В. Н. Каразіна ключко дмитро євгенійович +321 геостратегічна дилема україни: теоретико методологічний аналіз та інституціональні рішення



Скачати 321,42 Kb.
Дата конвертації07.03.2017
Розмір321,42 Kb.







ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н.КАРАЗІНА
КЛЮЧКО ДМИТРО ЄВГЕНІЙОВИЧ


УДК 327.39+321


ГЕОСТРАТЕГІЧНА ДИЛЕМА УКРАЇНИ:

ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

ТА ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ РІШЕННЯ



23.00.02 – політичні інститути та процеси

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук


Харків – 2005

Дисертація є рукописом.


Робота виконана на кафедрі політології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, заслужений

працівник вищої школи Української РСР

академік Української АПН



САЗОНОВ Микола Іванович

Харківський національний університет

ім. В.Н. Каразіна, завідувач кафедри

політології філософського факультету


Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

НАУМКІНА Світлана Михайлівна

Південноукраїнський державний педагогічний

університет ім. К.Д. Ушинського (м. Одеса)

кандидат політичних наук, науковий співробітник



ШЕВЧУК Вікторія Олександрівна

Регіональний філіал Національного інституту

стратегічних досліджень у м. Харкові

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет

Міністерство освіти і науки України, м. Дніпропетровськ

Захист відбудеться “09” грудня 2005 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.18 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 4-65.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.
Автореферат розісланий 08.11. 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради М.В. Чугуєнко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що становлення України суб’єктом геополітичних відносин глобалізованого світу поставило перед народом країни, його державним керівництвом та політичними інститутами нагальну потребу розв’язання історично обумовленої геостратегічної дилеми: „євроатлантична інтеграція – євразійська інтеграція”, простіше “Захід – Схід”.

Особливої актуальності розв’язання цієї дилеми набуло за умов нової політичної реальності, що склалася після політичних подій, які відбулися в Україні в жовтні – грудні 2004 року та увійшли в історію нашої країни під назвою „помаранчева революція”.

Проблема геостратегічного розвитку України сьогодні - одна з пріоритетних проблем розвитку суспільства, держави та їх інститутів, тому що вибір стратегічного напрямку країни – суб’єктивний процес, прискорення чи гальмування якого залежить не від місця держави в географічному просторі, а від діючих в країні політичного режиму, політичної системи суспільства, насамперед дизайну її інститутів, та механізмів утілення в життя геостратегічних цілей і завдань.

Доцільність даного дослідження зумовлена й тим, що визначення напрямку геостратегічного розвитку України ускладнюється її історично сформованою геополітичною невизначеністю та втіленням інститутів політики країни в геостратегічний процес так званої „багатовекторності”, що є геополітичним нонсенсом. До того ж, не зважаючи на заяви політичного керівництва країни про однозначний вибір європейського геостратегічного курсу, Україна ще й досі не знаходить точки рівноваги: зовнішнє тяжіння на Захід та Схід, внутрішній поділ – на Західну та Східну Україну, що було підтверджено перебігом президентських перегонів в жовтні-грудні 2004 року.

Актуалізація дослідження пов'язана необхідністю проведення реформи національної політичної системи, яка є однією з умов ЄС в його співробітництві з Україною, що в першу чергу дасть можливість створити, в межах європейської інституціональної моделі, політико-правові інститути геостратегічного процесу України. Недостатня глибина і всебічність теоретико-методологічних досліджень геополітичних інститутів стримує можливість розробки науково концептуальних засад геополітичної стратегії України.

Стан наукової розробки проблеми.

Дослідження сучасних геополітичних процесів та політичних інститутів геостратегії здійснювались на основі: а) філософсько-політичних поглядів Н.Макіавеллі, Т.Гоббса, Ш.Монтескьє, І.Канта, Г.Гегеля, М.Вебера та ін.; б) антропо-географічних концепцій Ф.Ратцеля, Р.Челлена, Х.Маккіндера, І.Лакости, Ж.Готтмана та ін.; в) концептуальних положень культурно-соціальних та цивілізаційних чинників, що були висвітлені в поглядах М.Нордау, О.Шпенглера, К.Поппера, К.Ясперса, А.Тойнбі, Ф.Хайєка, Р.Арона, сучасних зарубіжних вчених, що досліджують перспективи розвитку світових цивілізацій в ХХІ ст. – С.Хантінгтона, Ф.Фукуями, Дж.Грея, Р.Коллінза, Л.Ларуша, а також концепції дослідників євразійської цивілізаційної моделі – М.Данілевського, П.Савицького, К.Леонтьєва, Л.Гумільова, сучасних російських євразійців К.Гаджієва. О.Дугіна, К.Плешакова, Ю.Тіхонравова, Б.Хорєва; г) праць з проблем інституціоналізації політичної науки П.Бурдьє, І.Валлерстайна, Р.Даля, Л.Зідентопа, Е.Тоффлера, Д.Хелда, О.Зинов’єва, У.Бека; д) воєнно-стратегічних та геостратегічних концепцій К.Клаузевіца, Х.Мольтке. А.Мехена, К.Хаусхофера, Н.Спікмена, Д.Мейніга, З.Бжезінського, П.Вульфовіца, поглядів російських учених О.Аріна, К.Сорокіна, А.Уткіна та ін.

Вагомий внесок в розвиток геополітичної науки України зробили вітчизняні дослідники. Концептуальні геопросторові та державотворчі погляди знайшли відображення у доробку фундаторів української геополітичної науки: Ю.Липи, С.Рудницького, В.Липинського, Д.Донцова та ін. Сьогодні геополітичні проблеми України досліджуються в таких напрямках:



  1. Теоретико-методологічна проблематика геополітики досліджується Ю.Канигіним, В.Мадіссоном, Л.Силенко, О.Шаблієм, В.Шаховим та ін., які на основі геополітичних чинників висвітлюють місце і роль нашої держави в сучасних геополітичних процесах.

  2. На основі геоекономічних поглядів Ж.Тіріара, С.Коена, Ж.Атталі та ін. економічну складову геополітики України розробляють М.Бойцун, В.Дергачов, Д.Лук'яненко, М.Нікітіна, С.Пирожков, в поглядах яких акцентується увага на транзитивній і комунікативній сфері розвитку економіки України.

  3. Проблема пошуку місця України в сучасних цивілізаційних моделях та цивілізаційного захисту нашої країни в умовах цивілізаційної кризи знайшли обґрунтування у працях С.Кримського, Ю.Пахомова, Ю.Павленка, М.Шепєлєва та ін.

  4. Соціально-політичні та воєнно-політичні фактори впливу на формування геостратегії України презентовані в працях аналітиків Інституту стратегічних досліджень РНБОУ: О.Бєлова, А.Гальчинського, О.Гончаренка, Є.Лісіцина, О.Литвиненка, Г.Перепилиці, О.Потехіна. Проблемам інституціональних факторів забезпечення безпеки України приділено достатню увагу у дослідженнях аналітиків Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння В.Бадрака, С.Гончарова, С.Згурця.

  5. Моделювання місця України в сучасній геополітичній архітектоніці світу представлено в дослідженнях Є.Жеребицького, М.Міхальченко, О.Розенфельда, О.Сушка (євроатлантичний простір), А.Деркача, А.Окари та ін. (євразійський простір).

  6. Проблеми регіонів та їх сталий розвиток висвітлені в працях з регіональної геополітики М.Багрова, М.Гринецького, М.Пістуна та ін.

  7. Окремі проблеми геостратегічних процесів в умовах глобалізації знайшли висвітлення у дослідженнях О.Куця (етнополітика), Ф.Рудича (державотворення), М.Сазонова (влада, суверенітет, демократія), О.Фісуна (світ-системний аналіз), А.Яцько (боротьба з тероризмом) та ін.

Таким чином, протягом останнього часу вітчизняною наукою досліджено чимало теоретичних аспектів геополітики та геостратегії. Проте аналіз досліджень свідчить, що а) вони ще не набули цілісного й комплексного характеру, б) учені-геополітики все ще перебувають в полоні старих геополітичних уявлень. Очевидною є недостатність теоретичного узагальнення, геополітичного аналізу ключових проблем, пов’язаних з інституціональною діяльністю нашої держави в системі міжнародних відносин.

Джерельну базу дослідження складають політико-правові документи України: Конституція України, Закони України, Постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, міжнародні документи – Статути: ООН, НАТО, СОТ, ЄС та інші.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконано в межах загальної комплексної теми кафедри політології філософського факультету Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна „Влада та її реалізація в незалежній Україні”.

Вибір теми дослідження зумовлений:

- актуальністю та недостатньою глибиною і всебічністю наукових розробок інституціоналізації геополітики України;

- недостатньою розробкою теоретичної та методологічної бази геостратегії України;

- невизначеністю впливу глобалізації на геостратегічні процеси та їх основні інституції (економіка, демографія, суверенітет, націодержава);

- появою та впливом нових інститутів геополітики, уособлених у націодержавах, наднаціональних утвореннях, міжнародних недержавних організаціях та транснаціональних корпораціях (ТНК);

- складністю міжнародного положення, в якому сьогодні знаходиться Україна, та необхідністю інституціонального (законодавчого) визначення вектору її подальшого розвитку;

- практичною відсутністю наукових досліджень з проблеми створення політичних інститутів реалізації геостратегії;

- недостатністю наукових розробок створення механізму реалізації геостратегічних процесів України на рівні політичних інститутів Європи та відсутністю державних інститутів геополітики в самій Україні;

- унікальністю сучасного політичного процесу України, в якому інститут президентства фактично виведений за межі демократичного принципу розподілу влади;

- наявністю парадоксу українського політичного процесу, сутність якого полягає у демократизмі формування політичного режиму і авторитарно-адміністративному характері його функціонування;

- суб'єктивним характером прийняття інституціональних рішень геостратегічного розвитку та повною його залежністю від політичного режиму та інститутів політичної системи;

- необхідністю реформи національної політичної системи взагалі та політичних інститутів зокрема, що не вичерпується Законами, які були прийняті під час виборів президента України в 2004 році.

- необхідністю наукових висновків, а відтак і рекомендацій з проблем геополітики і геостратегії для діючих політиків України.



Мета і задачі дисертаційного дослідження полягають в наступному.

З'ясування відповідальності теоретичної проблематики (концепції, парадигми, поняття, категорії, терміни тощо) традиційної геополітики змісту та суперечностям сучасних геостратегічних процесів. Виходячи з цього, здійснити корегування політичних оцінок, висновків діяльності геополітичних суб'єктів.

Здійснення політологічного аналізу зв'язку і залежності геополітичних процесів України від політичних інститутів держави – влади (Президент, Верховна Рада, Уряд), існуючого політичного режиму, характеру політичної системи суспільства.

Необхідності інституціонального вирішення геостратегічної дилеми України на рівні зв'язків Президент – Уряд, Президент – СНБОУ, Уряд – СНБОУ, та створення інституту правового захисту (безпеки) зовнішньополітичних процесів держави.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення цілої низки принципових завдань:

- з’ясувати зміст понять „геополітика” та „геостратегія”, “геополітична динаміка”, “геостратегічна напруга” та інших стосовно зазначеної теми дослідження;

- довести тезу про необхідність подолання застарілих уявлень про геополітику, дослідження якої здійснювались на основі географічних чинників (простір, територія);

- дослідити геополітику, виходячи з політики, яка детермінується передусім економічними та цивілізаційними чинниками, а також воєнно-стратегічним фактором;

- аргументувати тезу про необхідність перегляду старих потрактувань геополітичних суперечностей “талассократія – теллурократія” та переносу наголосу на суперечності, властиві для глобалізованого світу;

- дослідити наслідки коливань України в межах дилеми “Захід – Євразія”, “ЄС – Росія” та історичної інерції поділу України на центри геополітичного тяжіння;

- переглянути сталий категоріальний апарат геополітичної науки з урахуванням нової геополітичної реальності сучасного світу;

- розглянути у новому геополітичному контексті відому формулу Маккіндера-Спікмена “Хто контролює Євразію, той контролює світ”;

- виявити взаємозв’язок між контролем за політичним простором і контролем за політичними інститутами, політичною елітою та національною бюрократією певної країни;

- розглянути зміст національно-державних інтересів країни та здійснити їхню класифікацію (субординацію);

- довести та обґрунтувати пропозицію щодо необхідності розгляду геополітики та її функції – геостратегії як політологічної дисципліни;

- виявити фактори, що визначають спроможність держави здійснювати ту чи іншу геостратегію;

- розробити пропозиції зовнішньополітичним відомствам України щодо звернення до ООН з ініціативою створення єдиного світового реєстру злочинів, які кваліфікуються як терористичні.

Об’єктом дослідження є геополітичні інститути (держави, недержавні міжнародні інституції, транснаціональні корпорації, політичні інститути – Президент, Верховна Рада, Уряд, РНБОУ, Збройні Сили України тощо).

Предмет дослідження – специфіка діяльності інституціональних суб’єктів геополітики у системі геостратегічних процесів світу та визначення їхнього місця за умов геополітичної динаміки та геостратегічної напруги, реформа інститутів національної політичної системи та політичного режиму України.

Методологічна база дослідження ґрунтується на теоретичному переосмисленні науково-теоретичних та методологічних принципів класиків геополітики, вітчизняних та зарубіжних фахівців з питань геостратегічних процесів. Специфіка предмета дослідження зумовила вибір методології та системи методів, адекватних меті й завданням дисертації.

В дисертації використано історико-логічний метод, що дає можливість викладати, розглядати, пояснювати факти, події, погляди та діяльність геополітичних суб'єктів в послідовності та в контексті конкретного часу світової історії; функціональний метод, що за своїм змістом орієнтований на розкриття механізмів та законів відтворення соціального цілого, на розгляд, в межах цілого, специфіки зв'язків між елементами та цілим, а також на виявлення ролі, що відіграє кожний із них, виконуючи ту чи іншу функцію; біхевіористський метод, перш за все використовується метод соціального біхевіоризму, який вивчає поведінку особистості в конкретних умовах під впливом певних психологічних чинників, обумовлених самою природою людини та соціальними передумовами. За допомогою цього методу, передусім, досліджується поведінка недержавних міжнародних інститутів та ТНК, тому що вони не є суб'єктами міжнародного права, а відтак, їх дії не завжди можна передбачити; інституціональний метод вживається автором для дослідження діяльності інститутів сучасної геополітики: держав, політичних партій, міжнародних об'єднань (ООН, НАТО, ЄС та ін.).

Серед інших методів в дослідженні найшли застосування діяльнісний метод, метод системного аналізу, метод ідеалізації, а також принцип детермінізму як система причинно-наслідкових зв'язків.

Наукова новизна дослідження та одержаних результатів полягає в тому, що автором:

- уперше зроблено спробу обґрунтувати тезу, що геополітична наука мусить досліджувати не географічний простір, на якому розташовані суб’єкти геополітики, а їхню політику як процес (діяльність) в межах географічного простору;

- доведено, що геостратегія як діяльність сучасних держав детермінується здебільшого економічними та воєнно-силовими чинниками, а не географічними;

- обґрунтовано, що геополітичний дуалізм: морська могутність – „талласократія”, сухопутна могутність – „теллурократія” за умов глобалізації втрачає своє значення, поступаючись місцем геостратегічним процесам, що відбуваються в межах дуалізму „центр - периферія”, „національна держава – транснаціональна корпорація (ТНК) чи то наднаціональне утворення”;

- обґрунтовано тезу про те, що процеси глобалізації, основними носіями яких є ТНК і недержавні наднаціональні утворення, зумовлюють геополітичну суперечність між націодержавами і ТНК;

- уперше започатковано нові категорії геополітики: „космократія” (космічно-ракетна могутність) та „інформократія” (інформаційна могутність);

- уперше в межах парадигм „геополітичної динаміки” та „геопозиційної напруги” розглянуто політичні процеси та інститути політики, що характеризують геополітичну суб’єктність України, Росії, ЄС та США;

- на основі зазначених парадигм і наявності діючих інститутів геостратегії висунуто гіпотезу щодо неможливості відтворення у майбутньому Росії як імперії;

- запропоновано необхідність створення міжнародного політико-правового інституту реєстрації злочинів, що кваліфікували б їх як ознаки міжнародного тероризму;

- викладено авторську точку зору щодо необхідності проведення реформи політичної системи України та обґрунтування вирішення геостратегічної дилеми нашої країни в конфігураціях ЄЕП, ЄС та НАТО;

- поставлено проблему зв'язку інституту національних бюрократій („нових партій” Е. Тоффлер) з політичним режимом та політичною системою та ролі її впливу на визначення геостратегічних вимог держави за умов процесу глобалізації;

- обґрунтовано нове потрактування категорії „експансія” – від „володіння територією” до „володіння власністю” (економічна експансія).

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в новій науковій інтерпретації геополітичних парадигм зовнішньополітичного курсу України, зокрема її Європейського та Євразійського напрямків розвитку. У дисертації проаналізовано геополітичну динаміку, яка впливає на вибір України чи то в Європейському, чи то в Євразійському напрямках, а також шляхи одержання конкретних результатів як в першому, так і другому випадку. Саме від того, який геополітичний напрямок обере Україна, залежить вибір моделі її майбутнього розвитку.

Практичне значення дослідження. Матеріали дисертаційної роботи в широкому розумінні можна розглядати як складову теоретичного обґрунтування конкретних дій політичної еліти України у розв’язанні нею проблем Європейського та Євразійського напрямків. Матеріали дослідження можуть бути використані у навчальному процесі, при розробці окремих тем політології чи то спецкурсів для студентів і аспірантів та соціально-гуманітарному вихованні молоді і більш широких кіл населення України.

Апробація. Результати наукових досліджень пройшли апробацію на Першому Міжнародному науковому семінарі „Світ-системна теорія і сучасні глобальні трансформації” (м. Харків, 2000 р.), на II-х політологічних читаннях „Глобалізація світу та вибір моделі розвитку сучасної України” (м. Харків, 2002 р.), теоретичних та методологічних семінарах кафедри політології Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у 6 публікаціях. Усі публікації надруковано у фахових виданнях ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації 190 сторінок. Список використаних джерел включає 230 найменувань.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, окреслюється зв’язок з науковими програмами, темами, планами, встановлюються мета, завдання та об’єкт дослідження, визначаються парадигми та підходи пізнання геополітичних процесів, подається загальна характеристика методології та методів дослідження, зазначаються ступінь наукової розробленості теми, формулюється наукова новизна, визначається теоретико-наукове та практичне значення результатів дослідження, наводяться відомості про їхню апробацію і публікації з даної теми.

Перший розділ “Еволюція геополітичної теорії та методологічні засади геополітики” складається з трьох підрозділів, в яких здійснено розгляд теоретичних та методологічних проблем, пов’язаних з тлумаченням терміну “геополітика”, її детермінації, парадигми, за допомогою яких вивчаються геополітичні процеси сучасності.

Доведено, що починаючи від Ф.Ратцеля, дослідники вивчали політичну географію, де першочергово враховувалась саме географія, а не політика. Таке ставлення до геополітики є хибним. Зовсім іншу картину маємо, коли передовсім розглядається політика та політичні процеси на тлі географії. Геополітика не має чіткого визначення, її розглядають як 1)наявність та взаємодію політичних суб’єктів в межах простору-часу (політична географія); 2) ідеологію, світогляд однієї чи декількох держав відносно інших; 3) обґрунтування воєнно-політичних дій держав на певній території Землі – геостратегія; 4) сферу дій міжнародних економічних суб’єктів із забезпечення своїх матеріальних та фінансових вигод – геоекономіка; 5) зовнішньополітичну концепцію дій держав на міжнародній арені; 6) методологію дослідження політико-географічних проблем міжнародних відносин – методологія науки.

У роботі доводиться, що геополітика – міждисциплінарна наука, яка може досліджуватись, вивчатись в системі політичних наук, або як самостійний розділ політології, тобто третє значення геополітики – геостратегія, яка є концентрованим виразом сутності політичних процесів, що здійснюються суб’єктами геополітики та їхніми інститутами. У цьому ракурсі парадигми дослідження геополітичних проблем такі: економіко-географічна, цивілізаційна, воєнно-стратегічна. Оскільки у геополітиці об’єктом дослідження є саме політика, а не простір, то й детермінація їх визначатиметься наявністю ресурсів влади та спроможністю їх використовувати для досягнення геостратегічних цілей.

Специфіка сучасного геополітичного простору така, що віковічний геополітичний дуалізм: талассократія (морська могутність) та теллурократія (сухопутна могутність) за умови глобалізації втрачає своє значення, поступаючись новим проявом геополітичного дуалізму – “центр-периферія”, “націодержава-транснаціональні корпорації (ТНК) та міжнародні недержавні інституції”, де вирішальну роль відіграють не географічні чинники (простір-територія), а політичні, цивілізаційні, економічні, воєнно-стратегічні, як фактори, що зумовлені національними інтересами країн.

Категорія “національні інтереси” має бути скорегована згідно з реальним станом речей. Відомо, що виразником національних інтересів, засобом їхнього захисту є інститути держави та її політична еліта і бюрократія, тому мова може йти саме про державні інтереси, в кращому випадку через дихотомію національно-державні. Дисертант пропонує внести певну субординацію у зміст національно-державних інтересів, поділивши їх на три групи: а) національні інтереси, що безпосередньо впливають на виживання держави і суспільства; б) національні інтереси без здійснення яких можна поставити під загрозу інтереси першої групи; в) національні інтереси, що не пов’язані безпосередньо з проблемою виживання держави, але є суттєвими для добробуту суспільства і стабільності в країні.

Досліджено і доведено, що за умов глобалізації експансія як закон геополітики потребує кардинальної ревізії. Єдиний економічний простір дає можливість здійснювати контроль за простором–територією через контроль за національною бюрократією, політичною та ідеологічною елітами, а також перейти від концепції загарбання території до концепції володіння власністю на даній території. Це сьогодні практично здійснюється бізнес-структурами РФ на теренах України. Зазначено, що у сучасних умовах розмір і характер території не є вирішальними у геополітиці. Вирішальними чинниками стали наукомісткі технології, володіння космосом, ракетно-ядерною зброєю та засобами її доставки, інформацію. На цій основі здійснено корекцію формули Маккіндера-Спікмена: “хто контролює Хартленд, той володіє світом” на формулу хто володіє могутньою економікою, домінує у космосі, володіє ракетно-ядерною зброєю, здатний здійснювати контроль за інформаційним простором, національними елітами і бюрократією інших держав, той і володітиме світом.

Доведено, що розв’язання цієї формули можливо на основі могутності держави. При цьому виокремлюються поняття “полюс сили” і “центр сили”, що визначаються через категорії “геополітична динаміка”, “геостратегічна напруга” та “геопозиційна перевага”, складовими яких є стан і наявність території та її характер, ресурсів економіки, демографічної ситуації, війська, влади.

Методологічна частина розділу обґрунтовує механізм дослідження геополітики взагалі, та конкретних її проблем, зокрема. Виокремлюються дві, на перший погляд, взаємовиключні теорії – лібералізму та марксизму. Суперечності тут немає, бо розвиток геополітичних процесів упродовж майже всього ХХ ст. здійснювався політичними інститутами на основі двох парадигм марксистської (класової) і ліберальної. Обидві теорії схожі за такими параметрами: підґрунтя – економікоцентризм; перспективи розвитку держави – відмирання (марксизм) або держава-мінімум (лібералізм); потрактування простору, методів поширення “світових” цінностей і стандартів.

Дослідження окремих проблем здійснювалось із застосуванням широкого спектру загальнонаукових та прикладних методів, необхідність яких була детально обґрунтована у відповідному підрозділі.



Проаналізовано погляди вчених-геополітиків України, Росії, США та діяльність політичних інститутів цих країн, що безпосередньо стосуються нашої держави. Українська геополітична думка все ще знаходиться на стадії становлення. Не виходячи за межі уявлень про геополітику фундаторів цієї науки Ю.Липи, В.Липинського, С.Рудницького та інших, моделюються геополітичні конструкції місця нашої держави в межах інституціональних моделей Заходу. Для геополітичної архітектоніки російських геополітиків Україна, як правило, являє собою втрачений геополітичний простір, без якого відтворення Росії як імперії не має історичних перспектив. Достатньо уваги приділено Україні у дослідженнях геостратегів США, які вбачають місце і роль України в сучасних геополітичних процесах в якості самостійної демократичної держави, противагою російському впливу, своєрідною санітарною зоною між Заходом і Сходом, зламом західної та православної цивілізацій.

Другий розділ “Геостратегічні парадокси геополітичної ідентичності України за умови глобалізації” складається з двох підрозділів, в яких здійснено дослідження історичних центрів геополітичного тяжіння України, розглянуто мотивації та перспективи ймовірної інтеграції нашої країни в євроатлантичний простір. З’ясовано, що саме в цьому й полягає геополітична дилема України. Наголошено, що успіх вирішення геостратегічної дилеми України значною мірою залежить від діючого політичного режиму, існуючої політичної системи країни, її інститутів, які артикулюють напрямок і рівень досягнення/недосягнення принципів функціонування західних інститутів демократії (розподіл влади, верховенство права, закону тощо). Мотивації політичних інститутів України щодо євроатлантичної інтеграції, то вони найбільш широко представлені у відповідній літературі, державних та міждержавних документах. Стрижнем мотивацій інтеграції у Євроатлантичний простір є бажання прилучити суспільство до європейських цивілізаційних цінностей та європейських стандартів життя, загальнодемократичних принципів свободи і прав людини. Євроінтеграція України можлива за умов власної демократизації, здійснення політичної реформи, поступового інтегрування у західні інституції, СОТ, НАТО тощо, а також приведення суспільного життя України у відповідність стандартів ЄС. Подолання відмінностей українського суспільства від західного можливе через подолання історичної геополітичної ідентичності соціуму України й втілення у його життя ідентичності, властивої Західній Європі. З цього приводу стверджується, що необхідно: 1) довести до кінця процес створення держави-нації; 2) поступово долати вади традиційного суспільства через укріплення основ та принципів функціонування інститутів громадянського суспільства; 3) втілювати в життя України загальноєвропейські норми демократії; 4) здійснити адаптацію правових засад та законодавства України до законодавства ЄС; 5) подолати стереотипи радянської ідеології та визначити сприятливу для переважної більшості суспільства національну ідею. 6) проведення широкої роз’яснювальної роботи серед громадян України щодо необхідності інтеграції в Європу.

Стверджується, що одна з причин невизначеної позиції Об’єднаної Європи щодо вирішення питання про прийняття нашої країни до своїх лав, полягає в тому, що розширення ЄС за рахунок десяти нових членів посилило геопозиційну напругу та послабила геополітичну динаміку ЄС, у зв’язку з чим ставлення до сучасної України (з урахуванням усіх її соціально-економічних та політичних параметрів і низкою нерозв’язаних проблем) як до потенційного члена європейського співтовариства є щонайменше обережним.

Приділено особливу увагу конкретним проблемам, що гальмують процес євроінтеграції України: наміри колишнього політичного керівництва країни йти у фарватері геополітики Росії на кшталт участі в ЄЕП, реверс нафтопроводу “Одеса-Броди”, залежність від російських енергоносіїв.

Аналіз поглядів українських учених, політиків щодо інтеграції нашої країни у євразійський простір (ЄЕП чи якийсь інший) дає можливість дійти висновку, що побоювання деякої частини українського політикуму відносно перетворення України на колонію Росії можуть здійснитися лише за умови невдосконаленої політичної системи суспільства та неадекватних дій інститутів держави, що будуть обумовлені авторитарним політичним режимом. Сьогодні Росія надто слабка, щоби претендувати на роль імперії, хоча її втручання в геополітику України – факт незаперечний. Геополітична динаміка та геостратегічна напруга, що виявляються у певному економічному становищі, катастрофічній демографічній ситуації, неспроможності центрального керівництва контролювати діяльність регіональної еліти, критичному стану збройних сил тощо залишає мало шансів Росії відтворитися як імперія. До того ж Росія навряд чи витримає зростання економіко-фінансового тиску з боку США та ЄС, цивілізаційного – з боку мусульманського світу та демографічного – з боку Китаю. Отже сама Росія стоїть перед проблемою декомпозиції країни, а відтак інтеграція України з Росією буде виглядати як геополітичний нонсенс.

За умов глобалізації Україна має вибудувати свою відповідну науково обґрунтовану геополітичну стратегію (доктрину), основні контури якої запропоновано в наступному розділі.

Третій розділ “Інноваційні парадигми геостратегії України і пошук шляхів розв’язання геостратегічної дилеми” має два підрозділи, в яких розглянуто основні напрямки геостратегічного розвитку України на початку ХХI ст., сутність яких полягає у здійсненні цивілізаційного прориву на міцному підґрунті інноваційних проектів.

Обґрунтовано, що Україна маючи унікальне геополітичне і геостратегічне положення у Євразії, наявну ресурсну базу, та застосовуючи у своєму розвитку інноваційні парадигми розвитку економіки, концепції „комунікативно-транзитивності” Ж.Готтмана та “регіон-ворота” С.Коена, може стати однією з провідних країн Європи.

Сутність парадигми “транзитивної держави” та “регіон-воріт” полягає в тому, що українська держава володіє простором, найбільш придатним для здійснення транзитних операцій і може бути своєрідним мостом для зв’язків між геостратегічними областями і геополітичними регіонами. Окрім того, доведено, що Україна має всі можливості для того, щоб стати одним із провідних експортерів освіти та науки.

Розглядаючи місце і роль України в системі антитерористичної боротьби, запропоновано правникам, політологам, дипломатам України розробити та внести на розгляд ООН класифікацію (кадастр) злочинів, що підпадають під визначення “тероризм” та “міжнародний тероризм”. Це дасть можливість уникнути розбіжностей в потрактуванні цього ганебного явища та здійснювати успішну боротьбу проти нього.

Розглянуто проблему інституціонального забезпечення інноваційного розвитку геостратегії України в XXI ст. Серед таких проблем виокремлюються:

- створення політико-правових інституцій, уособлених у їх законодавчо закріпленому статусі. Перетворення РНБОУ з дорадчого органу на координаційний інститут здійснення геостратегічних процесів, які будуть забезпечувати інноваційний розвиток країни;

- розробка довгострокової Державної Стратегії суспільного розвитку країни, на законодавчому рівні прийняття нових Доктрин: оборонної, національної безпеки, цивілізаційного захисту тощо;

- необхідність прийняття державної концепції демографічної політики України, в якій інститут міцної заможної, багатодітної родини, що була здавна притаманна українському народу, має стати одним із головних компонентів національної ідеї.

Презентовано авторське бачення розвитку традиційних інститутів геостратегії, а саме Збройних Сил України взагалі та родів військ зокрема. За умови, коли стратегічним напрямком України є членство в НАТО, виникає нагальна необхідність розробки заходів оперативної сумісності інститутів Збройних Сил зі стандартами НАТО.

Запропоновано створити в структурі міністерств та держкомітетів України відділи (департаменти) євростандартів, які будуть провідним елементом адаптації суспільно-політичних інституцій країни до стандартів Об'єднаної Європи.



ВИСНОВКИ


На основі джерельної бази та сучасних геополітичних досліджень у дисертації здійснено теоретико-методологічне узагальнення й практичне вирішення поставлених завдань, серед яких чільне місце посідають обґрунтування методології та сучасних парадигм дослідження геостратегічних процесів і політичних інститутів, що здійснюють їх у внутрішній і зовнішній політиці з метою забезпечення національних інтересів України.

З огляду на мету й завдання дисертаційного дослідження отримані такі висновки.

1. У дослідженнях з геополітики слід виходити з положення, що політика детермінована перш за все економічними, цивілізаційними та воєнно-стратегічними, а не географічними чинниками. Таким чином, геополітику слід розглянути не як стан, в якому перебувають її суб’єкти, а як процес, як дію та взаємодію між суб’єктами геополітики перш за все державами. Уперше ставиться питання про необхідність подолання застарілих уявлень про геополітику, дослідження якої здійснювались на основі географічних чинників (простір, територія).

2. Традиційні потрактування геополітичних суперечностей “талассократія – теллурократія” мають бути перенесені на суперечності, властиві сучасному глобалізованому світові - “центр – периферія”, “націодержава – транснаціональні корпорації (ТНК), “неурядові міжнародні інституції”.

3. Коливання України в межах геостратегічної дилеми “Захід – Євразія”, “ЄС – Росія” та історичної інерції поділу України на центри геополітичного тяжіння “Західна Україна – Східна Україна”, загрожує територіальній цілісності нашої країни. До того ж можливе реформування унітарного державного устрою країни на федеративний слід розглядати лише теоретично. У практичному ж сенсі ставити питання про заміну унітарної держави на федеративну сьогодні є передчасним.

4. Започатковано і введено в науковий обіг нову категорію геополітики “космократія”. Доведено, що в умовах інформаційного суспільства категорії “космократія” та “інфократія” є базовими для геостратегії сучасних держав. Саме контроль та володіння космічним та інформаційним простором світу є вирішальними ресурсними чинниками для здійснення світової гегемонії та пануванні над світом.

5. Скореговано формулу Маккіндера-Спікмена: “хто контролює Євразію, той контролює світ...”. Суть корекції полягає в тому, що той, хто володіє могутньою економікою, домінує в Космосі, володіє ракетно-ядерною зброєю та засобами її доставки, здатний здійснювати контроль за інформаційним простором, національними політичними елітами та державною бюрократією інших держав, той і володітиме світом.

6. Обґрунтовано тезу щодо контролю за політичним простором будь-якої країни через контроль за її політичними інститутами, політичною елітою та національною бюрократією, які власне формулюють і артикулюють національні інтереси держави та суспільства. Таким чином, контроль за політичними інститутами, політичною елітою і бюрократією є найбільш цивілізованою формою експансіонізму з боку могутніх держав. Засторогою проти цього може бути здійснення політичної реформи на принципах європейської демократії.

7. Внесено пропозицію щодо нових тлумачень змісту національних інтересів країни. Їх слід розглядати як державні інтереси, або ж через дихотомію національно-державні інтереси. Зазначено, що за умов глобалізації національні інтереси країни мають бути взаємоузгоджені з інтеграційними процесами глобалізованого світу. А відтак Україна може бути вимушена поступитися деякими ознаками суверенітету (суверенна рівність, суверенне право тощо).

8. Внесено пропозицію та подано її обґрунтування щодо необхідності розглядати геополітику та її функцію – геостратегію як політологічну дисципліну. Вивчення та дослідження цієї категорії повинно здійснюватись не географічними, а суспільствознавчими науками, котрі так чи інакше об’єктом дослідження мають проблеми зовнішньополітичної діяльності держави.

9. У дисертації презентовано та обґрунтовано тезу про здатність держави здійснювати ту чи іншу форму геостратегії, залежно від політичної системи суспільства та його політичних інститутів; особливостей політичного процесу, що відбувається в країні за умов модернізації; політичного режиму. Крім того, геостратегічні процеси держави залежать від її геополітичної динаміки та геостратегічної напруги.

10. Рекомендовано зовнішньополітичним відомствам України звернутись до ООН з ініціативою створення Єдиного світового реєстру (кадастру) злочинів, що можуть бути кваліфіковані як тероризм та міжнародний тероризм. Це дасть можливість уникнути різниці в підходах кожною країною до потрактувань розуміння цього ганебного для міжнародної спільноти явища.


СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Публікації у наукових фахових виданнях:

1. Ключко Д.Є. Геополітичний вибір сучасної України як проблема// Вісник Харківського національного університету ім.. В.Н.Каразіна. Питання політології. - Харків, 2000.- № 470.- С.92-100.

2. Ключко Д.Є. Украина в процессе трансформации глобальной системы международных отношений// Вісник Харківського національного університету ім.. В.Н.Каразіна. Філософія, політологія, соціологія. - Харків, 2000.- № 487.- С.92-100.

3. Ключко Д.Є. Геостратегія та національно-державний інтерес як категорії геополітики// Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Питання політології. - Харків, 2001.- № 518.- С.160-164.

4. Ключко Д.Є. Геостратегічні виміри національної безпеки та інститути її забезпечення в Україні// Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Питання політології. - Харків, 2002.- № 555.- С.104-110.

5. Ключко Д.Є. Проблема національного суверенітету за умов глобалізації (геополітичний аспект)// Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Питання політології. - Харків, 2003.- № 592.- С.306-315.

6. Ключко Д.Є. Україна в геополітичній динаміці ЄС та Росії// Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Питання політології. - Харків, 2004.- № 643.- C.36-44



А н о т а ц і я


Ключко Д.Є. Геостратегічна дилема України: теоретико-методологічний аналіз та інституціональні рішення . Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути і процеси. - Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна.- Харків, 2005.

У дисертації здійснено комплексний аналіз складної, пов’язаної з історичним минулим, геополітичної ситуації України. Розроблено та обґрунтовано згідно з геополітичними засадами та зовнішньополітичними реаліями рекомендації щодо пошуку шляхів набуття нашою державою європейської ідентичності, прилучення українського суспільства до європейських цивілізаційних стандартів, визначення суб’єктності країни в умовах глобалізаційних геостратегічних конфігурацій “центр-периферія”. Для аналізу стану й оцінки можливостей та визначення ролі суб’єктів геополітики застосовані категорії “геополітична напруга”, “геополітична парадигма” та “геополітична перевага”, на основі яких визначається здатність держав здійснювати той чи інший вид геостратегії. Дослідження концепції національних інтересів України дозволило сформулювати авторське бачення цієї проблеми та запропонувати їхнє нове тлумачення. Зосереджено увагу на ролі національної еліти та державної бюрократії у здійсненні геостратегічних стосунків України, викладено авторську точку зору на необхідність здійснення політичної реформи в Україні.

Звернуто увагу українського політикуму щодо можливої втрати в умовах глобалізації основоположних принципів держави – суверенітету, суверенної рівності, національної ідентичності. Запропоновано, як фактор розв’язання геостратегічної дилеми України, задіяти парадигму “транзитивної держави” Ж.Готтмана.

Запропоновано нове бачення ролі України в геостратегічних процесах як ініціатора створення кадастру злочинів, що будуть підпадати під визначення “тероризм”. Рекомендовано для успішної інтеграції України у євроатлантичні структури здійснити адаптацію технічного, тактичного та оперативного рівнів безпеки України до стандартів ЄС та НАТО.

Звернуто увагу на необхідність технічної оперативно тактичної сумісності системи безпеки України з відповідною системою Євроатлантичного Альянсу.

Ключові слова: геополітичний простір, геополітичне поле, геополітична динаміка, геостратегічна напруга, геопозиційна перевага, геополітична ідентичність, національні інтереси, ефективність політики, політичний процес, політичні інститути, політична реформа.

Аннотация

Ключко Д.Е. “Геостратегическая дилемма Украины: теоретико-методологический анализ и институциональные решения”. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. – Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина. – Харьков, 2005.

В диссертации осуществлено комплексное исследование сложной, связанной с историческим прошлым, геополитической ситуации Украины, что обусловило необходимость разработки и обоснования, на основе геополитических принципов и современных внешнеполитических реалий, рекомендаций по поиску путей достижения нашим государством европейской идентичности, приобщения украинского общества к европейским цивилизационным стандартам, определения субъектности страны в условиях глобализационных геостратегических конфигураций – “центр - периферия”. Предложено авторское видение институциональных решений для выработки геостратегического курса Украины на современном этапе. Изложена авторская точка зрения на необходимость осуществления политической реформы. Рекомендован ряд действий по осуществлению институциональной, технической, тактической, операционной совместимости систем безопасности Украины, ЕС и НАТО.

Ключевые слова: геополитическое пространство, геополитическое поле, геополитическая динамика, геостратегическое напряжение, геопозиционное преимущество, геополитическая идентичность, национальные интересы, эффективность политики, политический процесс, политические институты, политическая реформа.


Sammary

Klyuchko D.Ye. "Geostrtegic Dilemma of Ukraine: Theoretical and Methodological Analysis and Institutional Decisions". Manuscript.

Thesis for scientific of the Candidate of Political Sciences degree in major 23.00.02 – political institutions and processes. – Kharkiv Karazin National University. – Kharkiv 2005.

Thesis provides a complex research in complicated geopolitical situation of Ukraine connected with the historical past. This resulted in the necessity to develop and justify, on the basis of geopolitical principles and contemporary realities of foreign policy, recommendations as for finding ways for our country to achieve European identity, to familiarize Ukrainian society with European civilization standards, to determine subjectiveness of the country under the conditions of globalizational geostategic configurations – "center - periphery". Author offers his vision of institutional solutions for framing Ukraine's geostrategica course at the present stage. Author gives his point of view on the necessity of the political reform. A range of activities in performing institutional, technical, tactical, and operational compatibility of security systems of Ukraine, EU, and NATO is recommended.



Key words: geopolitical space, geopolitical field, geopolitical dynamics, geostrategic tension, geopositional advantage, geopolitical identity, national interests, policy effectiveness, political process, political institutions, political reform.


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка