробках адептів теорії економіки пропозиції не враховують їх впливу на розподіл доходів у тіньовому секторі, одержанні конкурентних переваг і податкових привілеїв порівняно з легальним бізнесом, ролі податкової культури, що є вирішальним у прийнятті рішень індивідуумів. Обґрунтовано, що із збільшенням норми оподаткування для платників-підприємців з легальної економіки останні зменшать обсяги або вироблятимуть товар приховано, без сплати податків, та матимуть перевагу порівняно із виробниками-нелегалами, доходи яких зменшаться (рис. 1).

Рис. 1 Залежність розподілу тіньових доходів від норми оподаткування


Доведено, що відновлення легального виробництва, навіть при зменшенні податкових ставок, відбуватиметься складніше, оскільки зворотний процес залежить від досконалості схем ухилень, “норми тіньового оподаткування”, частки доходів, переведених у тіньову економіку. Аргументовано, що до зміни податкових ставок необхідно підходити виважено, оскільки навіть незначне їх підвищення за високої частки тіньової економіки більшою мірою спокушатиме індивідів до ухилень від сплати податків, ніж за низької, враховуючи ірраціональну поведінку податкоплатників, обґрунтовану на основі теорії раціональних очікувань.

Різнобічний підхід до дослідження системи оподаткування показав, що її деколи називають загальною, звичайною або ототожнюють з неадекватним визначенням податкової системи, чи навпаки, коли останню подають у вузькому значенні, яка здебільшого відповідає першій. З’ясування цього питання дозволило розмежувати такі дефініції та уточнити суть загальнодержавної системи оподаткування, яку запропоновано розглядати як законодавчо визначену сукупність податків і податкових зборів до бюджетів та державних цільових фондів, передбачених для обкладання платників, у побудові порядку обчислення й сплаті яких реалізуються податкові принципи.

Установлено, що з метою виокремлення специфічних особливостей в оподаткуванні сільгоспвиробників у науковій літературі найуживанішими стали різні за значенням терміни, чим спотворюється зміст ототожнених категорій. Наголошено, що для їх виділення найбільш коректним є поняття системи оподаткування у сільському господарстві. Аргументовано, що сама система як єдине ціле складається із сукупності частин, в основу якого покладено певні принципи. Таку цілісність системи оподаткування складають її елементи, зокрема податки і податкові збори, через які реалізуються податкові принципи. Обґрунтовано, що відповідно до властивостей систем глобальна система здатна утворити характерну їй підсистему, яка не заперечує, а лише доповнює її новими зв’язками та елементами. Доведено, що систему оподаткування у сільському господарстві доцільно розглядати як підсистему, яка, з одного боку, має підтримувати внутрішню гармонію, а з іншого – не суперечити загальнодержавній системі оподаткування, оскільки вона є її складовою (рис. 2).

З огляду на такий підхід запропоновано інтегральне визначення системи оподаткування у сільському господарстві як підсистеми загальнодержавної системи оподаткування, у якій з метою врахування особливостей цієї галузі законодавчо визначено сукупність податків і податкових зборів до бюджетів та державних цільових фондів, передбачених для обкладання сільськогосподарських товаровиробників, у побудові порядку обчислення й сплати яких реалізуються податкові принципи. Введення до податкової лексики визначення системи оподаткування у сільському господарстві та розмежування дефініцій “податкова система” та “система оподаткування” з наданням останній назви загальнодержавної сприятиме впорядкуванню понятійного апарату, коректному трактуванню фінансових категорій і прийняттю управлінських рішень у сфері податкової політики.


У другому розділі – “Еволюція наукової думки в оподаткуванні сільського господарства”проведено моніторинг розвитку наукової думки в оподаткуванні сільського господарства та розкрито основоположний зміст її інтерпретацій як складових пізнавального процесу з огляду на формування системи оподаткування у сільському господарстві.

З’ясовано, що колишнє необ'єктивне ставлення до наукової думки в оподаткуванні залишило поза увагою прогресивні ідеї представників меркантилізму, теоретичні надбання фізіократів, деякі принципові положення класичної та неокласичної економічних шкіл. Дослідження показало, що з позиції меркантилістів супротив податкоплатників, викликаний надмірною величиною податків, нерівномірним їх розподілом, встановленням необґрунтованих строків сплати, порушенням соціальної справедливості в оподаткуванні, не завжди має об’єктивний характер. Обґрунтовано, що й у сучасних умовах ці питання є актуальними. Їхнє урахування та узагальнення сприятиме удосконаленню системи оподаткування у сільському господарстві України.

У ході здійснення теоретико-методологічного аналізу встановлено важливість здобутку та теоретичних надбань фізіократів у формуванні системи оподаткування в сільському господарстві. Виявлено, що їхні ідеї об’єднання всіх платежів у єдиний податок із земельної ренти, дотримання рівномірного розподілу доходів і податкового тягаря між сільським і міським населенням, недоцільність оподаткування прибутку, вкладеного в розширення аграрного виробництва, застосування сприятливого й необтяжливого податкового механізму в сільському господарстві, зменшення зловживань і витрат в адмініструванні податків викликають наукову дискусію серед сучасних дослідників. На цій підставі обґрунтовано необхідність дотримання стабільності в оподаткуванні на час дії договорів оренди земельних часток (паїв) селян, порушення якої призводило до зміни податкових умов у 2004 р. після відновлення податку на прибуток і податкового збору до Пенсійного фонду, податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у 2007р. для платників фіксованого сільськогосподарського податку.

Проаналізовано різнобічні підходи класиків політичної економії до оподаткування сільського господарства, які зводяться до необхідності залучення коштів на потреби держави без суттєвого погіршення фінансового стану сільськогосподарських товаровиробників – платників податків; установлення підвищеного податку на розваги та незароблену ренту; запровадження пільгового оподаткування земель із гіршою якістю для стимулювання сільськогосподарського виробництва; створення сприятливих податкових умов землевласникам для ведення господарства на власних землях і передачі їх в оренду; удосконалення оцінки земельних угідь; урахування впливу податку з доходів фізичних осіб на зростання заробітної плати та зменшення прибутку фермерів і ренти землевласників; дотримання принципу стабільності для відшкодування витрат аграріям у період їхнього господарювання; звільнення від оподаткування приросту доходу, одержаного в результаті вкладення капіталу в сільське господарство як винагороди за ризик та працю. Особливо помітним у представників цієї школи, як доведено, виявилось обґрунтування права держави на одержання своєї частки від розподілу земельної ренти, яка розглядається не як податок, а як частина орендної плати, належна їй на законних підставах. Наголошено на актуальності такого висновку у теперішній час щодо регулювання земельних відносин, які створюють податкові зобов’язання податкоплатників перед державою та передаються іншим правонаступникам разом із правом на землю. Обґрунтовано доцільність подальшого застосування в системі оподаткування у сільському господарстві України земельного податку та орендної плати за землю як важливих джерел доходів місцевих бюджетів з чіткою фіксацією податкової бази.

Узагальнено концептуальні підходи маржиналістів до утримання податку з доходів фізичних осіб з використанням прогресивної шкали ставок оподаткування з різним ступенем прогресії. Обґрунтовано, що пропоновані цією науковою школою регресивні податкові ставки відповідно до корисності доходу й сплати податку залежно від суб’єктивної оцінки податкоплатників не можна вважати остаточно виправданими та запроваджувати без урахування особливостей економічного і соціального розвитку галузі та суспільства.

Виявлено, що використання податкових інструментів у розподілі доходів фізичних осіб породжує неоднозначні підходи представників наукових шкіл до оподаткування витрат податкоплатників, які, як вважається, мають чітко окреслений характер. Доведено, що індетермінізм такої концепції не враховує їх особливості, достовірності і можливості приховування. На цій підставі запропоновано здійснювати декларування як доходів, так і витрат одного або всіх членів сім’ї з одночасним встановленням відповідальності для суб’єктів податкового процесу за конфіденційність і достовірність даних, що сприятиме їх зіставленню та визначенню об’єктивної величини податку.

Установлено, що в неокласичній науково-теоретичній інтерпретації ідея державного регулювання виробництва сільськогосподарської продукції з використанням податкових інструментів зводиться до визначення граничної корисності витрат і впливу податку на пропозицію. У цьому контексті податок розглядається як чинник зменшення прибутку фермера та доходу споживача і землевласника, останній з яких його сплачує з суспільної (початкової або невіддільної) вартості земельної ренти. Визначено, що сплата спеціального податку із цього виду ренти та пільгового з іншої її частини, створеної внаслідок уміння господарювання та додаткової праці, стала об’єднувальною ідеєю неокласичної наукової школи з фізіократами та класиками політичної економії в оподаткуванні сільського господарства.

Проаналізовано підходи неокласичної школи стосовно оподаткування в сільському господарстві окремих сільськогосподарських культур за аналогом попиту і пропозиції у моделі Альфреда Маршалла. Обґрунтовано, що в разі запровадження акцизу на підакцизну сільськогосподарську сировину, з якої виробляються товари з еластичним попитом, надходження до бюджету збільшуватимуться до тієї величини, яку здатний оплатити споживач, та наскільки фермер погодиться зменшити свій дохід.

Визначено, що за нееластичного попиту ситуація з перекладанням акцизу зміниться із вигодою для фермера, який більшу або всю його частину утримає з покупця. Аргументовано недоцільність оподаткування окремих видів сільськогосподарської продукції та тієї, що використовується для виробництва підакцизних товарів. Доведено, що, з одного боку, це зменшить прибутки сільгоспвиробникам і внутрішнє виробництво сировини, а з іншого – підвищить мотивацію до ввезення її з інших країн контрабандним шляхом і збільшить надмірний податковий тягар для суспільства.

У третьому розділі “Становлення системи оподаткування у сільському господарстві України” розкрито найбільш суттєві науково-теоретичні засади та прикладні аспекти становлення системи оподаткування в сільському господарстві з виокремленням властивих їй етапів та особливостей у запровадженні податку на додану вартість у контексті вітчизняної практики та зарубіжного досвіду.

У процесі наукового й історичного аналізу встановлено, що, незважаючи на вагомий доробок учених у дослідження системи оподаткування, в економічній літературі відсутній єдиний підхід до кількості етапів, на яких відбувалось її становлення. На підставі логічного та історичного методів обґрунтовано, що, на відміну від глобальних підходів, систему оподаткування у сільському господарстві України доцільно розглядати в контексті розвитку держави з виокремленням дев’яти етапів. З’ясовано, що перший з них характеризувався нерозвиненістю грошових відносин та стягненням із селян натуральних податків, данини та оброку.

Установлено, що другий етап за змістом об’єктів оподаткування та видами зобов’язань суттєво не відрізнявся від попереднього, але в цей час ще більше посилювався елемент примусу, притаманний податкам і контрибуціям, які разом із трудовими повинностями, іншими натуральними та грошовими формами сплати збільшували податковий тягар для сільського населення і не сприяли своєчасним розрахункам. Обґрунтовано, що неспроможність селян розрахуватись за податковими боргами була причиною введення на селі кругової поруки общини за сплату податків.

З’ясовано, що на третьому етапі становлення системи оподаткування у сільському господарстві фіскальні інтереси Запорозької Січі задовольнялись різними видами торгового мита, натуральними і особистими повинностями, доходами від експлуатації загальновійськових земель й сільськогосподарських угідь та пов’язаних з ними промислів, а згодом – регаліями. Визначено, що останні, як різновид доменів, у загальній еволюції системи оподаткування стали перехідною формою до податків.

Виявлено, що наступний етап становлення системи оподаткування у сільському господарстві характеризувався введенням платежів залежно від місцевих умов існування об’єктів оподаткування, застосуванням невластивих показників для нарахування податків, зростанням податкового тягаря, покаранням за податкові борги через вилучення найнеобхіднішого майна в сільських мешканців. При цьому переконливо доведено, що навіть за таких важких умов у сільському господарстві передбачалось два строки сплати річних зобов’язань, якими враховувалась особливість формування ресурсів у галузі.

З’ясовано, що на п’ятому етапі становлення системи оподаткування у сільському господарстві стягувались раніше встановлені податки та запроваджувались окремі платежі, які не вимагали спеціальних знань з обліку й обчислення. Визначено, що збільшення сум надходжень досягалось унаслідок удосконалення податкового контролю, підвищення ставок і податкової культури сільського населення.

Установлено, що на шостому етапі система оподаткування у сільському господарстві відзначалась нестабільністю; різкою диференціацією ставок оподаткування (із 4,5 до 70 %); перекладенням більшої частини податкового навантаження на так звані “куркульські” й одноосібні селянські господарства; нерівномірним розподілом податкового тягаря між територіями; неодноразовим об’єднанням декількох видів у єдині натуральні та грошові податки; складністю обчислення платежів у господарствах з різною спеціалізацією. Обґрунтовано, що введення податку з чистого прибутку, із застосуванням прогресивних податкових ставок залежно від рівня рентабельності господарств, і на фонд оплати праці колгоспників з єдиною ставкою, зменшенням фінансових санкцій за порушення розрахунків з бюджетами сприяли у подальшому підвищенню рівня податкоспроможності сільгоспвиробників.

Ретроспективний аналіз системи оподаткування у сільському господарстві України, проведений з першої половини 90-х років XX ст. у період ринкових перетворень, показав, що:

  • вона формувалась в умовах постійних змін та еклектичного поєднання окремих її складових, сформованих за часів командно-адміністративної системи управління, з елементами, притаманними ринковій економіці;

  • на сьомому і восьмому етапах свого становлення вона суттєво не відрізнялась від загальнодержавної системи оподаткування за структурною будовою та не передбачала чітко виражених особливостей для сільськогосподарських товаровиробників у сплаті податків і податкових зборів;

  • більш прийнятним для сільгоспвиробників на дев’ятому етапі став податок на прибуток підприємств з річним звітним податковим періодом без сплати авансових платежів. Визначено, що не проведення щомісячних перерахунків прибуткового податку з громадян та здійснення їх один раз на рік призводило до кредитування бюджету в окремих господарствах від 13,7 до 26,1 % та виникнення переплат, які по Україні були у 2,1 і 2,5 раза більшими від належної суми, а введення пропорційного оподаткування доходів фізичних осіб у розмірі 15 % (з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2006 р. – 13 %) відбулось із порушенням інтересів працівників сільськогосподарської галузі, доходи яких до цього оподатковувались за середніми ставками від 8,3 до 9,6 %.

Установлено, що відсутність однозначності і чіткості в періодизації та термінології не дозволяє достовірно визначити появу ПДВ у наукових колах та в системі оподаткування. Обґрунтовано, що становлення ПДВ відбувалось поступово: від його винайдення у 1954 р. з включенням у 1958 р. до системи оподаткування – до остаточного запровадження у 1968 р. на території європейських держав. З’ясовано, що за своєю будовою податок належить до універсальних акцизів, які сплачуються у трьох формах: однорівневій (податок з продажу), багаторівневій (податок з обороту) та рівномірній, прирівняній до однорівневої без створення кумулятивного ефекту з використанням ПДВ, який хоч і є досконалішим, але через складність адміністрування, як доведено, вимагає високопрофесійної підготовки бухгалтерських служб сільськогосподарських підприємств і не менш професійних податкових інспекторів, здатних забезпечити його нарахування, утримання, сплату та контроль.

Наголошено, що, незважаючи на значну популяризацію ПДВ у європейських країнах, його становлення в системі оподаткування у сільському господарстві України відбувалось без належного врахування зарубіжного досвіду. У цьому контексті проаналізовано основні методи нарахування податку: прямий адитивний; непрямий адитивний; прямого віднімання; кредитний. Визначено, що більш досконалим ПДВ став із уведенням кредитного методу, який дозволяє застосовувати ставку оподаткування безпосередньо до ціни придбання або продажу продукції, дає можливість простежити його рух від виробника до споживача, сприяє наданню інформації про зобов’язання та кредит через їх віддзеркалення в податкових накладних та рахунках-фактурах. Виявлено, що специфіка використання одноразових перерахунків у період його впровадження показала різнобічний підхід сільгоспвиробників до нарахування ПДВ (як за датою відвантаження продукції, так і за надходженням коштів) і мала свої недоліки у визначенні достовірної суми податку та її відображенні у звітності господарств.

Обґрунтовано, що наявність у системі оподаткування в сільському господарстві єдиної податкової ставки ПДВ – найвищої серед рекомендованих Комісією ЄС – відповідає фіскальним інтересам бюджету, а передбачуване прийняття пониженої на рівні 9 % від вартості продукції сільського господарства та супутніх послуг залишилось лише добрим наміром законодавця. У той же час уведення нульової ставки з реалізації сільгоспвиробниками переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою хоч і давало переваги господарствам, але через нормативно-правові колізії не сприяло прозорості обліку та відшкодуванню податкового кредиту.

Здійснений аналіз основних підходів до розкриття сутності платника ПДВ дав змогу визначити місце суб’єкта податку. Аргументовано, що за умови придбання товару та часткове його використання на власне споживання і подальший продаж споживачам господарство вважатиметься одночасно платником ПДВ і суб’єктом податку. Лише в такому разі йому необхідно сплатити податок продавцеві, а в іншому – до бюджету, як посереднику. Доведено доцільність законодавчого закріплення в нормативно-правових актах поняття податкового агента – відповідального за перерахування ПДВ до бюджету.

Визначено, що більш прийнятним для сільгоспвиробників став порядок реєстрації платником ПДВ за власним бажанням, у разі недосягнення встановленого еталону. З одного боку, це сприяє створенню рівних умов для ведення бізнесу великим і малим господарствам, а з іншого – через можливість звільнення від зобов’язань захищає останніх від фінансових штрафів. З’ясовано, що збільшення цього мірила та процеси реформування у сільському господарстві відобразились на їхній кількості, яка у 2007 р. зменшилась до 67,4 % (табл. 1).
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка