Соціалізація”, „соціальне виховання” та „соціальна адаптація особистості” – провідні поняття соціально-педагогічної науки постановка проблеми



Скачати 112,26 Kb.
Дата конвертації30.03.2017
Розмір112,26 Kb.
УДК 37.02

© Штефан Л.А., Стадник А.В.


СОЦІАЛІЗАЦІЯ”, „СОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ” ТА „СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ” – ПРОВІДНІ ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ
Постановка проблеми. Більш повно з’ясувати особливості соціальної педагогіки допоможе розкриття сутності та співставлення основних термінів і понять цієї науки.

Аналіз основних досліджень та публікацій. Дослідженням питань соціалізації займалися як зарубіжні (М. Бугле, Г. Гітінгс, Е. Дюркгейм, Г. Лебон, Т. Парсонста ін.), так і вітчизняні (С. Бетенін, В. Москаленко, Б. Паригін та ін.) учені. Безперечно, ключовим поняттям є поняття “соціальна педагогіка”. Доцільно звернути увагу на те, що до впровадження в науковий обіг цього терміну серед дослідників на сьогоднішній день існують два підходи. Одна група вчених (М. Кратинов, В. Кратинова, А. Мудрик, Л. Міщик, О. Тапишпан, С. Харченко, О.Чиж) стверджує, що дане поняття вперше запропонував німецький педагог А. Дістервег у 1850 році. Інша (М. Галагузова, Н. Бурая) – автором цього терміну визнає К.Магера, який започаткував його в 1844 році.

Постановка завдання. З огляду на аналіз літературних даних задача дослідження полягає в з’ясуванні сутності провідних дефініцій соціальної педагогіки як науки.

Виклад основного матеріалу. Всебічний аналіз творів А.Дістервега дозволяє стверджувати, що вперше це поняття німецький учений використав у 1835 році у праці “Руководство к образованию немецких учителей” [1, c.114]. Сутність терміну “соціальна педагогіка” А.Дістервег зводив до соціальної роботи, під якою розумів допомогу сиротам та вдовам. Отже, первинною в становленні соціальної педагогіки була практика, що спочатку існувала як милосердя, філантропія та благодійність.

Як свідчить аналіз науково-педагогічних джерел, термін “соціальна педагогіка” і на сьогоднішній день не має однозначного тлумачення серед науковців й визнається далеко не всіма дослідниками. Наприклад, у Польщі існує поняття “суспільна педагогіка”, яка вивчає питання теорії та практики виховання особистості в мікросоціумі.



Варто зазначити, що й окремі російські вчені також відмовляються від поняття “соціальна педагогіка”. Наприклад, В.Бочарова та В.Краєвський пропонують ввести до наукового обігу термін “педагогіка в соціальній роботі”. Вважаємо це формулювання дуже вузьким, бо із запропонованого поняття повністю випадає теорія, і поділяємо точку зору більшості вчених (М.Галагузової, А.Малько, В.Нікітіна та ін.), які стверджують, що у словосполученні “соціальна педагогіка” прикметник “соціальна” є ключовим поняттям і підкреслює специфіку педагогічних знань.

У більшості науково-педагогічних джерел до основних понять соціально-педагогічної теорії й практики, поряд з терміном “соціальна педагогіка”, автори відносять і міждисциплінарні поняття, які широко використовуються не тільки в педагогічній науці, але й у філософії, політології та соціології. Це: “соціалізація”, “соціальне середовище” та “соціум”. Окремі вчені доповнюють цей список. Наприклад, І.Звєрєва, А.Капська, Л.Коваль та С.Хлєбік вважають, що до важливих соціально-педагогічних термінів, поряд з уже зазначеними, належать: “соціальна адаптація”, “соціальна реабілітація”, “соціальна профілактика”, “соціальне обслуговування”, “соціальна допомога” та деякі інші. На наш погляд, ці поняття більш вузькі і суто специфічні.

Провідним поняттям соціально-педагогічної науки дослідники одностайно вважають термін “соціалізація”. Автором даного поняття науковці визнають:

- американського соціолога Ф.Гіддінгса (1855-1931), який вперше застосував його в 1887 році в праці “Теория социализации”. Сутність терміну американський фахівець зводив до розвитку соціальної природи індивіда, підготовки його до соціального життя;

- французського соціолога Е.Дюркгейма (1858-1917) та американського вченого С.Кулі (1864—1929), які під цим поняттям розуміли пасивне пристосування індивіда до умов суспільства;

- американського соціолога Ф.Гіддінгса (1855-1931) і француза Г.Тарда (1843-1904), які тлумачили його як процес розвитку людини в соціумі;

- американського соціолога Т.Парсонса (1902-1979), що під цим терміном розумів пристосування індивіда до умов середовища.

Аналіз довідкової літератури та праць науковців (Р. Гурова, Н. Лавриченко, В. Москаленко та ін) дозволяє стверджувати, що досліджуваний термін у педагогічну науку в тлумаченні більш близькому до сучасного розуміння запропонував Е. Дюркгейм на початку ХХ ст., а американський вчений Т. Парсонс, як відзначається в “БСЭ”, вже спирався на його праці. Доцільно також звернути увагу, що визначення поняття “соціалізація”, яке дав Е. Дюркгейм, не повністю співпадає з сучасним його тлумаченням. Але для свого часу це була випереджаюча спроба.

Особливої популярності термін “соціалізація” набув в Україні та Росії в 20-ті рр. ХХ ст. у зв’язку з всебічною розробкою теорії соціального виховання. До цього поняття, забутого в 30-ті рр., першими почали повертатися західні педагоги з середини 50-х рр. ХХ ст.

У вітчизняній суспільствознавчій літературі, на відміну від зарубіжної, термін “соціалізація” до 60-х рр. мало вживався.

У другій половині 60-х рр. ХХ ст. ця теорія вже широко розроблялася такими вітчизняними науками, як психологія, соціологія та соціальна психологія, але недостатньо використовувалась у педагогічній практиці [2]. У педагогічну науку такі поняття, як “соціалізація” та “соціальне формування особистості”, були введені в кінці 70-х рр. ХХ ст. і набули широкого визнання та всебічного вивчення тільки в 90-ті рр. ХХ ст.

Найбільш широкий зміст у поняття “соціалізація” включають філософи, які розглядають його як двобічний процес розвитку особистості у взаємодії з оточуючим соціальним середовищем [2, c. 18].

У психолого-педагогічній літературі під “соціалізацією” розуміється:

- процес становлення особистості й засвоєння індивідом соціального досвіду, цінностей, норм, установ, властивостей суспільства, соціальних груп до яких він належить (Н.Бура, В.Лозова, Г.Троцко, І.Хохленков, А.Яременко);

- форма впливу, що спрямована на формування заданої поведінки дітей та молоді в суспільстві (А.Чулкова);

- соціальна адаптація та відособлення індивіда (М.Галагузова, А.Мудрик);

- засвоєння індивідом соціального досвіду, входження до системи соціальних зв’язків, а також відтворення системи зв’язків індивіда за рахунок його активної діяльності (Г.Андрєєва, А.Капська, М.Фіцула, В.Шепель);

- процес входження у соціальне середовище і суспільство в цілому та пристосування до нього (Б.Паригін);

- мета і складова шкільного педагогічного процесу (Н.Лавриченко).

Таким чином, вітчизняні науковці під поняттям “соціалізація” розуміють як процес, так і результат виховної діяльності всіх соціальних інститутів. Слід також зазначити, що у поглядах окремих авторів на сутність поняття “соціалізація” простежуються певні неточності, суперечності. Наприклад, Г.Філонов відзначає, що “процес становлення людини як особистості характеризується … і соціалізацією, і вихованням” [5, c.23]. Незрозуміло, чому автор відокремлює поняття “виховання” від більш широкого — “соціалізація”, яке, навіть за власним визначенням Г.Філонова, виступає складовою частиною процесу соціалізації.

Виходячи з визначення “соціалізації” (від лат. Socialis — громадський) як “процесу залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвитку як цілісної особистості” [4, c.314], можна стверджувати, що цей процес передбачає формування індивіда як під впливом цілеспрямованих факторів (виховання на різних рівнях), так і стихійних (наприклад, безпосереднє спілкування людей тощо).

Враховуючи те, що соціальна педагогіка має справу з цілеспрямованим керівництвом розвитку особистості як в інтересах суспільства, так і самої особистості, можна стверджувати, що поняття “соціалізація” більш широке у порівнянні з предметом соціальної педагогіки.

Як відомо, соціалізація особистості здійснюється під впливом багатьох факторів. Найбільш поширеним у педагогічній науці є розподіл їх на макрофактори (космос, планета, світ, країна, суспільство, держава); мезофактори (регіон, місто, селище, поселення) та мікрофактори (сім’я, школа, товариство однолітків, клас тощо). Для наукових праць останніх років характерна тенденція відокремлення від макро- мегафакторів (космос, планета, світ).

Процес соціалізації відбувається в навколишньому середовищі. Під терміном “соціальне середовище” сучасні дослідники розуміють:

- сукупність соціальних й психологічних умов життя людей, що впливають на їх свідомість і поведінку (макро- та мікросередовище), на формування та функціонування людини в суспільстві (В. Волович, А. Капська, В. Кемеров, М. Фіцула);

- сукупність природних і соціальних умов, в яких відбувається розвиток і діяльність людського суспільства (В. Бочарова, В. Дружинін, М. Плоткін);

- оточення особистості, що можна звести до трьох груп: макро-, мікро- та мезафакторів (В. Лозова, Г. Троцко);

- реальність, яку людина переживає особисто (Н. Бура).

Отже, соціальне середовище – це те оточення людини, яке відіграє провідну роль у процесі її соціалізації. Поряд з терміном “соціальне середовище” у соціально-педагогічній науці широко використовуються і такі більш вузькі поняття, як “шкільне середовище” та “соціально -педагогічне середовище".

Варто зазначити, що найближче соціальне оточення, в якому розвивається дитина (сім’я, сусідство, група однолітків, різноманітні виховні організації тощо), буде виступати як соціум (від лат. — socium — загальне, спільне, типово соціальне), або мікросоціуму.

Слід також зауважити, що в сучасній філософській та психолого-педагогічній літературі відсутнє визначення поняття “соціум”, хоча, як справедливо вважають дослідники, воно є ключовим поняттям цих наук.

Аналізуючи дефініції соціально-педагогічної теорії та практики, не можна залишити поза увагою й термін “соціальне виховання”. Іноді науковці використовують ще й такі поняття, як “громадське” або “суспільне виховання”, застосовуючи їх як слова-синоніми.

Вивчення педагогічних джерел дає змогу стверджувати, що в сучасній науці існують різні підходи до визначення сутності поняття “соціальне виховання”. Його розглядають як:

- метод соціальної роботи (Л. Міщик, Т. Яркіна);

- окремий напрям виховної діяльності (М. Галагузова);

- всеохоплюючу виховну систему (Г. Філонов);

- виховання дітей та підлітків у соціумі (А. Мудрик, Г. Осіпов);

- благодійну діяльність (М. Фірсов);

- систему заходів, спрямовану на реалізацію духовного потенціалу людини (А. Малько);

- систему сприяння особистості в реалізації здібностей і можливостей у суспільстві (Н.Бура);

- виховання через людські стосунки (І. Подласий);

- систему заходів, спрямовану на засвоєння дітьми соціального досвіду з метою формування в них ціннісних орієнтацій та поведінки (І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, С. Хлєбік);

- повноцінне включення до виховного процесу всього арсеналу засобів і можливостей, якими володіє суспільство (В. Бочарова, П. Кліш).

Проте в сучасній довідковій літературі відсутнє визначення і цього поняття.

Соціальне виховання більшість учених (А. Мудрик, В. Семьонов, Г. Філонов та ін.) вважають предметом соціальної педагогіки як науки. Отже, поняття “соціальна педагогіка” більш широке у порівнянні з поняттям “соціальне виховання». Доцільно звернути увагу на те, що, визначаючи співвідношення цих термінів, науковці іноді дуже вузько тлумачать поняття “соціальне виховання” і зводять його лише до практичного застосування соціально-педагогічних ідей [3, c.12].

Поряд з досліджуваними категоріями педагогічна теорія й практика взагалі та соціально-педагогічна зокрема широко використовує й інші міжнаукові поняття та терміни, які збагачують цю науку, наповнюють її конкретним змістом. “Такі поняття і категорії, — відзначає М. Ярмаченко, — як формування, розвиток, діяльність, спостереження, узагальнення, запам’ятовування, відтворення, гуманізація, гуманітарізація, спадковість, колективізм, гідність, індивідуалізм, егоїзм, егоцентризм, віра, совість, надія, честь, інтелігентність, інтелектуальність тощо, так органічно зливаються з педагогікою, що ми нерідко сприймаємо їх за власне педагогічні поняття й категорії. Всі вони в кінцевому підсумку збагачують основні педагогічні категорії, наповнюють їх конкретним смислом і значенням” [6; c.11].

Висновки. Таким чином, до провідних дефініцій соціально-педагогічної теорії й практики належать “соціальна педагогіка”, “соціалізація”, “соціальне середовище”, “соціум”, “соціальне виховання”, “соціальна адаптація”, які мають давню історію й широкі зв’язки з іншими галузями наукових знань.

Перспективи подальших досліджень. Проведене визначення сутності провідних дефініцій соціальної педагогіки, як науки, дозволить сформувати відповідний категоріальний апарат, що є необхідною умовою для проведення подальших педагогічних досліджень у цій галузі.
Література

  1. Дистервег А. Избранные педагогические сочинения. — М.: Государственное учебно-методическое издательство Министерства просвещения РСФСР, 1956. - 374 с.

  2. Москаленко В.В. Социализация личности (философский аспект). - К.: Вища школа, 1986 - 200 с.

  3. Мудрик А.В. Введение в социальную педагогику. — М.: Институт практической психологии, 1997. - 364 с.

  4. Український педагогічний словник / За ред. С.У. Гончаренка. — К.: Либідь, 1997. - 375 с.

  5. Формирование личности: проблема комплексного подхода в процессе воспитания школьников / Под ред. Г.Н.Филонова. - М.: Педагогика, 1983. - 256 с.

  6. Ярмаченко М.Д. Основні педагогічні категорії // Педагогіка і психологія. - 1998. - №4. - С.5-12.


Штефан А.В., Стадник Л.А.

Соціалізація”, „соціальне виховання” та „соціальна адаптація особистості” – провідні поняття соціально-педагогічної науки

У статті аналізуються основні терміни соціально-педагогічної науки – „соціальна педагогіка”, „соціалізація особистості”, „соціум”, „мікросоціум”, „соціальне виховання” та „соціальна адаптація”; розкривається їх сутність, взаємозв’язок, взаємозалежність, історичний шлях розвитку, особливості тлумачення в зарубіжній та вітчизняній соціально-педагогічній теорії й практиці.

Ключові слова: соціалізація, соціальна педагогіка, соціалізація особистості, соціум, мікросоціум, соціальне виховання, соціальна адаптація.


Штефан Л.А., Стадник А.В.

«Социализация», «социальное воспитание» и «социальная адаптация личности» - основные понятия социально-педагогической науки»

В статье анализируются основные понятия социально-педагогической науки – «социальная педагогика», «социализация личности», «социум», «микросоциум», «социальное воспитание» и «социальная адаптация»; раскрывается их содержание, взаимосвязь и взаимозависимость, исторический путь развития, особенности трактования в зарубежной и отечественной социально-педагогической теории и практике.

Ключевые слова: социализация, социальная педагогика, социализация личности, социум, микросоциум, социальное воспитание, социальная адаптация.
L. Shtephan, A. Stadnyk

Socialization’, ‘Social Upbringing’ and ‘Social Adaptation of Personality’ - the Main Concepts of Social Pedagogical Science

In the article the main concepts of social-and-pedagogical science such as ‘social pedagogics’, ‘socialization of the personality’, ‘society’, ‘microsociety’, ‘social upbringing’ and ‘social adaptation’ are analysed; their content, correlation and interdependency, historical development, peculiarities of treatise in foreign and home social-and-pedagogical theory and practice are revealed.



Стаття надійшла до редакції 06.11.2008р.


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка