Юридична відповідальність у сфері охорони здоров'я



Дата конвертації14.02.2017
Розмір31,6 Kb.

Юридична відповідальність у сфері охорони здоров'я.

План

  • Загальна характеристика юридичної відповідальності у сфері охорони здоров’я.
  • Юрисдикційні форми захисту прав людини у сфері охорони здоров’я.
  • 2.1. Судова форма захисту прав людини в сфері охорони здоров’я
  • а) захист прав людини у сфері охорони здоров’я у порядку цивільного судочинства;
  • б) захист прав людини у сфері охорони здоров’я у порядку кримінального судочинства :
  • Поняття та склад злочину.
  • Злочини що становлять небезпеку для життя і здоров’я людини вчинюються у сфері медичного обслуговування.
  • в) захист прав людини у сфері охорони здоров’я у порядку адміністративного судочинства.
  • 2.2. Позасудові форми захисту прав людини в сфері охорони здоро
  • 3. Неюрисдикційні форми захисту прав людини в сфері охорони здоров’я

Основні терміни та поняття:

  • Покарання
  • Злочин
  • Суб’єкт злочину
  • Об'єкт злочину
  • Види злочинів
  • Склад злочину
  • Стадії злочину
  • Співучасть у злочині
  • Кримінальна відповідальність
  • Протиправність діяння
  • Винність діяння
  • Караність діяння
  • Співучасть
  • Проста співучасть
  • Складна співучасть
  • Необхідна оборона
  • Крайня необхідність
  • Арешт
  • Обмеження волі
  • Громадські роботи
  • Виправні роботи
  • Конфіскація майна
  • Обмеження волі
  • Довічне позбавлення волі
  • Додаткові покарання

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я і забезпечує його захист (ст. 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»).

Форми захисту прав суб’єктів медичних правовідносин

Судова форма захисту прав суб’єктів медичних правовідносин

Позасудові форми захисту прав суб’єктів медичних правовідносин

ст. 6 Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» права на відшкодування шкоди, завданої здоров’ю (майнової і моральної), а й засобом визнати право, припинити дію, яка його порушує, визнати правочин недійсним (це актуально для позовів, що подаються до приватних медичних закладів).

Проблематики цивільного позову в кримінальній справі, що гарантований ст. 28 КПК України.

  • Цивільний позов може бути пред’явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Відмова у позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред’явити той самий позов у кримінальній справі. Особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства.
  •  Одночасність розгляду судом кримінальної справи і цивільного позову сприяє повному, всебічному й об’єктивному дослідженню обставин справи, більш швидкому відшкодуванню заподіяної злочином матеріальної шкоди, полегшує потерпілому доказування підстав і розміру цивільного позову, дає значну процесуальну економію, усуваючи дублювання у роботі судів, що неминуче при окремому розгляді кримінальної справи і цивільного позову.

Проблематики цивільного позову в кримінальній справі, що гарантований ст. 28 КПК України.

  • Цивільний позов у кримінальній справі, пов’язаній з неналежним наданням медичної допомоги, повинен пред’являтись до закладу охорони здоров’я, а обвинувачений/підсудний виступатиме третьою особою, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (хоча аналіз судової практики дає підстави стверджувати про те, що правозастосування у цьому контексті неуніфіковано. А відтак, нерідко в судах зустрічаються цивільні позови в кримінальних справах, які пред’являються до підсудного/обвинуваченого). Коли до кримінальної відповідальності буде притягуватись медичний працівник, що займається індивідуальною медичною практикою, то відповідачем у справі, пов’язаній з цивільним позовом, буде медик, який обвинувачується у вчиненні злочину.
  • При розгляді цивільного позову в кримінальній справі з питань, не врегульованих КПК України, суд може керуватися відповідними нормами ЦПК України (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1989 р. № 3).

Злочин

  • Злочином за КК України визнається суспільне небезпечне діяння, що посягає на суспільний лад України, його політичну та економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також інше, передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Ознаки, що характеризують наявність злочину

  • Суспільна небезпечність діяння
  • Протиправність діяння
  • Винність діяння
  • Караність діяння

Склад злочину

  • Під складом злочину мають на увазі сукупність передбачених кримінальним законом ознак, що визначають суспільне небезпечне діяння як злочин. Це необхідна умова кримінальної відповідальності. Особа підлягає кримінальній відповідальності лише за наявності в її діях складу злочину і лише за той злочин, юридичний склад якого в її діях встановлено.
  • Вирізняють такі елементи складу злочину; об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Елементи складу злочину

  • Об'єкт злочину – це те, на що направлений злочин, можуть бути: власність, особа, політичні, трудові, майнові права і свободи громадян.
  • Суб'єкт злочину - це індивід, фізична особа, що досягла певного віку і є осудною. Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними.
  • Ознаки суб'єктивної сторони
  • Провина - психічне
  • ставлення особи до скоєного нею
  • суспільно небезпечного діяння.
  • Мотив - це внутрішні процеси, що
  • відображаються у свідомості особи
  • і спонукають її вчинити злочин.
  • Мета - це уява особи про бажаний
  • результат, до якого вона прагне,
  • вчиняючи злочин.

Кримінальний кодекс України в Розділі 2 “Злочини проти життя та здоров’я особи” передбачає такі злочини в сфері охорони здоров’я:

  • Неналежне виконання професійних обов’язків
  • Розголошення відомостей про проведення медичного огляду
  • Незаконне проведення аборту (ст.134).
  • Незаконна лікувальна діяльність (ст.138).
  • Ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст.139).
  • Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст.140).
  • Порушення прав пацієнта (ст. 141).
  • Незаконне проведення дослідів над людиною (ст.142).
  • Незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст.319).

Неналежне виконання професійних обов’язків

  • що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст.131). За цією статтею можуть бути кваліфіковані такі діяння: використання нестерильних, належним чином непродезинфікованих медичних інстументів і шприців; переливання потерпілому крові ВІЛ-інфіковоного без проведення лабораторної діагностики на наявність ВІЛ-інфекції, використання інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин без їх лабораторного дослідження на ВІЛ-інфекцію; незабезпечення керівництвом закладу охорони здоров’я персоналу цього закладу необхідними засобами захисту згідно із встановленими КМ переліком та нормативами.

Розголошення відомостей про проведення медичного огляду

  • на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби. (ст.132). Відомості про результати медичного огляду, наявність чи відсутність ВІЛ-інфекції в особи, яка пройшла медичний огляд, є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Передача таких відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках передбачених законом, також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров’я, органам прокуратури, слідства, дізнання чи суду. Розголошення відомостей означає, що особа, яка зобов’язана зберігати відповідну інформацію в таємниці, незаконно ознайомлює з нею сторонніх осіб або своєю поведінкою створює умови, які надають стороннім особам можливість ознайомитись з відповідними відомостями.

Незаконне проведення аборту (ст.134).

  • Проведення аборту – це протиправне переривання вагітності жінки за наявності її згоди на проведення операції. Заподіяння смерті плоду людини після того, як почались фізіологічні роди і з’явилась можливість безпосереднього фізичного впливу на тіло дитини, є не абортом, а вбивством. Позбавлення життя дитини, яка опинилася поза утробою матері внаслідок передчасних родів або нещасного випадку, також слід розцінювати як вбивство. Відповідно до законодавства штучне переривання вагітності від 12 до 28 тижнів у невідкладних випадках, коли є реальна загроза життю хворої жінки, здійснюється особою, яка має спеціальну медичну освіту, без згоди хворої або її законних представників на медичне втручання. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, у будь-якому разі визнається незаконним. Аборт, вчинений особою із спеціальною медичною освітою, тягне відповідальність за наявності двох умов: 1) його незаконності; 2) спричинення тривалого розладу здоров’я, безплідності або смерті потерпілої.

Незаконна лікувальна діяльність (ст.138).

  • Суть цього злочину полягає в тому, що лікувальна діяльність здійснюється без спеціального дозволу, і здійснюється особою, яка немає належної медичної освіти. Медичних працівників, які займаються лікувальною діяльністю не відповідно до документально-посвідченої спеціальності слід визнавати особами, які не мають належної медичної освіти. Вищезазначений злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого. Під тяжкими наслідками слід розуміти спричинення смерті, заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст.139).

  • медичні і фармацевтичні працівники зобов’язані надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу, а також безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях. Під поважними причинами, які виключають відповідальність за цією статтею розуміються різноманітні обставини, які перешкоджають медичному працівникові надати хворому допомогу – непереборну силу, стан крайньої необхідності (наприклад, необхідність надати першочергову допомогу більш тяжкохворій особі), хвороба самого медичного працівника, відсутність для надання конкретного виду допомоги кваліфікації, знань, обладнання чи ліків.

Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст.140).

  • За ст.140 можуть кваліфікуватися такі діяння: несвоєчасний або неправильний діагноз захворювання, залишення хворого без належного медичного догляду, переливання крові іншої групи, залишення сторонніх предметів в організмі хворого під час хірургічної операції, застосування неправильного лікування, недостатній контроль за медичною технікою, порушення правил виготовлення, зберігання або застосування лікарських засобів, невстановлення належного лікувального режиму для хворих, які страждають на психічні розлади. Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого.

Порушення прав пацієнта (ст. 141).

  • Суть цього злочину полягає в проведенні клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоди пацієнта або його законних представників, або стосовно неповнолітнього чи недієздатного, якщо ці дії спричинили смерть або інші тяжкі наслідки. Відповідно до законодавства клінічні випробування лікарських засобів провадяться тільки за наявності письмової згоди пацієнта – добровольця на участь у проведенні таких випробувань, а якщо таким пацієнтом є неповнолітній чи недієздатний – за наявності письмової згоди законного представника (щодо особи віком від 15 років чи визнаної обмежено дієздатною – також і за її згодою). Проте порушення цих вимог тягне відповідальність за цією статтею у разі настання смерті пацієнта або інших тяжких наслідків.

Незаконне проведення дослідів над людиною (ст.142).

  • Незаконними є: 1) медичні, наукові та інші досліди над хворими, ув’язненими, військовополоненими, а терапевтичні експерименти – над людьми, захворювання яких не має безпосереднього зв’язку з метою досліду; 2) будь-які досліди, які провадяться без вільної згоди людини та повної і об’єктивної поінформованості дієздатного пацієнта про стан його здоров’я, мету запропонованих дослідів, прогноз можливого розвитку захворювання, наявність ризику для життя і здоров’я; 3) медико-біологічні досліди над людиною, які не відповідають сукупності таких умов: а) наявність суспільно корисної мети; б) наукова обґрунтованість; в) переваги їх можливого успіху над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров’я або життя; г) гласність; д) проведення їх тільки в акредитованих закдладах охорони здоров’я.

Незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст.319).

  • коли медичний працівник, не маючи необхідних повноважень або виходячи за межі своїх функціональних обов’язків, виписує особі рецепт на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин чи робить це з порушенням правил виписування рецептів. Лікарі виписують рецепти, як правило, після огляду хворого й обов’язково роблять запис про призначення лікарських засобів у медичних документах. Наркотики виписуються на рецептурних бланках спеціальної форми, які, крім лікаря, підписуються керівником медичного закладу чи його заступником і завіряються печаткою. Видача рецептів на право придбання наркотичних або психотропних лікарських препаратів особам, хворим на наркоманію чи токсикоманію, категорично забороняється.

Звернення до керівника лікувально-профілактичного закладу не є обов’язковою передумовою для звернення зі скаргою до відповідного органу вищого рівня вертикалі виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування.

Скарга – це не просто «лист», на який можна відповісти або не відповісти, а таке звернення, яке покладає на адресата низку встановлених законом обов’язків і розгляд якого передбачає дотримання законодавчо визначеної процедури.

Щоб отримати своєчасну і результативну відповідь на скаргу, необхідно дотримуватись таких постулатів:

  • 1) скарга повинна бути обґрунтована;
  • 2) подавати скаргу слід своєчасно;
  • 3) звертатись з будь-якою скаргою краще в письмовій формі;
  • 4) надсилати скаргу до компетентного органу чи посадової особи
  • 5) не варто вважати, що подання скарги здатне зашкодити пацієнтові

Суб’єкт розгляду скарги за результатами розгляду адміністративної справи приймає одне з таких рішень:

  • скасувати або змінити оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам;
  • роз’яснити порядок оскарження прийнятого рішення у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою

Ключовими підставами для звільнення від кримінальної відповідальності є:

  • особа вчинила злочин уперше;
  • вчинено діяння невеликої тяжкості (злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання) або необережний злочин середньої тяжкості (злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років);
  • особа, яка вчинила злочин, відшкодовує завдані збитки або усуває заподіяну шкоду.

ЛІТЕРАТУРА:

  • Берн І., Коен Дж., Езер Т., Оверал Дж., Сенюта І. Права людини у сфері охорони здоровя: практичний посібник/ За наук. Ред.. І.Сенюти. – Львів: Вид-во ЛОБФ «Медицина і право», 2012. – 552 с.
  • Братанюк Л.Є. Основи права і законодавства в охороні здоров’я: підручник. – 2-е вид. виправл. – К.: Медицина, 2011. – 544 с.
  • Хміль І.Ю., Михайличенко Б.В., Артеменко О.І. Основи медичного законодавства України // Національний Медичний Університет ім.О.О.Богомольця. Кафедра судової медицини. – Київ – 2010р.
  • Конституція України (зі змінами, внесеними згідно із Законом N 2952-VI ( 2952-17 ) від 01.02.2011, ВВР, 2011, N 10, ст.68).
  • Підручник «Медичне право України» - Стеценко С.Г. – 2009
  • Стеценко С.Г., Сенюта І.Я. Законодавче забезпечення охорони здоров'я в Україні // Право України. - 2007.
  • www.tdmu.edu.ua – Інтранет.


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка