Тема: Соціологічна концепція особи



Дата конвертації17.03.2017
Розмір40 Kb.

Тема: Соціологічна концепція особи

  • План
  • 1.Соціологічні підходи до вивчення особистості.
  • 2. Соціальний статус особи і соціальна роль.
  • 3. Теорія соціальної стратифікації.
  • Людина є предметом вивчення всіх суспільних наук:
  • - філософія зосереджує увагу на сутності людини, її місця в світі;
  • - історія вивчає роль людини в історичному процесі;
  • - етика - моральний чинник носія моральної свідомості;
  • - соціальна психологія акцентує увагу на психічних якостях і властивостях людини;
  • - юридичні науки розглядають особу як носія правової свідомості.
  • На відміну від перечислених наук, для соціології характерним є комплексний підхід до вивчення особистості.
  • Людина є тим елементом з якого формуються групи, соціальні спільноти, все суспільство. Тому специфіка соціологічного підходу до вивчення особистості полягає в тому, що аналізуються її суто соціальні характеристики.
  • Соціологічний аналіз особистості зосереджується на таких основних моментах:
  • - особистість як соціальна система ( особистість як елемент багатьох соціальних спільнот);
  • - особистість як об’єкт соціальних відносин (вплив суспільства на особистість, зокрема, в процесі її формування);
  • - особистість як суб’єкт соціальних відносин (соціальна діяльність і активність особистості).
  • Соціологія по-різному трактує поняття ‘’людина’’, ‘’індивід’’, ‘’індивідуальність’’, ‘’особистість’’.
  • ‘’Людина’’ – це родове поняття, яке вказує на якісну відмінність людини від тварини, тобто позначає певний біологічний вид.
  • ‘’Індивід’’ – одиничний представник людського роду, окрема дюдина;
  • ‘’Індивідуальність’’ – це специфічні, особливі (природні і набуті) якості і властивості людини, що відрізняють її від інших, неповторність і унікальність кожної людини.
  • ‘’Особистість’’ – це система усталених якостей і властивостей людини, набутих під впливом відповідної культури суспільства, конкретних соціальних груп і спільнот, до яких вона належить, це міра соціального в людині.
  • Людина є сукупністю біологічних, соціальних і культурних характеристик.
  • Соціологія акцентує увагу на людині як істоті соціальній.
  • Термін ‘’особистість’’ (‘’persona’’) дослівно означає ‘’личина’’, ‘’маска’’, (яку людина одіває для виконання певної ролі), тобто в самому понятті відображена соціальна сутність особистості.
  • Філософсько-соціологічні уявлення про людину і особистість змінювалися протягом історичного розвитку.
  • Конфуцій обгрунтовував ідею про змінність людини соціальним умовам життя.
  • Платон допускав думку, що соціальні якості людина набуває шляхом виховання і навчання.
  • О.Конт вважав, що поведінка індивіда в суспільстві обумовлюється нормативними взірцями.
  • Е.Дюркгейм започаткував традицію першості й вищості колективних уявлень, згідно з якою індивідуальний світ особистості визначається колективною свідомістю (уявленням).
  • Г.Гегель акцентував на ідеї самосвідомості як сутнісному елементі структури особистості.
  • К. Маркс вважав людину сукупністю всіх суспільних відносин, основні риси якої обумовлені історичним типом суспільства, належністю до певного класу.
  • З.Фрейд наголошував, що початком і основою життя індивіда, в тому числі й соціального, є боротьба двох основних інстинктівсексуального і агресивного, які є рушіями прогресу.
  • Ці погляди продовжуються у сучасному неофрейдизмі (Е.Фромм).

Основні проблеми особистості

  • в різні часи і по-різному трактувались представниками окремих соціологічних шкіл і напрямів.
  • Давньогрецька культура розробляла концепцію ‘’людини розумної’’ (homo sapiens), яка утверджувала думку про відмінність людини від тварини за ознакою розумності.
  • Ця концепція породила уявлення про всемогутність людського розуму.
  • Християнство розробило концепцію ‘’людини богоподібної’’.
  • Особистість трактується як божественне начало. Людина вважається безумовною цінністю.
  • Натуралістичні, позитивістські, прагматичні вчення розглядають ‘’людину діяльну’’ (homo faber), ігноруючи сутнісну відмінність між людиною і твариною; людина вважається особливим різновидом тварини, що має більшу сукупність природних ознак. Усі психічні й духовні феномени, згідно з цією версією, укорінені у відчуттях і інстинктах.
  • Ця концепція знайшла своє втілення у вченнях О.Конта і Г.Спенсера, пізніше – в сучасній соціобіології.
  • Антропологічна версія рішуче заперечує прогресивність ‘’людини розумної’’, ‘’людини богоподібної’’, і ‘’людини діяльної’’, визнаючи її як істоту прагнучу. Розум вона розцінює як глухий кут еволюції, наслідок втрати ‘’волі до життя’’.
  • У цій версії переважають ірраціональні мотиви і суб’єктивістські орієнтації.
  • Загалом етапи розвитку філософської антропології (вчення про людину) демонструють поступове ускладнення, зміну уявлень про людину та особистість.
  • Соціологічні підходи до вивчення людини, незалежно від способу тлумачення понять ‘’людина’’ та ‘’особистість’’, визначають людську особистість своєрідним утворенням, що безпосередньо чи опосередковано виводиться з соціальних факторів.
  • Суто соціологічні теорії особистості починають розвиватися наприкінці ХIХ - початку ХХ століття.
  • Всі соціологічні концепції розглядають особистість як складну систему.
  • Найбільш відомими і розробленими серед них є різноманітні рольові теорії, теорії соціальної установки, теорія ‘’референтної групи’’.

Рольова теорія

  • Рольова теорія розроблена американськими соціологами і соціальними психологами Р.Лінтоном, Дж. Морено, Т.Парсонсом, Р.Мертоном.
  • Її суть в тому, що поведінка людини в суспільстві залежить від місця, яке займає людина в суспільній ієрархії.
  • Соціальна роль розглядається як один із основних елементів взаємодії особистості і суспільства. Ключовими поняттями теорії ролей є соціальний статус і соціальна роль.
  • В межах теорії соціальних ролей виділяють два основних методологічних підходи:
  • функціональний та інтеракціоністський.
  • Згідно першого підходу, особистість формується в процесі виконання індивідом соціальних ролей.
  • Згідно другого – особистість формується в процесі соціальних взаємодій різного рівня.
  • Основи дослідження індивіда з точки зору виконання ним соціальних ролей заклав структурний функціоналізм (Е.Дюркгейм, А.Рекфлід).
  • Згідно з даним підходом індивід у різноманітних соціальних групах займає певний статус, який обумовлює його поведінку. При цьому група, до якої входить індивід, очікує від нього поведінки, яка відповідає цим взірцям.
  • Таким чином, соціальна роль визначалась як відносно стала і внутрішньо зв’язана система вчинків (дій), котра була реакцією на поведінку інших індивідів, яким відповідали більш або менш чітко встановлені взірці, і яких вона очікувала від своїх членів.
  • Інтеракціоністський підхід до проблеми особистості базується на методологічному принципі, згідно з яким ні особисті якості індивіда, ні умови довкілля (якщо їх розглядати ізольовано), не можуть певною мірою пояснити поведінку людини. В якості основної детермінанти поведінки людини, вважають прихильники даного підходу, виступає процес постійної взаємодії між індивідами.
  • Так, американський соціолог К.Левін вважав, що фізичне та соціальне середовище виступають для індивіда у вигляді психологічних феноменів, тому для різних індивідів довкілля є різним, залежно від їх особистої значущості.
  • Соціальні ролі, які беруть на себе люди Т.Парсонс класифікував таким чином:
  • Окреслені ролі (основне значення відводиться очікуванням особистості, яка має певний статус. У цьому випадку об’єктом соціологічного аналізу виступає відповідність виконання ролі вимогам статусу).
  • Суб’єктивні ролі (обумовлені особистою інтерпритацією індивіда, який їх сприймає. Об’єктом дослідження тут виступають міжособистісні взаємодії індивідів у їх очікуванні та інтерпритаціях).
  • Ролі, які грає індивід (відображають очікування та суб’єктивні оцінки індивіда в його поведінці під час взаємодії. Об’єктом може виступати сукупність взаємопов’язаних ліній поведінки людей).

Теорія соціальної установки

  • Теорія соціальної установки, центральним поняттям якої є поняття ‘’аттюд’’ (соціальна установка), характеризує взаємодію особистості і соціального середовища.
  • Теорія започаткована роботою У.Томаса і Ф.Знанецького про проблеми адаптації польських селян – емігрантів в Америці та Європі.
  • Відомий російський соціолог В. Ядов подає структуру особистості (на основі теорії соціальної установки) як певну ієрархію диспозицій (розташування). Ним виділено чотири рівні:
  • - системи установок для найпростіших життєвих ситуацій;
  • - установки, які формуються на основі потреби в спілкуванні (здійснюються в соціальній групі);
  • - установки, які визначають загальну спрямованість інтересів особистості в конкретній сфері;
  • - ціннісні орієнтації особистості.
  • Структурно диспозиції складаються із трьох компонентів: усвідомлення особистістю об’єкта установки, його емоційної оцінки та прагнення до дії.

Референтна група

  • Референтна група – це група, до якої індивід належить, належав чи прагне належати, і на яку він орієнтує свою поведінку.
  • Саме поняття ‘’референтна група’’ було запроваджене в американській соціальній психології в 30-х роках ХХ ст.
  • Кожна людина в суспільстві пов’язана з конкретними соціальними спільнотами, які певним чином на неї впливають.
  • Людина хоче, щоб дана група визнала її своїм членом - позитивна референтна група;
  • - протиставляє себе певній групі - негативна;
  • - порівнює свою позицію зі становищем певної групи - порівняльна.
  • В якості референтної групи може виступати будь-яка соціальна спільнота, від сім’ї до класу.
  • Особистість сама обирає групу, до якої прагне належати і на яку орієнтує свою поведінку.
  • Цікавим тут є поняття ‘’снобізму’’, коли індивід орієнтується на групу, до якої він за своїм місцем в соціальній ієрархії не належить, але поведінку якої прагне копіювати.
  • Узагальнене відображення сукупності соціальних якостей особистості фіксується в понятті соціальний тип особистості.
  • Основу для соціальної типологізації особистості можуть становити різні системи потреб, соціальних інтересів, становище за статусом і роль в системі соціальних відносин.
  • Німецький соціолог Зіммель виділяв такі соціальні типи особистості як ‘’аристократ’’, ‘’цинік’’, ‘’бідняк’’, ‘’кокетка’’.
  • Американський вчений У.Джеймс вивів таку типологію особистостей:
    • фізична особистість ( піклується в першу чергу про тіло, їжу, гроші, одяг);
    • соціальна особистість (людина-лідер);
    • духовна особистість (з високим рівнем розвитку інтелектуальних, моральних, релігійних почуттів).
  • В.Піча виділяє традиційний, неадаптований і гармонійний тип особистості.
  • Деякі науковці виділяють авторитарний, толерантний та конформістський тип особистостей.
  • Вплив соціально-політичної системи дає змогу виділити соціально активний і пасивний тип особистості.
  • Соціальна активність особистості – системна соціальна якість, у якій виражається та реалізується глибина і повнота зв’язків особистості із соціумом, рівень перетворення її на суб’єкт суспільних відносин.
  • Показником активності особистості є життєвий контроль. Він є характеристикою особистості як суб’єкта діяльності, її ролі у вирішенні власних справ, проблем навколишнього світу.
  • Життєвий шлях особистості є детермінованим суспільством і вільним вибором людини, процесом поетапного залучення її до суспільних відносин, послідовної зміни способів життєдіяльності, пов’язаних із самореалізацією та самоутвердженням.

2.Соціальний статус

  • Соціальний статус особистості – це певне місце людини в суспільній ієрархії, яке обумовлене його походженням, професією, віком, статтю, сімейним станом.
  • Кожна людина має не один соціальний статус, оскільки включена не в один соціальний зв’язок і здійснює різні соціальні функції (громадянин держави, студент, член сім’ї, член політичної партії).
  • В соціології розрізняють приписувані і набуті статуси.
  • Приписувані статуси дані людині від народження (стать, національність, місце народження).
  • Набуті статуси – ті, які набуваються людиною протягом життя (освіта, професія, кваліфікація).
  • Розрізняють також змішаний статус, який має риси і приписуваного, і набутого.
  • Ієрархія соціальних статусів фіксується поняттям престижу, яке відображає значимість в суспільстві або соціальній спільності положення, яке займає людина. Престижними можуть бути професії, посади, види діяльності.
  • Кожну людину можна охарактеризувати статусним набором (термін введений американським соціологом Р.Мертоном).
  • Статусний набір – сукупність всіх статусів, які має індивід. В цьому наборі статусів завжди знайдеться ключовий або головний статус.
  • Головним статусом називається найбільш характерний для даного індивіда статус, за яким його виділяють оточуючі або з яким вони його ототожнюють.
  • Необхідно розрізняти два види статусу – особистий і соціальний.
  • Соціальний статус вживається у широкому і вузькому значеннях.
  • З широким пов’язане становище, яке людина займає об’єктивно в соціальній структурі суспільства.
  • У вузькому значенні соціальний статус – це становище людини, яке вона автоматично займає як представник великої соціальної групи (професійної, класової, наукової, демографічної ).
  • Особистий статус – становище, яке людина займає в малій або первинній групі, в залежності від того, як вона оцінюється за її індивідуальними якостями.

Соціальна роль

  • Соціальна роль – типова поведінка людини, пов’язана з її соціальним статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.
  • Людина в суспільному житті, як правило, виконує кілька соціальних ролей, які утворюють, за термінологією Р.Мертона, ‘’рольовий набір’’.
  • Соціальні ролі можуть закріплюватися формально (через посередництво закону чи іншого правового акту) або мати неформальний характер (моральні норми поведінки в певному суспільстві).
  • На думку Т..Парсонса соціальні ролі характеризують:
  • - емоційність (одна роль вимагає емоційної стриманості, інша – цілковитої розкутості);
  • - спосіб одержання (одні ролі притаманні особистості органічно, інші виборюються нею);
  • - масштабність (сформульовані й суворо обмежені або нечіткі й розмиті);
  • - ступінь формалізації ( дія за жорстко встановленими правилами і приписами або довільна дія);
  • - характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисте або загальне благо).
  • Сукупність соціальних ролей особистості відображає соціальні відносини в суспільстві.
  • Соціальний статус і соціальна роль є основними поняттями рольових теорій особистості.
  • Внаслідок виконання людиною кількох соціальних ролей, несумісних між собою, може виникнути внутрішній конфлікт особистості. Його наслідком, як правило, є стрес.

3. Теорія соціальної стратифікації.

  • Стратифікацію визначають як структурування нерівностей між різними соціальними спільностями, верствами, прошарками та групами людей.
  • Соціальна стратифікація (лат. stratum – верства, пласт і facere – робити) – це поділ суспільства на ієрархічно, вертикально розташовані групи і верстви, які мають різний доступ до володіння та розподілу соціальними благами.
  • Критерії поділу суспільства на страти можуть бути різноманітними: престиж, рівень доходу, рівень влади, освіти і т.д.
  • Вихідні ідеї теорії соціальної стратифікації були закладені К.Марксом, М.Вебером, П.Сорокіним, а сьогодні активно розробляються Т.Парсонсом, К.Девісом, І.Муром.
  • Виділяють два головні підходи трактування даного поняття.
  • Перший – конфліктологічний, сформульований К.Марксом, який вважав, що нерівність у суспільстві є результатом несправедливих соціально-економічних відносин між класами.
  • Другий – функціональний (К.Девіс, У.Мур) розглядає соціальну диференціацію як наслідок нормального розвитку суспільства, а функція стратифікації в будь-якому суспільстві полягає в функціональному розподілі обов’язків індивідів у суспільстві.
  • Існує два різновиди стратифікації: закрита і відкрита стратифікації.
  • Закритий тип стратифікації – передбачає досить жорсткі межі страт, заборону переходу з однієї страти в іншу.
  • Відкритий тип стратифікації – не знає формальних обмежень переходу з однієї страти в іншу.
  • Сьогодні поділ на закритий і відкритий типи суспільства є певними ідеалістичними конструкціями. У соціальному житті не буває повної незалежності від різних структур і закладів, як і підпорядкування їм.

Теорія Ентоні Гідденса

  • Англійський соціолог Е.Гідденс розрізняє чотири основні історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани, класи.
  • Рабство – це крайня форма нерівності, за якої одні люди володіли іншими як власністю. Рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував поза законом, в іншому – йому відводилася роль слуги чи солдата.
  • Касти. Термін ‘’каста’’ з португальської мови означає ‘’чиста порода’’.
  • Кастова система надзвичайно складна і в різних місцевостях має різну структуру, причому ці відмінності дуже істотні.
  • При кастовій системі індивідам забороняється переходити з однієї касти в іншу, що практично виключає будь-яку соціальну мобільність.
  • Стани були властиві європейському феодалізму. Феодальні стани складалися з різних страт і мали різні обов’язки і права відносно один одного, деякі з них обумовлювалися законом.
  • До найвищого стану належали аристократи і вельможі.
  • До нижчого – духівництво, наділене значними привілеями.
  • До третього стану – вільні селяни, купці й ремісники, кріпаки.
  • Між станами межі не були такими різкими, як за кастової системи і соціальне переміщення було можливим, хоча й складним.
  • Класи – відкритий тип стратифікації, який відрізняється від попередніх типів такими відмінностями:
  • 1) класи не встановлюються законом і не спираються на релігійну традицію, належність до класу не є спадковою.
  • 2) у класовій системі не існує формальних заборон переходу з однієї групи в іншу.
  • 3) класові системи функціонують через широкомасштабні зв’язки персонального характеру.
  • Отже: клас - угруповання людей на основі нерівного становища щодо основних соціальних ресурсів, які визначають їхні життєві шанси, соціальні претензії та соціальні можливості спільно діяти.
  • У західних індустріальних суспільствах розрізняють, як правило, три класи.
  • Вищий клас. До нього зараховують роботодавців, керівників, топ-менеджерів, усіх, хто володіє виробничими потужностями чи контролює їх, має високий майновий ценз.
  • Середній клас сформувався в індустріальному суспільстві. До нього належать порівняно високо забезпечена частина суспільства, що володіє власністю, економічною незалежністю, свободою вибору сфери діяльності. Професійний склад його охоплює наукових і інженерно-технічних працівників, управлінський, адміністративний персонал, що не обіймає високих посад, працівників сфери обслуговування, дрібних власників, фермерів, робітників високої кваліфікації. Середній клас сучасного західного суспільства становить приблизно 60-80%.
  • Нижчий клас. До нього належать наймані робітники, селяни, особи без професійної кваліфікації.


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка