Система прав людини в галузі охорони здоров’я України план



Дата конвертації08.04.2017
Розмір64,2 Kb.

Система прав людини в галузі охорони здоров’я України

ПЛАН

  • Загальна структура і класифікація прав людини у сфері охорони здоров'я.
  • Права людини й окремих груп населення у сфері охорони здоров'я.
  • Право на життя і медична діяльність: питання співвідношення.
  • Виникнення права на життя людини.
  • Право на охорону здоров'я та медичну допомогу.
  • Правові проблеми аборту.
  • Евтаназія.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

  • Права людини
  • Охорона здоров'я
  • Медична діяльність
  • Права неповнолітніх
  • Права пацієнтів
  • Снід
  • Лікувальний ефект
  • Лікарські засоби
  • Лікарська допомога
  • Вагітність
  • Материнство
  • Права вагітних жінок і матерів
  • Медична допомога
  • Інваліди
  • Право на життя
  • Аборт
  • Евтаназія
  • Життєздатність плоду

НАПРЯМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ У СФЕРІ МЕДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • нормативно-правовий (створення юридичних документів, що містять механізми реалізації прав громадян)
  • організаційний (створення умов, за яких стає можливою реалізація прав громадян)
  • фінансово-економічний (збільшення витрат на охорону здоров'я у бюджетах різних рівнів, реалізація цільових програм)
  • інформаційний (діяльність засобів масової інформації, спрямована на інформування громадян про свої права)
  • У залежності від джерела забезпечення, виділяють такі рівні забезпечення прав людини у сфері медичної діяльності
  • міжнародний
  • загальнодержавний
  • місцевий

ВИДИ ПРАВОВИХ СТАТУСІВ

  • Загальний правовий статус громадянина в сфері медичної діяльності
  • Спеціальний правовий статус людини в сфері медичної діяльності
  • Індивідуальний правовий статус людини в сфері медичної діяльності
  • це перелік прав, обов'язків і відповідальності, характерний для всіх громадян України. Насамперед, без сумніву, мова йде про норми Конституції України, ст. 49 яка визначає, що кожний має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно
  • це перелік прав, обов'язків і відповідальності в галузі медицини, притаманний окремим категоріям людей (вагітні жінки і матері, неповнолітні, військовослужбовці, громадяни похилого віку, інваліди й ін.). Як приклад, необхідно навести положення розділу VII Основ законодавства України про охорону здоров'я "Охорона здоров'я матері та дитини".
  • це перелік прав, обов'язків і відповідальності в галузі медицини, властивий конкретному індивідові. Слід зазначити, що індивідуальний правовий статус людини - найбільш динамічний варіант правового статусу, оскільки він залежить від професії, віку, статі людини. Варто зазначити значний ступінь схожості правового змісту індивідуального правового статусу людини і суб'єктивного права людини в сфері медичної діяльності

У сфері охорони здоров'я громадянам похилого віку гарантовані такі права

  • на безплатну кваліфіковану медичну допомогу в геріатричних центрах, лікарнях для громадян похилого віку та інших стаціонарних, амбулаторно-поліклінічних установах, а також вдома з урахуванням досягнень геронтології та геріатрії в порядку, встановленому законодавством України про охорону здоров'я.
  • на санаторно-курортне лікування.
  • на забезпечення протезами, слуховими апаратами, зубо- протезуванням. Зазначені види протезної допомоги надаються їм безплатно або на пільгових умовах (за винятком зубних протезів з дорогоцінних металів) в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України

ІНВАЛІД

  • Інвалід - це особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. У Законі України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у ст. 38 передбачено, що послуги з соціально-побутового і медичного обслуговування, технічні та інші засоби (протезно-ортопедичні вироби, ортопедичне взуття, засоби пересування, у тому числі крісла-коляски з електроприводом, автомобілі, індивідуальні пристрої, протези очей, зубів, щелеп, окуляри, слухові і голосо- утворювальні апарати, сурдотехнічні засоби, мобільні телефони та факси для письмового спілкування, ендопротези, сечо- та кало- приймачі тощо) надаються інвалідам та дітям-інвалідам безплатно або на пільгових умовах за наявності відповідного медичного висновку.

НОВОНАРОДЖЕНИЙ

  • Новонароджений
  • являється живим
  • при наступних
  • ознаках
  • пульсація судин пуповини
  • дихання
  • серцебиття
  • рухи скелетних м'язів

ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ АБОРТІВ

  • ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ АБОРТІВ НА ТАКИХ ПРИНЦИПАХ
  • повага до права жінки самостійно розпоряджатися ситуацією щодо наявності вагітності
  • створення умов щодо попередження проведення кримінальних штучних переривань вагітності
  • декларування і впровадження у життя державної політики, спрямованої на зменшення кількості абортів як засобу регулювання народжуваності

ПРОВЕДЕННЯ ОПЕРАЦІЇ ШТУЧНОГО ПЕРЕРИВАННЯ ВАГІТНОСТІ ПРАВОМІРНО ЗА НАЯВНОСТІ ТАКИХ УМОВ

  • є показання до аборту (так звана "надзвичайна ситуація")
  • лікар дає поради, але остаточне рішення приймає сама жінка
  • після подання заяви повинен минути п'ятиденний термін, даний "на обмірковування"
  • аборт дозволяється до настання життєздатності плода (верхня межа - 22-ий тиждень вагітності)
  • Аборт належить до числа найстаріших проблем медичної етики, а також філософії, юриспруденції та теології. Клятва Гіппократа забороняє лікаря переривання вагітності ("Я ... не вручу ніякій жінці абортивного пессарія")

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ‘Я УКРАЇНИ

  • належне фінансування медико-генетичної служби, проходження безкоштовного медико-генетичного консультування для сімей, які бажають мати дітей, а також безкоштовний профілактичний огляд жінок репродуктивного віку
  • належне виконання законодавства у сфері охорони здоров'я дітей та підлітків
  • відкриття в кожному регіоні України центрів репродуктивної медицини, у яких лікування здійснюватиметься безкоштовно або на умовах пільгових безвідсоткових довготермінових кредитів
  • проведення щорічних безкоштовних медико-профілактичних оглядів дітей, які мешкають на територіях, забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи, та, у разі потреби, надання в повному обсязі необхідної медичної допомоги
  • Міністерству
  • охорони здоров'я України
  • передбачено забезпечити

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ У СФЕРІ МЕДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • Права людини у галузі охорони здоров’я
  • Права окремих груп населення у галузі охорони здоров'я
  • Права пацієнтів
  • Право на охорону здоров'я
  • Право на інформацію про фактори, що впливають на здоров'я
  • Право на медико-санітарну допомогу
  • Права членів сім'ї
  • Права вагітних жінок і матерів
  • Права неповнолітніх
  • Права військовослужбовців
  • Права людей похилого віку
  • Права інвалідів
  • Права фізичних осіб, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС
  • Права осіб, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі
  • Загальні права пацієнтів
  • Загальні права пацієнтів

ПРАВО НА ЖИТТЯ

  • Право на життя необхідно розглядати як сукупність таких елементів (можливостей)
  • Право на збереження життя
  • Право на особисту недоторканність
  • Право розпоряджатися своїм життям
  • Право на охорону здоров'я і медичну допомогу
  • Право вимагати від держави здійснення заходів, спрямованих на підтримку життя

"ПРАВО НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я" І "ПРАВОНА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ (ПРАВО НА ОДЕРЖАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ)"

  • Відмінність понять "право на охорону здоров'я" і "право на медичну допомогу (право на одержання медичної допомоги)"
  • право на охорону здоров'я - більш широка юридична категорія, що включає сукупність заходів соціального, економічного, екологічного характеру, спрямованих, у цілому, на недопущення виникнення хвороб у людини
  • право на охорону здоров'я - невід'ємне право кожної людини, незалежно від стану її здоров'я, у той час як право на медичну допомогу найчастіше пов'язане з наявністю захворювання або патологічного стану
  • забезпечення реалізації права на охорону здоров'я - завдання багатьох структур апарата влади, у той час як втілення у життя права на медичну допомогу залежить від тих державних і муніципальних органів, що забезпечують сферу охорони здоров'я

Держава гарантує надання таких видів лікувально-профілактичної допомоги

  • Первинної лікувально-профілактичної допомоги - основної частини медико-санітарної допомоги населенню, що передбачає консультацію лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення пацієнта для подання спеціалізованої і високо- спеціалізованої допомоги. Первинна лікувально-профілактична допомога надається переважно за територіальною ознакою сімейними лікарями або іншими лікарями загальної практики.
  • Спеціалізованої (вторинної) лікувально-профілактичної допомоги - допомоги, що подається лікарями, які мають відповідну спеціалізацію і можуть забезпечити більш кваліфіковане консультування, діагностику, профілактику і лікування, ніж лікарі загальної практики.
  • Високоспеціалізованої (третинної) лікувально-профілактичної допомоги - допомоги, що подається лікарем або групою лікарів, які мають відповідну підготовку у галузі складних для діагностики і лікування захворювань, у разі лікування хвороб, що потребують спеціальних методів діагностики та лікування, а також з метою встановлення діагнозу і проведення лікування захворювань, що рідко зустрічаються.

СПІВВІДНОШЕННЯ ПРАВА НА ЖИТТЯ І МЕДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • проблеми збереження життя людей багато в чому пов'язані з медичною діяльністю, оскільки вони нерідко потребують медичної допомоги.
  • стрімкий розвиток нових медичних технологій (трансплантологія, генетика, клонування, реаніматологія й ін.) часто входять у суперечність із забезпеченням права на життя людини.
  • операції штучного переривання вагітності (аборт) ставлять питання пріоритету життя і здоров'я матері з життям ненародженої людини.
  • складні соціально-економічні потрясіння останніх десятиліть, що торкнулися і сфери охорони здоров'я, обумовили різну доступність медичної допомоги, відповідно різний ступінь захисту права на життя.
  • евтаназія як прояв "непрофільного" впливу медичного середовища на життя людини. Правомірність терміна "право на смерть».
  • самогубство, що є одним з варіантів самостійного розпорядження життям

СПІВВІДНОШЕННЯ ПРАВА НА ЖИТТЯ І МЕДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ, ВИДІЛЯЮТЬСЯ ТАКІ СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ ПРАВА НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я

  • група соціально-правових прав (право на доступ до ресурсів охорони здоров'я, право на житло, освіту, соціальне забезпечення й ін.)
  • група конституційно закріплених особистих немайнових прав (право на фізичну і психічну недоторканність, на недоторканність особистого життя)
  • група прав, пов'язаних із забезпеченням сприятливого навколишнього середовища
  • група економічних прав (право на приватну власність, право на працю й ін.)

ПРАВО НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я ТА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

  • Згідно зі ст.49 Конституції кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права у ч.1 ст.І2 визнає право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров'я, а згідно зі Статутом Всесвітньої організації охорони здоров'я здоров'я є станом повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не лише характеризується відсутністю хвороб чи фізичних дефектів
  • Право на медичну допомогу закріплено у ст.6 Основ законодавства України про охорону здоров'я як право на кваліфіковану медико-санітарну допомогу. Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України" спрямований на забезпечення додаткових гарантій реалізації зазначеного права. Указом Президента України від 7 грудня 2000 р. № 1313/2000 затверджено також Концепцію розвитку охорони здоров'я населення України.
  • Відповідно до ст.39 Основ законодавства України про охорону здоров'я лікар зобов'язаний пояснити пацієнтові у доступній формі стан його здоров'я, мету запропонованих досліджень І лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі наявність ризику для життя і здоров'я, а пацієнт має право ознайомитися з історією своєї хвороби та іншими медичними документами
  • Під час надання фізичній особі медичної допомоги, проводячи її обстеження та лікування, медичні працівники отримують відповідний комплекс відомостей про цю особу. Відносини між пацієнтом і медичним персоналом мають довірчий характер і передбачають конфіденційність інформації, яку надає лікареві пацієнт і яку він отримує у процесі діагностики та лікування
  • Фізичні особи, які перебувають на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я мають насамперед всі ті права, що мають пацієнти,   які   не   перебувають   на   стаціонарному   лікуванні(ст.ст.283—286 ЦК)

Конституційне регулювання:

  • ст. 3 КУ: Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
  • ст. 27 КУ: Кожна людина має невід’ємне право на життя.
  • ст. 28 КУ: Кожен має право на повагу до його гідності.
  • Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
  • Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
  • ст.29КУ:Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
  • ст.32КУ:Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
  • Недопускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
  • Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
  • ст.49КУ:Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.
  • Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
  • Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів неможе бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
  • Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Рішення Конституційного Суду в сфері охорони здоров’я

  • Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення ч.3ст.49Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно»
  • (справа про безоплатну медичну допомогу) від29.05.2002р.
  • Положенняч.3ст.49КонституціїУкраїни"у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно “треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та безпопереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.

Рішення Конституційного Суду в сфері охорони здоров’я

  • Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 - Закону України «Про інформацію»
  • ст.12 Закону України «Про прокуратуру» (справаК.Г.Устименка) від30.10.1997р.
  • У Рішенні визначено, що:
  • Медична інформація–це свідчення про стан здоров’я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі і про ризик для життя і здоров’я, яка за своїм правовим режимом належить до конфіденційної.
  • Лікарська таємниця–інформація про пацієнта
  • Медичнаінформація–інформація для пацієнта

Цивільний кодекс України

  • ст. 281: право на життя;
  • ст. 283: право на охорону здоров'я;
  • ст. 284: право на медичну допомогу;
  • ст. 285: право на інформацію про стан свого здоров'я;
  • ст. 286: право на таємницю про стан здоров'я;
  • ст. 287: права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я;
  • ст. 289: право на особисту недоторканність;
  • ст. 290: право на донорство;
  • ст. 293: право на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Кримінальний кодекс України

  • Неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст.131);
  • Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст.132);
  • Незаконне проведення аборту (ст.134);
  • Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст.137);
  • Незаконна лікувальна діяльність (ст.138);
  • Ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст.139);
  • Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст.140);

Міжнародно-правові стандарти

  • Загальні документи
  • Загальна декларація прав людини (1948);
  • Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966);
  • Конвенція про права дитини (1989);
  • Європейська соціальна хартія (1996);
  • Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950);
  • Конвенція МОТ «Про мінімальні норми соціального забезпечення здоров’я» (1952);
  • Конвенція МОТ «Про медичну допомогу і допомогу у зв’язку із захворюваннями» (1969)
  • Європейський кодекс соціального забезпечення (1990)

Міжнародно-правові стандарти

  • Спеціальні документи
  • Конвенція про права людини і біомедицину (1997);
  • Женевська декларація (Міжнародна клятва лікарів) Всесвітньої медичної асоціації (1949);
  • Міжнародний кодекс медичної етики Всесвітньої медичної асоціації (1948);
  • Декларація про незалежність і професійну свободу лікаря Всесвітньої медичної асоціації (1986);
  • Європейська хартія прав пацієнтів (2002);
  • Декларація прав пацієнтів в Європі (1994);
  • Лісабонська декларація прав пацієнтів (1981);
  • Хельсінська Декларація (1964);
  • Положення про медичне обстеження, „телемедицину” та медичну етику (1992);
  • Декларація про трансплантацію людських органів (1987);
  • Декларація про евтаназію (1987);
  • Декларація про медичний аборт (1970);
  • Положення про доступність медичної допомоги (1988);
  • Положення про стратегії догляду за пацієнтами з тяжкою хронічною хворобою при безнадійних захворюваннях (1990);

Міжнародно-правові стандарти

  • Положення про захист прав і конфіденційність пацієнта (1993);
  • Загальна декларація про біоетику і права людини (2005);
  • Положення про торгівлю живими органами (1985);
  • Люблянська хартія з реформування охорони здоров’я (ВООЗ, 1996);
  • Положення про медичну етику в умовах лиха;
  • 12 принципів надання медичної допомоги в будь-якій системі охорони здоров’я;
  • Декларація про політику в галузі забезпечення прав пацієнтів в Європі;
  • Рекомендація R (83) 2 Комітету міністрів Ради Європи державам-учасницям з правового захисту примусово госпіталізованих осіб з психічними розладами;
  • Декларація про права розумово відсталих осіб;
  • Принципи захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги (ООН);
  • Декларація про приверженість справі боротьби з ВІЧ/СНІДом;
  • Копенгагенська декларація;
  • Венеціанська декларація про термінальний стан.

Міжнародно-правові стандарти

  • Конвенцією та протоколами до неї гарантовані такі права і свободи:
  • Право на життя (ст. 2 Конвенції); також передбачено скасування смертної кари (ст. 1 і 2 протоколу № 6 і ст. 1 протоколу № 13);
  • Право на свободу та особисту недоторканість (ст. 5 Конвенції та ст. 1 протоколу № 4);
  • Право на справедливий судовий розгляд (ст. 6 і 7 Конвенції та ст. 2, 3 та 4 протоколи № 7);
  • Право на ефективні засоби правового захисту (ст. 13 Конвенції);
  • Право на повагу до приватного та сімейного життя, недоторканності житла і таємницю листування (ст. 8 Конвенції);
  • Право на вступ до шлюбу (ст. 12 Конвенції);
  • Рівні права і відповідальність подружжя (ст. 5 протоколу № 7);
  • Свобода думки, совісті і релігії (ст. 10 Конвенції);
  • Свобода вираження думок (ст. 10 Конвенції);
  • Свобода зборів і асоціацій (ст. 11 Конвенції);
  • Право власності (ст. 1 Першого протоколу);
  • Право на освіту (ст. 2 Першого протоколу);
  • Право на вільні вибори (ст. 3 Першого протоколу);
  • Свобода пересування і свобода вибору місця проживання (ст. 2 протоколу № 4).

Міжнародно-правові стандарти

  • Деякі права і свободи сформульовані у вигляді заборон певних дій:
  • Тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження і покарання (ст. 3 Конвенції);
  • Рабства, підневільного стану і примусової чи обов'язкової праці (ст. 4 Конвенції);
  • Дискримінації в правах і свободах (ст. 14 Конвенції та ст. 1 протоколу № 12);
  • Висилення громадян (ст. 3 протоколу № 4),
  • Колективного висилення іноземців (ст. 4 протоколу № 4); крім того, у ст. 1 протоколу № 7 встановлені процедурні гарантії іноземцям, які знаходяться під загрозою висилення.

Міжнародно-правові інституції і механізми захисту прав людини в сфері охорони здоров’я

  • Поняття «міжнародний механізм захисту прав людини» визначається як система міжнародних (міждержавних) органів та організацій, діяльність яких має забезпечити здійснення міжнародних стандартів у галузі прав людини, а у разі порушення – їхній захист і поновлення.
  • Міжнародні (міждержавні) органи та організації, що здійснюють функцію забезпечення прав людини, характеризуються тим, що:
  • 1) створюються на основі відповідної домовленості між державами або міжнародними організаціями;
  • 2) мають можливість впливати на уряди держав, оскільки в низці випадків їхні рішення мають обов’язків характер і завжди – міжнародну авторитетність;
  • 3) звертають увагу міжнародної спільноти на випадки порушення прав людини.

Міжнародно-правові інституції і механізми захисту прав людини в сфері охорони здоров’я

  • Міжнародні механізми захисту прав людини в сфері охорони здоров’я можна поділити за компетенцією на органи, що здійснюють комплексний захист прав людини, для яких вирішення проблеми «неналежного» поводження є далеко не єдиним напрямком діяльності та спеціалізовані органи, діяльність яких полягає саме в міжнародно-правовій охороні здоров’я.
  • Крім того, міжнародні механізми захисту поділяються на універсальні та регіональні – залежно від сфери їхньої діяльності.

«ЖИТТЯ» ТА «CМЕРТЬ»

  • «ЖИТТЯ» ТА «CМЕРТЬ» є фундаментальними філософськими категоріями, які відіграють важливу роль в побудовах сучасної біологічної етики. Явище евтаназії є продуктом суперечливого переплетення їх сутнісного змісту.
  • Смерть, як і життя, універсальна, вона присутня скрізь. Тому зрозуміло, що людство упродовж усього свого існування не могло бути байдужим до осмислення феномену смерті в контексті свого соціокультурного розвитку. Бажання розкрити таїнство смерті втілилось у народних традиціях, фольклорі, мистецтві, літературі, релігії та філософії.
  • У філософії смертність людини розглядається не стільки як природний, скільки як соціальний феномен, що потребує раціонального осмислення та сприйняття. Вже реконструкція захоронень неандертальців свідчить про присутність у них уявлень щодо незакінченості людського існування зі смертю. Це уявлення древніх пізніше привело до появи поняття безсмертної безтілесної душі. За допомогою безсмертя людство намагалося звільнитися від страху перед неминучістю смерті.
  • У повсякденному житті, в релігійній, філософській та науковій літературі поняття безсмертя набуває дещо різного змісту. Наприклад, воно може розумітися як реінкарнація або перевтілення душ, чи як продовження людського життя в нащадках; як досягнення вічної неминущої якості життя, або як розчинення певної безособистісної психічної сутності в духовному субстраті Бога. Так чи інакше, незважаючи на різні тлумачення, безсмертя невідривно пов’язане з прагненням людини будь-яким чином подолати тимчасовість свого існування.
  • «Смерть як медичний й психологічний феномен з урахуванням особливостей нового критерію постає як процес, що складається з двох стадій: вже здійсненої події — власне смерті (death) й передуючої їй, проміжною між життям та смертю стадії вмирання (dying)».

ЕВТАНАЗІЯ

  • ЕВТАНАЗІЄЮ є умисні дії чи бездіяльність медичних працівників, які здійснюються ними за наявності письмово оформленого клопотання пацієнта, який перебуває у стані, коли усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, з дотриманням законодавчо встановлених умов, з метою припинення його фізичних, психологічних і моральних страждань, у результаті яких реалізується право на гідну смерть.
  • АКТИВНА ЕВТАНАЗІЯ - це проведення будь-яких дій, введення лікарських засобів, які прискорюють смертельний результат. Суспільної популярності набув американський патологоанатом Д. Кеворкян, що протягом досить тривалого часу здійснював публічні активні евтаназії важкохворим людям, які звертались з таким проханням
  • ЕВТАНАЗІЯ – серйозна проблема сучасної біоетики, для розгляду якої потрібне врахування всіх «зa» і «проти». Ситуація евтаназії є відображенням споконвічного конфлікту між нормативною та ситуаційною етикою

ВИДОВА КЛАСИФІКАЦІЯ ЕВТАНАЗІЇ

  • "евтаназію", "добровільну евтаназію" та "примусову евтаназію"
  • "активну" і "пасивну";
  • "позитивну" і "негативну"
  • "метод відкладеного шприцу" і "метод наповненого шприцу»
  • "медикотаназію", "фтоназію" ("пасивну евтаназію") і "активну евтаназію"
  • "активну", "пасивну" та "автоевтаназія"

ЕВТАНАЗІЯ І ЇЇ ТРИ ОСНОВНІ ГРУПИ

  • АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ПРАВОВИХ ДОКТРИН У СФЕРІ ПРАВА НА ЕВТАНАЗІЮ ДАЄ ЗМОГУ ВИОКРЕМИТИ ТРИ ОСНОВНІ ГРУПИ
  • Правові доктрини, які категорично заперечують право на евтаназію(С. Стеценко, І. Сенюта, Н. Козлова, А. Зябрєв, Г. Борзенков, С. Бородін,П. Таракін, О. Капінус). Представники цієї групи наполягають на тому, що ле­галізація евтаназії може призвести до зловживань, до втрати хоспісів, а також до паралізації наукового про­гресу в медичній сфері
  • Правові доктрини, які обґрунтовують, що право на евтаназію залежить від волі людини (Ю. Дмитрієв, Е. Шленєва, В. Глушков, І. Сіулянова, Л. Мінеллі). Відповідно до цієї правової доктрини найголовнішим по­ стулатом є визнання автономії особистості, права людини самій розв’язувати всі питання, що стосуються її організму, психіки, емоційного статусу.
  • Правові доктрини, які обґрун­товують, що право на евтаназію витікає із права на життя (А. Коні, Н. Маклеїн, Е. Те, Г. Романовський, М. Малеїна).Згідно з цією правовою доктриною право на життя логічно передбачає і право на смерть, оскільки право насмерть є складовою права на життя, а без урахування цього право на життя перетворюється на обов’язок, оскільки від нього не можна відмовитись, що, очевидно, є характерним лише для обов’язку, а не для права

ФОРМИ ЕВТАНАЗІЇ

  • ДРУГА – добровільна евтаназія («милосердне вбивство»), тобто за допомогою спеціальних дій лікаря з обов’язковою згодою самого пацієнта (який усвідомлює своє бажання) спричинення «легкої» смерті останньому, задля припинення страждань
  • ПЕРША – евтаназія як настання легкої смерті, що настає природним шляхом або за допомогою спеціальних заходів
  • ТРЕТЯ – примусова евтаназія, яка здійснюється за рішенням родичів чи суспільних інститутів з допомогою заходів, які призводять до «легкої» смерті людини

ЕВТАНАЗІЯ ЗА СУБ'ЄКТОМ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ

  • евтаназію поділяємо на добровільну, тобто застосування до невиліковного хворого лікарських чи інших засобів, що призводить до легкої і спокійної смерті на вимогу хворого, який усвідомлює свої дії і може ними керувати та примусову, яка означає спричинення легкої смерті за допомогою відповідних засобів і дій у невиліковно хворого, але за рішенням членів сім'ї, законних представників чи громадських інститутів
  • можливість помилкового діагнозу, коли первинно невиліковне захворювання, виявляється, надалі піддається лікуванню
  • гуманність професії лікаря, що зобов'язує останнього продовжувати життя, а не прискорювати прихід смерті
  • дозвіл евтаназії здатний призвести до зловживань з боку медичних працівників
  • право людини на евтаназію, виходячи з визначення, повинно передбачати обов'язок медика сприяти прискоренню смерті

УНІВЕРСАЛЬНІ МЕХАНІЗМИ ЗАХИСТУ

  • Рада ООН з прав людини. Рада ООН з прав людини (далі - Рада) замінила Комісію ООН з прав людини і є міжнародним органом ООН, створеним у 1946 році, функція якого полягала у здійсненні комплексного захисту прав і свобод людини. Відповідне рішення було прийнято 15 березня 2006 року Генеральною Асамблеєю ООН.
  • Комітет ООН з прав людини. Комітет ООН з прав людини – міжнародний експертний правозахисний орган, створений на основі і на виконання положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
  • Міжнародний суд ООН та міжнародний кримінальний суд (Гаага).
  • Спеціалізовані установи: ВООЗ, дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ)

Регіональні механізми захисту (європейський рівень захисту прав людини)

  • Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ)
  • Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ)

СУБ'ЄКТИ ЗВЕРНЕННЯ ДО ЄСПЛ

  • Держави-учасниці Конвенції
  • Фізичні особи
  • Неурядові організації та юридичні особи
  • Групи приватних осіб

ЮРИСДИКЦІЯ ЄСПЛ

  • ЮРИСДИКЦІЯ ЄСПЛ
  • Винесення рішень за міждержавними справах і індивідуальними скаргами
  • Надання консультативних висновків

Європейський Суд з прав людини

  • Європейський Суд з прав людини
  • Правове регулювання статусу ЄСПЛ
  • Організаційна структура ЄСПЛ
  • Секції
  • Комітети
  • Палати
  • Греф’є і секретаріат
  • Процедура провадження у справі в Суді
  • Початок провадження у справі
  • Провадження щодо прийнятності скарги
  • Обмін змагальними паперами та мирова угода
  • Судові слухання
  • Передача справи на розгляд Великої палати
  • Постанова судового рішення

Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини

  • Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини
  • Установлення посади Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ
  • Функції Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ

ПОДАЧА СКАРГ І ЗАЯВ ДО ЄСПЛ

  • ПОДАЧА СКАРГ І ЗАЯВ ДО ЄСПЛ
  • 1. Загальні умови подання скарг до ЄСПЛ
      • Вичерпання всіх внутрішньодержавних засобів правового захисту
      • Шестимісячний термін з дати прийняття органом остаточного рішення по справі
      • Суд не розглядає скаргу, якщо по суті вона являється аналогічною тій, яка вже була розглянута Судом
      • Суд не приймає до розгляду анонімні скарги
      • Суд не розглядає скаргу, якщо вона вже є предметом іншої процедури міжнародного розгляду або врегулювання.
      • Неприйнятні будь-які скарги, несумісні з положенням Конвенції, явно необгрунтовані чи які є зловживанням права на подання скарг (п. 3 ст. 35 Конвенції).
  • 2. Зміст індивідуальної скарги
  • 3. Витрати

Виконання рішення Європейського суду з прав людини на території України

  • 1. Правове регулювання виконання рішень ЄСПЛ в Україні
  • 2. Форми виконання рішень ЄСПЛ
  • 3. Порядок виконання рішень ЄСПЛ

ПРИКЛАДИ РІЗНИХ КАТЕГОРІЙ СПРАВ

  • Рішення по справі „Біржіковський проти Польщі” (2006)
  • Рішення по справі «Во проти Франції» (2004)
  • Рішення по справі „Z проти Фінляндії” (1997)
  • Рішення по справі «М.С. проти Швеції» (1997)
  • Рішення по справі „Горшков проти України” (2005)


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка