Закон України «Про Державний бюджет на рік»



Скачати 34,47 Kb.
Дата конвертації27.03.2017
Розмір34,47 Kb.
  • Освіта – це суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання і добробуту суспільства.
  • Суспільна вигода від освіти перевищує суму тих вигод, які отримують окремі громадяни, а саме тому й держава здебільшого не залишає питання про визначення рівня освіти на розсуд ринку.
  • На сьогоднішній день освіта входить у протиріччя з інтересами суспільства, робить освіту відірваною від проблем місцевих громад і від вимог на світовому ринку праці, не розроблено механізмів широкого залучення громадськості до управління освітою.
  • Складовими нормативно-правового забезпечення управління фінансовими ресурсами закладів освіти є
  • Конституція України
  • Бюджетний кодекс України
  • Закон України «Про Державний бюджет на .... рік»
  • Закон України «Про освіту»
  • Закон „Про середню освіту”
  • Закон України «Про вищу освіту»
  • Положення про Міністерство освіти і науки України.
  • Національна доктрина розвитку освіти, затверджена Указом Президента України від 17 квітня 2002 року № 347/2002, та Концепція розвитку освіти „Україна – 21 сторіччя”.
  • Основні положення управління навчальними закладами обумовлено в Законі України «Про освіту». За даним законом стаття 11 визначає такі державні органи управління освітою:
  • Міністерство освіти України;
  • Міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти;
  • Вища атестаційна комісія України;
  • Міністерство освіти Автономної Республіки Крим;
  • Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.
  • Згідно із статтею 17 Закону України «Про освіту» «самоврядування закладів освіти передбачає їх право на самостійне вирішення питань економічної та фінансово-господарської діяльності, а також самостійне використання усіх видів асигнувань».
  • Закон України “Про освіту”, який посідає особливе місце в системі законодавства галузі, є зв’язуючою ланкою між конституцією України та іншим масивом освітянського законодавства.
  • Освіта в Україні сьогодні надалі залишається справою Міністерства освіти і науки, яке здійснює фрагментарний нагляд за системою освіти, має труднощі у вироблені цілісної освітньої політики, позбавлене важелів впливу на ситуацію, не має достатніх людських і фінансових ресурсів.
  • Вертикальна структура управління освітою і надзвичайно централізовані механізми прийняття рішень суперечать проголошеній у Доктрині [] тезі, за якою система управління освітою має розвиватись як державно-громадська.
  • Залишається проблемний рівень кваліфікації і професійної можливості управлінців усіх ланок, починаючи від директора школи, закінчуючи працівниками Міністерства.
  • Кожна держава намагається розробити власний шлях розвитку та удосконалення системи освіти враховуючи національні, релігійні, демографічні особливості і фінансову спроможність державних органів та домогосподарств на їх територіях.
  • У кожній державі обов’язково функціонує спеціальний орган управління освітою, за винятком Канади, де навчальні заклади характеризуються значною автономією, а координуючі та консультативні функції виконують освітянські асоціації та ради піклувальників.
  • У переважній більшості досліджуваних держав управління освітою здійснює Міністерство освіти чи Міністерство освіти і науки; в інших державах назва координуючого органу може різнитися, але основні функції цих органів аналогічні – фінансування та розробка освітньої політики в загальнонаціональному масштабі.
  • Проблема системи управління фінансовими ресурсами освітніх закладів багатьох країн полягає у низькій ефективності розподілу та використання грошових і матеріальних фондів. Це призводить до світової тенденції залучення зовнішніх каналів удосконалення згаданого процесу.
  • Так, у середній освіті фінансовий менеджмент часто беруть на себе приватні фірми (США) або виборні громадські органи (Канада, Нідерланди). Вони більш ефективно, ніж державні службовці управляють суспільними фінансами, залучають додаткові кошти, задовольняють інтереси громад у якісних освітніх послугах.
  • У Бельгії особлива, відмінна від інших держав система управління освітою. Це пов’язано із двома державними мовами – французькою та фламандською. У зв’язку з цими особливостями адміністративна відповідальність за освіту розподілена між двома міністерствами освіти і культури, компетенція яких поширюється на області країни, де розмовляють французькою та фламандською відповідно. Другою особливістю є значний вплив церкви на систему освіти.
  • Як на центральному, так і на федеральному рівнях є органи управління, що здійснюють законодавчі і виконавчі функції, в тому числі фінансові. Центральними органами є уряд і парламент. Дві мовні громади приймають на себе відповідальність на федеральному рівні через представницькі органи – Рада фламандської громади і Рада французької громади та підпорядковані їм виконавчі комітети. У вищих навчальних закладах Бельгії управлінські обов’язки розподіляються по розгалуженій структурі. Основними складовими системи управління, наприклад, вищої школи є ректор, віце-ректор, вчена рада, рада управління і адміністрації, представник уряду та інспектор з фінансів.
  • Відмінною рисою частини європейських держав таких, як, наприклад, Нідерланди, Ірландія, Туреччина є покладання контролюючих та наглядових функцій за фінансовою політикою освітньої галузі на церковні органи. В Україні, незважаючи на релігійність нації та важливу роль віри у житті більшості громадян, церковна громада та священнослужителі виконують лише просвітницькі функції і можуть мати відношення до управління освіти лише в межах недільних релігійних зібрань, шкіл при монастирях чи через благодійницькі пожертви на покращення функціонування певних навчальних закладів.
  • Специфічною рисою системи освіти США слід визнати переважання приватних закладів освіти за кількістю і визнання більш високої якості навчання, одночасно з наданням переваги студентами державним навчальним закладам через дуже високооплачуване навчання. При цьому приблизно 54% вищих закладів освіти перебувають у приватній власності, в той час як 79% студентів навчається у державних вищих закладах освіти.
  • Німеччина. Основна методика управління фінансовими ресурсами пов’язана із структурою держави – 16 відокремлених земель. Основні функції покладені на Міністерство освіти, науки і технології, що діє на федеральному рівні. Частину повноважень міністерство делегує відділенням та рівні земель. Керівництво земель контролює штатний розпис і схему оплати праці академічного та неакадемічного персоналу, ухвалює рішення про розмір доходів та напрямки видатків кожного ВНЗ, котрий перебуває під їх юрисдикцією. Характерною рисою економіки Німеччини є порівняно невисока частка на освіту і науку (2-5%) у порівнянні з соціальними виплатами, субсидіями на економіку та витратами на управління. Вища освіта репрезентується державними та визнаними державою недержавними університетами та іншими закладами вищої освіти.
  • Для Німеччини характерна специфічна діюча система розподілу бюджетних асигнувань на базове (20%), додаткове фінансування викладацької діяльності незалежно від кількості студентів (45%), фінансування винаходів (30%), додаткове фінансування молодшого персоналу залежно від кількості присвоєних докторських ступенів та кваліфікацій (5%). Така система, на нашу думку, як найкраще відображає роль ВНЗ як науково-педагогічної установи та зацікавленість держави у професійному рості і розвитку професорсько-викладацького складу, що тягне за собою підвищення якості освіти в цілому.
  • Франція. Основною особливістю системи освіти Франції полягає у пріоритетному державному фінансуванню та розподілу ресурсів освіти по всій державі. Тут діє лише близько 3% приватних вищих навчальних закладів, хоча вони є досить престижними. Держава повністю фінансує належні їй заклади освіти, хоча цікавим є порядок сплати абітурієнтами вступного внеску до державного ВНЗ. Запровадження такого платежу має запобіжний характер щодо уникнення вступу на навчання не зацікавлених в цьому осіб. Освіта у приватних навчальних закладах є платною, хоча держава активно співпрацює з ними шляхом укладення контрактів на надання послуг.
  • У державних та приватних навчальних закладах здібні студенти отримують стипендії, хоча їх число невелике: 13% у приватних ВНЗ та 15% у державних.
  • Велика Британія. Головна роль у забезпеченні функціонування державної вищої освіти відводиться Раді фінансування (утримання) вищої освіти в Англії та відповідним управлінням у Шотландії, Уельсі та Північній Ірландії. Мета діяльності Ради – подавати відповідні рекомендації Державному секретареві з освіти Великої Британії та розподіляти державні кошти фінансування університетів і коледжів. На Раду також покладено обов’язок контролювати ефективність використання коштів та державного фінансування. Діяльність вищих навчальних закладів фінансується з кількох джерел. Міністерські кошти складають 63%. Комітет із науки і технології надає фінансування через Науково-дослідницьку раду в обсязі близько 5%. Інші джерела фінансування складаються з окремої дослідницької роботи (6%), внесків доброчинних організацій (3%), оренди і сфери обслуговування (6%), різних інших прибутків (13%).
  • Швеція. У Королівстві Швеція освіта всіх рівнів здійснюється за рахунок державних коштів; навчання безплатне за винятком невеликої кількості приватних закладів та навчальних гуртків для дорослих. Ті учні (студенти), які продовжують навчатись після встановленого загальнообов’язкового рівня (9 класів), одержують стипендію, яка по суті є продовженням державної дотації на дитину, яка надається батькам від народження в них кожної дитини. Характерної особливістю фінансування системи освіти є широко поширене тут надання дотацій та фінансової допомоги у вигляді грантів та кредитів студентам незалежно від віку.
  • Європейська освіта має такі переваги
  • Чітко структурована система управління освіти з посиленням відповідальності органів місцевого самоуправління, ґрунтується на врахуванні потреб громадян, широкій участі і підзвітності.
  • Громадські органи управління освітою мають вагомі повноваження, вони виконують інвестиційні та інфраструктурні завдання; наприклад, їм належить право оголошення конкурсу на заміщення вакантних посад; Всепольська рада батьків має право призупиняти наказ міністра освіти.
  • Громадський компонент в освіті має більшу вагу, ніж державний, наприклад в Англії перед початком інспектування проводиться зустріч з батьками, після закінчення – обов’язкове оприлюднення результатів через пресу.
  • Високі вимоги до державних інспекторів; у Франції понад 40 тис. високопрофесійних інспекторів; у Чехії в обов’язки інспекторів входить також виправлення виявлених недоліків, а за порушення управлінської етики на інспекторів накладаються штрафи.
  • Важливою перевагою управління освіти в Європі є тенденція довготермінового планування освіти. У документах Європейської комісії з червня 1999 року виділено планування (1-2 роки); стратегічне планування (5-6 років) і планування віддаленого майбутнього (10, 20 або більше років). При цьому характерна тенденція до організації навколо довготривалого планування громадської дискусії.
  • В європейській системі освіти широко розвинуті горизонтальні зв’язки в управлінні, тобто споживачі освітніх послуг ( учні, батьки, працедавці, представники місцевих органів управління) мають рівне право голосу у плануванні та оцінюванні освітніх змін на кожному рівні.
  • Майже у всіх європейських країнах працюють національні консультаційні ради. Винятком є скандинавські країни, Англія, Уельс та Північна Ірландія.
  • Головне завдання консультаційних рад – визначення цілей освіти, її структури, засад функціонування.
  • Крім управлінських структур, при багатьох компаніях та організаціях діють консультативні пункти щодо надання допомоги випускникам у виборі професій.
  • Різновидом дорадчих комітетів є групи консультацій з працедавцями. До їх складу входять представники бізнес-середовища, а також органи управління освітою і вчителі. Прикладами таких груп є:
  • Рада з професійного навчання ( Німеччина)
  • Головна рада з професійного навчання (Іспанія)
  • Дорадчі професійні комітети (Франція)
  • Консультативний комітет з навчання дорослих і професійного навчання (Австрія)
  • Рада з професійного навчання та підприємництва (Англія, Уельс).
  • У назвах цих органів фігурує термін «професійне навчання», оскільки головна функція цих рад – представити центральній владі діагноз і прогноз, як слід готувати учнів до професійної діяльності; У деяких країнах ці функції розширені й охоплюють:
  • Підготовку правових актів, пов’язаних з професійним навчанням і ринком праці (Німеччина)
  • Планування й організацію навчального процесу
  • Розробку навчальних програм (Іспанія)
  • Встановлення засад співпраці між школами та підприємствами (Люксембург)
  • Опрацювання базових діагностичних даних – освітніх показників (Німеччина)
  • Аналіз результатів досліджень (Фінляндія)
  • Окреслення державних регіональних і місцевих потреб у сфері професійної освіти (Фінляндія).
  • На місцевому рівні важливу роль відіграють дорадчі і консультативні ради, які допомагають директорам шкіл. Персональний склад як і функції їх дуже різні. У деяких країнах Європейського Союзу (наприклад, у Бельгії і Нідерландах) їх функції зводяться до висування пропозицій щодо організації роботи школи. У Люксембурзі вони допомагають пропагувати освітні ініціативи, а у Німеччині надають поради щодо планів занять і форм домашнього завдання.
  • Дещо інші функції мають ради школи. У їх роботі беруть участь, передусім, батьки і вчителі, рідше – представники місцевих органів самоуправління. Найчастіше вони надають допомогу у таких сферах:
      • Обміну інформацією між учителями і батьками (Фінляндія, Греція)
      • Організац3ії навчального процесу (Данія, Франція)
      • Обговорення планів навчання ( Франція, Німеччина, Італія)
      • Аналіз бюджетних видатків школи (Італія)
      • Вибори директора школи ( Іспанія)
      • Працевлаштування учителів (Англія, Ірландія, Уельс)
      • Контроль роботи школи (Іспанія).
  • Висновки: проаналізувавши зміни, які відбуваються в європейських країнах, загалом можна виокремити два засадничі напрями перетворень:
    • Децентралізація управління
    • Суспільний характер ухвалення рішень.
  • Незалежна Україна успадкувала радянську систему освіти, зокрема і систему управління.
  • Позитивні риси управління освітою в Україні:
  • Із зміною тенденцій в організації влади у державі змінюється і система управління освітою. У сучасній Україні підходи до управління, контролю і забезпечення якості освіти змінюються у бік європейських моделей, які засновані на поєднанні державних і громадянських впливів в управлінні освітою.
  • Чітка управлінська вертикаль, налагоджена безперебійна система зв’язків і функцій.
  • Сучасна структура управління освітою налічує п’ять рівнів:
  • Міністерство освіти
  • Обласне управління освіти
  • Міське управління освіти
  • Районне управління (відділ)освіти
  • Дирекція закладу.
  • Підпорядкованість та періодична звітність органів управління освітою.
    • Нормативно-правове закріплення функцій органів управління освітою.
    • Зародження на місцевому рівні державно-громадського управління.
  •  
  • Негативні тенденції в управлінні освітою в Україні
  • Повна абсолютизація управлінських структур, практика централізації влади заглушила задекларовану децентралізацію;
  • Велика кількість рівнів управління є чинником, який знижує ефективність керування освітою. Проблема тут полягає у тому, що два перших рівнів управління належать до державної влади, а інші три – потрапляють у компетенцію органів місцевої влади. Подібний еклектизм законодавчого регулювання є додатковим гальмом, оскільки принципи функціонування державної влади та місцевого самоврядування і за природою, і за засобами різні.
  • Відсутність кількості запитів на управлінські кадри.
  • Відсутність мережі інституцій, які б готували професійних керівників за відповідними управлінськими спеціальностями.
  • У сфері управління все ширше застосовуються стандартні схеми адміністративного управління навчальними закладами. Адміністрування глибоко заформалізоване і добре укомплектоване інструктивно- нормативними матеріалами.
  • Домінуючою функцією управлінської діяльності є виконання інструкцій від вищестоящих інстанцій.
  • Відсутність регіональної освітньої політики.
  • Відсутність розмежування інспекторських та експертних функцій в управлінні.
  • Громадські органи управління освітою виконують суто формальні функції.
  • Сучасний учитель залучається до управління ситуативно.
  • Учитель ще не став менеджером навчального процесу.


База даних захищена авторським правом ©vaglivo.org 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка