Соціальне управління



Скачати 31,52 Kb.
Дата конвертації30.11.2016
Розмір31,52 Kb.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ КОМПОНЕНТИ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДАМИ ОСВІТИ Презентація підготовлена директором МЗШ І-ІІІст.№83 Круковською М.П.

Соціальне управління

  • одна з найскладніших галузей людської діяльності, в якій виявляються персоніфіковані відносини між людьми, об´єднаними трудовим процесом.
  • Сучасне соціальне управління являє собою як управління людьми, так і управління діловою інформацією, технологічними процесами. Воно охоплює всі дії й умови, котрі породжують техніко-організаційні, виробничі, психолого-педагогічні, соціально-психологічні та інші зв´язки людей.

Основне завдання управління

Забезпечення загальної цільової спрямованості дій усіх учасників спільного трудового процесу: кооперування та координація окремих зусиль, оптимальне використання кадрових ресурсів, а також створення передумов для адаптації, актуалізації й активізації особистості в конкретному нормативно-професійному полі.

Зовнішня структура


Внутрішня

структура



Управління закладом має внутрішню та зовнішню структури , які нерозривно пов’язані між собою.

Внутрішнє управління


Управлінський рівень

Психологічний рівень


До компонентів управлінського рівня належать:


Планування

Організація

Контроль діяльності

Психологічний рівень поєднує наступні компоненти:


Прийняття управлінського рішення

Організація комунікації

Здійснення впливу на працівників

Врахування потреб та мотивів праці

1.1. Поняття та загальні риси управлінської діяльності.

Управлінська діяльність - вплив на керовану систему через виконання сукупності функцій з метою отримання ефективного результату діяльності керованої системи (об’єкта управління).


«Зміст управлінської діяльності включає в себе здатність і вміння формувати цілі, визначати цінності, координувати виконання задач і функцій, досягати ефективних результатів діяльності»

Мильнер Б.


Мета управлінської діяльності:

визначення цілей організації та створення умов для їх досягнення.


Об’єкт управлінської діяльності:

Предмет управлінської діяльності:

Продукт управлінської діяльності:

робота людей в організації.

інформація, відношення людей в процесі управління.

управлінське рішення

управлінський вплив

Управлінська діяльність багатогранна

  • Інтелектуальний характер виражається в спрямованості на вироблення, прийняття та реалізацію управлінських рішень.
  • Інформаційний характер виявляється в необхідності постійного одержання, осмислення, систематизації, зберігання, видачі управлінської інформації.
  • Управлінська діяльність є складним соціально-психологічним явищем з чітко вираженою домінантою волі.
  • Управлінська діяльність завжди виступає колективістською, оскільки здійснюється в колективі та одночасно передбачає взаємодію з коллективом людей по вертикалі й по горизонталі.

1.2. Основні завдання управлінської діяльності:

  • Визначення основної мети
  • Формування корпоративної культури
  • Мотивація персоналу на досягнення мети
  • Формування довготривалих ієрархічних зв'язків
  • Розробка та здійснення технології змін
  • Визначення діагностики управління
  • Чітке уявлення про те, якою має бути реалізація управлінського рішення
  • Розробка системи контролю за виконанням прийнятого рішення

Реалізація загальних завдань управління базується на управлінських функціях:


Цілепокладання

Аналіз і прогнозування

Планування

Організація

Мотивація

Контроль

Комунікація та прийняття рішення

Визначення цілей як функція управлінської діяльності

Постановка мети

- це визначення бажаного результату,

який треба отримати після здійснення дій управління

В управлінській діяльності розрізняють :

стратегічні (віддалені) і тактичні (більш близькі у часі) цілі.

Аналіз в управлінській діяльності

    • Аналіз є першою сходинкою будь-якої управлінської діяльності.
    • проблема розбивається на безліч окремих частин
    • виявляються можливі взаємозалежності та взаємовідносини між ними
    • визначаються закономірності виникнення та існування системи

При аналітичній діяльності слід звернути увагу на:


тенденції розвитку;

протиріччя та шляхи їх вирішення;

шляхи збереження, розвитку єдності організації , протистояння внутрішнім та зовнішнім впливам;

пріорітети серед факторів впливу тощо.


Прогнозування

  • передбачення суб'єктом кінцевого результату роботи системи в майбутньому, побудова образу мети і засобів, необхідних для її досягнення.
  • Управлінське прогнозування в рамках менеджменту виконує три функції:
  • орієнтовну, нормативну, попереджувальну.

Принципи управлінського прогнозування


варіативність

безперервність

согласованість

рентабельність

веріфікація

Об’єкт прогнозування- зовнішня середа організації


Необхідність в адаптації до зовнішніх умов потребує своєчасного прогнозування цих умов й обумовлює необхідність функції прогнозування.

Планування як організаційно-управлінський компонент процесу управління.

    • Планування - це початок і основа управлінської діяльності, що ґрунтується на творчому баченні, стратегічному аналізі та прогнозуванні. При цьому вибір мети характеризується орієнтацією на результат.
    • Воно передбачає розгляд минулого розвитку і постановку реальних завданнь на майбутнє.

Стратегічне планування

  • управлінський процес створення і підтримки відповідності між цілями, потенційними можливостями і шансами в сфері маркетинга.

Етапи стратегічного планування:

план розвитку

господарського

портфеля

розробка цілей і

програми фірми


стратегія зростання

фірми

Принципи планування

1) обґрунтованості і раціональності;

2) повинен спиратися на реальні

можливості організації

(групи або окремого індивіда);

3) повинен бути достатньо

гнучким (вносити зміни до

плану в процесі його реалізації)

без шкоди для досягнення

поставленої мети.

Організація як організаційно-управлінський компонент процесу управління.


створення матеріально-технічної та науково-методичної бази для функціонування організації

добір та розстановку кадрів відповідно до визначення напрямів діяльності та рівнів управлінні

виокремлення рівнів управління
  • Організація - створення певної структури, яка дає змогу працівникам трудових колективів ефективно працювати для досягнення стратегічних і тактичних цілей.
  • Організація включає визначення основних напрямів діяльності трудових колективів:

Процес організації дозволяє:

  • вивчити унікальні творчі можливості кожного із працівників
  • створити оптимальні умови реалізації цих можливостей за допомогою вмілого делегування й наділення повноваженнями й ресурсами.
  • встановити та підтримувати взаємодію між працівниками (на підставі спілкування між співробітниками, на створенні умов активізації формальних і неформальних комунікацій)
  • створити нові, гнучкі організаційні горизонтально-вертикальні структури, активно впроваджувати системи реінженірінга та проектного менеджменту.
  • В процесі організації вирішальну роль відіграє функція мотивації. Тому в системі повинні бути створені умови для моральної і матеріальної зацікавленості працівників у виконанні своїх обов’язків.
  • Існують такі методи стимулювання :

  • 1) економічні методи
  • 2) цільовий метод
  • 3) метод розширення і збагачення
  • 4) метод співучасті або залучення працівників

Контроль як організаційно-управлінський компонент процесу управління

  • Функція контролю – це пошук ключових критеріїв оцінювання якості й ефективності діяльності, адекватне відображення існуючої ситуації та реалізація системи впливів, спрямованих на поліпшення ситуації, підвищення ефективності й продуктивності діяльності, зростання майстерності й компетентності співробітників.
  • Роль контролю як складового елемента управління полягає в забезпеченні досягнення організаціями своїх цілей.

Психологічні компоненти процесу управління закладами освіти

Психологічні компоненти процесу управління:

  • прийняття управлінського рішення
  • організація комунікації
  • здійснення впливу на працівників
  • (керівництво)

  • врахування потреб та мотивів
  • працівників

Прийняття управлінських рішень.

  • це вибір керівником найдоцільнішого способу розв’язання управлінської проблеми з кількох можливих варіантів.
  • Ефективність прийняття управлінських рішень залежить від:

  • об’єктивних факторів (пов’язаних з управлінською ситуацією)
  • суб’єктивних факторів (зумовлених індивідуально психологічними особливостями керівника).

Прийняття управлінського рішення включає основні етапи:

  • Виявлення та усвідомлення керівником суті проблеми;
  • Всебічний розгляд і аналіз можливих альтернатив, способів їх розв’язування;
  • Вибір найдоцільнішого в даній ситуації способу вирішення проблеми з його конкретною аргументацією.

Рішення - центральний елемент управління та організації.

Цикл управлінської діяльності:

Вироблення мети

Планування

Організація

Координація

Контроль

Коректировка цілей

Підготовка та здійснення управлінських рішень

Усі управлінські рішення в організації можна поділити на:

Усі управлінські рішення в організації можна поділити на:

Велике значення має проблема раціональності прийнятих рішень, бо вони обумовлені соціокультурними і людськими факторами. Все частіше при підготовці рішень відзначається роль інтуїції керівника.

    • обумовлені розпорядженнями, прийнятими вищими організаціями. Цей тип рішень практично не залежить від якостей та орієнтації керівника

сильно обумовлені (детерміновані)
    • ініціативні рішення, де якості керівника залишають вагомий відбиток на характері прийнятих рішень.

слабо залежні від суб’єкта рішення

Комунікація – обмін інформацією між членами організації.


Комунікація – це обмін інформацією між учасниками управлінського процесу, який здійснюється в результаті взаємодії трьох елементів: відправника інформації, каналу передавання, отримувача інформації.

Комунікації можуть поділятися за кількома критеріями:

а) за спрямованістю – на внутрішні та зовнішні;

б) за управлінським статусом – на горизонтальні та вертикальні;

в) за змістом – на формальні та неформальні;

г) за засобами спілкування – на безпосередні та опосередковані.

Невіддільною складовою частиною основних елементів управління організації (планування, організація, контроль) виступає комунікація.

Етапи здійснення комунікації:

  • Підготовка та передавання повідомлення (відправником), при яких найпоширеніші форми взаємодії – монологічна, діадна, групова;
  • Декодування інформації (отримувачем), яке передбачає сприйняття та розуміння інформації, формування ставлення до неї, регуляція на основі сприймання та оцінки відповідного матеріалу власної поведінки і діяльності;
  • Здійснення отримувачем зв’язку з відправником виникає як правило при орієнтації на демократичні форми взаємодії учасників комунікативного процесу.

Бар’єри в комунікації

  • соціально-політичні,
  • технічні,
  • конкретно-ситуативні,
  • предметно-змістові,
  • мовно-національні,
  • професійні,
  • освітні,
  • вікові,
  • статеві,
  • власне комунікативні.

Стиль керівництва

- це вплив на працівників з метою виконання завдань, що стоять перед організацією.

Стиль керівництва має певну структуру:

  • рівень значущості для керівника спільної діяльності з колективом
  • міра орієнтації керівника на налагодження міжособистісних стосунків, формування колективу
  • тип спілкування керівника з підлесливим
  • ступінь урахування індивідуально-психологічних особливостей працівників та соціально-психологічних характеристик колективу
  • основні методи впливу на працівників.

Позитивні

Негативні

Демократичний стиль

Співпраця керівника з підлеглими, стимулювання їхньої активності та самостійність, шанобливе ставлення до працівників

Потребує значних зусиль для координації колективних дій, урахування індивідуально-психологічних особливостей кожного члена колективу

Авторитарний стиль

Забезпечує швидкість прийняття управлінських рішень, орієнтує на обов’язкову результативність

Породжує невдоволення і навіть роздратування працівників через нехтування їхніми інтересами, досвідом, творчими можливостями

Ліберальний стиль

Сприяє самостійності працівників, звільняє їх від суворих дисциплінарних заходів

Може призвести до дезорієнтації, незадовільних результатів роботи колективу

Індивідуальний стиль

Система методів, способів прийомів керівництва, які суттєво відрізняють одного керівника від іншого. Він характеризується певною гнучкістю, що дозволяє керівникові адаптуватися до конкретних умов управлінської діяльності. Є об’єктивні та внутрішні чинники, що впливають на стиль керівництва.

Мотивація

  • Забезпечення мотивації поведінки і діяльності працівників освітянських організацій передбачає поряд з досягненням загальних цілей врахування потреб, інтересів життєвих планів конкретних працівників та створення умов для їх реалізації.
  • В основі виникнення мотивів лежать потреби. Від мотивів залежить успішне досягнення цілей, які стоять перед колективом, міра задоволення працівників своєю трудовою діяльністю, ступенем професійної самореалізації.

Для забезпечення позитивної мотивації керівнику треба:

  • Визначити основні потреби трудового колективу і міри значущості кожної з них;
  • Визначення конкретних чинників, які сприяють актуалізації та задоволенню потреб (чинників-мотиваторів) або блокують їх (чинники-демотиватори);
  • Створення умов для посилення або нейтралізації даних чинників використанням відповідного інструментарію – прийомів, засобі, методів, взаємодії з людьми, та стимулювання їхньої діяльності.
  • До чинників-мотиваторів належать: чітке визначення завдань колективу, створення умов для їх досягнення, забезпечення працівників нормальною заробітною платою, створення сприятливого соціально-психологічного клімату, визначення за слух працівника, вияв його творчого потенціалу.

Висновок

  • управлінська діяльність виступає як комплекс взаємопов'язаних процесів, що представляють собою ряд управлінських кроків, і її ефективність залежить від налагодженості і правильного їх виконання.
  • Функції управління й економічні важелі та інструменти взаємопов’язані між собою в єдиний механізм управління.


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка