Відзив офіційного опонента на дисертацію Шульги Олександра Миколайовича «Евристичний потенціал поняття «символічний універсум»: теоретичні та методологічні аспекти»



Скачати 97,93 Kb.
Дата конвертації07.03.2017
Розмір97,93 Kb.


ВІДЗИВ

офіційного опонента на дисертацію Шульги Олександра Миколайовича «Евристичний потенціал поняття «символічний універсум»: теоретичні та методологічні аспекти», подану на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 – теорія та історія соціології
Актуальність теми дослідження. Періоди соціокультурних змін та бурхливих соціальних перетворень закономірно переводять увагу з усталених соціальних взаємодій та інститутів на процеси їх виникнення та формування передумов соціального життя, зокрема – смислів та значень, на основі яких конструюється соціальна реальність її акторами. В цих хвилюючих, а деколи й трагічних умовах проблематизуються і тому стають помітними символічні структури, за допомогою яких відбувається взаємодія, ідентифікація, консолідація індивідів та спільнот. Визнання значущості символічної основи соціального життя актуалізує завдання їх теоретичного осягнення, зокрема звернення до феноменології в соціології, її поняттєвого апарату, теоретичних та методологічних питань його побудови. Іншим аспектом актуальності теми даної роботи є увага до владних стосунків всередині соціологічної науки, між її окремими напрямками та парадигмами. А саме: переосмислення місця, яке традиційно відводиться для «феноменологічної соціології» в загальному соціологічному дискурсі на основі трактування її пізнавальної здатності. В цьому контексті розгляд автором поняття «символічний універсум» та його евристичного потенціалу на основі занурення в феноменологічний теоретичний дискурс та, з іншого боку, інтерпретація за його допомогою даних щодо релевантних процесів українського суспільства відповідає нагальним потребам науки та практики.

Дисертаційне дослідження здійснювалось в межах тем науково-дослідних робіт Інституту соціології НАН України «Соціологічні концептуалізації суспільства в осмисленні модернізаційних процесів» та «Соціальний порядок в українському суспільстві: модернізація, самоорганізація та легітимація», що також підкреслює його наукову значущість.

Дисертація Шульги О.М. представлена у вигляді монографії.

Обґрунтованість наукових положень, висновків і рекомендацій. Представлена робота орієнтована чітко визначеною метою, яка полягає в концептуалізації поняття символічного універсуму в перспективі феноменологічної парадигми соціології та розкриття його евристичного потенціалу. Низка завдань роботи веде автора від аналізу теоретико- методологічних проблем феноменологічної парадигми в соціології, через реконцептуалізацію поняття символічного універсуму до пошуку власних концептуальних засобів розширення його пізнавальної здатності. Джерельна база роботи відповідає за своєю структурою переліку питань, які розглядаються, а своїм об’ємом характеризує глибину занурення автора в досліджувану проблематику. Важливою перевагою джерельної бази роботи є використання оригінальний текстів класиків феноменології німецькою мовою, що необхідно авторові для забезпечення якості запропонованих тлумачень їх положень. В якості бази емпіричних ілюстрації в роботі широко використовуються дані досліджень Інституту соціології НАН України.



Структура роботи, яка містить всі необхідні за вимогами елементи, відповідає лінійній логіці розгортання матеріалу протягом чотирьох тематичних розділів. В першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження» автор поступово вводить читача в проблематику, розкриваючи таким чином й формати власного категоріально-поняттєвого бачення. Тут поняття символічного універсуму постає у категоріальних зв’язках з цивілізацією, культурою та ідеологією. Оригінальним шляхом розгортання більш широкої перспективи феноменологічної соціології стає в роботі питання її існування, яке із суто термінологічного перетворюється на змістовне, методологічне. Це дозволяє авторові не тільки запропонувати власне бачення, але й занурити україномовного читача у найновіші дискусії в цьому академічному полі. Висловлюючись щодо евристичного потенціалу феноменологічної парадигми в соціології, автор підпорядковує його завданню розширення феноменологічного методу, подолання стереотипу про його обмежену пізнавальну здатність, інтеграції феноменологічного способу мислення в соціологічний дискурс (с. 87). Важко не погодитися з автором, що саме поняття символічного універсуму є найперспективнішим для демонстрації здатності феноменологічного методу вирішувати проблеми поза мікрорівнем соціального, хоча дискусійною залишається відповідність такої постановки питання феноменологічній перспективі.

Другий розділ роботи присвячений безпосередньо авторській концепції символічних універсумів, яка базується на ідеях П. Бергера та Т. Лукмана. В ставленні до класиків й попередників автор дотримується одночасно настанов послідовності й критичності. Його не задовольняє не тільки «об’єм» їх уваги до символічних універсумів, але й ступінь концептуальної відпрацьованості цього поняття, з чим важко не погодитися. Стосунки між поняттями «символічний універсум» та «легітимація» стають одним з напрямків розгортання теоретизування, де поруч зі вже знайомими з попередньої монографії автора засобами легітимації соціального порядку розглядаються механізми підтримки символічного універсуму. Створюючи власне визначення символічного універсуму як загальної символічної передумови комунікації, джерела інтерпретацій будь-яких явищ та процесів в суспільстві, автор акцентує увагу на його інтегративній здатності визначати для індивидів загальні координати дії. Завданню інтеграції цього поняття в загальний соціологічний дискурс відповідають ідеї щодо зв’язку здатності символічного універсуму підтримувати стабільність соціальної системи та забезпечувати індивідуальний смисловий комфорт. Для опису множинності символічних універсумів автор обирає бінарний підхід, поділяючи їх на домінантний та решту. Такий вибір видається адекватним з точки зору визначальної ролі в авторській концепції положення про боротьбу символічних універсумів, яка цікавить автора не стільки як процес, скільки своїм результатом або потребою прогнозування здатності до перемоги певного універсуму. Важливе місце в роботі займає концептуальне відпрацювання питань неоднорідності символічних універсумів, пов’язаної з різноманітними культурними поділами суспільства. Автор пропонує тут поняття символічних анклавів й концентрує увагу на етнічних культурно-територіальних анклавах, помітних у публічному просторі суспільства, та «старому», пов’язаному з попереднім суспільним ладом.

Третій та четвертий розділи роботи присвячені ретельному розгляду концепції структури символічного універсуму, яку автор пропонує розглядати як ієрархію доменів, певних царин смислотворення. Як і в попередніх розділах, тут автор демонструє глибоке знання досліджуваного матеріалу, вільне використання літератури, активну творчу уяву та блискуче володіння академічним стилем письмового мовлення. Розглядаючи мовний, ціннісний та економічний, історичний, політичний та релігійний, а також домен мистецтва, філософії та науки, автор більш широко використовує базу емпіричних ілюстрацій, що надає концепції укоріненості та завершеності. В цих розділах обґрунтовуються багато важливих положень, які не тільки є частинами концепції, але й додають розуміння з загальнозначущих проблем суспільства та соціології. Серед таких положень: нагалос на тому, що боротьба символічних універсумів ведеться конкретними групами людей (с. 135); зв’язок культурної травми та негегемонного символічного універсуму (с. 168); легітимація культурної травми в перспективі символічної боротьби (с. 195); здатність до реінтерпретації зовнішніх («чужих») смислів як критерій сили певного символічного універсуму (с. 180); розгляд поруч політичної й релігійної сфер смислотворчості як різних способів (раціонального та ірраціонального) легітимації соціального порядку (с. 197); зв’язок політичного та популярного (за І. Шрубаром) (с. 307) та інші. Дуже важливим для самоусвідомлення сучасного українського суспільства є розгляд в перспективі символічної боротьби таких історичних подій, як Голодомор, війна 1941-45 рр., Євромайдан (підрозділ 4.1). Також слід наголосити на висновках щодо місця в досліджуваній перспективі науки та наукового середовища: останнє є порталом, через який до суспільного дискурсу входять нові смисли (с. 310); мистецтво, філософія та наука є специфічними царинами розгортання боротьби символічних універсумів (с. 303).

Характеризуючи дисертацію (монографію) Шульги О.М. вцілому, слід зазначити, що вона сприяє розв’язанню важливої наукової проблеми, містить обґрунтовані та достовірні наукові положення й висновки з актуальної для української науки та практики тематики, які характеризуються науковою новизною. Зокрема, не викликає сумніву новизна та значущість таких здобутків автора, які були отримані вперше:

  • зафіксовано кризу феноменологічної течії в соціальних науках;

  • запропоновано та обґрунтовано шляхи подолання цієї кризи за допомогою концептуалізації поняття «символічний універсум», показано шляхи та горизонт розкриття його евристичного потенціалу;

  • розроблено оновлене визначення поняття «символічний універсум» та запропоновано його трирівневе тлумачення;

  • розроблено концепцію дифузії символічних універсумів;

  • введене поняття та розроблено концепцію доменів символічних універсумів

та інші.

Щодо ідентичності змісту автореферату і основних положень дисертації, зіставлення змісту автореферату та дисертації (монографії) Шульги О.М. свідчить, що структура, логіка викладання матеріалу, основні положення та висновки автореферату та дисертації ідентичні.

Повнота викладених наукових положень, висновків та рекомендацій дисертації в опублікованих працях автора є належною.

Слід наголосити також на деяких зауваженнях до роботи.

Хоча суспільні трансформації визначають практичний аспект актуальності роботи, змінам символічних універсумів присвячений цілий параграф, а процес заміни «старого» «новим» визнається як такий, що потребує десятиліть, в роботі відчувається брак процесуального бачення. Окрім низки загально методологічних переваг, це дозволило б авторові запропонувати позитивні визначення поточного стану символічної боротьби в Україні й підвищити таким чином практичну значущість роботи. Натомість задана авторським визначенням символічного універсуму вісь між полюсами символічного хаосу та, з іншого боку, єдиного символічного універсуму для всього суспільства, прирікає автора на низку негативних і тому мало інформативних оцінок (напр., про відсутність домінантного символічного універсуму (с. 228), неоформленість культурної гегемонії (с.215), неуспіх Голодомору як культурної травми (с. 253).

Методологічна орієнтація роботи змушує звернути увагу на мову викладу матеріалу, зокрема на метафори, за допомогою яких створюються поняття. Переважають психологічні та природничі метафори, наприклад, «символічна агресія», «вакуум цінностей», «символічна мімікрія», «дифузія символічних універсумів» тощо. Така стратегія артикуляції суперечить гуманістичній настанові феноменології, сприяє уявленню про символічні універсуми по аналогії з фізичними об’єктами, а про їх носіїв як слабких (переважно засмучених та переляканих). На цьому тлі співіснування символічних універсумів драматизується (боротьба стає війною), а досвід співгромадян щодо існування в множинному символічному просторі знецінюється. Недостатньо уваги також приділено мовленнєвим розрізненням стосунку індивида до символічного універсуму та до спільноти його носіїв. Так, дієслово «належати» має використовуватися тільки в другому випадку. Увага до таких аспектів допомагає на рівні тексту формувати умови для адекватного мислення про суспільство як символічно неоднорідне, а символічні структури (універсуми) як співіснуючі та (частково) взаємопроникні, про що йде мова в підрозділі 2.4.

Суспільство як носій певних символічних універсумів представлено в роботі пласким, структурованим переважно за регіональним та віковим поділом. В якості критерію «центральності» чи «домінантності» символічного універсуму пропонується його підтримка більшістю членів суспільства (напр., с.137, с.242). Тим самим залишається поза увагою така складова «сили символу», як (говорячи в категоріях П.Бурдьо) економічний та політичний капітал його носіїв. Такий аналіз соціальної підтримки символічних універсумів дозволить зробити картину поточного стану символічної боротьби в Україні об’ємною.

Представлений в роботі теоретичний аналіз спонукає до більш прискіпливого погляду на використані емпіричні ілюстрації: вони переважно подаються, не будучі опосередкованими процедурою операціоналізації, що особливо відчувається в підрозділі 3.3. Відчувається брак аналізу самої практики масових опитувань як специфічної символічної активності (напр., за Л.Гудковим, опитування – це вимірюванням сили певних символів).

Але слід підкреслити, що вказані зауваження не впливають на загальну позитивну оцінку роботи.

Виходячи з аналізу поданої роботи, можна стверджувати, що дисертаційне дослідження Шульги Олександра Миколайовича «Евристичний потенціал поняття «символічний універсум»: теоретичні та методологічні аспекти»є завершеною працею, в якій отримані нові науково обґрунтовані результати, що в сукупності сприяють розв’язанню важливої наукової проблеми. Робота цілком відповідає вимогам нормативних документів, зокрема п. 37 та п.38 Порядку присудження наукових ступенів, ухваленого постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 567 зі змінами згідно з постановою Кабінету Міністрів України №656 від 19.08.2015 року , а її автор – Шульга Олександр Миколайович – заслуговує присвоєння йому наукового ступеня доктора соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 – теорія та історія соціології.
16 лютого 2017 р.
Офіційний опонент

доктор соціологічних наук, доцент


професор кафедри соціології
Харківського національного
університету ім. В.Н. Каразіна Сорока Ю.Г.




База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка